home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Людина: між твариною і роботом

Поневолення дикої природи й стало тим відчайдушним вчинком, на який наважився Гільгамеш лише завдяки дружбі з Енкіду. Тож, зрештою, повстання проти богів парадоксально допомогло реалізувати один із планів богів: через дружбу з дикуном Енкіду Гільгамеш зовсім закинув будівництво муру. Разом з цим всупереч своєму бажанню і в досить парадоксальний спосіб Гільгамеш на власному досвіді підтвердив свою здогадку — що стосунки між людьми справді стоять на дорозі до будівництва його славного муру. Він лишає мур недобудованим і разом зі своїм другом вирушає за його межі. Відтепер Гільгамеш намагається знайти безсмертя не в будівництві муру, а в героїчних подвигах на життя і смерть разом зі своїм другом.

Дружба змінює обох. Гільгамеш з ненависного тирана перетворюється на вразливу людину — він забуває про свою осілу пихатість за досконалими стінами Уруку й з головою поринає в пригоди в дикому світі, піддається своєму animal spirit. І хоча Дж. М. Кейнс, який увів в економіку цей термін, розумів під ним спонтанну спонуку до дії чи натхнення в житті, і при цьому зовсім не обов’язково мав на думці нашу тваринність, та все ж у цьому контексті ми можемо на якусь мить задуматися над тваринною частиною нашого (нібито раціонально-економічного) я. У Гільгамеша вселяється частина анімалістичної сутності його друга Енкіду (він вирушає з міста в природу, піддається поклику пригод тощо).

А зміна Енкіду? Якщо Гільгамеш був символом майже божественної досконалості, цивілізованості й осілого міського тирана для своїх підданих, на місці яких він би з більшою радістю бачив машини, то Енкіду від самого початку стояв на абсолютно протилежних засадах.

Він був уособленням тваринного, некерованого, дикого. Він був уособленням тваринності, неприборканості й дикунства. Тваринність проявлялася навіть у його зовнішності, «укрите шерстю все його тіло... мов з небесного каменю, міцні його руки»[47]. А для Енкіду їхня дружба з Гільгамешом стає символом завершення процесу перетворення його на людину. Дружба змінює обох героїв, перетворюючи їх — хай і з різних полюсів — у людей.

У цьому контексті точно буде доречно згадати й про психологічний вимір історії: «Енкіду... є другим я Гільгамеша, темною, анімалістичною стороною його душі, наповненням його неспокійного серця. Коли Гільгамеш знайшов Енкіду, він перетворився з ненависного тирана в захисника свого міста... Наслідки дружби роблять обох титанів більш людяними, з напівбога й напівзвіра вони стають істотами, нам подібними»[48]. Здається, у кожному з нас заручилися дві тенденції. Одна — економічна, раціональна, яка намагається все контролювати, максималізувати, досягти ефективності тощо. Друга — дика, анімалістична, без жодного розрахунку, спонтанна, непередбачувана й сира. Здається, людина знаходиться десь поміж них або ж поєднує в собі обидві сторони водночас. До цієї теми ми ще повернемося в другій частині книги.


Кедри вирубаємо | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Сікеру пий — так світові судилось