Book: Двійники Стьопи Лознікова



Владко Володимир

Двiйники Стьопи Лознiкова

1

Коли мiжпланетний корабель - двi згвинченi на однiй осi металiчнi кулi, що нагадували величезнi гантелi, - нарештi зробив посадку, з трiском i гуркотом ламаючи й трощачи дерева густого лiсу, Капiтан експедицiї, не гаючи анi хвилини, викликав до себе двох офiцерiв - начальника розвiдки Номер Три i начальника iнформацiї Номер Чотири, його нерухомi холоднi очi без вiй оглянули обох. Видовжене тiло Номера Чотири було вище Капiтанового майже на голову. Капiтан роздратовано сказав:

- Де дисциплiна, Номер Чотири? Чому ви дозволяєте собi бути вищим за мене, командира? - Вiн сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.

Тiло начальника iнформацiї негайно зiщулилося до розмiрiв Капiтана. Навiть як годиться стало трохи меншим. Номер Чотири вiдповiв:

- Так точно, Капiтане. Пробачте. Це вiд удару об чужу планету.

Рука Капiтана зникла. Вiн знову поглянув на офiцерiв. Обидва мали цiлком нормальний вигляд. їхнi краплиноподiбнi напiвпрозорi тiла, вкритi зморшкуватою шкiрою, не псували будь-якi кiнцiвки чи виступи. Єдиною вiдмiнною рисою у кожного з них були тiльки двоє круглих очей без вiй, що уважно i шанобливо вглядалися в Капiтана. Тiла обох офiцерiв спиралися внизу на короткi, широко розставленi ступнi. Це було цiлком припустимо, навiть з погляду дисциплiни, бо й сам Капiтан спирався на такi ж самi ступнi - для опори. Капiтан задоволено вiдкашлявся.

- Уважно слухайте мене, - мовив вiн.

Наче по командi, за круглими нерухомими очима офiцерiв з'явилися великi вуха, скерованi в бiк командира.

- Ми зробили посадку, - вiв далi Капiтан. - Як i завжди, без будь-яких ускладнень. Аналiз повiтря вказав, що воно цiлком придатне для дихання. Як i слiд було чекати, згiдно карти, складеної нашими мiжпланетними автоматичними зондами, нам пощастило обрати район великого лiсу бiля рiчки. Я гадаю, що тут мало населення. Для нас це зручно. Вам вiдомо, що ми вже обслiдували планету, сусiдню з цiєю. I встановили, що вона непридатна для колонiзацiї. Тепер черга за цiєю новою планетою... Ви щось хотiли сказати, Номер Чотири?

Рукою, що виросла справа, начальник iнформацiї явно хотiв замислено почухати собi довге вухо, але зразу ж таки вiдмовився од цього. Його рука зникла так само несподiвано, як i з'явилася.

- Ви неуважнi, Номер Чотири, - вiв далi Капiтан. - Де дисциплiна? Ви не маєте права робити те, чого не зробив я, ваш командир. Центральне керiвництво - основа основ! Я даю вам думки - виконуйте їх. I без зайвих невиправданих рухiв. Куди це годиться?

- Пробачте, Капiтане, - покiрно вiдповiв Номер Чотири.

- Все це у нього вiд удару об чужу планету, - шанобливо додав Номер Три.

- Отже, я сказав, що тепер черга за цiєю новою планетою. Її населення ми ще не обстежили. Але ми маємо довiдатися все про нього. Спочатку нижчi зразки тваринного свiту. Потiм вищi. Всiм цим займеться Номер Три, i вiдразу ж таки. Нам нема коли ждати... Що?..

- Пробачте, Капiтане, - зам'явся начальник iнформацiї, - менi здавалося б, що треба зробити ще додатковi проби... можливо, повiтря i вода на цiй планетi...

Його голе зморшкувате тiло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Вiн, мабуть, дуже хотiв допомогти собi жестами, проте дисциплiна не дозволяла йому витягти з тiла анi руки, анi пальця, якщо цього не робив Капiтан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарештi вiн сказав:

- Зайвi розмови, Номер Чотири! Бiльше нiяких проб не треба. Досить i того, що виявив аналiз. Зрозумiло? I потрудiться бiльше не перебивати мене. Командую я. Вам, офiцеровi Великих Молюскiв, слiд було б знати це... Що, Номер Три?

- Ще раз пробачте, Капiтане, - так само шанобливо вiдзначив начальник розвiдки, - це у Номера Четвертого ненавмисно.

На нього справдi погано вплинув удар об чужу планету. Вiн не втримався у цю мить, i от... не встиг ще одужати...

- Все одно дисциплiна є дисциплiна, - жорстко вiдповiв Капiтан. - Так чи iнакше, менi доведеться ще раз нагадати вам, Номер Чотири, наш головний наказ. Тим бiльше, що з населенням цiєї планети, дуже схожої на сусiдню, нам нема чого довго панькатись. Воно надто мало розвинуте, це населення, в нього надто низький рiвень. Ми, Великi Молюски, для нього всевладнi! Адже саме ми вiдкрили собою велику еру процвiтання. Ми, Великi Молюски, а не якась там людина, - так, здається, називають себе мешканцi цiєї планети? Людина, що виникла вiд мiзерних риб, стародавнiх риб, - ха-ха-ха! Хiба можна говорити про неї серйозно, ха-ха-ха!

Тепер, коли Капiтан розсмiявся губами, що з'явилися у нього цiєї хвилини, дозволили собi смiятися i офiцери: пiд їхнiми круглими очима раптом виникли такi ж самi губи, що й зобразили смiх.

- Цих риб, - вiв далi Капiтан, - безжально знищували ще нашi далекi предки, кальмари, аж доки не лишилися тiльки малесенькi хатнi породи. А коли на змiну кальмарам прийшли ми, Великi Головоногi Молюски, то життя пiднялося на ще бiльш високий щабель. Ми оволодiли мистецтвом мiжпланетних космiчних подорожей, ми можемо змiнювати нашу зовнiшнiсть за першим-лiпшим бажанням, створюючи будь-якi кiнцiвки i користуючись ними так, як роблять це мешканцi рiзних планет. Нам бракує тiльки одного - умов подальшого життя на нашiй планетi. Вона вмирає, наша планета, - i ми мусимо знайти замiну для неї. Це зрозумiло вам, Номер Чотири? Ми знайдемо замiну нашiй планетi, навiть цiною винищення корiнного населення чужої планети, якщо це буде потрiбно!

Капiтан зробив широкий жест рукою, що з'явилась у нього, окреслюючи простiр навколо мiжпланетного корабля. Вiдразу ж таки аналогiчнi кiнцiвки виникли в обох офiцерiв. Номер Три повторив своєю рукою Капiтанiв жест, а Номер Чотири непомiтно почухав собi вухо, що болiло вiд удару. Проте Капiтан не звернув на це уваги.

- Що скажете ви, Номер Три?

- Наказ буде виконано, Капiтане.

- I вiзьмiть добрих розвiдникiв, щоб копiї були бездоганнi. Штук п'ятнадцять добрих копiй... ну, так, як ми робили це на сусiднiй планетi. Так, Номер Три?

- Так точно, Капiтане.

Командир обернувся до начальника iнформацiї:

- Ну, а вам усе зрозумiло, Номер Чотири?

- Так точно, Капiтане. Щойно ми вивчимо всi зразки, приготуємо копiї, i тодi розвiдники зберуть потрiбну iнформацiю.

- Ось тепер уже все вiрно, Номер Чотири!

Капiтан простягнув руку i поплескав начальника iнформацiї по плечу, що виникло у того на тiлi саме тодi, коли його торкнулася рука командира.

- Дуже добре. Я задоволений вами, офiцери. Можете йти!

2

Теплого серпневого вечора риба у рiчковiй заводi пiд лiсовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потiм i штани, Стьопа Лознiков ледве встигав наживлювати вудки. Вiн весело примовляв:

- Ще окунець... ще плiточка... ох, i здорово клює! Ти б, Петре, теж взявся за ловлю. Та й Захаровi Iвановичу теж не зашкодило б... Таку юшку зваримо для хлопцiв, що аж пальчики оближуть!

Його друг, Петро Селiн, поляскав себе рукою по стегну й лiнькувато вiдгукнувся:

- Неохота... у мене своє дiло є. - I вiн знову заглибився в сторiнки пошарпаного пiдручника, погладжуючи по спинi вiвчарку Джоя.

- Нiчого, Стьопо, працюй самостiйно, - вiдзначив i старший геолог Захар Iванович, зазираючи у вiдерце, де билася спiймана риба. - При такому кльовi ти й сам цiлком впораєшся. Та й пiзнувато вже - незабаром сонце зайде, вистачить!.. Викупаємося ще разок- i я поїду додому готувати юшку. Не заважатиму вашiй ночiвлi на березi рiчки... А це що?-Вiн здивовано пiдвiв голову. Джой скочив на ноги i стривожено дивився вгору.

На сутiнковому вечiрньому небокраї раптом з'явилася яскрава червона смуга. Спочатку коротка, вона немов стрiлою пронизала потiм небосхил i ввiгналася, здавалося, просто в далекий синюватий лiс - десь кiлометрiв з п'ятнадцять звiдси. А ще через кiлька секунд у небi загуркотiв уривчастий грiм, його звуки долинали вiд дивної червоної смуги, що повiльно розпливалася в сутiнi. Джой наїжився i глухо загавкав.

- Метеор! - вигукнув Петро, вiдкидаючи книжку.

- Та нi, не метеор, а вже скорiш крупний метеорит, - сказав Захар Iванович. - Ого, такий гуркiт.

- А може, це мiжпланетний корабель? - озвався Стьопа, забувши про вудочки. - Та ще й не який-небудь там, а з далеких чужих планет... Ну й здорово було б! А чому б i не так, Захаре Iвановичу? - обернувся вiн до геолога.

- Хто ж його знає, - повiльно вiдповiв той. - Фантазувати, певна рiч, можна скiльки завгодно... Втiм, метеорит i справдi дуже великий.

Яскраво-червона смуга в небi вже розтанула. I сутiнки, здавалося, ще бiльш згустилися над землею. З пiвденного боку, звiдти, куди впав метеорит, рiзко й несподiвано промайнув порив вiтру. I знову все затихло. Джой перестав гавкати й улiгся на травi.

- Ну, купатися, так купатися! - рiшуче заявив Петро.

За хвилину галасливе купання було вже в розпалi. Смiючись i вiдпльовуючись, Стьопа рятувався вiд Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собацi здавалося, що його друг перебуває в смертельнiй небезпецi. А коли Стьопа поринав, то Джой здивовано оглядався i, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти.

Захар Iванович вилiз на берег.

- Ну, а тепер до побачення, хлопцi! Диви, вже смерклося! - вигукнув вiн, хутко одягаючись. - Поки доїду, вже й нiч буде. Значить, переночуєте тут, на бережку, як домовилися, а завтра вранцi - на базу. I без запiзнень! Рибку я захоплю з собою, ранком для всiх зваримо юшку.

Захар Iванович почепив вiдерце з рибою на кермо свого велосипеда.

- Джой, ти лишайся тут, тут! Повернешся з хлопцями.

Джой крутнув хвостом. Разом з друзями вiн уважно дивився на постать Захара Iвановича, що швидко зникала в мороцi, а потiм знову лiнькувато поклав голову на лапи. Петро i Стьопа розпалили вогнище, закип'ятили воду, повечеряли смаженою рибою, нагодували й собаку. I тодi Стьопа знову сказав, поглядаючи на розсипанi в нiчному небi зiрки:

- Звичайно, все це нiсенiтниця... а втiм, коли б це й справдi був не метеорит, а мiжпланетний корабель з якоїсь iншої планети?..

Раптом Джой скочив на ноги. Його шерсть наїжилася.

- Що таке, Джой? - здивовано спитав Петро. Собака здригався вiд збудження, уривчасто гавкнув раз, другий, хутко рвонувся вперед i зник у темрявi. Гавкання раптово обiрвалося, немов собацi перехопили горлянку. I все затихло.

- Джой! Джой! Де ти? Джой, iди сюди!

Але собака безслiдно зник, наче потонувши в нiчному мороцi.

- Куди вiн подiвся? - Стьопа взяв палаючу головешку з вогнища i пiшов у той бiк, куди кинувся Джой, оглядаючи кущi й дерева. Незабаром вiн повернувся:

- Нi, нiчого не видно. Немов провалився наш Джой... I головне - не гавкає! Треба взяти бiльшу головешку...

- Нi до чого все це, - спинив його Петро. - Що ти там знайдеш у цiй темрявi? Диких звiрiв тут немає, а люди... люди прийшли б сюди, до вогнища.

- А де ж тодi Джой?

- Ну, звiдки ж менi знати? Побiгає, побiгає i прийде сам. Якщо вiн не гавкає, значить, загалом усе гаразд. Краще давай спати. Прокидатися ж доведеться вдосвiта.

Стьопа все ще тривожно оглядався. Потiм вiн сказав:

- Нi, не подобається менi все це... Знаєш що? Давай повiсимо одяг на дерева. Бо ж коли раптом хтось прийде сюди й забере все. га? Та й вогнище розпалимо велике...

- Дурницi, - вже сонно вiдгукнувся Петро. - Хто ж може опинитися тут? Ну, коли ти вже так хочеш, давай. Пiдстилки у нас є, i холодно, мабуть, не буде.

Через кiлька хвилин вони вже лежали на пiдстилцi. Вогнище рiвло й яскраво палало, кидало вiдблиски на сусiднi кущi. Петро заснув одразу. А ще трохи згодом заснув неспокiйним сном i Стьопа.

3

Капiтан прислухався i знову незадоволено потер себе над очима рукою, що раптом з'явилася. У нього, здається, болiла голова... Втiм, це дрiбницi... Головне дiло - термiновi дослiдження. Вiн ще раз прислухався, скеровуючи довге вухо, що виникло в нього, у бiк виходу з мiжпланетного корабля. Так, було чiтко чути, як зашурхотiли герметичнi засуви в головному люцi. За хвилину навiть легко вiйнуло свiже повiтря з вiдчиненого люка. Значить, бiля входу корабля щось вiдбувається...

Трохи згодом на порозi каюти з'явився начальник розвiдки Номер Три.

Капiтан нетерпляче спитав:

- Ну, i що?

- Завдання виконано, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки. - Нашi розвiдники взяли зразки нижчого типу тваринного свiту. їх принесли сюди.

- Якi ж вони?

- Нiчого особливого, Капiтане. Здебiльшого, ссавцi i птахи. Представники вимерлих на нашiй планетi видiв.

- Гаразд, ходiмо, я подивлюся, - наказав Капiтан.

У великiй каютi корабля на пiдлозi лежали принесенi розвiдниками зразки. Капiтан оглянув їх. Офiцери й розвiдники стояли бiля стiн каюти, непорушно застигнувши. Тiльки їх очi невiдривно стежили за дiями Капiтана. В їх нерухомому поглядi було щось, схоже з гострою уважнiстю спрутiв чи кальмарiв, холодною й безжалiсною. Капiтан пересувався на широких ступнях, якi ставали чи м'якими на взiрець лап звiрiв, чи жорсткими, наче ноги птахiв, - залежно вiд того, на що вiн дивився. Ступнi Номера Три i Номера Чотири також негайно змiнювали свiй вигляд; i розвiдники, що стояли бiля стiн, теж раптово i дисциплiновано надавали своїм нижнiм кiнцiвкам точної форми ступнiв Капiтана, що змiнювалися пiд час огляду.

- Так, - неуважно говорив Капiтан, - ця iстота, вкрита перами, з великими очима й насупленими бровами, мабуть, щось з позичила вiд предкiв наших стародавнiх Молюскiв: на це вказують її очi. Бачите, Номер Три? - вiн вказав пальцем раптово виниклої руки на вкритi каламутною плiвкою зiницi мертвої сови.

- Гадаю, що саме так, Капiтане, - чiтко вiдповiв начальник розвiдки. Вiн делiкатно помахував такою ж рукою, не насмiлюючись вказати нею на птицю.

- А цi малесенькi рибки! Вони нагадують менi нашi зворушливi домашнi iстоти, що їх розводять дiти. Такi ж самi, милi й лагiднi рибчинки з витонченими плавцями й хвостами... Слухайте, Номер Три, цi так званi люди все ж не настiльки поганi, як менi здалося спочатку, якщо вони здатнi також любити малесеньких рибчинок, як i ми, Молюски!

- Пробачте, Капiтане, - заперечив офiцер. - Розвiдники доповiдають, що бiля вогню, запаленого людьми, вони бачили безлiч кiсток таких рибчинок. Даруйте, це здається потворним, але люди... люди, очевидно, вживають рибчинок як їжу! - Вiн насмiлився навiть поморщитися, не чекаючи прикладу командира.

Капiтан обурено вiдсахнувся. Його тiло вкрили рудi плями огиди i гнiву, що вiдразу ж таки, наче по командi, забарвили тiла Номера Три i Номера Чотири, як i всiх розвiдникiв.

- Я не знаходжу слiв, Номер Три! - вигукнув Капiтан. - Це жахливо! Живитися такими чарiвними створiннями замiсть того, щоб дбайливо розводити їх i насолоджуватися грою барв i спритними рухами! Нi, нi, цi люди не гiднi того, щоб поводитися з ними, наче з розумними iстотами!.. О, це вже бiльш розвинена тварина... - Вiн з цiкавiстю придивився до нового зразка. - Довгi лапи з пазурами... в мiру довга й густа шерсть... витягнена морда й мiцнi зуби... Що це? Схоже на хижака, чи не так? I коли той хижак полює на людей, тодi я вважатиму, що вiн має цiлковиту рацiю, ось що!

- Знову прошу пробачення, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки, - бо в шлунку цього звiра просвiчуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому риб, як це не огидно!-Вiн знову поморщився, вже бачачи, як скривилися складки пiд круглими очима Капiтана. Такi ж зморшки огиди й презирства пробiгли по обличчях розвiдникiв.

- Так, на цiй планетi менi геть усе здається жахливим, - погодився Капiтан. - Цiлковита вiдсутнiсть моральних норм! Але що ж це за iстота?

Номер Три дозволив собi трохи потиснути плечима, що невпевнено висунулися з його тiла. Вiн запитливо поглянув на одного з розвiдникiв. Той, пiдбадьорений його поглядом, вiдповiв:

- Ця тварина перебувала поблизу вiд людей, що були на березi, Капiтане. I вона рiзко й уривчасто кричала, доки я не вжив заходiв. Вона навiть намагалася кусатися, хоч спочатку її нiхто й не чiпав. Дуже злий звiр, закiнчив вiн.

- Таким чином, наслiдки експедицiї свiдчать зовсiм не на користь людей, - задумливо сказав Капiтан. - Рiвень їх розвитку гранично низький.

Вiн змовк, наче обмiрковуючи наказ. Номер Третiй i Номер Четвертий, як i розвiдники, благоговiйно стежили за ним, побоюючися порушити якимсь необмiркованим рухом хiд думок верховного начальника.

- Наказую, - сказав нарештi Капiтан. - Наказую вам, Номер Три, негайно вiдрядити розвiдникiв по зразки людей. Найпростiше взяти їх там-таки, на березi рiчки. Все це зробити дуже чiтко, без найменших ускладнень. Обов'язково простежте, чи немає в цих людей яких-небудь пристроїв, якими вони могли б скористатися, щоб подати тривожнi сигнали iншим. I якщо такi спроби будуть, покладiть їм край. Зрозумiло?

- Так точно, Капiтане, - вiдповiв Номер Три.

- Що ж до вас, Номер Чотири, то ви мусите приготувати лабораторiї для негайного створення копiй. Коли зразки людей будуть у надлому розпорядженнi, ви надiшлете десяток-другий копiй для ознайомлення з iншими людьми i найповнiшого збирання iнформацiї про них. Досить буде одержати iнформацiю у першому ж таки спiльному селищi людей. Але зробити все це треба не пiзнiше ранку. Ми не будемо гаяти часу. Вам усе зрозумiло, Номер Чотири? Гаразд, можете дiяти!

4

Двоє людей у купальних трусах лежало на пiдлозi великої каюти мiжпланетного корабля. Вони були нерухомi. Капiтан оглядав їх, обмiнюючись уривчастими фразами з офiцерами. Вiн був явно збуджений: готувалась вирiшальна операцiя. Природно, були збудженi й обидва офiцери.



- Без особливого опору? - запитував Капiтан. - Ускладнень не було?

- Першого захопили ввi снi, Капiтане, - вiдповiв Номер Третiй. - А другий намагався боротися. Але, зрозумiло, його доля була вирiшена наперед. На жаль, довелося вжити вiдповiдних заходiв, щоб вiн не галасував. Чи не бажаєте ознайомитися з тими речами, що їх розвiдники знайшли бiля тих людей?

- Так, так, давайте, Номер Три! - жваво вiдгукнувся Капiтан.

- Ось вони, прошу вас.

Це була коробочка з невеличкими паперовими трубочками, наповненими до половини висушеною подрiбненою травою. Потiм ще одна, менша коробочка з тонкими дерев'яними брусочками, кiнцi яких були заплямованi твердою коричневою фарбою.

- Навiщо все це їм? - здивувався Капiтан. - Для якої це мети?

- Бiля вогнища у безладдi лежали такi ж самi паперовi трубочки, але вже наполовину обгорiлi. Згорiли саме тi частини, що були наповненi травою, сказав начальник розвiдки

- Не знаю, не знаю... дивнi у них звичаї, у цих людей... Ще що? поцiкавився Капiтан.

На пiдлозi лежали ще довгi лозини з обгорнутими навколо них пружними нитками, на кiнцi яких виднiлися металiчнi гачки i вкритi червоним шматочки дерева. Поруч - кругла металiчна посудина з довгим носиком i кришкою; в нiй була вода.

- Складнi для розумiння речi, - сказав пiсля роздуму Капiтан. - Так чи iнакше все це дуже примiтивно i не свiдчить про високий рiвень розвитку людей. А загальний вигляд зразкiв?

- Оголенi, як i у нас, тiла, вкритi лише зшитими у виглядi цилiндрiв шматками легкої тканини, - доповiв Номер Третiй. - Мiцно виявленi кiнцiвки типу рук i нiг. Але все це цiлком однакове. Робити копiї буде дуже легко.

- Гаразд, - погодився Капiтан. - Номер Чотири, менi здається, що для прискорення можна взяти лише одного з них: особливої рiзницi я не бачу. Та її i взагалi не може бути в таких простих зразках. Якiсь дикуни! Приготуйте штук п'ятнадцять копiй i надсилайте їх групами по двоє. До дiла, Номер Чотири!

- Так точно, Капiтане.

- I не забудьте одягти на кожного з розвiдникiв так само зшитi шматки тканини. Ми мусимо дотримуватися схожостi в наших копiях.

- Так точно, Капiтане, - знову вiдповiв начальник iнформацiї.

Розвiдники винесли тiло одного з захоплених людей до другої каюти. Тут за командою Номера Четвертого вони почали готуватися до операцiї. Напружено й уважно вдивлялися в нерухому людину, поступово набуваючи її форми. Їхнi краплиноподiбнi тiла стали вищими i вужчими, бiля голови намiтилася шия, витягнулися руки й ноги. Грубий злiпок людини ставав дедалi бiльш схожий з своїм прототипом. Намiтилися риси обличчя, спочатку загальнi, а потiм iндивiдуальнi, що точно повторювали оригiнал.

Начальник iнформацiї стежив за працею розвiдникiв, не кажучи анi слова. Та це навiть було б зайве, бо вiн не мав жодного сумнiву щодо наслiдкiв пiдготовки. Спочатку ще можна було помiтити деякi вiдхилення вiд форми, але потiм чотирнадцять розвiдникiв вже рiшуче нiчим не вiдрiзнялися вiд людини, що лежала перед ними. Здавалося, що коли б вона могла подивитися на них, то побачила б чотирнадцятикратну цiлковиту свою подобу, наче вiдбиту в безлiчi дзеркал.

З майстерень принесли копiї купальних трусiв, також цiлком однаковi. Начальник iнформацiї задоволено вiдкашлявся. Вiн дав останнi вказiвки:

- Увага! Зараз ви вирушите в експедицiю. Ви будете просуватися до селища людей по двоє, з iнтервалами у п'ять-шiсть хвилин. Таким чином, ви увiллєтеся до селища, не привертаючи до себе нiякої уваги, i змiшаєтеся з iншими людьми. Ваше завдання: зiбрати всю можливу iнформацiю про побут цих iстот, яких, очевидно, потiм доведеться знищити, якщо вони будуть опиратися вам. Розмовляти з людьми ви, звичайно, не зможете, бо не знаєте їхньої мови. Ви мусите покладатися тiльки на вмiння тонко й правильно поводитися, як i належить високоорганiзованим iстотам нашої планети, розумовий i культурний рiвень яких незмiрно вищий вiд так званих людей. I запам'ятайте ще: будь-яке ускладнення, суперечка з людьми може привести до провалу цiлої експедицiї, бо в разi поранення чи смертi когось з вас - ви це добре знаєте! розвiдник, як i кожен iнший Молюск, набуває свого звичного, первiсного вигляду. Не забувайте про це - i вперед, хоробрi Великi Молюски!

Розвiдники, вiдсалютувавши, по двоє виходили з корабля. Начальник iнформацiї провiв їх поглядом i повернувся до Капiтана. Вiн доповiв:

- Експедицiя розвiдникiв-копiй вирушила, Капiтане.

- Гаразд, - вiдповiв той, - Накажiть викинути оригiнал з корабля, як i всi iншi зразки. Потреби в ньому вже не буде. Ввiмкнiть iндикатор!

Це був широкий екран, на якому слабо свiтилося мiнiатюрне зображення навколишнього пейзажу, прийняте ззовнi. Видно було, як повiльно пересувалися яскраво-червонi цятки, попарно, одна за одною. Це були розвiдники, що вирушили в свою експедицiю.

Капiтан стежив за ними. Вiн був збуджений бiльше, нiж звичайно пiд час такого сорту експедицiй, це доводили глибокi зморшки, що раз у раз збиралися над його круглими очима.

Зображення на широкому екранi весь час змiнювалося. Яскраво-червонi цятки входили уже в селище. На кiлька секунд перша пара чомусь затрималася, потiм рушила далi.

- Вони вже дiйшли до цих людей, ви бачите, Номер Три? Iнакше б вони не затримувалися. Ах, як шкода, що iндикатор показує тiльки розвiдникiв! пробурмотiв Капiтан.

Ось уже й друга пара розвiдникiв наблизилася до селища. Ще через кiлька хвилин - третя. А потiм усi розвiдники з'єдналися в одну групу...

- Це порушує iнструкцiю, Номер Чотири! Що там трапилося з ними? вигукнув Капiтан.

Ще мить - i одна з яскраво-червоних цяток згасла.

- Що, що таке?.. - вражено сказав Капiтан.

Згасла i друга цятка. Потiм третя. Офiцери мовчки перезирнулися. Це означало, що розвiдники опинилися в якомусь дуже важкому становищi, вони пораненi, може, це була навiть смерть когось з них.

Капiтан повiльно випростався. З хвилину вiн мiркував, а потiм рiшуче сказав:

- Наказую: пiдняти вхiднi трапи! Основнiй групi розвiдникiв i бiйцiв зайняти становище оборони. Механiкам готуватися до зворотного старту корабля! Я побоююсь нападу, офiцери!

Вiн ще раз поглянув на екран. Решта цяток метушилася, кидалася навсiбiч, немов шукала порятунку в безладнiй втечi. Капiтан одвернувся вiд екрана, наче втративши до нього цiкавiсть:

- Ми мусимо вiдлiтати назад, - глухо сказав вiн. - Ми, Великi Молюски, мусимо вiдступати!.. Яка ганьба!..

5

"Дорогий мiй друже Андрiю!

Думаю, що коли до тебе надiйде цей лист, ти в основному вже знатимеш, як i що трапилось у далекому сибiрському селищi Грiзному, де я ось уже другий мiсяць керую геолого-розвiдувальною партiєю. Телеграми кореспондентiв газет, мабуть, розповiли тобi про неймовiрну, дивну i навiть страшну подiю, яка, слово честi, не вкладалася б у рамки правдоподiбностi, коли б... коли б я сам не брав у нiй найактивнiшої участi. Власне кажучи, я й пишу тобi тому, що менi хочеться привести до ладу свої думки... Ну, а коли пiсля цього листа ти захочеш приїхати й написати добрячого нариса про цю справу, - я до твоїх послуг. Приїжджай: менi здається, що цей лист не вичерпає теми, особливо для такого досвiдченого журналiста, як ти.

Так от, у моїй партiї працюють переважно студенти. Три днi тому, коли у нас був вихiдний, двоє симпатичних хлопцiв, Стьопа Лознiков i Петро Селiн, запропонували менi вирушити на рибалку. Я погодився. I ми вирушили кiлометра за два, на лiсову галявину, де рiчка утворювала велику заводь. Ну, скажу я тобi, i клювала ж там рибка!

Бiльше як пiвдня ми провели на рiчцi. I вже надвечiр, коли я збирався поїхати (хлопцi лишалися там на нiч), ми побачили на небi великий метеорит. Вiн пролетiв з захiдного боку i впав, мабуть, не так далеко вiд нашої галявини. Видовище було дуже красиве, i супроводжувалося воно також дужим гуркотом, схожим на громовi перекоти. Забавно, що мiй Стьопа тут-таки припустив (правда, жартiвливо!), що це не метеорит, а космiчний корабель з якоїсь iншої планети. Дивний збiг обставин!

Ми ще раз викупалися разом з моєю вiвчаркою Джоєм (ти, мабуть, ще пам'ятаєш його?), i я залишив хлопцiв на березi, взявши категоричну обiцянку, що вони повернуться вранцi, до початку роботи. Я поїхав на своєму велосипедi майже вночi, а Джой залишився з хлопцями.

Рано-вранцi я вийшов з хати, виглядаючи Стьопу й Петра. Працi в нашiй партiї було досхочу, i кожнiй парi рук було що робити. Але хлопцi чомусь затримувалися, i я, чесно кажучи, навiть почав сердитися. У сусiдньому дворi бригада рибалок готувала сiтки й снастi - збиралися на рiчку.

I раптом я помiтив, як з-за дерев лiсу вийшло двоє хлопцiв. Сумнiву не було, це поверталися Стьопа i Петро. Але чому вони голi, тiльки в трусах?.. I де їхнi вудочки й iншi речi?.. Я гукнув:

- У чому рiч, хлопцi? Збожеволiли ви, чи що? Адже вас засмiють колгоспники!

Дивно, але вони не вiдповiдали. Я дивився на них - i менi здалося, що я марю.

До мене наближалися двоє Стьоп Лознiкових - обидва невисокi на зрiст, обидва пiдстриженi бобриком i зодягненi тiльки в купальнi труси. I обидва Стьопи, що йшли разом, дивилися на мене якимсь дивним поглядом, немов вивчали мене, - ну, наче б вони бачили мене вперше! Це було так дико i безглуздо, що менi хотiлося вщипнути себе, як це буває ввi снi, чи що. Ти тiльки уяви собi, Андрiю: ясний безхмарний лiтнiй ранок, все цiлком реальне, десь гавкає собака, долинають голоси колгоспникiв - i два Стьопи, що не вiдрiзняються один вiд одного буквально нiчим!

Я онiмiв вiд здивування. А обидва Стьопи рiвно й упевнено йшли дорогою - i, здавалось, не збиралися спинятися бiля мене.

Здається, я крикнув:

- Заждiть! Зачекайте!

А вони йшли собi, не звертаючи на мене нiякiсiнької уваги. На мить я помiтив, як вони дивляться на мене, - i зрозумiв, що тут щось не гаразд. Розумiєш, вони обидва дивилися на мене зовсiм не так, як дивляться взагалi люди, ну, не по-людськи! їхнi блискучi очi не моргали, вони втупилися в мене гострим поглядом, який в той же час аж нiчого не висловлював. I май на увазi, вони нiчого не говорили. Анi звуку!

Куди вони йшли? Я не мав i гадки про це. Але коли обидва Стьопи вже пройшли повз мене, неначе повз сторонню людину, я кинувся i схопив одного з них за руку. I вiдсахнувся: його рука була холодна, як у мерця! А сама ця iстота, ну, одна з них, до якої я доторкнувся, повернулася i сказала щось безживним гавкаючим голосом, - якiсь незрозумiлi слова.

I ось тут я почав щось розумiти. Не все, о, далеко не все, але дещо.

Я кинувся до колгоспникiв, що якраз виїжджали з двору на рибалку:

- Допоможiть, друзi! Треба схопити цих двох! Це не нашi, чужi! Зовсiм чужi!

Я щось ще говорив колгоспникам, здається, пояснював їм, що цi двоє - не з моєї партiї, а чужi, стороннi, що вони викрали Стьопу i Петра, а самi ось iдуть пiд виглядом Стьопи... взагалi, все, що я казав, було безглузде, було нiсенiтницею, - як I все, що вiдбувалося. Проте колгоспники, здається, збагнули, про що я прошу їх. Мабуть, вони одразу помiтили також i разючу подiбнiсть цих двох iстот, i їхню дивну поведiнку.

Кiлька колгоспникiв спробували затримати їх вигуками. Але дивнi iстоти, озирнувшися, пришвидшили кроки, майже побiгли. Очевидно, вони хотiли уникнути безпосередньої зустрiчi з людьми. Двоє колгоспникiв хутко схопили рибальську сiть i спритно накинули її на прихiдцiв.

Сiтка щiльно обплутала собою обох, але важке металеве грузило, що висiло на нiй, вдарило об скроню одного з них. З приглушеним вигуком вiн упав. I тут-таки вiдбулися ще дивнiшi подiї.

Щойно перед нами були два двiйники Стьопи Лознiкова. Тепер лишався тiльки один. Другий, якого вдарило грузило, зразу ж таки змiнився, змiнився до невпiзнання! В ньому не лишилося нiчого людського!

Зникли руки й ноги, зникла голова, така подiбна досi до Стьопиної. Вiн перетворився на напiвпрозорий мiшок з холодцюватою масою, вкритий зморшкуватою шкiркою. Цей мiшок ще кiлька разiв здригнувся - i застигнув. На тому мiсцi, де в нього була голова, лишилася тiльки пара холодних круглих очей, нерухомих очей - як у восьминога. Цi очi дивилися на нас люто, з неприхованою зненавистю... Але це тривало всього мить. Незабаром очi згасли й вкрилися сiрою димкою. Дивовижна iстота померла... Другий прихiдець усе ще вовтузився пiд сiткою. Втiм, я вже не дивився на нього. Мою увагу притягла поява з лiсу ще двох людей... нi, не людей, я переконався в цьому вiдразу! З лiсу, наче йдучи слiдом за попереднiми, рухалося ще двоє Стьоп Лознiкових, таких самих, як i першi, зодягнених тiльки в купальнi труси... А слiдом за ними йшло ще двоє, витримуючи iнтервали бiля десятка метрiв. Я вже не дивувався, хоч це видовище здатне було вразити будь-кого. Не здивувався я й тодi, коли з лiсу, в напрямi селища, почали виходити новi й новi пари прихiдцiв, так само абсолютно схожi на Стьопу Лознiкова...

6

...Мiй лист занадто розтягся. Ну, гаразд, спробую все ж таки коротко закiнчити своє оповiдання, не вiдволiкати уваги описом своїх переживань.

Ми з колгоспниками з риболовецької бригади легко знешкодили й iнших прихiдцiв за допомогою сiтей. Дивна рiч, але цi iстоти, хоч i досить розумнi по-своєму, просто не розумiли такої нескладної речi, як рибальська сiть! Вони верещали, вовтузилися, але виплутатися з неї не могли. А потiм, коли з ними все було . покiнчено i з лiсу вже не з'являлися iншi прихiдцi, я наполiг на тому, щоб колгоспники всiєю бригадою вирушили туди, де впав учорашнiй метеорит. У мене не було нiякого сумнiву, iдо Стьопа мав рацiю, що ми бачили не метеорит, а загадковий мiжпланетний корабель з таємничими прихiдцями з якогось iншого свiту.

Я не знав, як саме пощастить менi домовитися з ними, iстотами, що, ясна рiч, не знали нашої мови; безумовно, вони були дуже пiдступнi, - про це свiдчив i їхнiй напад на Стьопу i Петра, i те, що вони вiдрядили цiлу групу пiд виглядом Стьопи до нашого селища. Звичайно, менi була невiдома їхня мета, але я гадаю, що вона була досить ворожою. I якби вони не помилилися, вирiшивши, що для них вистачить однiєї людини для переконливого зображення чи не цiлого натовпу, - то ще невiдомо, як закiнчилася б справа.

Отже, ми вирушили до мiсця приземлення мiжпланетного корабля. Втiм, на нас чекало розчарування. Ми побачили розчавленi, зiм'ятi пiд його вагою дерева, побачили обпалену вогнем дiлянку лiсу, але корабля вже не було. Я думаю, що вiн встиг полетiти назад. Мабуть, його команда якимсь чином довiдалася про невдачу своєї першої експедицiї й поспiшила полетiти, кинувши напризволяще схоплених.

Найсмутнiшим для мене було те, що ми не могли вiдшукати нiяких слiдiв Стьопи Лознiкова i Петра Селiна, не кажучи вже про Джоя. I я вирiшив був уже, що мiжпланетний корабель захопив їх з собою. Але уяви собi моє здивування й радiсть, коли в кущах, досить далеко вiд мiсця, звiдки стартував корабель, пролунав слабкий голос:

- Iване Захаровичу!.. Iване Захаровичу!.. Допоможiть нам!..

Обидва вони, i Стьопа, i Петро, - лежали в тих кущах. Стьопа мiг говорити, Петро був нерухомий i тiльки потiм почав приходити до пам'ятi. Що трапилося з ними, - вони не знали. Пам'ятали вони тiльки те, що їх схопили ввi снi; Петро пробував опиратися, але з цього нiчого не вийшло. Можливо, їх оглушили чи вжили якийсь снотворний засiб. Але вони були непритомнi аж до нашого приходу.

А коли ми розпитували їх, - пролунало радiсне гавкання i скавучання. З кущiв виповз, тягнучи заднi лапи, мiй Джой.

...Ось i все, що я хотiв тобi розповiсти, дорогий мiй Андрiю. Якщо тобi хотiлося б довiдатися ще про якiсь подробицi цiєї дивної подiї, - приїжджай до нас, ми будемо дуже радi. I, звичайно, ти зможеш здорово написати про все це, не так, як я.

Шкода тiльки, що цi огиднi iстоти навряд чи доживуть до твого приїзду. Вони гинуть одне за одним - можливо, через вiдсутнiсть придатної для них їжi, а може i тому, що розумiють провал своєї експедицiї, мета якої для мене так i лишається неясною. До речi, вони вже не намагаються зберiгати зовнiшнiсть людини; поступово вони перетворюються на напiвпрозорi мiшки iз зморшкуватою шкiрою - наче велетенськi медузи чи слимаки. I тiльки великi круглi нерухомi очi лишаються у них у верхнiй частинi тiла, - i в них видно все таку ж невгамовну лють i зненависть до нас.

Так, вони гинуть одна по однiй, цi злiснi iстоти з якогось iншого свiту. Проте ми за цим не шкодуємо..."




home | my bookshelf | | Двійники Стьопи Лознікова |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу