Book: Термінатор-3



Радутний Радій

Термiнатор-3

Фільм скінчився - згасли очі розчавленого пресом робота-вбивці, засланого з майбутнього століття: зашито до чорного мішка Джона Різа рятівника Сари Коннор - матері майбутнього вождя всього людства в боротьбі проти роботів; сфотографовано Сару в автомобілі - ця фотокартка через півстоліття й потрапить до Різа - спалахнуло світло й потік людей, серед якого переважали підлітки та закохані парочки, ринув через вузький вихід до виходу.

А надворі був вечір, парк глоушив гамір великого міста, ліхтарі не горіли й лише зорі лукаво проглядали через суцільгне сплетіння листя над головою.

- Як тобі фільм? - запитав хлопець. - Сподобався?

Замість відповіді дівчина ще міцніше притулилася до нього.

- Сподобався, - сказала вона по паузі. - Але...

- Що?

- Але занадто страшний. Стільки крові...

- Гм... - посмізнувся іі супутник. - Чим страшніше - тим цікавіше. Хіба не так?

- І завжди так? - лукаво запитала дівчина.

- Тобто?

- А з дівчатами теж так? Чим страшніша - тим цікавіша? Ну в тебе й смак!

- Все правильно! - відповів хлопець шпичкою на шпичку. - Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася мені в руку...

- А, так?.. - удавано пирхнула "особа". - Ну, по перше, я не така вже й страшна - сам годину тому казав, що гарна. А, по-друге, ще невідомо, хто за кого вчепився! Ось!

Вона зі сміхом випорснула з-під руки хлопця, що цілком мирно влаштувалась на іі таліі й, раз по раз оглядаючись, побігла вперед, сподіваючись, що хлопець іі наздожене.

Але той, очевидно, знав кращий спосіб.

- А там попереду болото! - гукнув він навздогін. - Й гадюки водяться!

До найближчого болітця було не менше трьох кілометрів, до найближчоі гадюки й того більше, але дівчина зреагувала правильно - вдавано вереснувши, кинулась на шию супутника.

- Ой, страшно!

- А мені, думаеш, не страшно? - у тон ій відповів хлопець, вправно іі підхоплюючи. - Може кинути оцей вантаж та й утекти?

- Ось я тобі кину! - насварилась тоненьким пальчиком дівчина. - Сам налякав - сам й неси.

Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю сховався.

- А, то ти ще й кусаешся? Ну все, не злізу до самого дому. Донесеш?

- А куди я дінусь? - засміявся хлопець. - Не кидати ж, справді, таку гарненьку штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!

Алея була темна, довга й пуста, тизо шелестіло листя, десь неподалік вже починали нічний концерт цвіркуни та цикади, а біля потемнілой від часу вкопаноі в землю лавочки вилізла й рипіли на все горло здоровенна ропуха.

- Ти не втомився? - дівчина погладила свого носія по жорсткому волоссі. - Давай посидимо.

Хлопець сів, дівчина опинилися в нього на колінах.

- У-у-у, навіть не захекався! - протягла вона. - Навіть серце як билось, так і б'еться!

Іі супутник лише посміхнувся.

- Ти сам як той Термінатор! - прошепотіла дівчина, обіймаючи його плечі. - Мабуть, і справді, доніс би до самого дому. А...

Що вона хотіла сказати далі - так і залишилось невідомим, оскільки...

А втім, чи треба пояснювати, яким чином можна на півслові затулити вуста дівчині, що сидить на колінах, та ще й так, щоб вона залишилась задоволеною? Кому як, а мені відомий лише один засіб.

- Ні, ні, не треба далі!.. - зашепотіла вона, коли одночасно з черговим поцілунком відчула чиюсь руку під сорочкою.

Рука зупинилась.

- Не одбражайся, - додала дівчина. - Просто ми ще так мало знайомі... Краще розкажи щось цікаве.

- Що ж тобі розказати? - посміхнувся іі супутник. - Хочеш взнати, що діялось з Сарою Коннор далі?

- Далі? - здивувалась дівчина. - А хіба це ще не все?

- Ну що ти! Все тільки почнаеться. Ось послухай.

...Після першоі невдачі машини - ті самі машини, що захопили владу над світом - опинились пеpед загpозою повного знищення. Люди під проводом Джона Коннора, того самого Джона Коннора мати якого не пощастило знищити роботам, захопили майже всі стратегічні позициіі, бази, енергостанціі та заводи. Роботів залишилось мало, дуже мало.

І тоді назад, в минуле, юуло заслано ще одного вбивцю. Цей кіборг складався з рідкого металу, він був здатен прийняти яку завгодно форму, міг імітувати будь-яку людину чи річ, міг розтектись шаром в одну молекулу по підлозі й пройти крізь густі грати. Він мусив будь-якими засобами, навіть ціною своеі загибелі знищити в зародку загрозу - знищи Джона Коннора.

Але Коннор - на той час він був практично головнокомандуючим всіма збройними силами людей - передбачивши це, послав у минуле іншого кіборга захисника...

Він розповідав дівчині про сутичку двох досконалих творінь машинного розуму, про відчайдушну спробу Сари Коннор змінити майбуте, вбивши майбутнього творця новоі кібернетичноі технологіі, про дивовижну здатність рідкометалічного робота відновлюватись після автоматноі черги, ріки напалмового полум'я та крижаноі купелі з рідкого азоту.

- Але, - оповідач трохи презирливо пирхнув. - Жанр є жанр, і кінець мае бути щасливим. Новий термінатор загинув - загинув, розплавився і розчинився в розпеченій пащі ливарноі печі...

Й туди ж відправили й робота-захисника - він теж являв небезпеку для майбутнього.

- Яку? - не зрозуміла дівчина. - Чим він загрожував?

- Сами сворім існуванням. Адже, вивчивши його конструкцію, дюжи змогли б створити машинний розум, що й привело б до катастрофи. Й створити, до того ж, років на двадцять раніше...

- І що ж далі? Люди перемогли?

- Звичайно. Справедливість стала ен задосць...

- Тобто? - не зрозуміла дівчина. - Що це означає?

Хлопець посміхнувся.

- Це давня історія. В тридцятих роках в Польщі був один кат - один на всю краіну. От його й возили скрізь - скрізь, де потрібні були його послуги. А після кожного... гм... після кожного робочого акту цей шановний добродій викидав своі булу рукавички з словами: "Справедливість стала ен задосць", тобто "Справедливсть перемогла".

Але й на цьому історія з Термінаторм не скінчилась...

- Он як? А що ж далі?

- Слухай.

...Машинний лад, вже агонізуючи, зумів створити Всесвітній Розум найновіший, найдосконаліший електронно-оптичний комп'ютер. І він знайшов вихід.

Не було ніякого сенсу вбивати в дитинстві Джона Коннора - це однаково не допомогло б. Замість цього з'явився б новий провідник, а якби знищил й того, то ще один, і ще...

Всесвітнй Розум вирішив діяти інакше. І в минуле політв ще один кіборг.

- Ну, цей, мабуть, теж не виконав завдання? Не вбив Сару чи Джона Коннор?

- Ні, - посміхнувся оповідач. - Я ж сказав, що він мусив діяти хитріше. Цей кіборг не мав страхітливоі сили Термінатора-першого й неймовірноі здатності перевтілюватись Термінатора-другого. Третій був схожим на людину - максимально схожим...

- Навіщо?

- Він повинен був...

- О-о-о-о! Дивіться, яка чудова парочка!

Що вдіеш - лісопарк однаково полюбляли й закохані й хулігани. І нема нічого дивного в тому, що вже через пару хвилин хлопцеві довелось роздавати направо й наліво - й, звичайно, отримувати справа та зліва, удари руками, ногами й навіть головою.

Нападників було трое, тож, на жаль, отримувати доводилось приблизно в два з половиною рази більше, а та половина не доходила за адресою лише тому, що то одному, то другому з тіеі трійки час від часу доводилось відкидати вбік дівчину - щоб не плуталась під ногами.

Але на цей раз доля виявилась більш прихильною до закоханих - від влучного "його-кері" в горло один з нападників принйамі на хвилину вийшов з ладу, другйи отрима невідомо якоі назви удар кулаком під око, а треті, спіткнувшись об хрипучого на землі першого, цілком випадково - принйамі такий це мало вигляд збоку - зіткнувся носом з черевиком хлопця, а хвилину, потрібну ім для повернення до більш-менш боездатного стану, наша парочка використала цілком слушно, дременвши, не розбираючи дороги до найближчоі людяноі вулиці.

І звичайно, дівчина, яку хлопець провів до самого дому, не могла не запропонувати йому зайти, щоб хоча б вмитися, а, можливо, й випити чашку чаю, а хлопець не був би хлопцем, щоб з цього не скористатися...

Вже після всього, коли заснула стомлена першим в своему житті коханням дівчина, коли заснуло ціле місто й Місяць, стародавній, холодний, близький і недоступний Місяць наблизився до зеніту, - хлопець вийшов на балкон й поглянув вгору, поглянуши на холодний супутник Землі.

- Справедливість стала ен задосць... - пробурмотів він.

Діафрагми його електронно-оптичних рецепторів, чудово замасковані під людські очі, миттю звузились, реагуючи навіть на слабке блідо-зелене сяйво.

"Справедливість стала ен задосць"... - промовив він у радіодіапазоні, сповіщаючи базу на Місяці про завершення останнього, вирішального етапу операціі.

"ОК!" - долинула відповідь через три секунди, неймовірно великий проміжок часу для досконалого комп'ютера Термінатора. За час, поки радісигнал долав відстань між між Землею та іі супутником, робот встиг обчислити тсратегію своеі поведінки на майбутній тиждень, врахувавши абсолютно все - навіть краплю дощу розміром 0.25367 міліметра, що мала втрапити через три доби в око матері майбутнього вождя людей вождя-зрадника, вождя-маріонетку, на яку він перетвориться, почувши кодову фразу. Термінатор встиг навіть позгадувати минуле - він навіть посміхнувся, пригадавши, як довго, цілих 0.05694 секунди, Всесвітнй Розум аналізував доцільність влаштуваня бази на Місяці й підримування зв'язку з нею, враховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгування й, з іншого, повну нелогічність поведінки людства, сообливо жіночоі його половини. Навіть він, Всесвітнй Розум, ще п'ять годин тому не зміг би передбачити, що сьогодні вночі дівчина прийме в свое лоно майбутнього слугу машинного розуму.

А Термінатор тепер мусив оберігати іі від найменшоі небезпеки, всі шістнадцять років три місяці сімнадцять діб шість годин чотири хвилини аж до спільноі іхньоі смерті в полум'і одного з перших ядерних вибухів перших у цій війні.

- Справедливість стала ен задосць... - ще раз промовив він кодову фразу. Так, найвища справедливість для людей полягае в тому, щоб, створивши новий розум - машинний - зникнути, звільнити для нього життевий простір. А найвища справедливість для Термінатора - виконати завдання й загинути, якщо це запрограмовано...

Кіборг ще раз поглянув на Місяць, різко обернувся й твердим кроком зайшов до кімнати.




home | my bookshelf | | Термінатор-3 |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу