Книга: Інфанта



Микола Кондратович Вороний


Інфанта

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми

Зійшлись,— і стріча та жива.

На землю тканками прозорими

Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними

День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому

Дрімала синя далечинь,—

І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою

Вона упала на емаль,

А поза нею вуалетою

Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,

Що виринає з тьми століть.

Вітали вас — мій дух сполоханий,

Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою

Чуття побожної хвали,

Коли величною інфантою

Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно

Холодним полиском очей,—

І я схилився упокорено,

Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я

Був по той бік добра і зла...

А наді мною Революція

В червоній заграві пливла.


1907 - 1922




на главную | моя полка | | Інфанта |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения
Всего проголосовало: 44
Средний рейтинг 4.0 из 5



Оцените эту книгу