Книга: Ключ до Біблії

Іван Довганич

Іван Довганич

м. Коломия

2016

передмова

Третє видання книги «Ключ до Біблії» спрямоване в першу чергу для священнослужителів Церков Христових, які навчають християн Слова Божого, хочуть самі зростати духовно і допомогти своїм слухачам побачити себе в духовному дзеркалі, щоб виправляти свої помилки і в майбутньому їх не допускати.

Зміст книги побудований виключно на текстах Біблій різних перекладів, якими користуються усі Церкви. Нічого тут не додано, не пропущено і не перекручено. За це визначена Божа кара (Об.22:18-19).

Прохання до всіх читачів уважно читати і вивчати все те, що тут написано з молитвою, а Дух Святий відкриє вам ще більше.

Після прочитаного і вивченого, поділіться із друзями і знайомими, щоб Євангелія благодаті Божої поширювалась до краю землі (Дії 20:24).

Якщо ви хотіли би знати більше, то зателефонуйте на моб.: (099)-214-65-04.

Автор

ЗМІСТ

Передмова………………………………………………... 4

Доктрини………………………………………………….6

Сім таємниць ……………………………………………18

Сім ключів для отримання відповіді на молитву……..26

Хто ми є, що ми маємо і чим володіємо?…………….. 37

Віра, надія, любов ..……………………………………..51

Три житла, приготовані Богом для людей …..………. 58

Спасенний християнин живе на землі і одночасно на небі ……………………………………………………... 65

Спомин смерті Ісуса Христа …………………………..70

Сім найважливіших цінностей..………………………..75

Сім великих помилок у людей..………………………..85

Досконалий закон волі ..………………………………..93

Ширина, довжина, глибина й вишина…………………96

Молитва до Бога, без Бога і з Богом………………….101

Правдиві християни на початку і в кінці віку………. 105

Доктрини

Слово «Доктрина» взято із Біблії англійського короля Якова, який організував переклад із грецької мови на англійську у 1611 році. Цей переклад вважається найдосконалішим і у наш час друкується на всіх мовах світу.

Що означає це слово? Доктрина – це стандарт: метр, вага, міра, година і т.д. Таким стандартом є Біблія, де слово «Доктрина» згадується 51 раз. У 2 посланні до Тимофія 3:16-17 написано: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне для доктрини, для докору, для виправленя в праведности, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова».

У всіх інших перекладах Біблії слово «доктрина» замінено словом «навчання» і тому більшість конфесій навчають доктрин людських, і тому їх так багато у наш час, і всі вони стверджують, що тільки у них правда, а коли добре придивитись на їхнє життя, то воно дуже далеке від єдиної біблійної доктрини. Про це говорив Ісус Христос у Єв. Матвія 15:7-9 і ап. Павло у посланні до Колосян 2:20-22, прочитайте.

Якщо усе Писання Богом натхненне для доктрини, то навчання згідно однієї доктрини буде всюди однаковим і Церква буде тільки одна – Христова. Іншої назви правдива Церква не може мати і тому за апостольських часів в усіх країнах і містах була тільки одна Церква Христова (Рим.16:16).

На рис. 1 показано будинок, який стоїть на фундаменті, яким є Сам Ісус Христос (1.Кор.3:11; Еф.2:20), двері в цьому будинку також Ісус (Єв.Ів.10:9), дах – любов (1.Пет.4:8), а вікна – навчання. Це і є справжня доктрина.

А якщо брати до уваги одні тільки вікна, якими є навчання, то отримаємо багато конфесій з різними навчаннями без доктрини і без справжньої Єдиної Христової Церкви.

Ап. Павло у 1 посланні до Тимофія 4:16 написав: «Уважай на самого себе та на доктрину, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає». «Проповідуй Слово вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з доктриною» (2.Тим.4:2).

Тримаючись Біблійної доктрини, спасенний християнин чи служитель Церкви, кожного разу буде здатний прийняти докір з терпеливістю і зможе виправлятись, щоб завжди бути досконалим і до всякого доброго діла готовим.

Крім єдиної Біблійної доктрини, у житті людей немало доктрин людських і демонських. Ісус Христос, посилаючись на пророка Ісаю у Єв. Матвія 15:9, сказав: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають доктрин людських». Ап. Павло у посланні до Колосян 2:20-22 продовжує цю думку: «Коли ж оце ви вмерли з Христом для елементарних знань світу, то чого, мовби ще живі в світі, підкоряєтесь установам по заповідям і доктринам людським?».

А в 1 Тим. 4:1 ап. Павло застерігає: «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і доктрин демонських». «Настане бо час, коли здорової доктрини не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували» (2.Тим.4:3). А до Ефесян 4:14 апостол звертається з проханням: «Щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру доктрин за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду».

Як досліджувати Писання згідно доктрини?

Ап. Павло у 2 посланні до Тимофія 2:15 написав: «Навчайся, щоб показати себе схваленим перед Богом, робітником без докору, правильно розділяючи слово істини».

Перше завдання у цьому тексті – навчатись, щоб бути схваленим не людьми, а Богом, і тільки після цього трудитись без докору при серйозній умові: правильно розділяючи Слово Боже.

На рис. 2 показано два періоди часу, які описані у Біблії.

Перший – до Голгофи, де діяв закон. Ісус Христос в тому періоді не був Спасителем для грішників і тому треба було спасатись по ділах (Єв.Мат.19:16). У той час проповідували Євангеліє Царства на покаяння і відпущення минулих гріхів, виключно для Єврейського народу. Поганам проповідувати це Євангеліє було заборонено (Єв.Мат.10:5).

Другий період – після Голгофи, де немає Закону, а на його місце прийшла благодать, яка спасає всіх людей без всіляких діл (Еф.2:4-9), і тут головну роль відіграє віра (Дії.16:30-31). В цьому періоді проповідується Євангеліє благодаті, яке ап. Павло особисто прийняв від Ісуса Христа, коли був взятий на 3 Небо (2.Кор.12:2-4; Дії 20:24). Тут народилася перша єдина Апостольська Церква, яка комплектується дотепер протягом 2 тисяч років. У цій Церкві має проповідуватись виключно Христос розіп’ятий (1.Кор.1:23), Який є головою Церкви, а вона – Його тіло. Євангеліє Царства, яке проповідував Ісус і апостоли у 1 періоді, припинило свою дію разом із Законом і воно буде відновлене у період великої 7-ми річної скорботи двома свідками (Об.11:3-7).

Про це досить зрозуміло сказав Ісус Христос у Єв. Матвія 24:14: «І проповідане буде це Євангеліє Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець».

Після закінчення проповіді благодаті, яке розраховане на двотисячний період, Церква буде підхоплена із землі на небо, але ніякого кінця ще не буде.

У першому періоді Ісус Христос сказав Никодиму, що йому потрібно народитись другий раз від води і Духа (Єв.Ів.3:3-7) але Никодим не міг зрозуміти цього, бо в той період такого народження не відбувалось.

Нове народження почалось у 2-му періоді, після Дня п’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на землю, вступив у Свої права і перше народження Дух Святий здійснив у апостолів, а потім 3 тисячі душ, які прийняли Слово Боже і охристилися.

Ап. Іван у 1 посланні 3:9 написав: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він». А в 1.Ів.1:8 написано: «Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди».

У цих двох текстах мова йде про дві різні людини, одна не грішить і не може грішити, а друга грішить і не може не грішити. Якщо правильно розділити Слово Істини згідно доктрини, то тут мова йде про дві різні людини в одній видимій особі. Видима людина в тілі грішила і до кінця свого життя тут на землі буде грішити, вона інакше не може, а друга людина невидима, народжена від Духа у тілі видимої людини не грішить і не може грішити. Народжена невидима людина від Духа Святого є Дух, вона обрізана від тілесної людини нерукотворним обрізанням (Кол.2:11), охрищена духовним хрищенням у Тіло Христове, яким є Церква (Еф.1:22-23; 1.Кор.12:13), запечатана печаткою Духа Святого (Еф.4:30), посаджена на небесах уже тепер (Еф.2:6).

У тілі такої духовної людини Дух Святий влаштував Собі внутрішній Храм, у якому Він постійно живе і через духа людського впливає на душу старої людини, а душа розпоряджається тілом. В цьому Храмі постійно живе Ісус Христос і є одним духом з новонародженою людиною в результаті чого стає таким, як Він тепер на цім світі (1.Ів.4:17).

В результаті цього всього давня натура людська з її тілом відходить назавжди, а нове твориво у Христі Ісусі, знаходячись тут, на землі, одночасно, уже тепер перебуває на Небесах, отримує духовні благословення на небесах (Еф.1:3) і є спадкоємцем разом з Ісусом Христом усіх небесних цінностей.

Як керуватися Писанням у земному житті?

Для того, щоб керувати автомобілем, літаком чи кораблем потрібно досконало їх знати, інакше ви потрапите в аварію під час якої загинете або станете інвалідом. Точно так само, щоб правильно керуватися Біблією у земному житті, потрібно її знати не поверхнево, але глибоко і досконало. Через недосконалість знання Слова Божого, більшість людей прямують на останній суд, після якого озеро вогняне, або стають духовними інвалідами, з якими тільки одні проблеми.

Щоби знати досконало Писання, в першу чергу потрібно мати розум Христів. Про це дуже розумно написав ап. Іван у 1 посланні 5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя».

Давайте поставимо собі запитання: «Чи отримав я розум Христів? А якщо отримав, то чи знаю я Його? А чи знаходжусь я в Ньому?»

На кожне запитання має бути конкретна відповідь. Якщо я отримав розум Христів, то особисто знаю Його, бо Він проживає в мені, а я весь час у Ньому і тому у мене такі самі думки, як і в Нього. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі» (Фил.2:5).

А які думки у Христа? У Єв. Івана 17:21 Ісус у Своїй молитві перед стражданнями сказав: «Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони…». А чи є у нас сьогодні такі думки і чи ми всі єдині? А чому ми такі різні, кожна конфесія придумала собі назву, якої у Біблії й близько немає, і там забороняють відвідувати інші, бо то не «наші». За часів ап. Павла у всіх країнах, містах і селах була одна назва «Церква Христова» (Рим.16:16) тому, що у них були ті самі думки, що й у Христі Ісусі.

А чи була думка у Ісуса Христа, щоб робити копії хреста, на якому Він був розіп’ятий і ставити його на будівлях, всередині храмів, при дорогах, на кладовищах, на шиї людей, на Бібліях, поклонятися їм і цілувати їх? На Голгофському хресті поміщені усі гріхи людства і прибиті рукописання, які оскаржували грішників (Кол.2:14), то як можна вважати його святим і ставити на почесні місця.

А тепер потрібно себе запитати: чи є у Біблії хоч одне слово, або воля Божа на те, щоб це робити? Зрозуміло, що такого нема, тоді для чого говорити: «Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі»? І тут напрошується простий висновок, що ніякого розуму Христового ми не отримали, він нам не підходить і тому живемо, і все творимо за своїм людським розумом, пристосовуючись до світу (Рим.12:2).

Ісус Христос у Єв. Івана 5:39; 8:32; 8:36 сказав: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене. І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить! Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні».

Якщо людина належить до тієї чи іншої конфесії, то вона вже не є вільна. Вона має бути частинкою Єдиної Христової Церкви, Його єдиним Тілом, якого Він є єдиним Головою, Нареченою, для якої Ісус є єдиним Женихом. Вона має бути залежна тільки від Нього.

Щоб правильно досліджувати Писання і пізнати єдину правду, уважно подивіться на рис. 3, де показано Доктрину Нового Заповіту. Вона починається з Євангелія Івана, яке є ключем до Євангелія благодаті, яке ап. Павло прийняв від Ісуса Христа (Дії:20-24). Книга Дій апостолів є перехідним мостом до всіх послань, де основою основ є Ісус Христос розіп’ятий і величезна робота Духа Святого. Тут проповідується тільки Христос розіп’ятий (1.Кор.1:23).

У Євангеліях Матвія, Марка і Луки під час проповіді Євангелія Царства в центрі уваги був Ісус, як Цар Юдейський, Син Людський, Син Божий, Месія і Учитель. До Голгофи Він не був Спасителем. Тому ап. Павло у 2 посланні до Коринтян 5:16 написав: «Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!».

Якщо у цих 3-х Євангеліях потрібно було іти за Христом, і це було правильно, Ісус був у тілі, то тепер ми ніяк не можемо йти за Ним, бо Він у Дусі, проживає у нас, а ми в Ньому, ми можемо йти тільки з Ним. А ті, хто тепер закликає іти за Христом, то у них Він не живе, і вони не знаходяться в Ньому.

Щоб бути впевненим у тому, що ми маємо життя вічне уже тепер, потрібно досліджувати Писання глибоко, а не поверхнево. Про це ми читаємо в посланні ап. Павла до Ефесян 1:16-18 і 3:14-19, де він, перебуваючи у постійній молитві на колінах, просить, щоб Бог просвітив очі сердець віруючих, які мають через Духа Святого зміцнитися в чоловікові внутрішньому, де Христос має замешкати в такому серці, бо в Ньому є вся повнота, і тільки тоді можливо зрозуміти, що то є ширина, довжина, глибина і вишина. Про це більш докладно читайте в окремій статті.

Щоб завершити вищесказане, звернімо увагу на останній рис 4, де показана біблійна дорога спасенного християнина. Вона починається з доктрини, яка конкретно показує шлях, і як по ньому іти, але людина не запам’ятала інструкцію із тієї доктрини або знехтувала нею, звернула з правильного шляху. І тут Дух Святий їй докоряє, показуючи місце, де звернули в сторону і радить повернути на правильний шлях. Нормальний християнин приймає докір і виправляється згідно написаного «Бо праведний сім раз впаде та зведеться» (Прит.24:16). А непокірний, гордий і зарозумілий знехтує докором, потрапляє в єресь і робить розділення. З таким потрібно поводитись так, як радить ап. Павло у посланні до Галатів 6:1: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти».

Амінь

Сім таємниць

Перша Біблійна таємниця записана у 1 посланні до Тимофія 3:16: «Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з’явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!»

Із прочитаного тексту цілком зрозуміло, що мова іде про Ісуса Христа, Який в тілі з’явився, а це означає, що до Його з’явлення в тілі, Він уже був однороджений від Отця (Єв.Ів.1:14). Він був Дух, керувався Духом, ведений Духом і оправданий Духом. Його бачили Ангели у Віфлеємі, у воскресінні і вознесінні. Проповідь про Нього звучала від початку і продовжує звучати сьогодні. Усі хто увірували в Нього, прийняли Його як особистого Спасителя, родились від Бога і стали Його дітьми і уже тепер посаджені на небесах (1.Ів.5:1-4; Еф.2:6).

Усе це є безперечним і переконливим фактом, не підлягає найменшому сумніву, але сам процес цього залишається таємницею до свого часу. Відповідальне завдання для нас: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць; а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним» (1.Кор.4:1).

Друга Біблійна таємниця записана у Колосян 1:26-27: «Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона – Христос у вас, надія слави».

Вказана таємниця залишається таємницею для всіх грішників і до сьогодні тому, що у них замість Христа у центрі їхнє «Я». А для святих це таємниця зрозуміла, бо у них на місці їхнього «Я» живе Христос. Про це написав ап. Павло у посланні до Галатів 2:20: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені».

Що потрібно, щоб Христос завітав до нас і залишився у нас проживати? По перше, до Свого народження Ісус Христос був «Слово» (Єв.Ів.1:1, 14) а це означає, що найперше нам потрібно послухати це Слово, повірити в нього і прийняти його. По друге, визнати себе грішником, попросити прощення, повірити, що Христос на Голгофі помирав за усі наші гріхи і знищив їх, а нам подарував Свою праведність.

В результаті цього у нашому тілі народжується Духом Святим нова особа (Якова 1:18; 1.Пет.1:23; Єв.Ів.3:6) з новим ім’ям (Об.2:17), яка запечатується печаткою Духа Святого (Еф.1:13). І тоді Дух Святий влаштовує у такій людині Свій храм (1.Кор.6:19; 3:16), у якому Він постійно проживає і туди назавжди приходить Ісус Христос, з Яким відбувається постійна спільність (1.Кор.1:9; Фил.2:5).

Третя таємниця – це Христос і Церква. Про це записано у Еф.5:32: «Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву». Перед цим текстом ап. Павло прирівнює Христа і Церкву до чоловіка, який є головою дружини своєї і має її любити так, як Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, але щоб була свята й непорочна.

Ісус Христос є Головою Церкви (Еф.1:22) а Церква є Його тіло (Еф.1:25) і одночасно Його Нареченою (Об.21:2). Оце і є велика таємниця.

Із кого складається правдива Церква Ісуса Христа, яка є Його тіло? Зрозуміло, що слово Церква – це не будинок чи храм, а живі люди, і коли вони кажуть, що йдуть до Церкви, то хто тоді вони? Перша Церква народилась у день П’ятидесятниці із 3 тисяч євреїв (Дії 2:41), а потім до них пристало ще 5 тис. (Дії 4:4), а християнами вперше почали називатись у місті Антіохії (Дії 11:26), коли до євреїв доєдналися погани (Дії 11:18).

Усі ті люди були грішниками, але послухали Слово Апостолів, повірили у те Слово і прийняли його у своє серце, покаялись, отримали прощення усіх гріхів, пережили нове народження від Духа Святого і охристились у воді. Усі вони стали членами Тіла Христового, а у Церкві вони називались учнями (Дії 11:26).

Правдива Церква Христова складається не із зовнішніх видимих у тілі людей, а із народжених у їхньому тілі від Духа Святого і обрізаних нерукотворним обрізанням (Кол.2:11), вони є Тіло Христове і Його Наречена. Така Церква має одну єдину назву «Церква Христова», а усі інші назви придумані людьми, є явне порушення волі Божої. Один Христос, один Наречений і одна Наречена, Його Тіло. Оце і є пояснення третьої таємниці.

Четверта таємниця – зустріч Церкви з Ісусом Христом.

Про це написано у 1 посланні до Кор.15:51-52: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!»

Для кращого розуміння цієї таємниці ап. Павло доповнює у 1 посланні до Солунян 4:16-17: «Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом».

Обидва тексти розповідають про подію, яка відбудеться незабаром з Христовою Церквою, яка складається із померлих у Христі і живих, які також знаходяться у Христі. Для грішників ця таємниця так і залишиться таємницею, вони у цій події участі брати не будуть. Їхня доля – останній суд перед великим білим престолом, де вирок буде один – озеро вогняне (Об.20:11).

Для спасенних ця подія вже не є таємницею, вони її очікують з нетерпінням, щоб отримати нове тіло, таке, яким було у Ісуса Христа після Його воскресіння і в білій одежі Нареченої об’єднатись зі своїм Женихом на весіллі (Об.19:7-8).

Напрошується запитання, коли це буде? З таким запитанням 2 тис. років тому назад звернулися до Ісуса Христа Його учні (Єв.Мат.24:44) прочитайте. Більшість цих подій, про які сказав тоді їх Учитель вже сповнилися, частина їх сповнюється тепер, а решта сповниться в найближчі роки. Якщо взяти до уваги те, що від Адама дотепер наближається до кінця 6-та тисяча років, а 7-ма тисяча має бути святкова – 1000-літнє Царство на землі, де Царем буде Ісус Христос, а між тими періодами має бути 7-ми річна велика скорбота про яку серйозно описує пророк Даниїл в гармонії з останньою книгою Біблії – Об’явлення Івана Богослова. Прочитайте! У той час на всій Землі буде керувати антихрист, прихід якого показують нам всі ознаки, а підхоплення Церкви має відбутись до приходу антихриста і до великої скорботи. Для підтвердження цього, ми читаємо текст у книзі Об’явлення 3:10: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі». До цього потрібно додати, що згаданий 7-ми річний період Церква буде на небі перебувати на судилищі Христовім (2.Кор.5:10), де кожному буде дана оцінка того, що робив у тілі на землі, щоб отримати відповідну нагороду.

Крім того, деякі релігійні теологи посилаються на Об.11:15-19, де мова йде про сьому трубу, після якої ніби буде підхоплена Церква. Там зовсім не йде мова про Церкву, а про суд над мертвими грішниками.

П’ята таємниця – відновлення Ізраїля.

Про це написано у посланні до Римлян 11:25: «Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган».

Ап. Павло звертається до віруючих із поган, з метою відкрити таємницю, яка для більшості євреїв і до сьогодні є таємницею. Із Біблії ми знаємо, що Ізраїльський народ є вибраний Богом, але він не прийняв Ісуса Христа як Месію, як Царя Свого і як Спасителя. Керівники цього народу, священики і первосвященики розіп’яли Його на Голгофі і до цього часу вони чекають на Месію, яким виявиться антихрист і якого у перші три роки великої семирічної скорботи його приймуть. Вказана таємниця в тому, що цим людям Бог засліпив очі до відповідного часу. Про це ап. Павло написав у Рим.11:8: «Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня».

Якби Господь Бог так з ними не поступив, то вони були би прийняли Ісуса Христа від самого народження як Царя, яким Він насправді був, не розіп’яли би Його і тоді весь світ загинув би через гріх, бо не було би Спасителя. Із слів ап. Павла стає зрозумілим, що завдяки духовній сліпоті Ізраїля, відкрились очі поганам, які до цього часу спасаються, і як тільки останній грішник із поган, який підлягає спасінню звершить покаяння, Церква буде підхоплена на небо і тоді Ізраїлю відкриються очі.

Шоста таємниця – беззаконня. Про це читаємо у 2 посланні до Солунян 2:7: «Бо вже діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини. І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого».

Прочитаний текст провадить нас до самого останнього часу перед приходом Ісуса Христа на землю, але таємниця беззаконня уже набирає розмаху, у наш час. Тримає цю таємницю один із трійці антихриста, яка складається із отця дракона, духа лжепророка і антихриста-людини, який буде виконувати все, що описано в книзі Об’явлення Івана Богослова і один із них буде усунутий для з’явлення другого.

Більшість богословів трактують, що цю таємницю тримає Дух Святий, який має бути усунутий із середини. Таке пояснення є далеке від істини і воно базується на людській доктрині (Мат.15:9; 1.Кор.2:11).

По перше, у тексті слово «той» хто тримає тепер, написано з малої букви, тоді, коли слова «Дух Святий» завжди пишуться з великої букви.

По друге, Дух Святий знаходиться на землі від її відновлення (Бут.1:2), до дня П’ятидесятниці Він виконував дуже відповідальну роботу у високопоставлених мужів Божих, священиків, первосвящеників, царів, апостолів і ін. Після цього великого дня, Дух Святий виконує надзвичайно відповідальну роботу по народженню нового творива у спасенних християн, охрищує їх в Тіло Ісуса Христа (1.Кор.12:13), запечатує їх Своєю печаткою (Еф.1:13), посаджує їх на небесних місцях ще під час їхнього життя тут на землі (Еф.2:6), комплектує єдину Церкву Ісуса Христа, як Наречену і готує її до славної зустрічі з Ним.

Після підхоплення Церкви на небо, Дух Святий продовжує Свою роботу тут на землі. Під час великої скорботи грішники будуть спасатись по ділах і за віру будуть страждати до смерті, а це буде робота Духа Святого (Об.7:14). У той час будуть проповідувати Євангеліє Царства два свідки (Єв.Мат.24:14) на свідоцтво народам усім (Об.11:3-11) і вони будуть убиті, а через півчверті дня воскреснуть. Усе це не може відбуватись без Духа Святого і тому Він не може бути усунутий від виконання Своїх обов’язків.

Сьома таємниця – Вавилон Великий. Об’явлення 17:4-5: «А жінка була одягнена в порфіру й кармазин, і приоздоблена золотом і дорогоцінним камінням та перлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидоти та нечести розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: Великий Вавилон, –мати розпусти й гидоти землі».

Слово Вавилон вперше знаходимо у книзі Буття 11:9, де тодішній народ збудував собі місто з такою назвою в якому почали будувати башту висотою до неба. Тоді Господь змішав їхню одну мову на різні мови і розпорошив їх по усій землі.

У приведеному тексті таємниця Вавилону заключається у жінці, яка одягнена в дорогоцінні речі і мала великі дорогоцінності, це релігія, яка буде об’єднана під час правління антихриста. Усі конфесії, крім єдиної Христової Церкви, яка на той час уже буде підхоплена на небо, об’єднаються і стануть великою блудницею – матір’ю розпусти й гидоти на землі (Об.17:5).

Підготовка до такого об’єднання релігій уже проводиться у наш час, розмови про екуменію звучать все частіше, усі релігії стали багатими а їхні керівники і служителі одягаються в дорогоцінний одяг.

На превеликий жаль, багато біблійних конфесій сьогодні пристосовуються до релігій світу, підтримують їхні традиції, не задумуючись що це не є воля Божа і дуже подібні до останньої із семи Лаодикійської Церкви (Об.3:14-20).

У книзі Об’явлення 18:2 написано про крах і кінець Вавилону – релігії демонів і сховищем усяких нечистих духів, велика кара наступила від Господа Бога. А в Об.18:4 почувся голос із неба, який говорив: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його».

Про це варто пам’ятати усім вже сьогодні.

Амінь

сім ключів

для отримання відповіді на молитву

Усі християни щиро моляться у своїх домівках, а також у Церквах, але відповіді на ці молитви отримують далеко не всі. Для них головне не відповідь, а обов’язок молитись вранці, ввечері і перед їжею, їх так навчили. Основною причиною є те, що їхні молитви не доходять до Бога і Він їх не чує. Більшість людей моляться молитвами написаними невідомо ким, а це не їхні слова, це слова того хто їх написав. Уявіть собі, що дитина приходить до свого батька і читає з листа слова прохання, які написала його мама. Що подумає батько про свою дитину?

Перш як перейти до вивчення 7-ми ключів, нам прийдеться з’ясувати, що представляє собою молитва. Це не є ритуал, обряд, звичка чи обов’язок, це є конкретна розмова з Богом своїми словами із глибини серця, продиктована Духом Святим. Так молилася перша соборна Апостольська Церква і на кожну молитву отримували відповідь. Про це чітко написано в книзі «Дії апостолів» 4:23-31; 6:6; 12:5; 13:3; 14:23.

У Єв.Івана 9:31 написано: «Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, – того слухає Він». Ці слова переконливо доводять, що відповідь на молитву ні один грішник не отримає тому, що Бог його не чує.

Кожна молитва складається із чотирьох частин: хвала і поклоніння, подяка і прохання. До першої частини відносяться слова 116 псалма: «Хваліть Господа, всі племена, прославляйте Його, всі народи», а також ап. Павла до Римлян: 15:5-6: «…щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа».

До другої частини відносяться слова Ісуса Христа підчас розмови із Самарянкою у Єв.Івана 4:23-24: «Правдиві богомільці вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців».

До третьої частини відносяться слова 105 псалма: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя» а також слова ап. Павла у 1 посланні до Солунян 5:18: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (Еф.5:20), «Дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів» (Кол.1:12-14). Тут іде мова про близькі стосунки не грішників із Богом а рідних дітей з любимим Отцем.

До четвертої частини молитви відносяться слова ап. Павла до Ефесян 6:18: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих».

Що в першу чергу просити Отця Небесного, – це написано в посланні ап. Павла до Колосян 4:3: «Моліться разом, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову», «Моліться, браття, щоб ширилось Слово Господнє та славилось, і щоб ми визволилися від злих та лукавих людей, бо віра не в усіх» (2.Сол.3:1-2). Як бачимо, тут на перше місце поставлені прохання про спасіння грішників, а про все інше, що нас хвилює, Ісус Христос дає пораду у Єв.Матвія 6:7-8: «А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподоблюйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання».

Головним фактором у молитві є смирення перед Отцем Небесним, а також перебування у мирі з домашніми, друзями, у Церкві і всіма людьми. Гарним прикладом цього є притча Ісуса Христа про фарисея і митника у Єв. Луки 18:13, а також слова у посланні до Євреїв 12:14: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа».

Існує ще одна проблема у молитовному житті – це місце де молитись і поза молитви. Чомусь багато християн вважає, що цінні молитви на святих місцях, куди їдуть, а також ідуть пішки у далеку дорогу. У Біблії ми не знаходимо святих місць на землі, в тому числі, і в Єрусалимі.

У Єв.Матвія 6:6 Ісус Христос радить: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Діти Отця Небесного можуть розмовляти з Ним всюди, в дорозі, на полі, підчас навчання чи праці, протягом всього дня і ночі на колінах, стоячи, сидячи чи лежачи. Для Отця Небесного не поза в молитві головна, а ваше серце і ваш дух, покора і смирення.

Декілька слів про молитву «Отче наш», яку Ісус Христос продиктував виключно Своїм апостолам і тільки на той час, коли вони ходили з Ним. Це був період Закону, а Церкви ще не було. У Церквах люблять казати, що це Господня молитва, але це далеко не так, тому, що Він ніколи нею не молився.

Після воскресіння Ісуса Христа на небо, наступив новий період, Закон втратив свою силу, і цей період називається періодом Благодаті для якого ап. Павло отримав нове Євангеліє Благодаті (Дії 20:24).

У тому Євангелії немає ні слова про молитву «Отче наш», навпаки ап. Павло у посланні до Римлян 8:26 написав: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями». Виникає логічне запитання: Чому ап. Павло написав, що ми не знаємо про що маємо молитись, якщо є молитва «Отче наш»?

Відповідь переконлива, у Євангелії Благодаті такої молитви немає тому, що Церква народилась і живе згідно Євангелія Благодаті, а молитва «Отче наш» була закладена у Євангеліє Царства, яке проповідувалось Ісусом Христом і апостолами виключно для Ізраїлю, а проповідувати поганам було заборонено (Єв.Мат.10:5-6).

А тепер про сім ключів, які допоможуть отримати відповідь на молитву.

Перший ключ – це померти з Ісусом Христом і народитись від Духа Святого.

Про це написано у посланні ап. Павла до Римлян 6:6-8: «Знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха. А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо». «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя»(Рим.6:4).

Прочитані тексти переконливо доводять нам, що наша гріховна натура у нашому гріховному тілі не підлягає реставрації і тому вона мусить померти разом із Христом і воскреснути з Ним, а це означає наново народитись від Духа Святого (Єв.Ів.3:3).

Усі грішники від Адама і Єви мають у своєму тілі гріховну натуру, вони є рабами гріха і їх молитви Бог не слухає, а тому потрібно гріховну натуру умертвити, а на її місце народити нову людину, яка не може грішити бо вона від Бога народжена (1.Ів.3:9).

Народжена від Бога людина перестає бути рабом, а є повноправною дитиною Отця Небесного і вона має ключ до Нього, який дає відповіді на кожну молитву.

У Євангелії Івана 1:12-13 написано: «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога». А цей самий апостол у своєму 1 послані 5:4 доповнює цю думку: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла – віра наша».

А як знати, що ми народилися від Бога?

Перша ознака: кожна народжена дитина хоче їсти. Ап. Петро у 1 посланні 2:2-5 написав: «І самі немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь». Перша ознака духовно народженої дитини – це бажання їсти духовну їжу, якою є Слово Боже, його читання і вивчення, це жива вода, яку Ісус Христос пропонував Самарянці (Єв.Ів.4:14).

Кожна людина споживає їжу для тіла, щоб рости, мати силу і здоров’я, так само духовну їжу потрібно вживати щодня, щоб духовно зростати, не задовольняючись одним разом на тиждень, або й на місяць.

Друга ознака народження від Духа є переміна. Кожна дитина, яка нормально харчується, росте і видно її переміну. Ап. Павло у 2 посланні до Коринтян 3:18 написав: «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього». І в результаті ми стаємо такими як Ісус уже тепер на цім світі (1.Ів.4:17).

Третя ознака народженого від Духа – є любов один до одного. Про це написав ап. Іван у першому посланні 4:7: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та знає Бога». Якщо ми померли з Христом, народилися від Духа Святого, стали Його дитиною, споживаємо щодня Його їжу, любимо всіх і змінюємося в Його образ, то це є перший ключ, завдяки якому неодмінно отримаємо відповідь на нашу молитву.

Другий ключ – це послух.

Коли Бог створив перших людей, то Він дав їм одну єдину заповідь, не їсти плодів з одного дерева пізнання добра і зла, але вони не послухали. Підчас преображення Ісуса Христа, почувся голос із неба: «Це син мій улюблений, – Його слухайтеся» (Лук.9:35). Ця заповідь стосується всіх людей на землі, але люди її не виконують. А чому так? Відповідь дає сам Ісус Христос у Єв.Івана 8:47: «Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога».

А щоб бути від Бога потрібно народитись другий раз (Єв.Ів.3:3). Більшість людей чомусь звикли слухати людей, екстрасенсів, чаклунів, керівників конфесій, вірити в гороскопи, тільки не Слова Ісуса Христа.

Ап. Павло в книзі «Дії апостолів» 5:2 сказав, що «Бога повинні слухатися більш як людей». А в книзі «Об’явлення Івана Богослова» 2:7 написано: «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам». Ще сьогодні Дух промовляє через Біблію до всіх людей, а хто його хоче слухати? Його слухають діти, народжені від Нього другий раз.

Ап. Павло у посланні до Римлян 8:16 написав: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці Божі, а співспадкоємці ж Христові». Це означає, що у нас Його дітей є ключ, який нам гарантує відповідь на нашу молитву.

Третій ключ – покора.

Між послухом і покорою ніби немає великої різниці, але в практичному житті вона існує. У Єв.Матвія 21:28 Ісус розповідає притчу про одного чоловіка у якого було два сини, перший з яких послухав батька піти працювати у виноградник, але не пішов. Ап. Павло у посланні до Ефесян 4:2 написав: «…зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру».

«Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Фил.2:3).

Покора є невід’ємною частиною смирення, яке успішно відкриває шлях для отримання відповіді на молитву. Про це написав ап. Яків у своєму посланні 4:10: «Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме». «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як.4:6). Покора і смирення – це надійний ключ для отримання відповіді на молитву.

Четвертий ключ – це віра.

У Єв.Матвія 21:22 звучать слова Ісуса Христа: «І все, чого ви в молитві попросите з вірою – то одержите». Дуже проста порада, але на практиці чомусь зовсім не просто, людська віра не діє і тому відповіді на молитви не приходять. Тут потрібно мати Божу віру, яка дається Духом Святим в подарунок (1.Кор.12:9) кожному, хто народився від Нього, хто є Його дитиною, а Його дитина просить з Його вірою і отримує відповідь.

Віра Божа в людині тісно працює з мудрістю, яка дає добрий результат. А звідки взяти мудрість? Відповідь на це питання дає ап. Яків у своєму посланні 1:5-7: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа».

Ап. Іван у своєму посланні 5:20 дає просту пораду, як стати мудрим: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя». Якщо ви отримали розум Христів, то ви Його пізнали, Він у вас, а ви в Ньому з Його вірою, то відповідь на вашу молитву гарантована.

Ключ віри також добре діє, коли ви захворіли. Про це написав ап. Яків у своєму посланні 5:14-15: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться».

П’ятий ключ – воля Божа.

1.Ів.5:14: «І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас». У цьому тексті наголошено, що ми маємо відвагу до Нього тому, що ми Його діти, народжені вдруге від Нього. Такої відваги у грішників немає, тому їхні молитви Він не слухає (Єв.Ів.9:31). А якщо ми Його діти, то Він нас слухає і дає відповідь.

На сході нашої країни вже два роки йде війна, тисячі невинних людей загинули, а ще більше поранені. Від самого початку усі Церкви, без винятку, постійно моляться, а відповіді на їхні молитви не приходять.

Серйозне запитання: «А чому немає відповіді?». На це запитання дає чітку відповідь Ісус Христос у Єв.Мат.24:6: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями».

Ми живемо в кінці віку, коли на землю прийде велика семирічна скорбота (Єв.Мат.24:21), а все, що відбувається тепер, не тільки в Україні, це явна ознака наближення кінця віку. Така воля Божа, ми її маємо знати і згідно неї молитись. Перш, ніж звертатись з проханням до Отця Небесного, потрібно ретельно вивчити усі проблеми особисті, сімейні, Церковні чи державні, переконатись чи на це є воля Божа і тільки тоді звертатись з проханням.

Шостий ключ – Ім’я Ісуса Христа.

Єв.Ів.14:13-14: «І коли що просити ви будете в Імення Моє, те вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню». «Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам» (Єв.Ів.16:23).

Ці тексти говорять настільки переконливо, що немає потреби їх пояснювати, потрібно тільки зрозуміти, чи маю я до цього пряме відношення.

Посилатись на ім’я Ісуса Христа може тільки той, хто живе в Ісусі (Еф.2:13), тоді буде відповідь на молитву.

Ап. Павло у посланні до Колосян 3:17 і Ефесян 5:20 доповнює цю думку: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. …дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа». Ці тексти наголошують, що більше належить дякувати за все в ім’я Ісуса Христа і тоді нам не прийдеться так часто звертатися з проханнями: «…бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання» (Єв.Мат.6:8).

Сьомий ключ – молитва духом.

У Єв.Ів.4:24 Ісус сказав: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Ап. Павло у посланні до Ефесян 6:18 доповнює цю думку: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих».

Обидва тексти чітко говорять, що кожна молитва має проголошуватись людським духом, використовуючи наш розум, який виробляє слова. Кожен грішник, або неспасенний, молиться словами, вивченими із написаного тексту, їхній дух мовчить, а використовується тільки розум людський. Тому такої молитви Бог не слухає.

Ап. Павло у 1 посланні до Коринтян 2:12-14 написав: «А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно».

З цього ми робимо висновок, що справжня молитва проголошується нашим духом за допомогою Духа Святого, керуючись розумом Христовим (1.Ів.5:20) на підставі послання ап. Павла до Римлян 8:26: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями».

Але для того, щоб Дух Святий нам допомагав молитись, Він має знаходитись у нас постійно (1.Кор.3:16), а як це можливо? Дуже просто, стати сином Божим, а щоб ним стати, потрібно народитись від Нього (Єв.Ів.3:3).

У посланні до Галатів 4:6 ап. Павло написав: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче».

А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним (1.Кор.6:17). Молитва такої людини завжди буде почута і дана буде відповідь своєчасно.

Амінь!

Хто ми є, що ми маємо

і чим володіємо?

Усі люди на землі знають своє походження, свою національність, своїх батьків і прабатьків, свою країну, місто і село, свою Церкву і віросповідання. Але далеко не всі люди знають свого Творця, не мають з Ним живого спілкування як з Батьком, не знають докладно для чого вони появились на землі, а найважливіше не знають, що буде з ними після смерті.

Усім відомо, що на землі є грішники, праведники і святі, а як розрізнити їх і чи хтось з нас може належати до цих категорій. У Біблії в посланні ап. Павла до Римлян 3:10-18 написано: «Нема праведного ані одного, нема, хто розумів би, немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні. Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти. Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали. Нема страху Божого перед очима їхніми».

А чому всі люди такі? Відповідь на це ми знаходимо у цьому посланні 3-го розділу, 23 текст: «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави».

Перші люди Адам і Єва були створені за образом і подобою Божою, але після того, як вони згрішили, втратили цей образ і подобу, тому, всі люди народжуються за подобою і образом Адама (Бут.5:3). А що означає образ і подоба Божа? Відповідь: Бог-Отець-Дух, Бог-Син Дух і Дух Святий – Дух, а це означає, що образ і подоба Божа – є Дух. Образ і подоба Божа – це слава Божа, яку мали перші люди, але після того як згрішили – вони її втратили.

Від перших людей і до нашого часу добігає 6-та тисяча років і за весь той час усі люди народжуються грішниками завдяки первородному гріху перших людей. З таким визначенням погоджується кожен, але звідки беруться праведники?

У Старому Завіті були дві категорії людей євреї і погани. Серед них були такі праведники, як Авель, Енох, Ной, Авраам та ін. Всі вони стали праведниками по вірі і ділах, якими вони догодили Богу. У наш час стати праведником на підставі виконання заповідей і добрих діл неможливо. Стати праведником і святим, можна тільки по вірі без всяких діл.

У Новому Завіті появилась ще така категорія людей, як християни. Але за часів Христа такого поняття не було. В Україні вважають, що християнство почалось від хрещення киян у Дніпрі в 988 році, коли князь Володимир Великий видав наказ, щоб тодішні погани прийняли християнство як нову віру.

Це хрещення було примусовим під час якого вкидали до Дніпра поганських богів-ідолів, а вийшовши з води вони бігли за течією ріки, витягали їх і несли додому. Напрошується логічне запитання: що змінилось у тих людей, які до хрещення були поганами, а після нього стали християнами? Відповідь очевидна – нічого.

А звідки береться справжній християнин? По-перше, слово «християнин» походить від слова «Христос» і вперше були названі християнами віруючі із поган у місті Антіохії. Про це записано в книзі Дій апостолів 11:25-26: «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів».

По-друге, щоб назвати себе християнином потрібно перед тим щось зробити. Прикладом цього є перша Апостольська Церква. У день П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Дух Святий, проповідував ап. Петро, а коли він закінчив, то ті, що його слухали запитали: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете. Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три» (Дії 2:37-41).

Як бачимо, щоб назвати себе християнином і насправді ним бути, потрібно покаятись у своїх гріхах, охриститись у воді, отримати прощення усіх своїх гріхів минулих і майбутніх, прийняти дар Духа Святого і стати праведником на все своє життя.

Більшість людей називають себе християнами, але насправді ними не є, вони вважають себе грішниками тому, що грішать, сповідаються у своїх минулих гріхах і дальше грішать, а це означає, що вони є постійними грішниками і ніколи стати праведниками не зможуть. А неправедні Царства Божого не вспадкують (1.Кор.6:9-10). Такі люди звершують пости, часто моляться, роблять пожертви, а Бог їх не слухає. У Єв. Івана 9:31 написано: «Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає».

У людей закладено таке поняття, що «християнин» вважається після хрещення новонародженої дитини але це далеко не так. По-перше, обряд хрещення маленьких дітей не передбачений у Біблії, а це не є воля Божа. По-друге, цього не робила перша Апостольська Церква і по-третє, перед хрещенням обов’язкове покаяння, а діти не можуть цього зробити і не можуть отримати дар Духа Святого.

Із усього вищесказаного можемо зробити один тільки висновок, що кожна людина у видимому тілі є грішник і стати праведним християнином своїми зусиллями ніколи не зможе. У нашому видимому тілі закладена стара Адамова природа, її неможливо змінити, тому приходить час і вона помирає. Ап. Іван у 1-му посланні 1:8 написав: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди».

Той самий апостол у 1-му посланні 3:9 написав: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він». Як бачимо, тут іде мова про двох різних людей на землі в одній видимій особі. Видима в тілі грішить, а невидима в тому самому тілі не грішить.

Для того, щоб зрозуміти вищесказане нам прийдеться звернутись до того самого апостола Івана, де він у своїй Євангелії 3:3-6 написав розмову Ісуса Христа з Никодимом: «Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства. Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух».

Тут стає зрозуміло, що наше видиме гріховне тіло ніколи не зможе переродитись, щоб не грішити, але в ньому народжується нова невидима особа від води і Духа з новим ім’ям, яка не грішить. Що означає вода і Дух? Про це прочитайте в Єв. Івана 1:12-13; 4:14; Якова 1:18. Народжене від духа є новим творивом, а людина у тілі залишається до кінця свого життя старим творивом (Кол.3:9-10). Нова людина в старому тілі обрізана від нього нерукотворним обрізанням (Кол.2:11).

Тому, що вона має образ і подобу Божу, яка була втрачена Адамом, а тепер отримала знову, і тому вона не зможе більше грішити, бо лукавий її не торкається (1.Ів.5:18). Нова людина уже тепер на цім світі є такою, яким є Ісус Христос. Про це написав ап. Іван у першому посланні 4:17: «Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі». Тільки така людина має право називати себе християнином, праведником і святим (1.Пет.2:9).

Видима людина в старому тілі і невидима народжена від Духа постійно ворогують між собою, щоденна боротьба і конфлікти, перша хоче земного, багатства, слави, здоров’я, щоб добре і довше прожити на землі, не думаючи про духовне і вічне, а друга навпаки, думає постійно про духовне, небесне, вічне бо вона є громадянином неба уже тепер і записана там у книзі життя. Має рідного Батька на небі і з Ним постійно розмовляє, у неї там приготовані нерукотворні будинки і велика спадщина. Про це все прочитайте: Кол.3:1-2; Об.21:27; 2.Кор.5:1; Єв.Ів.14:1-3; Фил.3:20; Кол.3:24.

Із вищенаведеного ми довідались, що на землі є дві категорії людей: грішники від народження, старе твориво, якого ніяка релігія їх не може зробити кращими перед Богом і вони ідуть на останній суд де вирок один – вічна мука в озері вогняному (Об.20:15).

І праведники, які один раз покаялись у своїх гріхах, отримали прощення усіх гріхів минулих і майбутніх, а взамін отримали праведність Христову на все життя, пережили нове народження від Духа Святого, записані у книзі життя на небі з новим ім’ям, обминають Суд і воскресають у новому тілі, підхоплюються на небо і живуть вічно у Небесному Царстві з Ісусом Христом, як Наречена зі своїм Женихом.

А тепер нам необхідно поставити ще одне запитання: де ми є? Якщо брати до уваги своє видиме тіло, то зрозуміло, що ми знаходимось на землі у цьому світі. Народжуємось у родинах, виростаємо і вчимося, працюємо і відпочиваємо, сваримось і гніваємось, порушуємо закони і потрапляємо до в’язниць, маємо друзів і ворогів, живемо в розкошах, і в бідноті. Належимо до різних конфесій і партій, виконуємо їхні правила обряди і традиції, не задумуючись чи на все це є воля Божа. За те кожного дня говоримо: «Нехай буде воля Твоя як на небі так і на землі».

Так виглядає старе твориво, його така доля і допомогти йому змінитись просто неможливо. А де знаходиться нове твориво? Згідно Слова Божого, воно також знаходиться у цьому світі, на землі і одночасно на небі.

У Євангелії Івана 17-му розділі, Ісус Христос звершує Свою останню молитву перед стражданнями і смертю на хресті. Там Він приділяє велику увагу новому твориву: «Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, – Твої бо вони. І не на світі вже Я, а вони ще на світі. Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми».

Від того часу минає 2 тис. років, а нове твориво – спасенні християни знаходячись у цьому світі одночасно перебрались на небо. Про це написав ап. Павло у посланні до Ефесян 2:4-7: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, – і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі».

Як бачимо, нове твориво знаходячись у земному тілі, тут у світі, одночасно перебуває у себе вдома, на Небесах, бо воно в дусі має образ і подобу Божу як і Христос знаходиться по правиці Свого Отця і одночасно проживає у нас на землі.

«І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал.2:20; 2.Кор.13:5).

А тепер ми переходимо до останнього запитання, що ми маємо і чим володіємо? Кожна людина на землі щось має і тим розпоряджається, але приходить час, все те залишає і відходить у вічність. Тому ми не будемо тут зосереджувати увагу на земному, яке приходить і відходить, а поміркуємо над тим, що ніколи не пропадає, має велику цінність тепер і супроводжує нас у вічність.

1. Слово

Єв.Івана 1:1-14 «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Тут явно іде мова про Слово, яким є Ісус Христос. Але є ще одне Слово, яким є Біблія, де від початку і до кінця основною фігурою є той самий Ісус Христос.

Отож, якщо ми маємо Біблію, то маємо Ісуса Христа і навпаки, якщо маємо Ісуса Христа, то маємо Біблію. Але в більшості люди мають Біблію на столі чи на полиці, не читають її, не вивчають, не розуміють її і не керуються нею.

Ап. Павло у 2-му посланні до Тимофія 3:16 написав: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності». А в посланні до Колоссян 3:16 апостол Павло доповнює: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе».

А ап. Петро у 1-му посланні 1:25 стверджує: «А Слово Господнє повік пробуває. А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії». Все це дає нам зрозуміти, що коли ми маємо Слово Боже, то воно у нас рясно родить духовні плоди (Гал.5:22-23), ми їх споживаємо і даруємо іншим. Слово Боже є меч духовний і шолом спасіння (Еф.6:17). Якщо ми володіємо цим Словом то будемо збережені від великого випробовування. Про це написано в кн. Об’явлення 3:10: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі».

2. Віра

Що таке віра? Євр.11:1: «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого». Більшість людей сьогодні мають таку віру, як мав апостол Хома (Єв.Ів.20:25), вірують тоді, коли бачать. Такі люди часто кажуть: «Якщо би хтось прийшов з того світу, то повіримо». А тому назвати таких людей віруючими – не приходиться.

Звідки береться віра? Апостол Павло у посланні до Римлян 10:17 написав: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове».

З цього ми бачимо, що справжня віра є тільки тоді, коли у нас живе Його Слово. Перша Апостольська Церква бере свій початок від того, що послухали Слово і увірували. Таких людей спочатку було 3 тисячі, а потім п’ять (Дії 2:41; 4:4). Такі віруючі люди у всьому перемагають. Про це написав ап. Іван у першому посланні 5:4: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша».

А тепер просте запитання: Чи володіємо ми такою вірою? Якщо так, то ми у всьому перемагаємо, а якщо ні, то ніякої віри у нас немає. А що отримає переможець – прочитайте в книзі Об’явлення 2:7; 2:11; 2:17; 2:26; 3:5; 3:12; 3:21.

3. Спасіння

Еф.2:8: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився». Як бачимо, стати спасенним можливо тільки через віру, іншого шляху немає. І якщо ми володіємо спасінням, то ми стаємо праведником і святим. Про це написано в Рим.4:5: «А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність». «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані» (1.Пет.2:9-10). Якщо ви не спасенний, неправедний і не святий то ви прямуєте на останній суд, де вирок буде тільки один – вічна мука в озері вогняному (Об.20:15).

4. Розум

1.Ів.5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя» (1.Кор.2:16).

Якщо ми маємо Слово, віру і спасіння то вкрай необхідно мати розум Христів, якого Він нам дав. А можливо ми його не отримали і дальше живемо за своїм людським розумом. Тому у нас дальше проблеми, незгоди, гнів, непорозуміння, хвороби.

Кожен, хто має розум Христів, той пізнав і добре знає Його, постійно знаходиться в Ньому, любить кожного так, як любив Христос, прощає, як Христос простив. У такому праведнику постійно живе Христос (Еф.2:13; Гал.2:20).

А тепер поставимо собі запитання: Чи володіємо ми розумом Христовим? Якщо ні, то чому? Відповідь дуже проста: у вас немає Слова, не повірили у нього, не отримали спасіння і не можете мати розум Христів.

5. Життя вічне

1.Ів.5:11: «А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя».

Єв.Ів.5:24: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя».

Обидва тексти переконливо стверджують, що Бог життя вічне уже нам дав. Тут не сказано, що ми будемо мати це вічне життя після смерті і воскресіння якщо будемо тут праведно жити. Справжній християнин, користуючись Словом Божим, вірує в нього, отримав спасіння, керуючись розумом Христовим уже тепер має життя вічне і на суд не приходить (Єв.Ів.5:24). Чи можете ви про себе так сказати? Якщо ні, то ви є сама нещаслива людина на землі.

6. Мир

Рим.5:1: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа». «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил.4:7).

Що потрібно зробити, щоб постійно мати мир з Богом?

Відповідь дуже проста: мати Слово, вірити цьому Слову, а не людям, бути спасенним праведником, керуватися розумом Христовим, мати життя вічне уже тепер і тоді у вас буде 100% Мир з Богом. А якщо у вас буде мир з Богом то ви обов’язково будете мати мир у сім’ї, між сусідами, у Церкві, на роботі і на дачі. «Пильнуйте про мир зо всіма і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр.12:14). Чи показуємо цей мир щодня, а може тільки в неділю у храмі?

7. Благодать

Єв.Ів.1:16: «А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать». Що таке благодать? Це милість, милосердя, співчуття, нагорода, подяка, пожертвування і подарунок. Все це закладено в Євангелії благодаті, яку ап. Павло прийняв від Ісуса Христа (Дії 20:24) коли був на третьому небі (2.Кор.12:2) і вклав її у свої послання до Церков. До Голгофи проповідувалась Євангелія Царства, виключно для євреїв, поганам в той час проповідувати цю Євангелію було заборонено (Мат.10:5).

А Євангеліє Благодаті проповідується уже близько 2-х тис. років для всіх людей. «Бо з’явилась Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми відцурались безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства, та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (Тита 2:11-14).

Першу благодать ми отримали для нашої зовнішньої людини тілесно (Кол.2:9) для того, щоб ми звершили покаяння і охристилися. А друга благодать (2.Пет.3:18) для внутрішньої, духовної людини, щоб зростали духовно і пізнавали Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа (1.Ів.5:20). Як ми користуємося тією благодаттю і чи володіємо нею?

8. БЛАГОСЛОВЕННЯ

Еф.1:3: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах». Конкретні благословення викладені у цьому розділ 4-14 тексти.

Викладені благословення, проголошені Богом Отцем у небесах через Ісуса Христа, який передав ап. Павлу у Євангелії благодаті, яку він прийняв, коли був на третьому небі (Дії 20:24; 2.Кор.12-25).

Якщо ми маємо Боже благословення і володіємо ним, то маємо поступати так, як написано у Рим.12:14: «Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте». «Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки – благословляйте, знавши, що на це вас покликано…» (1.Пет.3:9).

9. Дім на небі

2.Кор.5:1: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, – дім нерукотворний та вічний». Про це саме сказав Ісус Христос у Єв.Івана 14:2-3: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам… А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви».

Ап. Павло у посланні до Филип’ян 3:20 констатує: «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його…». Цим домом ще ніхто не володіє тепер, бо ми ще в старому тілі, а заволодіти ним зможуть тільки ті, хто народився вдруге від Духа Святого, став сином Отця Небесного і записаний у книзі життя на небі.

10. Спадщина

Кол.3:24: «Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові».

Хто має право на спадщину? Зрозуміло, що діти.

Про це чітко написано у посланні ап. Павла до Римлян 8:16-17: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові…».

Ап. Петро у першому посланні 1:3-4 доповнює цю думку: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через Воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас».

Цією спадщиною ще ніхто не володіє, але незабаром той час, коли Ісус Христос підхопить Свою Церкву, яка складається з дітей Божих і тоді вони всі будуть володіти нею на вічні віки.

11. Надія

Існує дві надії, людська – тілесна і Божа – духовна. Перша надія, тримається на земному, тимчасовому, яка проминає і ніколи не повертається. Надія Божа основана на вічному, яка ніколи не минає. Про це написано в посланні ап. Павла до Кол.1:5-6: «…через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте». А ап. Петро у першому посланні 1:3 доповнює: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа».

Ап. Іван у 1-му посланні 3:3 запевняє: «І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він».

Із вищенаведеного, переконуємось, що такою надією може володіти тільки той, хто народжений вдруге і є новим творивом у Христі.

12. Любов

На світі існує також дві любові: людська і Божа. Людська любов приходить і відходить, а Божа любов ніколи не перестає (1.Кор.13:8). Звідки взялась любов Божа? Відповідь ми знаходимо у 1.Ів.4:9-10: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи». «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та знає Бога» (1.Ів.4:7).

У цих двох текстах ап. Іван дає чітко зрозуміти, що отримати Божу любов не може ні один грішник, тільки праведник, який родився від Бога і знає Бога. Любов є дар Духа Святого і плід Духа Святого (1.Ів.3:1; Гал.5:22). Той, хто отримав любов Божу, може любити Бога всім серцем своїм і всією душею своєю і всією думкою своєю, а також ближнього свого, як самого себе (Єв.Мат.22:37-40).

Як ми маємо знати, що така любов у нас є? У 1-му посланні ап. Павла до Коринтян 13:4-8 показано, як виглядає справжня любов у практичному житті: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить. Ніколи любов не перестає».

Якщо така любов у вас є і ви нею володієте, то ви найщасливіша людина тут на землі і в майбутньому.

Амінь!

Віра, надія, любов

Кожна людина народжується з вірою. Маленька дитина вірить своїй матері, батькові, братам і сестрам, потім виростає і вірить друзям, вчителям, державним керівникам, священикам, коханим чоловікам і дружинам. Але протягом всього життя люди розчаровуються у своїй вірі, бо їх зраджують, нехтують їхньою вірою, принижують, сваряться, гніваються і нерідко їхні конфлікти приводять до вбивства яке закінчується судами і в’язницями.

А яка причина такого нещастя? Відповідь дуже проста, людська віра від народження є недосконалою. Ап. Яків 2:17, 26 називає таку віру мертвою. Така віра була у ап. Хоми (Єв.Ів.20:25).

Більшість людей вважає своєю вірою конфесію і часто кажуть: «Я не зраджую свою католицьку чи православну віру». Таке поняття є далеке від істини.

То що ж таке віра? У Біблії, послання до Євреїв 11:1 написано: «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого». Така віра дається Богом через Духа Святого (1.Кор.12:9) і вона називається «Віра Божа». Такою вірою спасаються грішники і про це написано в посланні ап. Павла до Ефесян 2:8: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився».

Стає цілком зрозуміло, що ні один грішник своєю людською вірою спастись не зможе, йому потрібна для спасіння тільки віра Божа.

А звідки береться віра Божа? У посланні ап. Павла до Римлян 10:17 написано: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове».

Тут виникає логічне запитання: Більшість людей сьогодні слухає Слово Христове у всіх храмах, будинках молитви, по радіо і телебаченню, але живої Божої віри не отримують. Чому? Відповідь знову досить проста. Одні слухають для того, щоб слухати і не більше, не роздумують про те, що слухали, вийшли з храму і забули те, що слухали і розмовляють один з одним про земне, а не про те, що слухали. Інші слухають, роздумують над тим, що слухали, але не приймають до серця, вважають, що це їм не обов’язкове для виконання. Такі люди і перші і другі називаються традиційними християнами.

Більшість людей кожного разу у молитві «Вірую» проголошують слова: «Вірую в єдину Соборну Апостольську Церкву», але вони зовсім не знають, як народжувалась ця Церква і де вона сьогодні є.

Про це ми читаємо в книзі Дій апостолів 2:37-41: «Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три».

З цього тексту ми чітко бачимо, що перша Апостольська Церква слухала Слово Боже через ап. Петра і серця їхні розжалобились, а після запитання, що їм робити, вони покаялись, охристились і прийняли дар Духа Святого, а дар Духа Святого – це віра.

Про це написано в 1.Кор.12:9. Тут стає зрозуміло, що жива Божа віра отримується тільки після покаяння і водного хрищення як подарунок Духа Святого.

Результат живої Божої віри

Якщо ви отримали від Духа Святого дар віри, то ви не ховаєте цей дар, а ним керуєтесь і його використовуєте. Уявіть собі двох людей, які отримали по 100 кг. пшениці кожен.

Один чоловік поїхав до млина, змолов на муку і спожив. Другий, зерно пшениці посіяв і зібрав великий урожай. Так само жива Божа віра називається живою тому, що вона народжує плід, а жива віра є також плід Духа Святого. Про це написано в посланні ап. Павла до Галатів 5:22. А кожен плід видно, його заховати неможливо.

У Єв. Івана 5:24 написано: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». І тут перша ознака живої Божої віри. Якщо у вас така віра є, то після слухання Його слова ви повірили, покаялись, охристились і отримали життя вічне уже тепер. Але якщо ви не можете впевнено сказати, що маєте життя вічне уже сьогодні, то у вас віра людська і мертва. Хто не має живої віри, то на ньому гнів Божий перебуває (Єв.Ів.3:36) і вона прямує на останній суд.

Друга ознака живої віри Божої записана в посланні до Римлян 5:8-9: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані». А в Кол.1:14 ап. Павло доповнює: «В Якім маємо відкуплення і прощення гріхів». Згідно цих двох текстів ви уже не є грішник, бо Христос умер за ваш гріх і його прибив на хресті (Кол.2:13-14) і вас виправдав, а це означає, що тепер і до кінця вашого життя ви є праведник перед Богом і обминаєте останній суд. Але якщо ви не можете сміливо це сказати, то у вас є віра людська і мертва.

Якщо спасенний християнин має живу Божу віру, то він перебуває у Ісусі Христі, а Ісус Христос постійно перебуває в ньому. Про це написано в 1.Ів.4:13: «Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого».

А в 1.Кор.6:17 ап. Павло доповнює: «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним». Вказані тексти переконливо нам доводять, що маючи живу віру отриману від Духа Святого ми постійно перебуваємо в Ісусі Христі, а Він у нас і тому ми знаходимося із Ним одним духом. Ап. Іван у першому посланні 4:17 переконливо доводить, що який Він, такі й ми на цім світі.

Якщо ви не можете сміливо сказати, що ви такий, як Ісус Христос тепер на цім світі, то ваша віра ще людська і мертва.

надія

Кожна людина має надію з якою вродилась. Люди надіються на людей, на владу, на друзів, на конфесії і т.д. В результаті такої надії вони дуже часто розчаровуються, бо їхня надія недосконала тому, що тримається на людській недосконалій вірі. Пророк Єремія в 17:5 написав: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину». А в книзі Припов. Соломонових 10:28; 11:28 написано: «Сподівання для праведних – радість, а надія безбожних загине. Хто надію кладе на багатство своє, той впаде, а праведники зеленіють, як листя».

Нам потрібна жива надія, яка ніколи не підводить, але де її взяти? Відповідь ми знаходимо у 1.Пет.1:3-4: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас».

З цього тексту ми довідуємось, що жива надія приходить з другим нашим народженням від Духа Святого і тільки такою надією ми спасаємось. Про це написано у Рим.8:24-25: «Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю». Така надія приготована в небі для нас. Про це прочитайте в Кол.1:3-6.

Ап. Петро в 1 посланні 1:13-14 доповнює цю думку: «Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання».

«А надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим.5:5). «І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він» (1.Ів.3:3).

На превеликий жаль більшість людей мають надію на Христа через свої конфесії тільки в цьому житті, щоб було добре здоров’я, щоб довше прожити, отримати зцілення від важкої хвороби чи прокляття і т.д. Тому ап. Павло в 1 посланні до Коринтян 15:19 написав: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!».

Для всіх спасенних, хто має живу надію, ап. Павло у посланні до Римлян 15:13 написав гарне побажання: «Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!».

любов

Усі люди народжуються з любов’ю. Спочатку до матерів, батьків, братів і сестер, до ближніх, коханих і т.д. Але чомусь наша любов дуже часто переходить у ненависть, яка приводить до гніву, конфлікту і злочину. І все те тому, що наша любов людська, непостійна і часто підступна, лицемірна і недосконала.

І разом з тим існує інша любов, не перемінлива, не лицемірна, досконала і вічна. Це Божа любов «агапе». Такою любов’ю «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Єв.Ів.3:16).

Ап. Павло у посланні до Римлян 5:8 продовжує цю думку: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками».

Результатом такої любові є Боже прощення усіх гріхів людям, які повірили в Його любов, прийняли її у своє серце, покаялись у своїх гріхах, народились вдруге від Духа Святого і вони стали дітьми Божими. Про це яскраво написано в посланні ап. Павла до Колосян 2:13-14: «І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищив рукописання, що наказами було проти нас, – Він із середини взяв його та й прибив на хресті…».

Після того, як Бог простив усі наші гріхи (минулі і майбутні) Він подарував нам Свою досконалу любов. Про це ми читаємо в 1 посланні Івана 3:1: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав». Тут наголошено, що Бог дав нам Свою любов для того, щоб стати Його дітьми, а щоб стати Його дитиною потрібно народитись від Нього.

Про це сказано в 1.Ів.4:7-8: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!».

«Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1.Ів.4:20). «Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові» (1.Ів.3:10). Запитайте самі себе, до яких дітей ви належите сьогодні? Якщо ви не народились другий раз від Духа Святого, то ви не отримали від Бога досконалу любов і ви належите до дітей диявола, прямуєте на останній Суд, де вирок один – озеро вогняне (Об.20:15).

Якою є справжня Божа любов? Вичерпну відповідь на це запитання дає ап. Павло у 1 посланні до Коринтян 13:4-8: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!».

Що нам зробити, щоб у нас була така любов?

У Кол.3:14 ми знаходимо гарну пораду: «А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости». Як бачимо, зодягнутися в досконалу любов може людина, яка послухала Слово Боже і повірила в нього, потім покаялась у своїх гріхах один раз в житті, отримала прощення усіх гріхів і стала праведником, народилась другий раз від Духа Святого і охристилась у воді так, як все це зробила перша Апостольська Церква (Дії.2:37-41).

У такої людини любов буде постійно збільшуватись, як це написано у Фил.1:9, а в результаті у її житті буде все добре. Про це переконливо написав ап. Павло у посланні до Римлян 8:28: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре».

Амінь

три житла,

приготовані Богом для людей

Кожна людина має житло тут, на землі, у якому народжується, проживає, трудиться, має задоволення і розчарування, радіє і сумує, а в результаті помирає, залишає своє житло і відходить у вічність. Це земне житло будують люди, вкладають великі кошти, все життя працюють, багато в чому собі відмовляють, недосипають і часто недоїдають, а вкінці все залишають. І тут стає не зовсім зрозуміло, чому людське життя таке коротке, нелегке, а їхнє майбутнє не зовсім відоме. Тут ми спробуємо з’ясувати, який Божий план з цього приводу.

Перше наше житло – це наше тіло.

З цього виходить, що наше видиме тіло – це не ми, а основна наша фігура знаходиться в нашому тілі, вона невидима, але діюча. Ап. Павло у посланні до Римлян 8:9 написав: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас». Це означає, що основна наша фігура – це дух, у якому живе Божий Дух. А в 1.Кор.6:19 ап. Павло доповнює: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої. Бо дорого куплені ви. Отож, прославляйте Бога в тілі вашому та в дусі своєму, що Божі вони». З цього зрозуміло, що наше тіло, як наше житло, є внутрішнім храмом Духа Святого, який живе у ньому, всім розпоряджається і керує нашим духом, а наш дух, як особа, слухає Його і не грішить. Про це написав ап. Іван в 1 посланні 3:9: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він». Все це означає, що наше життя у тілі, яке є нашим житлом, має проходити без гріха.

А як це виглядає практично, прочитаємо у Рим.6:12: «Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі». А щоб це так насправді було, потрібно послухати ап. Павла у Рим.12:1-2: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість».

Здається, все досить просто: віддати наше житло, а це наше тіло, у повне розпорядження Духа Святого, у безоплатну оренду і не заважати Йому ним розпоряджатись. Але це можливо тільки тоді, коли буде у нас розум Христів. Про це дуже просто написав ап. Іван у 1 посланні 5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя». Ви отримали розум Христів? А якщо ні, то чому? А відповідь на це запитання дуже проста: ви керуєтеся своїм людським розумом, якого отримуєте від свого людського духа, а Духа Святого, який би впливав на ваш дух, у вас немає. А чому немає у вас Духа Святого? Тому що ви не народилися другий раз від Святого Духа (Єв.Ів.3:5). А чому ви не народились від Нього? Тому що ви спочатку не померли з Ним і не воскресли з Ним (Рим.6:3-11). Все це означає, що ваша основна фігура – це ваше тіло, в якому знаходиться ваша стара гріховна природа, керована людським духом і тісно пов’язана зі злими духами. У вас немає другого духовного житла і ніколи не буде третього.

Друге наше житло – це дім духовний – Церква.

Більшість людей знають, що Церква – це будинок особливої архітектури, до якої вони ходять поклонятися Богу.

Але це далеко не так. Ап. Павло у 1 посланні до Коринтян 3:16 написав: «Чи не знаєте ви, що ви – Божий храм і Дух Божий у вас пробуває. Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви». Слово «ви» зовсім не відноситься до нашого видимого тіла, яке є нашим першим житлом, а до нового творива, народженого від Духа Святого, ім’я якого уже записане в книзі життя на небі. І такі люди не ходять до Церкви тому, що вони самі є Церква, і де б вони не знаходилися, вони весь час є частиною Вселенської Церкви, яка весь час є Храмом Духа Святого і в якому постійно проживає Ісус Христос (Гал.2:20).

У посланні ап. Павла до Ефесян 2:1-22 розширена ця думка: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому, і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу».

Якщо ми, живучи в тимчасовому наметі, нашому тілі, є другим духовним житлом, яким є Церква, то ми маємо постійно жити у ньому, а не задовольнятися 2 годинним відвідуванням один-два рази в тиждень. А як нам жити у цьому духовному помешканні, радить нам ап. Павло у 2.Кор.5:15: «А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес». Доповнює цю думку ап. Петро у 1 посланні 4:2: «Щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі. Бо досить минулого часу, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті, у пожадливостях, у пияцтві, у гулянках, у беззаконних ідолослужбах».

Останній текст наголошує, що ми, знаходячись у нашому тілі, тимчасовому земному помешканні, маємо жити для Божої волі, про яку люди щодня говорять у молитві «Отче наш, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі», але далеко не всі знають, що таке воля Божа.

Повна воля Божа записана у Біблії і першою вона була для Адама і Єви, але вони знехтували Його волю, не послухали і через те втратили життя вічне. Перша воля Божа для всіх людей, до сьогодні – це послух, слухати Бога. А як це практично? Дуже просто: знати Біблію, її щодня читати, вивчати і запам’ятовувати. А чому люди цього не роблять? Тому що там є воля Божа, а вона їм не підходить, вони живуть по своїй волі, яка приведе їх на останній Суд, де вирок один – озеро вогняне (Об.20:15).

Наступна воля Божа – це спасти грішників. Про це написав ап. Павло у 1 посланні до Тимофія 2:3-4: «Бо це добре і приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди». Цю думку продовжує ап. Петро у своєму 2 посланні 3:9: «Не бариться Господь із обітницею, але вам довго терпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття».

Воля Божа для спасіння грішників була виконана на хресті, коли Христос помер і знищив усі гріхи, потрібно було тільки повірити в цю жертву, прийняти її для себе, звільнившись назавжди від гріха, стати новим творивом у Христі і жити собі спокійно в духовному домі, яким є Церква (2.Кор.5:15-17).

До волі Божої належить і молитва. Молитва – це розмова з Отцем Небесним, і розмовляти з Ним можуть тільки Його діти, а стати Його дитиною можна тільки тоді, коли народитися від Нього.

Ап. Іван у 1 посланні 3:9 написав: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він». Такі діти розмовляють з Батьком постійно, мало чого просять, а більше дякують і дякують не тільки за добре, а за все. «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1.Сол.5:17-18).

Молитви, які звершаються ранком і ввечері, завчені з написаних текстів, не є розмова з Богом, а релігійна традиція, і таких молитов Бог не слухає. Про це чітко написав ап. Іван у своїй Євангелії 9:31: «Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає, хто ж богобійний і виконує волю Його, того слухає Він».

Воля Божа закладена і в спільноті один з одним. Про це написав ап. Іван у своєму 1 посланні 1:7: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха».

Ми тут говоримо про спільне життя у 2 нашому духовному домі, яким є Церква, де ми маємо мати спільність не тільки тоді, коли зустрічаємося час від часу, а з багатьма ми зовсім не зустрічаємося і не розмовляємо з ними тому, що вони «не наші». Це відкрито говорить про те, що ми не ходимо у світлі, а в глибокій темряві, поділилися на окремі групи, нехтуємо тими, хто інакше називається, але хочемо потрапити в один небесний дім, якого, мабуть, будемо і там ділити на окремі каюти. Може, варто схаменутися і з тієї конфесійної темряви повернутися до єдиного Христового світла. У небесному домі ніяких конфесій не буде, тому всім нам добра порада: поки не пізно, викинути з нашого розуму все те сміття «наші не наші» і керуватися розумом Ісуса Христа, якого Він нам дав (1.Ів.5:20) і бути такими, як Він, тут, на цім світі (1.Ів.4:17).

Про всю волю Божу, згідно з якою ми маємо жити в нашому другому духовному домі, неможливо написати в цьому трактаті, бо там закладена любов до ближнього, прощення, довготерпіння, лагідність, стриманість і багато-багато іншого. Читайте Біблію і там про все довідаєтеся.

Третє наше житло – це дім небесний.

Про це ми читаємо у Єв.Івана 14:1: «Багато осель у домі Мого Отця. А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й ви». Ап. Павло у 2.Кор.5:1 доповнює ці слова: «Знаємо-бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі – дім нерукотворний та вічний». «Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не прийшло, те Бог приготував був тим, хто любить Його» (1.Кор.2:9).

Більшість віруючих християн твердо вважають, що вони поселяться в цей небесний дім тільки після того, як помре їхнє тіло – перше земне житло. Це далеко не так. Усі ті, хто оволоділи другим духовним житлом і насправді є тим духовним домом, яким є Церква, вони уже знаходяться там. Про це досить переконливо написав ап. Павло у посланні до Ефесян 2:4-6: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасенні ви благодаттю – і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі».

Як бачимо, тут не сказано, що Він нас посадить, коли помре наше тіло, а уже тепер посадив. Як це зрозуміти? Дуже просто: знаходячись тут, на землі, у нашому тілі ми одночасно знаходимось у другому духовному житлі, яке є Церква, оскільки Церква є Тіло Ісуса Христа, а Він Голова (1.Кор.12:27; Еф.1:22-23), то ми уже тепер знаходимось у Ньому, а Він у нас (Еф.2:10).

Ісус Христос тепер є Дух і знаходиться у небесах, одночасно Він знаходиться Своїм Духом у нас, а коли ми народилися вдруге від Духа Святого, то ми також є Дух (Єв.Ів.3:6) і перебуваємо у Ньому постійно. Ми тут, у тілі на землі, одночасно і на небі, бо який Він, такі і ми на цім світі (1.Ів.4:17). Тому ап. Павло у 2 посланні до Коринтян 5:15-17 написав: «Тому-то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже».

Знаходячись на землі, ми одночасно знаходимося на небі, де записані наші імена в книзі життя, там ми маємо спадщину тому, що там наш Отець, ми уже є громадяни неба, а тут, на землі, ми в гостях.

«Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Фил.3:20-21).

Ап. Іван в останній книзі Біблії Об.21:3 написав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними. Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними».

Ми живемо в останній час благодаті, коли будь-якого дня або ночі відбудеться те, що написано в 1.Сол.4:16-18: «Сам-бо Господь із наказом при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами». «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол.3:2)

Амінь.

Спасенний християнин живе на землі

і одночасно на небі

Усе людство народжується на землі, виростає, пізнає життя і робить все для того, щоб прожити його із задоволенням. Але далеко не всім вдається цього досягнути, більшість незадоволені, нарікають і відходять у невідому вічність. Земля і все що над землею і під землею сотворено Творцем для безкоштовного користування, ніяких податків на людину Бог не наклав, проте люди самі на себе наклали тягарі і стогнуть під ними.

Ап. Петро у 2 посланні 1:3-4 написав: «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління».

У цьому тексті сказано, що усе потрібне для життя та побожності, подала нам Його Божа сила. Тут виникає питання: «Кому нам?». Відповідь на це питання знаходимо у 1 тексті цього першого розділу: «Симон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа». З цього виходить, що усе, що потрібне для життя і побожності отримали від Божої сили люди, які раніше отримали другу віру у правдивого Бога і завдяки тій вірі стали спасенними.

Це означає, що усе, що потрібне для життя і побожності тут на землі, подала цим спасенним людям Божа сила завдяки Божій вірі, яку вони отримали від Нього як подарунок. Виходить, що наша віра, з якою ми народились, не здатна вірити так, щоб нею спасатись і тому більшість грішників не спасаються.

А що зробити, щоб отримати другу віру? Ап. Павло у посланні до Римлян 10:17 написав: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове». Усі люди кожної неділі слухають Слово Христове, а віри живої не отримують. Причиною цього є те, що вони там слухають для того, щоб слухати і не більше. Виходять з Храму і забувають те, що слухали, не запам’ятовують, не роздумують над тим, що слухали і не розмовляють з друзями про те, що слухали, а розмовляють про земне. Такі слухачі ніколи не отримають живу Божу віру, яка може їх спасти.

Завдяки Божій силі і пізнанням Духа Святого, Який покликав нас, даровані нам цінні та великі обітниці, завдяки яким ми стали учасниками Божої Істоти тут на землі. Про які обітниці тут іде мова? Відповідь на це дає нам Ап. Іван у першому посланні 2:25: «А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам – життя вічне». Крім цього прочитайте Єв.Івана 10:28-29; 14-16; 16:13-15; 14:18; 14:26. Все це є велика Божа благодать, про яку ми читаємо у Єв.Івана 1:16: «А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать».

І завдяки цій першій благодаті ми стали учасниками Божої істоти тепер тут на землі. Про це переконливо написав Ап.Іван у 1 посланні 4:17: «Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі». У цьому тексті мова іде про нову невидиму людину, яка народилася від Духа Святого у нашому видимому тілі, вона охрищена в Тіло Ісуса Христа – Церкву (Рим.12:13), запечатана печаткою Духа Святого (Еф.1:13), уже тепер посаджена на небі (Еф.2:6), ім’я якої записане у книзі життя на небесах. Вона має відвагу на день судний. Про який суд тут іде мова? Тут зовсім не йдеться про останній суд перед Великим білим престолом, на цей суд спасенна людина не йде (Єв.Ів.5:24).

Тут іде мова про судилище Христове, де Церква, після підхоплення на небо, буде отримувати нагороди за свою працю для діла Божого тут на землі (2.Кор.5:10).

Оця нова народжена невидима людина має образ і подобу Божу, яку втратили перші люди, вона обрізана від земного тіла нерукотворним обрізанням (Кол.2:11), знаходиться у Христі, а Христос у ній (1.Ів.4:13; Єв.Ів.14:20; Гал.2:20) і тому вона є такою як Ісус уже тепер тут на цім світі.

Така нова духовна людина, знаходячись у земному тілі тут на землі, одночасно знаходиться і на небі. Про це переконливо написав Ап. Павло у посланні до Ефесян 1:3: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах».

Оце і є друга благодать, про яку ми читали у Єв.Івана 1:16. Першу благодать ми отримали тут на землі, коли спаслись по дарованій нам вірі, а другу благодать ми отримали у небесах разом із благословенням духовним перебуваючи у Христі. Якщо ми перебуваємо у Христі, а Христос перебуває весь час у нас, то де Він, там і ми. Ісус Христос є Дух і Він знаходиться на небі у Отця (Об.3:21), одночасно Своїм Духом живе у серцях спасенних (Гал.2:20). «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним» (1.Кор.6:17).

Усе те, що відбулося з тією новою духовною людиною не залежало від неї, це воля Отця Небесного і про це чітко написано у посланні Ап. Павла до Ефесян 1:4-5: «Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї! У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї».

До цього тексту Ап. Павло у посланні до Римлян 8:29 дає серйозне доповнення: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?».

На підставі цих текстів, першими християнами було названо учнів із поган в м. Антиохії (Дії 1:26), а в 13:48 написано: «А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували». Як бачимо, увірувати в Слово Боже можуть тільки ті, хто для цього був призначений.

А на завершення ми повернемось до видимої людини в тілі. Кожна людина складається з 3-х частин: видимого тіла, невидимої душі і невидимого людського духа і вона живе у постійному гріху, успадкованому від Адама і Єви. У такої людини тіло помирає і його хоронять, а душа і її дух попадають в пекло, місце очікування на останній суд перед великим білим престолом, де вирок буде один – озеро вогняне (Об.20:15).

А тіло спасенної людини також согрішає але не живе у гріху, за її гріхи заступається Ісус Христос тому, що Він за них помирав, їх гріхи знищив і прибив на хресті. Ап.Іван у 1 посланні 2:1 написав: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного».

Тіло спасенної людини також помирає і його хоронять, але після смерті воно ніякої відповідальності за гріхи не несе, бо у ньому при житті народилась нова невидима духовна людина з новою душею і новим духом і вона несе повну відповідальність перед своїм Отцем Небесним тому, що вона є Його дитиною.

Про таку нову людину написав Ап.Іван у 1 посланні 3:9: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він».

Така нова людина, будучи дитиною Отця Небесного після розлучення з тілом іде собі додому на небеса, де вона записана в книзі життя і там все приготовлено Ісусом Христом: «Багато осель у домі Мого Отця. А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Єв.Ів.14:1).

Ап.Павло у 2.Кор.5:1 доповнює ці слова: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний».

«Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не прийшло, те Бог приготував був тим, хто любить Його» (1.Кор.2:9).

До славної зустрічі у небесних хоромах!

Спомин смерті Ісуса Христа

«Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене» (Лук.22:19).

В кінці свого земного життя Ісус Христос перед стражданнями в Гефсиманії захотів спожити пасху з апостолами. Це свято відбувалось ввечері у спеціально приготовленій кімнаті.

Після пасхальної вечері Ісус встановив нове дійство: ламання хліба і пиття із чаші. Тут не сказано, що це був спеціальний хліб, а також немає жодного слова, що в чаші було вино, а був там напій із виноградного плоду. Із цього зрозуміло, що ніякого вина там не було, але у Церквах чомусь нехтують цим і використовують вино.

Виникає цікаве запитання: Чому в багатьох Церквах називають це дійство «Господня вечеря», якщо воно відбувається в першій половині дня, а не ввечері? Слова «Господня вечеря» говорять самі за себе, що це була виключно Ісусова вечеря і тільки з апостолами. Чому у Церквах це дійство називають Господньою вечерею ніхто пояснити не береться.

Ап. Павло у першому посланні до Коринтян 11-й розділ два рази наголошує: «Це робіть на спомин про Мене». А чому він не сказав: робіть Господню вечерю? Та тільки тому, що ці слова він прийняв від Самого Ісуса.

А що закладено в дійство спомину смерті Ісуса Христа для Церкви? Там є три події: перша – спомин або згадка про те, що відбулося 2 тис. років тому на Голгофі і звіщення про те, що Ісус віддав Себе у жертву за гріхи людства.

Друга подія – єдність Церкви, як тіла Христового, яка звіщає світові про те, що Він знову прийде. І третя – очікування Його повернення, як Нареченого за Своєю Нареченою.

У цьому дійстві Церква підтверджує, що вона причетна до Єдиного Тіла Христового і готова до славної зустрічі з Ним.

Ап. Павло у своєму посланні наголошує, що він прийняв від самого Господа і нам передав те, що ми маємо робити підчас спомину. Чомусь там ні слова немає про обмивання ніг, яке відбувалось після вечері. А відповідь дуже проста: по-перше, Ісус і апостоли ходили цілими днями по запорошених дорогах у сандалях і їхні ноги вимагали обмивання.

По-друге, Ісус показав у цьому дійстві смирення для того, щоб і вони смирялись і так поступали. Це повеління не адресовано до Церкви, бо такої в той час ще не було. Там були апостоли без жінок.

У наш час є Церкви, які виконують цей обряд підчас спомину де є і жінки, тому вони обмивають ноги окремо, але миють ноги не брудні а вимиті вдома.

То виникає просте запитання, для чого мити чисті ноги? Якщо це акт смирення, то виходить, що смиряються тільки мужчини перед мужчинами і жінки перед жінками, а проявити смирення один до одного без виключення у Церкві неможливо.

А чому не взяти цей приклад Ісуса Христа для сімейного життя, для гостей, які бувають у наших домах, для бездомних, які роками живуть немитими?

Далі ап. Павло застерігає учасників спомину, щоб не брали участі у спомині негідно і це слово звучить два рази. Перший раз, хто їстиме хліб і питиме чашу негідно, буде винний супроти тіла та крові Господньої. Що це означає?

Тут іде мова про те, що Ісус Христос на Голгофі віддав Своє життя заради нас грішників, пролив Свою святу невинну кров, щоб заплатити нашу вину перед Богом, подарував нам Свою праведність, щоб ми були святими (1.Пет.2:9). Але ми, приступаючи до спомину, далі вважаємо себе грішниками і цим ми нехтуємо Його дорогоцінним подарунком, знецінюємо Його жертву і через те стаємо винуваті супроти тіла та крові Господньої.

Другий раз ап. Павло наголошує на тому, що хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є. Тут знову мало хто знає про яке тіло і про який суд іде мова.

У Єв. Івана 5:24: Ісус Христос стверджує, що віруючий у Нього на суд не приходить, а ап. Павло у 1.Кор.2:15 доповнює, що «Духовна людина судить усе, а її судити не може ніхто». Як це все зрозуміти?

Тут основна причина в тому, що учасник спомину не розважає про тіло, яким є Церква. Кожний учасник є членом Тіла Христового (1.Кор.10:17; Еф.5:30). Тут не мається на увазі тільки місцева Церква у якій ми знаходимося, а Церква Вселенська, до якої належать усі місцеві Церкви багатьох конфесій, якими ми нехтуємо, осуджуємо, недолюблюємо, не спілкуємось із ними і забороняємо іншим їх відвідувати.

Кожна місцева Церква збирається в Ім’я Ісуса Христа і Він там є посередині, то ми маємо їх любити, з ними мати спільність (1.Ів.1:7) і приймати їх так, як Христос нас прийняв (Рим.15:7). Оце означає негідно, коли ми не розважаємо про Тіло Христове – Вселенську Церкву.

А ще третій фактор, коли ми приступаємо до спомину негідно, коли маємо на когось гнів, непрощення, не визнаємо своїх гріхів, перебуваючи частиною Церкви і тому ми накликаємо самі на себе суд.

Що це за суд? Ап. Павло у 30 і 31-му текстах про це конкретно заявляє: «Через це поміж вами багато недужих та хворих і багато хто заснули (померли)». «Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б».

А коли так сталося, що ми підпали під цей суд, то що нам робити? Яскраву пораду на це питання дає нам ап. Яків у своєму посланні 5:14-15: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться».

В кінці таємної вечері, Ісус бере чашу і говорить такі слова: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». А в 42 тексті цього розділу, Ісус у Своїй молитві перед стражданнями, сказав такі слова: «Отче, як волієш, – пронеси мимо Мене цю чашу!». Тут є ніби дві різних чаші, але це не так. Перша і друга чаша символізують пролиту кров Ісуса Христа на хресті, Його страждання і смерть, а Новий Заповіт починається не від народження Ісуса Христа, а від Його смерті і воскресіння. Ісус Христос від Свого народження і до Голгофи проживав і все творив під Законом і Старим Заповітом. Новий Заповіт вступає в силу в день П’ятидесятниці, коли народилася перша апостольська Церква.

І на завершення.

Є ще одне запитання, коли робити спомин смерті Ісуса Христа? Перша Апостольська Церква на самому початку збиралася кожного дня в храмі і ламали хліб по домах (Дії.2:46), а пізніше кожного першого дня в тижні збиралися на ламання хліба. Ап. Павло у 1.Кор.11:26 написав: «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде».

Тут не сказано конкретно коли і скільки разів, а це означає, що доцільно робити в будь який день. Так було в Церквах донедавна, а останнім часом чомусь встановили це свято в першу неділю кожного місяця. Сказати, що це недобре не можна, але виходить так, що учасники цього дійства спеціально готуються до цього, в той час, коли вони мають бути завжди готові. Тому було б доцільно робити спомин смерті Ісуса Христа у дні наперед невідомі. Це те саме, коли ми не знаємо дня приходу Ісуса Христа, щоб були готові зустрітись із Ним.

Спомин смерті Ісуса Христа – це єдине свято, яке Він встановив. Всі інші свята не встановлені Богом для святкування, а це означає, що на це не є воля Божа.

Амінь.

Сім найважливіших цінностей

У кожної людини на землі завжди є щось дороге, дуже дороге і найдорожче у її житті, хоч не завжди всі ті дорогоцінні речі є важливі, багато з них лежать заховані чи висять на видних місцях, а користь від них мінімальна. Є великі дорогоцінні споруди, покриті золотом, архітектура, яких дуже славиться і ціниться у всьому світі; дорогі автомобілі, літаки, кораблі і яхти, але приходить час – і люди все це залишають назавжди і для них все те нічого не вартує.

Під час зустрічей люди вітаються і бажають один одному доброго здоров’я, підкреслюючи, що це найголовніше. Але і тут приходить час, коли людина закінчує своє земне життя і те дорогоцінне здоров’я стає непотрібним. Напрошується простий висновок, що тут, на землі, для всіх людей немає нічого найдорожчого і найважливішого, з чим вони могли би відійти у вічність. Так, це правда. Людина тут, на землі, не може своїми силами зробити щось таке, з чим вона могла би перейти у вічність.

Але, разом з тим, є великі цінності, приготовані Богом для людей після їхнього земного життя, які могли би отримати задарма для їхнього задоволення у вічності, тільки потрібно хотіти цього і знати про це.

Перша найважливіша цінність – це віра. Усі люди народжуються з вірою до батьків, братів, сестер, друзів, коханих чоловіків і дружин, священиків, державних керівників і т.д. Але протягом усього життя люди розчаровуються у своїй вірі, бо їх зраджують, нехтують їхньою вірою, принижують, сваряться, гніваються і нерідко їхні конфлікти призводять до вбивств, які закінчуються судами і в’язницями.

А в чому причина такого нещастя? Відповідь дуже проста, їхня віра є людська і недосконала. Ап. Яків у своєму посланні 2:17, 26 називає таку віру мертвою. Подібна віра була у ап. Хоми (Єв.Ів. 20:25).

То що є таке віра? У Біблії, послання до Євреїв 11:1 написано: «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого». Така віра дається Богом як подарунок від Духа Святого (1.Кор.12:9) і вона називається «Віра Божа». А дається вона не усім, тільки Його дітям, які народжуються від Нього. Завдяки такій вірі усі грішники можуть спасатись. І про це написано у посланні ап. Павла до Єфесян 2:8: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився».

А як приходить віра? У посланні ап. Павла до Римлян 10:17 написано: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове». Тут виникає логічне запитання: Більшість людей сьогодні слухають Слово Христове у всіх храмах, будинках молитви, по радіо і телебаченню, але живої віри не всі отримують. Чому? Відповідь знову дуже проста: Одні слухають для того, щоб слухати і не більше, вони не роздумують над тим, що слухали і забули, як тільки вийшли з храму і не прийняли це Слово, а розмови ведуть про земне. То для чого їм віра?

Інші слухають Слово Христове з відповідальністю, роздумують над ним, приймають у своє серце, звершують покаяння і отримують прощення усіх своїх гріхів минулих, теперішніх і майбутніх, народжуються другий раз від Духа Святого, отримують у подарунок живу віру Божу, яка ніколи не зраджує, але веде до небесного дому. Такі віруючі люди із грішників стають праведниками до кінця свого життя, вони ще при житті на землі, уже посаджені на небі (Еф.2:6).

Оце і є найважливіша цінність.

Друга найважливіша цінність – це праведність і святість. Про це написано у посланні ап. Павла до Римлян 5:19: «Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними». «Будьте святі, – Я бо святий» (1.Пет.1:16).

Обидва тексти чітко стверджують, що досить легко і просто стати праведним і святим, якщо захотіти цього. Більшість людей цього не хочуть, їм це не підходить і тому, вони живуть у гріхах, не думаючи про їх наслідки. Вони часто кажуть: що буде всім, те буде і мені.

Чому важливо бути праведним і святим? По-перше: праведник не помирає, а переходить від смерті у життя вічне. Про це сказав Ісус Христос у Єв. Івана 5:24: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». По-друге, праведник стає сином Отця Небесного і отримує спадщину на небі. Про це написано у посланні ап. Павла до Галатів 4:6-7: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа».

А як цього досягти і що потрібно зробити? По-перше: послухати Слово Ісуса Христа і повірити в жертву Його на Голгофі, а по-друге, прийняти цю жертву для себе особисто і ви станете праведником і святим назавжди.

Якщо це так просто, то чому так мало праведників? 1-ша причина: Більшість людей бачать себе в тілі, яке постійно грішить тому, що воно народилось в гріху і не може не грішити. 2-га причина: Ці люди не вірять тому, що в їхньому тілі може народитись нова особа від Духа Святого, яка не грішить і не може грішити (1.Ів.3:9).

Тому ап. Павло у посланні до Римлян 8:9 написав: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас». Це означає, що в нашому грішному тілі народжується нова людина від Бога, яка не грішить (1.Ів.5:18) і це нове твориво уже є праведник і святий. Про це написав ап. Петро у 1-му посланні 2:9: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого».

Третя найважливіша цінність – Христос у нас, а ми в Ньому. Про це написано у посланні ап. Павла до Галатів 2:20: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (2.Кор.13:5). У грішника Христос проживати не може, бо для нього там немає місця, а у праведника Дух Святий влаштував храм. Про це написано у 1.Кор.6:19: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої».

А як ми маємо знати, що Христос у нас, а ми в Ньому? Відповідь на це запитання дає ап. Іван у 1-му посланні 4:13: «Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого». А що Він нам дав? Відповідь і на це запитання дає нам цей самий апостол у 1-посланні 5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі». А також 1.Ів.2:20: «А ви маєте помазання від Святого, і знаєте все». «А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, – воно-бо правдиве й нехибне» (1.Ів.2:27).

Із прочитаних текстів цілком зрозуміло, що коли Христос у нас, а ми у Ньому, то ми отримали Його розум і помазання Духа Святого, яке нас навчає єдиної правди і ми не потребуємо інших людських наук.

Завдяки цьому ми особисто знаємо Ісуса Христа, постійно розмовляємо з Ним, а Він з нами, бо Він у нас проживає. Ап. Іван у 1-му посланні 1:7 доповнює цю думку: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха».

А ап. Павло у 1.Кор.1:9 підтверджує цю думку: «Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого». А коли є спільність із Ним, то мають бути і думки ті самі, що й у Нього. Про це написав ап. Павло до Фил.2:5: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі». А які думки у Нього? На це запитання ми знаходимо відповіді у всій Біблії, а тут приведемо одну з них. Ісус у Своїй останній молитві перед стражданнями і смертю на Голгофі (Єв.Ів.17:19-23) сказав: «…щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, – щоб увірував світ, що Мене Ти послав».

Виникає логічне запитання: Якщо всі люди поділились на різні конфесії, не спілкуються одні з одними і забороняють іншим спілкуватись, то які у них думки? З’являється великий сумнів, що Христос у них а вони у Ньому!

Четверта найважливіша цінність – життя вічне.

Про це написано у 1-му посланні Івана 5:11-12: «А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя».

Прочитаний текст говорить, що Бог життя вічне уже нам дав. Тут не сказано, що Він нам дасть у майбутньому, а вже тепер ми його маємо, але якщо ми маємо Сина Його Ісуса Христа.

Попередня цінність досить переконливо розкрила нам дуже простий шлях перебування Ісуса Христа у нас, завдяки новому народженню від Духа Святого. І тепер нам немає потреби хвилюватись, переживати чи сумніватись, що буде з нами, коли помре наше тіло. Ми уже тепер знаходимось на небесах. Про це досить переконливо написав ап. Павло у посланні до Ефесян 2:4-6: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю – і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі».

Тут знову не сказано, що Він нас посадить на небесних місцях у майбутньому, коли помре наше тіло. Тут ясно сказано, що Він уже тепер нас посадив не самих, але у Христі Ісусі. А де знаходиться тепер Ісус? Зрозуміло, що на небі, по правиці Свого Отця і одночасно Духом Своїм у нас, а відповідно ми у Ньому (1.Ів.4:13), що яскраво доводить, де знаходиться Він там і ми. Доповнення до цього дає ап. Павло у посланні до Ефесян 1:3: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах». Це означає, що спасенний християнин маючи уже тепер життя вічне є повноправним громадянином неба, володіє спадщиною (Еф.1:11) і духовним благословенням у небесах.

П’ята найважливіша цінність – бути таким як Ісус тут на цім світі.

Про це написано у першому посланні Івана 4:17: «Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі».

Приведений текст приготовляє спасенного християнина на день, коли він з’явиться на судилищі Христовім під час підхоплення Церкви на небо. Про це написав ап. Павло у 2-му посланні до Коринтян 5:10: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, – чи добре, чи лихе».

Це буде цікава подія для спасенних, які отримають там нагороди за свою земну працю на ниві Божій. Це вінець нетлінний (1.Кор.9:25), вінець радості (1.Сол.2:19-20), вінець правди (2.Тим.4:1-8), вінець слави (1.Пет.5:1-4), вінець життя (Як.1:12; Об.2:10), віссон чистий (Об.3:5; 19:8). І все це буде відбуватися на небесах тому, що ми тепер тут, на цім світі, уже є такі як Ісус. А який тепер є Ісус? Відповідь однозначна – Дух, а які тепер ми? На це запитання дає чітку відповідь ап. Павло у посланні до Римлян 8:9: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас». А в Єв.Ів.3:6 Ісус сказав: «Що вродилося з тіла – є тіло, що ж уродилося з Духа – є дух». І тому, спасенний християнин тепер не у видимому гріховному тілі, а в невидимому дусі, який народився від Духа Святого (1.Ів.3:9). «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним» (1.Кор.6:17). І тому, який Він, такі й ми на цім світі.

Шоста найважливіша цінність – розум.

Що таке розум? На це запитання ми знаходимо відповідь у книзі Приповістей Соломонових 16:22: «Розум – джерело життя…». Це означає, що коли є розум, то є життя, а якщо немає розуму то і життя немає.

Звідки береться розум? Більшість людей скажуть, що зі школи, інституту, семінарії, академії, але це не завжди так. Усі навчальні заклади дають відповідну освіту і великі знання, але нажаль розуму там не дають.

Багато великих вчених людей у житті поступали нерозумно, продовжують так поступати і відходять із життя у невідому вічність.

Справжню відповідь на це запитання ми знаходимо у 1-му посланні Івана 5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя».

А коли це відбулось? Багато скажуть, що тоді, коли Ісус був на землі, проповідував Царство Небесне, зціляв хворих і воскресав мертвих. Тоді виникає нове запитання: чому апостол Петро відрікся від Ісуса (Єв.Ів.18:25), а Хома не повірив, що Христос воскрес? Тому, що у той час у них не було розуму Його. І тільки після дня П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Дух Святий і вони народилися від Нього, Ісус прийшов у Дусі, замешкав у них (Еф.3:17) і тоді розум їм дав.

У даному тексті сказано, що Ісус Христос, коли прийшов, то дав нам Свій розум, а це означає, що Його розум у нас вже є і ми ним мали би користуватись. То чому ми досить часто поступаємо нерозумно? Відповідь тут досить проста – ми не збулися нашої давньої земної, тілесної людської і демонської мудрости (Якова 3:15).

Ап. Павло у посланні до Колосян 1:9: «…не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним». У книзі прип. Соломонових 3:5; 28:26 дано застереження: «…на розум свій не покладайся. Хто надію кладе на свій розум, то він не розумний, а хто мудрістю ходить, той буде врятований». Гарне доповнення цієї думки ми знаходимо у книзі пр.. Даниїла 12:3: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків».

І разом з усім тим, більшість людей не отримали розум Христів. А чому? Відповідь на це запитання ми знаходимо у 2-му посланні до Коринтян 4:3-4: «Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, для невіруючих, яким бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії…».

Сьома найважливіша цінність – любов.

Усі люди народжуються з любов’ю. спочатку до матерів, батьків, братів і сестер, до ближніх, коханих і т.д., але чомусь людська любов дуже часто переходить у ненависть і приводить до гніву, конфлікту і злочину. І все те тому, що наша людська любов є недосконала і лицемірна. Але є інша любов, не перемінлива, не лицемірна, досконала і вічна. Це Божа любов «агапе». Такою любов’ю «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Єв.Ів.3:16).

Звідки береться Божа любов? Відповідь на це запитання дає ап. Іван у 1-му посланні 3:1: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав». З цього видно, що Божа любов дається Богом як дар тільки Його дітям. Усі грішники такої любові отримати не можуть. А щоб стати дитиною Божою, потрібно народитись від Нього (Єв.Ів.3:3). Продовжує цю думку ап. Іван у 1-му посланні 4:7-8: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та знає Бога. Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов».

Яка є справжня Божа любов у Його дітей? Про це пише ап. Павло у 1-му посланні до Коринтян 13:4-8: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить».

Що нам зробити, щоб у нас була така любов? По-перше, якщо ми отримали любов від Бога як дар, то цей дар народжує плід Духа Святого – любов (Гал.5:22). По-друге: «А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости» (Кол.3:14).

«Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1.Ів.3:18).

Амінь

Сім великих помилок у людей

Усі люди на землі у своєму житті помиляються. Прийнято казати, що не помиляється той, хто нічого не робить, але це і є велика його помилка. Є люди, які помиляються, але виправляють свої помилки і стараються їх не повторювати, є також такі, що вчаться на чужих помилках і їх не допускають, але є і такі, що не звертають уваги на помилки, все життя помиляються і на цьому багато втрачають.

Перша велика помилка у більшості людей – це незнання Біблії і недовіра до неї.

У цілому світі немає більшої, досконалішої, святішої і з таким тиражем на усіх мовах світу книги. Тільки вона показує єдину дорогу до неба тим, хто вірує в її текст, якого надихнув Дух Святий.

У Біблії записана уся воля Божа стосовно всіх людей, там нічого не пропущено, але люди про це не знають і не дуже хочуть знати, бо їм воля Божа не підходить, вони хочуть жити по своїй людській волі. Наприклад, усі свята, які святкують люди, не встановлені Богом, а це означає, що не є воля Божа. Перша апостольська Церква жодних свят не святкувала. Але разом з тим, усі християни у молитві «Отче наш» повторюють слова: «Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі», не задумуючись над тим, що означають ці слова, але говорять, щоб говорилось.

Ап. Павло в Еф.5:17 написав: «Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня». А в Еф.1:9 він повідомляє нам, що Бог об’явив нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, але ми не хочемо її знати.

А ап. Іван у 1 посланні 2:17 стверджує, що минає світ і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває.

Другий приклад. Божа воля була, щоб Ісус Христос прийшов на землю, помер на хресті за гріхи людей, знищив їхні гріхи, а замість них людям дав Свою праведність – і в результаті, грішники стають праведниками, отримують прощення усіх гріхів і життя вічне, а також при житті ще тут, на землі, попадають на небо і стають такими, як Ісус, тут на землі (Еф.2:6; 1.Ів.4:17).

Більшість людей у це не вірять і залишаються грішниками.

На запитання: чи з вами все це відбулось і ви є праведник такий, як Він, і уже знаходитесь на небі та маєте там спадщину? Позитивну відповідь не кожен дасть. Оце і є велика ваша помилка.

Друга велика помилка – це релігія.

Що означає слово «релігія»? Це показова або зовнішня побожність. Кожна людина, яка належить до релігії, – є її рабом. Там не потрібно думати, а тільки виконувати суворі правила, обряди і традиції. Наприклад, молитва. Її потрібно вивчити напам’ять із написаного наперед тексту, не задумуючись про те, хто написав, що це дає і чи слухає таку молитву Бог. Хрещення руками, як правило, три рази, а чи знає людина, що це означає і що воно кому дає? Посвячення води, паски, приміщень, пам’ятників, гробів і ін. Що воно означає, кому воно потрібне і для чого це робиться? Поминки після похорону, відзначення 9 днів, 40 днів, а також 1 рік. Наймання служби і відвідування святих місць. Що це все означає і кому це потрібне?

Все це і багато іншого не закладено у Біблії, не робила цього перша апостольська Церква, а це переконливо доводить, що все це не є воля Божа. Усе це придумали люди, взяли собі за основу, виконують ретельно і думають, що все це потрібно Богу, не задумуючись про те, що це походить від давніх поганських народів і служить дияволу.

Усі люди прив’язані до тієї чи іншої конфесії, вони вірять своїм служителям, а Божої правди не знають і від неї відвертаються (2.Тим.4:4).

Ап. Іван у своєму Євангелії 8:32 написав: «І пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить». Тільки одна єдина Церква Бога Живого є стовп і підвалина правди, а не конфесія, якою би вона гарною не була (1.Тим.3:15).

Як виправити цю помилку? По перше, виправити спочатку першу помилку, вивчати Біблію і повністю довіритись Слову Божому. По друге, пізнати правду, а правда вас вільними зробить (Єв.Ів.8:32). Кожна релігія – це велике ярмо, покладене на людину, яка стає її вічним рабом. Релігія не є Церква, а Церква не може бути релігією.

Третя велика помилка – кожна людина бачить себе тільки у видимому тілі.

Біблія досить широко і докладно доводить, що кожна людина складається із тіла, душі і духа (1.Сол.5:23), а хто з тих трьох частин є головним? По перше, наше видиме тіло є упаковка душі і духа, яких ми не бачимо, але відчуваємо. По друге, наша душа складається з розуму, пам’яті, совісті, емоцій, зору, слуху, смаку, нюху і відчуттів. Усім цим керує, впливає і розпоряджається людський дух.

Тому наше тіло, як інструмент у повному керівництві душі і духа, виконує все добре чи зле. У неспасенного грішника його людський дух має постійний зв’язок з духами сатани і, отримуючи вказівки від цих духів, передає їх своїй душі, а душа, використовуючи тіло, продукує злі думки, слова й діла. У спасенного праведника усе навпаки. Його дух має постійний зв’язок зі Святим Духом, який впливає на нього, а дух впливає на душу, яка використовує своє тіло для святого життя.

Приходить час – і тіло людини помирає, стає нікому непотрібним, залишається душа і дух, які переходять у інше існування, але вони несуть повну відповідальність перед Богом за минуле у майбутньому. Грішник приходить на останній суд і отримує вічну кару, а праведник обминає суд і приходить до Небесного дому для життя вічного у новому тілі.

Напрошується логічний висновок, що цінність кожної людини не у видимому тілі, яке у центрі уваги і назавжди зникає, а у внутрішній людині, яка залишається відповідати за свої вчинки. І тут найголовніше: акцентуйте всю увагу на внутрішню свою людину, хто вона, кому належить, з ким має постійний зв’язок і яка її майбутня доля.

Ап. Павло у посланні до Римлян 8:9 написав: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас». А в 1.Кор.15:50 він доповнює: «…тіло і кров посісти Божого Царства не можуть».

Наша внутрішня людина, яка народилась від Духа Святого не грішить і не може грішити, себе береже і лукавий її не торкається (1.Ів. 3:9; 5:18).

Четверта велика помилка – це поділення.

Перед Своїми стражданнями на Голгофі, Ісус у Своїй молитві просив Отця Небесного: «…щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони» (Єв.Ів.17:21). Після того, як в день П’ятидесятниці народилась перша Апостольська Церква, не було жодного поняття про таке слово, як «Конфесія» чи «Деномінація». Усі тодішні Церкви в усіх країнах і містах мали одну назву «Церква Христова», вони всі були одно так, як мріяв Ісус Христос. А що ми маємо сьогодні? Конфесії, деномінації, секти і т.д. Усі Церкви поділились і попридумували собі назви, яких у Біблії й близько нема. Одні з іншими не дружать, називають: «наші – не наші» і забороняють відвідувати інші зібрання. Всі вони збираються в одне Ім’я Ісуса Христа, проповідують одну Біблію, де на першому місці: «Люби ближнього, як самого себе» (Єв.Мат.22:39), а тієї любові у них і близько нема, але всі хочуть бути учасниками першого воскресіння під час підхоплення Церкви на небо.

Ап. Павло у 1-му посланні до Коринтян 1:10 написав: «Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній». А в Еф.4:1-6 ап. Павло доповнює: «Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх».

П’ята велика помилка – це вся увага на тимчасове.

Кожна людина на землі живе для земного задоволення. Усе своє життя працює, вкладає себе, старається, щоб було житло, одяг, їжа, здоров’я, багато грошей, транспорт, розваги і задоволення. Все це і багато іншого є необхідним для життя, це щира правда, але є тут одна велика проблема, що все те перераховане, чим володіє людина, залишається тут, на землі, стає непотрібним для неї, а сама людина відходить у невідому вічність.

Тому ап. Павло у 2-му посланні до Коринтян 4:17 написав: «Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне». А у посланні до Галатів 6:8 він доповнює: «Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне».

Прочитані тексти дають нам вичерпну відповідь на наше ставлення до тимчасового видимого, завдяки якому ми все втрачаємо. Це і є наша велика помилка, яку ми можемо виправити і взятись за невидиме тому, що невидиме приведе нас до вічного життя на небесах. А що таке невидиме? Це народжена нова людина у нашому видимому тілі від Духа Святого (Єв.Ів.3:3) і вона хоче їсти духовну їжу, пити духовний напій (Єв.Ів.4:10), а також дихати духовним повітрям, щоб рости і бути духовно здоровим. Народжена нова людина не грішить (1.Ів.3:9), вона живе у нашому тілі і одночасно на небі (Еф.2:6) разом із Христом. І тому ап. Павло у посланні до Колосян 3:1-3 написав: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом».

Наше видиме багатство разом з нашим видимим тілом відійде назавжди у забуття, а наш невидимий чоловік живе вічно. Йому потрібно приділяти всю нашу увагу і думати про це день і ніч.

Шоста велика помилка – це хвальба.

Люди люблять хвалитись красою, великими знаннями, спортивною силою, посадами, великими будинками, автомобілями і іншим земним багатством, хоч усі добре знають який кінець усьому тому.

Пророк Єремія у своїй книзі 9:22-23 написав: «Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться. Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь».

У книзі Притчі Соломонові 27:1-2 написано: «Не вихвалюйся завтрашнім днем, бо не знаєш, що день той породить. Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої».

Ап. Павло у посланні до Галатів 6:14; 1.Кор.1:29-31 доповнює цю думку: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я для світу». «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом. Щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло».

Сьома велика помилка – це лінивство.

Багато людей інфіковані хворобою лінивства і через це їхнє життя не можна назвати нормальним. Мудрий Соломон у своїх притчах 24:30-34 показує обличчя лінивого чоловіка: «Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, – і ось все воно позаростало терням, будяками, камінний же мур його був поруйнований. І бачив я те і взяв я науку собі: «Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і приходить немов мандрівник, незаможність твоя і нужда твоя, як озброєний муж».

А в 6:6 цієї книги Соломон доповнює: «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя, а вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу».

Це приклад тілесного чоловіка, який через своє лінивство багато втрачає і закінчує своє життя дуже сумно. Але тут хочеться приділити увагу лінивим людям у духовному житті, які втрачають багато більше – життя вічне.

Сьогодні у кожному домі є Свята книга Біблія, яка лежить собі спокійно серед інших книг, але руки до неї не доходять. І тут причиною є не тільки одне лінивство але і байдужість. Люди читають дуже багато різної літератури, яка зовсім не зачіпає стосунки людини з Богом, Який хоче з ними розмовляти.

Ап. Павло у посланні до Колосян 3:16 написав: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві».

А у посланні до Римлян 12:11 він дає пораду: «У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві… Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте».

Досконалий закон волі

Під час створення Всесвіту були закладені закони природи, без яких усе на небі і на землі не могло би функціонувати, був би повний хаос, а завдяки цьому все чітко працює уже багато тисячоліть. Точно так було закладено життя перших людей на землі, де було дано правило, згідно якого вони мали жити вічно, але вони знехтували цим правилом, втратили життя вічне і по спадковості ця втрата перейшла на всі народи.

Досить довгий час усі люди жили гріховним життям, але не було Закону, який вимагав би покарання за їхні гріхи. Прикладом цього є Каїн, який убив свого брата Авеля, але за це кари не поніс.

Перший Закон був даний Богом через Мойсея, виключно для вибраного Ізраїльського народу, іншим народам до цього часу ніякого Закону Богом не дано (Рим.2:14-15). І разом з тим, цей Божий Закон не допоміг євреям жити без гріха, він тільки виявляв цей гріх, за якого всі вони приносили в жертву тварин.

Після того, як Ісус Христос прийшов на землю і на Голгофі умираючи, приніс у жертву Себе за гріхи людства, виконав даний Богом Закон, припинив його дію, а на його місце приніс благодать на благодать (Єв.Ів.1:16). І всі ті, хто повірили в жертву Христа, прийняли Його, як особистого Спасителя, народились другий раз від Духа Святого (Єв.Ів.3:3), стали вільними від гріха, отримали життя вічне, живуть по досконалому закону волі. Про це написав апостол Яків у своєму посланні 1:25: «А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм».

Усі Закони були добрі і досконалі, але вони були тягарем для людей і вони виконували їх зі страхом, весь час під контролем порушували, а за невиконання наступала кара. Апостол Яків показує закон новий, зовсім неподібний на попередні і називає його досконалим та ще й законом волі, а коли його виконувати людина не забуває того, що слухає, є успішним виконавцем і щасливою у своїх діях.

А що це за такий Закон, що про нього майже ніхто не знає? Даний текст говорить нам, що в цей Закон потрібно заглядати, а це означає, що він не написаний, як усі попередні, а десь знаходиться усередині і його не потрібно виконувати, а в ньому пробувати.

У посланні до Римлян 2:14-15 написано: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну».

Із цього тексту нам стало відомо, що Закон волі у далекому минулому був закладений, але він не був досконалий і тому люди грішили, а сьогодні мова йде про досконалий закон волі, у якому спасенна людина пробуває, не є забудько слухач, але виконавець і вона є блаженною у своєму житті.

Але як цього досягнути? По-перше: потрібно звільнитися від закону гріха і смерті (Рим.8:2), який приводив до вічної смерті, а це означає повірити у жертву Ісуса Христа, який помер за наші гріхи, знищив їх усі, а натомість дав нам Свою праведність.

По-друге: запросити Ісуса Христа у своє щоденне життя, а це означає народитись другий раз від Духа Святого (Єв.Ів.3:3), стати Його духовною дитиною, яка ніколи не грішить (1.Ів.3:9), кормити її щодня духовною їжею і духовним напоєм, яким є Слово Боже – Біблія (Кол.3:16), пізнати правду, а правда нас вільними зробить (Єв.Ів.8:32).

У новонародженої людини Дух Святий влаштовує храм і там живе (Гал.4:6; 1.Кор.3:16), туди приходить Ісус Христос і також там проживає (Гал.2:20).

Оце і є досконалий закон волі у серці новонародженої людини, яка постійно пробуває у Ісусі Христі і Дусі Святому, знаходиться у повній волі (свободі). Вона не залежить від людей, конфесій, обрядів і традицій а тільки від Ісуса Христа і Духа Святого.

У 2 посланні до Коринтян 4:6 написано: «Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій». А в Гал.5:1; 5:13 ап. Павло доводить, що: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства. Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу».

Нова людина у Христі Ісусі звільнилася від старої, яка весь час жила в темряві і кайданах гріха, вона повністю стала вільною і незалежною від усього земного непотребу, отримала повну недоторканість (1.Ів.5:18). «Господь же то Дух, а де Дух Господній – там воля» (2.Кор.3:17). Оце і є досконалий закон волі у серці кожного спасенного християнина, у якого він постійно заглядає, пізнає і досконало знає його, є його виконавцем і від того стає щасливим на все своє життя.

Усі люди хочуть бути щасливими у своєму житті, бажають щастя одні одним, але повного щастя не мають. Причина в цьому тільки одна – не там шукають справжнього щастя. Тут, у земному житті, повного щастя не буває, сьогодні воно є, а завтра немає. Тому той, хто заглядає в закон досконалий, закон волі і в нім пробуває, а це означає бути в Ісусі Христі і належати тільки Йому, постійно розмовляти з Ним, бути наповненим Духом Святим і слухати Його, жити по Його волі – оце і є повне щастя тут, на землі, і одночасно – на небі (2.Пет.1:3-11; Еф.1:3).

Ширина, довжина, глибина й вишина

«Для того схиляю коліна свої перед Отцем, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою» (Еф.3:14-19).

Ап. Павло розпочинає свій текст з молитви перед Отцем Небесним за спасенних віруючих, щоби вони зміцнялися в чоловікові внутрішнім за допомогою Духа Святого. Він зовсім не звертає увагу на чоловіка зовнішнього у грішному тілі (Кол.2:11), який живе собі визначений час на землі, а потім відходить у небуття.

Відповідальною перед Богом є тільки внутрішня людина незалежно від того грішна вона чи праведна. Різниця тільки в тому, що грішник прямує на останні суд, а праведник обминає суд і прямо відправляється на небо.

Як стати праведником? Відповідь дуже проста: послухати або прочитати Слово Христове, записане у Біблії, і отримати віру (Рим.10:17), тією вірою повірити, що Христос помер на хресті за ваші гріхи і в молитві до Бога своїми словами попросити прощення, після чого повірити, що Він простив усі ваші гріхи минулі і майбутні. У той час Дух Святий народжує у вашому тілі нову духовну людину, яка не грішить (1.Ів.3:9) і не може грішити, бо вона є обрізана нерукотворним обрізанням від людського гріховного тіла (Кол.2:11).

У такій духовній людині Дух Святий влаштував храм, у якому Він живе і розпоряджається гріховним тілом видимої людини. У той храм приходить Ісус Христос Своїм Духом, замешкує там і також керує зовнішньою людиною (1.Кор.3:16; Рим.8:9; 2.Кор.13:5).

До таких людей звертається ап. Павло у прочитаному тексті, щоб зміцнитися у чоловікові внутрішнім через Духа Святого, щоб Христос замешкав у їхніх серцях через віру. У багатьох віруючих Христос як гість, Який не керує, а у багатьох Він за дверима (Об.3:20) і просить впустити Його. Такі люди ніколи не зможуть зрозуміти, що то ширина, довжина, глибина й вишина.

Щоб зміцнитися у чоловікові внутрішнім потрібно отримати помазання від Духа Святого. Про це написав ап. Іван у 1 посланні 2:20: «А ви маєте помазання від Святого, і знаєте все». «А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте» (1.Ів.2:27). Завдяки цьому ми приступаємо до вивчення ширини, довжини, глибини й вишини.

Ширина: 1. Ап. Павло у 2 посланні до Солунян 3:1 написав: «Наостанку, моліться, браття, за нас, щоб ширилось Слово Господнє та славилось». Це завдання взято із слів Ісуса Христа, які Він сказав після Свого воскресіння у Єв. Марка 16:15-16: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде».

Щоби Слово Господнє ширилось і славилось по всій землі потрібно розпочати із своєї сім’ї, родини, друзів і знайомих. Для цього необхідно кожному практично себе посвятити, для цього, а найперше добре вивчити це Слово.

Це може здійснювати тільки людина, у якої внутрішній чоловік є керуючим центром зовнішньої людини.

2. Ісус Христос у Своїй молитві перед стражданнями (Єв.Ів.17:21) просив: «Щоб були всі одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Мрія Ісуса Христа здійснилась, народилась в день П’ятидесятниці Єдина Його Церква, Тіло Його, Якого Він є Єдиний Голова (Еф.1:22). Вона не ділиться на конфесії тому, що вона є Наречена Його (Об.21:9), а одна Наречена не може ділитись на багато наречених.

Одна правдива Христова Церква із народжених від Духа Святого протягом 2-х останніх тисяч років комплектується Духом Святим на всій землі з усіх народів і націй. У найближчі роки за нею прийде Ісус Христос, забере на небо, щоб там одружитись і жити з нею вічно.

Оце і є найбільша ширина. Якщо ви бачите Церкву тільки у своїй конфесії, то у вас вузьке бачення і ви ніколи не зрозумієте Христову ширину.

Довжина:

Для зовнішньої людини поняття довжини обмежується тільки у її земному житті. Про це є написано у Псалмі 90-му: «Дні літ наших сімдесят літ, а при силах – вісімдесят». А для внутрішньої людини, про яку веде мову ап. Павло, це зовсім інше поняття.

Ап. Іван у 1-му посланні 5:11 написав: «А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його». Як бачимо, довжина для внутрішнього чоловіка, це життя вічне. Продовження цієї думки знаходимо у 2.Кор.5:1: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі – дім нерукотворний та вічний».

Ще є одна довжина, це Слово Боже. Про це написав ап. Петро у 1-му посланні 1:23-25: «Бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, Словом Божим живим та вічним. А Слово Господнє повік пробуває».

З цього можна зробити один висновок, що довжина для внутрішньої духовної людини – це її вічність, вона ніколи не помре, бо народжена вічним Словом Божим, в якому має насолоду вдень та вночі (Псалом 1:2).

Глибина:

Рим.11:33: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого». Повну глибину багатства, премудрости і знання Божого споконвіків не було відкрито людям: «Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим» (Кол.1:26). «А нам Бог відкрив це Своїм Духом, навіть Божі глибини» (1.Кор.2:10). «Об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням» (Еф.1:9). «Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів» (1.Кор.2:16). «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його Ісусі Христі» (1.Ів.5:20).

Із прочитаних текстів стає цілком зрозуміло, що глибина багатства і знання Божого була захована і недоступна усім людям. І тільки після приходу на землю Ісуса Христа, Який дав нам Свій розум, а після зіслання Святого Духа, Який відкрив усі таємниці і Божі глибини усім спасенним за Своїм уподобанням.

А щоб усе це осягнути і пізнати усю Його глибину, потрібно керуватись тим розумом. І в результаті цього ви зможете легко і доступно вивчати Слово Боже і розуміти усі Його глибини.

Вишина:

Єв.Ів.3:3: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». Цей текст взято із розмови Ісуса з Никодимом, в якому головна думка – народження нової людини від Духа Святого, у тілі грішної видимої людини, яка стала праведником завдяки жертві Ісуса Христа на Голгофі. Така спасенна нова людина уже тепер знаходиться у тілі на землі, одночасно знаходиться на небі. Про це написав ап. Павло у посланні до Ефесян 2:5-6: «І нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасенні ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі». А в Еф.1:3 апостол доповнює: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах».

Закінчуючи все тут написане, хочеться вірити, що ви зрозуміли, що то є ширина, довжина, глибина й вишина, а це означає, що ви пізнали Христову Любов, яка перевищує знання і ви наповнені всякою повнотою Божою (Кол.2:10).                                                              Амінь

молитва до Бога, без бога і з богом

Усі християни у світі звершують свої молитви до Бога у своїх домах, храмах і інших місцях, як правило, у визначений для цього час. Більшість із них використовують для цього тексти молитов, написаних людьми і вивчених напам’ять, не задумуючись над тим чи слухає Бог їхні молитви. А якщо йде мова про відповіді Богом на їхні молитви, то мало хто, про це думає. І тут напрошується думка: чи слухає такі молитви Господь Бог і що дає їм така молитва?

У Єв.Івана 9:31 написано: «Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, – того слухає Він».

З цього тексту ми можемо зробити висновок, що є дві категорії людей: грішники і праведники. Одних Бог слухає, а інших ні. Більшість людей відносять себе до першої категорії тому, що грішать і їм так добре. Вони не задумуються над тим, щоби стати праведниками, тому, всі вони моляться до Бога, але без Бога і Він їх не слухає, а тому і відповіді на їхню молитву не дає. І тут виникає запитання: як стати праведником? Відповідь на це дуже проста: повірити у жертву Ісуса Христа на Голгофі, Який там помер за гріхи грішника, знищив їх усі і простив усі гріхи минулі і майбутні, подарував Свою праведність назавжди. Приймаючи цю жертву, потрібно відмовитись від усього минулого і народитись другий раз від Духа Святого, (Єв.Ів.3:3), отримати статус дитини Отця Небесного (Єв.Ів.3:1; Гал.4:4-7), охриститись у воді, як це зробив Ісус Христос і після того, така людина стає праведником на все життя.

У такого праведника Дух Святий утворює храм і там весь час перебуває (1.Кор.6:19), а також туди приходить Ісус Христос і там постійно живе (Гал.2:20), тому молитва такого праведника до Бога весь час проходить з Богом. Про це досить зрозуміло написав ап. Павло у посланні до Римлян 8:26: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями».

Молитва – це розмова з Богом, а якщо Дух Святий у тілі праведника має храм, і в тому храмі постійно живе Ісус Христос, то розмова з Ним є постійною і без перерви вдень, вночі, в дорозі, транспорті, на роботі, на дачі і в гостях. Тут не може бути графіка або наперед написаного тексту і тому стає цілком зрозумілим слово написане ап. Павлом у 1 посланні до Солунян 5:17-18: «Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі».

Як правило, у своїх молитвах усі християни дякують Богу за все добре, але зовсім не дякують за хворобу, якусь втрату, проблему чи нещастя і часто в таких випадках нарікають на Бога, де Він був і чому таке допустив. Вони не допускають, що людські біди чи нещастя можуть сприяти на добре.

Ап. Павло також мав проблему і три рази просив Господа, щоб її позбутись, але відповідь була негативна: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі» (2.Кор.12:9).

За що в першу чергу має дякувати Богу справжній християнин? Відповідь ми знаходимо у 2 посланні до Солунян 2:13: «А ми завжди повинні дякувати Богові за те, що Він вибрав нас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він нас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа».

А також у посланні до Колосян 1:12: «Дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів».

У кожній молитві потрібно дякувати за все, бо така воля Божа у Христі Ісусі. Більшість християн під час молитви говорять: «Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі», але вони не знають, яка воля Божа на небі і не спішать знати. Тому і результат такої молитви. Ап. Іван у 1 посланні 5:14-15 написав: «І оце та відвага, що ми маємо до Нього, – що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього».

Як пізнавати волю Божу? Відповідь на це дуже проста і вона уся записана в Біблії, там нічого не пропущено, потрібно тільки її читати і вивчати. Повна таємниця волі Божої відкрита людям (Еф.1:9), але щоб її пізнавати потрібно мати розум Христів. Про це дуже просто написав ап. Іван у 1 посланні 5:20: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі».

Усі грішники не здатні своїм людським розумом пізнати волю Божу і тому Син Божий прийшов і дав Свій розум праведному спасенному християнинові, щоб він його взяв і щодня керувався ним. Але далеко не кожен спішить брати розум Христів і тому його все життя повне проблем.

А на завершення нашої теми пороздумуємо про те, як правильно молитись? Ап. Павло у посланні до Ефесян 6:18 написав: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом…».

Доповнює цю думку ап. Юда у своєму посланні 1:20: «А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться Духом Святим».

Молитися Духом Святим може тільки людина, яка пережила нове народження від Духа Святого (Єв.Ів.3:3) і такою людиною повністю розпоряджається народжений від Духа дух, який з’єднаний з Духом Ісуса Христа. Про це ми читаємо у 1.Кор.6:17: «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним». І тому в такого християнина такі самі думки, що й у Христі Ісусі (Фил.2:5), вони постійно приходять від Нього, а думка народжує слово, яке формує молитву.

У такої молитви завжди приходять нові слова і нові речення, які відкриваються Духом Святим. Про це написано у 1.Кор.2:10: «А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини».

Підсумовуючи все те, що тут написано приходимо до висновку, що молитва це не ритуал, традиція чи обов’язок, це постійна щира розмова з Батьком Небесним в ім’я Його Сина Ісуса Христа продиктована Духом Святим. Вона починається з подяки за все чи воно добре чи не завжди. Потім прохання тісно пов’язані з волею Божою, яку кожна людина має знати досконало.

І тоді не буде ніяких розділень між конфесіями, не буде наших і не наших, а буде одна єдина Церква Ісуса Христа, Його Наречена, за якою Він скоро прийде, щоб одружитись з нею на віки вічні.

Амінь

правдиві християни на початку

і в кінці віку

Вперше почали називати себе християнами віруючі Церкви Божої у м.Антіохії (Дії.1:26), яка в основному складалась із поган і вони послухали Слово Господнє, раділи і його хвалили. «І всі ті, хто призначений був у життя вічне увірували» (Дії.13:48).

Це було набагато пізніше, після дня П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на Апостолів і тоді народилась перша Апостольська Церква, яка складалась із Євреїв. Слово «християнин» у Біблії згадується ще у 2-х місцях Дії.26:28 і 1.Пет.4:16. Віруючі у всіх Церквах називали себе учнями, братами і сестрами. Ніякого поняття про члена місцевої Церкви ніколи не було. Всі вони були членами Тіла Христового (Еф.5:30) і члени один одному (Рим.12:5). У всіх Церквах по різних країнах і містах була одна назва «Церква Христова» (Рим.16:16), «Церква Божа» (1.Кор.1:2). Вони не будували храми, будинки молитви тому, що сама Церква є Божим храмом, а збирались вони на молитву до домах (Дії.2:46), на березі річки (Дії.16:13), у школі Тирана (Дії.19:9). Керівниками тих Церков були диякони (1.Тим.3:8), пастирі (Еф.4:11), єпископи (Дії.20:28), пресвітери (Тит.1:5).

Усі вони не відзначали ніяких свят (Різдво, Преображення, Хрищення, Стрітення, Благовіщення, Пасха, Трійця, Вознесіння і ін.) тому, що на це не була воля Божа. Ніяких вказівок з цього приводу у Біблії немає. Одну єдину подію відзначала Церква – це спомин смерті Ісуса Христа або ламання хліба. Це робилось часто і робиться тепер, згідно особистої вказівки Ісуса Христа (Лук.22:19; 1.Кор.11:23).

Усі віруючі того часу не стосувались до світу (Рим.12:1-2) і не брали участи в неплідних ділах темряви (Еф.5:11). Їх за це переслідували, кидали до в’язниць, спалювали на багаттях, але вони не здавались і були вірні до кінця. А чому вони такими були? Відповідь тільки одна: вони народились другий раз від Духа Святого (Єв.Ів.3:3) і стали новим творивом (2.Кор.5:17), тому вони жили по новому і не служили двом панам (Єв.Мат.6:24). Вони були справжніми вірними християнами.

У наш час більшість людей вважають себе християнами, але далеко такими не є. Говорять неправду, обмовляють один одного, осуджують, пиячать, зраджують, беруть хабарі, вбивають і потрапляють до в’язниць, але б’ють себе в груди, що вони християни. Справжній християнин є частинкою Тіла Христового, яке є Церква, а вона є Нареченою Ісуса Христа. Церква Христова була тільки одна і залишається тільки однією. Як наречена у жениха є тільки єдиною, так і Церква будучи Нареченою є тільки одна.

А де сьогодні є така Церква? Сьогодні є Римо-католицька, Греко-католицька, Православних є декілька, Баптистська, Адвентистська, П’ятидесятницька, Харизматична, Відродження, Нове покоління і багато інших. Усі ті назви відсутні у Біблії, а це доводить, що це громадські організації і не є воля Божа. Всі вони мають свої рукотворні храми, які збудовані проти волі Божої. У книзі Дій апостолів 7:48-49 написано: «Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: Мені небо – престол, а земля – то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, – говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?».

Усі керівники тих Церков попридумували собі почесні звання: Папа римський, преосвященний, Архиєпископ, Архимандрит, Митрополит, Кардинал, Владика, Протоієрей, Архидиякон, Пастор, Ст. пастор, Ст. Єпископ, Отець.

Усього цього в Біблії близько немає, а це означає, що це не є воля Божа. Якщо так, то для чого весь час говорити: «Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі». «І не називайте нікого отцем на землі, – бо один вам Отець, що на небі» (Єв.Мат.23:9).

Напрошується висновок, що справжніх біблійних християн сьогодні немає, залишилась тільки одна назва.

А як розпізнати у наш час справжнього і неформального християнина? Почнемо із слова «християнин». Воно походить від слова «Христос», а це означає, що у правдивого християнина живе Христос. Ап. Павло у посланні до Галатів 2:20 написав: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені». А це означає, що ап. Павло був справжнім християнином. А як це стосується нас?

Споконвіку усі люди народжуються грішниками, виростають і дальше грішать, а у грішника Христос проживати не може. І тут вихід один – стати праведником. А як це практично зробити? Дуже просто: повірити у жертву Ісуса Христа на Голгофі, Який помер за усі гріхи грішника, минулі, теперішні і майбутні, попросити у Нього прощення і отримати його, охриститись, після чого минулий грішник стає праведником на все життя і вже тепер має життя вічне (Єв.Ів.5:24).

У такого праведника Дух Святий народжує нову невидиму для людини особу (Єв.Ів.1:12-13) і у його старому тілі влаштовує Собі Храм (1.Кор.6:19), а в той храм приходить Ісус Христос Духом Своїм і там проживає. Така людина стає новим творивом у Христі (2.Кор.5:17) і тільки в такому разі вона може називати себе християнином. Іншого шляху ніколи не було, немає і бути не може.

Із таких християн від дня П’ятидесятниці, а це вже добігає друга тисяча років, будується Духом Святим одна єдина Церква Христова, яка є Його Нареченою і за нею досить скоро Він прийде, щоб одружитися і влаштувати весілля (Об.19:7-8).

Духовний портрет справжнього християнина

Якщо кожен грішник представляє одну видиму особу у видимому грішному тілі, то справжній християнин являє собою дві особи: стару видиму в тілі і нову у невидимому дусі. Апостол Павло у посланні до Римлян 8:9 написав: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його». Із цього виходить, що видиме грішне тіло людини перед Богом нічого не вартує, приходить час і воно зникає назавжди, а внутрішня сторона (дух і душа) не зникають а несуть відповідальність перед Богом. Це означає, що дух і душа грішника, після розлучення з тілом, прямує на останній суд, який буде перед великим білим престолом (Об.20:11), де вирок буде один – озеро вогняне. А душа і дух справжнього християнина, який був народжений від Духа Святого (нове твориво 2.Кор.5:17) отримує нове тіло, таке, яке отримав Ісус Христос після воскресіння. Такий християнин є дитиною Божою (Єв.Ів.1:12-13), він обминає останній суд (Єв.Ів.5:24), уже тепер є таким, як Ісус (1.Ів.4:17), уже тепер знаходиться на небі (Еф.2:6) і там на небі уже тепер отримав від небесного Отця духовне благословення (Еф.1:3).

Теперішнє тіло справжнього християнина є храмом Духа Святого, який у ньому постійно живе (1.Кор.3:16) і в цьому храмі також живе Христос (2.Кор.13:5). «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним» (1.Кор.6:17).

Такий християнин не може і не схоче грішити (1.Ів.3:9), бо йому це противне. Він має постійний зв’язок з Тим, Хто в ньому живе, з Ним лягає спати і вранці з Ним встає, цілий день, де б не був з Ним ходить, розмовляє, дякує Йому за все, читає і вивчає Його Слово – Біблію. Він не стосується до віку цього (Рим.12:2) і не бере участі в неплідних ділах темряви (Еф.5:11) (людські традиції, обряди, святкування усіх свят, відзначення днів народження, поминок, 9, 40 днів і один рік і т.д.).

Справжній християнин є обрізаний нерукотворним обрізанням від людського гріховного тіла (Кол.2:11) і його лукавий не торкається (1.Ів.5:18), на ньому є печатка Духа Святого (Еф.1:13) і він є для Бога Христова запашність (2.Кор.2:15).

Правдивий християнин постійно любить: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить. Ніколи любов не перестає» (1.Кор.13:4).

Такий християнин не тримається руками й ногами за усе земне а думає про те, що вгорі (Кол.3:2), уже тепер живе тим, що вгорі і чекає, щоб як скоріше туди відправитись. Він тут знаходиться у гостях або у відрядженні і рветься до небесного дому.

Любий читачу! Якщо ти знайшов себе на цьому портреті, то ти найщасливіший в цілому світі, а якщо ні, то не зволікай, тобі дано шанс знайти себе. Поспіши і не барись, сьогодні твій день, бо завтра у тебе може вже не настати.

На завершення подаються дві схеми про початок нашого світу, періоди і підхоплення Церкви, великої семирічної скорботи, останнього суду і тисячолітнього царства на землі.