Book: Український рукопаш гопак



М. Величкович, Л. Мартинюк

Український рукопаш гопак


рукопаш

Український рукопаш гопак
Рукопаш гопак - це сукупність усіх можливих способів знешкодження супротивника (чи імітації знешкодження у навчальних, змагальних, показових та інших варіантах).

Умовно поділяється на два види:

1)  голіруч, використовуючи лише бойові можливості власного тіла - удари руками та ногами, борцівська техніка (захвати, кидки, больові та задушливі прийоми);

2)  з використанням холодної зброї одноручної (короткої) і дворучної (довгої).

Поєднання бойового фехтування різними видами зброї з технікою боротьби, підсіканнями чи завдаванням ударів ногами не тільки можливе, але й бажане і закономірне.

Микола Величкович Леонтій Мартинюк

УКРАЇНСЬКИЙ РУКОПАШ ГОПАК

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Львів

Ліга-Прсс

2003

ББК 75.727 (4 Укр) УДК 796.817 (477)

Всличковнч М., Маргинюк Л.

Український рукопаш гопак: Навч. посіб. Л.: Лііа-Прес, 2003.— 152 с.

ISBN 966-8293-42-8

У навчальному посібнику розглянуто основи українського національного олноборства. Авторами зібрано, систематизовано, ун іфіковано та запропоновано читачам, насамперед студентам фізкультурних закладів, спортсменам , тренерам та усім зацікавленим, систему “рукопаш гопак’.

Висвітлено історію рукопашу, світоглядні особ.інності, термінологію, основи техніки та структуру прийомів гопака. Розглянуто питання піоло використання ігрових методику нявчальмо-гренувальному процесі гопаківців, системи змагань, фізичноїта психологічної підготовки в українському' рукопаші гогіак. Подано рекомендації щодо профілактики травматизму.

Рекомендовано до друку Вченою радою Львівського державного інституту фізичної культури (протокол Хе 5 від 24.02.2004)

Рецензенти:

Руденко Ю.Д., д-р псд. наук, проф. НПУ ім. МЛІ. Драгоманова

ІІет рннійн Ю.В., канд. псд. наук, доп., зав. кафедри теорії і методики фізичного виховання ЛДІФК

Борнщак М.О., канд. іст. наук, доц., зав. кафедри українознавства ЛДІФК

Саізчин М.П., канд. пед. наук., в.о. проф. ЛДІФК

Видано за сприяння Всеукраїнського об’єднання Свободи

ББК 75.727 (4 Укр) УДК 796.817 (477)

ІМІІМ МГіГі НЛЛ І' н

1 Нс.тіпкоііич М.Р.. 2003 ІіОИ Лі пі-1 Ірес“, 2003

ДОВІДКА ПРО АШ ОРІВ

Велнчковнч Микола Романович (м. Львів) займається дослідженням традицій українських бойових мистецтв близько 15 років. Тренер зі стажем понад 10 років. Викладає український рукопаш гопак на кафедрі теорії і методики фехтування, боксу і національних одноборств Львівського державного інституту фізичної культури, керівник проблемної лабораторії з питань розвитку українських національних одноборств у ЛДІФК. Перший віце-президент Федерації українського рукопашу гопак.

Мартишок Леонтін Спятославович (м. Львів) займається дослідженням традицій українських бойових мистецтв близько 15 років. Чемпіон України з національного рукопашу 1998 року (м. Запоріжжя). Гренер зі стажем понад 10 років. Методист та віце-президент Федерації українського рукопашу гопак.

З

Всту пне слово

Навчальний посібник „Український рукопаш гопак” це спроба відродження слави українських одноборств. Адже бойові мистецтва не не лише навички фізичного захисту, а й потужний каталізатор для гартування характеру, вироблення високих ідейно-духовних засад не лише окремих прошарків населення, а й усього суспільства загалом.

В умовах широкого впровадження цього виду національного одноборства викладачі та ті, хто бажає займатися рукопашем, відчувають брак літератури. На жаль, досі фактично не було жодного посібника, у якому йшлося б як про методолої ію фізичної підготовки бійця, так і про виховання та розвиток спеціалізованих психічних якостей гопаківців, їх вольових рис, здатності до самореалізації.

Цей посібник знадобиться усім: викладачам, студентам та тим, кого просто зацікавило слоио рукопаш. Тим паче, що автори досягли поставлених цілей створено ґрунтовний навчальний посібник з українського рукопашу гопак. Це ще один крок до створення сучасної національної системи виховання, частиною якої є українські одноборства.

Голова Федерації українського рукопашу гопак, народний депутат України Олег Тяашбок

Передмова

Нині інтенсивного розвитку' та поширення набуває самобутнє національне одноборство - український рукопаш гопак. Гопак - це явище української культури, яке погребує всебічного вивчення та пізнання. Маючи давню історію, цей вид одноборства зараз проходить етап становлення як вид спорту, а також як засіб фізичної виховання.

В умовах зростання зацікавлення до різних видів українських національних одноборств надзвичайно гостро постала потреба у довідковій та методичній літературі. Практикам необхідні методичні рекомендації щодо проведення тренувань, дослідникам - інформація для заповнення прогалин в історії тіловнхопання України та про особливості традиційних українських систем психофізичного вдосконалення. Окремих публікацій, що стосуються теми, вже недостатньо, необхідно комплексно розглянути явище українського рукопашу гопак і представити його як цілісну систему

Сьогодні національні одноборства активно торують стежку у вищі навчальні заклади, адже саме там формується національна еліта. З метою формування нового покоління вільних, без комплексу національної меншовартості людей здійснюється впровадження національних одноборств у вищих навчальних закладах України. Таким чином залучають студентів до українських традицій фізичного і духовного гарту як спеціалізовані (Львівський державний інститут фізичної культури, Дн 11 іродзержи нський коледж фізичного виховання), гак і неспеціалізовані (Національний університет “Кисво-Могилянська академія”, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) ВНЗ. Це підтверджує своєчасність запропонованого посібника, а також вимагає подальших спеціальних науково- методичних досліджень для визначення ролі одноборств у системі сучасної освіти.

Звичайно, в одному посібнику неможливо вичерпно розглянути всі питання, заявлені у змісті. Та ми й не претендуємо на вичерпність. Завданням цієї праці с підсумувати багатолітній досвід, як власний, гак і всіх однодумців, з якими разом утверджуємо гопак в Україні, а гакож створити якомога рельефніший образ цього багатогранного явища культури.

Посібник містить чотирнадцять розділів, у яких висвітлена історія виду, природа гопака та особливий підхід до творення гопаківської термінології. Традиціїукраїнської культури відображені у розділі про ритуали у гопаку.

Особливості техніко-тактичпого арсеналу, структура прийомів і опис техніки рукопашу гопак висвітлені у відповідних розділах. Широко представлені ігрові методики. Особливості проведення змагань вказують на відмінності гопака від інших видів одноборств. Запропоновано рекомендації з фізичної та психологічної підготовки гопаківиів, а також щодо профілактики травматизму під час занять з гопака.

Автори вдячні викладачам кафедри теорії і методики фехту вання, боксу і національних одноборст в Львівською державного інституту фізичної культури за цінні поради, надані під час роботи над посібником.

Особлива і юдяка учням, студентам, тренерам, у співпраці з якими була створена ця книга.

ҐІ

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО РУКОПАШУ

Сукупність елементів, що взаємодіють один з одним і з навколишнім середовищем для досяі нення певної мети, утворюючи при цьому нерозривну цілісність, становить систему. Тому кожна група людей, витворюючи т. зв. корпоративну культуру, що відображає їхні погляди на свіг, цінності та форми реакції,творить ціннісно-знакову систему. Вона дозволяє усім представникам однієї соціальної групи однаково розуміти ті явища, події, ситуації, з якими вони стикаються і на які зобов'язані однаково реаіуваги з огляду на виконання функцій, покладених на них суспільством.

Суспільна організація набуває своєї завершеності лише у формі державності. Жодне державне об’єднання не може ефективно існувати без усталеного і виваженого закону, права, або, як казали у давнину, правди. Зведення законів співіснування у громаді й державі, вироблене українським ет носом протягом своєї історії, переходило від одного державного утворення до іншого, визначаючи норми суспільної поведінки наших предків. Такс зведення передавалося у письмовій та усній формі. Найдавніша письмова пам’ятка з давнього українського права «Руська правда» - основний закон Київської князівської держави.

Відповідно до свого призначення військовий стан в Україні витворив свою корпоративну культуру. Одним з її виявів було бойове мистецтво. Проводячи велику час гину свого життя у війнах, походах, полюваннях і т. п., дружинники, а згодом козаки витворили систему пог лядів, головним у якій було пояснення необхідності існування такої категорії людей. В основі цих поглядів лежали давні міфологічні уявлення про світ, його структуру, життя і смерть, долютощо [31; 78]. На цих поглядах сформувалися ідеал людини, поняття справедливості, правди, честі і слави [1; 14; 31; 32; 56], витворилися явища (жертовність, самопожертва), суспільні інститути, які становили собою механізм актуалізації та соціалізації особи, форми виховання, через які проходила ідея громадського служіння.

Україна мало коли перебувала у стані оптимального (чи просто нормального) національно-культурного розвитку, переважно ж - у стані боротьби за національно-культурне виживання, яка протягом століть зосереджувалася на проблемах мови, літератури, школи, мистецтва, історичного самовизначення.

Епохальним чинником, що істотно змінював світоглядні основи національної культури, утому числі і фізичної, треба вважати наявність або ж відсутність етнічної самоорганізації у формі держави. Періоди державного існування етносу або ж періоди боротьби за державність формують адекватне спрямування фізичної культури на підготовку сильних духом і тілом людей, здатних до збройної о захисту кордонів чи боротьби за незалежність. Періоди бездержавного існування характеризуються тим, що світогляд етносу набуває цілковито протилежних орієнтацій, які змінюють спрямованість культури як культурно-педагогічної системи. Адже сферами функціонування народної фізичної культури є система господарсько-виробничої діяльності народу, дозвілля буднів, виховна практика, система релігійно- культових і побутових свят, військова справа [58].

Так, у часи Київської Русі яскравою характеристикою народної фізичної культури є повсякчасний і повновартісний перехід її складових у професійні форми функціонування. Особливо така тенденція характерна для системи військово-фізичної п ідгоговки професійного княжою війська Г1; 36). 1 Іеребираючи всі ознаки професійної, система військово-фізичної підготовки тим не менше грунтується на засадах народної фізичної культури, засвоюючи все те краще, що виробив український народ у сфері військово-фізичної підготовки. У часи втрати всіх ознак державності (після занепаду Запорізької Січі) спостерігається зворотній процес - витіснення українського елементу з багатьох професійних сфер: науки, культу ри, війська та інших важливих галузей життєдіяльності, що спричиняється до необхідного запобіжного збереження культурно- національних цінностей, національної самобутності українців у народних формах культурогенезу [58].

Залежно від соціо культур і іих, економічних, політичних чинників народна культу ра набуває переважного значення в одній із зазначених сфер життєдіяльності етносу. Так, у період Київської Русі і козаччини пріоритетною сферою функціонування української народної фізичної культури за всіма ознаками треба визнати військову справу [36; 58; 75]. У періоди бездержавного існування відбувається зміна і иііоі лядно-філософських основ і водночас зміна переважної сфери ■ І ні тонування народної фізичної культури, яка посідає чільне місце у 1 "      11 побуту, релігійно-культових і побутових свят то що [27; 37; 58;

Візантійський історик Прокоиій дав немало цікавих фактів про особливості військового мистецтва слов’ян, а також їхню систему тіловихоБання. Слов’яни, за слова чиї Прокопія, це в основному піше військо. Вони озброєні списами і щитом, ніколи не одягають панциря, а деякі мс мають ні сорочки, ні плаща, лише довгі ш гани, підкочені аж до кроку, і так вступають у боротьбу з ворогом. Всі вони відрізняю! ься великою відчайдушнісію, відвагою, жорстокістю [68].

Це свідчить про те. що древні слов'яни володіли високоефективною системою захисних дій. яка дозволяла їм успішно перемагати добре озброєного суперника. Гут можемо провести аналогію з народами Далекого Сходу, де виникнення ефективного мистецтва сачюзахисту сприяло тому, шо представники панівних верств не носили повних захисних панцирів [44; 76].

Варто зазначити, що в українському героїчному епосі збереглося дуже багато споминів про особливості бойового мистецтва наших предків. Як зазначають дослідники, ним мнстснтвочі досконало володіли волхви - прошарок людей, відповідальних за вдосконалення і реалізацію никлу обрядів [1; 48:58; 63].

Волхви не лише мали здатність пророкувати майбутнє, а й були тими людьми, які вдосконалювали бойове мистецтво. Наприклад, ось як описується двобій волхва Межибора із печенізьким князем; «І Ірийшов Межибор. І сказав Межибор: «Рука - блискавка. Нога - грім. Рука - меч. Нога - молот. Неправді за правду - смерть!» І вдарив Межибор ногою печенізького князя в лице. І вдарив печеніга кулаком піл серне. І впав мертвим князь».

Героїчний епос доносить до нас багато описів давнього українською мистецтва двобою з ворогом. Прикладом може бути двобій древлямського волхва Доброгаста, який викликав на поєдинок тридцятьох професійних дружинників князя Ігоря; «...проти яких пішов зовсім беззбройний, і мов блискавка спалахнула. Худий, здавалося б, зовсім немічний Доброї аст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили ноги і руки».

«Молодий воїн, - пише І. Крип’якевич, - чіусив пізнати всякі роди зброї, різний спосіб боротьби та лицарських вправ, мусів навчитися кидати списом, стріляти з лука, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, їздити верхи конем, ходити на лови, веслувати, боротися рукопаш. Це були тодішні спорти й підг отовки до війни» [36].

У середньовічній Русі-Україні двобій, або боротьба, часто сприймались як Божий суд у вирішенні громадських суперечок між людьми.

Відомо, що в Україні ще з докняжих часів були розповсюджені різноманітні види дужаиня (боротьби) [36; 42]. Дужання як один з ефективних засобів фізичного виховання мало багато різновидів. У своєму розвитку народна боротьба пройшла декілька етапів [39; 42]. Загальні тенденції розвитку були такими; з одного боку, відпрацьовувалися нові, більш досконалі технічні прийоми, а з другого -заборона неписаними правилами того, шо могло загрожувати життю і здоров'ю борців, енричиияі иея до болю чи вважатися нечистою грою з тих чи інших причин [42; 58].

Прикладом того, що в княжі часи продовжують ефективно функціонувати неписані правила дужання (боротьби) можуть бути свідчення давнього літопису, ле йдеться про двобій двох ворогів - русича і печеніга [36; 37; 42].

Різновиди народної боротьби, як свідчить цей же літопис, включають у себе і больові прийоми. У той же час бойовий двобій вже набуває регламентованих форм (обмежена площа диобою. заборона використовувати певні прийоми тощо) [42].

Визнаними майстрами борот ьби були не лише прості воїни, а й представники князівської верхівки. Так, літопис доносить до нас детальні відомості проборцівський поєдинок між князем Мстиславом і касозськнм ватажком Редедею, в якому славний русич переміг великого і сильного ворога [36:42].

Із численних джерел лицарського епосу до нас дійшло баї ато фактів про майстерне володіння русичами технікою і тактикою бойового мистецтва, особливо без зброї. Прикладом може служити оповідання про Дсм'яна Куденевича, який виїхав проти половців сам- один без жодної зброї і повбивав багатьох ворогів. Прискіпливе дослідження описів давнього бойового мистецтва українців дає змогу констатувати, що воно знаходилося на високому ступені розвитку і було важливим елементом військово-фізичної підготовки воїнів, як народного ополчення, так і професійної дружини князя.

Поступове розмежування боротьби з боєм навкулачки відбувалося неодночасно. Це був досить тривалий еволюційний пронес. У результаті такого розмежування боротьба дещо втрачала у

прикладному відношенні як засіб військово-фізичного вишколу.

Чергового піднесення бойова культура досягла у часи Запорізької Січі. Особливо великого значення набула фізична культура для цілеспрямованого вишколу воїнів народного ополчення. Зберігаючи у змістовому та світоглядному компонентах традиційні тенденції культури, у період Київської Русі значними темпами починають удосконалюватися організаційні форми виховання і підготовки молоді. Однією з них стає запровадження професійного війська.



Безперервні війни, внутрішні і а зовнішні конфлікти ставили русичів в умови постійної боротьби за свос існування. Тому не дивно, що в цих умовах фізичне виховання посідало чільне місце і носило, в основному, військово-прикладний характер. Досконале володіння зброєю, бійцівські якості, кінна внїздка, уміння ловити і муштрувати диких коней, полювання були визначальними чинниками, які впорядковували життя тогочасного суспільства. Мир, спокій та безпеку могло забезпечити тільки добре організоване, вишколене військо. Як відомо, кількість воїнів у дружині чи війську була дуже незначною (за сучасними мірками). У дружині князя налічувалося від 300 до 400 дружинників, а 3-4-тисячне військо було вже дуже потужною армією [36]. За таких обставин військово-фізична досконалість навіть одного воїна відігравала неабияке значення в цілому для перемоги у би І ві.

Є підстави вважати, що військово-фізичному вихованню надавалося значення і в монастирях та церквах, а також у навчальних закладах. Адже монастирі та церкви, крім культового, носили ще й оборонний характер. Прикладом тут може бути двобій Пересвіта з Чслубссм. Псрссвітбув ченцем Троїцького монастиря.

На нашу думку та думку інших авторів (ЯЛГимчак; В.ІІилат; Є.Приступа; М.Зубалій), військовий чинник був основним і визначальним у спрямованості розвитку фізичної культури в Україні. Це передовсім пояснюється географічним розташуванням України, що знаходиться у центрі Європи. Помірний клімат, благодатна родюча земля, переважання на всій території України степів та рівнин спричинили безперервність навал кочівників. Ці суворі обставини змушували виховувати молоде покоління у військовому дусі з самого малку. Про цс яскраво свідчить система обрядів та ритуалів Київської Русі [1; 19; 25; 59; 75], котрі беруть свої початки зі значно давніших часів. Військова орієнтація закладалася дитині з перших днів їїжитія під час обрядодійств, присвячених народженню дитини.

Історики (Д.Яворницький; І.Крипякевич; М.І рушевський) та дослідники бойової спадщини [7; 11; 23; 52; 611 вказують на незаііеречний факті існування у середовищі українського народу високої військової культури та досконалого володіння зброєю - від періоду військової демократії до кінця XX століття.

Відомі історичні джерела [29; 48; 64; 68] донесли відомості про існування систем військового і психофізичного вишколу та фіксують деякі їхні назви.

В умовах постійного протистояння з войовничими сусідами за сотні років в Україні сформувалася система військово-фізичного вишколу. Від періоду військової демократії, Київської Русі до епохи козацтва визначальною напрямною всього виховання було підготування молоді до військової справи та оборони власної сім'ї, народу, землі. Складовими військово-фізичного вишколу були стрільба з лука, фехтування. їзда верхи, метання, плавання і т. п. [1; 36; 58; 68; 75].

Спираючись на свідчення очевидців [68], аналіз тогочасної зброї [3-7], етнографічний матеріал [1; 63; 64], із цілісного вишколу воїна (дружинника, козака) можна виокремити такі складові:

Фехтування (мечем, шаблею, списом).

Боротьба (на поясах, навхрест).

Навкулачки (бій лишень руками, своєрідний аналог боксу).

Рукопаш (поєдинки з використанням борцівської та ударної техніки рук та ніг).

Кожний вид мав свої правила, переважно неписані. Подібна диференціація характерна і для інших культу р [2; 20; 44; 761.

Історичні умови, в яких опинилася Україна після знищення Запорізької Січі, не сприяли розвитку бойової культури українців. Нещадно винищувалися свідомі та активні особистості, які були носіями знань та вмінь своїх предків [14; 36; 56]. Однак, незважаючи на такий національний терор, у середовищі народу збереглися, хоч і не повністю, традиції і форми самобутньої бонової культури.

Лише наприкінці XX століття п умовах національного відродження ї ї широкого розповсюдження різноманітних систем психофізичного II л»11.1 'К пня (г основному «східного» походження) з'явилися ми її іншої, піп и і п їси за пошук «залишків» національних одноборств, ЬіІІІІ|К ІНИИ І рук ЦІЮ ПІ річній ок.

У ньому сенсі питання про те, як саме копали (кололи, рубали, кидали) наші предки часів Святослава Хороброго чи Байди Вишневенького або проте, чи саме вони вперше застосували той чи інший боновий рух (тактичну схему, метод вишколу тощо), набувають другорядного значення. Адже ж навряд чи вдасться англосаксам повернути свою боксерську славу, намагаючись точно відтворювати окремі бойові рухи та тактичні схеми «класичної англійської бійки» доквінсбсррівських часів, виходячи з умов сучасних боксерських правил, ураховуючи всі здобутки сучасної спортивної науки.

XIV-XVI століття - час, на який припадає могутнє розгортання, розквіт і згасання Ренесансу в Європі, а для України це період різкого гальмування, блокування культурного поступу. В епоху, коли Захід розробл яе нову етику та естетику, пропонує нову філософську систему цінностей, Україна протистоїть старим і новим завойовникам. Саме тому національний культурний ідеал, національна культура України значно рішучіше виробляються на полях збройної боротьби, аніж на сторінках книг. Це своєрідно впливало на теоретичну модель національної культу ри. Без матеріальної, ідейно-політичної, правової і моральної підтримки держави культура нації, як правило, занепадає. Однак варто зауважи ги, що це положення більшою мірою стосується професійних галузей культури. У зазначених умовах бездержавності народ, прагнучи зберегти свою наї н'онал ьну своєрідність, створює низку суто народних, непрофесійних інститу цій, покликаних відтворити у наступних поколіннях багатство національної культури.

Візантійський історик Лев Диакон (VI ст.) у своїй праці «Хроніки» зі адує: «Ті з волхвів, які живуть у лісах, а не у містах, володіють руками своїми і ногами з таким успіхом, що можуть самотужки протистояти голими кінцівками мечам і списам десятків озброєних аплітів (візантійських піхотинців)”.

Метолами бою волхвів користувалися руські князі. Наприклад, учень волхва Межибора на ймення Гула був особистим охоронцем князя Ігоря і княгині Ольги. Пін є засновником ніколи кулачного бою при дворі князя (В.Коряко «Бойове мистецтво волхвів»).

Яскравим прикладом, шо засвідчує велику увагу до військово- фізичного виховання, є епічні твори, зокрема билини. У билинах [42; 56; 63] відображені як вигадані, так і реальні історичні подіїта постаті, велично змальовано образ національного ідеалу - воїна-лицаря,

ІЗ

захисника Батьківщини. Билини відображають прагнення народу до свободи, до духовної та фізичної досконалості, і військово-фізичному чиннику у них надається провідна роль.

У «Поученії» Володимира Мономаха знаходимо, що лови у Київській Русі вважалися справою справжніх мужчин, причому такою ж поважною, як і війна. Князь із дружиною майже цілорічно «...будучи на ловах і на війні день і ніч, на спеці і на холоді, не даючи собі спокою...» (Літопис руський). Тобто уданому випадку спостерігаємо формування професійної системи військово-фізичної підготовки. Професійна підготовка воїнів у княжому війську з часом набула завершеності, що сприяло становленню досить високого рівня військової майстернос і і.

У сучасній теорії українського народного танцю [«Я; 12] виділяються три основних жанри: хороводи, побутові та сюжетні танці. У побутових танцях зображаються історичні риси народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність тощо. Одним зі структурних підрозділів побутових танців українців (а також в інших народі в) с так звані військові танці. Військові ганці виконуюіьсн без зброї і зі зброєю (шаблі, списи, бойові топірці тошо) в руках. Орнаментальний малюнок ганців створюється на основі відшліфованих віками танцювальних рухів. В основі танцювальних рухів лежить гой чи інший момент трудового процесу або імітація якоїсь дії чи уявлення людини.

БоГюві танці, окрім відображення героїчних сцен, відігравали важливу роль і у спеціальній фізичній підготовці воїна. Адже за своєю структурою, складністю елементів вони максимально моделювали спосіб ведення двобою із супротивником, інші військові ситуації. Загальновизнаним фактом є те, то саме бойові танці склали основу не тільки трипільського мистецтва самозахисту і ведення військових поєдинків, а й бойових мистецтв інших народів світу. Французький дослідник історії виникнення та розвитку танців народів світу І. Вюільє 1581 розподіляє танці древніх народів на священні, військові та світські. Такий розподіл мав, очевидно, за мету диференціацію функцій, які виконували у стародавньому суспільстві танці.

Гопак

Один ізіїроиідіїнхсходознавців-індолоіївС. І Іаливайко вказує на давність танцю гопак та його спорідненість з іншими індоєвропейськими культурами: “Можна припустити, шо гопак колись був ритуальним пастушим або воїнським танком. Чи

тим і тим водночас, оскільки Крішна, як і Аполлон. уособлює і пастуха, і воїна. Підтверджує іаке міркування те, шо улюбленим танком запорізьких козаків був саме гопак, а запорізькі козаки - такі ж професійні воїни, що й індійські кшатріГ 147; 721.

і іаприкінці 80-\ років у м. Львові виникла група ентузіастів, які. будучи патріотично налаштовані, займалися танцями та різноманітними одноборствами. Центром цієї групи були Мирослав Ших та Володимир Пилат.

«Вивченню бойової культури я віддав більшу частину свого життя. - пише В. І Іилат. - Як і більшість молодих хлопців на Україні, розпочинав із вивчення східних систем бойового вишколу. За двадцять п'ять років довелося вчити: кіукушінкай, шотокан-до, годзю-рю, кілька стилів у-іпу, тайквондо. тайландський бокс і кікбоксінг. 1 хоча я не можу ствердно сказати, що у всіх вищезгаданих видах боротьби досягнув вершин досконалості, все ж із повною впевненістю можу стверджувати, що вловив суть розбіжностей. Набутий під час вивчення бойових рухів досвід сприяв виробленіїюу мене особливого розуміння суті багатьох рухів (з точки зору використання їх у двобоях), в тому числі й танцювальних» [52]. Допоміг у цьому і М. Ших, який займався ганцями. Основними джерелами інформації при формуванні стилю були: ганці (гопак, козачок, аркан, метелиця); письмові згадки різних епох (Київської Русі, козаччини, нового часу); фольклорний матеріал; власний бойовий досвід.

У 1987 році у м. Львові було відкрито першу експериментальну секцію. У 1991 р. Є. Приступа спільно із В. Пилатом випустили книгу «Традиціїукраїнської національної фізичної культури», у якій вперше були надрукувані матеріали, що стосувалися гопака як бойового мистецтва. Упродовж 1993-1997 рр. Організація Української Молоді «Спадщина» започаткувала вишкільні семінари для всіх, хто бажав займатися українським національним видом одноборства [26]. За цей час географія поширення гопака охопила Львівську (Львів, Турка, Стрий), Івано-Франківську (Івано-Франківськ, Надвірна, Рогатин), Волинську (Луцьк. Ковель), Рівенську (Здолбунівський р-н) області, Київщину (Фастів), м. Полтаву, м. Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), м. 11ікополь(Дніпропстровськоїобд.)та ін.

У 1993 році в ОУМ «Спадщина» було започатковано вишкільні семінари з метою поширення підготовки інструкторів та тих спортсменів, що вже довше займаються. Ці вишкільні семінари мали назву «Козаиьке гніздо». Перший відбувся на Сокільському хребті біля м. Косова Івано-Франківської області. Участь у ньому взяли 25 осіб зі Львова, Косова, Тернополя і Полтави. У результаті цього вишколу було відкрито секцію у м. Полтава та надано методичну підтримку секції у м. Косові [26). Упродовж 1993-97 років «Козацьке гніздо» проводилося виключно в Карпатах, у наметових містечках. У 1994 році семінар відбувся на Золотій Поляні поблизу с. Воронів Рогатинського р-ну Івано-Франківської області. У 1995-96 роках «Козацьке гніздо» розташувалося на г. Діл с. Недільна Старосамбірського р-ну Львівської обл. Після кожного семінару незмінно зростала кількість міст, де поширювався гопак.

У грудні 1994 р. у спорткомплексі Зооветеринарного інституту м. Львова відбуваються перші змагання з гопака, де беруть участь представники шкіл Львова. Турки і Рогатина. Переможцями стали Роман Бала. Андрій Лобазевич (тренер - Микола Вслнчкович), Тарас Скиба (тренер - Левко Мартишок).

У 1996 році 18-19 травня у Львівському державному інституті фізичної культури відбулися Перші всеукраїнські змагання серед підлітків, на яких були представлені школи Львова, Турки, Рогатина, 1 Іолтави і Ковеля. У 1997 році Другі всеукраїнські змагання з гопака зібрали 200 учасників зі Львова та Львівської області. Надвірної та Рогагина Івано-Франківської області, Кам’янсць-Подільська Хмельницької області, Полтави та Ковеля Волинської області.

Улітку 1997 року (ЗО.іипня - 2 серпня) в Україні, у м.Запоріжжя, започатковано проведення всеукраїнських фестивалів козацьких бойових мистецтв. У першому фестивалі брала участь команда зі Львова у складі 7 осіб.

У вересні 1997 року збірна команда з одноборства "гопак'' орала участь у фестивалі «Козацькому роду - нема переводу» у м. Києві.

У 1992 році ОУМ «Спадщина», що займається виховною діяльністю, приймає рішення про запровадження гопака як дисципліни, обов’язкової для членства організації. У 1995 році Товариство сприяння Збройним С илам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України» приймає рішення про культивування всередині організації цього одноборства, бере пк і ивну участь у його пропаганді.

У серпні 1998 року у рамках 11 Всеукраїнського фестивалю козацьких бойових мистецтв було проведено перший чемпіонат українського національного рукопашу [77; 871. У червні - липні 1998 року йому передувала спільна праця Миколи Величковича (м. Львів) та Олександра Притули (м. Заіюріжжя) над розробкою правил змагань з українського національного рукопашу. Школа гопака на цих змаганнях була представлена членами Товариства «Патріот України» та ОУМ «Спадщина». Серед переможців нього чемпіонату були Левко Мартишок (Львів) та Юрій Кравчук (Кам’янець-Подільський) [87].

З 1997 року в Кам'янець-Подільську щорічно до Дня Збройних Сил України проводиться відкрита першість із рукопашу гопак, на яку запрошуються різні школи бойових мистецтв. їх проводить Подільська регіональна школа рукопашу гопак при Товаристві «ПатріотУкраїни».

За період з 1993 по 1999 рік проведено понад сотню показових виступів.

З 1998 р. у ДІОСШ м. Турка Львівської об; іасі і відкрито спортивну секцію з національного одноборства - гопака, яку веде Богдан Гав’як (до цього часу усі секції функціонували на громадських засадах).

З вересня 1999 року у Львівському державному інституті фізичної культури (ЛДІФК) відкрито спортивну спеціалізацію, яка стала своєрідною візиткою навчального закладу. Вперше в Україні при кафедрі теорії і методики фехтування, боксу та національних одноборств ЛДІФК було відкрито спортивну спеціалізацію з українського одноборства рукопашу і ©пак. що дозвол ило протягом останніх кількох років підготувати як добрих спортсменів (спортивна та науково-методична база інституту допомагає цьому надзвичайно), так і фахових тренерів. Навчально-тренувальний процес супроводжується постійними науковими конференціями регіонального, всеукраїнського та міжнародного рівня.

Сьогодні національні одноборства активно торують стежку у вищі навчальні заклади України, адже саме там формується національна еліта. І |ен процес закономірний, адже традиції народу - це саме той грунт, на якому зростає нове, без комплексу національної неповноцінності і, покоління людей.

Упровадження українського рукопашу юнаку навчальний процес ІІИЗ України, як спеціалізованих (Львівський державний інститут фізичної культури), так і неспеціалізованих (Національний університет

“Киево-Могнлянська академія". Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича [41]), вимагає нових підходів до визначення ролі одноборств у системі сучасної освіти.

Саме тому з метою збору, пошуку та поширення інформації, яка стосується діяльності українських бойових мистецтв, у ЛДІФК була створена проблемна лабораторія з питань розвитку національних одноборств. Другим важливим напрямом її діяльності є надання методичної та інформаційної допомоги клубам, школам, секціям і г. п.. які культивують національні види, для їхнього становлення і розвитку'. Третій напрям координація та здійснення наукових і методичних розробок у цій галузі.

Такі заходи привернули увагу науковців до актуальних проблем у системах підготовки у гопаку. Наприклад, дослідження рівня підготовленості спортсменів - гопаківців відбуваються на унікальних приладах, з якими працюють збірні України (на хронодинамометрі конструкції М.П.Савчина тесту'валися чемпіони світу- Володимир та Віталій Клички, олімпійська збірна з боксу). Як результат-за останні два роки гопаківці на всіх змаганнях як регіонального, так і всеукраїнського рівня (Кубок України. Чемпіонат України) посідали перші та призові місця.



Результати досліджень у сфері українських національних одноборств обговорюються на спеціалізованих науково-практичних конференціях, якіє щорічним підсумком діяльності не лише гопаківців, а й представників інших видів українських бойових мистецтв. 32000 року у ЛДІФК започатковано щорічне проведення Всеукраїнської науково-практичноїконференції“Українські національні одноборства: становлення і розвиток”, яка стала першою в Україні спеціалізованою у цій галузі [531.

Етап організаційною оформлення рукопашу гопак триває. 21 листопада 2003 року рішенням Міністерства юстиції України зареєстровано Федерацію українського ру копашу гопак.

Рекомендована література

Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Л.; Нью-Йорк: Вид-во М П. Коць, 1998.-216 с.: іл.

Бердышев С.Н. Боевые искусства. Философия и техника боя. Сер.: Мастера боевых искусств - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.- 496 с.

Бережннський В.Г'. Зброя Київської Русі. Меч / Академія Збройних Сил України.- К., 1996.- 56 с.

Бережннський В.Г. Зброя Київської Русі. Спис / Академія Збройних Сил України - К., 1996 - 37 с.

Бсрсжинський В.Г. Зброя Київської Русі. Шабля / Академія Збройних Сил України,- К., 1997,- 84 с.

Бережннський В.Г’. Озброєння Київської Русі. «Грецький вогонь» / Академія Збройних Сил України - К.. 1996.-31 с.: мал.

Бережннський В.Г. Техніки бойового застосування давньоруського озброєння.- К.: Науково-дослідний центр гуманітарних проблем ЗСУ. 2000.-229 с.

Василенко К. Лексика > країнської о народно-сценічного танцю. - 3-е вид-К.: Мистецтво, 1996. 496 с.: іл.

9 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов, ред. В.С.Бусел.-К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001- 1440 с.

Величкович М. Етапи формування суспільного світогляду // ІГові орієнтири. Концепція державотворення у контексті тенденцій розвитку світової цивілізації: Матеріали конф.- Л.,


-С. 58-62.


Всличкович М. Єдиноборства предків-нащадкам// Народна армія- 2001.- Іббсрсз.

Верховинець В..VI. Теорія українського народного танцю - 5- е вид., доп.- К.: Муз. Україна, 1990. 150 с.

Вовк Х.К. Студіїзукраїнськоїстнографіїтаантропології. К.: Мистецтво, 1995.-336 с.

М.Возняк М.С. Історія української літератури: У 2-х кн.: Навч. вид.- 2-е вид., перероб- Кн. 1.- Л.: Світ. 1992 - 696 с.

Воронов ИГ. Тайна 72-х воинских искусств Русского «Апокалипсиса».- С.Пб.: Атом. І998.-38-1 с.

Гилби Джон Ф. Секреты боевых искусств мира. - Рига: ЛАРО.


-95 с.


Горобсй М П. Про виховний вплив занять единоборствами на студентську молодь // Педагогіка, психологія та медико- біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: 36. наук, пр./ За ред. С.С. Єрмакова. - X., 2000. - JSfi> 14. — С. 9-11.

Долин A.A. Культ самурайских воинских искусств в современной Японии // «Дух Ямато» в прошлом и настоящем.


-  М.: Наука. Главная редакция восточной литературы. 1989. -С. 158-180.

Донцов Д. Дух нашої давнини.-Дрогобич: Відродження, 1991.


-  342 с.

Дрэгер Д. Современные будзюцу и було ( Пер. с англ.

А.Горькавого. - М.: Агснство « ФАИР», 1998. - 368 с.: ил.

21 .Егоров К. Гопак-боевое искусство Украины // Джентльмен.

-  1998.- Авг.-ссит. С. 109-113.

22.Ерашов В.А. «Русская нунчаку», или казачья нагайка. Сер.: Учебный курс. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - 128 с.

23.Задунайський В.В. Донецьке історнко-етнографічне товариство “Курінь" — первісток українського молодіжного культурно-просвітницького руху на Донеччині // Музейні засоби з народознавства. - Донецьк, 1998.      С.8      10.

24.Про фізичну культуру і спорт: Закон України від 24 грудня 1993 р.-K., 1994.-21 с.

25.Залізняк Л. Л. І Іариси стародавньої історії України.-K.: Абрис,

-256 с.: іл.

26.3віт за проведений табір “Козацьке Гиіздо-93” Організації української молоді “Спадщина”. - Л., 1993.- 5 с.

27.3убалій М.Д. Національна система фізичного виховання в Київській Русі И Оптимізація промесу фізичного виховання в системі освіти : Матеріали Вссукр. наук, конф., присвяч. 40- річчюф-ту фіз. виховання ТДПУ, 30-31 травня 1997 р.-К.;Т., 1997.-С. 4-6.

Инадзо Нитобэ. Бусидо: Дух Японии /1 Іер. с англ. - K.: София, Ltd, 1997.- 112с.

История физической культуры в СССР с древнейших времён до конца XVIII века: Хрестоматия. - М.; Ленинград: Физкультура и спорт. 1940.      151      с.

ЗО.ІваненкоЄ., ПритулаО. Спас і вихиляє-брати тризни і Гопака // Освіта. - 1998. - 8 квіт. - С.7.

Історія філософії в Україні. - К.Наукова думка, 1987. - Т.1. Філософія лоби феодалізму. -400 с.

Карась А. Д>ша культури і дух мислення // Записки ИТ1ІІ. Том ССХХІІ. Прані історико-філософськоїсекції. - Львів, 1991. -С. 216-246.

Келлер B.C., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. -J1.: Українська Спортивна Асоціація, 1992.-270 с.

Королько В.Г. Паблик рілейіинз. Наукові основи, методика, практика: І Іідручник.-2-c вид., доп.- К.: Скарби, 2001 -400 с.

Зб.Коряко В. Гопак варто побачиш //Спортивна тега. - 1990. - 17 лип.

Крип’якевич І., Гнатевич Б., Сгефанів 3. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Упорядник Б.З.Якимович. - 4-е вид., змін, і доп. - Д.: Світ,


-712 с.


Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта / Под общ. ред. В.В.Столбова, - М.: Радуга, 1982. - 399 с.

Левків В. Методика застосування засобів української народної фізичної культури у фізичному вихованні дітей чюлодшого шкільного віку// Молода спортивна наука України; Матеріали 1 Всеукр. на> к. конф. аспірантів галузі фіз. культури і спорту. - Л.: ЛДІФК, 1997.-С. 53-55.

Левків В., Артюх В. Використання народних протиборствта рухових іпор з елементами протиборства на етапі початкової підготовки одноборців// Українські національні одноборсіва; становлення і розвиток: Матеріали 111 Всеукр. наук.-практ. конф.-Л., 2002.-С. 33-43.

Левків В.. Максимович 11. Застосування елементів единоборств на уроках ритмічноїгімнастики у школі // Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали 111 Всеукр. наук.-практ. конф. - Л., 2002. - С. 43-45.

Леко Б.А.. Мандрик М.В. Фізичне виховання: Програма для вищих закладі в освіти ГП-FV рівн ів акредитації. - Чернівці: ЧМУ, 2002.-91 с.

Лукашев М Н. И были схватки боевые...: Рассказы о неизвестных эпизодах из славного прошлого отечествен ного бокса, борьбы и кулачного боя. - М.: Физкульту ра и спорт.


-240 с.

43Лялько В.В. Тренажеры в боевых искусствах/ Под ред.

Е.Тараса. - Минск.: Харвест, 1998. - 384 с.

44 Мандзяк A.C. Воинские традиции народов Евразии / Под общ. ред. А.Е. Тараса - Минск: Харвест; М.: ACT, 2002. - 384 с.

Мартишок Л. Роль генетичних чинників у формуванні та розвитку українського рукопашу // Орієнтири. - 2000. - № 2. - С .27-36.

Мартишок Л. Український рукопаш “гопак”// Оріснтирн.-2001 .- № 4. - С. 8.

Наливайко С. Йван Купала, Крішна-Гопала та Аполлон П Перехід-IV. - 2001. - Л2 3. - С. 69-72.


48.1  їарод - богатырь. ІХ-ХІ11 вв. - М.: Воениздат, 1948. 99 с.: нл.

49.1  Іаціональна програма з відродження та розвитку Українського козаціва на 2002-2005 роки. Схвалено указом Президента України від 15 листопада 2001 p. № 1092/2001.

50.Основы рукопашного боя / Г.Я.Бурцев, С Г.МалашенкОВ,

В.Смирнов, З.С.Сямиуллин.- М.: Воениздат, 1992. - 206 с.: ил.

51 Гіадовська О.М. Українська іа зарубіжна культура. Розділ І: Теоретичні основи культури: Конспект лекцій. -JL: ЛДІФК, 2001.-48 с.

Пилат В. Боновий Голак. - Л.: Галицька Січ, 1994. - 288 с.

План наукових та науково-методичних заходів ЛДІФК на 1999- 2000


54.1  Іолікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. -4-е вид., випр. і доп. - K.: Т-во ‘‘Знання"; КОО, 2000. - 359 с.

55.Помазан І. Образ ідеального лицаря в українській геральдичній поезії: «візерунок цнот» досконалого магната// Молода нація. - 1997. - № 7. - С. 226-234.

56.1  Іопович М. І Іарис історії культури України. - K.: АргЕк. 1998. - 728с.:іл.

57.Приступа €.. Михаилов В. Гопак - танець чи двобій? Н Спортивна газета. -1990. - 3 листом.

58.1  Іриступа Є.11.1 Іародна фізична культура українців. -Л.: УСА.

-254 с.

59.Прнступа С.Н.. Гїилат B.C. Традиції української національної фізичної культури ( частина 1). - Л.: Троян, 1991. -J 04 с.

60.1  Ірисіупа Є., Слімаковський О., Лук'янченко М. Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика. - Дрогобич: ТзОВ “Вимір”, 1999.-449 с.

61.1  ІритулаО. Українське бойове мистецтво Спас. - Запоріжжя: Видавничий центр “Запорозький Спас”. 2000. - 60 с.

Романенко М.І. Бокс: Підруч. для студ. ін-тів фіз. культури. - К.; Вища школа, 1974. - 296 с.

Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи і АН СССР. - М.: Изд-во АН ССР. 1963. - 362 с.

Савур-Могила.Легенди та перекази Нижньої 1 Іаддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміток В.А.Чабаненко. - К.: Дніпро, 1990. - 261 с.:іл.

Сегеда С. Антропологія: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2001. - 336 с.

Сснчуков Ю.Ю. Да-цзс-шу - искусство пресечения боя. - 2- с изд. - Минск.: Современное слово, 2000. - 352 с.

Система фізично-духовного вдосконалення «Аркан». - Л.: Українські технології, 1997. - 69 с.

Січинський В.Ю. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. - К.: Фірма «Довіра», 1992. - 255 с.

Слімаковський О. Народні види боротьби та їх застосування у процесі фізичного виховання студентів (! Педагогіка, іїсихолої ія га медико-біолої Ічні проб, іеми фізичного виховання і спорту: Зо. наук. пр. / За ред. С.С. Єрмакова. X., 2001. - 2.-С. 19-22.

Сміт Е. Національна ідентичність / Пер. з англ. ГІЛ аращук. - К., Основи, 1994. - 223 с.

Снегирёв В.Л. Сторожевая служба (Оборона границ юсударства в древн. Руси). - М.: І ос Политиздат, 1942. - 46 с.

Сокульський А.Л. Морські походи запорожців.-Д.: Січ. 1995. -218с.: іл.

Тарас А. Е. Ьосвая машина: Руководство по самозащите. - Минск.: Харвест, 1998. - 592 с.

Терёхина М. Т. Идеал и древнерусского народа и их отражение в литературном памятнике «Слово о полку Игореве»// «Слово о полку Игореве» и мировоззрение его эпохи. - К., 1984. - С. 146-153.

Тимчак Я. В. Військово-фізична підготовка в Україні (IX - XVIII ст.): Авторсф. дис. ... канд. паук з фіз. виховання і спорту: 24.00.02 / ВДУ ім. Лесі Українки. Луцьк, 1998,- 16 с.


76.1 рескин А. А. Боевые искусства в системе военно-физической подготовки в Китае и Японии с древнейших времен до копна девятнадцатого столетия:- Авторсф. дис. ... канд. нед. наук. -М., 1999.-23 с.

Український бойовий звичай на Запорізькій Хортиці. - Запоріжжя: Видавничий центр «Запорозький Спас». 2001. - 44 с.

Ульяновская C.B. Смерть в представлении украинцев // Духовная культура населения Украины с древнейших времен. -K., 1991.-С. 120-129.

Фехтование и рукопашный бой. М.; Ленинград: Б.и.; 1939. - 356 с.

Физическая культура пародов нашей страны с древнейших времен до XYI1I века: методическая разработка / Госкомспорт БССР: Я. Р.Вилькин. - М., 19.89. - 19 с.

Харлампиев А. А. Борьба самбо. - М.: Физкультура и спорт, 1964.      388      с.

Харламписв А. А. Система самбо. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002.


-  528 с.: ил.

Цьось А. Бойовитість духу, порив до житгя (Система фізичного і психофізичного виховання запорозьких козаків)// Рідна школа.- 1995.-№ 1.-С.5-10.

Цьось А. Теорія та методика проведення українських народних ігор //Теорія і методика фізичного виховання і спорту. -2001.


-  № 2-3. - С. 82-87.

Цьось А.В Українські народні ігри та забави. - Луцьк, 1994.


-  96 с.

Цьось A.B., Санкж В.1. Походження українських народних іюр // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні: Матеріали першої республіканської конференції. - Луцьк. 1994. - С. 360-362.

87.Черненко О. Ми йдемо!: Нотатки з II Всеукраїнського Фестивалю козацьких бойових та традиційних мистецтв // Запорозький Спас. - 1999. - січень. - X? 1(13).-С. 1-2.

Цільова комплексна програма “Фізичне виховання -здоров’я манії”: Указ Президента України від І вересня 1998 p.. Ле 963/ 98.

Шияп Б.М. Методика фізичного виховання школярів: Практикум —Л.: Світ. 1993. - 184 с.

90.І1ІИЯН Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина І. - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 272 с.

СРОДНІСТЬ ЯК БАЗОВИЙ СВІТОГЛЯДНИЙ ПРИНЦИП В УКРАЇНСЬКОМУ РУКОПАШІ ГОПАК

Як відомо, протягом тривалого часу в Советському Союзі були заборонені цілі науки. Чи не найзлостивішому очорнснмю піддавалася, зокрема, генетика, яку п СССР називали не інакше як ‘‘лженаукою”. Науковці, які працювали у цій галузі, зазвичай піддавалися репресіям. Причини таких і оиінь цілком зрозумілі. Ця наука, досліджуючи об’єктивні закони природи, у самих основах підривала ідеологію комуністичного інтернаціоналізму, яка цілковито заперечувала значення стійких спадкових расово-національних особливостей для життєдіяльності людини. Сьогодні генетика розвивається досить бурхливо і у нас, і в цілому світі. Щоправда, расово-національні психофізичні особливості людини як предмет наукового дослідження цнотливо обминаються, або ж є монополією обмеженого кода втаємничених спеціалістів таких галузей, як “медична генетика” чи “антропогенетика”. У спортивній науці спеціальних систематизованих досліджень на цю тему практично немає. Поза тим, вивчення генетики людини, і. в першу чергу', расово- національних психофізичних особливостей може мати надзвичайно прикладне значення для фізичної культури та спорту. Коли ж ідеться про техніку, тактику та методику національного рукопашу, такі дослідження, безперечно, набувають ключової ваги.

Зрештою, історія розвитку фізичної культури та спорту взагалі та будь-яких систем рукопашу, що побуту ють у світі, зокрема виразно свідчить про первинність генетичних чинників.

Згідно з принцимочг іерархічності загальної теорії систем, кожна бойова система психофізичного вдосконалення входить як підсистема до культури певноїлюдськоїспільноти. Як правило, першопочатково такою спільнотою є нація. Культура нації входит ь до культури певної раси як надсистеми, а вже відтак - до спільних надбань усієї людської цивілізації.

Безперечно, існують певні спільні ознаки для всіх коли-небудь сущих бойових мистецтв світу Хоча б із тієї причини, шо всі людські істоти мають деякі подібні антроломорфологічні ознаки: дві руки, дві ноги тощо. Також для всіх них однаково діюіь мевні закони, загальні для всього людського буттєвого простору: закон виживання, закон іемпого і яжіння. певні спільні засади суспільно-історичного розвитку ЮІІІО Л іс. попри спільність певних чинників, не підтягає сумніву й

очевидність існування яскравих самобутніх особливостей, не раз різких засадничих відмінностей між культурами різних народів чи рас взагалі іа їх бойовими культурами зокрема.

Практично кожне зі всссвітньовідомих бойових мистецтв має виразні расово-національні джерела й ознаки. Достатньо згадати хоча б ті системи рукопашу, які стали олімпійськими видами спорту. Попри те, що вже давно немаг істинних британців серед чемпіонів на професійному рингу, британські корені сучасного боксу - незаперечні. Спортивне фехтування, класична і вільна боротьба - первинно явища суто європейські. Загальновідомо, що дзю-до народилося і набуло сучасного вигляду в Японії (японські майстри славляться і сьогодні). Тхсквондо - феномен корейський.

Зрозуміло, що кожне з вищезгаданих чи будь-яке іншеодноборство саме тому і формувалося у лоні певної о народу, бо така чи інакша його форма якнайкраще відповідала національним особливостям і потребам. Відтак ці бойові мистецтва, поширюючись у світі, зазнають різномаї іітних видозмін під впливами представників інших рас і націй, що їх практикують, і адаї пуються до інших расово маиіональї іих потреб та особливостей. Так творяться окремі манери, стилі, школи, різні за технікою, тактикою, методикою тощо. Гак і видозміни виразно простежуються на прикладі розвитку боксу, який порівнянодавноздобув світову популярність. Відомо, наприклад, шоу Великобританії другої половини 18-го століття розвинувся навіть... єврейський стиль боксу, який, звичайно ж, мав істотні засадничі відмінності порівняно зтехнікою і тактикою тодішнього власне британський стилю. І Іізнішс американці (а точніше, чорношкірі боксери) у свою чергу внесли в це одноборс і во значний силовий ухил із наголосом на агресивний ближній бій (т. зв. інфайтинг). Це було неабиякою новинкою на той час порівняно з класичним «фехтувальним» європейським стилем. Останні майже півстоліття до братів Клинків у найпрестижніших версіях професійного боксу першість впевнено утримували представники негроїдної раси. Передовсім завдяки своїм природним расовим особливостям, які виявилися дуже цінними для сучасного професійної о боксу (надзвичайна витривалість, здатність «гримати»удар, високий больовий порігтошо). Натомість у спортивному фехту ванні, де згадані якості не мають ніякого значення, а на перший план виходять швидкість мислення, реакція, точне чуття дистанції, вчасність (таймінг), висока координація рухів тощо, пальма першості безроздільно належить представникам європейської раси. Загальновідомо також, що у різних видах боротьби традиційно сильними с представники азійських народів. Вочевидь, існують вагомі причини такою стану речей.

До речі, «фехтувальні» якості е характерною ознакою також і для сучасного «білого» боксу. Складається враження, що культивування саме цих якостей дозволяє представникам європеоїдної раси, зокрема українцям, досягати значних успіхів в одноборстві. Дуже наочним є характерний приклад: «білий» стиль боксу «від Клинків» помітно відрізняється від брутального афроамериканського.

Непересічними вродженими задатками ці українські богатирі завдячують, безперечно, хорошій спадковості (затвердженням самих Клинків, вони - нащадки давньою козацьког о роду). Манера ведення поєдинків, техніка і тактика Віталія та Володимира цілком природно випливають із цих особливостей. Попри прекрасні фізичні якості та нищівної сил и нокауіувальні удари, бокс у їхньому виконанні практично цілком «фехтувальний», а не силовий. Прослідковується очевидне намагання уникнут и обміну ударами (на що, натомість, охоче йдуть чорношкірі спортсмени), а звідси - різностороннко розвинута техніка: добре поставлені захисні та контратакувальні дії гармонійно вплітаються в активно-наступальну, у цілому, манеру ведення бою. Ставка в українському стилі боксу «від Клинків» явно не fia грубу фізичну силу і витривалість, а радше на якості, безпосередньо залежні від психічноїдіяльносі і мозку: спритність і координацію рухів, точність і вчасність, комбінаторне мислення і реакцію, відчуття часу; простору, дистанції тощо.

Неможливо не відзначити і непересічні вольові якості, характерні морально-психологічні риси, які яскраво проявляються не лише безпосередньо у бойовій ситуації, а й у поведінці перед поєдинком, під час попередніх зустрічей із суперниками тощо. Кокс «від Юіичків» - холоднокровний, жорсткий і по-арійськи благородний. І Іри порівнянні з манерою поведінки на рингу і поза ним. яка характерна для афроамериканців (тралнційні іюгрози і образи на адресу супротивника, нервове самонакручування і бравада, не кажучи вже про сумнозвісні тайсонівські гвалтування і відкушування вуха), стає очевидною різка відмінність нелишеузовнішнійтехніко-таїсгичній формі, а й у глибинних психолог ічних передумовах.

Ці розбіжності є очевидними навіть у середині однієї расової групи, на рівні значно дрібнішої соціобі алогічної диференціації-при порівнянні особливостей рукопашу різних, у тому числі расово близьких, етносів. Гак. у самій Британії свого часу помітно вирізнялася ірландська школа боксу. її характерними особливостями були відкриті фронтальні стійки, що дозволяли рівнозначно атакувати з обох рук, та своєрідні захисні дії відкритими долонями, які гасили енергію удару ‘’ковзанням’- уздовж руки супротивника (принцип аналогічний китайській техніці “липких рук"). Ірландці, до речі, вважалися годі особливо віртуозними також у володінні різними видами посохів та київ.

Наочний приклад різких відмінностей рукопашу різних расово близьких етносів - розмаїття стилів «китайського боксу» - у-шу. Для нас, європейців, мільярд автохтонів 1 Ііднебесної на одне лице-усі, як один, жовті і розкосі. Насправді ж Китаіі о досить-таки етнічно неоднорідною імперією (вважається, шо в цій державі компактно проживає 56 різних етнічних груп). 1 пропорцій но до кількості населення, попри спільні шаолінські витоки, світоглядово-рслігійні традиціїта спільний історичний розвиток, сьогодні нараховується понад 50 (!) різних шкіл та стилів у-шу.

Багато з них принципово мало різняться міме собою, бо особливості техніки, тактики, методики різних шкіл зумовлені також і рядом суб’єктивних чинників: вимогами доцільності, становою приналежністю адептів, чи навіть індивідуальними психофізичними рисами, ідеями та баченням принципів бойового мистецтва однієї непересічної особистості майстра-засновиикатісїчн іншоїшколн. Так, скажімо, стилі «монастирські» відрізняються від «Світських»; ті. яким надають перевагу жінки (як Він-Чунь, засновником якою за легендою є жінка), - від «армійською» у-шу тощо.

Загальновідомо, то північ Китаю фактично є тереном так званих «зовнішніх стилів». Виявляється, шо північніше від Янцзи китайці антропологічно істотно відрізняються від своїх південних співвітчизників: вони, як правило, високі на зріст, масивні, фізично сильні, з міцними, добре розвинутими та порівняно довшими нижніми кінцівками.

Завдяки вищеописаним рисам манера, техніка, тактика та методики північнокитайських шкіл у-шу істотно відрізняються від південнокитайських схильністю до динамічних атак із далып, ої дистанції, значно активнішим використанням способів ураження супротивника ногами (які, до речі, детально за різнобічно опрацьовані і не раз дуже оригінальні). Взагалі техніка тут амплітуднії на. з більш енергоємними

елементами, зокрема з акробатичними стрибками. Ставка, в основному, на швидкість і потужність за рахунок м'язової сили.

До речі, на перших національних змаганнях з у-шу (І Іанкін, 1928) і турнірах, що їх до кінця 50-х років 20-го ст. щорічно проводили різні китайські провінції, частіше перемагали бійці північних шкіл.

Натомість на півдні більш поширені і. зв. «внутрішні стилі». Південні китайці, порівняно з північними жовтошкірими співгромадянами, значмо мізерніші. менші зростом і фізично не такі сильні. Психологічно більш схильні до самозаглиблення, внутрішньої активності (інтроверсії).

Такі психофізичні особливості, звичайно ж, обумовили стильові ознаки південнокитайських шкіл у-шу: дисіанція - середня, ближня; позиції - стійкі; кроки - недовгі, компактні; рухи - частіше плавні, м’які, кожен із яких ніби перетікає в наступний, використовуючи інерцію від попереднього, або максимально економні, за найкоротшою траєкторією; помітна схильність до переважного викорис тання техніки рук; відчутне прагнення до заощадження фізичної енергії, відтак більша увага-технікам вивільнення енергії внут рішньої; у методиці значна увага вправам на розвиток розумових, психічних здібностей, загального зміцнення організму, особливо життєвоважливих органів та залоз внутр і ш н ьої се кре ції.

Дуже наочно ці відмінності простежуються на прикладі ніколи Ганг Ланг Бай («бокс богомола»), яка розвивається як на півдні, гак і на півночі Китаю. Південна манера більш нагадує первісний «стиль богомола»; єдиний прийом ногою-удар коліном. Північний Ганг Ланг Бай, незважаючи на приналежність до тієї самої школи, має іншу манеру ведення бою. особливо відмінну різними способами ураження супротивника ногами.

До того ж, окрім китайських етнічних груп, до складу імперії сьогодні входять цілі регіони з етнічно відмінним населенням, специфічними релігіями, давніми політичними традиціями, такі як Тибет. Манчжурія, Синьцзян. На цих теренах, звичайно ж, також побутують свої, самобутні стилі рукопашу. незважаючи на інтеграційні зусилля китайської влади. Наприклад, провінція Синьцзян населена переважно уйгурами - тюркським етносом з ісламським віросповіданням. Своєрідні, стилі їхнього боксу - Ча Куень Ба та Ва Кусні. Ьа - хоча майже невідомі за межами Китаю, все ж одні з і нн ф.т і ііічііших стилів у-шу з численними стрибками, ударами

ногами в лице (луже рідкісними в інших стилях), піруетами, кидками, захопленнями у «ключ» і т. ін. Дуже своєрідною с уйгурська техніка психологічного вплину на супротивника , яка. вочевидь, є породженням психологічних особливостей та менталітету цього етносу. Уйгури намагаються порушити психічну рівновагу супротивника, здивувавши його несподіваними, нелогічними кульбітами, кумедною мімікою та блазнюванням.

При пильному і неупередженому розгляді будь-яких інших прикладів з історії бойових мистецтв та сучасного спорту виявиться, шо виїцснаведсні факти аж ніяк не є випадковими.

Дуже яскраво проявляються расовонаціональні психофізичні особливості, генетична схильність до тих чи інших форм рухової активності у природній стихії народної фізичної культури, зокрема у хореографічних традиціях різних егносів. Досить чїгко рег ламентована рухова лексика народних ганців завжди мас яскраво виражений національний колорит. Навіть глядач, не посвячений у тонкощі хореографії, з першого погляду може розрізнити танцювальні форми різних народів.

Кожна національна хореографічна культура мас певний комплекс рухів і своєрідну, специфічну манеру їх виконання. І la цю особливість звсртас увагу, зокрема, відомий сучасний дослідник українського народно-сценічного танцю Кім Василенко: «Наприклад, українській танцювальній чоловічій лексиці притаманні дві характерні ознаки: etavation (фр. - підняття)- природний дар танцюрист до стрибків, зльотів та віртуозних низових рухів (присядок, ловзунців, закладок тощо)...». Далі йде порівняння з особливостями техніки танців інших народів: «І рузинському чоловічому танцю властиві церілетебі (рухи на пальцях ніг), мухлілетебі (рухи на колінах), хтомебі (стрибки), узбецькому; калмицькому - плечова техніка і т. ін.»

Як бачимо, попри наявність однакової кількості кінцівок в українця, грузина і калмика, попри хвалену «взасмопроникність культур» та досить значний і іеріод спільного проживання водній імперії, відмінність у руховій .лексиці танців вищезгаданих народів просто разюча: в українських танцях взагалі не трапляються найулюбленіші рухи грузинських, узбецьких чи калмицьких танцюристів і навпаки Як зазначає цей же авторитетний знавець народних танців, навіть манера виконання рухів із подібними структурними основами у кожного народу своєрідна.

Вищенавсдені спостереження свідчать про існування стійких, яскравов-иражених схильностей до певних форм рухової активності представників різних, народів. В усякому випадку у манері та техніці танцю традиційної китайської опери значно більше спільного з багатьма стилями у-шу* аніж між «китайським» та «європейським» боксом. Рухова спадщина фізичної культури кожного народу є цілісною системою і розвиваєгься за єдиними принципами, оскільки базується на єдиних психофізичних расово-національних особливостях.

Тому можна сміливо говорити про певні спільні риси > руховій лексиці та манері виконання хореографічноїта бойової культу р одного і того ж народу. Звичайно ж, народний ганець (а особливо його сучасні сценічні форми) аж ніяк не можна оді юзі іачно ототожнювати з бойовим мистецтвом, як це наївно роблять деякі аматори. Хореоі рафія та рукопаш ставлять перед собою зовсім різні завдання: перша прагне до ефектності руху, другий - до ефективності. Для танцю основним критерієм оцінки с естетична привабливість; для бойового мистецтва - прикладна доцільність.

Проте, як вже зазначалося, існують певні вагомі точки дотику між танцювальною та бойовою культурами одного й того ж народу. Характер руху виконавця народного таншо випливає перш за все з його природних психофізичних задатків і схильностей, враховуючи естетичні вимоги цієї культури. Рух бійця у рукопаші також базується на особистих вроджених психофізичних якостях, щоправда вже з урахуванням вимог доцільності конкретної бонової ситуації, а у змагальній формі двобою - і особливостей спортивних правил.

З огляду на це. вивчення рухової спадщини народної о танцю, безумовно, мас певну цінність при розробках техніки, тактики га методики національного стилю рукопашу. Йдеться, звичайно ж, передовсім про чоловічу лексику так званих військових або бойових танців. Побутування таких танців у різні часи характерне для багатьох культур. Такі танцювальні форми самі по собі ніколи не були самодостатніми бойовими системами, але не раз виконували роль досить ефективних безконтактних методик тренування та способів збереження і передачі рухової інформації.

Так,у давній Греції, ще задовго до нашоїери, існувало принаймні два типи таких хореографічно-бойових форм: та, що її Платон називав «скіамахією» («бій без противника») - своєрідна давня форма «бою з тінню» і бойові танці, що звалися «піррхічія» («як упоратися з ворогом»). В Індії більше ніж п’ять тисячоліть тому зародився (або ж був принесений арійськими завойовниками) бойовий ганець «ната» (буквально - «мужній характер», «танцюрист» або «виконавець»), рухи якого імітували удари та бойові хами. До речі, дослідники, зокрема президент Федерації у-шу Болгарії, доктор Доріян Александров, вважають, що власне від ритуалів «пати» беруть початок танцювально-бойові форми інших азійських народів (китайські «тао», «сін» або «куен-то»; японські «ката»; корейські «хіупг», «пумсе», «тилі»), які. попри тс. у руховій лсксині і манері виконання сьогодні до невпізнання відрізняються від прапредка - «нати» і між собою.

Безперечно, у творенні та розвитку цих танцювально-бойових форм расово-національні психофізичні особливості відіграли головну роль. Якщо вже йдеться про танцювальні форми азійських бойових мистецтв, го варто зіадаги родоначальника карате-до Гічина Фунакоши, який, творячи всссвітньовідому сьогодні японську школу руко па і ігу; спостеріг, що рухи народних танців острова Окенави разюче схожі на бойові рухи місцевого руконашу «окенава-те». А на іншому боці земної кулі, у Бразилії, можна побачити поєдинки нсгрів- капосйристів. які і сьогодні проходять під ритмічну негритянську музику і нагадують бойові ганці африканських племен...

Усі вищенаведені приклади свідчать про існування загальної тенденції ДО СПІЛЬНОСТІ рухової лексики народних танці в та національних бойових систем у різних народів світу. Ця спільність танцю і руко пашу зумовлена об'єктивними законами біомеханіки у прикладенні до стійких морфологічних, фізіологічних, психологічних расово- національних особливостей. Очевидно, що і в українській хореографічній традиції існували самобутні бойові іанці. До них належать, зокрема, ті. які хоча втратили значною мірою свос первинне призначення, але все ж побуту ють та розвиваються і сьогодні: козачок, метелиця, гопак (найбільш збережена чоловіча лексика та бойовий характер), а також рухові мотиви деяких західноукраїнських танців.

Авторитетні дослідники української хореографії сходяться на думці, що золотий фонд рухової лексики цих танців почав формуватися ще за трипільських часів (!), а отже, пройшов серйозне випробування часом на грунті психофізичних особливостей одного етносу. Не викликає жодного сумніву те. що всі ці і исячолігія носієм даної традиції (у т. ч. хореографічної та бойової) є один і той же народ.

Найавторитетніший сучасний український антрополог Сергій Сегсда, опираючись на власні польові дослідження та праці не менш авторитетних своїх попередників, стверджує, що українці загалом значно однорідніші в антропологічному відношенні, ніж більшість європейських націй, а антропологічні риси корінної людності України вперше простежуються ще на кістках із неолітичних могильників Надпоріжжя дніпродонецької культури V - ІЛ тис. до н. е. Ці особливості мали також носії ямної культури епохи міді бронзи, племена скіфською часу лісостепової зони Правобережжя, чимало груп черняхівської етнічної спільності II - V ст. н. е., давньоруське населення. Той же Кім Василенко вважає, що коріння славетної віртуозності українського чоловічого танцю належить шукати ще в давніх народних іграх і а в мистецтві скоморохів, і зазначає: «Давньоруська хореографічна культура дала народній хореографії велику кількість рухів. Деякі з них до нього часу мають, наприклад, однакові назви: присядки, повзунці, розтяжки, розніжки, щупаки, млинок, барильця, деякі оберти, вибиванці, плескачі». Більшість перерахованих елементів належить до віртуозної стрибковоїта низової техніки, яка має яскраво виражений бойовий характер. Отже, йдеться про давність саме так званої чоловічої лексики, притаманної бойовим танцям: «Згадаймо, наприклад, імітаційні рухи, що трапляються у танцях центральної України, такі як яструб, щупак, кільце та багато інших (рухи зі списами, шаблями тошо), у яких відчувається відгомін козаччини. Ці рухи - рухи чоловічого танцю. На Закарпатті та Прикарпатті різноманітні танцювальні рухи із топірцями також належать до лексики чоловічих танців».

Саме вказані особливості деяких українських народних танців наштовхнули багатьох дослідників на думку про існування потужної, хоча і забутої, традиції українського бойового мистецтва. З'явилася ідея відродження українського рукопашу па основі рудиментів бойових рухів таких танців, як гопак, метелиця, козачок, і навіть аркан та ін. На жаль, усі ці спроби страждають безсистемністю, незавершеністю й еклектичністю. Адже належить завжди пам'ятати, що у будь-якій традиції сам по собі військовий танець ще не є цілісним і самодостатнім бойовим мистецтвом. У будь-якій воїнській системі психофізичного вдосконалення бойові танці виконують лише допоміжну функцію. Вони є лише певними специфічними методиками тренування, збереження та передачі рухової інформації і дуже умовно відображають техніку та тактику ведення реального бою чи спортивного поєдинку тієї чи іншої школи. До того ж, через об’єктивні закони розвитку хореографії чоловіча лексика українського танцю зберегла лише деякі, не раз суттєво видозмінені, елементи бойового мистецтва. - найефектніші. але далеко не завжди найефективніші. З цих причин намагання відродити український рукопаш лише на основі танцювальних рудиментів бойових рухів може бути настільки ж «успішним», як спроба вивчити у-шу за хореографічними композиціями китайської опери.

Очевидно, буду вати систему українського рукопашу доводиться заново, відштовхуючись не так від залишків бойового мистецтва предків, як від стійких психофізичних рис та архетип і в свідомості, притаманних у країні іям.

Поза всяким сумнівом: національні особливості завжди відігравали і відіграватимуть надзвичайно важливу роль у творенні та розвитку бонових мистецтв.

Очевидно, що в умовах надінтенсивного руху інформації, посилення міжетнічних стосунків, усе більшої «відкритості» різних культур, популярності інтеграційної риторики у сучасному світі ці особливості не стираються, і навіть не відходять на задній план. Навпаки - з'являються дедалі кращі можливості для порівняння, співставленім, виявлення у міжетнічній конкуренції найстійкішнх і найпродуктивніших для представників різних народів психофізичних рис. Расово-національні відмінності, попри будь-які начебто інтеграційні тенденції, стають лише яскравішими й очевиднішими, проходячи під тиском зовнішніх обставин своєрідне випробування на стійкість.

У жорстких умовах тотальної інтснсифікаціїлюдськоїдіяльносгі (утому числі у сфері психофізичного вдосконалення та спорту) і, відтак, чимраз вищих критеріїв ефективності ігнорувати природні расово- наніональні особливості виявляється неможливим. Пиживання у сучасному перенаселеному і пересиченому інформацією світі вимаї ає максимальної дієздатності, досягнення якої можливе лише шляхом прерогативного розвитку природних задатків індивіда. І рубо кажучи, сьогодні виграє той, хто грає за найзручнішими для себе правилами і в найирироднішій для себе манері. Ще Григорій Сковорода твердив: "...практика без природженості бездільна...”

>Ікі ж фактори формують манери, школи, стилі бойових мистецтв і які з них випливають із природних задатків людини?

Загалом чинники, які творять та впливають на подальший розвиток техніки, тактики та методики психофізичного вдосконалення бойових мистецт в, можна розділит и па дві основні групи:

Вроджені особливості (антропологічні, морфологічні, фізіологічні, психологічні тощо).

Вплив зовнішніх обставин (світогляд, релігія, культура, традиція, історичні обставини, звичаєві норми, юридичне право, спортивні правила, вимоги доцільності тощо).

Першу групу чинників можна назвати первинними, генотипними. Другу - вторинними, фенотипними. Вони так чи інакше пов'язані з первинними, власне кажучи, є наслідком взаємодії первинних чинників із зовнішнім середовищем. Первинні чинники є визначальними і надзвичайно стійкими, оскільки спадкові основи будь-якого біологічного організму (у тому числі людського) можуть істотно змінюватися лише під впливом сильних мутагенних факторів упродовж досить довгого часу. Вторинні ж чинники (фенотипні) можуть бути чужорідними (привнесеними з інших расово-національних середовищ), але рано чи пізно змушені пристосовуватися до первинних.

Прикладом є розвиток того ж іаки боксу, який створився і розвинувся у лоні англосаксонського світогляду, культури, традицій, звичаєвого права і дуже швидко істотно видозмінився, пристосовуючись до інілорасової генетики своїх нових чорношкірих адептів. І Іо суті, незмінними залишилися лише засади спортивних правил, закладені ще маркізом Квіпсберрі. Техніка і тактика боксу у виконанні спортсмеиів- прсдставників негроїдної раси відрізняється наст ільки, наскільки це лише можливо в рамках даних правил, а від різних світоглядово-культурно- звичаєвих англосаксонських «надбудов» не залишилося і сліду.

Причини подібних явиш природні і закономірні. Відомо, що від генотипу людини і його складових залежить успішність досягнення результату в будь-якій діяльності. І (е зумовлюється, передовсім, тим, що існує багато морфофункціональних структур організму, які мало піддаються соціальним (педагогічним) впливам зовнішніх обставин.

До них належать, скажімо, морфологічні параметри організму: зріст, довжина кінцівок стосовно тулуба, товщина кісток скелету та інше. Важливим компонентом генетично визначених показників є склад м'язових волокон. Структура і склад м’язових волокон, характеризуючись здатністю до адаптації, все ж практично не змінюються впродовж життя людини.

І Іоруч із морфологічними структурами генотип людини зумовлює також і функціональні показники. До функціональних показників на к жать якісні і кількісні параметри функцій тих чи інших

морфологічних структур, як суто біологічні, так і психічні. Зокрема, загальновідомо сьогодні, що такий важливий для рукопашу психофізичний показник, як больовий поріг (верхня межа здатності людини переносити больові відчуття без суттєвого порушення функцій організму) є якісно перш за все вродженою, спадковою. Сучасна генетика робить у цьому плані щораз сснсаііійніші відкриття. Вже сьогодні науково доведено існування генів, які відповідають за ряд найважливіших психофізичних функцій (гени страху, агресії, старіння тощо). Загальновідомо, що генетично люди різняться між собою, і шо ці особливості передаються спадково. Загальновизнано також, що найрізкіші відмінності та найяскравіші особливості фіксуються па рівнях міжрасовому та міжнаціональному. Показники будь-якої психофізичної діяльності людини зумовлюються, передовсім, її генетичними задатками, які є найменш варіативними у межах етнічно однорідної групи.

Висновки напрошуються самі:

Не існує єдиної, цілком прийнятної для всіх, манери ведення бою. Не існує єдиної інтернаціональної1техніки. І Іс існує єдиної іюссвітньої системи психофізичного вдосконалення. І Іе існує те, що природно існуват и не може.

Бонові мистецтва, школи, стилі, манери є настільки ж різними, наскільки різними є вищевказані чинники (генотипні , фенотипні) для людей, які їх творять, використовують, удосконалюють.

При виборі техніки, тактики, методики тренування у бойовому мистецтві першочергове значення має відводитися визначенню вроджених здібностей, іенотипу людини усіма доступними науковими засобами. Найефективніше-природно розвивати сильні сторони особистості, на основі яких і будувати стиль, школу чи індивідуальну манеру рукопашу, до яких пристосовувати спортивні правила та методики психоф ізичного ВИ 111 колу.

Наш великий мислитель Григорій Сковорода окреслив суть вищесказаною принципом СРОДНОСТІ: “Правда, що наука приводить сродність до досконалості. Але коли нема сродності, тоді наука що може здійснити? Наука - це практика та звичка і є дочкою натури. Пташка може навчитися літати не черепаха".

Генетична відповідність або ж Сродність є ключовою засадою українського рукопашу гопак.

Виходячи з цих тверджень, закономірно підняти питання про національні особливості українського рукопашу. Навіть якщо не вдаватися до пошуків історичної достовірності чи етнографічних обгрунтувань спадкової тяглості тієї чи іншої техніки, тактики, методики, а виходити лише з принципу доцільності - національні особливості рукопашу існують, бо мусять існувати в силу дійсності вищенаведених чинників.

Важливі не деталі та елемент. Важливі принципи і цілість! Кожен принцип у справді цілісній бойовій системі так чи інакше втілюється у конкретних закономірних прикладах, лише достеменна точність виконання яких веде до успіху. 11а нашу думку, у досконалому бойовому мистецтві загальні принципи поізинні становити нерозривну діалектичну сднісгь із найдрібнішими деталями техніки, тактики чи методики.

Відродження українського бойового мистецтва повинно відбуватися у логічній послідовності: від цілого до деталей (але не навпаки!). Гому збережена рухова спадщина бойового танцю «гопак» повинна цікавити нас не як випадковий набір окремих самобутніх технічних елементів, що їх, буцімто, належиться тупо повторювати вдячним нащадкам, незалежно від того, доцільні вони у конкретній боновій ситу ації (підходять до даних спортивних правил) чи ні. Усе. що збереглося від рухової спадщини бойової культури наших предків (а збереглося, на жаль, далеко не все) може цікавити, головно, як мінімальний статистичний ряд, необхідний для підтвердження певних основоположних принципів.

Якщо підійти до цісТпроблеми позачасово-метафізично, то будь- який бойовий рух. що коли-небудь успішно використовувався, використовується чи буде використовуватись > країнцем. належить до здобутків української бонової культури, і першочерговим завданням дослідників та адептів українською рукопашу є пошук стійких закономірностей цього, по суті, незліченного і мінливого множсства варіантів. Адже, згідно із загальною теорією систем, щоб зроз>міти поведінку системи, необхідно вийти у надсистему. а дії та факти, які, на перший погляд, ( випадковими і безладними, з точки зору ширших перспектив виявляються суворо закономірними.

Очевидно, що стійкі позачасові закономірності та принципи українського (як і будь-якого іншого) рукопашу залежать насамперед мс під мінливих вторинних (фенотипних) чинників, а від уроджених (генотипних) расово-національних особливостей, які є* по суті* незмінними.

Цей стійкий генотипний чинник, пристосовуючись до різних зовнішніх обставин, може породжувати зовнішньо відмінні (фенотшіні) форми, внутрішній зміст яких залишається все одно незмінним.

Українцям сьогодні, як і завжди, потрібна бойова Ъистема психофізичного вдосконалення, яка б у своїх засадничих принципах твердо базувалася па незмінних генетичних чинниках, а за формою зовнішнього виразу гнучко пристосовувалася б до сучасних обставин та вимог доцільності. Твердість генетично обумовлених засадничих принципів і гнучкість зовнішнього виразу - ось діалектична формула успіху на всі часи.

Прийшов час під абсолютно іншим кутом зору поглянути на так і не вирішене остаточно питання українського бойовою мистецтва.

Рекомендована література

Александров Д. Древнеиндийские боевые искусства // Кэ.мпо.


-  1993.-JT®!. -С.10-13.

Бокс: Учебник для ин-тов физ. культуры / Под общ. ред. И.П. Дегтярева,- М.: Физкультура и спорт, 1979.- 287 с.

Василенко К. Лексика українського народно-сценічного таншо.


-  3-є вид.- K.: Мистецтво, 1996.- 496 с.: іл.

Завадський В. І., І (ьось А. В., Бичук О. 1., Пономаренко Л.1. Козацькі забави - Луцьк: Надстир'я. 1994.- 112 с.

Макашев А. Мм Здилян Є. 3. Ву-Шу (Кипд-Ри).- Ленинград,


-250 с.


Медведев Д. Интегральное боевое искусство /Жэмпо.- 1997.- №4.-С. 12-20.

Приступа C.H., Пилат B.C. Традиції української національної фізичної культури.-Л.: Троян, 1991.- 104 с.

SzymankiewiczJ.,SniegowskiJ. KungFu. Wu Shu-chinskasztuka walki. Szczecin: Glob, 1987.

Український рукопаш гопак

ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКИЙ РУКОПАШ ГОПАК

Особливість українського рукопашу гопак відображена > самій назві виду, де “український рукопаш” є означенням суті поняття, а “гопак” - власною назвою.

Рукопаш, у нашому' розумінні, це сукупність усіх можливих способів знешкодження супротивника (чи імітації знешкодження у навчальних, змагальних, показових та інших варіаш ах)у безпосередньому зіткненні, а також увесь повязаниіі із цим психофізичний вишкіл.

Рукопашні засоби знешкодження супротивника умовно можна поділити на два види:

1)  без будь-яких допоміжних засобів, використовуючи лише бойові можливості власного тіла (первинне значення слова “рукопаш” - голіруч);

2)  з допомогою холодної зброї, яка становить, по суті, нероздільну єдність із тілом бійця під час бою і розглядається лише як своєрідне продовження кінцівок; рух зброї (швидкість, сила, траєкторія) у цьому випадку безперервно залежить від руху тіла і постійно керований самим бійцем (рівно настільки ж, як і власні кінцівки).

Поділ самого рукопашу на два вищевказані види (“збройний” і “беззбройний”), як наголошувалося, умовний. Між ними немає ні однозначної межі, ні ґрунтовної різниці.

Скажімо, поєднання бойового фехтування різними видами зброї з технікою боротьби, підсіканнями чи ударами ногами не тільки можливе, але й бажане і закономірне.

В історії ми часто зустрічаємо приклади саме такого, цілісного і багатогранного, рукопашу. Принаймні, у європейські традиції цс було звичним загальним явищем. Наприклад, ше у позаминулому столітті не існувало окремих шкіл англійського чи французького (сават) боксу. І Іатомість діяли школи, у яких одночасно вивчалося фехтування, бокс і боротьба. І Іричому старий бокс часів лорда Байрона включав у себе не лише дозволену у сучасному боксі техніку, але й удари ногами, ліктями, коліньми та елементи боротьби [4; 5; 6]. Наприклад, дослідник рукопашу А. Тарас стверджує: “Бій навкулачки у поєднанні з боротьбою,» гакож із фехтуванням на посохах і кийках існував в Англії і це ю почіпку вторгнення вікінгів у цю країну, тобто до IX століття. V МІ оолітгі були широко відомі “корнуельська боротьба” і "нортумберлендська боротьба”, фактично - рукопаш. Обидва стилі включали удари руками і ногами, захвати, поштовхи, підніжки, підсікання. До XV11 ст. в Англії склалися три стилі рукопашу: вестморлендський, девонширський і кумбсрдендський. 1 1а їх основі і виник бокс” [6]. В епоху середньовіччя у різних країнах видавалися навіть ілюстровані г. зв. борцівсько-фехтувальні підручники ( Іалхофера. Маєра, Кала, знаменитий підручник, ілюстрований Дюрером та ін.) [3], у яких, зрозуміло, описувалася техніка фехтування не як окремого виду, а завжди у поєднанн і з іншими засобами рукопашу. Скажімо, французький саваг, відомий сьогодні як самодостатній вид спорту і стиль бою голіруч, за твердженнями дослідників, був лише одним з розділів цілісної практики рукопашу. Саваг, очевидно, охоплював техніку ураження супротивника ногами, яка використовувалася переважно разом із холодною зброєю. Такої думки дотримується, зокрема, український історик Г. Панченко: “Сават і шоссон — те, іцо лишилося від фехтування після того, як від нього нічого не залишилося! Бойове фехту вання епохи мушкетерів робило наголос не лише на шпагу. Широко застосовувалася допоміжна зброя для лівої руки..а також удари і підсікання ногами. І ось, після виходу шпаги з числа предметів повсякденного вжитку, робота ногами набула самостійного характеру”[4].

Можна з повною відповідальністю стверджувати, що український гопак та чоловіча рухова лексика інших українських танців первинно також були нерозривно повязан і головно зі способами ураження супротивника з допомогою холодної зброї. Такі паралелі між українським гопаком та французьким саватом (як і з іншими школами європейського рукопашу), на нашу думку, є цілком коректними і закономірними. І справа не тільки ут. зв. “взасмопроникності культур". Україна ментально завжди належала до європейського культурного простору, у свій час була однією з провідних держав у цій частині світу і, відповідно, “законодавцем мод”. /\, власне, у бойовій культурі, і зокрема у рукопаші, утримувала ці позиції довший час, будучи на передовій збройного протистояння між Європою та Азією. Але найголовнішим чинником спільності українського рукопашу з іншими європейськими його видами є, безперечно, генетична спорідненість європейських народів, а отже, певна спільність психологічних, антропофізіологічннх, ментальних ознаку межах однієї раси.

Отаке, що ж таке “гоїіак” насправді?Сьогодні не всссвітньовідомий. віртуозний, героїчний народний український танець з унікальною чоловічою руховою лексикою [1]. Саме точу гопак вважається яскравою візиткою нашої культури. Про очевидний зв'язок багатьох окремих елементів цього та інших танців говорять уже давно і небезпідставно. Сьогодні с численні спроби відродження українського ізид> двобою власне на основі деяких елемент ів з явно бойовим характером. Але чи був гопак самодостатньою бойовою системою у минулому і чи можна відтворити лише на основі вищезгаданих елементі в український рукопаш сьогодні?

На нашу думку; гопак первинно був лише важливою, невід’ємною ланкою українського рукопашу. Ми вважаємо, опираючись на твердження більшості дослідників [1] та власний аналіз рухової лексики цього танцю, що він, по-перше, виконував роль лише однієї з методик вишколу бійця та передачі рухової інформації (подібно до грецьких бойових танців “піррхічія” і “скіамахія”). По-друге, охоплював в основному техніку роботи ногами (не лише ураження, а й пересування). Аналіз чоловічих рухів гопака чітко вказує на переважне використання їх разом із технікою перш за все бойового фехтування, а не з роботою голіруч. Експерименти, проведені у школі українського рукопашу гопак, підтверджують, що переважна більшість відомих елементів цих танці в набуває найбільшоїприкладної доцільності саме у роботі зі зброєю і найменш ефективні у поєдинках за правилами кікбоксере ького зразка чи загальноприйнятого “фрістайл фул контакту". Хоча це не заважає спортсменам школи успішно виступати на різних міжспілкових змаганнях за подібними правилами бою голіруч, ми все ж уважаємо, що вони не дозволяють повністю розкрити весь потенціал традиційної гопаківської техніки. Тому ведеться робота щодо впровадження нових, унікальних правил змагань, які максимально відповідатимуть особливостям стилю (див. відповідний розділ нижче).

Сама етимологія слова "‘гопак" вказує на його “ножний” характер.

Гоп, виг. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в танці іт. ін.

Гопки. 1. виг. Виражає спонукання до скакання, стрибання, тупотіння.

прися. Підстрибуючи, підскакуючи.

Гоп - споріднене з Гуп, виг., розм. Звуконаслідування, що означає глухий звук від падіння, удару, поштовху [2].

І Іа особливій “стрибучості”, характерній саме для українського ганцю, наголошує К. Василенко:      .      українській танцювальній чоловічій

лексиці притаманні дві характерні ознаки: еіах’ейоп (фр. - підняття)- природний дар танцюриста до стрибків, зльотівта віртуозних низових рухів (присядок, повзунців, закладок тощо).51 Дослідник відзначає також “логічне поєднання дуже складних українських чоловічих лексичних конструкцій з елементами акробатики, фсхтування*‘[1 ].

Таким чином, термін “рукопаш гопак” можна також розуміти як “руками (рукопаш) і ногами (гопак)'', що підкреслює цілісність стилю і виражає принцип множинної єдності.

Наші дослідження також показали, що танень гопак не лише своєрідний “каталог” віріуозноїсгрибкової іа низовоїтехніки ніг. Такс розуміння гопака призводить до примітивізації і поверховеє і і, а також спонукає у спробах “відродження’5 штучно об’єднувати еклектичний набір прийомів іншої техніки, взятоїз різних бойових систем, які часто базуються на пссролних гопаку принципах руху. При глибшому системному аналізі біомеханіки танцю, і особливо у порівняльному аналізі з іншими європейськими видами, виявляється, що у гопаку зібрано головні принципи руху, на яких можна будувати будь-яку техніку (фехтування, боротьби і ударів руками у тому числі). Наприклад, “вихилясники”, за К. Василенком, “...побутують по всій Україні, використовуються в багатьох видах..., жанрах..., отже, притаманні загальнонаціональній хореографії і класифікуються як рухи давнього походженняДІф У боксі чи саваті [6] базові рухи вкладення маси тіла в удари руками повністю ідентичні за біомеханікою до українських “вихилясників”.

На базі рухової лексики гопака нами, зокрема, розроблено комплекс вправ для початківців “Основи руху”, що являє собою вивчення універсальних для різноїтехні ки базових рухів.

Згідно з вищесказаним підкреслимо такі тези концепції українського рукОпашу і^пак:

Український рукопаш гої іак - цілісна система, що охоплює всі сюжливі способи знешкодження супротивника (чи імітації знешкодження у навчальних, змагальних, показових та інших варіантах) у безпосередньому зіткненні.

Різноманітна техніка українського рукопашу гопак базується на єдиних принципах руху, генетично відповідних українцям.

Техніка і методика тренувань базуються перш за все на традиціях української народної фізичної культури, збереженої у гопаку та інших військових танцях, народних іграх тощо.

Враховується досвід загальноєвропейської традиції рукопашу та досяі нення сучасної спортивної науки.

Рекомендована література

Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю - 3-є вид - К.: Мистецтво. 1096 - 496 с.: іл.

Всл икий тлумачний словник сучасної української мови і Уклад, і гол. ред. В С. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ "‘Перун", 2001.- 1440 с.

Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта / Под общ. ред. В.В. Столбова.- М.: Радуга, 1982.- 399 с.

Панченко Т.К. Нетрадиционные боевые искусства: Европа и Азия.-Х.: Фолио; Ростов на-Дону: Феникс, 1997.-388 с.

Панченко ПК. Нетрадиционные боевые исскуства: от Америки до Руси.- X.: Фолио; Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.— 371 с.

Тарас А.В. Французский бокс сават: история и техника - Минск; Харвест, 1998 - 314 с.


ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ В УКРАЇНСЬКОМУ РУКОПАШІ ГОПАК


4.1. Особливості підходу до термінотворення у різних одноборегвах світу

Кожна мова розвивається у тісному взаємозв’язку зі суспільством, у якому функціонує. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим на вищому щаблі стоїть його мова. Адже саме мова фіксує усі досягнення у різних галузях суспільного життя, починаючи з побутового і закінчуючи найновішими науковими досягненнями.

У науковій літературі можна знайти різні визначення поняття “термінологія”. І. Ковалик. О. Реформатський під термінологією розуміють частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну систему позначень наукових та професійних понять будь-якої галузі [1; 2]. Ступінь унормованості термінологічного апарату є визначальним для розвитку будь-якої сфери.

Сучасний с тан розвитку українського рупопашу гопак потребує науково обгрунтованої концепції формування його термінологічного апарату. Спробу ії створення розпочнемо зі звернення до практики термінотворення в інших подібних видах спорту.

Змістовнії аналіз термінів інших видів одноборств дозволяє виділити три підходи до термінотворення:

•  описовий;

•  образний;

•  змішаний.

Розглянемо їх детальніше.

Наприклад, відомі назви боксерських ударів-аперкот, панч, хук у перекладі на українську мову означають: punch - удар кулаком, проби вати; hook - гак і дають безпосередньо зрозуміти характер удару. Якщо слово “punch” означає пробивати,то в боксі воно може називати прямий удар. "Hook" (англ.), тобто “гак”, указує на гакоподібну, тобто дугоподібну траєкторію, і. швидше за все, є назвою бокового удару.

Часто ці терміни використовуються без перекладу. Але вже досить давно їх перекладають різними мовами і використовують у практиці. І їа приклад, ще у 30-х роках у Польщі всі боксерські терміни були перекладені і в літературі подавалися тільки у польському варіанті. Навіть саме слово «бокс» було замінене на PIESCIARSTWO [81.

У кікбоксингу все гак само. Достатньо одного прикладу - всім відомий лоукік(lowkick). У перекладі “low kick”означає низький копняк, по нижньому рівню.

Для аналізу можна взяти популярне карате. Сама назва говорить про себе: ‘ пус і а рука”, тобто самозахист без допомоги будь-якої зброї [5]. Багато з тих, хто займається, ніколи навіть не замислювалися над змістом назв технічних дій у карате. Спробуємо знайти певну закономірність у назвах, які нам здаються незрозумілими.

Майже всі прийоми в карате є описовими: має-гері - фронтальний удар ногою; маваші-і-ері - обвідний удар ногою; маваші-цкі - обвідний удар рукою та ін. [5].

Досліджуючи термінологію карате, можна помітити таку закономірність: перша частина вказує на спосіб виконання (маваші - обвідний, тобі - у стрибку, джуджі - схрещений і т.д.), а друга частина характеризує тип технічної дії (гері - удар ногою, цкі удар рукою, у ке - блок, дачі - стійка тощо) [5].

Таким чином, як і в карате, так і у кікбоксингу чи боксі майже всі назви прийомів мають описовий характер.

Необхідно зауважити, що термінолог ія у карате має двоїстий характер. Для японців терміни мають описовий характер, а для більшості осіб, які займаються карате і не с японцями, ці терміни є суто образними. Кожний термін є звуковим образом певноїтехнічноїдії.

Треба звернути увагу на особливості японськоїта англійської мов Вищезгадувані терміни відображають особливості словотвору у цих мовах, тобто кілька слів можуть об’єднуватися в одне і при цьому конструкція не стає громіздкою.

Як альтернативу попереднім видам у галузі термінолог ії необхідно розглядати у-шу чи куш -фу. Там переважають назви технічних дій, які у собі містять певний образ. У перекладі на українську' мову ці назви можуть нам здаватися надзвичайно громіздкими і незрозумілими, азе у китайській мові вони зображу ються лише одним ієрогліфом. Такі назви, як “дракон виходить з печери”, “лапа тигра”, “хвіст дракона” тощо відображають особливості світогляду, культури китайського народу.

Як правило, у виданнях, здійснених поза межами Китаю, ці консірукції адаптують до мови того чи іншого народу, починають

використовувати такі назви, як “прямий удар”, “блок, то зростає”, “відбив назовні” та ін., щоб пояснити той чи інший технічний елемент.

Необхідно розглянути такий вид одноборства, як капоейра [4J. Він виник у середовищі чорношкірих рабів і акумулював у собі елементи африканської та бразило-порту гальської культури. Власне термінологія цього виду є описово-образна. Вона поєднує у собі як описові елементи, так і образні. Наприклад: An (ay) - колесо. Вісо de papagaio (Біку де папагайу) - дзьоб папуги. Описові елементи передаються переважно португальською мовою [4].

Наразі термінологію капоейри навіть не намагаються повністю адаптувати. Як правило, подають повну назву мовою оригіналу, а потім додається пояснення з використанням основної частини словосполучення. Наприклад: Chapa dc giro (Щапа ді жиру) пояснюється як “щапа з розворотом корпуса на 360 градусів” (4J.

Необхідно розглянути можливості викорис тання усіх підходів до термінології в українському рукопаші гопак з урахуванням перспектив виду. Якщо ми хочемо, щоб гопак був видом закритим і ним займалось обмежене коло осіб, то термінологія повинна буї и одного типу. Якщо за мету стоїть поширення і популяризація його на території України, то підхід повинен бути дещо іншим, а для набуття популярності і визнання за кордоном підхід повинен бути ще іншим. Таким чином, тут простежується один з законів “PR” (зв'язків з громадськістю) - до різних цільових аудиторій повинен бути різний підхід.

Також необхідно зважати на те, хочемо ми, щоб гопак асоціювався з Україною та її культурою чи ні. Для прикладу, коли хто- небудь чує про карате чи айкідо, він одразу згадує Японію. Але коли говорять про бокс, то в уяві швидше з’являться чорношкірі спортсмени чи брати Кличко, але ніяк не Англія кінця XIX століття. Таким чином, карате, айкідо несуть у собі японську культу ру, яка передасться разом з термінологією виду, формою одягу для занять, філософією бойового мистецтва.

Тепер спробуємо розглянути основні підходи і їх перспективи.

On исова терм ін ологія

Вона має ряд переваг перед іншими видами термінології. При використанні описових термінів одразу посгас більш-менш чітка картина виконання тієїчи іншої дії. Але за цією простотою прихована небезпечна пастка: при однакових назвах удари можуть відрізнятися за технікою виконання. Використання таких назв може призвести до великої кількості помилок і. як можливий наслідок, втрати особливеє гей техніки.

Також описові терміни можуть бути громіздкими, і це може призвести до незручностей у використанні.

Серед особливостей цього підходу варто відзначити також ге, що терміни не несуть жодного кульгу рал ьного навантаження.

Необхідно зазначити, що описова і ермінологія є дуже зручною у використанні, бо немає потреби запам'ятовувати велику кількість термінів. Такий підхід можна порівняти з алфавітом — є 33 літери, і різні їхні комбінаціїутворюють слова. Для читання достатньо вивчити ці літери.

Але в гой самим час є й інший вид писемності - ієрогліфічний. Кілька десятків тисяч ієрогліфів несуть велике смислове навантаження. Подібним чином твориться образна термінологія, коли кожна дія чи її модифікація має окрему назву.

Це створює проблему, оскільки доси і ь складно запам’ятовувати велику кількість назв, а шс складніше у них не заплутатися.

Також кожна назва повинна нести певне смислове навантаженіія. викликати в уяві образ, який можна спроектувати на певну технічну дію. Наприклад, “пістоль* (7] - копняк у стрибку. З самої назви виникає образ середньовічної вогнепальної зброї, зовнішня форма якої деякою мірою відповідає положенню тіла під час виконання цього стрибка. У ньому і полягає проекція образу на дію. При частому використанні таких термінів в уяві зринає вже образ дії, тобто відбувається заміщення образів. Таке засвоєння є тривалим і складним процесом, що характерний для вузькопрофесійної лексики замкненого кола фахівців.

Для міжнародного поширення системи необхідно, щоб терміни були мегроміздкими і щоб їх було не дуже багато, або в них була певна закономірність (яку карате). При образному підході терміни важче адаптувати для іноземних користувачів, оскільки втрачається смислове навантаження. Значною перевагою цього підходу є збереження культурної ідентичності терм іна.

Змішаний тип

Це є поєднання двох попередніх підходів. При використанні даного підходу можна давати образну назву певній базовій дії. а всі інші модифікації характеризувати описово.

Цей спосіб маг багато переваг: термінів стає значно менше, що, як наслідок, зменшує плутанину і спрощує вивчення термінології. При вдалому і іідході у створенні термінології можна сильно популяризувати вид за кордоном, оскільки такі терміни можна легко адаптувати, при цьому зберігши образну частину, а саме вона має національне забарвлення. Так працює термінолог ія у карате, капоейрі. Ці вили привертають увагу до країн, у яких вони виникли.

4.2. Українська традицій термінотворення у народних танцях та одноборствах

Пам’ятки старовини, даючи нам змогу відтворити у загальних рисах технологію виконання тих чи інших рухів, не дають уявлення про їх назви. Ллс в народі вони збереглися. [3. 96]. Присід, гайдук, плазунсць (потому трансформоване у гіовзунець), вихилясники, щупак, сверделок. плетінка, доріжка, півгорак. іропак, яструб та інші образні назви рухів були створені у процесі розвитку народних танців і стали, так би мовити, класичними.

Рухи у процесі їх створення звичайно одержують певні назви, які, на жаль, не завжди набувають широкого розповсюдження.

Терміни (образні) часто відповідають морфологічній структурі руху або технології його виконання. Однак трапляються випадки, коли навіть однакові за структурною будовою рухи мають різні назви.

Найчастіше назва руху відтворює конкретне уявлення про його загальний характер. Більшість з них походить від побутового руху: бігунець - від дієслова бігти, стрибунець від стрибати, присядка від присідання іт. ін.

І Іазви рухів в українській традиції (танці, одноборства) вказують на схожість з певними предметами або на образно-узагальнену подібність рухів до положення птаха, тварини: яструб, щупак [3,98].

Значна частина рухів в українському рукопаш і гопак зустрічається у певних сполученнях двох і більше елементів, шо ускладнює роботу вчителя, тренера у навчально-тренувальному процесі. Тому, виходячи з вищевказаного, вважаємо, що термінологія в українському рукопаші гопак повинна маги таку структуру: назва основної, базової дії (один термін) + у разі потреби додатковий опис руху (як варіант). Для прикладу: основна технічна дія - “гак” (бічний удар рукою, зігнутою у лікті під кутом приблизно 90° (переважно у голову)); другий варіант - “гак" (основна дія) у тулуб (додатковий опис). Саме в доповнення, в уточнення включається важливий нюанс, який дає конкретне уявлення про об'єднання в одному прийомі (або русі) елементів різних рухів (прийомів), таким чином, визначається харакіер структу рної побудови складного мовотворення. Наприклад, тинки на місці і тинок у повороті.

У складному лексичному утворенні на першому місці повинна стояти назва того руху, структурне ядро якого с фундаментом складного руху. Саме йому надається перевага: присядка з вихилясником; стусан на відході тошо.

Основна дія може буги як описовою, так і образною. А додаткова інформація - описовою.

Запропонований принцип визначення назви рухів використовується у теорії і практиці українського танцю і виправдав себе у практиці навчання українського рукопашу гопак.

Цей принцип творення термінів на позначення рухів та прийомів дозволяє точніше систематизувати та класифікувати техніку українського рукопашу гопак, що значно спрощує навчання гопака та пришвидшує розуміння техніки виконання тих чи інших прийомів учнями.

Отже, термінологія будь-якої галузі твориться та уніфікується разом із розвит ком цієї галузі. Визначний український вчений І.Огісі іко зазначав: “термінологія не повстає одразу, а звичайно витворюється самим житгям впродовж віків духовного життя, потребує традицій для свого усталення”[6|. Оскільки український рукопаш гопак зараз стрімко розвивається, то не можна допустити, щоб його термінологія відставала у розвитку, бо у такому випадку вона буде тільки гальмувати прогрес. Поєднання традицій українського народу з останніми науковими розробками у галузі термінознавства дасть можливість через гопак популяризувати українську мову, культуру в Україні та за її межами.

Рекомендована література

Боровська О. До питання про національні та інтернаціональні терміни в українській спортивній терміносистемі Молода спортивна наука України. Вип.5.-Л., 2001.-Т.1.-С.23-24.

ііоровська О. Національні витоки української термінології з фізичної культури та спорту Л Молода спортивна наука України. Вип.6 - Л.. 2002.- Т. ІС.8-10.

Василенко К. Лексика українського народно-сценічною танцю.- 3-є вид - К.: Мистецтво, 1996. 496 с.: іл.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, рсд. В.Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001- 1440 с.

Лазаро Э., Теймозу Р. Капоэйра.- Орел: И11БИ, 2002.- 224 с.

Нишияма X., Браун Р. Каратэ.- X.: Рубикон, 1994.- 234 с.

ГІанько ТІ., Кочан І.М., Маток І.П. Українське тсрмінознавство-Л.: Світ, 1994.-214 с.

Пилат В. Бойовий Гопак.- Л.: Галицька видавнича спілка.


-336 с.


Wzchowanic fizycznc// Sikolajunaka.- Warszawa, 1933.-602 s.

5. РИТУАЛ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО РУКОПАШУ ГОПАК

Розглядаючи бонові системи Сходу і Заходу, можемо побачити в них своєрідний комплекс дій, що виконується перед початком тренувального або змагального дійства. Цей комплекс не спрямований на ураження супротивника і, як здається, зовні не має якогось тренувального чи бойового ефекту. Такі комплекси прийнято називати ритуальними.      1

Ритуал (від латинського гкиаІі$-обрядовий):

1)  сукупність і встановлений порядок обрядових дій при и иконанні якого-небудь релігійного акту;

2)  вироблений звичаєм чи встановлений порядок здійснення чого- небудь, церемоніал;

3)  біологічний - стандартна, сигнальна поведінкова дія, що використовується тваринами для спілкування один з одним.

Яскравим прикладом ритуалу в бойових мистецтвах є ритуал, що застосовується в українському рукопаш і гопак.

Зауважимо, що згадки про окремі елементи ритуалу маємо з часів сивоїдйвншга.

Одним з таких елементів було шикування воїнів у бойові порядки. Починаючи з описів часів Київської Русі і прослідковуючи бойові традиції українців з часів козаччини, зауважуємо, що перед боєм полководець виступав наперед воїв і вів з ними розмову, метою якої було піднести бойовий дух і показати, що отаман їх не зрадив і готовий іти у бій поперед лих.

Па розуміння того, що не кожному з воїв судилося поверігутнея додому, існував звичай перед боєм одягати чисту одежу і обов'язково помолитися Богу. Таким чином, воїн вступав у бій підготовленим ідо ран, і до смерті.

Варто зазначити, що смерть у давні часи не вважалася чимось надзвичайним і безумовно трагічним. Вона була буденною річчю у свідомості вояка. А ось втрата свободи, честі, навпаки, була явищем ганебним. ,,Мертві сорому не мають”, „Помирай, а товариша виручай,” - кажуть українські приказки. Особливо яскраво це проявляється у давніх віруваннях українців. Смерть у них трактується лише як перехід до іншого, більш праведного житгя, що підтверджують сен іеиції, збережені у приказках: „Двічі не вмирати”, ,Дк вмирати, то


з піснею”. Останнє було реальною практикою, що викликала здивування представників інших народів, які ставали свідками того, як. ідучи в бій. наші предки співали, як на святі.

Історик Прокопій, описуючи бій між ромеями і русичами, зазначав: „Смерть була увінчана піснею. Русичі (українці), йдучи на бій, співали, і вмирали вони, не маючи жодного страху. Вони вважали себе богами боги і після смерті живуть”. Очевидно, саме віра була джерелом їх надлюдської енергії.

Від давнього риту алу збереглося вітання між вояками та їхніми провідниками, звернення до Бога з молитвою.

5.1. Ритуал Шику ванн н

Перед проведенням тренування тренер (у давнину воєначальник, князь, отаман) вишиковує учнів у лаву. Цс дає можливість оглянути їх загальний фізичний стан, готовність до тренування, та відповідно налаштувати їх па тренувальний чи змагальний процес: перевести з хаотичної групи на односпрямований колектив, де відчувається плече товариша, побратима.

Український рукопаш гопак

Вітання

Подавши команду до загальної уваги „Позір" та до загального вирівнювання лави „На правого рівняйсь”, тренер подає команду „Струнко”, після якої учні стають у стійку готовності „Свічка” з підтягнутими до стегон руками, повернутими до тіла долонями та відведеними назад ліктями (рис. 5.1). Така стійка вимагає певної фізичної концентрації і завдяки витяіуваншо тіла вверх, розправлянню плечей та переносу центру ваги тіла на носки дає відчуття фізичної міцності. Умовно кажучи, учень ніби „виростає”, що відповідно дас і певний психологічний ріст.

Затим тренер урочисто проголошує: „Слава Україні!”, налаштовуючи учнів на те,

що мста тренування вища за їх фізичний вишкіл, вона спрямована на благо всієї кровноснорідненої з ними спільноти. Опісля тренер схиляється у ві танні і стає струнко.

Український рукопаш гопак

Учні виконують вітання у такій

Ї

послідовності: 1- прикласти праву руку до

серця (рис. 5.2); 2 - відступ лівої ноги на півкроку назад, від чого тулуб нахиляється вперед, а вага тіла переноситься на праву ногу; одночасно розгинаючи повернуту долонею назовні руку до ноги вниз, схилити вперед тулуб з нахилом голови вперед (рис. 5.3); 3 - приставити ліву ногу Рис. 5.2 іїітания: рука до правої з одночасним випрямленням до серця      тулуба; праву руку повернути назад і

притиснути до тіла (повернутися у вихідне положення) (рис. 5.1). Ліва рука під час усіх рухіи залишається притиснута вздовж тіла. Учні після вітання вчителя вшановують пам'ять загиблих за Україну привітанії ям-відповіддю „Героям Слава!' і схиляються у вітанні.

Український рукопаш гопак

Молитва

Перед початком будь-якої справи у нашому народі прийнято звертатися з молитвою до Бога, щоб мати благословення, підтримку не тільки людських, але й надлюдських сил, оскільки воїну для здобуття перемоги (перемога - понад можливість, через людську силу) іноді доводиться здійснювати, здавалося б, неможливе. Тому доцільно вже у процесі тренування використовувати молитву як психічне налаштування набій.

Тренер віддає команду „Молитва”. Рис. 5.3. Вітання: уклін Учні виставляють ліву ногу вперед і


вклякають на коліно задньої ноги. Стуляють руки на рівні грудей і мовчки, про себе промовляють молитву. З приводу нього елементу ритуалу можна почути закиди, що для воїна не є характерним припадання на коліна під час молитви, тому молитва має виконуватися стоячи. З іншого боку лунають зауваження про тс, іцо у християнській традиції віруючі припадають на обидва коліна. На нашу думку, ні зауваження безпідставні, оскільки в українській традиції є характерним припадання чоловіків під час молитви на одне коліно, а жінок на два. Саме таку позицію можна побачиш і під час обряду благословення, і підчас цілування прапора. Традиція припадання чоловіків на одне коліно пов язана з носінням на боці шаблі, з якою практично не можливо стати на два коліна одночасно.

Пісня

У ритуалі можна використовувати виконання пісні.

По закінченні молитви тренер віддає команди «Встати» та «В коло». Учні змикають краї лави до тренера, ут ворюючи коло. Саме в колі, де кожен має можливість бачити один одного, де існує психологічне рівнонравсіво. і виконується ритуальна пісня.

У деяких секціях існує практика замість пісні використовувати спільне медитування сидячи або стоячи.

Традиція починати, супроводжувати і закінчувати будь-яку роботу піснею с притаманною нашому народу. Саме співучість українців відзначають як одну з характерних ментальних рис.

Окрім психологічного значення, виконання пісні мас вплив на розвиток суто фізичних характеристик, а саме: вміння правильно розподіляти енергію вдиху; видиху, у гримання повітря, фізіологічних - розвиток легень, діафрагми, м’язів живота, а також біохімічних - насичення м’язів, крові киснем під час інтенсивноого дихання (особливо глибокого, яке переважно використовується у співі). Це явище лежить в основі розроблених у наш час методик лікування співом.

Репертуар пісень може бути різноманітний, але краще вибирані пісні героїко-патріотичного змісту, які впливали б надушу і розум учня. Перед руханкою варю вибирати пісні жваві, ритмічні, мелодія яких налаштовує учнів на відповідний лад.

Посилює вищезазначені ефекти використання музичного супроводу пісень за допомогою технічних засобів.

По закінченні тренування також можна використовувати виконання пісні. Тренер шикує учнів у лаву та за командою „Стати в коло” утворює з ними одне коло, у якому виконується пісня.

Прощання

Під час тренування тренер, ставлячи перед учнями різноманітні технічні і тактичні завдання вводить учнів у стан найбільшої вольової напруженості. Якщо наприкінці тренування не провести спеціальної адаптації, то учні, закінчивши, можуть виявляти невмотнвовану агресивність, вихлюпу вати свої'емоції на вулиці.

Для переведення учнів у стан післятренувальної адаптації організму використовується цілий ряд вправ, спрямованих на фізичне розслаблення м'язів спортсмена. Для стабілізації психічного стану учнів використовується виконання спокійних пісень, вплив яких описано вите, а також обряд прощання.

Обряд прощання - це підсумок тренування, настанови учням, а також можливість іще раз нагадати про причетність до лицарської козацькоїтрадиції.

Гренср, вишикувавши учні в у лаву, наказує „1 Іа правого рівняйсь”, „Струнко”, промовляє „Слава Україні!’' і робить уклін. Учні відповідають „Героям слава!", роблять уклін.

На цьому тренування завершують.

5.2. Морально-етичні засади українського руконашу гопак

Для кращого розуміння морально-етичних основ українського рукопашу гопак варто навести комплекс дій, застосування яких під час спортивних змагань з гопака є забороненим:

Заборонено чинити напад на супротивника, який падає, або вже лежить на долівці.

Заборонено виконувати копняки або стусани, тримаючись за линви змаїового кола.

Заборонено нападати на супротивника, якщо його ноги заплуталися між линвами змагового кола.

Заборонено використовувати напад (удар чи його імітацію) у потилишо, шию, низ живота, пах, хребет.

Заборонено удари коліном нри захваті противника, удари ліктем у голову, п'ятою зверху по голові ми ключицях, удари головою, удари будь-чим, спрямовані на навмисне ламання суглобів.

Заборонено кидки вище від власного зросту спортсмена.

На особливу увагу щодо морально-етичного боку змагань з

гопака заслуговують такі дії:

-  навмисно повертатися спиною до супротивника;

-  втікати, нахиляти голову нижче від пояса;

-  навмисне падати, обіймати супротивника;

-  кричати або розмовляти під час двобою;

-  продовжувати бій після його зугшнки суддями;

-  робити образливі рухи у бік супротивника, його вчителя, глядачів, суддів;

-  навмисне зволікати;

-  ухилятися від двобою.

Вшцепсрелічені правила налаштовують спортсмена на етичну поведінку під час змагання, високі моральні принципи та повагу' до супротивників, яка була притаманна нашим предкам. З-поміж історичних осіб особливою пошаною серед прихильників українських бойових мистецтв користується князь Святослав Хоробрий. Він, як відомо з і сторичних джерел, завжди попереджував своїх супротивників про напад словами "іду на ви'5, виявляючи до них найвищу повагу.

Як бачимо, ритуал в українському рукопаш і гопак складається з елементів, притаманних українським народним та військовим звичаям, які с елементами традиційної української культури. Його застосування дає можливість реалізувати завдання спеціальної психологічної підготовки спортсмена, а саме:

1)  формування мотивації до занять;

2)  виховання вольових якостей:

3)  удосконалення сприйня ть і рухових реакцій;

4)  регулювання психологічної напруженості й управління стартовим станом спортсмена.

Разом з цим ритуал виконує виховну функцію бойового мистецтва, що передбачає розвиток учня як повноцінної особистості, здатної адекватно реагувати на зміни у суспільстві під кутом зору національних інтересів України,та чі тку ідентифікацію українського рукопашу гопак з українськими національними бойовими мистецтвами.

Завдяки ритуалу український рукопаш гопак існує як повноцінна самодостатня система психофізичного вишколу, без якого він перетворюється на механічне відпрацювання технічних прийомів, адже саме ритуал дозволяє винести мету тренувального процесу за межі тактичних і технічних дій і гармонійно поєднати мету тренувань з мстою розвитку Української держави, гідно репрезентувати у майбутньому культуру України на міжнародній спортивній арені.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ О АРСЕНАЛУ

І Іерш ніж починати характеристику техніко-тактичпого арсеналу українського рукопашу гопак, треба зауважити, що ми не ставили собі за мету створити каталог усіх прийомів і технічних дій чи описати усі можливі способи ураження супротивника, які застосовуються у гопаку. У цьому посібнику подаються дише принципи, на яких базується техніка українського рукопашу гопак, а також деякі технічні елементи як приклад прояву цих принципів у техніці нападу і захисту' без зброї і зі зброєю.

6.1. Біомеханічні закономірності технічних дій в українському рукопаніі гопак

Рукопаш - один із засобів виховання військово-прикладних навичок, що сприяють усебічному розвитку, оздоровленню, підвищенню майстерності у володінні методами боротьби з ворогом та готовності до оборони Вітчизни.

Бойова система с невід’ємною складовою історичного, культурологічного і а військового звичаю нашої нації. Сутність бойової системи та базові принципи рухів с. наслідком розвитку військової культури українського народу.

Войовничість завжди була основою української ментальності, запорукою нормального, повноцінного добробуту і розвитку нації.

Український воїн сприймав битву як мужню розвагу, загибель зі зброєю в руках - як почесний кроку наступ не життя. Оповіді із січового побуту завжди супроводжувались описом щоденних козацьких танців - тренувань, що відбувалися у динамії іі справжнього бою під музичний акомпонсмснт. Звідси надзвичайна рухливість, легкість і природність гопака, закарбована в українській підсвідомості.

Більшість базових приш іипів руху в рукопаніі гопак тією чи іншою мірою пов’язані з живою природою та діяльністю людей. Це означає, що гопак як школа всебічної підготовки воїнів до боротьби з ворогом викристалізовувалася упродовж багатьох тисячоліть на підставі спостережень, вивчення живої природи та довкілля [2].

Рух бійця у рукопаш і також базується на особист их вроджених психофізичних якостях, щоправда вже з урахуванням вимог доцільності конкретної бойової ситуації [6].

Відроджуючи український рукопаш гопак, ми виходимо із засадничих принципів базових рухів, які дійшли до нас у писемних джерелах (літописи, історичні оповідання), усній народній творчості (міфи, легенди, билини, казки, пісні) і у танцях [3].

Завдяки збереженню моделі руху у танці (К. Василенко, В. Верховинець) і у багатьох народних іграх, па що вказують Є. Приступа,

О.      Слімаковський, А. Цьось, В. Левків, вдалося реконструювати і тактичний малюнок дій бійцяу поєдинку. Траєкторія руху спор гемена- одноборця дуже змінна і включає різкі зміни напряму руху (залежно від дій супротивника). Велика кількість рухів за колом або спіраллю з частими обертами або напівобертами навколо своєї осі (на це вказують дослідники національних одноборств О. Притул а, Є. Приступа, Р. Дрозд,

В.      Пилат). Це дозволяє не зустрічати удар жорстким блоком, а дозволяє пропускати його за дотичною. Такий підхід у тактиці дозволяє пропускати суперника повз себе й атакувати його збоку або ззаду (досить несподіваний момент), а також виводити з рівноваги.

Усі прийоми захисту та нападу зі зброєю та без неї, пересування базуються на певних принципах [10]. Завдання виховати у молодої людини вміння боротися зі супротивником вимагає навчання базових принципів рухів, техніки і тактики рукопашу.

6.2. Базові принципи руху в українському рукогіаші гопак

Бойовий рух є не просто реакцією на вплив зовнішнього середовища, а цілеспрямованою дією, первинною у взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. Таким чином ця дія являє собою не ланцюжок деталей, а цілісну структуру, яка диференціюється на велику кількість елементів за великої різноманітності форм взаємодії між ними [8].

Базовими принципами руху в українському рукогіаші гогіак є прямолінійний, коловий та складно координаційний, які у свою чергу мають в основі хвилеподібний принцип руху.

Хвилеподібний принцип і юлягаєу передачі енергетично-силового імпульсу біокінсматичним ланцюгом. Рухоме з’єднання двох сусідніх частин тіла називається біопарою, а біоланки, поєднані біопарами, з'єднуються у бюкінематичні ланцюги [9]. Цей принцип лежить в основі всіх ударів та зв’язок українського рукопашу гопак. На основі цьою спрацьовує ще один принцип - безперервного руху: протягом усієї бойової ситуації рух не «затухає», що дає можливість постійно, без


великих зусиль, у стані розслаблення, енергоощадно вести бій, змінюючи свос місцеположення, керуючи ЦМС та будучи постійно готовим до будь-якоі'захисної дії або проведення атакувальної зв’язки, чітко розставляючи силові акценти.

Український рукопаш гопак

Центр маси тіла(Ц^ІТ)—точка перетину прямих, уздовж яких повинні буги спрямовані сили, щоб тіло рухалося поступально. Розташування ЦМТ людини зумовлене анатомофізіологічними особливостями, позою. Зміна траєкторії руху ЦМТ та центрів мас окремих біоланок у багатьох випадках с показником досконалості тіла [9].

.•л~» *. Ч//

Український рукопаш гопак


Рис. 6.1. Вихідне      Рис.      6.2.      Стусан

положення      коловий      (вид      зі      стіни)

М 'язові групи включаються у роботу послідовно і хвилеподібно: від великих і. відповідно, “повільніших” до дрібніших і “швидких”. Як правило, першими починають рух м'язи середини тіла, що обертають стегна (рис. 6.1). Вони найпотужніші, але відносно “повільні”. Далі імпульс обертання передається через м’язи спини плечовому поясу; потім - м'язам рук, якщо це блок (відбивання) або удар рукою (рис. 6.2). Первинний імпульс до початку руху стегон починається з “вибухового” руху стопи назовні (або досередини), т. зв. скручування укручування (назовні)та викручування (всередину) [5].

Пря моліпійне базове пересування (або принцип передударного гальмування). Його можна проілюструвати на Прикладі перенесення маси тіла із задньої ноги на ту ногу, що стоїть попереду. При ньому стопи обох ніг не змінюють свою положення, голова та плечі також залишаються нерухомими. Базове пересування



Український рукопаш гопак

і .і/

Рис. 6.3 Пересування кроками


відбувається за рахунок руху тазом уперед у момент випрямлення ноги, яка стоїть позаду (рис. 6.3). Далі корпус повертається у вихідне положення. Прямолінійне базове пересування можна порівняти з поступально-обертальним рухом маятника [1]. Цей принцип застосовується в ударах рукою шляхом розгинання руки або ноги (штовхальний), при уколі зброєю. Кидки нахилом проводять, задньою підніжкою, підхватом, підсіканням із середини, зачепом, обвивом, захопленням ніг, підсідом. Зокрема, можуть проводитися кидки нахилом (як без падіння, так і з падінням того, хто їх проводить, із захопленням ніг та з діями ногами) [4].

Інший принцип руху - базове пересування з обертанням навколо своєї осі. Наприклад, рух виконується за рахунок переходу в задню стійку обертанням на місці (рис. 6 4, 6.5) [1].

Обертовий рух - рух твердого тіла, при якому всі його точки рухаються за колами зі спільним центром. Кут повороту - міра переміщення гіри обертальному русі. Кутова швидкість - вектор, що характеризує інтенсивність та напрямок обертання тіла удані й системі відліку [9].

У тілі людини при віддаленні її частин від вісі обертання момент інерції всієї системи збільшується 191. Вектор швидкості завжди спрямований по дотичній до траєкторії руху точки.

Кутове прискорення - це вектор, що характеризує інтенсивність і напрямок змін кутової швидкості уданій системі відліку.

Головний (цейгральний) момент інерції - цс момент інерції тіла відносно вісі обертання, яка проходить через його центр мас.

Радіус інерції тіла геометрично рівний віддалі від вісі його обертання до точки, у якій необхідно зосередити масу всього тіла, щоб момент її інерції відносно цісї вісі був рівний моменту інерції всього тіла [9].


Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

•4*


Рис. 6.4. Виконання стусана уперед Рис. 6.5. Стусан

уперед (вид збоку)

Базове переміщення з повним розворотом корпуса це переміщення у результагі поєднання поступального і поворотного рухів. Із положення стоячи виконується вихід у правобічну стійку, при цьому руки, зігнуті у ліктях, утворюють коло у горизонтальній площині. Потім виконується розворот у задню стійку, корпус розвертається через ліве плече на 180е. Під час переходу у задню стійку нрава стопа виконує невеликий розворот на п’ятці, а ліва, розвертаючись, трохи підтягується за рахунок обертального руху за дугою від себе (рис. 6.4, 6.5) [І].

Копняк коловий. Відштовхнувшись стопою від підлоги, винести

коліно вверх перед собою, носок відтягнутий униз (рис. 6.6). Одночасно відбувається розворот на опорній нозі назовні під кутом 45° до лінії атаки. Опорна нога повністю не розгинається. Корпус не відхиляється назад, стегно ударної ноги виноситься у позицію для атаки. Далі без затримки коліно піднятої ноі и починає розгинатися, гомілка описує коло (центром обертання с коліно), удар “вихлестується” підйомом стопи у ціль (рис. 6.7) і тут же миттєво повергається назад різким відсмикуванням зворотнім рухом таза.

Стусан “гак” (коловий боковий удар рукою). Нападник використовує енергію, накопичену за рахунок різкого повороту тулуба. Сам удар завдасться за рахунок швидкою руху ліктя убік-угору таким

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 6.6. Вихідне      Рис.      6.7.      Копняк уперед

положення перед копняком      підйомом      стопи

чином, щоб максимально включити в кінці удару м’язи плечового поясу (рис. 6.8). Під час удару правою рукою ліва різко відводиться назад на вихідну ударну позицію.

До ск.таднокоординацінних базових рухів в українському рукопаші гопак належать рухи, що виконуються за принципом

Український рукопаш гопак

нескінченності. Найбільш показовими серед них є прийоми зі зброєю, коли зброя здійснює колові рухи навколо точки обертання.

Графічно нескінченність зображується у вигляді цифри 8 як у вертикальному, горизонтальному, гак і у скісних положеннях. Цікаво відзначити, шоу ведичній спадщині також фігурує вісімка: є вісім частин тіла, вісім шляхетних металів, вісім душевних настроїв, вісім уславлених ігор, вісім розділів медитації, вісім ступенів йоги. Вісім було священним числом волхвів. 13 українському рукопаші гопак бій ведеться у восьми напрямках, більшість Рис. 6.8. Стусан його базових рухів грунтується на принципах коловий (вид зооку) нескінчснн0сті.


Базове переміщення з використанням принципу нескінченності - це переміщення у результаті поєднання почсргових колових рухів стегнами обох ніг, шо призводить до передачі імпульсу біокінематичним ланцюгом від опорної ноги до ноги піднятої і переносу на неї ваги і іла з подальшим продовженням того ж руху.

Щоб утримати рівновагу, необхідно постійно міняти позу - це динамічна рівновага.

Коніінк прямий „батіг’’. Відштовхнувшись стопою від підлоги, винести коліно вверх перед собою, носок відтягнутий униз. Одночасно відбувається розворот на опорній нозі назовні під кутом 45° до лінії атаки. Опорну ногу повністю не розгинати. Корпус не відхиляти назад, стегно ударної ноги винести у позицію для атаки. Далі без затримки коліно піднятої ноги починає розгинатися, одночасно опускаючись, а стопа за траєкторією нескінченності різко іде в ціль. Фіксації ноги у фінальній частині удару не відбувається, вона різко відсмикується назад зворотнім рухом таза за траєкторією нескінченності.

Момент інертності тіла - це міра інертності тіла під час його обертового руху. Момент інері носі і тіла залежить від положення його обертання [9].

Імпульс тіла - це міра поступального руху, яка характеризує його здатність передаватись іншому тілу у вигляді механічного руху.

Імпульс сили міра діїсили на тіло за певний проміжок часу.

Стусан уперед „батіг”. З лівосторонньої передньої стінки права рука най короли им шляхом швидко виноситься вперед у напівзігнутому положенні. При різкому випрямленні руки у ліктьовому суглобі кисть описує колову траєкторію і завдає удару з прискоренням міцно стиснутим кулаком і за тією ж коловою траєкторією повертається у вихідне положення. При ударі правою рукою ліва різко відводиться назад, що, по-перше, значно збільшує склу удару, а по-друге, дозволяє вивести ліву на атаку.

Напрямок вектору кутової швидкості визначається за правилом свердлика [9].

Прискорення - векторна величина, іцо характеризує напрямок та інтенсивність змін швидкості точки у даній системі відліку [9].

Також цей принцип використовується і у виконанні зв'язок із застосуванням борцівських прийомів, зокрема під час звільнення від захоплень. На відміну, наприклад, від методів боротьби самбо, де на перше місце ставиться силовий метод, в українському рукопаші юнак


кидок суперника виконуються способом скручування, використовуючи кутове прискорення, обертальний момент, головний момент інерції

тощо.

Характерною рисою українських національних одноборств є часта зміна рівнів атаки, а також її напрямів, на що вказують представники та дослідники національних одноборств О. Притула, Л. Мартинюк, А. Попович. Це притаманне ударним стилям. Однак в українському рукопаш і гопак, де поєднується ударна та кидкова техніки (рис. 6.9, б. 10,6.11), ия особли вість знаходить ще більше застосування, оскільки комбінаторика у таких умовах спрямована на дезорієнтування суперника і створення сприят ливих умов для проведення результативної технічної дії.

Український рукопаш гопак

Принцип нескінченності варто використовувати у сполученні з принципом важеля.

Український рукопаш гопак

Рис. 6.9.Відбивання назовні Рис. б. 10. Підбивання


Важіль як біомеханічна категорія повинен обов'язково мати:

а) тверде тіло, до якого прикладені і через які передаються дії різних сил (кістка);

б) біопара - рухоме з’єднання біоланки з сусідньою |91.

Якщо непаралельні відносно площі біоланки сили прикладені по

обидві сторони вісі біопари, т акий біомеханічний важіль називається двоплечим (важіль першого роду). У випадку прикладення до важеля зусиль лише з одного боку пін називається оді юплечим (важіл ь другого роду). Виведення супрот ивника з рівноваги відбувається за допомогою двоплечого важеля, прикладеного парою сил до плечового поясу

супротивника з різностороннім направленням векторів сили.

Український рукопаш гопак

Захопленням кисті супротивника та натисканням кистями рук створюють одноплечий важіль, обмежуючи таким чином рухливість кінцівки і спрямовуючи вектор сили назад убік за спину супротивника.

Якщо механічний рух фізичного тіла не має ніяких обмежень, воно

Рис. 6.11. Копняк-добивания може РУ^тись у просторі в усіх

трьох вимірах, тобто вздовж трьох

взаємолернендикулярних вісей (поступально), а також навколо них

(обертово). Таким чином, цс тіло мас шість ступенів свободи рухів і

називається вільним [9].

У фехтуванні використання різально-колючої'зброї вплинуло на базові принципи рухів. Рухи руками є прямі та напівколові, зміна поєднань може бути коловою, якщо виконується з верхнього у верхнє поєднання, з нижнього у нижнє [11].

Відроджуючи звичай, ми говоримо про вміння володіти традиційною холодною зброєю - шаблею.

Рис. 6.12. Скісний стусан зверху

Український рукопаш гопак

Пересування у зв'язку із застосуванням холодної зброї мають свою специфіку, яка характеризується глибиною та швидкістю пересувань стрибкового характеру, шо переходять у стрімкий біг. При цьому застосовуються кроки вперед і назад, схресні кроки, стрибки, біг уперед і назад, різноманітні сполучення пересувань при варіюванні їх просторових і часових параметрів. Усе це супроводжується ударами, уколами [11].

Розрізняють три основні види ударів: горизонтальні (рис. 6.5), скісні (рис. 6.12), вертикальні та за принципом нескінченності [.11].

Таким чином, розглянувши базові принципи техніки українського рукопашу гопак, можна переходити до розгляду безпосередньо гехніко-

тактичного арсеналу та його класифікації.

Рекомендована література

Бурцев Г. А. Основы рукопашного боя. - М.: Военное изд-во, 1992.-208 с.

Зубалій М. Бойовий гопак//Фізичне виховання в школі. - 1999.


-  №2 - С. 40; 46; 50.

Клос А. 1. Гопаку школі? Чому б і ні! // Никопольские известия.


-  2001. -№89. - С. 3.

Купців А. П. Спортивная борьба. - М.: Физкультура и спорт, 1978. - 424 с.

Лялько R. В. Тренажёры в боевых искусствах. - Минск: Харвест. 1998. - 384 с.

Мартишок Л. С. Роль генетичних чинників у формуванні та розвитку українського рукопашу // Орієнтири. - 2000. -№2. - С. 27- 36.

І Іилат В. С. Бойовий гопак. - ЛГалицька Січ, 1994. - 276 с.

Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олмпийская литература. 1997. - 584 с.

Рибак О. К). Конспект вибраних лекцій з біомеханіки спорту. -Л.: ВМС, 1998.- 122 с.

Смирнов 3. К. Фехтование и рукопашный бой. - М.: Полиграфкнига, 1939.-356 с.

П.Тишер Д. Д. Фехтование. - М.: Физкультура и спорт, 1978. - 336 с.

СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО РУКОНАШУ ГОПАК

Особливістю українського рукопапіу гопак є універсальність дій. Будь-яка бойова дія а наступальної може перетворитися у разі необхідності у захисну і навпаки.

Усі прийоми (технічні прийоми) базуються на кількох принципах, що дозволяє швидко переходити від ударних технік до кидкових без порушення біомеханічної структури руху та її характеристик. Це стосується як беззбройного поєдинку, так і з використанням зброї. Такий підхід дозволяє органічно поєднувати роботу зброєю та неозброєною другою рукою і ногами.

Нами проаналізовано та виділено структуру прийомів, що входять до українського рукопашу гопак (рис. 7.1. 7.2,7.3,7.4).

Український рукопаш гопак

Рис. 7. /. Прийоми українського рукопашу гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 7.2. Структура підготовчих прийомів рукопашу гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 7.3. Структура прийомів нападу рукопашу гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 7.4. Структура прийомів захисту рукопашу гопак


ТЕХНІКА УКРАЇНСЬКОГО РУКОПЛШУ ГОПАК


8.1. Стійки

Успіх ведення поєдинку та виконання усіх технічних дій як атаку вального, так і захисного характеру залежить від бойової стійки, а тому вивчення техніки гопака можна починати з вивчення бойових стійок.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.1. Бойова стійка

Стійкою називається найбільш зручне положення тіла, яке приймає гопаківець безпосередньо перед суперником з метою подальшого виконання якоїсь дії або дій, пов’язаних із захистом або нападом (рис. 8.1).

Стійки можуть змінюватися у процесі поєдинку залежно від характеру підготовчих дій самого гопаківця, базованих на його задумах, а також залежно віддій суперника.

Будь-яка стійка повинна відповідати таким вимогам:

1)  забезпечувати добрий от ял суперника і створювати йому незручність для проведення атакувальних дій;

2)  давати можливість для зручного виконання захисних та атаку вальних дій;

3) забезпечувати стійкість і рівновагу тіла, а також легкість, Зручність і свободу пересувань у будь-який бік у разі необхідності.

Бойова стійка залежить не лише від майстерності гопаківця, але й від його фізичних, соматичних і психологічних даних.

8.2. Пересування

Як уже зазначалося. пересування у гопаку розрізняють за такими критеріями:

-  за напрямком руху;

-  за способом пересування.

За напрямком руху:

-  вперед;

-  назад;

-  праворуч;

-  ліворуч;

-  вперед-праворуч під кутом 45°;

-  вперед-ліворуч під кутом 45°;

-  назад-праворуч під кутом 45°;

-  назад-ліворуч під кутом 45°:

-  за колом.

За способом пересування.

-  кроками (рис. 8.2);

-  стрибками (рис. 8.3);

-  бігами.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.2. Пересування кроками


Український рукопаш гопак


Ми не ставимо за мету описати усі кроки і стійки через велику їх кількість і потребу спеціального дослідження. Зазначимо лише, що спосіб того чи іншого пересування залежить від конкретної ситуації та характеру дій, які намагається провести гопаківець.

8.3. Основи техніки ударів руками та ногами

8.3.1. Копняки

Всю ударну техніку ногами (копняки) можна поділити за такими ознаками:

-  за технікою виконання;

-  за рівнями проведення;

-  за напрямом проведення;

-  за способом проведення;

-  за місцем проведення.

За технікою виконання когінякн поділяються на пробивні, махові та підбивальні.

Український рукопаш гопак

При виконанні пробивних копняків нога повністю випростовусться у колінному та кульшовому суглобах для більш акцентованого виносу вперед ударної поверхні (рис. 8.4, 8.5).

Український рукопаш гопак


Рис. 8.4. Винос коліна Рис. 8.5. Коті як уперед

Гіри виконанні підбивальних копняків основне навантаження припадає на випростсвуваний колінний суглоб, який є віссю обернення гомілки (рис. 8.6).

Український рукопаш гопак

Рис. 8.6 Копняк «жнець»


У махових копняках виконується широкий амплітудний рух прямою ногою, але такі удари у гопаку є рідкі.

За рівнями проведення копняки поділяються на низкі, середні та високі.

Низькі копняки спрямовані на ураження зони нижніх кінцівок (рис. 8.7) та підсікання у стійці (рис. 8.8).

Український рукопаш гопак

Рис. 8.7. Низький копняк Рис. 8.8. Підсікання у стійці Середні копняки уражають зону тулуба.

Виконання високих копняків спрямоване на ураження зони шиї та голови (рис. 8.9).


За напрямом проседания копняки поділяються на копняки вперед, назад, у сторони, коловий назад, коловий уперед, за дугою назовні та за дугою досередини.

Український рукопаш гопак

За способом проведення копняки поділяються таким чином: - копняки, які виконуються з рис £ £>      низького положення (рис. 8.10), з

Високий копняк      опорою на руки (рис. 8.11> або інші

частини тіла - лежачи (рис. 8.! 2), сидячи (рис. 8.13), стоячи на колінах (рис. 8.14);

Український рукопаш гопак


Рис. 8.10. Копняк уперед наприсядки

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

положення сидя чи

0,0Л , _ „ л      Рис.      8.      ІЗ.      Копняк      з

Тис. 8.12. Копняк з пониження лежачи

-  копняки, які виконуються з положення стоячи на одній позі;

-  копняки, які виконуються у стрибку.

За місцем проведення копняки поділяються на копняки коліном (рис. 8.15), гомілкою (рис. 8.16). основою п'ятки (рис.

8.17) . зовнішнім ребром п’ятки

Рис. 8.14. Копняк назад з колінаис- 8-,8)> основою стопи (рис.

Український рукопаш гопак

8.17) , підйомом стопи (рис. 8.19), зовнішньою стороною стопи (рис. 8.20), внутрішньою стороною стопи (рис. 8.21).

Український рукопаш гопак


Рис. 8.17. Ударні площини основа п 'ятн і стона

Український рукопаш гопак

Рис. 8.18. Ударна площина: зовнішнє ребро сгпопи

Рис. 8.21.

Дугоподібний

копняк

Український рукопаш гопак

Рис. 8.19. Ударна      Рж      8      2()

площина: підйом      Колияк      убік

стопи


Отже, у гопаку виділяємо вісім основних груп копняків-, кожна з яких має свій ключовий елемент виконання, на основі якого формуються більш складні групи прийомів:

-  когіняк коліном: прямий, коловий (рис. 8.22);

-  копняк уперед: п’яткою (рис. 8.5), стопою (рис. 8.23), носком (рис. 8.24), підйомом стопи (рис. 8.25);

-  копняк назад: п'яткою, підошвою стопи, зовнішнім ребром стопи (рис. 8.26);

-  копняк у сторону: ребром стопи, підошвою стопи (рис. 8.20,8.7);

-  коловий копняк уперед: носком, підйомом стопи, гомілкою (рис. 8.6);

-  коловий копняк назад: п’яткою, підошвою (рис. 8.27);

-  копняк за дугою: зовнішньою (рис. 8.28) та внугрішньою частиною стопи (рис. 8.29);

-  копняк у стрибку: коліном (одним, двома) (рис. 830; 8.31),

ногами вперед (однією (рис. 8.32), двома (рис. 8.33)), назад, у сторони (однією, двома) (рис. 8.34), кодовий вперед (рис. 8.35), коловий назад.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.24. Копняк носком

Рис. 8.22. Коловий копняк коліном

Український рукопаш гопак

Рис. 8.23. Копняк уперед стопою


Український рукопаш гопак

Рис. 8.25. Копняк уперед підйомом стопи

Український рукопаш гопак

Рис 8.26. Копняк назад


Рис. 8.28. Пуго подібний копняк назад

Український рукопаш гопак

Рис. 8.27. Колонии копняк назад

Рис. 8.29 Дугоподібний копняк досередини

Український рукопаш гопак

Рис. 8.30. Копняк у стрибку коліном

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 8.31. Копняк двома колінами у стрибку

Український рукопаш гопак

Рис. 8.33. Копняк двома ногами у стрибку

Рис 8 32 Копняк уперед у стрибку

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

о


Рис. 8.34. Копняк убік      Рис. 8.33. Коловші копняк у

у стрибку      стрибку

8.3.2. Стусани

Удари руками (стусани) виконуються переважно двома способами: за прямою іа коловою траєкторією.

При першому способі рука рухається за прямою траєкторією і повністю випрямляється у лікті (рис. 8.8).

При другому способі зігнута у лікті рука описує чверть кола у вертигсальній,горизоігшльній площині (рис. 8.36,8.37) або за діагоналлю зверху'(рис. 8.38,8.39) або знизу, орієнтовно під кутом 45° (рис. 8.40,8.41).

Український рукопаш гопак

1 Іезалежно від траєкторії ні прийоми починаються з руху стопи, яка передає зусилля на стегно, а воно розвертає тулуб. Рука, яка викидується плечем, рухається за прямою. При виконанні колового удару рука описує півколову траєкторію у вертикальній, горизонтальній площині або за діагоналлю зверху або знизу (орієнтовно під

Рис. 8.3 У. кутом 45°). Її рух починається в ід Стусан коловий Стусай коловий      й      або      пілборіддя:      спочатку

(вид спереду) (вид з, спини) рухасться плече> потім

передпліччя і аж після цього ударна площина.

Лікоть як центр обертання залишається нерухомим, передпліччя повергається на 45°, а ударна площина досягає цілі за найкоротшою траєкторією.

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

V

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак


Рас. 8.38. Рис. 8.39. Рис. 8.40.      Рис.      8.4і.

Скісний      Скісний      Скісний      Скісний

стусан зверху стусан зверху стусан знизу      стусан знизу

(вид збоку) (вид спереду)      (вид збоку)      (вид спереду)

Таким чином, ми описали загальні закономірності ударів за прямою або коловою траєкторією незалежно під того, якою ударною площиною виконується удар.

Ударними площинами руки с:

-  кулак (рис. 8.42);

Український рукопаш гопак

-  пальці;

-  середні фаланги пальців;

-  основа долоні (рис. 8.43);

-  ребро долоні (рис. 8.43);

-  тильна сторона долоні та кулака; Рис. 8.42. Ударна

-  л і коть (р и с. 8. -1 -1);      площ иии: куп а к

-  передпліччя (рис. 8.44).

Український рукопаш гопак

Рис. 8.43. Ударна площина: долоня

Ударні площини визначають лише жорсткість, точність та глибину проникнення даару.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.44. Ударна площина: лікоть і передпліччя


8.4. Техніка захисту

8.4.1. Техніка захисту руками та ногами

В українському рукопаші гопак розрізняють пасивну та активну техніку захисту. Оскільки активна форма захисту - це атака, в цьому пункті ми розглянемо форми пасивного захисту.

Серед форм пасивного захисту варто виокремити техніки захисту руками, ногами і тулубом.

Захисні дії руками проводяться: плечем., передпліччям, долонею, ребром долоні, зап'ястям, ліктем, кулаком.

Захисні дії ногами проводяться: стопою, гомілкою, стегном, коліном.

Існують такі види техніки захисту руками та ногами'.

-  жорстка;

-  м’яка;

-  комбінована.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.45. Стопор Рис. 8.46. Затула Рис. 8.47. Затула плеча плечем і передпліччям плечем Жорстка техніка - це зупинка атаку вальної кінцівки (або зброї-) підставлянням під удар своєї власної кінцівки. Жорстке блокування є не найкращим засобом захисту, оскільки воно потребує фіксації руки або ноги, якою проводиться блокування, на якийсь час. Тому такий тип захисту необхідно застосовувати утих випадках, коли неможливо застосувати інший тип або він буде неефективний.

До цього типу належат ь жорст кі блоки, стопори (рис. 8.45), загули (рис 8.46. 8.47), накладки (рис. 8.48).


Український рукопаш гопак


Рис. 8.48. Накладка      Рис.      8.49.      Стопор      руки

Український рукопаш гопак


Рис. 8.50. Стопор стегна      Рис.      8.51.      Стопор      коліна

Український рукопаш гопак

Стопорами називають захисні дії, якими зустрічають атакувальиі кінцівки суперника, і які зупиняють їх у початковій фазі руху.

Зони стопору:

-  ліктьовий суглоб (рис. 8.49);

-  плечовий суглоб (рис. 8 45);

-  кульшовий суглоб (рис. 8.50);

-  колінний суглоб (рис. 8.51).

Назва захисної дії “затула” (Великий

тлумачний словник сучасної української мови, с.

336) вказує на техніку виконання прийому.      ^ис-      Затула

Затулу проводять плечем, передпліччям, стегном кулаком, стегном (рис. 8.52).

М'яка техніка захисту (відбивання, збивання) має за мету не зупинити, а відхилити атакувальну кінцівку з її початкової траєкторії,

тобто застосовується такий принцип: не перекривати шлях, а змінювати напрям руху (рис. 8.53. 8.54). Такий тип захисту порівняно із жорст ким

Український рукопаш гопак

Рис. 8.54. Відбивання ноги досередини


Український рукопаш гопак

Рис. 8.56. Збивання кистю


Український рукопаш гопак


Рис. 8.53. Відбивання руки досередини

Український рукопаш гопак

Рис. 8.55. Відбивання передпліччям

Український рукопаш гопак

Тис. 8.57. Захист коліном Рис. 8.58. Відступ з лінії та гомілкою      атаки

потребує значно менше м’язових зусиль і створює більше можливостей для коні раї ак. Відхиляти атаку вальну кінцівку (або зброю) краще кистю, передпліччям (рис. 8.55), ліктями, стопою, гомілкою, коліньми, що рухаються за траєкторією кола (рис. 8.56. 8.57). Зауважимо, шо під час відбивання чи збивання тулуб здійснює повертання на 45° до суперника (рис. 8.58).

Комбінована техніка захисту - це поєднання жорсткого і м'якого методу залежно від бойової ситуації.

Кожна з вищеназваних технік захисту може здійснювання як назовні (рис. 8.59), так і досередини (рис. 8.58).

За рівнями виконання техніки поділяюі ься таким чином:

-  високі (рівень голови та шиї);

-  середні (рівень тулуба);

-  нижні (рівень паху та нижніх кінцівок).

Однією з важливих технік захисту є система пересування - відкроки, стрибки. Вони виконуються таким чином:

-  назад за прямою лінією або під кутом до лінії атаки;

-  убік за прямою лінією;

-  уперед під кутом до лінії атаки.

Кожний з них має свої переваги і недоліки. Обирати тип пересування під час захисту' необхідно залежно від конкретної бойової ситуації.

8.4.2. Захист тулубом

Існують окремі захисні дії тулубом, які можуть бути самодостатніми, але частіше виконуються у поєднанні із захистом руками або ногами.

До захисних дій тулубом належать:

-  у'хили (рис. 8.60);

-  відхили (рис. 8.61);

-  нирки;

-  повороти (рис. 8.62).

Назви усіх цих захисних дій вказують на техніку виконання прийому. їхнє завдання полягає у тому, щоб удар суперника пройшов майже впритул, але усе ж попри ціль. Положення стіп на підлозі при цьому не змінюється. Як правило, після виконання цих захисних дій проводиться контратака (рис. 8.20. 8.63, 8.64, 8.65).

Український рукопаш гопак

Рис. 8.59. Відбивання назовні

Рис 8.60. Ухил


Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак


Рис. 8.61. Рис. 8.62. Захист Рис 8.63. Захист і Відхил      поворотом      підготовка      до      контратаки

Український рукопаш гопак

Рис. 8.64. Захист і контратака ногою

тулуба

Український рукопаш гопак

Рис. 8.65. Захист і контратака рукою


8.5. Борцівська техніка

В українському рукопаш і гопак активно використовується борцівська техніка, а саме:

-  хани (захвати);

-  кидки;

-  больові прийоми;

-  задушливі прийоми.

Ханами або захватами називають дії, при яких один із суперників тримає іншого руками з мстою:

Український рукопаш гопак

Рис. 8.66. Хап (захват) ?а одну руку

Український рукопаш гопак

N

Український рукопаш гопак

Рис. 8.67. Хап двома руками однієї


а) провести проти нього один із прийомів;

б) обмежити рухливість суперника;

в) заблокувати можливість проведення суперником будь-яких прийомів.

Хапи можуть бути однією або

_      .      __      „      ,      .      . двома руками за одну або обидві

Рис. 8.68. Хап (захват) двох      ,      0      0      0 /0,

руки (рис.8.66, Ь.67, 8.бо).

Звільнення від ханів кистями за

руки (у зоні зап’ясть, передпліччя) найчістіше проводиться рухом

захопленої кінцівки в сторону назовні від великого пальця.

Кидки це прийоми виведення з рівноваги, які закінчуються падінням суперника на землю. Найбільш доцільно кидати суперника на

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Рис. 8.69. Кидок черев Рис. 8.70. Задня підніжка стегно

Український рукопаш гопак

спину: тоді є більша можливість добитися чистої перемоги. Однак повернути суперника одразу і іа спину важко. У зв’язку з цим досить широко застосовуються прийоми, під час виконання яких суперника попередньо завалюють грудьми донизу, а потім перевертають на спину.

Таким чином, механізм руху під час боротьби полягає у тому, щоби надати тілу суперника обертальї юго руху і іавколо різних осей.

Кидки бувають різних видів. її одних Рис. 8.71. Кидок головну роль виконує сила м'язів: кидки через через плечі стегно (рис. 8.69), через гілече, підніжки (передня, задня) (рис. 8.70), кидок через плечі (рис. 8.71), за одну або дві ноги спереду (рис. 8.72) тощо.

Український рукопаш гопак

Рис. 8. 72. Кидок за ноги


Інші кидки базовані на використанні інерції тіла того, хто атакує. Але такі кидки потребують високого рівня підготовки.

Третій тип кидків базується на больовій дії на суперника, внаслідок чого той піддасться (стає поступливим) і дозволяє себе кинути без великих зусиль. Застереження: цей тип кидків використовується виключно для самооборони або військовими під час виконання службових завдань.

До кидків відносимо також техніку підсікань. Площини, якими здійснюється підсікання - зовнішнє і внутрішнє ребро стопи та підошва стопи. Підсікання здійснюється під п’яту або бокові ребра стопи.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.73. Низьке підсікання

За стійкою виділяють такі види підсікань:

-  високі, коли виконавець стоїть (рис. 8.8);

-  низькі, коли виконавець у положенні присівши або з опорою на одну руку (або обидві) (рис. 8.73).

Больові прийоми - це прийоми, які здійснюють силову дію на суглоби рук або ніг суперника.

Основні больові прийоми на руки - це важіль ліктя (руку розгинають у лікті супроти його природного згину) (рис. 8.7-1) та вузол руки (викручування плечового суглобу, коли рука суперника зігнута у лікті) (рис. 8.75).

Больові прийоми на ноги спрямовані на защемлення передпліччям ахілесового сухожилля суперника (рис. 8.76), а також згинання ноги суперника у коліні (вузол ноги) (рис. 8.77), вставивши у згин свою ногу або руку (можливі варіанти).

Захист від больових прийомів:

-  вивести суперника зі стійкої рівноваги: втративши рівновагу, він не зуміє прикласти зусилля, необхідні для проведення больового прийому;

-  звільнити свій корпус від захвату' суперника;

-  вчинити спротив зусиллям суперника зігнути або випростати ваші кінцівки.

Задушливі прийоми в основному поділяються на три види:

а) задушення шляхом здавлювання дихального горла;

б) задушення шляхом здавлювання сонних артерій (рис. 8.78);

в) задушення шляхом здавлювання легень та діафрагми. Прийоми цієї групи здійснюються за допомогою виключно рук,

Український рукопаш гопак

за допомогою елементів одягу, за допомогою ніг.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.75. Вузол ліктя


Український рукопаш гопак

Тис. 8.74. Важіль ліктя

Український рукопаш гопак

Рис. 8. 76. Защемлення      Рис.      8.77. Вузол

ахілесового сухожилля      коліно



8.6. Техніка роботи зі зброєю

В українському рукопаш і гопак застосовується спортивна зброя одноручна (коротка зброя) (рис. 8.79) та дворучна (довга зброя). Ці види мають історичне коріння в українській історії, оскільки за довжиною вони відповідають шаблі та мечу.

Український рукопаш гопак

Рис. 8.78. Задушливий      Рис.      8.79.      Змагальні      палиці

плечем і передпліччям


Хват зброї прямий (великим пальцем у сторону вістря) та зворотний (мізинцем у сторону вістря).

Техніка роботи зі зброєю базується на тих же принципах руху, що й ударна і захисна техніки. Це і тичкові удари (прямі, бокові, з розвороту'), і рубані удари, відбиви, підставки. Суттєва відмінність полягає у відчуті і дистанції, динамічиішій роботі тулуб та швидшій реакції на дії су і іерника.

Специфікою цієї техніки є значна кількість безперервних рухів, які об'єднані у колові рухи (вертикальні, горизонтальні, діагональні), петлі, вісімки, удари за висхідною та нисхідпоіо.

Рекомендована література

Бсрсжинський В.Г. Техніки бонового застосування давньоруського озброєння. К.: І-їаук.-досл. центр гуманіт. пробл. ЗСУ, 2000. - 229 с.

Богдан 1.Г., Дубовис М.С. Спортивна боротьба в школі: Посіб. для вчителя. - К.: Радянська школа, 1990. - 108 с.

Бокс: Программа для тренерских ф-тов ин-тов физ. культуры

М.: Рсд.-изд. отдел ГЦОЛИФК, 1983. - 108 с.

Бріжатий О.В., Череди іченко C.B. Структурний аналіз техніки ударішх дій при проведенні тренувань з единоборств у молодіжних об’єднаннях м.Суми // J Іедаї оі іка, психологія та медико-біологічі іі проблеми фізичного виховання і спорту: 36. наук, пр./ За рсд. С.С.Єрмакова. - X., 2001. - № 2. - С. 25-29.

Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю.


-  3-є вид. - K.: Мистецтво, 1996. - 496 с.: іл.

Келлер B.C., Платонов В.М. Теоретика-методичні основи підготовки спортсменів. -Л.: Українська Спортивна Асоціація, 1992.-270 с.

Леко Б.А., Мандрик М.В. Фізичне виховання: Програма для вищих закладів освіти ID-IV рівнів акредитації. Чернівці: ЧНУ. 2002.-91 с.

Лялько В.В. Тренажеры в боевых искусствах/ Под ред. A.E.Tapaca. - Минск: Харвест, 1998. - 384 с.

Мартишок Л. Роль генетичних чинників у формуванні та розвитку українського рукопаш у// Орієнтири. - 2000. - № 2. — C. 27-36.

Мартинюк Л. Український рукопаш “гопак”// Орієнтири-2001.


—  № 4. - С. 12.

Мунтян B.C. Оптимизация технико-тактической и психологической подготовки в боевых искусствах // Слобожанський науково-спортивний вісник. - 2001. - Л? 4.—


52-55.


Приступа€.Н. Народна фізична культура українців. Л.: УСА, 1995.-254 с.

Слімаковський О. Народні види боротьби та їх застосування у процесі фізичного виховання студентів // Педагогіка, психологія та чіедико-біологічн і проблеми фізичного виховання і спорту: 36. наук, пр./ За ред. С.С.Єрмакова.- X., 2001 - №2. -С. 19-22.

Тарас А.Е. Боевая машина: Руководство по самозаїците.- Минск: Харяест, 1998 - 592 с.

15 .Український бойовий звичай на Запорізькій Хоргиці.-Заі юріжжя: Видавничий центр «Запорозький Спас», 200144 с.

Харлампиев A.A. Система самбо - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. -528 с.: ил.

Хозиков Ю.Т. Фехтование на штыках. М.: Физкультура и спорт. 1955 -88 с.: ил.

Цьось A.B. Українські народні ігри та забави.-Луцьк, 1994. -96 с.



МЕТОДИ НАВЧАННЯ 1 ТРЕНУВАННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ РУКОПАШ! ГОГІАК


Словесні

Лекція Бесіда Пояснення Розгляд і аналіз Вказівки і рекомендації

Наочні

Показ

Ілюстрування Демонстрація наочних засобів і Іерегляд боїв і змагань

Практичні

Вправи без противника Вправи на приладах Вправи з партнером індивідуальні заняття Навчальні бої

Тренувальні та змагальні бої


Типова схема засвоєння окремого прийому

Ознайомлення

Вивчення

Удосконалення

Назва, пояснення тактичного призначення і умов використання

Виконання частинами і в цілому у повільному темпі з виправленням помилок

Варіативне виконання з різних положень і 3 різних дистанцій

Показ у бойовому варіанті (декілька

разів)

Показ частинами

Цілісне виконання з послідовним відпрацюванням окремих елементів і поступовим збільшенням швидкості

Виконання у різних ситуаціях разом з іншими прийомами і розвиток їх у бойові епізоди

Показ у цілому в повільному темпі і поясненням техніки виконання

Виконання разом з пересуванням

Виконання дій я епізодах з тактичною протидією партнера

Показ у бойовому виконанні

Виконання у відповідь на дії партнера на місці і в процесі пересування

Виконання дій у навчальних, тренувальних і змагальних поєдинках


ІГРОВІ ТА ЗМАГАЛЬНІ МЕТОДИКИ

Українські національні одноборства, традиційні за змістом і суттю, є проявом етноисихічних та антропологічних характеристик українців. Як зазначає дослідник традицій тіловиховання України Є. Приступа, серед практичних методів навчання в українських одноборегвах переважають ігровий та змагальний методи [10]. Як одна з характерних рис функціонування фізичної культури українців.

Проводячи дослідження спадщини української національної- фізичної культури, а саме народних рухливих ігор та чоловічої рухової лексики українських військових танців, ми дійшли таких висновків:

Переважна більшість т.зв. парубоцьких забав спрямована, перш за все, на розвиток спритності, а також інших рухових якостей, які були необхідні воїнам. Очевидно, вони могли застосовуватися у бойовому вишколі. Часто в іграх наявна імітація бойових рухів або, принаймні, вправ, що можуть бути підвідними до засвоєння складних елементів техніки рукопаш)'. Багато з них моделюють складні тактичні ситуації рукоппшу. І Іагіриклад, ситуація «один проти декількох» в іграх «У дзвона», «Купса», «Пекар», «У короля», «Мала купа» та ін. Деякі з них-з обумовленим використанням «холодноїзброї» палиць, ременів, і навіть топірнів, і по безпомильно вказує на бойовий характер цих забав. Деякі передбачають зумисне ускладнення умов. Наприклад, виконання танцювальних елементів чи обумовлені бої на гладкій колоді. Є свідчення використання подібних вправ як небезпечних для життя тестів для новобранців для виявлення ключових якостей бійця: безстрашності та спритності. Згадаймо легендарні тестування Довбуша чи запорізьких козаків.

Українські чоловічі бойові танці (перш за все гопак) були швидше своєрідними методиками розвитку рухових якостей воїна (передовсім спеціальної спритності), аніж «каталогом» бойових прийомів на зразок формальних вправ багатьох східних бойових систем. Розгляд цих танців лише як джерела, з яког о можна почерпнут и конкретну бойову техніку, на наш погляд, с непродуктивним. Натомість використання широкого спектру їх рухової лексики у якості методик (зокрема для розвитку спеціальної спритності) має перспективи. І не і ільки в різних школах українського руко пашу, а й п інших видах спорту.

1 Іоловіча рухова лексика чоловічих українських танців тільки частково складається з імітації відверто бойових рухів, причому у переважній

більшості віртуозно-складних та акробатичних. Уже це вказує на їх головне призначення тренування спеціальної спри тності, необхідної в непсредбачуваних умовах реального бою. Інша, навіть більша, частина арсеналу танцювальн их рухів охоплює елементи, які не несуть прикладного бойового змісту, але є достатньо складними і базуються на тих же біомеханічних принципах. На нашу думку, вони можуть застосовуватися як ефективні підвідні вправи для розвитку різних рухових якостей. На жаль, ці вправи досі були дещо обділеними увагою дослідників традицій національної бойової культури і лише зрідка фрагментарно використовуються у сучасних методиках тренувань.

Загальновизнано, шо найкращими вправами для розвитку спритності є рухливі ігри та елементи акробатики. У традиційній народній фізичній культу рі можна виділити в окремий розділ способи, що поєднують гру та акробатичні елементи. Цікаво, що не раз вони побутують і як самодостатні рухливі ігри, і як танцювальні елементи одночасно. Це, очевидно, вказує на первинну цілісність народної фізичної культури та взаємодоповнюваність рухливої гри і танцю. Прикладом може бути відома парубоцька забава «Довгі лози», яка побутує понині, зокрема на гаївках. Одночасно вона існує у вигляді танцювального елементу в гопаку під назвою «розніжка з опорою руками па спину партнера» (за К. Василспком). До речі, той же Кім Василенко вважає, що саме ігрові елементи є одними з найархаїчніших в українській хореографії. А це означає, що ці вправи пройшли багатовікову селекцію та випробування на ефективність і відповідність генетично зумовленим психофізичним рисам українців. Отже, згідно з першою засадою теорії українського рукопашу гопак - принципом сродності, ці способи повинні бути ефективними і для сучасних методик національного спорту'. Як приклад рекомендуємо деякі оригінальні парні вправи цього гину, які використовуються в секціях українського рукопашу гопак для розвитку спритності та інших рухових якостей. Варто зазначити, що вони впорядковані від простіших до складніших у цілісний комплекс.

Вправа 1. “Довгі лози”, або розніжка з опорою руками на спину партнера. Вихідне положення: один партнер стоїть попереду іншого, виставивши праву ногу вперед, ліва нога, трохи зігнута в коліні, відставлена назад, руками спирається в коліно правої ноги. Другий партнер стоїть позаду першого. Упершись долонями рук у спину партнера, він виконує стрибок високо вгору і вперед, якомога ширше

розставивши ноги. Опустившись зі стрибка на низькі півпальці обох ніг, він стає в позицію першого на крок попереду. Перший виконує аналогічні рухи, і таким чином утворюється своєрідний безконечник рухів.

Ця вправа технічно відносно найпростіша, але натомість має найбільшу кількість можливих варіантів. Зокрема, існує змагальний варіанту більшою ніж двоє кількістю учасників. Він полягає у тому, що всі учасники вишиковую« ьсн в одноряд з інтервалом в один крок і всі, крім останнього, приймають положення, аналогічне положенню першого партнера у вищеописаному парному варіанті, але опершись на коліно спочатку ліктями. Останній почергово, не зупиняючись, перестрибує через усіх вищеописаним способом і приймає положення першого на чолі одноряду. За ним аналогічно стартує той, хто лишився останнім. І так продовжується, поки не пройде повне коло, тобто поки кожен з учасників не перестрибне по разу через усіх інших партнерів. Хто «стратив» (не зумів перестрибнути, впав, зробив зайві кроки) - вибуває з гри. На друге коло всі учасники (крім останнього) підіймають спини вище, опершись на коліно вже долонями. У наступному колі учасники повністю випрямляються, зберігаючи бокову стійку, і схиляють лише голову. У кінці підіймається навіть голова, яку для страхування від можливого удару під час стрибка партнера охоплюють замком рук за шию. Гра триває доти, доки на полі не залишається один або ііринаймні двоє учасників. Можливий також командний варіант забави: яка команда швидше пройде коло, або яка швидше відстрибає певну відстань.

Вправа є підвідною для вивчення стрибкового удару обома ногами у сторони - розніжки. Також виробляє стійкість бойової постави. Характерно, що у цій вправі циклічно чергуються статичне навантаження на м’язи ніг з вибуховим, що є важливим власне для інтегральноїударно-борцівськоїтехніки рукопашу. Окрім спеціальної спритності, «Довгі лози» розвивають такі важливі якості, як сміливість і впевненість спортсмена у власних силах, окомір, відчуття рівноваги га інерції руху тіла, міжм'язову координацію та стрибучість.

Вправа 2. Стрибок на спину (за К. ТЗасилснком). Пружно присісти на півпальцяхобох ніг, повернувшись майже спиною до партнера, який стоїть поруч. Відштовхнувшись ногами від підлоги, підскочити вгору й одночасно впасти спиною на спину партнера, що стоїть зігнувшись. Зігнуті в колінах ноги підняти вгору і розвести якомога ширше в сторони. У цьому положенні повернутися на спині у партнера на 90- 120°. Зіскочити на низькі гіівпальці обох ніг. Темп швидкий.

Цю вправу, як і попередню, обидва партнери можуть виконувати почергово, не зупиняючись, або при більшій кількості учасників в однолавному строю декілька разів без зупинки через спини решти партнерів. Рух імітуєт. зв. стрибок «козу» або почергові віяриі удари обома ногами у стрибку - елемент, який у гопаку називається «високим тинком».

Ця забава також розвиває спеціальну спритність, відчуття положення і переміщення тіла у просторі, окомір, взаємодію зорових рецепторів та вестибулярною аналізатора, а також підвищує впевненість спортсмена у своїх рухових можливостях.

Вправа 3. Перекидання партнера (за К. Василенком). Двоє партнерів стають пліч-о-пліч, схрестивши руки «замком». І Іартнер. що стоїть праворуч, робить великий крок лівою ногою вперед, праву рвучко і різко заводить уперед-угору одночасно спираючись на руки партнера, і приймає горизонтальне положення. Партнер під час руху підіймає з’єднані руки трохи вгору, допомагаючи виконавцеві зробити перекидання на 180°. Переходячи у повітрі вліво від свого партнера, виконавець, що робив перекидання, опускається на всю ступню правої ноги, потому переходить на ліву, закінчуючи повертання на 360°.

Вправа є підвідною до стрибкового удару «Бедуїнський». Розвиває ті ж якості, що й попередня.

Вправа 4. Перекидання через голову. Руки, закинуті через плечі за спину, захоплюють руки партнера, який стоїть позаду, притиснувшись спиною до спини. І Терший партнер різко нагинається вперед, виважуючи на спині друюго партнера, який, відштовхнувшись ногами, допомагає йому в цьому. Викопавши перекид, виконавець опиняється лицем до лиця з напарником, відтак обидва роблять синхронний крок-розворог і повторюють вправу, міняючись місцями.

Вправа є підвідною до сальта та перекидів назад, опорний партнер імітує кидок у поєднанні з підготовчим підкроком-розворотом. Забава характерна тим, що в ній безупинно чергуються обертові руо<и в обох атощинах - вертикальній і горизонтальній, що значно ускладнює рухове завдання. Розвиваються ті ж якості, що і в попередніх вправах, але значно більшою мірою. Особливо тренується орієнтація в просторі та вольові якості.

Спільною рисою вищенаведених вправ є те, що постійно хтось із партнерів виконує роль опори та підстраховус напарника під мас виконані ія акробатичного руху. Таким чином, відпадає потреба у будь- яких допоміжних знаряддях і всі рухи можна робити просто на голій підлозі. Як показує практика, використання виїценаведенихта інших, подібного типу, вправ запропонованого комплексу у тренувальному процесі істотно покращує спеціальну спритність спортсменів. Також ці вправи полегшують засвоєння складних технічних елементів. Тому можемо рекомендувати цю методику не лише для шкіл національного рукопашу, але й для секцій з інших видів спорту. Особливо доцільно, на наш погляд, використовувати ні засоби па етапі початкової спеціалізації та на наступних етапах у підготовчому періоді тренувань.

Нижче подаємо додатково опис ряду ігор, які використовуємо у навчальному процесі секцій українського рукопашу гопак.

Ігри та забави

Як вид змагань рухливі ігри, сформовані на основі давніх українських традицій, виявляють сту пінь розвитку швидкісно-силових якостей, таких як сила, спритність, швидкість та інші. Зокрема під час військового вишколу на Січі широко використовувалися козацькі забави як спосіб формування певних якостей бійця з допомогою традиційних ігор, як-то танок на обмеженому майданчику (лавці або стільчику), перетягування палиці, боротьба навхрест, застрибування на кони та багато інших. Використання подібних ігор та забав підчас тренувань дає змогу формувати у спортсмена на належному рівні ті якості бійця, які необхідні у змагальному процесі.

Ігри та забави проводяться з предметами і без предметів. Усі вони спрямовані на розвиток якостей, необхідних для занять гопаком.

Перетяги

Два учасники беруться обома руками за палицю з різних кінців і, тягнучи її на себе (рис. 10.1). намагаються:

-  перетягнути напарника на свою територію;

-  змусити його зрушити з місця;

-  змусити суперника відірвати від підлоги одну ногу.


Чий батько дужчий

Сидячи на підлозі обличчям один до одного і впираючись випрямленими та розведеними у боки ногами (стопа у стопу), два учасники беруться обома руками за палицю посередині (палиця паралельно до грудей) (рис. 10.2). Завдання - перетягнути напарника та змусити ного зігнути ноги або відірвати від підлоги сідниці.

У разі відсутності палиці напарники можуть взятися за зап'ястя (як варіант вправи) (рис. 10.3).

Бій півнів

Стоячи один перед одним на одній нозі, захопити однією рукою гомілку свосї однойменної ноги, а іншу руку закласти за спину. У такому положенні, штовхаючи суперника плечем або грудьми і вдаючись до обманних рухів, заставити суперникаторкнутися опори іншою ногою (рис. 10.4). Як варіант можна стрибати на одній нозі з вільними руками.


Рис. 10.3. «Чий батько дужчий» (варіант)

Український рукопаш гопак

Український рукопаш гопак

Рис. 10.1. «Перетяги»

&


Український рукопаш гопак

Рис. 10.2. «Чий батько дужчий»

Український рукопаш гопак

Рис 10.4. «Бій півнів»


Бііі вершників

Український рукопаш гопак

Дві нари. Один партнер садить собі на плечі іншого партнера і обхоплює його ноги руками. Завдання - стягнути або змусити втратити рівновагу (торкнутися підлоги) «вершника» іншої пари (рис. 10.5).

Лапанки (квач)

Одна пара. Один суперник намагається Рис. 10.5. «Бій тоРк'нУтися (поквапити) іншого, який вершників»      пересувається по залу. Інший, ухиляючись та

захищаючись руками, не дає це зробити. Завданий - якнайшвидше віддати квача.

Варіант - зони для поквачення обмежені двома плечима, сонячним сплетінням та обома коліньми (рис. 10.6, 10.7).

Український рукопаш гопак

Рис. 10.6. «Лапанкиа      Рис.      10.7.      «Лапаики»

(варіант)


Колода

Стоячи на колоді або лавці, два суперники намагаються змусити один одного зійти з опори. Можливі варіанти виконання:

-  штовхати руками можна тільки у тулуб, у тулуб та ноги;

-  можна робити захвати за руки;

-  штовхати можна тільки ногами: у тулуб, у тулуб та ноги;

-  штовхати можна руками і ногами;

-  тримаючись за палицю або пояс тощо-


Ведмежа

Стоячи один навпроти одного. Вільно пересуваючись і використовуючи обманні рухи, торкнутися стопою стопи суперника.

Варіанти:

-  поклавши руки один одному на плечі;

-  обхопивши спину суперника і з’єднавши руки у замок;

-  з’єднавши однойменн і руки тощо.

Плесканні

Український рукопаш гопак

Стати обличчям один до одного на віддалі півкроку, стопи паралельні на одній лінії, руки обернуті долонями вперед перед грудьми. Поштовхами у долоні у поєднанні з обманними рухами змусити суперника зійти з місця (рис. 10.8).

Зняти шапку

Стоячи один навпроти одного, кожен з учасників намагається зняти з голови суперника “шапку” (або дозволеними діями торкнутись “оселедця”, маківки суперника пальцями або долонею з дозованим дотиком), при цьому активно захищає свою “шапку” (“оселедець”) руками.      Рис. 10.8.      «Ппескапці»

Український рукопаш гопак

Варіанти:

-  інше вихідне положення тримаючись однією рукою за пояс суперника, захват утримується до кінця;

-  перед захватом “шапки” тією ж рукою торкнутися свого стегна (рис. 10.9) тощо.

Боротьба ианхрест

Два суперники, тримаючи один одного за пояси навхрест (одна рука

Рис. 10.9. «Зняти шапку» попід руку, інша через плече) (рис. 10.10)

повинні дозволеними технічними діями

(кидками, штовханнями):

-  відірвати суперника від опори (рис. 10.11);

-  вивести його з рівноваги (рис. 10.12);

Український рукопаш гопак

-  покласти на спину (рис. 10.13).

Український рукопаш гопак

Рис. 10.10. Рис. 10.11. Підірвати Рис. і 0.12. Виведення Захват за пояс      від      опори      з      рівноваги



Перегони на руках

Дві пари. Один учасник стає на долоні (або кулаки), інший тримає руками його ноги попід пахвами. Перший перебирає руками, і таким чином обоє рухаються вперед (рис. 10.14). Рис. 10 ІЗ. Покласти      Перегони відбуваються на віддаль

суперника на спину      15-20 м.

Варіант:

-  пара рухається завдяки стрибкам першого на обох руках;

-  рух забезпечується опусканням першого грудьми до підлоги і виплигуванням на обох руках уперед.

Перегони наприсядки

Обоє учасників займають вихідне положення з опорою на долоні та стопи (такс положення ще називають «павучок»). Таким чином рухаються обличчям уперед, спиною вперед, у боки.

Квач у присядці

Прийнявши положення «павучок», один учасник намагається якнайшвидше віддати квача іншому ногою. Зона, куди можна торкнутися суперника,- вите від пояса (тулуб) (рис. 10.15).

Український рукопаш гопак

Рис. 10.15. «Квач» у присядці


Рис. 10.14. Переголи на руках

Дзвін

Групова забава. Усі стають у коло щільно плече в плече. Один з учасників стас у середину кола. Поштовхами у плечі руками учасники кола починають рухати його у межах кола. Завданням учасника у колі є втягнути у коло або виштовхати поза його межі іншого учасника, після чого вони міняються місцями.

Ухіипінни

Гра на дворі. Один учасник стас на віддалі 5 - 7 м від інших учасників. Усі по черзі кидають у нього та намагаються влучити сніжками або шишками. Він ухиляється, рухаючись праворуч, ліворуч, присідаючи, відбиваючи руками та ногами гошо.

Варіанти:

-  площа пересувань обмежена (коло діаметром 3-4 м);

-  учасники кидають у довільному порядку;

-  учасник, який ухиляється, стоїть усередині кола з інших учасників тошо.


Циганська боротьба

Двоє учасників лягають поряд горілиць, головами у протилежні боки. Кожний піднімає ногу, яка є ближчою до суперника, зчіплює її з його ногою і намагається перевернути суперника через голову, опускаючи свою ногу до землі.

Український рукопаш гопак

Дужаїшя настоями

Обоє учасників стоять однойменним боком один до одного на одній лінії. Стопи дотикаються.

Учасники беруться у захват ближчою до суперника рукою (рис.

10.16) і намагаються:

-  вивести його з рівноваги - змусити суперника зробити крок уперед або назад;      І ис      Дужання

-  силою потягнувши на себе,      мастоячи примусити його відірвати одну ногу від підлоги.

Рекомендована література

Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян.

ЛНью-Йорк: Вид-во М.ГІ. Коць, 1998.-216 с.: іл.

Бріжатий О.В., Чередніченко С.В. Структурний аналіз техніки ударних дій при проведенні тренувань з единоборств у молодіжних об’єднаннях м. Суми // Педагогіка, психологія та медико- біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: 36. наук, пр./ За ред. С.С.Єрмакова. - X., 2001.-№2.- С. 25-29.

Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю. - 3-є вид - К.: Мистецтво, 1996.- 496 с.: іл.

Левків В. Методика застосуваш ія засобів української народно" фізичної культури у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку// Молода спортивна наука України: Матеріали І Всеукр. наук. конф. аспірантів, галузі фіз. культури і спорту'. - Л., 1997.-С. 53-55.

Левків В., Артюх В. Використання народних протиборств та рухливих ігор з елементами протиборства на етапі початкової

підготовки одноборців//Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф.-Л., 2002.-С. 33-43.

Левків В., Максимович Н. Застосування елементів единоборств на уроках ритмічної гімнастики у школі // Українські національні одпоборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф.- Л., 2002.- С. 43-45.

Леко Б.А., Мандрик М.В. Фізичне виховання: Програма для вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації. Чернівці: 41ІУ, 2002.-91 с.

Мандзяк A.C. Воинские традиции народов Евразии / Под общ. ред. А.Е. Тараса. Минск: Харвест; М.: ACT, 2002.      384      с.

Мартишок Л. Застосування елементів українських чоловічих танців та народних ігор для розвитку спеціальної спритності у тренувальному процесі українського рукопашу гопак // Українські національн і одноборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф.-Л., 2002.-С. 45-53.


10.1 Іриступа Є., С.іімаковський О., Лук'янчемко М. Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика.-Дрогобич: ТзОВ“Вимір”, 1999.-449с.

Слімаковськнй О. Народні види боротьби та їх застосування у процесі фізичного виховання студентів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: 36. наук, пр./ За ред. С.С.Єрмакова - X., 2001 .-№2. -С. 19-22.

Цьось А. Теорія та методика проведення українських народних ігор//Теорія і методика фізичного виховання і спорту. -2001. - № 2-3. - С. 82-87.

Цьось A.B. Українські народні ігри та забави. - Луцьк, 1994. -96 с.

Цьось A.B., Сашок В.І. Походження українських народних

ігор // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні: Матеріали першої республ. конф.- Луцьк: Надстир'я, 1994. С. 360-362.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ЗМАГАНЬ З УКРАЇНСЬКОГО РУКОПАІІІУ ГОПАК

Протягом останнього століття змінилося значення та роль бойових систем протистояння без зброї та з холодною зброєю. Зародившись на зорі людства як методи виживання, а з часом перетворившись у системи протистояння із собі подібними, сьогодні ці системи функціонують як прикладні або спортивні одноборства. В умовах розвитку сучасного спортивного руху одноборства посідають значне місце. Цс викликане відносною доступністю занять, видовищністю змагань, прикладним значенням у повсякденному житті.

Практика занять українськими національними одноборствами і їхня популярність випереджають поширення результатів теоретичних досліджень у цій галузі. Такий стан речей призводить до швидкого перебудування навчально-тренувальної о процесу та правил проведення змагань. Зважаючи на це, пропонуємо програму змагань з гопака. Вона сприяє різносторонньому комплексному розвитку фізичних якостей спортсменів, спонукає до застосування техніко-тактичного арсеналу дій і демонструє відмінність українського рукопашу гопак, від інших видів одноборств. На базі спортивної спеціалізації «Український рукопаш гопак» у ЛДІФК нами було розроблено і запропоновано експериментальну програму змагань, яка включає такі види:

Бойовий танець.

Технічні поєдинки.

Рукопаш:

а) з довгою палицею;

б) з короткою палицею;

в) голіруч.

Бойовий танець передбачає виконання елементів гопака в музичному супроводі: це попередньо вивчена показова програма технічних елементів. Змагальна проірама створюється самим спортсменом і повинна відповідати таким критеріям:

- бойовий танець повинен демонструвати характер стилю одноборства, його яскраві та видовищні елементи та неординарні можливості бійця;

-  форма, швидкісно-силові якості та напрямок виконання технічних елементів, ідо входять до складу комплексу, повинні відповідати вимогам реальних бойових дій;

-  рухи повинні мати конкретну бойову розшифровку;

-  рухи повинні бути логічно поєднані між собою.

Під час змагань з технічних поєдинків учасник демонструє практичне застосування техніки стилю, який він презентує, для нападу та захисту від стусанів (далі - ударів руками) та копняків (далі - ударів ногами) прямих та бічних, що виконуються партнером на трьох ріинях - рівні ніг, тулуба та голови (всього 10 елементів), а також від “зброї-”, яку використовують проти нього. Виконання прийомів у повни й контакт (або до повного виконання) у технічних поєдинках заборонено.

Рукопаш передбачає трьохрауидовий поєдинок, у якому відбуваються:

-  поєдинок із використанням довгої палиці і дозволені удари ногами (перший двобій);

-  поєдинок із використанням двох коротких палиць іа дозволені удари ногами (другий двобій);

-  повноконтактний поєдинок голіруч із застосуваннях! ударної техніки руками та ногами, кидкової техніки, а також больових прийомів (третій двобій). Переможець визначається за результатом трьох двобоїв.

Необхідно вказати на обмеження, запроваджені у змаганнях з українського рукопашу гопак. По-перше, під час проведення контактних видів програми обов'язкове використання захисних обладунків. По-друге, наявні вікові обмеження контакту та видів проірами. Вікові обмеження контакту: до 12 років-легкий контакт; з 12 до 16 років-дозований контакт; з 17 років-повний контакт (герць). До 18 років відсутній такий вид програми, як технічні поєдинки.

У контактних поєдинках до гопаківців ставляться такі вимоги:

-  дотримання якості нападу;

-  уміле володіння захистом;

-  технічна і тактична майстерність;

-  уміння мистецьки виконуват и удари у дозволені частини тіла і почергово застосовувати їх під час змагу;

-  уміння використовувати у двобої складні стрибкові елементи;

-  мати високий рівень витривалості під час змагу і після його закінчення.

Отже, вищенаведене свідчить, ицо український рукопаш гопак за програмою змагань с комплексним видом.

Характерною особливістю більшості українських національних одноборств є історична атрибутика - козацький однострій, який адаптований для змагальної діяльності. Усі спортсмени та судді мають бути вдягнені в однострій. Без однострою спортсмен до змагань не допускається.

Однострій гогіаківня складається з таких елементів:

Шаровари - широкі штани, на гомілці стягнуті гумкою, в талії підперезані очкуром, без будь-яких металічних частин. Вони дають можливість легко виконувати будь-яку техніку ногами, спортсмен не відчуває ніякої скутості. Шаровари приховують зародження будь-якої о руху ногами.

Сорочка. На змаганнях використовується однотонна сорочка без гудзиків та рукавів, яка заправляється у шаровари та оперізується поясом.

Пояс. У давнину в Україні пояс вказував на соціальну приналежність. Сучасні пояси повинні бути однотонні. Різнобарвні пояси заборонені. Довжина поясу повинна бути такою, щоб спортсмен обертав його двічі навколо талії, а кіпці шоб звисали з лівого боку на відстані кулака до коліна. Зав’язувати пояс треба таким чином, щоб кінці були однакової довжини.

Взуття. Спортсмен виступає босим, окрім напрямку “бойовий танець”, де можна виступати у чоботах.

Таким чином, широкий спектр пропонованих варіантів змагань в українському рукопаш і гопак-від жорстких иовноконтактних поединкі в до абсолютно безконтактних музичних форм - дає змогу кожному, хто займається, обирати той вид змагальної програми, який йому найбільш до вподоби.

ВИМОГИ ДО ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПІД Ч АС ЗАНЯТЬ

На заняттях з українського рукопашу гопак необхідно:

Підтримувати високу дисципліну, уважно слухати та виконувати команди викладача, інструктора.

Розпочинати, виконувати та приииняти усі дії лише за командою викладача.

До занять допускаються лише ті особи, які пройшли медичний огляд та отримали дозвіл лікаря.

Перед початком занять попереджати викладача про погане самопочу ття, попередні травми.

Не розпочинати виконання прийому, якщо не зрозуміли пояснення викладача.

Повідомляти викладача про всі зміни на спортивному майданчику, килимі, які можуть призвести до ушкоджень і травм (наявність зайвих предметів, пошкодження килима, несправність інвентарю, зброї тощо).

Переходити до основної частини заняття лише після ретельної о проведення підготовчої частини - проруху (20-30 хв).

Оглянути місце майбутнього тренування, звільнити його від предметів, які можуть бути небезпечними у разі падінь.

Зняти з себе всі предмети, які можуть травмувати вас або вашого партнера (ланцюжки, персні, ремені з металевими пряжками, значки, жінкам кульчики іт. п.).

Обрізати нігті, щоб не подряпати партнера.

Перед тим. як вивчати кидкову техніку; необхідно освоїти прийоми самострахування, щоб не отримати травми під час падіння.

Стежити за діями інших пар, аби не було зіткнень під час падінь.

Після падіння відразу вставати - так ви зменшите ризик падіння на вас бійців з іншої пари.

Кидки необхідно проводити лише на безпечній віддалі від стін та спортивних тренажерів у напрямку від центру до краю килима.

Дотримуватися меж розподілу площі килима між парами бійців, які встановлює викладач. Усі пари зобов’язані виконувати кидки в той бік, який встановив викладач.

16. Забороняється вивчати прийоми у стійці разом з прийомами боротьби, які виконуються лежачи.

І 7. Больові прийоми проводити обережно, з поступовим нарос танням сили. Після подачі партнером умовною сигналу, що прийом удався (з’явилися больові відчуття), негайно припинити тиск, щоб уникнути травми.

1 8. Виконуючи задушливі прийоми, необхідно пам'ятати, що при правильно проведеному захваті партнер може через кілька секунд утратити свідомість і не зможе подати сигнал здачі.

Вивчаючи техніку зі зброєю, завдавати партнеру навіть легкі удари заборонено, їх потрібно лише імітувати, зупиняючи навчальну зброю за 5-15 см від цілі.

На заняттях із використанням навчальної зброї потрібно дотримуватись якнайсуворіших заходів безпеки, оскільки імовірність травм різко зростає. Дії, при яких застосовується навчальна зброя, необхідно чітко контролювати. Перед роботою в парах необхідно тренувати точність ударів, дозування сили удару на спеціальних пристроях, а також навчитися зупиняти удар, укол чи поріз зброєю перед ціллю, тобто лише іміту вати удар.

Ужити заходів безпеки з метою уникнення травм під час падіння з навчальною зброєю. Зброя повинна відповідати вимогам техніки безпеки (тобто має бути м’якою, не мати гострих кутів).

Заборонено відпрацьовувати прийоми у парах у взу їті, яким можна травмувати партнера (на товстій твердій підошві (кросівках), із підківками, зі шнурівками, які закінчуються металевими ковпачками, із металевими пряжками та защіпками і т. п.).

Заборонено працювати в парах в одязі, який має дірки (порваний), металеві ґудзики, пряжки і т. п. Цс може призвести до травм - вивихів, переломів, подряпин.

Уміти надавати першу медичну допомогу при травмах. У разі поганого самопочуття або травми негайно звертатися до викладача.

У залі обов'язково має бути аптечка з усім необхідним для надання першої медичної допомоги.

Перед гиль як відпрацьовувати ударну техніку на спеціальних тренажерах, потрібно перевірити‘їх технічний стан: чи вони справні, чи наїх поверхні немає місць, через які можна отримати травми, завдаючи удари.

Удари доцільно завдавати у центр тренажера чи у спеціально позначені місця.

Перші удари у прилад завдавати не у повну силу. Лише переконавшись, що ви не завдасте собі травми, можна нарощувати силу удару.

Звернути особливу увагу на правильне формування бійцем ударних поверхонь (кулака, ребра долоні, стопи тощо), оскільки неправильне виконання цієї дії може призвести до значних травм - переломів, забоїв, вивихів.

І Іід час відпрацювання зв’язок та комбінацій ударної техніки у нарах особа, яка атакує, у разі необхідності повинна припиняти атаку і попереджати партнера про перешкоду позаду - стіну, спортивний тренажер, іншу пару бійців, щоб попередити зіткнення.

Заборонено проводити відпрацювання прийомів окремими особами та у парах ближче ніж за 1,5-2 м від стін, дзеркал, спортивних приладів та інших небезпечних предметів. Якщо віддаль від бійців, які виконують вправи, до цих предметів менша від визначеної, то потрібно негайно припинити виконання прийому чи вправи і продовжити її виконання лише відійшовши на безпечну віддаль. Особі, яка атакує, заборонено розпочинати атаку у тому випадку, коли це може і іризвєсти до входу у небезпечну зону, тобто на відстані ближче ніж 1,5-2 м від інших предметів.

У разі проведення заняття на відкритому повітрі (на спортивному майданчику, на стадіоні тощо) забороняється: виходити за межі майданчика, зазначеного викладачем, викопувати вправи на небезпечній відстані від парканів, стін, лавок і т.п., займатися на траві, мокрій від дощу чи роси, на мокрому від дощу грунті через небезпеку падіння, на похилих ділянках, неподалік від урвнш, біля дерев і кущів, через які можна отримати травми.

Заборонено проводити долання смуги перешкод, якщо споруди мокрі від дощу чи роси, присипані снігом або несправні,

Під час проведення занять на відкритому повітрі гопаківці повинні бути одягнуті відповідно до іюгоднихумов. У разі відсутності необхідного одягу, взутгя, головного убору спортсмени до заняття не допускаються.

Рекомсдації з техніки безпеки та профілактики

спортивного травматизму на заняттях з українського

рукокашу гопак

Входити до залу тільки у присутності викладача та у спортивному одязі.

Проведення занять без викладача суворо заборонено.

До занять допускаються лише ті особи, які пройшли медичний огляд.

Під час занять необхідно беззастережно виконувати команди викладача, інструктора.

За 20-25 хв до роботи у парі або на тренажерах гопаківці повинні виконати розминку, звернувши особливу увагу на виконання вправ для зап'ясть, стін, м’язів шиї, масаж носа та вушних раковин.

У випадку нездужання або травми боєць повинен негайно повідомити викладача.

Забороняється проводити поєдинки між особами, які мають велику різиищо у вазі, використовують старі боксерські рукавиці, не застосовують захисне обладнання (боксерські шоломи, нагрудники, щитки на ноги, капи, мушлі).

Необхідно оволодіти навичками безпечного падіння.

Спортсмени зобов’язані стежити за чистотою спортивної форми, підстригати нігті, після тренування приймати душ.

Дозволяється користуватися тільки справним спортивним інвентарем (груші, шведські стінки і т. п.).

Необхідно утримувати зал і спортивні тренажери у чистоті, регулярно провітрювати приміщення.

Після закінчення тренування вихід із залу чи іншого місця тренування здійснювати під контролем викладача, інструктора.

ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ


13.1. Завдання психологічної підготовки

Психологічна підготовка є вирішальним чинником, який впливає на рівень прояву механічних, фізичних і тактичних можливостей орі анізму людини при великих навантаженнях, а особливо у реальній бойовііі ситуації. Проте досягнути рівня фізичної і техніко-тактичної пїді оговки значно легше, ніж психологічної готовності до бою.

Гопак як бойове мистецтво ставить високі вимоги до психіки учня, оскільки стан ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ б! головною умовою перемоги в реальному бою.

Для ефективного проведення психологічної підготовки гопаківця потрібно знати його індивідуальні особливості: психодинамічні, фізіологічні, біохімічні, фізичні, особистісно-соціальні.

Психологічна підготовка починається з психодіагностики - виявлення рис характеру, психофізичних особливостей учня в умовах тренування і бойової ситуації. Вона полягає у підготовці гопаківця шляхом виливу на його поведінку і психологічні якості в умовах тренування та змагань. І Ісихологічна підготовка передбачає виховання у гопаківця цілеспрямованості, наполегливості, рішучості, сили волі, активності та інших позитинних якостей.

Головну роль у психологічній підіиювці гопаківця відіграссамостійна іцоденна праця над своєю психікою з допомогою аутотрепингу (АГ), самогіпнозу і медитації. Тому тренуванню власної психіки потрібно відводити стільки ж часу, як і фізичному вдосконаленню.

Виходячи з вищезгаданого, перед учителем стоять так і завдання:

-  ознайомити і навчити учня прийомів і методів психологічної саморегуляції;

-  психологічно підготувати його до тривалого тренувального процесу;

психологічно підготувати учня до продуктивної праці в екстремальних умовах змагань і реального бою.

Під час змагань;

-  підготувати учия до конкретного бою;

керувати станом учня, його поведінкою під час турніру і певного бою;

створення загального психологічною клімату всього колективу для сприяння результативним діячі кожного учасника змагань.

Психологічна підготовка гопаківця складається з таких етапів: загальна психологічна підготовка та психологічна підготовка до змагань. Ці два етапи пов’язані між собою, але кожний з них має свої особливості, які необхідно враховувати у методиці тренування.

Загальна психологічна підготовка спрямована на формування якостей особистості, вольових якостей, розвиток підсвідомих стереотипів поведінки, необхідних в реальній бойовій ситуації: як для успішного проведення спортивного двобою, так і для виконання справжнього бойового завдання щодо знешкодження озброєного нападника.

Дія цього необхідно:

-  звести до мінімуму і заблокувати у своїй психіці прояви страху перед небезпекою;

навчитися вести бій із використанням підсвідомості (перейшовши па наочно-дійові та наочно-образні шляхи сприйняття інформації).

Психологічна підготовка до змагань визначається завданнями, які потрібно вирішити в конкретних змаганнях:

—  визначення основної мсти висту пу у майбутньому змаганні;

—  вивчення сильних і слабких сторін супротивників і підготовка до дії з урахуванням цих особливостей;

-  формування твердої впевненості у власних силах і можливостях для досягнення перемоги;

-  набуття максимальної готовності до вольового і фізичного напруження і вміння проявити його в умовах змагань;

—  уміння максимально розслабитися після бою і знову мобілізуватися перед наступним поєдинком.

Для того, щоб досягнути найвищих ступенів майстерності, учень повинен удосконалювати себе духовно і фізично.

Результатом психологічної підготовки гопаківця повинен бути стан психологічної готовності до ведення максимально ефективних дій у будь-яких умовах зовнішнього середовища з використанням усього багажу знань і навичок.

13.2. Розвиток спеціалізованих психічних якостей

Ефективність вирішення техиіко-тактичних завдань у гопаку багато у чому залежить від рівня розвитку психічних якостей, без яких неможливе досягнення високоїтехнічної майстерності.

Розглянемо найбільш важливі психічні якості, які потрібні для успішного ведення бою. Серед них варто окремо відилити сприймання, увагу і мислення.

СПРИЙМАННЯ - особливо важливе спеціалізоване м’язово- рухове сприйняття простору і часу, без якого неможливий аналіз рухів супротивника. Сприймання включає такі конкретні якості: відчуття дистанції, часу, орієнтація у просторі, відчуття положення тіла, пересування, відчуття удару, швидкість реакції. Всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозуічовлені.

ВІДЧУТТЯ ДИСТАНЦІЇ - вміння точно визначати відстань до супротивника як під час атаки, так і в захисті. 1 !а різних дистанціях це відчуття у людини неоднакове.

1 Іри оцінці відстані до супротивника в бою на середній і ближній дистанціях основне значені ія має м’язово-рухове сприйняття, а в бою на дальній дистанції - зорове сприйняття та швидкість реакції.

Найкращим засобом для розвитку відчуття дистанції с бої в парах. Учень повинен привчати себе стежити за найменшими змінами дистанції і швидко визначати моменти, коли вона найбільш придатна до атаки.

Вибір моментів для атаки вимагає тісного взаємозв’язку відчуття дистанції з відчуттям часу.

ВІДЧУТТЯ ЧАСУ визначається особливостями протікання фізіологічних і психічних процесів в організмі.

Урівноваженість процесів збудження і гальмування створює передумови для запобігання несвоєчасному руху. Завдяки розвинутому відчуттю часу можна вибрати моменти атаки тоді, коли супротивник вже не в змозі уникнути удару, а також оцінювати тривалість окремих часових інтервалів бойових дій і раціонально вт рачати власні сили. Відчуття часу розвивається, як правило, в бою з партнером, а також у вправах на приладах, що швидко рухаються (м’яч на джгутах, пневматичні груші, лапи тощо).

ОРІЄНТАЦІЯ В ПРОСТОРІ. Ведучи напружений бій, маневруючи, атакуючи і контратакуючи супротивника, захищаючись від його ударів, гоиаківець повинен уміти у будь-який момент визначити своє положення у просторі відносно предметів зовнішньої о середовища (у змаговому колі - канагів). Атака найбільш ефективна тоді, коли супротивник знаходиться у незручному положенні і щось стримує його рух (предмети зовнішнього ССрСДОВИЕЦа).

Для вміння орієнтуватись у змаговому колі потрібно даги одному з учнів завдання проводити бойові дії в кутах, біля канатів і частіше робити звідти виходи, а іншому - не допускати цього і триматися середини змагового кола.

Під час бою гоиаківець повинен постійно шукати зручне вихідне положення для атаки, захисту і контратаки.

Уміння контролювати положення свого тіла по відношенню до супротивника створює передумови для успішних бойових дій.

Добрим засобом для розвитку орієнтації в просторі є спеціальні вправи на відпрацювання біомеханіки ударів та захисту (на місці і в русі). Корисно проводити бої «з тінню», попарно, з урахуванням положення тіла відносно супротивника і вибору місця дії у змаговому колі.

Г'опаківець повинен навчитися змінювати бойове положення, вибирати найбільш зручну позицію під час захисту для наступних контратак.

ВІДЧУТТЯ ВІЛЬНОСТІ ІІЕРЕСУ ВАННЯ. На дальній дистанції відчутно вільності руху сприяє швидке пересування і недосяжність, па ближній і середній - надійний захист за допомогою рук, тулуба і відступ з лінії атаки за допомогою різних кроків.

Основою для розвитку відчуття вільності пересування с опанування координацією рухів і правильною технікою руху з оптимальним чергуванням напруження і розслаблення м’язів, умінням завдавати ударів різної сили, що виховує впевненість у собі. Удосконалюється вільність пересування також під час змагань. Г'опаківець повинен навчитись не напружуватися без потреби, триматися вільно і невимушено навіть в екстремальних умовах.

ВІДЧУТТЯ УДАРУ. Для ефективного ведення бою одним з головних проявів спеціалізованих відчуттів є відчуття удару. Воно забезпечується відображенням моменту дотику ударної поверхні до цілі.

Спортсмен повинен навчитися завдавати ударів різної сили, швидкості і довжини з різних вихідних положень.

Найбільш складно навчитися сильних акцентованих ударів. Гопаківець повинен бути впевнений утому, що своїм ударом виведе з ладу суперника. Нокаутувальний ефект удару зумовлений його несподіваністю (коли суперник недостатньо уважний), точністю, силою і місцем ураження. Крім цього, удар повинен бути завданий тією частиною ступні чи кулака, які забезпечують максимальну жорсткість (ударною поверхнею). Під час реального бою він повинен знешкодити супротивника якомога меншим числом ударів у найкоротший період часу. Для цього всі удари спрямовуються у найвразливіші місця людського організму (больові точки).

Відчупя удару відпрацьовується у вправах на мішках, лапах незахнщеними руками і ногами, щоб найбільш чітко відчувати місце, яким завдається удар.

ШВИДКІСТЬ РЕАКЦІЇ. Кожному гопаківцю у бою притаманний певний руховий тип реакцій, пов’язаний із характерним для нього розподілом уваги. Психологи розрізняють реакцію сенсорного, моторного і нейтрального тип ів.

Увага бійця сенсорного типу реакції зосереджена на тому, щоб відгадати задум противника і передбачити його дії. У цьому випадку змагуи часто втрачає можливість своєчасно атакувати, захищатись і контратакувати.

Бійці з моторним типом реакції зосереджують увагу в цілому на власних ударах, підсічках або захисті, а не на узгодженні власних дій з діями супротивника і його задумами, внаслідок чого вони поспішають і необдумано атакують (або передчасно захищаються).

Нейтральний тип реакції дозволяє змагуну розподіляти увагу як на його власні дії так і на дії супротивника, внаслідок чого він своєчасно переходить від атаки до захисту і контратаки. Зазвичай для бійців характерне поєднання декількох типів реакцій, що значно ускладнює, але разом з тим і урізноманітнює техніку.

Знання психологічних особливостей учнів дозволяє вчителю цілеспрямовано підбирати індивідуальні завдання для розвитку реакції нейтрального типу.

Для розвитку швидкосі і реакції використовуються спеціальні завдання на реагування під час виконання загальнопідготовчих, спеціальнопідготовчих і бойових вправ.

І Іід час бою спортсмен і ювинен зосереджувати всю свою увагу на діях супротивника. Без загостреної уваги, відпрацьованої під час

самостійних психотренувань, важко швидко і правильно сприймати та переробляти інформацію, продуктивно мислити, своєчасно реагу вати на зміну тактичного стану і контролювати свою діяльність.

Підтримка високої о рівня уваї и потребує великих витрат нервової енергії. ІЗтома організму знижує інтенсивність уваги внаслідок охоронного гальмування.

Стійкість уваги характеризується спрямованістю психічної діяльності, яка дозволяє не відволікатися від вирішення основного завдання.

Уваїу бійця можна покращиш під час навчально-тренувальних занять. Характер бойових вправ з партнером, під час яких постіймо існує загроза отримати удар, викорис тання макету зброї, а також реальної зброї спонукає до інтенсивної і стійкоїуваги. Водночас в інших випадках тренувальної діяльності учень може відволікатися, наприклад, під час виконання спеціальнопідготовчих вправ, вправ із приладами. Щоб із достатньою інтенсивністю зосереджувати у вагу на своїх діях під час змагань, учень повинен виробити в собі бажання концентруватися на сприйнятті вправ, що виконуються на тренуваннях.

Усі вправи для розвитку швидкості реакції одночасно покращують увагу бійця, тому що потребують розподілу її між двома-трьома процесами: появою подразника (удару, загрози супротивника) і власними діями у відповідь.

Гопаківець повинен вміти миттєво переключати увагу, щоб реагувати на найменші зміни обставин бою.

БОЙОВЕ МИСЛЕННЯ. Мислення як процес узагальненого відображення дійсності реалізується у словесній формі. Разом з тим воно спирається на конкретні образи, відображаючи предмети і реальні явища.

Мислення бійця тісно пов’язане зі сприйняттям і уявою. Необхідними умовами успішного вирішення тактичних завдань є спостережливість, зорова пам’ять і уява. Для досягнення перемоги необхідно вміло застосовувати найбільш раціональні методи боротьби, знаходити оптимальні в конкретних умовах способи і прийоми (несподівані удари, кидки, захвати), створювати ситуації, зручні для себе і незручні для супротивника тощо. У цьому випадку творче мислення реалізується у тактичній діяльності гопаківця і таким чином набуває головного значення для успіху під час бою. Вибір можливих варіантів - предмет оперативного мислення.

Для виховання тактичного мислення необхідний творчий підхід до проведення вільних і обумовлених боїв. Бійці повинні спостерігати за діями супротивника і правильно реагувати на них, миттєво приймаючи рішення, вірно вибирати контрдіюта долати труднощі, які виникають у ході бою, а у разі необхідності миттєво змінювати своє рішення щодо способу ведення бою.

Учитель повинен уміло підбирати учневі різних за манерою ведення бою супротивників і моделювати як окремі елементи бою, так і боїв цілому. У процесі підготовки мислення іопаківця потрібно моделювати різні реальні бойові ситуації із загрозою для життя, пропрацьовувати оптимальні варіанти їх вирішення. Мислення бійця повинно бути спрямоване на аналіз тактичних варіантів своїх дій з урахуванням дій супротивника.

Удосконаленню тактичного мислення гопаківця допомагає участь у змаганнях, що є ефективним методом підвищення майстерності.

Таким чином, виховання всіх перерахованих психічних якостей пов’язане з рівнем техніко-тактичної і фізичної підготовки учня. Основою для оволодіння техніко-такгичною майстерністю і вмінням застосувати її в екстремальних умовах с індивідуальна психологічна підготовка бійця.

13.3. Розвиток вольових якостей

Одним із головних факторів перемоги в бою с сила волі, під якою розуміють здатність керувати собою - своїми діями, вчинками, думками, хвилюваннями - для досягнення свідомо поставленої мети.

Учню весь час потрібно долати різноманітні труднощі - проходити випробування великими фізичними навантаженнями, втомою, стійко переносити отримані удари, у складних умовах миттєво оцінювати хід бою і приймати рішення. Його діяльність має суто вольовий напрямок, тому виховання сили волі - одна з головних проблем підготовки гопаківця. Для цього потрібно враховувати його особисті мотиви на шляху досягнення мети.

Викликавши в учня серйозне зацікавлення гопаком, варто виховувати у нього бажання розвивати силу волі.

Основні принципи процесу самовиховання сили волі такі:

1) потрібно навчитися володіти собою і робити не те, що хочеться, а те, що потрібно;

2)  самовдосконалюватися завжди і в усьому, робити все і завжди найкращим чином, точно, акуратно, намагаючись передбачити результати своїх дій;

3)  стежити за собою і завжди шукати причини поразок* і невдач насамперед у собі, а не в об’єктивних умовах чи інших людях - бути найсуворішим суддею самому собі.

Бажання до самовиховання своєї сили волі повинно бути провідним мотивом діяльності бійця.

Одним з головних завдань учителя с виховання в учнів цілеспрямованості, яка виявляється у чіткому розумінні цілей і завдань, активному і постійному підвищенню своєї майстерності. Справжня цілеспрямованість виникає тоді, коли учень намагається через фізичний вишкіл дійти до досконалості духу, у чому і полягає суть українською рукопашу гопак.

Необхідною рисою, яка забезпечить досягнення поставленої мети, є наполегливість. Дія виховання наполегливості важливо, щоб учень відчував потребу у самовдосконаленні тіла і духу, віру у перспективу своєї спортивної діяльності, був упевнений, що працелюбність на тренуваннях і стійкість у бою будуть сприяти формуванню його майстерності.

Щоби своєчасно приймати рішення в найбільш гострі моменти двобою, без вагань приводити їх у дію, переборюючи страх та інертність, гопаківцю потрібні сміливість і рішучість. Виховання цих якостей варго починати з прищеплення бійцеві впевненості, віри у свої сили, розкриття його позитивних сторін і якостей. Сила волі проявляється у цілеспрямованості, самоопапуванні, витримці, ініціативі і дисциплінованості.

Цілеспрямованість у гопаківця виражається у розумінні поставлених перед ним цілей і завдань, у намаганні досягти як високих спортивних результатів, так і духовної і фізичної досконалості.

Сзмоопанування і витримка необхідні бійцеві для успішного переборювання в собі негативних емоційних станів, розгубленості, пригніченості або перезбудження, які можуть виникнути перед боєм і в бою. Ці якості необхідні також для протидії втомі, яка зростатиме під час бою, а також для стійкого перенесення ударів і травм.

Ініціативність бійця проявляється у здатності вносити новаторство у виконання технічних і тактичних прийомів як під час тренування, так і в бою, творчо використовувати засвоєні технічні прийоми ведення бою.

Дисциплінованість гопаківця як змагуна проявляет»,ся в умінні підкоряти свої дії і поведінку завданням колективу, дотриманні режиму тренувань, правил ведення бою.

Вищезазначені вольові якості міцно пов’язані між собою і впливають одна на одну. У випадку недостатнього розвитку однієї з вольових якостей інші також не можу і ь бути добре розвинен і.

Сила волі виховується і загартовується у процесі подолання труднощів і перешкод. Основним засобом виховання вольових якостей у гопаківця є його самостійна щоденна праця над своєю психікою з допомогою AT, самогіпнозу, медитації тощо. Важливим для виховання волі є систематичне виконання тренувальних вправ, специфічних для ведення двобою, спрямованих на вдосконалення фізичного розвитку, оволодіння технікою і тактикою ведення бою. Виконуючи не, учень виховує в собі силу полі і виробляє найбільш придатні для себе прийоми подолання труднощів.

Вольові якості бійця перевіряються тільки під час реального бою. Але й у процесі самовдосконалення учні набувають навичок подолання труднощів. Особливо ефективні при цьому навчально-тренувальні бої з використаннях» макетів зброї і реальної зброї, що вимагає від гопаківця максимальної реалізації всіх своїх умінь і навичок.

13.4. Виховання здатності до саморегуляції психічного стану

Вміння регулювати психічні стани є одним з найважливіших аспектів підготовки гопаківця.

Для зниження психічної напруженості спортсмен може в и кори стовуват и:

а) переключення думок і уваги на образи та явища, що викликають позитивні емоційні реакції;

б) переключення думок наспортивну техніку, процес спортивною вдосконалення;

в) самоаналіз, спрямований на заспокоєння, зниження відповідальності за результати виступу;

г) самонакази типу “заспокійся”, “не хвилюйся”, “візьм и себе в руки” тощо.

Для зниження рівня збудження можна застосовувати прийоми, пов’язані з використанням рухів і зовнішніх впливів:

а) довільну затримку виразних рухів, притаманних збудженому стану;

б) довільна регуляція дихання шляхом застосування інтервалів вдиху і видиху, затримки дихання;

в) послідовне розслаблення основних груп м’язів із застосуванням заспокійливих формул аутогенноготренування;

г) чергування напруження та розслаблення локальних груп м’язів;

д) контроль за власного мімікою, виразом обличчя, моторикою га іншими зовнішніми проявами, підведення їх до рівня, що відповідає нормальному спокійному стану;

е) заспокійливі прийоми масажу і самомасажу.

Д ія підвищення рівня збудження з метою мобілізації спортсмена перед виступом, налаштування на максимальну віддачу сил під час бою можна використовувати такі методи:

Словесні самовпливи, якими спортсмен оволодів у процесі підготовки:

а) концентрація думок на досягненні перемоги (високого результату);

б) створення уявлення про переваги над суперником, яка налаштовує на максимальне використаннятехніко-тактичних. і фізичних можливостей;

в) еамоиереконання, спрямоване на і іідвищення відповідальності за результат виступу.

Створення комплексу уявлень, що відповідають найкращій бойовій готовності, оптимальному результату, перемозі над суперником.

Ідеомоторні уявлення про “коронні“ удари, вирішальні атаки тощо.

Прийоми, пов'язані із застосуванням рухів, поз і зовнішніх впливів, що підвищують рівень збудження:

а) тонізуючі рухи;

б) довільна регуляція дихання із застосуванням короткочасної' гіпервентиляції;

в) використання елементів розминання з імітацією “коронних” ударів та зв'язок, вирішальних атак;

г) збуджувальні прийоми самомасажу і масажу (розминання, рол прання, ударні прийоми);

д) використання холодових подразників (лід, хлоретнл), що впливають на локальні ділянки тіла (потилична, крижова і підколінна).

Рекомендована література

Алман Б., Ламбру А. Самогипноз (руководство по изменению себя).- М.; Класс, 1994. - 192 с.

Асаджоли Р. Психосинтез: теория и практика.- М.: REFL - book, 1994.-С. 16.

Бокс: Учебник для ин-тов физ. культуры / Под общ. ред. И.П. Дегтярева - М.: Физкультура л спорт, 1979.- 287 с.

Бранд Дж. Крети. Психология в современном спорте / 11ср. с англ. ХанннаЮ.Л. М.: Физкультура и спорт, 1978- С. 95-109.

Велес Книга: легенди, міти, думи: Скрижал і бутгя українського народу / Заг. ред. В. Довгича.- К.: Індосвропа, 1995.-С. 48, 77,265-266.

Вуджек Т. Тренировка ума (упражнения для развития повышенного интеллекта).- С.Пб.; Питер. 1996.-244 с.

I агонии A.C., Гагошін С.Г. Психотехника рукопашной схватки. - С.Пб.: Атон, 1999. - 320 с.

Горбунов Г.Д. Психопедагогика спорта - М.: Физкультура и спорт, 1986.-С. 193-205.

Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. - М.: Политиздат, 1989. -319 с.

Ю.Залссский Г.Е. Психология мировоззрения и убеждений личности. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 144 с.

Иванов О. Л. Кикбоксинг.-K.: Air Landg; Перун.—C. 258-264.

Игнатенко A.B. Как стать феноменом.- М.: Импульс, 1992.

Іван Сірко/Упоряд. В.А. Чуйка. К.: Веселка, 1992.—С 125-130.

Каппони В., Новак Т. Сам себе психолог.- 2-е изд.— С.Пб.: Питер, 1996-224 с.

Келлер B.C. Деятельность спортсменов в вариативных конфликтных ситуациях-К.: Здоров’я, 1977.

Келлер B.C., Платонов В.М. Теоретико-методнчні основи підготовки спортсменів.-Л.: Українська спортивна асоціація,


-С. 171-190.


Коваль С.Н., Хомин К). Е. }\ух воина.- Краснолар: Маели,

1993.

Коренберг В.В. Психологический ракурс гимнастики-Минск: Высшая школа, 1978.

Макаров Н., Антонов Г. Психологическая самоподготовка к рукопашному бою: Учеб. пособие - Минск: ЧП С.Ананич; ПКФ «Издательский Дом», 1993 - 80 с.

Мугггян В.С. Оптимизация техникогакгической и психологической подготовки в боевых искусствах // Слобожанський науково- спортивний вісник.-2001 .— №4— С. 52-55.

Психологическое обеспечение спортивной деятельности: Учеб. пособие для слушателей ВШТ ГЦОЛИФКа.- М.: ГЦОЛИФК, 1989.- 74 с.

Психология и современный спор г: Междунар. сб. науч. работ по психологии спорта / Сост. Радионов, К. Худаков.- М.: Физкультура и спорт, 1978.

Резина Ю.И. Учитесь самообладанию или еще раз об аутогенной тренировке. М.: Знание, 1987.-96 с.

Савченко В.Г. Основи психологічної підготовки спортсменів високої кваліфікації: Автореф. дис. ...д-ра псд. наук - К., 1997- 48 с.

Спортивная гимнастика: Учебник для ин-тов физ. культуры/ Под ред. Ю.К. Гавсрдовского, В.М. Смолсвского.- М.: Физкультура и спорт, 1979 - 327 с.

Тарас А.Е. Боевая машина: Руководство по самозащите. - Минск: Харвест, 1999.-592 с.

Филатов А.Т. Аутогенная тренировка.- 2-е изд., псрсраб. и доп. К.: Здоров’я, 1987- 128 с.

Худаков К.П. Психологическое обеспечение подготовки боксеров.- М.: Знание, 1989 - 56 с.

Чоботар В. Психофізичні аспекти підготовки в національних одноборствах // Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали 111 Всеукр. наук.-практ. конф.-Л., 2002.-С. 66-71.

Эмоционально-волевая подготовка спортсменов / Под ред. А.Т. Филатова - К.: Здоров'я, 1982.


ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У

ГОПАКУ

У процесі проведення тренувальних занять з національних одноборств на етапі початкової підготовки поряд із вивченням технічних прийомів необхідно звертати увагу на фізичну і психологічну підготовку спортсменів, зокрема на розвиток у них сили і спритності та формування вольової готовності протидіяти супернику. Ефективними засобами зазначених видів підготовки виступають народні різновиди протиборства та рухливі ігри з елементами протиборства, оскільки за струкіурою рухової діяльності вони спрямовані на досягнення перемоги шляхом безпосередньої протидії за допомогою імпровізованих рухових дій. Саме така діяльність здійснюється у процесі ведення поєдинків у гопаку [23], рукопашіта інших національниходноборствах.

Під час підбору навантаження тренер повинен ураховувати вікову періодизацію розвитку дитини. Це зумовлено тим, що молодий організм ще розвивається, і великими навантаженнями можна пригальмувати його ріст, пошкодити функціональні системи організму. На тренуваннях варто давані більше загальної фізичної підготовки з плавним переходом у спеціальну. До загальної фізичної пі ГОТОВ КИ треба включати різні види рухової діяльності та ігри зі зміненими правилами під техніку чи специфіку гопака. Наприклад, силовий футбол, волейбол ногами, баскеїбол верхи один на одному і т. п. Ці вправи повинні впливати на розвиток фізичних якостей, які потрібні спортсменам на початовому етапі їхнього фізичного розвитку, тобто розвивали б швидкість, гнучкість, вибухову силу, спритність, відчуття рівноваги, витривалість.

На початковому етапі спортивної підготовки спортсменів з українського руколашу гопак необхідно враховувати спсцифі ку ударно- кидкового егилю ведення поединку та у першу чергу розвивати ті якості, які є спільними для ударного та борцівського компонентів гопака: спритність, вибухову силу, відчуття рівноваги. Пізніше варто спрямувати зусилля па розвиток тих якостей, які є важливими для ударної техніки, після цього розвивати якості, необхідні для вивчення бор ці пської техніки. Цей принцип побудови тренування застосовується з метою навчити гопаківців переходити під час поєдинку від однієї техніки до іншої.

Фізична підготовка е основою для формування рухової акт ивпості гопаківця. Основними фізичними якостями, необхідними для досягнення перемоги у змаговому колі, є сила, швидкість і витривалість, рівень яких досягається безпосередньою фізичною підготовкою. Відповідно до цього фізична підготовка вирішує завдання розвитку силових, швидкісно-силових та інших якостей. Для того, щоб подолати фізичний супротив і тиск супротивника у ближньому бою, гопаківцю необхідний високий рівень розвитку силових здібностей, які проявляються у максимальній силі м’язів [19].

14.1. Вплив особливостей техніко-тактнчіїого арсеналу на розвиток фізичних якостей

Особливість гопака полягає в тому, що цей стиль одноборства дозволяє застосовувати не лише ударну, але й кидкову техніку, тобто має ударно-кидковий техніко-тактичний арсенал. Ударна техніка -1 іе приблизно 60%усьоготехніко-тактичногоарсеналу. Кидкова техніка (або борцівська) - це 40% бойового арсеналу гопака. Через іде спеціальна фізична підготовка в українському рукопаші гопак відрізняється від спеціальноїфізичної підготовки в інших видах спорту, які за технічним арсеналом є подібні (наближені) до техніки гопака (або ударної, або кидкової). До таких видів належать бокс, вільна боротьба, дзю-до, кікбоксинг, рукопашний бій, саньда і т. п. Тому на тренуваннях з українського рукопашу гопак можна використовувати деякі засоби загальної та сі іеціальної фізичної підготовки тих чи інших, наближених до гопака, видів спорту.

Комплексний змаг в українському рукопаші гопак передбачає двобої з використанням дворучної та одноручної зброї у поєднанні з ударно-підс і кальною технікою ніг та бій голіруч з використанням як ударної, так і борцівської технік. Зрозуміло, що у таких умовах можливий техніко-тактичний арсенал є надзвичайно широким і несподівані рухові завдання виникають постійно. Тому розвиток спеціальної спритності набуває ключового значення у тренувальному процесі, особливо на стані початкової спеціалізації. Культивування цієї якості є стратегічно важливим фундаментом не лише для підвищення індивідуальної майстерності кожного спортсмена зокрема, але й для розвитку техніко-тактичних надбань школи в цілому. Адже відомо, що високорозвинута спритність дозволяє швидко вносити корективи у техніку без втрати її результативності, не раз навіть безпосередньо під час змаїу Культивування цієї якості стимулює творчий пошук у засвоєнні все нових і новихтехніко-тактичиихзасобів спортсменами і таким чином запобігає догматизму є запорукою безупинного розвитку школи.

14.2. Загальні та спеціальні фізичні якості

Фізична підготовленість є базою для досягнення високих результатів в українському рукопаші гопак. Вона характеризується певним рівнем розвитку фізичних якостей, а також форм і функцій, гопаківця. Чим сильніший і працездатні ший організм, тим краще він сприймає тренувальні навантаження, швидше до них адаптується і довше залишається у стані тренованості. Без доброї фізичної підготовки в умовах поєдинку неможливо ефективно і довго проявляти технічні,тактичні якості. Тому фізична підготовка у єдності з процесом удосконалення елементів техніки і тактики спортсмена є провідним напрямом тренування у цілому. Недооцінка значення різноманітних вправ у підготовці гопаківця роблять його розвиток однобічним, що неминуче веде до нестабільних спортивних результатів, а у ряді випадківдо припинення росту спортивної майстерності. Усе це знижує інтерес до тренувань і не дозволяє повною мірою розкрити природні здібності гопаківця. Тренер і спортсмен повинні дбати про досягнення високого рівня фізичної підготовленості на всіх періодах і етапах тренувального процесу. Газом з тим фізична підготовленість спортсмена у міру росту його кваліфікації і тренованості повинна ставати все більш спеціалізованою, шоби. з одною боку, сприяти більш повному вихованню спеціалізованих фізичних якостей і навичок, аз другого - доповнювати спеціальне тренування, забезпечити рівновагу всіх сторін підготовки і розвитку спортсмена.

Рівень фізичної підготовленості гопаківця змінюється у міру розвитку його спортивної майстерності, тому виховання фізичних якостей спортсмена треба здійснювати відповідно до потреб специфіки виду спорту.

Виховання сили. Зміст і характер розвитку у процесі поєдинку дуже різнобічний, щоб говорити про єдиний прояв сили в українському рукопаші гопак.

Динамічна сила гопаківця проявляється у русі і так званому динамічному режимі. Наприклад, сила, яка розвивається в ударах, захистах, бойових кроках.

За характером зусиль динамічна сила у гопаку, як і у боксі, поділяється на вибухову, швидку і повільну.

Під вибуховою стою розуміють прояв сили з максимальним прискоренням. Така сила розвивається, наприклад, в акцептованих ударах гопаківия.

Швидка сила проявляється у рухах, для яких характерна швидкість переміщень і відносно невеликий інертний супротив.

Повільна смій проявляється під час порівняно повільних рухів, які виконуються практично без прискорення. Типовим проявом повільної сили є безпосереднє подавляння супротиву суперника у ближньому бої у момент захватів і тримань.

Різні режими роботи і манера ведення бою вимагають різних проявів сили, особливо під час виконання ударних дій.

Виховання сили повинно відбуватися за двома напрямками.

Широке використання загальпорозвивальних вправ на гімнастичних приладах і без них, вправи з обважшовачамн, у супротиізі З партнером і т. п.

Виховання сили засобами сиеціальнопідготовчих і спеціальних вправ. Спеціальнопідготовчі вправи повинні добиратися так, щоби зберігався характер нервово-м'язових зусиль і структурна подібність до спеціальних вправ гопаківця. До їх ното числа належать вправи бсзпоссредного переборювання спротиву суперника у вигляді відш товхування, елементи силового тримання суперника, боротьба і т. ін.; переборювання інерції власного тіла під час захисту і переходів підзахисних дій до ударних і навпаки; виховання сили ударів на мішках, лапах, у парі з суперником і т. д.

Для виховання здатності основних м'язів гопаківця швидко (миттєво) розвивати зусилля до максимальних, швидко переключатись і багаторазово змінювати зусилля від мінімальних до максимальних, баїаторазово проводити гак званий «м'язовий зрив» з наступним миттєвим розслабленням м'язів можуть бути використані вправи з метанням і штовханням каміння, ядра, набивних м’ячів різної ваги, вправи з гантелями, еспандерами, робота з сокирою, лопатою, кайлом або мотикою, вправи зі штангою та ін.

Розрізняють два методи виховання сиди гопаківця: аналітичний і цілісний.

Аналітичний метод вправ дозволяє вибірково виховувати силу окремих м'язових груп, які несуть основне навантаження. Вправи анал ітич ного методу викої іуються в умовах адекватних режимііз силових напружень для цих груп. Наприклад, ефективним засобом виховання сили м'язів-розгиначів руки, які мають основне навантаження під час ударів, є швидкісно-силові вправи з обважпенням різної ваги (гантелями, металевими пругами, набивними м'ячами і под.), гімнастичні вправну швидкому відтисканні в упорі лежачи, вправи па розтягування механічних і гумових амортизаторів, вправи вибухового і штовхального характеру зі штангою, силовими блоками і т. ін.

Для кожного виду спорту характерний свій рівень розвит ку сили, залежний від специфіки спорту та умов її прояву. Так, максимальна сила розгиначів і згиначів передпліччя гопаківців має високий рівень розвитку, як і у боксерів, у той час, коли максимальна сила м'язів спини може досягати показників сили борців.

Цілісний метод є основним у вихованні спеціальної сили гопаківців. Він характеризується одночасним удосконаленням як силових можливостей гопаківця. так і його спеціальних навичок.

До числа вправ, спрямованих на вдосконалення спеціальної сили гопаківця цілісним методом у рамках освоєної навички, відносять підготовчі і спеціальні вправи з обважненням (свинцевими обважнювачами, гантелями малої ваги і под.): «бій з тінню», вправи на мішках, лапах та іншому приладді, ускладнене виконання імітаційних вправ у воді і т. п. Окрім того, вихованню сили цілісним методом сприяють цілеспрямовані спеціальнопідготовчі і спеціальні вправи без обважнення з партнером, вправи на лапах та інших приладах, які допомагають виробляти вибухову і швидку силу, а також комплекс вправ у боротьбі з суперником в умовах ближнього бою, який використовується для виховання повільної сили.

Найбільш ефективним засобом виховання вибухової і швидкої сили у гопаківця як цілісним, так і аналітичним методом є вправи з оптимальними навантаженнями, які повинні виконуватися з максимально можливим прискоренням. Тренер повинен добирати величину навантаження, враховуючи вагову категорію гопаківця і рівень його підготовки. Під час виховання сили за допомогою вправ з

обважнювачами гопаківцю необхідно повторювати завдання до тих гіір. поки швидкість рухів не почне помітно зменшуватися, структура рухів порушуватися, м’язове відчуття в управлінні цими рухами - послаблюватися. Після цього гопаківцю необхідно зробити вправи на розслаблення та активне розтягування м’язів, які брали участь у попередньому русі. Після цьопЗ багаторазово повтори ш ті ж рухи з максимальною швидкістю і структурною точністю, характерною для спеціального руху, використовуючи ефект силової післядії.

111,об уникнути адаптаїіійнихнаслідків, які можуть наступити після довготривалого виконання гопаківцем однакових вправ, тренеру необхідно періодично змінювати комплекс.

Виховання швидкості. Розрізняють загальну і спеціальну швидкість спортсменів. Загальна швидкість - це здатність проявлят и швидкість у найрізноманітніших рухах і діях, наприклад, у спринтерському бігу, спортивних іграх і т. п. Загальна швидкість проявляється у швидкому початку руху, швидкості неспецифічного пересування спортсмена, швидкому виконанні одиночних та інтенсивних рухів, у здатності миттєво переходити від одних рухів до інших.

Тісний зв’язок між загальною і спеціальною швидкістю, як правило, проявляється у спортсменів молодших розрядів на ранніх етапах їх спортивного формування. У міру зростання спортивної майстерності і кваліфікації спортсмена, зміни тренувальних вправ із загальнорозвивальних на спеціальні цей зв’язок зменшується. Тому цілеспрямоване використання у трену вальному процесі засобів, які виховують загальну швидкість, з метою розвитку спеціальних швидкісних якостей гопаківця виправдане на етапі початкової підготовки спортсмена. Зі зростанням спортивних результатів і тренованості споргсмена подальше вдосконалення швидкості повинно відбуватися шляхом раціонального добору тільки таких загальнорозвивальних вправ, які в координаційному відношенні максимально наближені до основних спеціальними вправами.

Спеціальна швидкість гопаківця прояв.тясі ься у латені ному часі реакції, у часі виконання одного удару, максимальному темпі виконання серії ударів, швидкості пересування.

В умовах поєдинку гопаківспь, як правило, стикається із комплексним проявом цих форм швидкості (швидкі одиночні і серійні удари, пересування, швидкість застосування захисту).

На початковому етапі у гопаківців невисокої кваліфікації спостерігається як односпрямована. так і різноспрямована зміна рівня спеціальних швидкісних якостей. Як правило, у мети досвідчених спортсменів, які захоплюються одностороннім удосконалення \і тільки деяких форм швидкості, рівень швидкості показників змінюється різноспрямовано: одні показники покращуються, другі залишаються без змін, а треті у деяких випадках навіть погіршуються. Наприклад, якщо у процесі тренувань основний час гопаківець відводить для вдосконалення швидкості одиночних і серійних ударів і мало часу приділяє вдосконалені по інших форм швидкості (часу реакції, швидкості пересування), то. як правило, швидкість атакувальних дій спортсмена покращується, а час реакції і швидкість пересування залишаються без змін, або навіть погіршуються.

Практика показує, що ефективність атакувальних і захисних дій передусім тісно пов’язана з високим рівнем розвитку всіх форм спеціальних швидкісних якостей гопаківця.

У практиці на виховання швидкості атакувальних і захисних дій у навчально-тренувальному занятті відводиться різний час. Усі наявні прилади (хіішки, груші, пунктболи, настінні подушки і т. п.) призначені для удосконалення швидкості ударів, у той час як приладів і тренажерів для виховання швидкості захисних дій, а також швидкості прересування немає. Тому основні форми швидкості розвиваються непропорційно.

Така практика розподілу часу тренування ускладнює процес виховання всіх форм швидкості ще й тому, що на середній дистанції час удару менший, ніж час застосування захисної дії. Тому для раціонального тренування швидкісних якостей гопаківця найбільш ефективний так званий коловий метод, який має широке застосування у спортивній практиці.

Методика колового тренування вимагає дотримання низки організаційно-методичних положень. Після проведення групового або індивідуального нроруху, який повинен мати швидкісну спрямованість, спортсмени поділяються на чотири підгрупи, бажано з парною кількістю спортсменів у кожній з них. Кожна з підгруп гопаківців за завданням тренера займає певну «станцію». Кожна «станція» призначена для вдосконалення певної швидкісної якості. Наприклад, на першій «станції» спортсмени вдосконалюють швидкість одиночних ударів, на другій - швидкість захисних реакцій, на третій - швидкість пересування, на четвергій - швидкість серійних ударів, виконаних з

максимально можливою часто гою.

Для зберігання стереотипності часових інтервалів, характерних для змагального поєдинку, час виконання вправ па «станціях» повинен відповідати тривалості одного двобою.

За командою тренера спортсмени починають одночасно виконувати вправи на «станціях» протягом трьох хвилин. Після 30- секундної перерви, необхідної спортсменам для переходу до наступної «станції», а також для часткового відновлення працездат ності, кожна підгрупа починає виконувати наступні завдання на насту пній «станції». Пройшовши повне коло і виконавши таким чином усі завдання, спортсмени відпочивають протягом трьох хвилин. У цей час вони повинні за допомогою вправ максимально розслабити ті і руни м'язів, на які припадало навантаження. І Іісля відпочинку підгрупи повторно проводять тренування коловим методом. Таким чином, загальний час колового тренування складає близько 27 хв.

Характер виконання вправ на кожній «станції» зумовлений рядом особливостей. На першій «станції» гопаківці розташовуються біля важких підвісних мішків (або інших приладів) і за командою тренера починають з максимальною швидкістю завдавати одиночних ударів лівою і правою рукою (або інші дії. вказані тренером). Щоб уникнути виникнення «швидкісного» бар’єру, іцо стабілізує розвиток швидкості рухів, гопаківцю необхідно використовувати обважшовачі різної ваги. Окрім цього, вкрай необхідно, щоб одиночні і серійні удари спортсмена виконувалися з різним ступенем м’язових напружень.

Па другій «станції» спортсмени вдосконалюють час захисних реакцій за допомогою тулуба - ухилами назад, ухилами вліво і вправо. Гопаківці стають у пари, нападники максимально швидко у різній послідовності завдають прямих ударів лівою і правою рукою. Ті, що стоять у захисті, реагують залежно від того, якого завдано удару. Щоб ускладнити можливості вгадування і збільшити часову невизначеність, ударів завдають через різний інтервал часу. ГІри цьому дистанція, з якої завдаються удари, повинна посту пово зменшуватися. Через 1.5 хвза командою тренера нападники переходять до виконання захисних дій.

На третій «станції» спортсмени вдосконалюють швидкість пересувань. Вони стають у бойовій стійці один навпроти одного на необхідній дистанції. Ведучий різко змінює відстань кроком уперед, назад або у сторони. Інший гопаківець повинен максимально швидко виконати необхідне пересування, зберігаючи при цьому дистанцію, на якій перед тим знаходився спортсмен. Через 1,5 хв за командою тренера спортсмени міняються ролями. Виконуючи ці вправи і вдосконалюючи швидкість пересувань, гопаківці вдосконалюють швидкість складної реакції, оскільки напарник, спостерігаючи за діями ведучого, не знає, у якому напрямі йому необхідно виконувати рух, шоб зберегги дистанцію. У міру вдосконалення швидкості простих пересувань характер пересувань треба ускладнювати. Спортсмени вдосконалюють швидкість Складних комплексних пересувань, виконуючи рухи у різних напрямках: вперед-вліво, назад-вправо, назад- вліво і т. д.

На останній, четвертій «ст анції» гопаківці розташовуються біля приладів і за командою тренера починають відпрацьовувати серії улюблених ударів (руками, ногами) на приладах з максимально можливою для них частотою протягом 10 с, потім 20 с відпочинку, після якого знову 10 с серійної роботи. Оскільки швидкість процесів відновлення у різних спортсменів неоднакова, гопаківці, які не готові до повторного виконання завдання, можуть збільшити інтервал відпочинку. Наприклад, якщо один спортсмен відчуває, що після 20 с відпочинку він не в змозі виконувати у високому темп і наступну серію ударів, він може ще ЗО с відпочивати (10с, коли всі виконують вправи, і 20 с зі всіма разом). За три хвилини такі спортсмени можуть виконувати до шести серій вправ.

Під час колового тренування тренер повинен постійно контролювати правильність виконання завдань на кожній «станції», звертаючи увагу на виконання завдань із високою швидкістю і на правильність техніки вправ.

Особливе місце у тренуванні спеціальних швидкісних якостей гопаківця має бути відведене вдосконаленню методів простої, і особливо складної реакції вибору з мстою покращення ефективності його захисту.

Проста реакція гопаківця - не відповідь на заздалегідь відомі удари у відоме відкрите місце противника.

Складна реакція вибору пов’язана з вибором погрібного удару у відповідь з усіх можливих відповідно до змін поведінки суперника. Суперник може завдавати ударів як лівою, так і правою рукою у найбільш несподіваній послідовності і в найрізноманатніші місця. Тому під час виховання складної реакції вибору поступово збільшують число змін обстановки. Тренер спочатку повинен навчити спортсмена обирати захист на заздалегідь відомі удари суперника, наприклад, на лівий прямий у голову. Потім спортсмену пропонують реагувати на одну з двох можливих атак, наприклад, лівий прямий у голову і лівий прямий у тулуб і т. д.

Один зі шляхів удосконалення швидкості реагування € тренування здатності до «передбачення» дій суперника за рахунок своєчасного реагування на зміну положень противника і його підготовчі дії, які передують атаці. Для цього спортсмену необхідно проводити умовні, вільні і змагальні бої з якомога більшою кількістю суперників, різних за стилем, характером і манерою ведення бою.

Підвищенню ефективності захисних дій сприяє також здатність використання гопаківцем у першу чергу найбільш простого захисту; па виконання якого витрачається найменше часу. Реєстрація часу обирання захисту гопаківцем за допомогою відхилів, ухилів вліво та вправо і захисту за рахунок підставляння долоні руки показав, що останній забирає найменше часу.

Швидкість і ефективність захисту' зростає, якшо від багатоударних атак використовувати не декілька послідовних захистів, а раціональне

їх поєднання.

Під час розвитку швидкості важливою умовою є оптимальний стан збудження центральної нервової системи, який може бути досягнутий тільки за умови, що попередня діяльність не дуже виснажила організм спортсмена. Тому вправи для розвитку швидкості виконуються на початку тренувального процесу.

Виховання витривалості. Особливості діяльності в українському рукопаші гопак поля гають у постійній зміні інтенсивності дій, які у кожному двобої і протягом усього поєдинку розпадаються на певну кількість епізодів і періодів, які чергуються із невеликими відрізками відпочинку. Тому для гопаківця дуже великого значення набуває рівень його аеробного та анаеробного стану організму, а також рівень його загальної і спеціальної витривалості. Отже, витривалість гопаківця буде залежати не тільки від того, як швидко він втомлюється, але й від того, як швидко він відновлюється. Якщо у хвилини найнапруженішої діяльност і енергетичне забезпечення гопаківця здійснюється за рахунок анаеробних процесів, то швидкість відновлення визначається м'язовим аеробним механізмом.

В українському рукопаші гопак з мстою вдосконалення загальної витривалості спортсмена використовують загальнопідготовчі (кроси, пересування на лижах, плавання, баскетбол, регбі, футбол, волейбол, інші рухливі ігри) та спеціальні вправи (вільні й умовні бої, робота у парах і на приладах).

Дія досягнення високого рівня витривалості необхідна чітка система добору вправ та їхньої організації. Експериментальні дослідження у видах спорту, наближених за гехніко-тактичними характеристиками до українського рукопашу гопак (наприклад, у боксі [2]), показали, що загальна витривалість спортсмена відчутно покращується, якщо у тренуванні використовувати спеціальні вправи, які викликають найбільш енергетичний здвиг і викоиуюіься при значній частоті серцевих скорочень, яка сягає 180 уд/хв (спаринги, вільні й умовні бої, робота на мішках). Причому дуже важливо, щоб ц.і вправи використовувались у визначеній послідовності. Одним з ефективних методів удосконалення загальної витривалості у гопаківців с колове тренування. Ефективний засіб підвищення витривалості - збільшення часу двобою до 5 хвилин і більше.

Для вдосконалення спеціальної витривалості, яка проявляється у здатності гопаківпя виконувати роботу з максимальною потужністю, в основному використовуються спеціальні і спеціапьнопідготовчі вправи (спаринги, умовні і вільні бої, вправи на приладах, «бійзтінню», вправи з партнером у парах без рукавиць, з набивними м’ячами, у пересуванні та ін.). Можна використовувати і загальнопідготовчі вправи: кроси, спортивні ігри та ін. Але, як правило, для виховання спеціальної витривалості найбільш ефективні спеціальні вправи.

Основним шляхом для вдосконалення спеціальної витривалості є ін іенсивна діяльність гопаківця у вільних і умовних боях (за рахунок частоїзміни партнера, ведення ближнього бою, ускладнення завдань та ін ), у вправах на приладах. 1 Іаприклад, під час виконання вправ на приладах використовують спеціальний вид навантажень і чергують роботу з відпочинком з метою виховання спеціальної витривалості. Так, у вправі на мішку протягом одного двобою спортсмен виконує з максимальною швидкісно та інтенсивністю 10-15 вибухових коротких серій (тривалістю від 1 до 1.5 с кожна), а у проміжках між серіями (10-15 с)-діїу повільному темпі. Після цього гопаківець відпочиває 1.5—2 хв і знову розпочинає вправи на мішках.

Для вдосконалена ті політичного механізму використовуються вправи, під час яких виконується безперервна інтенсивна робота (завдавання ударів по мішку, лапах, стінці).

Ефективним засобом підвищення витривалості гопаківця є тренування у гірських умовах. У зв’язку з тим, що в середньогір’ї парціальний тиск кисню знижений, то саме перебування там спортсмена сприяє підвищенню дихальних можливостей (підвищення вмісту гемоглобіну у крові) і стійкості до гіпоксичного стану. Рівень витривалості гопаківця істотно покращується, якщо тренування проходить в умовах постійної зміни рівня висоти (т. зв. «човниковий» метод).

Під час виховання витривалості гопаківців велике значення приділяють постановці правильного дихання. Це важливо тому, що діяльність гопаківця у змаговому колі виключає ритмічне дихання. Дихання гопаківця повинно бути неперервним і достатньо глибоким. Хороший видих забезпечить кращу вентиляцію легень і дозволить найбільш ефективно використовувати життєву ємність легень. У боксі, який за ударною технікою близький до українського рукопашу гопак, помічено, що режим дихання з акцентом на видих під час сильних ударів с. найбільш ефективний. Це сприяє не тільки покращенню вентиляції легень, але також збільшенню сили ударів.

Виховання спритності. Під спритністю гопаківця треба розуміти здатність своєчасно й ефективно виконувати складно координаційні прийоми під час раптової зміни ситуації у ході поєдинку.

Спритність - складна, комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію для її оцінки.

Загальна спритність - не здатність до оволодіння складнокоординаційними рухами, а також швидке оволодіння рухами в неспецифічних для гопака видах діяльності. Спритність як фізична якість відрізняється специфічністю. Так, гопаківещ», що володіє високорозвинутою спри тністю, може бути безпорадний в інших видах спорту (наприклад у гімнастиці). Специфічність спритності пов’язана зрізними навичками у різних видах діяльності.

Загальні критеріїспритності такі:

1)  координація складності виконання рухів;

2)  точність виконання просторових, часових і силових характеристик руху;

3) час виконання руху.

Швидкість оволодіння новими рухами залежить від фізіологічної рухливості і динамічності процесів збудження і гальмування. Чим рухоміші нервові процеси, тим краще диференційоване гальмування, яке призводить до виокремлення непотрібних і закріплення цілеспрямованих рухів.

Точність виконання рухів є одним з показників спритності і визначається рівнем розвитку кінестетичної чутливості - об’єднаної діяльності рухового і тактильного аналізаторів.

Спритність тісно повязана зі швидкісно і точністю рухової реакції спортсмена.

Основним шляхом виховання спритності є оволодіння новими різновидами рухових навичок і вмінь. Результатом збільшення запасу рухових навичок є високий тонус «творчої» діяльності кори головного мозку у формуванні нових рухів і збільшення можливостей рухового аналізатора. У міру оволодіння рухом з подальшою автоматизацією тренувальний ефект у розвитку спритності з допомогою конкретного руху зникає. Таким чином, для виховання спритності можуть використовуватися будь-які вправи, у яких є багато нових елементів. Чим більший руховий запас спортсмена, тим легше він оволодіває новими рухами і тим краща його спритність.

Рукопаш гопак відрізняється від ряду інших видів спорту (наприклад, легкоатлетичного бігу, метання, стрибків тощо) нестандартним видом діяльності. У ньому проявляються різні форми складнокоординованих рухів, які виконуються суперником у змінних ситуаціях поєдинку. Тому удосконалення загальної спритності гопаківця, наприклад, у спортивних іграх та інших видах одноборств, для яких характерні якісно однорідні навички, буде сприяти вихованню його спеціальної спритності.

Тренер використовує технічні прийоми різною ступеня складності: бокові кроки, ухили, підсіли, комбінований захист, різні варіанти ударів -у стрибку, у кроках різноіменними ногами, під час відходів, ударів назуст річ перехресного типу, у різних серіях ударів і їхнє поєднання із захистами і пересуваннями, під час переходів до кидкової техніки, під час різних входій у ближню дистанцію і виходів з неї.

Ці вправи допомагают ь удосконаленню спеціальної спритності, їх можна використовувати без партнерів (спеціальнопідготовч і вправи, спрямовані на вдосконалення координаційних рух і в), з партнером (для вдосконалення техніки, а також для розвитку відчуття часу і дистанції), в умовних та вільних боях (де дії викої іуіогься в несподіваних умовах).

Рівновага і методика її виховання. Рівновага гопаківця - це здатність зберігати в умовах поєдинку стійке положення тіла під час завдавання ударів, проведення кидків, виконання захистів і пересування.

Розрізняють статичну і динамічну рівновагу. Статична рівновага не характерна для українського рукопашу гопак. Ефективно виконувати складнокоординаційні рухи гопаківець зможе тільки тоді, коли він оволодіє здатністю зберігати стійкість динамічної рівноваги. Якщо під час бою вона буде порушена, то навіть від незначного поштовху, наприклад, під час дій на середній, і особливо ближній дистанції, спортсмен може впасти або, промахнувшись у момент власної атаки, «провалитися». Тому при поганій здатності гопаківця зберігати динамічну рівновагу' його атаку вальні, контратаку вальні і захисні дії малоефективні, а сам він у нестійкому положенні більш відкритий для технічних дій суперника.

Унаслідок різнобічності рухової діяльності (ударів, захистів за допомогою тулуба, різного роду пересувань і г. п.) в умовах поєдинку на гопаківця впливає комплекс прискорень: прямолінійних, кутових і прискорень Каріоліса, які впливають на його вестибулярний аналізатор.

Виховання здатності зберігати стійкість рівноваги йде двома напрямками:

Використання вправ на рівновагу' при порушенні рівноваги і повернення спортсмена у стійке положення.

Для повернення втраченої спортсменом рівноваги тренер використовує спеціальні вправи, що вимагають збереження динамічної рівноваги, враховує час їхнього виконання. Наприклад, гопаківець повинен швидко пройти по гімнастичній колоді за певний час.

Удосконалення функції вестибулярного апарату за допомогою вправ із. прямолінійним і кутовим прискоренням з метою вибіркоіюїдії на отолітовий апарат і напівкруглі канали спортсмена.

Залежно від використовуваних засобів, вестибулярну підготовку поділяють на активну (за допомогою фізичних вправ), пасивну (за допомогою технічних засобів- батуту, гойдалки, тріплсксу і допінгу) і змішану, у якій використовуют ься спортивні вправи і ряд технічних засобів. У практиці українського рукопашу гопак широке викорис іания мас активний метод тренування за допомогою комплексу акробатичних вправ на обертання: різноманітні перекиди, повороти і перевороти.

Ефективним засобом покращення вестибулярної стійкості гопаківців с двохетапнс послідовне і цілеспрямоване використання комплексу підготовчих і спеціальних вправ.

На першому етапі використовується ряд загальнопідготовчих вправ, спрямованих на підвищення загальної вестибулярної ст ійкості гопаківців. Комплекси загальнопідготовчих вправ складаються з урахуванням функціональних особливостей вестибулярного апарату і включають вправи, які диференційовано і комбіновано діють на отоліти і напівкруглі канали спортсмена. Для тренування переважно отолітів тренер може використати такі вправи:

1)  біг із різкими зупинками і зміною напрямку;

2)  рух уперед з різкими боковими зміщеннями;

3)  швидкі напівприсідання з вистрибуванням угору;

4)  зіскок з «козла» (висота 60-70 см) з подальшим підскоком;

5)  стрибки з поворотами на 180°, 360°;

Для тренування напівкруглих каналів використовують:

1)  повороти і нахили голови;

2)  Швидкі нахили тулуба у сторони;

3)  повороти на місці з нахиленою до плеча головою;

4)  швидкі нахили вперед з положення прогнувшись;

5)  повороти тулуба напівзігнувшись;

6)  ходьба «ялинкою» зі зміною ноги на кожний крок:

7)  беркиці (перекиди) через голову.

На другому, спеціальнопідготовчому етапі підвищення спеціальної вестибулярної стійкості досягається за рахунок використання великої кількості спеціальних захисних вправ (підсідів, ухилів ліворуч і праворуч, відходів), які подразнюють вестибулярний апарат.

Рекомендована література

Боберський І. Рухові забави та ігри / Упорядник С.Приступа- Л., 1992.-64 с.

Бокс: Учебник для ин-тов физ. культуры / Под общ. ред. И.II. Дегтярева.- М.: Физкультура и спорт, 1979. 287 с.

Бокс: Программа для тренерских ф-тов ин-тов физ. кульгуры.- М.: Рсд.-изд. отдел ГЦОЛИФКа, 1983.- 108 с.

Варгоцький В., Бигус Н.Л. Кик-боксинг: Пособие для самостоятсльних занятий. K., 1991.- 63 с.

Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю.- 3-є вид - K.: Мистецтво, 1996.- 496 с.: іл.

Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю - 5- е вид., допов.-K.: Муз. Україна, 1990 - 150 с.

Ипанов-Катанський С.А. Комбинационная техника каратэ. - М.: Агснство «ФА ИР», 1998.- 576 с.

Завадський В.І., Цьось A.B., Бичук O.I., Пономаренко ЛЛ. Козацькі забави: Навч. і юс іб.- Луцьк: Надстир’я, 1994.- 112 с.

Келлер В., Платонов Н. Теорстико-мстодичні основи підготовки спортсменів. —Л.: Українська Спортивна Асоціація, 1992.- 270 с..

Лсвків В., Аргіох В. Використання народних протиборсів та рухових ігор з елементами протиборства па етапі початкової підготовки одноборців//Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф.-Л., 2002.-С. 33-43.

Левків В., Максимович Н. Застосування елементів единоборств на уроках ритмічної гімнастики у школі Н Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф.-Л.. 2002.-С.43-45.

Літала сорока позеленім гаю: Дит. та молодіж. укр. нар. ігри: Для серед, та ст. шк. віку/ Угюряд. та авт. прим. Г.Т.Довженок; Художник C.І Урбанська - K.: Молодь. 1990 - 160 с.

Лялько В.В. Тренажбры в боевых искусствах / Под ред. А.Е.Тараса - Минск: Харвсст. 1998 - 384 с.

Мартинюк Л. Застосування елементів українських чоловічих танців та народних ігор для розвитку спеціальної спритності у тренувальному процесі українського рукопашу гопак Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали 111 Всеукр. наук.-практ. конф - JL2002-С.45-53.

Мартишок Л. Роль генетичних чинників у формуванні та розвитку українського рукопашу //()ріпітири. - 2000. - .№ 2. -

С. 27-36.

Матвссв Л.П. Теория и методика физической культуры.- М.: ФиС, 1991.-548 с.

Народні ігри та забави: Метод, рек. і Укл. Г.В.Воробей- K.: ІСДО. 1995.- 176 с.

18.0нул Л.П. Методические рекомендации но изучению самозащиты без оружия. Кировоград: Ред.-изд. отдел об л п ол и граф и здата, 1990.- 150 с.

Пилат В. Бойовий гопак.-Л.: Галицька Січ, 1994.-288 е.


20.1  Іриступа Є.М. Народна фізична культура українців.-Л.: УСА, 1995.- 254 с.

21 .Приступа Є.Н., Пилат B.C. Традиції української національної фізичної культури (частина І).-Л.: Троян, 1991,- 104 с.

Гірнтула О. Авторська навчальна програма для дитячо- юнацьких спортивних шкіл з українського бонового м истецтва «Спас».- Запоріжжя: Школа Запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас», 1998.- 60 с.

Рибак О.Ю. Конспект вибраних лекцій з біомеханіки спорту. -Л., 1998.- 100 с.

Сепчуков Ю.Ю. Да-цзе-шу - искусство пресечения боя. - 2- е изд.- Минск: Современное слово, 2000.- 352 с.

Система фізично-духовного вдосконалення «Аркан».- Л.,

Українські технології, 1997 - 69 с.

Су.човсрська О. Рухові забави й гри.- Жовква: Печатня о.о.

. Василіян, 1923.- 120с.

Тарас А.Е. Боевая машина: Руководство по самозащите. - Минск: Харвест, 1998. 592 с.

Терехов О., Заяшников С. Тайландский бокс (Муай Тай). Новосибирск: Вест ь, 1992.- 74 с.

Український бойовий звичай на Запорізькій Хортиці.- Запоріжжя: Видав, центр «Запорозький Спас», 2001.-44 с.

Флаж Алек. Самозащита. Теория н практика действия в екстремальних ситуациях / Пер. с фр. Е. Гупало. М.: ФАИР- ПРЕСС; ИНФОРМ-ПРБС, 1999 - 320 с.

31 .Харлампиев A.A. Система самбо.- М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002- 528 с.: ил.

Цьось A.B. Українські народні ігри та забави,— Луцьк: Надстир'я, 1994. 96 с.


33.1  (ьось А. Теорія та методика проведення українських народних ігор // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. -2001. - № 2-3. - С. 82-87.

34.Чибісов В., Рейдеман 10., Юшкевич Л., Шамардін Г.? Скрипченко І. Оцінка готовності спортсменів спеціалізації “■бойовий гопак” до виконання тренувальних навантажень // Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф. Л., 2002.-С. 61-66.

35.Чоботар В. Психофізичні аспекти підготовки в національних одиоборствах // Українські національні одноборства: становлення і розвиток: Матеріали 111 Всеукр. наук.-практ. конф.-Л.,2002-С. 66-71.

Зміст

Передмова       5

Історія українського рукопашу       7

Сродність як базовий світоглядний принцип в українському руко паш і гопак       26

Що таке український рукопаш гопак       40

Термінологічний апарат в українському рукопаші гопак      45


4.1.  Особливості підходу до термінотворення у різних одноборствах світу      45

4.2.  Українська традиція термінотворення у народних танцях та одноборствах      49

Ритуал та морально-етичні основи українського рукопашу гопак 52


5.1.  Ритуал      53

52. Морально-етичні засади українського рукопашу гопак       56

Особливості тсхніко-тактич ного арсеналу      59


6.1.  Біомеханічні закономірності дій в українському рукопаші гопак 59 62. Базові принципи руху      60

Структура украйюького рукопашу гопак                  69

Я.      Гехніка українського рукопашу гопак       72

8.1.  Стійки      ..      72

82. Пересування       72

8.3.  Основи техніки ударів руками та ногами       74

8.4.  Гехніка захисту       83

8.5.  Борцівськатехніка             88

8.6.  Техніка роботи зі зброєю       91

Методи навчання і тренування в українському рукопаш і гопак 91

І ірові методики і методи      95

Особливості проведення змаї ань з українського рукопашу гогіак 107

Вимоги до техніки безпеки під час занять       110

Основи загальної психологічної підготовки       114


13.1.  Завдання психологічної підготовки       114

13.2.  Розвиток спеціалізованих психічних якостей       116

13.3.  Розвиток вольових якостей       120

13.4.  Виховання здатності до саморегуляції психіч ног о стану       122

Особливості фізичної підготовки у гопаку       126


14.1.  Вплив особливостей техніко-тактнчного арсеналу на розвиток фізичних якостей       І27

14.2.  Загальні та спеціальні фізичні якості       128

Зареєсторована 21 листопада 2003 року.

Президент Федерації Тягнибок Олег Ярославович

Мету діяльності - сприяння розвитку і пропаганді українського рукопашу гопак- Федерація реалізує через:

-  організацію та проведення спортивних заходів з рукопашу гопак (змагань, фестивалів, показових виступів);

-  сприяння в удосконаленні системи підготовки кваліфікованих спортсменів, тренерів, спортивних суддів;

-  сприяння створенню методичних, матеріально-технічних , організаційних та правовивх умов для занять рукопашем гопак.

/(ля зацікавлених Федерація спільно з Львівським державним інститутом фізичної культури регулярно проводя ть курси підвищення кваліфікаціїтренерів з українського рукопашу гопак.

У Львівському державному інституті фізичної культури відкрита у 1999 році спортивна спеціалізація з українського рукопашу гопак, де готують фахівців з цього виду одноборства.

Адреса Федерації:

м. Львів, вул. Черемшини, 17, тсл. (0322) 72-16-81 - центральний офіс Федерації; тел. (0322) 76-89-90 - кафедра теорії і методики фехтування, боксу і національних одноборствЛДІФК електронна пошта: [email protected]

Український рукопаш гопак


ДЛЯ НОТАТОК

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Нагородженням. Величковича (ліворуч) шаблею за розвиток українських бойових мистецтв

Український рукопаш гопак


Л. Мартишок - переможеці.. турніру з українського рукопашу. Запоріжжя, 1998 рік

Український рукопаш гопак


Кобзар Василь Нечепа на фестивалі бойових мистецтв. Острів Хортиця, 1998 рік.

Український рукопаш гопак


Команда гопаківців на фестивалі бойових мистецтв. Острів Хортиця

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак

Підготовка до двобою

Український рукопаш гопак


Український рукопаш гопак


Напад та захист

Український рукопаш гопак


Мить двобою

Український рукопаш гопак


Кидкова техніка - невід'ємний елемент рукогашу

гопак

Український рукопаш гопак


Боротьба на поясах. Острів Хортиця, 1998 рік

Український рукопаш гопак


Підготовка до лави

Український рукопаш гопак


Козацька забава "лаїм їм їм,

Український рукопаш гопак


Команда гопаківців на всеукраїнському турнірі з вільного бою. Тернопіль, 2003 рік

Український рукопаш гопак


Учасники та судді на всеукраїнському турнірі з вільного бою

ДЛЯ НОТАТОК

ВЕЛИЧКОВИЧ Микола Романович МАРТИШОК Леонтін Синтославович

УКРАЇНСЬКИЙ РУКОПАШ ГОПАК

Відповідальний редактор С.С. Дикий Комп ’ютерний набір М.Р. Всличкович Дизайн обкладинки Л.С. Мартинкж Літературний редактор Н.П. Всличкович Фотографії на обкладинці О.С. Круковськ ий Фотографії у тексті М.Р. Велич новим Фотографії на вкладці О.С. Круковський, М.Р. ВСЛИЧКОВИЧ Дизайнерські роботи Ю.А. Оганесян Комп’ютерна верстка Р.П. Краєвський

Здано в набір 20.10.2003 р. Підписано до друку 15.12.2003 р. Формат 60x90/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. лрук. арк 9,5. Ум. фарбовід. 12. Обл.-друк. арк. 9,1. Наклад 3500 прим.

Видавництво ТзОВ “Ліга-Прес”

79006, м. Львів, а/с 11018 Свідоцтво ДК Лй 200

Друк: ТзОВ «Лавіс» м. Львів, вул. Винниченка, 8

Український рукопаш гопак



home | my bookshelf | | Український рукопаш гопак |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения
Всего проголосовало: 5
Средний рейтинг 3.8 из 5



Оцените эту книгу