Book: Гаратную соціальний курс. За простих людей!



Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Сергій Каплін


СОЦІАЛЬНИЙ КУРС

За простих

людей!

Київ - 2019

УДК 321

ББК 66.0

К 19

ISBN 978-966-2911-89-3

Сергій Каплін.

К33 Українська земля — територія правди і справедливості.

1914—1922. — К.: BePrint, 2018. — 240 с.

ББК 63.5 (4 УКР)

© Сергій Каплін, 2018

© Михайло Черненко, худож-

нє оформлення, 2018

ISBN ISBN 978-966-2911-89-3

©   BePrint,  2018

ЗМІСТ 

Спочатку були прості люди ...........................................................................................6

Євросоціалізм і соціал-демократія — національна ідея для України ....................26

Я пропоную євросоціалізм...........................................................................................28

Від Івана Франка та Лесі Українки до соціал-демократії та євросоціалізму ..............32

РОЗДІЛ I. РЕФОРМА №1, АБО СПРАВЕДЛИВА КОНСТИТУЦІЯ ПЕРЕХІДНОГО 

ПЕРІОДУ .....................................................................................................................43

РОЗДІЛ II. БОРОТЬБА ЗА СИЛЬНУ, ЕФЕКТИВНУ ТА СОЦІАЛЬНУ ДЕРЖАВУ .......51 

ЧАСТИНА 1. Боротьба за ефективну вертикаль влади .............................51

Боротьба за ефективну держслужбу, політичну конкуренцію та масштабну

дерегуляцію ................................................................................................................52

Боротьба за ефективне самоврядування та громадянське суспільство ...................58

ЧАСТИНА 2. Боротьба за мир. Національна доктрина миру та міжнародного 

партнерства лівих сил, доктрини оборони та національної безпеки .........64 

Доктрини національної оборони та безпеки .............................................................70

ЧАСТИНА 3. Боротьба за порядок.............................................................75 

Боротьба з популізмом та за верховенство ідеології ...............................................76

Боротьба проти політичної корупції  .........................................................................78

Боротьба за справедливі суди та за перезаснування судової системи ........................81

Боротьба за правопорядок: народна міліція та народна прокуратура ......................85

ЧАСТИНА 4. БОРОТЬБА ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ .............................................89 

Боротьба за людину праці і профспілки.....................................................................90

Боротьба за збільшення зарплат і боротьба з бідністю та  безробіттям ...................97

Боротьба за забезпечення житлом та справедливі тарифи ...................................100

Боротьба за гідну пенсію, за справедливий пенсійний вік .....................................102

Захист дітей війни, ветеранів і людей з інвалідністю .............................................105

Боротьба за справедливі стипендії, надання реальної допомоги молоді, молодим

сім’ям ........................................................................................................................107

Боротьба за освіту і захист учителів ........................................................................110

Новий гуманітарний план: боротьба за людей культури і нове культурне середовище ....113

Боротьба за здоров’я простих людей і захист лікарів .............................................115

Боротьбаза«країну здорового способу життя» .......................................................118

Боротьба за зелену та чисту україну ........................................................................119

ЧАСТИНА 5. За простих людей, боротьба проти бідності ..........................151

Новий економічний план: реіндустріалізація, цифрова економіка, агропромисло-

вий розвиток, порятунок села ..................................................................................152

План розвитку народного підприємництва..............................................................158

Новий фінансовий курс: народна банківська система, справедливі податки та чес-

ний бюджет................................................................................................................160

Соці алі зм - то прагнення

усунути  всяку  суспільну

нері вні сть.  Iван Франко

СПОЧАТКУ БУЛИ ПРОСТІ ЛЮДИ

Я завжди гостро реагував на несправедливість. Боротьба за правду привела

мене в журналістику, згодом у громадську діяльність і, врешті-решт, у

велику політику. Цей шлях був непростий: ми долали висоту за висотою,

ніяких несподіваних злетів або подарунків долі; ішли вгору разом і завжди

перемагали. Так формувалася та загартовувалася наша команда, зростали

як довіра простих людей, так і відповідальність. Точку неповернення

подолали — далі тільки здобутки і перемоги, успіх моєї держави!

Громадська діяльність, вибори 2012 року, сенсаційна перемога, революція,

знову вибори, чергова перемога, потім народження нашої Партії і «похід

у Президенти».

Це виклик політичним динозаврам, «постійним клієнтам» соціологічних

агентств,  які  фальшують  настрої  суспільства,  політикам, які вже

«прописані» на сценах всіх майданів і революцій, у коаліціях та опозиціях.

Із неймовірною циклічністю вони мігрують із владного табору до опозиції

й навпаки. Їхнє кредо — так звана «угодоздатність»: вони, представляючи

народ,  завжди  продавали  його  надії  та  мрії  олігархам,  жирним котам,

господарям  життя.  Вони  об’єднані,  ешелоновані.  Ми — різні, розді-

лені, сліпі та глухі, короткозорі. Так було… Але це вже історія. Прості

люди єднаються й готові розгорнути свій (справжній) народний фронт!

Відроджуються  профспілки,  ліві демократичні сили, рухи, у повітрі

запахло тверезістю і запитом на «розумну вулицю» та розумну боротьбу.

Кілька слів про таке поняття, як «прості люди».

Можна  безкінечно  гратися  з  етимологією  цього  словосполучення,

глузувати, як це роблять окремі невігласи, можна цуратися цього статусу,

але при цьому не можна ігнорувати позицію, що в Україні мільйони

громадян ідентифікують  себе  так: «Проста людина — цим пишаюся».

Проста — значить щира, пряма,  без  особливих  очікувань  чи  потреб,  з

єдиним побажанням до влади й держави: дати вижити, жити, а не існувати;

відчувати себе людиною, а не істотою, бути спокійними за дітей та онуків,

за батьків і рідних, за «завтра», жити дружно та у мирі.

Іноді проста людина від неймовірного розчарування «злітає з котушок»,

вимагає революцій і майданів, вуличного суду, сміттєвої люстрації,

згодом отримує можливість спостерігати за «актом чи миттєвістю

справедливості». Проте, в результаті, чомусь, не народжується нове життя,

ми не бачимо нової якісної влади, справедливості, в ім’я якої на вулиці

збираються «сотні тисяч».

Уроки революцій констатують — вулиця не може бути одночасно

8

місцем змін і будмайданчиком для нової  Держави.  Недостатньо  тільки

волі  людей  —  мають  запрацювати механізми, що народжують нову

якість: конкуренція ідеологій і  партій, розконсервованість  влади,

вибори, постійна участь і патронаж з боку реальних громадських рухів,

доступність і відкритість влади, чесність усіх сторін великого історичного

процесу. Не може бути держави еволюції, не може розпочатися еволюція

без  революції, не  може  бути  держави  без  змагання  політиків  і  великої

національної дискусії між народом, елітами.

Так  еволюціонував  і  я.  «Каплін» — це  важкий  процес  становлення від

сокири та «ходи за справедливістю» до «президентського  плану»  і,  в

майбутньому, народженні нового державного Проекту, нової європейської

держави. Це не калька з Німеччини, Польщі, Швеції, не застарілі моделі

державотворення. Світ та історія неймовірно стрімкі й залишають на

узбіччі пасивні держави та їхні еліти, народи. Неомарксизм — лише

зупинка на нашому шляху новітнього державотворення, ми йдемо далеко

далі, ми будуватимемо новітню унікальну державу.

Навколо нас, мене та моєї команди — чимало міфів, пліток. Начебто,

мій батько був радником Пустовойтенка, а я (в юному віці) — радником

міністра Королевської тощо. Проплачені журналісти, лакеї олігархів і

просто ворогів вигадали багато різноманітних нісенітниць про мене, про

нас, про наші ідеї та нашу боротьбу. Ми завжди спокійно переживали це,

розуміючи, що далі буде більше, гірше, брудніше. Це точно нас не зупинить,

це не заважає, часом навіть (як не парадоксально) допомагає. Політика —

це гігантська калюжа, а в ній ведеться щоденна важка зосереджена робота

в інтерсах Держави. Слабкі люди захлинаються від бруду, державні ж мужі

не мають часу відволікатися на зграї дворових псів, що гавкають, кусають,

плюють, пишуть і знімають.

Для того, аби ви, дорогі читачі, уявили як усе починалося, окреслю шлях,

який ми здолали разом за ці кілька неймовірно важких років.

Я народився в селі у простій родині, закінчив школу, вступив до вузу й

почав свою бурхливу діяльність: створив громадську організацію, знайшов

багато друзів, соратників, які й досі поруч. Потім складні 2000-і, процес

становлення  поглядів,  формування особистості та досвід керівництва

великими підприємствами: комбінатом у Кременчуці, дослідницьким

інститутом та корпорацією «Екологічні ресурси», підприємствами на

Донбасі.  Наука,  виробництво,  великі  трудові  колективи  й  непроста

боротьба.

Головним пріоритетом мого життя став захист найслабших.  Україна

народжувала лідера за лідером, «лідерок» і ще «невідомо кого чи що».

Проекти, союзи, рухи, партії, персональні ініціативи тощо. Усе це судоми

демократії незрілої української  політики. Я не міг стояти осторонь.

9

Допомагав кожному, хто мав шанс, чи декларував готовність стати таким

локомотивом  змін, я прагнув на цей фронт змін.  Журналісти інколи

мені дорікають щодо участі в багатьох політичних проектах. Це те саме,

що критикувати гарного автора, який публікується на різних медійних

майданчиках, або експерта, який приймає запрошення різних телеканалів,

чи  хірурга,  який  зробив  багато  успішних  операцій  протягом  життя.

Я був одним із тисячі безкорисливих волонтерів, які  прагнули змін  і

віддавали свої останні сили служінню Україні. Писав закони для Яценюка,

наприклад, цілий Податковий кодекс, коли Азаров просував свій — Кодекс

Азарова-Тигіпка (КАТ). Виходив на барикади захищати «спрощенку» для

малого бізнесу, боровся за права трудових колективів і проти корупції.

Ми брали  участь  у  мітингах,  протестах,  демонстраціях,  розбудовували

нові структури, які об’єднували простих людей.

Я спробував себе у політиці лише один раз за ці 15 років, висуваючись

мажоритарним кандидатом на Полтавщині. Отримавши майже 25%

підтримки земляків, але не вигравши вибори,  не  розчарувався.  Це  був

досвід та важливий урок. Очевидно, подумав я, політика — не моє, тут

працюють закони, які не можна зрозуміти: адмінресурс, продаж голосів,

неправда та гроші, гроші, гроші...

Залишаючи  територіальну  виборчу  комісію, вирішив більше так не

експериментувати. Вільного часу обмаль, тому відразу переключився

на свої господарські завдання (наука, виробництво, безкінечні поїздки

країною, нові найамбітніші економічні плани).

Був завжди патріотом Полтавщини, точніше дуже любив свою Батьківщину.

Спостерігав, як над нею насувалася чорна хмара «мамаївщини», блакитне

небо затягувала темінь. Обласний центр потрапляв під увплив бандитів

і пройдисвітів, справедливість усе більше ставала міфом. В Україні

оголосили вибори до Парламенту. І я знову був готовий допомагати добру

у боротьбі зі злом. Пролунав телефонний дзвінок від моїх товаришів-

«фронтовиків» Дмитра та Лева, які запросили до розмови. Ішла боротьба

«за партійні бренди»: Батьківщина, Кличко, «Свобода»  й  так  далі.

Біля  підніжжя  «партійного  айсбергу» багато бруду: з року в рік ділки

розставляють своїх людей, купують округи, місця у списку.

Але боротьба за новий Парламент була настільки гострою, що  партії

шукали  авторитетів,  драйверів,  які  б  гарантували  достойне місце

партійного бренду в регіональному рейтингу. У молодих людей з’являвся

дрібний шанс. Ми з товаришами сплели неймовірну комбінацію, у

результаті якої з полтавського округу мали бути усунуті будь-які бандити,

що планувалися місцевою мафією у якості «кандидатів від демократичних

сил», а їх місця посіли б гідні молоді люди.

Одразу скажу: я навіть не планував тоді, навіть не припускав своєї участі

10

в парламентських виборах.

Пізніше,  за  два  місяці,  ми  отримали  довіру  людей (кожен третій

полтавець нам вірив), але тоді я був ще невідомий простий «громадський

активіст  Сергій».  Ситуація  склалася  так,  що мої друзі відмовилися від

кандидатування. Я ж згодом зібрав усіх, запропонував іти та перемагати.

Це викликало сміх та іронію. Без грошей, без плану, без партії ми кидали

виклик потужним і багатим монстрам.

Це були перші вибори, ми вивчали всі деталі: від оформлення папірців до

публічних виступів, комунікації з конкурентами, ЗМІ, партійні боси. Це

довга, але цікава історія, вона гідна окремої книги або цілого підручника.

Я скорочую свою розповідь: після важкої боротьби, пішої ходи з Полтави

до Києва під АП Януковича, неймовірної ночі виборів, підлості місцевого

БЮТу, який захопив тоді Арсеній Яценюк і Ко, тисяч і тисяч зустрічей із

виборцями я вперше переміг мафію. Зайняв своє місце в залі Парламенту,

в українській політиці й серцях багатьох моїх прихильників та однодумців.

У  Верховній  Раді  увійшов  до  опозиційної  фракції,  хоча  «спекулянти

мандатами  з  адміністрації  диктатора»  пропонували  до 2  мільйонів

доларів за перехід до владної коаліції. Став секретарем Комітету з питань

національної безпеки й оборони. День за днем переконувався: опозиція й

коаліція — гарно костюмована акторська трупа з різними ролями. Гастролі

продовжуються 20 років. Уся політика відкрилася для мене, як гігантська

рольова гра, розрахована на так званих ними люмпенів  чи  біомасу.  Є,

звичайно, і вишукані сценарії для більш прогресивних та освічених людей,

але суть цієї цинічної торгівлі долями не міняється.

Можливо, винен мій максималізм, але кількох місяців у  Раді  було

достатньо, аби зрозуміти: там, де я зараз, — це навіть не сходинка мого

шляху, цілої України й поготів, це банальна точка відліку, і треба швидко

йти далі.

У кабінеті керівника апарату ВРУ є нарадча кімната з невеликим столом

і  м’якими  кріслами,  звичайною  кавомашиною, чайником і  купою

попільничок (так, там дозволялося палити). У цій кімнаті вирішувалися

долі мільйонів українців.

Гості: лідер комуністів Симоненко та головні «регіонали», самостійні

важковаговики й опозиціонери, влада, — там стирається межа, різниця

між статусом, кольором прапорів. Це бочка з солоними огірками

різного врожаю, звідти практично всі «зелені» і нові обличчя  виходять

«солоними». Ця кімната — квінтесенція української політики, прагматичні

лаштунки,  режисерський  пункт,  із  якого  видно  мімікрію  дешевих

виконавців ролей. Це там відбувся спір Президента та Новинського. Це

я відчинив двері Соні Кошкіній, бо хотів, щоб Україна побачила життя й

11

риторику Парламенту зсередини, як на УЗІ, щоб народ побачив, як б’ється

серце  ненависного  Парламенту.  Я  часто  ходив  туди  палити.  Не  те,  щоб

мене  вважали  там  своїм, просто не могли прогнати: активний  депутат,

мажоритарник, молодий та яскравий. Господарі життя, ті, кого я ще вчора

бачив тільки на телеекранах, власники заводів, телеканалів, газет, партій

і власники Парламенту  обмінювалися  думками про майбутнє країни,

прогнозували,  будували  плани,  узгоджували виступи та домовлялися.

Часом влаштовували розбірки. Після цього я покидав Парламент, сідав у

зелений Деу Сенс, довго качав педаль газу, аби завівся мій пристаркуватий

неслухняний  монстр  на  газу,  вихлопна  труба  викидала  чергову  порцію

скрапленого газу, авто захлиналося, потім рвало з місця, і я, окрилений,

мчав на ефіри або додому, на вулицю Арм’янську, що на околиці Києва, де

жив тоді на орендованих18 квадратних метрах.

Навпроти був невеликий генделик (і за сумісництвом магазин) — купував

якісь харчі. Телевізора ще не мав, але мене вже мав телевізор. Довго не міг

заснути. Це були враження, які ніколи не забуду: задзеркалля, інший світ,

фабрика історії. І я прийняв рішення: відтепер не буду там екскурсантом,

а впливатиму на процеси, будуватиму нове, боротимуся.

Постійно відчував провину через те, що піддаюся якомусь передбаченому

курсу, ніби пливу за звичною течією у зручному човні поміж приречених

людей на вулиці. Я розумів, що мене, простого хлопця, послали сюди, на

саму гору, аби боровся за найслабших; ловив себе на думці, що працюю

в ненайгіршій (місцями  дуже  достойній)  команді.  Проте  це  безпорадне

дрейфування  не те, що потрібно зараз простій людині. Я робив кроки,

зусилля, аби вплинути на нашу партію УДАР — змінити її зміст, прискорити

темп. Проте це було неможливо. Мене всі добре розуміли, усвідомлювали,

що  не  зупинять,  і (як це  не  парадоксально) мене у моїй самостійності

підтримував Віталій Кличко. Якось він мені сказав: ти можеш зробити те,

чого не можу вже я, на те є причини, які ти зрозумієш, коли казатимеш це,



як я зараз, «своєму Капліну». Я щиро вдячний йому за позицію, оскільки

все зрозумів раніше появи «свого Капліна».

У червні-липні 2013 року по всій країні прокотилися акції непокори проти

свавілля  міліції.  Стартом  Всеукраїнського  антиміліційного повстання

стало зґвалтування та жорстоке побиття міліціонерами двох жінок у

Врадіївці. Покривання злочинів ґвалтівників у погонах спричинило масові

акції протесту та штурми місцевих міліційних осередків. Аби привернути

увагу вищого керівництва країни до щоденного масового порушення прав

працівниками органів внутрішніх справ із селища Врадіївки, я повів не-

байдужих жертв міліцейського насилля до Києва. Дорогою приєднувалися

десятки українців. Головною нашою вимогою була відставка тодішнього

міністра МВС Віталія Захарченка та реформа міліції. Згодом підтримана

мною  хода  стала  символом  Всеукраїнського  «повстання».  Люди в усій

країні штурмували та пікетували владу та райвідділки, де мали місце фак-

12

ти застосування катувань і тортур до підозрюваних. Коли хода дісталася

Жашкова, до нас було приставлено місцевого міліціонера-оперативника,

який через два дні спільної ходи написав заяву про звільнення та

приєднався до нашої боротьби проти міліцейського беззаконня. Тоді я

остаточно зрозумів, що є різні міліціонери: бариги й  прості.

Пізніше я став на захист простої міліції. А «складна» вже прислужувала

Авакову.

Ще велике враження на мене справив Майдан. Я «зсередини»  бачив

усе:  героїзм  за  вікнами  та  цинізм  у  будинку  профспілок:  перемогу й

державу почали ділити, потрапивши до забарикадованого приміщення. Я

пережив цілу революцію у свідомості, неймовірно переоцінив романтику

революційної боротьби, сам  «революціонував»  щодня.  Був  у  штабі,

бачив «гріх на відстані трьох метрів»: як ділили владу, потоки, посади, як

«кидали» один одного та лукавили.

Скажу одне: сцена Майдану і її безкінечне підніжжя — це полярні речі,

сутнісні антагонізми. І сцена цього разу перемогла.

Це — помилка, її не має бути ні фізично, ні ідеологічно. Революція — це

або перемога, або фатальна поразка. Інше — зрада й торгівля, повернення

назад. Інше — дееволюція, коли зупиняється еволюція, а революція не-

можлива. Я лише тричі виступав на сцені, бачив мільйони очей, світлих,

обнадіяних, довірливих і готових до самопожертви. Чув голос Майдану

— молодий, як свіжий вітер. Але бачив і його лаштунки, а тому просто ро-

бив свою роботу без цинічного піару. Боровся не за крісло, а за владу для

людей, за так звану «демократію». Ми їздили по всій країні, витягували

арештованих,  піднімали  людей, профспілки, ішли на ефіри й сміливо

протистояли ворогам.

Я намагався також почути людей на Антимайдані, їхні розмови, риторику.

Пробував не помічати вервечок автобусів біля парку, якими їх довозили.

Переконував себе, що цього б не було,  аби  такі  події  були  у  Донецьку

або Луганську. Що це? Логістика чи платна революція? Може, політична

корупція?

Суть вимог обох таборів — неминучі зміни, боротьба проти «жирних

котів»-олігархів.

Революція закінчилася перемогою «сцени майдану». Країна переживала

перерозподіл  власності  та  влади.  На  одному  диханні вчорашні лідери

протесту ділили портфелі, жонглювали кріслами, дерибанили здобич цієї

такої коштовної для них революцію — Державу. Та якось забули про людей

на вулиці, про болючі геополітичні пухлини у Криму та на Донбасі.

13

Я знову не спав ночами, безсоння виснажувало мене. Поїхав  на Схід.

Там починався опір, починалося горе. По поверненню, як секретар

безпекового  комітету ВР, благав зробити кілька важливих кроків, аби

загасити полум’я сепаратизму, розкол країни, втрату теориторії та народу.

Моя ціль була проста, проте вимагала самостійності влади та ретельної

уваги до проблеми: план політичної реінтеграції Донбасу, виїзні засідання

всіх  комітетів,  всієї  Ради,  надання квоти для адекватних донецьких і

луганських у владі, профільний віце-прем’єр із Донбасу. Паралельно

необхідна концентрація силовиків та погашення конфліктів і викликів.

Так само моє серце не було спокійне за долю Криму. Я наголошував, що

міжнародна спільнота не зреагує вчасно, її «стурбованість» спіткнеться об

європейську бюрократію, і ми втратимо Крим. Усі усунулися, їм вистачало

решти України для царювання, дерибанів і мародерства. Крим втратили.

Що на черзі? На черзі були загибелі тисяч наших хлопців, мирних

мешканців, втрата довіри до влади, та, можливо, зникнення України як

держави…

Я узяв чистий аркуш і написав три слова:

«Партія простих людей!»

Ми не мали коштів придбати партію, як це роблять усі інші, перейменувати

її, ще щось. Збирали підписи, проходили численні  перевірки.  Після

тривалих баталій із Мін’юстом та насмішок щодо назви зареєструвалися.

Українську політику чекало чергове випробування: місцеві вибори.

Партії було всього два місяці. Її ніхто не знав. Часу займатися виборами

й агітацією не було, уся команда опиралася тарифам Яценюка та боролася

за його відставку, розгорнувся сенсаційний скандал із багатомільярдною

корупцією Уряду та коаліції.

Заговорив головний держфінінспектор країни, мій товариш Микола

Гордієнко. 15 жовтня 2015 року вже при новій владі, яка на виконання

грабіжницьких умов Міжнародного валютного Фонду почала

необґрунтовано  піднімати  тарифи  на  послуги  ЖКГ,  я  з  активом Партії

простих людей організував протестний піший похід із Полтави на Київ,

охрестивши свою акцію «Тарифна хода». Наша мета — привернути

увагу влади та громадськості до тарифного геноциду та завищених цін

на комунальні послуги. Ми разом пройшли 300 кілометрів, відвідували

придорожні села,  збираючи  платіжки  за  комуналку,  аби  вручити  їх

прем’єру Яценюку. Упродовж шляху, який подолали за вісім днів, до нас

долучалися активісти з міст і сіл. На четвертий день ходи «на Київ» також

вирушили в дорогу однодумці з Черкас, Миколаєва та Західної України.

Перед Борисполем ми об’єдналися в єдину загальнонаціональну колону.

14

До столиці тоді увійшло близько шести тисяч активістів з усієї країни, дійшли до  Кабінету  Міністрів  і  розбили  наметове  містечко.  Нашою

основною вимогою був аудит і перерахунок ціни на газ, опалення та інші

комунальні послуги.

Тарифний майдан Партії простих людей у парку навпроти Кабміну

простояв  півроку.  Антитарифні  вимоги  до  Прем’єр-міністра  Арсенія

Яценюка  згодом  переросли  в  глобальну  вимогу відставки глави Уряду.

Після провального голосування Парламенту  за  відставку  Яценюка,

я  публічно  оголосив  про  свій  вихід із  президентської  фракції  БПП  і

відкликав свій підпис під коаліційною угодою. До мене приєднався мій

однопартієць із Партії простих людей — нардеп Олександр Сугоняко.

Проти  нашого  Майдану  через  вимогу  про  відставку  Яценюка члени

прем’єрського «Народного фронту» організували цілу низку брудних

провокацій. Ми пережили кілька збройних нападів і спроб розігнати чи

дискредитувати протест. Нам пропонували гроші, аби ми пішли з-під

Кабміну. Багато грошей. Коли ми відмовились заради збереження власних

принципів та вимог, на нас посипалися погрози. Нам палили наметове

містечко і били учасників протесту. Утім, наметове містечко було згорнуте

лише після того, як Прем’єр-міністр Яценюк остаточно склав свої

повноваження. Ми підтвердили вірність своїм цінностям: не продаватися,

іти до  кінця,  служити  простим  людям,  не  йти  на  жодні  компроміси з

олігархією.

Згодом відбулися вибори, на яких отримали потужну підтримку людей

скрізь, де встигли заявитися як нова політична сила.  Команда  вкотре

закінчувала  етап  свого  життя  без  сил,  які витратила на боротьбу за

право представляти простих  людей  і  захищати  їхні  права.  Ми  були

сповнені оптимізму перед новими перемогами та напруженою роботою.

Депутатський корпус Партії продемонстрував реально нову якість, ми

знову досягали мети: вдавалося навіть проводити резонансні закони у

Раді. Команда буквально «розривалася» на двох важких і нових для нас

майданчиках — загальнонаціональному та регіональних. Цей неймовірний

досвід знадобиться вже згодом. Усе тільки починалося…

Запрацював  соціальний  ліфт,  наші  колеги  ставали  відомими на всю

країну, партія розвивалася. На тому порожньому аркуші паперу, крім

вигаданої мною назви, я написав план для Партії на наступні 5 років, її

курс. Без дискусій і зайвих обговорень був обраний лівоцентристський

вектор, ставка на нові молоді обличчя, але водночас ми вітали поєднання

досвіду і здорового правонаступництва. Політична активність і зростання

авторитету Партії простих людей зробили її цілком природним центром

об’єднання лівих і соціальних сил України. Заради об’єднання я відвідав

сотні населених пунктів, у яких зустрічався з «нашими людьми».

15

Згідно  з  моїм  планом,  Партія  мала  бути  перейменована  у  Соціал-

демократичну,  а  пізніше  увійти  в  передвиборчий  блок,  що об’єднує

організації,  які  захищають  простих  людей  і  будують для  них  державу.

Наше гасло та курс не змінилися: «За простих людей!». Ми навіть не пе-

рейменовували партію, просто подарували цю назву та гасло майбутньо-

му блокові. Я на сто відсотків був упевнений: тільки об’єднання дасть

імпульс для реального початку великої нової української історії успіху. Так

вибудовувалася струнка система. До нас почали долучатися інші партії з

історією та гарними, перевіреними часом командами, а також політичні

сили зі своїми проблемами й противниками. Наприклад, Робітнича партія

України, яку створили профспілки, Соцпартія України, яку намагався

вкрасти у людей  Аваков  і  «Народний  фронт»,  долучилися  «зелені»,

громадські рухи та профспілки.

Оновлена Соціал-демократична партія відродила в Україні святкування

1 травня — Міжнародного дня праці, або Дня міжнародної солідарності

трудящих. У 2017 році, уперше за п’ять  років,  українці  з  усіх  куточків

країни з’їхалися до столиці та пройшли Хрещатиком святковим Маршем

трудящих до Європейської площі. Там відбувся багатотисячний мітинг.

У  єдиних  колонах  центром  столиці  пройшли  робітники, представники

профспілок різних галузей і прості українці, лідери лівих.

Соціал-демократам вдалося донести до українців брехливість і обурливість

міфу, що святкування 1 травня буцімто виключно радянська традиція.

Свято викликало неабиякий суспільний  резонанс  серед  українців.

Повернення в Україну свята,  яке  відзначають  у 143 країнах  світу,  стало

приводом  для публікацій у ряді закордонних ЗМІ. Водночас українські

лівоцентристи  вимагали  реальних  дій.  Роз’єднані  владою  й  олігархами,

дискредитовані багаторічною системою радянського (місцями)

псевдосоціалізму та комунізму, вони почали піднімати голови, і майбутнє

країни,  засноване  на  принципах  європейської соціал-демократії, стало

виразнішим і ближчим. Аби почати втілювати наші плани й ідеї в життя,

нам, передусім, потрібно було об’єднатися.

Реальне  об’єднання  почалося  восени 2017 року,  коли  до  Соціал-

демократичної партії в боротьбі за євросоціалізм в українському

політикумі вирішила приєднатися Соціалістична партія  України.  На

об’єднавчому  з’їзді,  що  відбувся  в  Жовтневому  палаці 30 вересня 2017

року, було вирішено створити єдиний блок під назвою «За простих людей».

Наше об’єднання привітали соціал-демократичні лідери Білорусі, Норвегії,

Фінляндії,  Польщі,  представники  Соціалістичного  інтернаціоналу та

Компартії Китаю, які відвідали з’їзд і висловили свою прихильність до

об’єднавчого процесу.

Ми боролися за профспілки та їхнє місце в державній політиці, об’єднували

зусилля, займалися всіма «чутливими» питаннями для простої людини.

16

Так, важливим кроком до створення єдиної потужної лівої сили стала

підтримка таких процесів із боку Федерації профспілок  України,  а  це

понад 6,5 мільйона українських громадян.

ФПУ висловила мені високу довіру та наділила честю бути їхнім

уповноваженим Представником у Верховній Раді.

Одним із напрямків моєї боротьби став захист від олігархії народних

родовищ нафти та газу, а також людей, які потерпають від недотримання

домовленостей і соціальних угод надрокористувачами.  Це ті реальні

справи, що є містком між Партією та простою людиною, основа довіри.

Аби забезпечити виконання соціальних, екологічних та інфраструктурних

проектів  у  місцях,  де  знаходяться  поклади  палива,  я  став  ініціатором

розробки законопроекту №3038, згідно з яким 5% ренти, яку сплачують

надрокористувачі державі, мають залишатися в місцевих бюджетах, адже

вартість цієї ренти закладена в собівартість газу для населення. Таким

чином, місцеві бюджети отримують кошти, які дозволяють фінансувати

соціальну сферу, ремонт доріг, зруйнованих важковозами, тощо. На

підтримку  цього  закону  моя  команда  розпочала  збір  підписів по всій

країні. Фракція СДП в Полтавській облраді заблокувала голосування по

всіх рішеннях щодо видачі дозволів на дослідження та розробку родовищ

в області, доки не було прийнято цей закон. Довга та виснажлива боротьба

завершилася повною перемогою: закон №3038 прийнято Верховною Радою

у грудні 2016 року, із 1 січня 2018 він набув чинності. Уже на момент виходу

цієї  книги  Полтавщина  отримала  від  нафтогазвидобування  додаткових

чверть мільярда гривень на розвиток інфраструктури.

Разом з однодумцями не змирився з найбільшою аферою у сфері  ЖКГ,

організованою  постачальниками  газу.  Незважаючи на те, що до тарифу

входить вартість установки, обслуговування та повірки індивідуальних

лічильників газу в домогосподарствах та попри положення інвестиційної

програми Кабміну,  надавачі  послуг  в  усій  країні  відмовляли  людям  у

встановленні квартирних лічильників. Натомість облгази вирішували

проблему обліку, встановлюючи загальнобудинкові  лічильники,  а

вартість  спожитого  будинком  палива  розкидали пропорційно на всіх

мешканців. Такі «газові колгоспи» брутально порушували права людей,

змушуючи економних  споживачів  сплачувати  за  марнотратних  сусідів.

За  моєю  ініціативою з березня 2016  року активісти СДП по всій країні

розпочали масові протести проти встановлення загальнобудинкових

лічильників. У результаті тисячі людей в усіх містах почали виходити до

під’їздів своїх будинків,  перешкоджаючи постачальникам природного

газу встановлювати незаконне  обладнання.  Крім  того,  я  ініціював  і  в

співавторстві з  іншими  колегами-депутатами,  розробив  законопроект,

згідно з яким встановлення загальнобудинкових лічильників

заборонялося. Сотні тисяч підписів та активна громадська позиція

зробили свою справу: 21 грудня 2017 року Верховна Рада проголосувала за

17

відповідний закон, поклавши край маніпуляціям обласних постачальників

газу. Прийняттю цього рішення передувала моя практично «рукопашна

боротьба» з трибуни ВРУ. Ми знову перемогли.

Це була не єдина перемога соціал-демократів у Полтаві. Широка коаліція

мера Полтави Олександра Мамая (регіонала), Батьківщини та інших ви-

рішила зробити полтавцям подарунок під ялинку - підвищення вартості

проїзду. Ми одразу вирішили боротися з незаконним рішенням міськви-

конкому, прийнятим в обхід всіх регламентних процедур.

Я подав до суду, який ми виграли в усіх інстанціях. Пів року в нас пішло на

протистояння в судах, але нам вдалося повернути полтавцям справедливі

тарифи на перевезення в громадському транспорті.

Ця боротьба стала чимось значно більшим ніж відвойовування справед-

ливих тарифів. Нашій команді вдалося очистити лави міської ради від де-

путатів-зрадників, які продали інтереси полдтавців, що голосували за них

на користь бізнесовим інтересам. Полтавці за лічені дні зібрали необхідну

кількість підписів. «Ширка» в міськраді припинила своє існування. Соці-

ал-демократи з іншими демократичними політсилами провели позачер-

гову сесію в оновленому складі міської ради, на якій висловили недовіру

міському голові, який прот ягом двох з половиною термінів грабував мі-

сто і привів його у крайню ступінь занедбаності.

Секретарем ради обрано голову фракції СДП Олександра Шамоту, на яко-

го покладено виконання обов’язків міського голови.

На прикладі Полтави нам вдалося наочно показати дієвість реальної де-



мократії в суспільстві. Усього лише за півроку ми здолали з-лочинний ре-

жим мера, який фактично захопив владу і використовував її для просу-

вання власних шкурних і політичних інтересів.

Олександр Шамота відновив щотижневі апаратні наради та відновив

стабільну роботу з розвитку та стабілізації міста. Усього за кілька днів

вирішено питання щодо реконструкції та відновлення одного з найскан-

дальніших об’єктів архітектури міста - Кадетського корпусу. Міська влада

підщ орудуванням мафіозного клану Мамая роками затягувала вирішен-

ня цього питання, фактично домагаюбчись руйнування унікальної спо-

руди, аби потім загарбати землю у самісінькому центрі міста. Вже у 2020

році полтавцйів та гостей міста буде радувати реконструйоване та відрес-

тавроване приміщення. Всі необхіджні папери та угоди вже підготовлені

Олександром Шамотою з командою депутатів міськради. Це - неповний

перелік того, що вдалося зробити соціал-демократам у Полтаві всього за

кілька тижнів супроти систематичної восьмирічної бездіяльності колиш-

нього керівництва міста.

18

Але повернемося до Соцпартії

Мій день починається десь о 5.30. Прокидаюся. Якийсь час працюю з

книгами, документами, важливими листами. Ще читаю окремі матеріали.

Усе це вдома. Потім спортзал, а згодом на роботу.

Того ранку, перебуваючи у басейні, отримав тривожну інформацію:

Аваков,  Петренко  вкрали  Соцпартію.  І  почався  наш феноменальний

марафонський заплив боротьби за повернення Соцпартії  її  членам.  Не

буду повністю переказувати деталі цієї історії: вона комічна, кримінальна,

драматична.

Я запропонував допомогу соціалістам. Сів у авто й об’їхав усю  країну,

аби підтримати членів Соцпартії. У поїздках під час зустрічей мимоволі

спостерігав за неймовірним бажанням людей оновити рух, дати Соцпартії

нове дихання. У кожному місті  мені  пропонували  очолити  цей  похід,

повести  людей,  врятувати ситуацію. Після довгих дискусій ми зібрали

великий з’їзд, мене обрали керівником, затвердили новий план і стратегію.

Це допомогло завадити остаточному поглинанню Соцпартії «Народним

фронтом» — Яценюком, Аваковим, Петренком.

Ми започаткували серйозні реформи, повернули  партію  «на  вулицю»,

у  ЗМІ,  почали  об’єднавчі  процеси,  навчання,  реанімували більшість

осередків. Такий несподіваний, просто фантастичний поворот відкрив

епоху в цілому процесі об’єднання лівого руху. З’явилися перші ідеї

щодо висування єдиного кандидита в Президенти країни, наступного

формування відкритого списку до Верховної Ради, місцевих рад, громад

тощо.

Паралельно ми всі разом — соціалісти, профспілки та соціал-демократи

—  включилися  в  активну  фазу  боротьби  за  перерахунок  пенсій  для

українських  громадян.  Почати  фактично пенсійну революцію нас

спровокувала афера Гройсмана з так званим «справедливим перерахунком»

пенсій. Жонглювання з пенсійним віком, страховим стажем, осучасненням

та  інші  фокуси призвели до того, що з підвищеними пенсіями частина

людей «побула» добу або дві. Далі свою нищівну роботу зробила інфляція

та спекуляція: ціни зросли, почався новий виток тінізації економіки. До

мене  одночасно  звернулися  держслужбовці, лікарі, вчителі, діти війни,

переселенці.

Коли військові пенсіонери та екс-силовики почали боротьбу за законний

перерахунок пенсій (фактично вкрадених у них Урядом), вони вже знали

про мою безкомпромісну позицію щодо цього питання. Пліч-о-пліч понад

два роки ми вели боротьбу за його справедливе вирішення. Сотні акцій

протесту по всій країні, численні пікетування в урядовому кварталі та

19

перекриття доріг місцевого й національного значення. Кожен етап нашої

боротьби мав результат. Ми домоглися  відкритого діалогу  з  Пенсійним

Фондом,  добилися  перемовин  із  Прем’єром і  віце-прем’єром,  виграли

у  Верховному  суді  «зразкову  справу» і, врешті, домоглися часткового

збільшення пенсій. Але перед нами все ще був «непочатий край» роботи,

і  основним  каменем спотикання знову стала розрізненість. Десятки

громадських і ветеранських організацій по всій країні вели свої маленькі

осередки боротьби. Відсутність координації та синергії в досягненні

спільної мети дозволяла Кабміну розділяти та керувати процесом.

Тож на черговій масштабній акції під Парламентом, на багатотисячному

вічі пенсіонерів у погонах, ухвалили рішення творити єдину Всеукраїнську

організацію, яка б згуртувала колишніх  військових  і  правоохоронців.

Півмільйонна  громада  захисників українського суверенітету та закону

мусила стати єдиною силою. Ми організували в Києві Всеукраїнський

Форум пенсіонерів і ветеранів ЗСУ, МВС, ДСНС, Пенітенціарної служби,

чорнобильців, афганців, ветеранів АТО. На цьому Форумі одностайно

прийнято рішення створити Об’єднання пенсіонерів МВС і ЗСУ

«Силовик», яке б включало колишніх працівників усіх силових відомств

і структур. Приємною несподіванкою для мене стало рішення учасників

зібрання обрати мене почесним головою організації. Дякую за таку довіру

з боку представників майже мільйонної армії пенсіонерів-силовиків.

Я подав законодавчі ініціативи до ВР і Кабміну для перерахунку пенсій

силовиків  і  створив  Штаб  боротьби  за  їхні  права. Об’їхав тричі всю

Україну для їхньої мобілізації. У регіонах створено місцеві представництва

«Силовика» та засновано Всеукраїнську газету, на сторінках якої ведеться

повне інформування про хід і результати нашої боротьби. А отже,

Уряд вирішив перерахувати пенсії колишнім силовикам і військовим,

додавши в середньому по 1500 гривень. Однак це напівміра, бо за чинним

законодавством ця сума мала би зрости в рази.

Ми мали прийняти рішення, з чого почати рух, який би актуалізував тему

перезавантаження пенсійної системи, примусив Уряд і коаліцію змінити

курс руху держави. Пенсія й зарплата, робота — це той кут, під яким треба

дивитися на проблеми нашої країни. Ми прагнули спільними зусиллями

привести на це місце владу, аби показати природу нашої катастрофи та

оголосити свої вимоги щодо змін. Із усієї пенсійної армії чи, точніше,

тих, хто такими виплатами не задоволений, найбільш  революційно

здатними були військові пенсіонери. Із ними ми досягли перших перемог,

перерахунку пенсій, почали повставати афганці та чорнобильці, шахтарі.

Далі — профспілки металурги, залізничники…

Наприклад, працівники промислового гіганта «АрселорМіттал  Кривий

Ріг» — легендарної «Криворіжсталі», — проголосували за старт процедури

трудового спору із керівництвом комбінату та почали підготовку до

20

страйку. Як представник Федерації профспілок України у Верховній

Раді, я підтримав справедливі вимоги робітників. На мітингу, куди мене

запросили до виступу, я повністю підтвердив справедливість вимог

криворізьких металургів до адміністрації підприємства: підняти середню

зарплатню по робітничих професіях до 1000 євро, припинити скорочення

(з 2008 року  кількість  працюючих скоротилася  вдвічі — до 24 тисяч

людей) і подбати про безпеку праці (із моменту приватизації у 2005 році

на виробництві загинула 41 людина, кожен третій отримав травми). І вже

тоді, як керівник Комітету ВР з питань соціальної політики, я організував

комітетські слухання щодо ситуації на «Криворіжсталі». Депутати з

комітету, вислухавши аргументи лідерів профспілки,  проголосували  за

створення міжвідомчої робочої групи для напрацювання шляхів виходу

й запобіганню соціальному вибуху на комбінаті. З усієї країни посипалися

листи з ідеями трудових і політичних протестів.

День у день все більше людей розуміли: Україні потрібні системні рішення

та новий курс, програма та відповідальна команда — ідеологія. І ми почали

підготовку.

Про це далі...

21

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

У 2012 році отримав  мандат довіри від полтавців і пішою ходою відправився 

з Полтави «По душу Януковича». Серед вимог - скасування реєстрації Партії 

Регіонів, компенсувати людям втрати, що виникли в результаті незаконних 

приватизацій. Також люди передали головному регіоналу харчпайок, який 

роздава у Полтаві його ставленик Олександр Мамай. 2012 р.

23

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Аби привернути  увагу  вищого  керівництва  країни  до  щоденного  масового 

порушення прав працівниками органів внутрішніх справ із селища Врадіївки, я повів небайдужих жертв міліцейського насилля до Києва. Дорогою 

приєднувалися десятки українців. 2013р.

24

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

З першої ночі був на Євромайдані. Революція  - це або перемога, або фатальна поразка. 

Інше - зрада й торгівля, повернення назад. Після перемоги «сцену Майдану» вчорашні 

лідери на одному диханні ділили портфелі, дерибанили державу. Та якось забули про 

людей вулиці, про болючі геополітичні пухлини у Криму та на Донбасі. 2014 р.

25

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

2015 р. Коли лідери Майдану зрадили нас, тих, хто стояв з ними пліч-о-пліч, коли ми втратили Крим і починалися перші заворушення, я подумав, що далі? на 

черзі були неминучі загибелі тисяч наших хлопців, мирних мешканців і, можливо 

втрата України як держави... Я взяв чистий аркуш паперу і написав три слова:

«Партія простих людей!»  2015 р.

26

Соціал-демократія - це занадто універсальний 

рух для того, щоб могла українська нація обій-

тися без нього...  Якби була публіцистом, то 

звернула б якнайсерйознішу увагу на соціалдемо-

кратичний рух і на те, яке місце має займати в 

ньому елемент національний, та як мають, на-

приклад, украінські, польські й великоруські со-

ціал-демократи відноситися межи собою.

Леся УКРАЇНКА

ЄВРОСОЦІАЛІЗМ І СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ — 

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Україна — жертва  внутрішніх  афер  жадібної  вітчизняної  олігархії,

геополітичних  авантюр  чужих  урядів.  Історія  нашої  хвороби складна:

втрата вкладів в Ощадбанку СРСР, фейковий Будапештський

меморандум, за яким віджали ядерну зброю, економічна криза 2007—08

рр., наслідки якої ми все ще не подолали, анексія Росією Криму та війна

на Донбасі, неоднозначні договори про вступ до ВТО, а також численні

кабальні кредитні програми співпраці з МВФ та іншими міжнародними

кредиторами.

За якусь мить відбулася блискавична трансформація радянських

партійних еліт у ліберально-олігархічні, узурпація влади та монополізація

економіки. Україні без суспільної дискусії нав’язали кілька речей: снікерс,

джинси, ліберальний устрій  і  відповідну  економічну  культуру.  Україну

(країну  з  унікальними соціальними (лівими) традиціями свободи,

братерства, справедливості та рівності) ламали через коліно. Оскал дикого,

збанкрутілого на Заході капіталізму, застиг на обличчі  «нової-старої»

української влади, і це під різними масками, що змінюють одна одну. З

іншого боку, «совкова діаспора» у Кремлі потирала руки й тягла Україну в

свої союзи, клуби, ліги, коаліції. Дивні абревіатури виглядали, як чергова

панацея для народу, що блукав між своїми потенційними національними

ідеями: СНД, НАТО, ООН, МВФ і так далі.

«Українського пазла» не вистачало одним, щоб, нарешті, завершити

розгром північного полюсу, продовживши демонтувати СРСР далі; іншим

—  аби  розпочати  політику  глобального реваншу. Держава кілька років,

наче акробат, балансувала на довгому канаті, розфарбованому у триколор,

утримуючи Крим, ціну на газ, російські ринки, то порційно пускаючи в

економіку й політику американців та європейців. 25 років вона була «сама

не своя». Запас міцності, ресурси та відсутність особливих побажань у

громадян, залізні лаштунки та неможливість подорожувати й бачити інші

стандарти життя, як колиска, приспали дуже неспокійний та волелюбний

народ. Усе змінилося, щойно світ підняв завісу Європи українцям. Можна

по-різному ставитися до реальності та об’єктивності намірів офіційної

Європи, але про одне треба говорити твердо: українець продемонстрував

і висловив бажання жити інакше. І це означало одне: ми — народ. Ми

сповнені гідності, поваги до себе, знаємо собі ціну, готові захищати свою,

іншу українську перспективу.

Майдани… «Це був вибух! Один, другий, третій! Наче маленький українець

прокинувся, відродився, наче був якийсь ефект несподіванки, диво, нова

віха».  Так  можуть  казати  ті,  хто не  був  у  вимираючому  українському

селі серед похилених хат, дахів із очерету, шкіл із туалетами на вулиці та

28

однією церквою на район (про лікарню взагалі мовчимо). Не був у селі, де люди живуть, харчуючись урожаєм із городу, запасаються картоплею у

три норми на випадок голодного року; де завжди було безробіття… У селі,

яке потопало у хворобах, де у тридцять років у чоловіка вже немає зубів

і де люди ніколи не мовчали. Усі ці Юлі, Ляшки, Яценюки з’явилися, бо

вселяли надію, їм вірили, їх розуміли, їм прощали, їм забували.

Це можуть говорити ті, хто жодного разу не виїжджав із Києва у пересічне

місто чи районний центр, що пройнятий бідністю, жахливими дорогами,

лікарнями,  не  освітлений.  Де  людина  працює  за  копійчану  зарплату  в

неймовірно  небезпечних умовах,  дихаючи  паскудним  повітрям.  Мало

хто  знає,  що  в  Алчевську вранці сніг червоного кольору від викидів

меткомбінату.  Околиці  Києва  неможливо  подолати,  не  задихаючись  від

таких самих викидів станції у Бортничах. Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг,

Кременчук, Кропивницький (список можна продовжувати) — міста зі

своїми хворобами і спільною бідою — бідністю та безпорадністю.

Український народ двічі ходив на революцію, на війну, безліч разів на

вибори – усе заради нової країни

Не отримав її й досі. Чому? Очевидно, сила народу в його єдності, єдності й

опорі і, звичайно, будівництві, збереженні. Звичайна родина об’єднується,

коли захищається або щось будує. Україна починає не першою цей шлях.

На жаль. Після Росії, Білорусії, Грузії, країн Середньої Азії, Прибалтики

ми мали найкращі перспективи, проте розгубили їх. Але це не означає,

що маємо відмовитися від національної ідеї та будівництва нової держави.

29

Я ПРОПОНУЮ ЄВРОСОЦІАЛІЗМ

Головна  мета  для  нових  лівих  політичних  еліт  України — порятунок!

Ми вступаємо у важку й безкомпромісну боротьбу проти мафіозного

спруту. Поновлюючи захист простих людей та  людей  праці,  боремося,

аби  відстояти  цінності  соціал-демократії, євросоціалізму. Формуючи

стратегію боротьби, визначаючи та проектуючи курс для держави, ліві та

соціальні сили України спираються на світовий досвід, теорію та практику

євросоціалізму, досвід світового профспілкового руху.

Капіталізм таки не переміг сучасний євросоціалізм.  Навпаки,

євросоціалізм переміг капіталізм. Зверніть увагу, ліва Європа розвивається

та соціалізується. На жаль, ми єдина барикада  капіталу  з  наслідками

гіршими, ніж можна було уявити.

Проте  боротьба  за  простих  людей,  боротьба  проти  класу  олігархії не

закінчена, боротьба за справедливість теж триває. Україна мусить стати

лідером і прикладом такої боротьби, локомотивом просування новітніх

ідей справедливості, нового порядку та світової стабільності. Ми

пережили дві революції та війну, ми знаємо ціну свободи та Незалежності,

ціну стабільності й миру, ми понесемо нашу «науку про мир і добробут»

у світ.  Але  до  того  побудуємо  в  себе  вдома  зразкове  суспільство,

державу та політику. Якщо матимемо інший настрій — нічого не вийде!

Калькування чужих амбіцій і  моделей, постійне озирання  на  історію

та  її  переписування  —  це  метушня,  що  забирає  час  для  справжнього

будівництва  й  моделювання  нового проекту України. Отже, розвиток

соціал-демократії в Європі, перемоги лівих сил у всьому світі та успіхи

таких країн, як Китай, Швеція, Норвегія, є чітким сигналом готовності

мільярдів людей до перезавантаження чинного світового порядку.

Ця  боротьба  буде  жорсткою  та  складною.  Ядро  наших  прибічників —

робітники, селяни, лікарі, вчителі, військові, дрібний бізнес. Ми змістимо

акценти в побудові нового світу на фундаментальні суспільно корисні

речі: безпека та здоров’я простих людей, розвиток та екологія, навчання та

наука, духовність і культура. Це ключові грані нового світового порядку,

замінник жаги наживи, що породжує маніпуляції, конфлікти та війни.

30

Україна має стати законодавцем моди на такі 

грандіозні перетворення, наш народ має взяти 

на себе місію змінити не тільки власну країну, а 

й увесь світ навколо нас.

Сергій Каплін

Україна — член великої родини цивілізованих держав і потребує

синхронізації своїх дій із зусиллями прогресивних світових еліт.

Наприклад, в останній щорічній доповіді Римського клубу, підготовленій

десятками провідних учених, є низка революційних оцінок і рекомендацій,

що збігаються з ідеологією українських лівих.

Очевидно,  світові  еліти  будуть  орієнтуватися  на  цей  та інші подібні

матеріали при формуванні нового курсу змін у світі. Зокрема, в

Доповіді-2018 превалюють такі соціал-демократичні погляди та позиції,

як жорстка критика капіталізму та  практики  глобальних  фінансових

спекуляцій,  пропонується відмова  від  спрощеного  розуміння  світу,

встановлюється  пріоритет  альтернативної  соціально-відповідальної

економіки,  духовного світогляду та нової просвіти, береться за мету

розбудова єдиної гармонійної цивілізації з чіткими новими та безпечними

для Всесвіту правилами гри.

Учені констатують, що світ знаходиться на межі катастрофи, й ситуацію

може врятувати тільки нове колективне мислення та світогляд. Необхідно

звернути увагу, що цивілізація формувалася на основі так званого «повного

світу» з надлишками ресурсів і можливостей, сьогодні ж ми все більше

стикаємося з різноманітними, часом гострими дефіцитами. Світ потопає

в кризі ідеології, моралі та духовності, культури і, головне, «нав’язаного

капіталізму», відродження якого відбулося на пірамідальній основі через

інструменти та методи фінансових спекуляцій.

98%  операцій  на  фінансовому  ринку — спекуляції,  майже 30 трильйо-

нів доларів знаходяться в офшорах, планета потерпає від неймовірних

дисбалансів: дефіцит грошей в одних важливих галузях, профіцит — в

інших, непродуктивних. Учені наголошують на тенденції зникнення

«малих місцевостей» і розвитку мегаполісів, непередбачуваних наслідків

розвитку цифрових технологій і науки, неконтрольованого використання

міської інфраструктури. У Доповіді Римського Клубу звертається  увага

на відсутність мотивації в громадян вирішувати означені проблеми через

розрахунок, що вони розв’яуться «самі собою» через технічний прогрес,

що є в багатьох випадках міфом. ВВП більше не є об’єктивним індикатором

розвитку та підлягає ревізії як поняття. Цей показник не враховує втрати,

шкоду та не охоплює всі сектори економіки, наприклад, домогосподарства,

вказує переважно на динаміку руху грошей.

У Римському Клубі наголошують: світ потребує встановлення  нових

балансів  у  відносинах  між  людиною  та  природою, між завданнями

коротко- та довгострокової перспективи, між динамізмом і стабільністю,

між колективним та індивідуальним, між жінками та чоловіками у

напрямку розподілу відповідальності та функцій, досягнення паритету,

між рівністю та справедливою оплатою праці, між державою та релігією.

32

Учені наполягають  на  необхідності  запозичення  основних  принципів

світових релігій для використання їх у модернізованому міжнародному

праві. Новий світ в економічному розумінні має відрізнятися стійким

сільським господарством, децентралізованою енергетикою з можливістю

її здешевлення та доступності, регенеративною урбанізацією, економікою

замкнених циклів і суттєвою реформою фінансового сектору.

33

ВІД ІВАНА ФРАНКА ТА ЛЕСІ УКРАЇНКИ ДО 

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА ЄВРОСОЦІАЛІЗМУ

Соціал-демократія, євросоціалізм, в умовах якого процвітають такі країни,

як Швеція, Данія, Франція, Німеччина, Норвегія, Швейцарія, Португалія,

може бути національною ідеєю для України.

Всесвітньо відомі українці, які дотримувалися соціал-демократичних

поглядів, власним прикладом й усією своєю діяльністю відстоювали

права й свободи людини та вносили чималий вклад в історію становлення

української  державності. Ідеї свободи, солідарності й соціальної

справедливості українських соціалістів і соціал-демократів мають давню

історію. Першими українськими соціал-демократами вважають відомих

громадських діячів 70-80 років XIX століття — Остапа Терлецького й

Сергія Подолинського. Їхню справу продовжив і розвинув український

історик, публіцист, професор Київського  та  Софійського  університетів

Михайло  Драгоманов.  Саме він  у 1888 році  написав  першу  програму

української соціал-демократії.

Одну з найстаріших у Європі Соціал-демократичну робітничу партію

створено в Австрії в 1868 році, у 80-х роках XIX століття на заході України

виникають перші соціал-демократичні групи, які діють у її структурі. Тому

історичне рішення Паризького конгресу щодо створення Соціалістичного

Інтернаціоналу в 1889 році підписали не тільки Август Бебель, Вільгельм

Лібкнехт, Георгій Плеханов, а й делегат цієї партії, львівський друкар Йо-

сип Данилюк.

Іван Франко та Михайло Павлик у 1890 році заснували радикальну за

програмою партію, що мала назву «Русько-українська радикальна партія»,

ідеологічним базисом якої була соціал-демократія. Згодом прижилося

інше ім’я —  Українська радикальна партія (УРП). Програму партії, яку

підготували Іван Франко, Михайло Павлик, Євген Левицький, Роман

Яросевич,  ухвалив  з’їзд.  В  економічній  сфері  передбачалися  «зміни

способу виробництва згідно із здобутками наукового соціалізму»,

«колективний устрій праці і колективна власність». Метою  партії  було

заявлено  повну  свободу  особистості,  слова, організації,  зібрань,  друку, віросповідання.  Партія  вимагала  забезпечити кожному громадянинові

вплив на вирішення всіх питань політичного життя, а також мала

на меті автономію громад, повітів, країв та можливості для кожного

народу необмеженого культурного розвитку. Засновники Української

радикальної партії вважали, що парламентаризм є одним із головних

принципів їхньої діяльності. Селянство, яке на 80% було безземельним,

мало стати соціальною базою радикального руху, зважаючи на аграрну

спрямованість краю. Доцільним бачився еволюційний перехід трудящих

до соціалізму, ґрунтуючись на демократії. Важливо, що вони вперше серед

34

галицьких українців висунули вимогу загального та рівного виборчого

права.

Партія брала активну участь у парламентських виборах, що відбувалися

в Австро-Угорщині у 1897 році. Теофіла Окуневського, Романа Яросевича

та незалежного кандидата Данила Танячкевича від УРП було обрано до

Парламенту. Партія зберегла три місця і в 1907 році. А в 1911 році УРП

отримала п’ять послів (депутатів) у Відні (Микола Лагодинський, Юліан

Бачинський, Кирило Трильовський, Василь Стефаник, Павло Лаврук), у ре-

гіональному Галицькому сеймі — шість. Українську соціал-демократичну

партію (УСДП) галицькі радикали заснували у вересні 1899 року. Її очо-

лили Микола Ганкевич, Семен Вітик,  Володимир  Охримович.  Обидві

молоді українські партії, УРП та УСДП, плідно співпрацювали. Оскільки

УСДП стала автономною секцією Соціал-демократичної робітничої

партії Австрії (СДРПА), то її політичною платформою стала програма

австрійської соціал-демократії. Центральним органом була газета «Воля».

УСДП вважала неприйнятним захоплення влади через збройне

повстання,  не  схвалювала  радикальні  та  неправові  методи. Українські

соціал-демократи мали на меті побудову  соціалізму,  але  владу  вони

хотіли  отримати  парламентським  шляхом, а засоби виробництва

соціалізувати поступово, використовуючи інститути існуючої держави.

Дмитро Антонович, Левко Мацієвич  та Михайло Русов на конференції

студентських громад і політичних гуртків у лютому 1900 року в Харкові

заснували Революційну Українську партію (РУП). Це була перша політична

організація в Східній Україні. Спочатку програмним документом

партії була брошура «Самостійна Україна» Миколи Міхновського. РУП

сподівалася об’єднати різні покоління та класи для боротьби за національні

права й соціальну революцію. Новостворена партія була категорично

налаштована проти неполітичного українофільства та примирення з

російськими революційними групами в Україні.

Перший (Установчий) з’їзд відбувся у грудні 1902 року в Києві. Дмитро

Антонович і Євген Голіцинський увійшли до складу ЦК. У Чернівцях діяло

закордонне видавниче бюро партії й у березні 1902 року вийшов перший

номер  часопису  «Гасло».  У  січні 1903 року  редакція  видання  офіційно

відмежувалася  від  «Самостійної  України»  Міхновського,  мотивуючи  це

браком соціалістичного світогляду в ній. Керівництво РУП, підкреслюючи

свої нові ідеологічні засади, стоїть на новій ідеологічній основі, провідною

виголосило мету — відбудову соціал-демократичної України через

соціально-політичну революцію.

Оскільки партія за створення не мала ґрунтовно розробленої програми,

то в процесі переходу до нових позицій утворилися дві течії: закордонний

комітет, на який мала вплив Російська соціал-демократична робітнича

партія (РСДРП), та частина РУП на чолі з Миколою Поршем, Дмитром

35

Антоновичем, Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, які

наполягали на тому, що їхня партія буде виключно національною.

Унаслідок  ідеологічних  розбіжностей  у  січні 1905 року  утворилося дві

організації: меншість РУП, яка згодом стала окремою партією — Україн-

ська соціал-демократична Спілка (Олександр Скоропис-Йолтуховський,

Євген Голіцинський, Віктор Мазуренко, М. Ткаченко, П. Канівець та інші),

та  більшість, яка перетворилася на Українську соціал-демократичну

робітничу партію (Дмитро  Антонович, Володимир Винниченко,  Андрій

Гук, Микола Порш та інші). РУП відігравала визначну роль у формуванні

партійної та суспільно-політичної атмосфери в Наддніпрянській Україні

на  початку  ХХ  століття. Вона спонукала до гуртування на території

Російської імперії інших українських партій. У 1900 році незалежно

від РУП українець польського  походження  журналіст  Б.  Ярошевський

заснував Українську соціалістичну партію (УСП). Улітку 1900 року було

надруковано «Нарис програми Української партії соціалістичної», який і

став програмним документом УСП.

УСП прагнула союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі,

за що її критикувала найстаріша українська соціал-демократична

організація — група Івана Стешенка та Лесі Українки. Свої зауваження

вони виклали в роботі  «Оцінка» Нарису програми Української партії

соціалістичної» (Львів, 1901р.). Леся  Українка  сумнівалася,  що  після

повалення самодержавства можна буде без перешкод заснувати незалежну

Українську державу. Про це свідчили централізаторські й великодержавні

висловлювання російських і польських соціал-демократів.  За  рік  УСП

певною мірою дослухалася до критики, але все ж таки мала власну думку

щодо більшості українських політичних процесів.

Українська соціалістична партія входила до складу РУП із червня

1903 року до січня 1904 року, але у 1905 році згорнула свою діяльність.

Більшість членів перейшли до ППС (Польської партії соціалістичної).

Але важливою спадщиною програми УСП було розуміння наявності

національного й соціального гніту, вимога щодо утворення незалежної

Української республіки.

Українська  соціал-демократична  спілка («Спілка»), що  утворилася  в

результаті розколу РУП, одразу після створення приєдналась до РСДРП.

У квітні 1905 року на Женевській конвенції РСДРП «Спілку» визнали

автономною складовою, що  мала  окремий  статут.  У 1906 році  «Спілка»

очолила  масовий пролетарський  рух  на  півдні  Російської  імперії.  До  ІІ

Державної  Думи увійшли 14 депутатів, членів партії. Попри ці успіхи і

твердження, що вона єдиний представник українського пролетаріату,

партія схилялася до соціально-економічного напряму діяльності й

нехтувала національними проблемами. Наприкінці 1906 року  «Спілка»

кількісно  зменшилася (хоча раніше  налічувала  від 4,3 до 7 тисяч

36

чоловік) і втратила політичну вагу. У 1907 році майже всі члени ЦК були

заарештовані.  У 1911 році рештки членів партії об’єдналися з УСДП, а

сама партія припинила існування.

У грудні 1905 року більша частина РУП трансформувалася в Українську

соціал-демократичну  робітничу  партію (УСДРП). Основною плат-

формою стала Ерфуртська програма німецької соціал-демократії.

Відомі  громадські  та  культурні  діячі — Микола Порш, Володимир

Винниченко, Симон Петлюра, Микола Вороний, Іван Стешенко, Микола

Левитський, Володимир Чехiвський, та інші — були її членами. До складу

УСДРП  входили  студентська  молодь,  дрібні  службовці,  промислові  та

сільськогосподарські  робітники,  селяни.  Проголошувалися  ідеї  про

поєднання свободи та соціальної справедливості, висловлювалася думка,

що неможливо захистити національну незалежність, допоки широкий

загал селянства не усвідомить національні інтереси всіх, як свої. Партія

схилялася до парламентських, конституційних методів боротьби й

головного положення «революційного соціалізму» щодо диктатури

пролетаріату в програмі не було.

Для українських соціал-демократів страйк був головним засобом боротьби

під  час революції 1905—1907 років. Вони також розгорнули значну

пропагандистську та агітаційну діяльність — у Львові щомісячні часописи

«Праця» та «Селянин» зверталися до двох найбільших і найвпливовіших

(з огляду на партійний рух) верств населення. Крім того, було надруковано

10 тисяч прокламацій. Наприкінці революції чисельність партії зросла до

трьох тисяч чоловік.

Після  революції  лідери  УСДРП i Товариства  українських  поступовців

утворили  Центральну  Раду.  Вона  з  часом  почала  виконувати функції

загальноукраїнського органу  представницької влади. Соцiал-демократи

ініціювали проголошення Української Народної Республіки (20 листопада

1917 р.) та незалежності України (22 січня 1918 р.). Їхньому перу належать

Універсали Центральної Ради. А найбільшим здобутком стало ухвалення

законодавства з прав національних меншин i робітничого самоврядування

на  виробництві,  що  без  перебільшень  було  найдемократичнішим  серед

наявних на той час у світі.

Соцiал-демократичними  були більшість Урядів УНР — Володимира

Винниченка (1917—1918), Володимира Чехiвського (1918—1919), Бориса

Мартоса (1919), Ісаака Мазепи (1919—1920).

Ще одним яскравим представником лівої політичної думки був Михайло

Туган-Барановський, економіст і представник «легального марксизму»,

міністр фінансів УНР, родоначальник теорії «комунального соціалізму»,

який наголошував на таких основних принципах: в муніципальній

власності мають знаходитися суспільно корисні й торгово-промислові

37

підприємства; їхня експлуатація має відповідати інтересам міського

населення, без отримання містом прибутку; мешканці мають спільно

та відповідально управляти загальним комунальним майном на різних

рівнях, наприклад, міському, районному, квартальному, домовому;

має відбуватися розподіл муніципального  бюджету  по  всіх  рівнях

самоврядування — аж до будинкових комітетів.

Після падіння Української Народної Республіки легальна діяльність соціал-

демократів відбувалася лише в Західній Україні (Галичина та Волинь).

Радикали й залишки українських есерів об’єдналися для створення

Української соціал-радикальної партії (УСРП). Також до її складу ввійшли

окремі організації УСДРП.

Діяльність УСДРП у міжвоєнний період (в еміграції) сприяла створенню

емігрантських культурних центрів, зокрема, Українського соціологічного

інституту, Українського вільного університету та Українського

робітничого університету. На Празькій партійній конференції в 1938

році робота УСДРП була тимчасово припинена через складні умови,

спричинені наближенням Другої світової війни. Тоді ж було ухвалено

рішення про відновлення діяльності соціал-демократичної партії в Україні

й участі в Соціалістичному Інтернаціоналі за умови, що вони визнають

незалежність України й відмежуються від марксизму.

У 1950 році на з’їзді в місті Аугсбурзі у Німеччині члени колишніх УСДРП,

УСДП і УСРП заснували Українську соціалістичну партію (УСП),  яка

відновила участь українських соціал-демократів у Соціалістичному

Інтернаціоналі до 1976 року.

В Україні тривалий час не існувало істинної, справжньої, сильної соціал-

демократичної партії.

Ми змінимо це, ми повернемо українському народові впевненість у тому,

що європейська соціалістична та соціал-демократична ідеологія здатна

реально дати українцям те життя, про яке мріємо, на яке заслуговуємо.

Сьогодні ліві та соціальні сили України почали процес об’єднання в єдину

політичну силу, яка гідно представлятиме Україну в світовій спільноті

лівоцентристських сил. Більшість успішних європейських  держав

—  це  прогресивні  проекти  з  унікальною  історією  лівоцентристських

перетворень. Ліві — другі за чисельністю серед депутатів у Європарламенті.

Вони — наші нинішні партнери та союзники. Ліві в Європі — можливість

для просування взаємовигідних інтересів і партнерств, співробітництва.

Політичні  рухи  лівого  спрямування  об’єднують  такі  організації,  як

Соціалістичний інтернаціонал і  Партія  європейських  соціалістів.

Членами Соціалістичного інтернаціоналу,  створеного  в  1951  році,  є

38

соціал-демократичні  партії  всіх  континентів  і  держав,  що  знаходяться

на  різних  щаблях  соціально-економічного  та  суспільно-політичного

розвитку. Створена в 1992 році Партія європейських соціалістів налічує

33 соціалістичні, робітничі та соціал-демократичні партії з країн-членів

Євросоюзу та Норвегії. Соціал-демократія є впливовою силою в робочому

та  демократичному  русі  багатьох  країн.  Нині  в  світі  налічується  понад

80 партій соціал-демократичного спрямування, членами  яких  є  понад

17  мільйонів  чоловік.  Підтверджена  понад  столітньою практикою

ідеологія  соціал-демократії  виявилася  найбільш соціально ефективною

та життєздатною, попри  радикальні  зміни  в  світі.  Вона  інтегрувала

досягнення політичної думки різних напрямків, створила ідеологію, яка

втілює інтереси широких верств населення: робітників, підприємців,

інтелігенції. Серед основних рис лівих можна виділити, по-перше, їхню

ідейну спільність (орієнтація на демократичний євросоціалізм (заяв-

лено на 1-му конгресі Соцінтерну у Франкфурті-на-Майні  в 1951 році),

який розуміється не тільки як ідеал, а й процес тривалих, необмежених

якимось певним відрізком часу суспільних перетворень; по-друге, стійкі

зв’язки з місцевим профспілковим рухом, з різними категоріями найманих

працівників фізичної та розумової праці; по-третє, принцип пошуку

політичного консенсусу під час вирішення різних проблем; по-четверте,

прихильність концепції соціальної захищеності трудящих, що завжди має

пріоритет при вирішенні соціально-економічних проблем.

На прикладі низки впливових країн, у яких правлячими партіями тривалий

час були партії лівого спрямування, можна простежити, наскільки

ефективно працює ця ідеологія й наскільки позитивно вона відбивається

на добробуті країни. У Федеративній  Республіці  Німеччини  останніми

десятиліттями правлячою партією регулярно була Соціал-демократична

партія  Німеччини,  у  Французькій  Республіці — Соціалістична  партія

Франції,  у  Швеції — Соціал-демократична  робітнича  партія Швеції, у

Чехії — Чеська соціал-демократична партія, у Словаччині — «Напрямок —

соціальна демократія», в Австрії — Соціал-демократична партія Австрії, в

Італії — Демократична партія Італії (історично — Італійська соціалістична

партія), у Люксембурзі — Люксембурзька соціалістична робітнича партія,

у Нідерландах — Партія праці. Саме  соціал-демократична ідеологія й

економічна програма дала можливість вибудувати міцні конкурентоздатні

сучасні держави, у яких рівень соціальних гарантій сьогодні здається нам

нереальним і недосяжним. Спілкування з лівими партіями, що мають

досвід державного будівництва,  і  тісний  контакт  із  ними  дозволить

нам освоїти й поступово перейняти цей позитивний досвід, а згодом —

застосувати його на благо нашої держави.

39

40

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Партія простих людей швидко розросталася по всій країні. Кожен хотів 

долучитися до створення справжньої народної політсили. Після з›їзду 

в Полтаві прийнято рішення: рушати на Київ і вимагати скасування 

бандитських тарифів на ЖКГ Прем›єра Яценюка та відставки самого 

прем›єра. Через 8 днів ходи до Києва увійшло понад 10 000 українців з усіфх 

куточків країни. Перед КМУ розгорнуто Антатарифний Майдан, який було 

згорнуто лише після відставки Яценюка. 2015р.

41

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Ми прийняли важливе для нас рішення. Партія простих людей була перейменована, відповідно до нашої проєвропейської ідеології, на Соціал-демократичну партію, яка 

об›єднала Соціалістичну партію України та інші лівоцентристські сили в блок 

«За простих людей!». Наше гасло та курс не змінилися. Тільки об›єднання дасть 

імпульс для реального початку великої нової української історії успіху.  2016 р.

42

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Оновлена Соціал-демократична партія відродила в Україні святкування одного з 

найочікуваніших у всьому світі свят - Дня міжднародної солідарності трудящих, Першотравня. Разом зі 143 країнами європи та світу  українці вперше за 5 років 

отримали змогу пройти центром столиці та нагадати владі, хто господар в країні. 

2017 р.

43

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

А вже за півроку соціалісти та соціал-демократи зібрали багатотисячний 

протестний рух під стінами Кабміну та Парламенту. Люди з порожніми 

каструлями вимагали законного підвищення мінімальних пенсій та зарплат. 

Разом із профспілками нам вдалося дотиснути владу і вперше за кількадесят 

років мінімальна зарплата зросла не на кілька гривень, а майже в тричі.

РОЗДІЛ I.

РЕФОРМА №1, АБО СПРАВЕДЛИВА 

КОНСТИТУЦІЯ ПЕРЕХІДНОГО 

ПЕРІОДУ

РЕФОРМА №1, АБО СПРАВЕДЛИВА 

КОНСТИТУЦІЯ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ

Найважливіша реформа, реформа номер один — конституційна. Це

реформа модернізації і змісту Держави,  прямування  до  її довершеності

й ефективності. Так можна сказати  про  головне, що необхідно зробити

в частині основної підготовки до старту нового курсу країни. Без нової

Конституції не може початися нова держава, без її зміни й адаптування

до нових реалій не може бути даний старт іншій епосі в її історії. Тому

ми вважаємо своїм обов’язком запропонувати таку адекватну викликам

та  історичним підсумкам редакцію нового Основного Закону.  Доказів

доцільності безліч, розпочинаючи з часів зародження держав мозаїчного

права, закінчуючи Наполеоном, Штатами, Україною тощо. Декларативна

частина нинішньої Конституції — бездоганна.

Це документ, який написаний у ейфорії проголошення незалежності та

здобутого суверенітету, це зменшена модель розвиненої та цивілізованої

європейської держави. Автори нинішнього Основного Закону писали його

з чистого аркуша. У залі панували специфічні настрої та впливи, навряд

чи тоді еліти мали чіткий проект успішної України, який би знайшов

вираження у запропонованому та прийнятому Основному Законі. Час

динамічно змінювався й оголював важливі протиріччя  між  гілками

влади, дво- тридуалізм, проблему профіциту представницьких мандатів

і членів виконавчої гілки влади, непрозорість та безконтрольність суду,

консервативність окремих надважливих норм Конституції, референдуму,

відповідальність  за  порушення  конституційних  законів.  Врешті-решт,

стало зрозуміло, що Конституція не може захистити права та свободи

громадянина,  створити  умови  для  реалізації  його  прав і свобод.

Конституція не здатна захистити цінності та ідеали простих людей. Вона

перетворилася на дорогоцінну вазу, у якій без води в’януть квіти — надії

простих людей.

Перед елітами стоїть однозначне завдання: запустити «конституційність

України» — з одного боку Основний Закон має  формувати  модель  чи

форму ефективної та справедливої держави, з іншого — привести в дію

механізми захисту та реалізації прав громадян.

У приватних дискусіях люди так само кажуть про свої спостереження та

занепокоєність через мертву конституцію: дуалізм, відсутність єдиного

центру прийняття рішень та інструментів для міжвиборчої демократії (у

період між виборами), відкликання, попередження, ротації, санкції тощо.

Виборчий  закон,  порядок формування судової гілки влади, вертикалі

46

прокуратури, інституту прямої демократії — усе це задекларовано, але не

працює, так само насторожує велика кількість урядовців і парламентарів.

Спірною є доля двох посад — Президента та керівника Уряду. Регіональна

управлінська вертикаль теж потребує конституційного переформатування,

наділення її реальними політичними функціями та, головне, проектністю й

відповідальністю. Зміни Конституції мають призвести до перезаснування

держави, побудови її нової ефективної моделі: вертикалі управління,

порядку народного контролю та референдуму, адмінуправління, роботи

та  приведення  всіх  гілок  влади,  особливо  судової,  роботу прокуратури.

Має відбутися конституційна легітимізація антикорупційних органів,

зокрема судів.

Як представник лівих і соціальних політичних сил України твердо стою на

позиціях необхідності перезаснування Української Держави через зміну

Основного закону. Без нової Конституції ми не отримаємо нової держави,

нової історії, іншого порядку та життя. Стабільна країна добробуту для

простих людей передбачає єдиний тип устрою — парламентську республіку

з класичним європейським розподілом повноважень між різними гілками

влади.  Але  перехідний  період  вимагає  розумної  концентрації  влади  в

руках найбільш легітимного владного інституту — всенародно обраного

Президента України.

Мною розроблена Конституція перехідного періоду, термін дії  якої  —

п›ять  років  або  один  президентський,  протягом  якого я,  за  підтримки

простих  людей  і,  головне,  під  їхнім  контролем, солідарно з простими

людьми, готовий організувати безболісний перехід від України ліберально-

олігархічної  до  України  соціально-демократичної, від фактично

нинішньої президентської  до  ефективної  стабільної  парламентської.

Абсолютна більшість статей, які стосуються прав (включаючи соціальні)

і  свобод  українців,  незалежної  судової  влади  та  широкого  місцевого

самоврядування, перейдуть без змін до нової Конституції.

Головна відмінність наявної Конституції від презентованої —  значна

частина президентських повноважень буде розподілена між Парламентом

і  Урядом,  суттєво  відновлена  в  правах  простих  громадян,  посилена

відповідальність. Країна буде реально повернута народу. Ми пропонуємо

чіткий порядок такого перезавантаження. Передусім, у новій Конституції

мають бути чітко визначені та закріплені сучасні соціальні стандарти —

норма про «соціальну державу» має бути максимально чітко формалізована

та розкрита, захищена.

Найактуальніші  питання — баланс  гілок  влади,  роль  Президента та

доцільність посади Прем’єр-міністра України у перехідний період.

Паралельно має бути врегульована низка тем, щодо яких народ України

вже висловлював свою категоричну позицію  на референдумах  та  в

47

опитуваннях:  зменшення  кількості  урядовців, парламентарів, загалом

депутатів усіх рівнів, жорстке покарання за злочини проти держави та

корупційні правопорушення.  Буде  проведено  перезаснування  держави

через  великий референдум. Люди буквально виберуть собі державу на

референдумі так, як вибирають опції на смартфоні, ставлячи галочки

навпроти функцій.

Окремо ми запровадимо чітку та прозору політичну відповідальність не

тільки за соціально-економічні наслідки діяльності політика на його посаді,

а й за публічні обіцянки, дані народу України у передвиборний період та/

або після вступу на посаду. Розмови про боротьбу з популізмом мають

отримати реальний законодавчий зміст як у частині відповідальності

порушення клятви народу України, так і конкретних, детальних моментах

відповідальності щодо виконання програми кандидата та партії, блоку.

Політика в Україні має стати конструктивною: на будмайданчику немає

місця  гаслам,  не  підтвердженим  ідеологією  та  розрахунками, неправда

та перебільшення просто недопустимі і повинні жорстоко каратися.

Україна має стати територією правди і справедливості, ефективності та

прагматичності.

Незалежна Україна має отримати конституційну основу, що гарантує й

захищає гідність (статті 3, 28) і рівність (стаття 21) усіх українців, а також

забезпечує  належну  правову  процедуру (статті 29 і 55— 64) як  частину

загального  підходу  до  організації  суспільства  в  ефективній  правовій

державі,  де  верховенство права є домінантним чинником у системі як

державних, так і суспільних цінностей.

У  проекті  Конституції,  що  є  невід’ємною  частиною  моєї  передвиборної

кампанії, передбачено низку як традиційних демократичних положень,

так і кардинально нових норм, що затверджуватимуть зміни до

державного устрою, змінену форму правління та оновлений різновид

устрою політичного. Ми пропонуємо власний підхід до побудови системи

правосуддя, правоохоронних органів, виборчого процесу.

48

ДВАНАДЦЯТЬ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ НОВАЦІЙ 

МОЄЇ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ:

I.

У  частині  організації  паритетного  діалогу  Народу  і 

Президента, звітності Президента, єдності Глави Держави зі своїм 

Народом:

1.  Запровадження інституту Національних зборів, куди кожні

півроку обираються представники народу (народні делегати) у

кількості 100 000 чоловік, перед якими кожні шість місяців звітує

Президент України конкретно по всіх напрямах і пунктах своєї

програми.

2.  Збори можуть розпустити Парламент, відкликати суддів, мерів,

прокурорів та інших високопосадовців, якщо їхню провину буде

доведено спеціальною комісією. Фактично збори легітимізують

формат  Віче  й  назавжди  імплементують  норму  про нього в

державне життя. Президент може звертатися до Нацзборів з

проханням підтримати його ініціативи та отримати підтримку

народу для  просування ідей,  що  захищають  Конституцію  або

реалізують  її  норми, програму чи цілий курс Президента. До

Нацзборів може звернутися Парламент і Генеральний прокурор.

Дебати на Нацзборах чітко регламентовані та змістовні,

конструктивні. Такі збори  «запускаються»  та  працюють  і  на

регіональних  рівнях,  у великих містах, у галузях та окремих

напрямах державного управління:  безпека,  охорона  здоров’я,

освіта, культура, спорт.

II.

У  частині  вирішення  проблем  дуалізму  влади  й 

безвідповідальності:

3.  Посада керівника Уряду ліквідовується, запроваджується

інститут Кабінету Президента (КП), обраний народом

України, котрий очолює виконавчу владу. Кабінет Президента

затверджує програму на Нацзборах та у Парламенті, який, у

свою чергу, здійснює контроль за її виконанням. Програма

формується на основі чіткого зразка, з графіками термінів

виконання та відповідальними, конкретними видатками та

носить середньостроковий характер (2—3 роки). У забезпечення

реалізації програм Кабінет Президента подає до парламенту

законопроекти, до яких Парламент може подавати альтернативні.

Запроваджується консенсуальний тип співпраці парламенту та

49

Кабінету Президента, спільна ретельна робота над ініціативами.

У Парламенті чітко визначається статус і повноваження опозиції,

коаліції, зокрема характер політичної відповідальності.

4.  Після повної перебудови держави, на шостий рік президентського

терміну, посада Президента ліквідовується, державний устрій

змінюється на парламентську республіку, керівника та членів

Уряду обирає Парламент.

III.  У частині вирішення проблем повернення простим людям прав 

і можливостей формувати всі три гілки влади:

5.  Народ України обирає очільника виконавчої гілки влади —

Президента України, Генерального прокурора України, керівників

антикорупційних органів і суддів різних рівнів. Президент

формує Кабінет Президента, який затверджує Парламент. Народ

України обирає Парламент на основі пропорційної системи

виборів з відкритими списками. Нацзбори обирають суддів

Конституційного суду України.

6.  Народ України отримує можливість відкликання Президента

України через спрощену процедуру імпічменту, право відкликання

міських депутатів, голів, парламентарів і членів Кабінету

Президента, керівника правоохоронних та антикорупційних

органів. Це здійснюється на основі вичерпних підстав для

відкликання та справедливої процедури.

7.  Будь-які форми імунітету та недоторканності ліквідуються, так

само ліквідуються будь-які форми пільг та особливих привілеїв.

IV.  У частині повернення простим громадянам їх соціальних прав:

8.  Установлюється порядок постійної модернізації соціальних

стандартів: перегляду прожиткового мінімуму, мінімальної

заробітної плати, мінімальної пенсії, соціальної допомоги. За

маніпуляції чи зволікання, невиконання конституційних норм

передбачена сувора відповідальність.

V.

У частині революційного підвищення ефективності 

державної машини:

50

9.  Суттєво зменшується кількість народних депутатів до 100, зменшується вдвічі кількість депутатів усіх рад, кількість

народних делегатів — 100 000, створюються Нацзбори для

контролю над політиками та чиновниками. Зменшується кількість

членів Кабінету Президента до 10, персоналізуються напрямки та

відповідальність, дотримання проектного підходу та інноваційної

спрямованості. Вертикаль регіональних органів буде суттєво

оптимізовано, перетворено на стрункий механізм, здатний

реалізовувати справедливий план розвитку країни.

10.  Здійснюється Генеральний аудит приватизації з наслідками

націоналізації або примусового повернення у власність держави

незаконно відчуженого майна, відновлення та відшкодування

виплати дивідентів по приватизованих підприємствах тощо.

Проводиться аудит ефективності роботи державних органів на

предмет дотримання проектного підходу, організації роботи та

ощадливості, відповідності бюджетної політики курсу держави

на ефективність та соціалізацію.

11.  Запроваджується наскрізний проектний підхід у питаннях

державного управління.

12.  Максимально криміналізується відповідальність за корупцію,

державну зраду, шкоду народному господарству, підкуп

виборців. Уперше запроваджується відповідальність за неправду

та популізм серед політиків і чиновників.

Ми отримаємо високоефективну державу з незалежними

антикорупційними правоохоронними органами та судами, які

підконтрольні  тільки  народу.  Буде  наведено  максимальний  порядок

у роботі Парламенту та виконавчих органах влади. Країна  отримає

справедливий план  і  можливість  його  реалізувати.  Буде запроваджена

нова система діалогу з народом і звітністю — Національні збори.

51

РОЗДІЛ II.

БОРОТЬБА ЗА СИЛЬНУ, 

ЕФЕКТИВНУ ТА СОЦІАЛЬНУ 

ДЕРЖАВУ

ЧАСТИНА 1.

БОРОТЬБА ЗА ЕФЕКТИВНУ ВЕРТИКАЛЬ 

ВЛАДИ

БОРОТЬБА ЗА ЕФЕКТИВНУ ДЕРЖСЛУЖБУ, 

ПОЛІТИЧНУ КОНКУРЕНЦІЮ ТА МАСШТАБНУ 

ДЕРЕГУЛЯЦІЮ

Прості  українці  утримують  сотні  тисяч  державних  службовців.  Одразу

зазначу,  серед  них  багато  достойних  і  талановитих людей. важливо не

вигнати їх бездумно на вулицю, а знайти їхнє  місце  на  будмайданчику

держави,  навчити,  неадекватних — відсіяти. Серед  держслужбовців  є

прості  люди.  Щоб  заплатити зарплату міністру чи пересічному клерку

в районній  адміністрації, громадянин у середньому віддає у державну

скарбницю 50% свого доходу. Водночас кількість чиновників прямо

пропорційна індексу корупції в державі, адже чим більше «слуг народу»,

тим складніше простим людям їх контролювати. Саме на держслужбовців

і державну службу як інститут покладені унікальні завдання порятунку,

нового державного будівництва. Тим відповідальніша їхня місія перед

історією та народом.

Проте сьогоднішня держслужба — це, передусім, біржа праці для певних

привілейованих категорій людей і завжди мобілізований адміністративний

ресурс для відтворення та переобрання правлячого режиму. Один раз на

чотири-п’ять  років державні  адміністрації  всіх  рівнів  перетворюються

на  передвиборні  штаби  та  під  страхом  втрати  банальної  «годівнички»,

як у птахів, у будь-який спосіб (включно з прямими фальсифікаціями

результатів голосування) підтримують провладні політичні сили,

перешкоджаючи  політичній  конкуренції  та  консервуючи стан справ у

країні.

Неефективність ролі держслужбовців у системі державних  інститутів

призводить до глибокого відчуження народу від влади.

Для усвідомлення актуальності теми потрібно чітко зрозуміти масштаби

участі простих громадян у наповненні бюджету, яким розпоряджається

середньостатистичний держслужбовець. Кожен працівник через свого

податкового агента-роботодавця сплачує 18% ПДФО та 22 % ЄСВ, плюс вій-

ськові податки і т. д. Це — 35-40% суми зарплатні. Із залишку зарплати або

пенсії, прибутку дрібного підприємця держава стягує своєрідні «націнки»

на товари, що споживає проста людина: акциз, ПДВ, мита. Це ще 25-27 %.

Дві третини державного бюджету — кошти пересічних громадян. Більша

частина  бюджетних видатків — це видатки на утримання державного

апарату, фінансування їхньої діяльності та проектів. Це — тільки поверх-

нева оцінка участі громадян у фінансуванні держави і, водночас, показник

неефективності бюрократичної системи.

Очевидно, питання реформи, переформатування та розвитку державної

служби  належить  до  сфери  державного  будівництва та, врешті-решт,

54

знаходиться в площині прозорості відносин влади та громадян. Ця тема є

неймовірно актуальною, тому що стосується таких важливих проблем, як

оптимізація видатків, збільшення продуктивності та ефективності роботи

інституту держслужби, запобігання корупції, імплементації європейських

стандартів держслужби та їхнього постійного вдосконалення, підготовка

до реалізації унікальних завдань із реформування національної економіки.

Громіздкість і «бюрократичність» державного апарату, порядок і регламент

роботи якого зробили Україну заручницею безсистемності національного

чиновництва, потребує якомога швидшого дерегулювання. Держава

має провести політику масштабної дерегуляції  діяльності  Адміністрації

Президента,  Кабінету  Міністрів (Кабінет Президента  України — за

запропонованою  мною Конституцією),  Парламенту,  усієї  владної

вертикалі. Бюрократичні процедури мають бути радикально спрощені, а

кількість держслужбовців скорочена в рази.

Процес управління, обліку, моніторинг має бути переведеним у сучасний

електронний  режим.  Оплата  праці  чиновників має  бути реформована

та прив’язана до доходів та якості життя простої людини, а також — до

інших критеріїв успішності роботи. Діяльність влади буде переведена

на проектний режим із чіткими місією, метою, завданнями, термінами,

відповідальними і відповідальністю, системою народного контролю і т. д.

Я неодноразово звертався до Уряду з вимогою почати реформу системи

наукових інститутів, академій, центрів тощо. Необхідно провести аудит,

спроектувати  їхню  нову  архітектуру і перезапустити цей механізм

державного аналізу та стратегування. Як наслідок, якісь двері назавжди

зачинити, якісь прибрати, якісь відкрити і розширити.

Наприклад, використовуючи досвід європейських держав, ми створимо

єдиний орган — «Дослідний інститут державної служби» — ДІДС, який

акумулюватиме  й  адаптуватиме  до  національних умов позитивний

світовий досвід роботи державного апарату.

Завдання ДІДС полягатимуть у перегляді всіх процедур і регламентів

роботи, проведення політики оптимізації, побудови нової гнучкої й

ефективної моделі державної служби. ДІДС  проведе  переатестацію

чиновників  усіх  рівнів  та  спланує поетапний процес ротації кадрів:

заміну старих і неконкурентоспроможних  на  інші,  які  відповідатимуть

сучасним  вимогам і критеріям. ДІДС залучатиме іноземних фахівців,

здійснюватиме безперервне навчання. ДІДС братиме участь у контролі

над роботою системи та проводитиме постійну ревізію стратегії розвитку.

ДІДС — це проект адаптації української служби до  рівня  європейської

та  виведення  її  в  лідери.  Держава  має  перетворитися  на  найбільш

конкурентну «корпорацію», здатну виконувати найскладніші завдання на

найвищому професійному рівні. Процес реформування державної служби

має  продемонструвати народу України об’єктивні зміни в системі: її

55

аполітичність, спрямованість на результат, економічність, справедливість

і  прозорість.  Процедури  набору  кадрів  мають  гарантувати, що тільки

кандидати з професійними знаннями та високим моральним рівнем мають

шанси стати державними службовцями. Усі кандидати мають складати

іспит, підготовлений, проведений та оцінений експертами ДІДС.

Оскільки службі будуть потрібні глибокі знання та адміністративний

досвід,  варто  переглянути  деякі  норми  люстраційного законодавства

й не відмовлятися від участі в процедурі категорії  чинних  чи  екс-

держслужбовців. З іншого боку, навіть необґрунтовані підозри в участі в

корупційних схемах є достатньою причиною для відмови в участі у конкурсі.

Перші призначенці на посади керівників державної служби всіх рівнів

мають бути особами з максимально можливою позитивною репутацією

й беззаперечним професіоналізмом. Вони  будуть  обрані  через  відкриті

конкурентні процедури, організовані ДІДС без жодного втручання з боку

політиків. Посадовці мають виконувати свої обов’язки відповідно до

своїх здібностей, незалежно від політичного складу Уряду та результатів

виборів. Жодне післявиборче тасування кадрами неприйнятне. Саме для

цього вони призначатимуться на певний термін без можливих скорочень,

будуть мати повну можливість управління всіма своїми підлеглими, їх

не можна буде зняти з посади в разі політичних перестановок в Уряді,

особливо,  додатково  наголошуємо,  після  загальних  виборів.  Усі  керівні

посади в державній службі заповнюються через конкурс, організований

керівниками  персоналу  державної  служби  у  відповідних установах, що

діють як представники ДІДС і за погодженням із центральним апаратом.

Процедури, встановлені EPSO ЄС, можуть слугувати взірцем. Ці

зауваження особливо важливі для фази, у якій встановлюються критерії

відбору (за схвалення  ДІДС).  Сфера  відповідальності  інституту  буде

великою й має супроводжуватися відповідними ресурсами.

Вкрай  важливо  гарантувати  корумпостійкість  цього  органу. Це не має

бути витлумачено, як ізоляція чи повна незалежність від Уряду, бо такий

підхід рано чи пізно призведе до недовіри й відчуття браку контролю. Як

і, наприклад, у польській моделі, керівник призначається Урядом, але має

бути підконтрольним органу, що складається з політиків від усіх політичних

партій, представлених у Парламенті, а також експертів. ДІДС має чітко

стежити за процесом удосконалення стандартів та якості держслужбовців.

Будуть  кардинально  змінені  й  адаптовані  до  міжнародних  стандартів

навчальні  плани  та  процедури державних  вищих  навчальних  закладів,

таких,  як  Національна Академія Управління, тощо. Держслужбовці

мають постійно проходити навчання, зокрема дистанційне, без відриву

від роботи. Успішність у навчанні має формувати 20-30 % обсягу їхньої

заробітної платні та преміювання.

Головне завдання реформи — добитися абсолютної самостійності

державної служби та системи контролю, яка б унеможливлювала

56

суб’єктивне оцінювання та корупцію. Ми суттєво посилимо кримінальну

відповідальність за втручання в процес призначення держслужбовця з

боку зацікавлених осіб, а також за намагання впливати на його рішення.

Реформа має забезпечити серйозні зміни в порядку та філософії роботи

Уряду, який за запропонованою мною Конституцією перехідного

періоду буде трансформовано в Кабінет Президента України. Будуть

чітко розділені повноваження і, що найважливіше,  відповідальність

окремих  членів  Уряду.  Ми  встановимо чітку відповідальність кожного

міністра, межі їхніх повноважень, зменшимо кількість міністрів. Роботу

Уряду  буде  трансформовано в чіткий проектно-програмний режим із

новим системним порядком звітності за критеріями дотримання плану

ефективності  видатків,  досягнень  у  межах  проектів,  програм та плану

загального виконання програми Уряду, що затверджена Парламентом.

Крім того, має бути чітко розділено функції управління державною

власністю та загальне керівництво галузями. Треба якнайшвидше

завершити реформу контрольних фінансових інститутів: (незалежних від

Уряду) аудиторську службу, Рахункову палату.

Україна має розробляти та ухвалювати бюджет, ґрунтуючись на 

результатах оцінки виконання попереднього. Це міжнародна практика 

і вона має бути нашим основним правилом.

Бюджетні  процедури  будуть  ґрунтуватися  на  моделі  ЄС:  крім урядових

прогнозів основних макроекономічних показників,  до  уваги  будуть

братися висновки групи незалежних експертів, зокрема іноземних. Перед

розробленням  державного бюджету Уряд має представити Парламенту

перелік пріоритетів у наступному році, реформ та інвестиційних проектів,

необхідних для забезпечення стабільності та зростання. І, роблячи опертя

тільки на ці матеріали, Міністерство фінансів, Уряд і Парламент можуть

його доопрацювати. Найоптимальніше використовувати шведський чи

скандинавський  спосіб  і  метод  бюджетування.  Має  бути  затверджено

великий довгостроковий план для України, відповідно до якого має

бути сформована довгострокова бюджетна декларація з максимально

можливими планами доходів та видатків. Декларація має відповідати

курсу і плану країни мінімум на п’ять років. Такі документи є предметом

домовленості між народом і  владою, затверджуватися на Національних

зборах.

План розвитку країни має містити чіткі пріоритети щодо розподілу

податкового навантаження між бідними та багатими, пріоритети

фінансування,  стабілізації  та  розвитку.  Мають  бути зафіксовані  чіткі

локомотиви росту. Важливою складовою є соціальна політика у декларації

та наступних бюджетах: маємо переглянути  прожитковий  мінімум,  усі

57

види  мінімалок  і  спланувати соціальний бюджет держави — бюджет

гідного утримання найслабших. Виходячи з цих потреб, треба будувати

відповідну фінансову політику у державі та бюджетування в цілому.

Отже,  ми  відкидаємо  залишковий  принцип  соціалізації та переходимо

на довгостроковий проект із пріоритетом соціального фінансування: це

матиме наслідок підвищення  податків для багатих та їхнього якісного

адміністрування, боротьби з тінізацією та контрабандою, незадекларованою

працею. Усі нові навантаження мають ретельно прораховуватися, аби

українська економіка та її міжнародна конкурентоспроможність суттєво

не постраждала.

Одночасно внутрішній контроль і процедури внутрішнього аудиту мають

бути  максимально  посилені.  Ефективні  практики варто  запозичити  в

офісах  державного  аудиту  Польщі  та  Угорщини. Останні скористалися

двосторонніми партнерськими проектами  із  голландською  Рахунковою

палатою  у 2007-2011 рр. Унаслідок цих проектів були внесені зміни в

національні адміністративні системи. Ми виступаємо за різні стандарти

процедур  державних  закупівель:  для  незначного  масштабу  місцевих

закупівель можуть бути менш жорсткі вимоги, для  того щоб  у  цьому

процесі могли взяти участь навіть малі підприємства. Питання кооперації

та співробітництва важливі: приватний сектор і  держава мають

взаємодіяти з єдиною спільною метою — державного будівництва.

Наприклад, моїм пріоритетом є, безумовно, проекти інституційного

партнерства — довгострокові контракти між місцевими органами влади

чи  Урядом України й компаніями приватного сектору. Це відкриє нові

можливості для розвитку інфраструктури та підвищення якості державних

послуг (охорона здоров’я, освіта, культура). Такі проекти потребуватимуть

модернізації  законодавчої  бази.  У  цьому  ключі  Україна  потребуватиме

низки  національних проектів, які стануть локомотивами розвитку

економіки, соціальної сфери, гуманітарного сектору та інфраструктури. На

основі таких ініціатив буде збудовано потужні вертикально-інтегровані

структури, що мобілізують трудовий, фінансовий та інші ресурси.

Політика таких предметних проривів  та  концентрації  зусиль  має  стати

основою реіндустріалізації.

Так само радикальною має бути реформа апарату АП, Уряду та Народної

(Верховної) Ради, обласних і районних адміністрацій. Головні критерії

та цілі: максимальне та безперервне підвищення ефективності та

продуктивності праці, оптимізація видатків, європейські стандарти

організації роботи, державна атестація, постійне навчання, зосередженість

на реалізації стратегії національного розвитку, великий рівень автономії

державного апарату від депутатського корпусу. Сьогодні фактор упливу

партій і політиків на формування, зміну та діяльність владної вертикалі

колосальний, чіткого розмежування гілок влади — особливо на місцевому

рівні — добитися надзвичайно важко. Саме тому ставлю амбітне завдання

58

— зробити все, щоб український політикум набув принципово нової

якості.

Я виступаю за державну просвіту громадян у політичній сфері, введення

в шкільну програму курсу «Початкова політологія та виборчий процес»,

поступовий  перехід  на  систему  сучасного електронного голосування

та постійне використання передового світового досвіду модернізації

виборчого законодавства та методів голосування.

Започаткую  «Інститут  справедливих  і  чесних  виборів»,  який  буде

систематично імплементувати світові досягнення в галузі виборчого права

та  практикуму  в  українське  законодавство,  координувати  навчальні  й

інформаційні програми, провадити наукову та дослідницьку роботу. Мета

— щонайбільша участь українців у чесному політичному процесі. Окремими

законами  буде врегульовано питання законодавчого забезпечення

доступності  та  відкритості  політиків,  розвиток  і  популяризація  ідейної

системності  та  ідеологічної  відповідальності  партій,  постійне навчання

всіх учасників виборчого процесу. Такі кроки допоможуть нам позбутися

політичної  корупції  та  забезпечити  високий  конкурентний  рівень

виборчого процесу і, як наслідок, якість представницьких органів влади й

політичних еліт. Усього вище переліченого можна досягти виключно через

політичну конкуренцію партій, команд, нових лідерів, ідей. У такий спосіб

будуватимуться нові еліти й нова Україна. Я маю чіткий план політичного

перезавантаження та народження реально «нової політики» через зміну

закону про вибори, адаптацію його до європейських стандартів і сучасних

українських умов. Важливою складовою є посилення відповідальності за

порушення законодавства про вибори, підкуп громадян, використання

адмінресурсу, надмірне й незаконне використання ЗМІ, застосування

брудних технологій, політичну корупцію. Я підготував і буду добиватися

ухвалення  нового  закону  «Про  вибори  народних депутатів  України»,

«Про вибори Президента України», «Про місцеві вибори». Законопроект,

зокрема, передбачає зниження прохідного бар’єра для нових політичних

сил, відновлює інститут передвиборчих блоків, підтверджує захист

прав і законних інтересів опозиції, долучення іноземних спостерігачів

і профспілок до контролю над процесом виборів, підвищення

відповідальності партій та їхніх представників.

59

БОРОТЬБА ЗА ЕФЕКТИВНЕ 

САМОВРЯДУВАННЯ ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ 

СУСПІЛЬСТВО

Місцеве самоврядування — важлива складова децентралізації та інститут,

що  передусім  покликаний  представляти  інтереси простих громадян

на місцевому рівні, виконувати контрольні функції, спрямовувати

політику соціально-економічного розвитку території. А втім, нині місцеве

самоврядування є непрогресивним, збанкрутілим і корумпованим.

Його перетворено  на  бізнес-корпорації,  а  часом  просто  в  осередки

неофеодалізму. Ступінь його корумпогенності зашкалює та далі генерує

корупцію у національних масштабах.

Місцеві ради — це часто перша сходинка для політиків-корупціонерів.

Ми не можемо забрати це право на самоврядування у громадян, але маємо

дати  такому  державному  інституту  інше технічне завдання, створити

умови для реальної роботи на благо громади. Не треба з місцевих

рад творити «майстерню державних корит»,  це має бути успішний і

корисний державний сервіс для простої людини. Необхідно зазначити,

що інститут самоврядування в нинішньому форматі за наявного рівня

корумпованості  «проїдає»  додатково  до 8-10% видатків  державного

бюджету гальмує  розвиток регіонів. Загальні ж витрати на діяльність

депутатів місцевих рад для економіки України, за нашими розрахунками,

складають до 30 мільярдів гривень на рік. Така система потребує суттєвого

переформатування контролю з боку громадян і розвитку на основі досвіду

найуспішніших європейських країн. Бачимо, що політика децентралізації

фактично перетворилася на політику децентралізації корупції. Місцева

влада не має чіткого плану розвитку регіонів, середньо та довгострокових

ініціатив і не використовує інноваційні практики для вирішення місцевих

завдань, не проводить політики повної фінансової прозорості та звітності.

Функції адміністрації та рад, виконкомів, обласних, міських і районних

органів дублюються та призводять до бюрократизації,  неефективності

й  надмірного  витрачання  коштів  платників  податків. Місцева влада

дискредитує національні українські реформи: корумповані мери та

депутати, земельні та майнові питання, бездіяльність, неприродні коаліції

та союзи, корупційні голосування, політичні спекуляції тощо.

Найнебезпечніше і шкідливе те, що навіть  позитивні  ініціативи не

синхронізовані з національними урядовими чи президентськими

планами та діями. Це — зворотній  бік  політичної  системи,  відбиття

корупції в центральних органах влади в місцевому масштабі. Депутати та

міські голови часто користуються фактичним імунітетом від юридичної

відповідальності, вступаючи в корупційні відносини з правоохоронцями

на  місцях: включаються механізми лобістських  рішень,  неправовий

60

розподіл комунального майна, нерухомості. Уся  система  місцевої  влади

потребує  революційної  перебудови,  а  її  діяльність —  контролю з боку

правоохоронців та  громадянського  суспільства.  Я  буду  боротися  за

законодавче закріплення справедливої доктрини децентралізації, зокрема,

у частині розділення повноважень органів державної влади та місцевого

самоврядування, розвиток системи місцевих опитувань і референдумів як

основу управління в регіонах.

Тут  потрібно  звернути  увагу  на  швейцарський  досвід  ретельної

формалізації  процесу  децентралізації.  Те,  у  що  сьогодні  граються

«гройсмани», дуже небезпечно: деградація і зростання недовіри до

центральної влади і психологічна близькість для людей ідеї «місцевої

влади» однозначно спричинять процеси підкилимної федералізації. Ці

зерна сіятимуться у свідомості регіональних еліт через небажання платити

у центр, прагнення автономності й об’єктивної безпорадності центральної

влади, її неефективності через демонтаж і несамостійність.

На  мою  думку,  єдиним  нешкідливим  сценарієм  державотворення, нині

є запровадження наскрізного проектного підходу,  довгострокового

планування. Саме децентралізація на основі міжрегіональної кооперації

може виправити всі негативні  тенденції  та  задовільнити  запит  людей

на  унікальність  і самостійність  у  діяльності.  Я  розпочну  розробку

регіональних стратегій і пошук базових ніш для кожного регіонального

кластера, запроваджу програмно-проектний підхід до організації роботи

місцевих рад і, відповідно, персональної відповідальності та звітності.

Продовженням такої логіки є оздоровлення регіонів через фіскальні

механізми та справедливу податкову політику, прозорість фінансування та

трансфертів, зокрема, збереження за регіонами права на ренту за видобуті

ресурси та передачу 30 % коштів з акцизів на місцевий рівень (і навіть акцизів

із лікеро-горілчаної та тютюнової продукції). Важливо знайти й утримати

баланс  між  регіонами  у  частині  розподілу  фінансових  можливостей.

Тут  ми  будемо керуватися не тільки критеріями справедливості, а й

системної економічної доцільності, необхідності  забезпечення синергії,

доданої вартості, а головне, конкурентоспроможності. Розпочнемо

розробку та впровадження стратегії інноваційного розвитку кожного

регіону, створення в рамках таких програм технопарків, інноваційних

майданчиків, проведемо об’єктивний екологічний аудит регіонів і

вживатимемо заходів для вирішення  такого  роду  проблем.  Боротьба  за

регіони та їхнє оживлення не може відбуватися виключно в економічному

розрізі. Будемо приділяти  належну  увагу  розробкам  стратегії  також

культурного розвитку, збереження їхньої самобутності, професійним

питанням: планування та організація постійного навчання кадрів місцевої

влади за європейськими стандартами, формування сучасного навчального

курсу, організація грантової  роботи  та  конкурсів  серед  місцевих  кадрів

для подальшого залучення до управління державою.

61

Серед запобіжників можливого корумпування місцевого самоврядування

головним є нове законодавство щодо місцевих виборів і максимальна

криміналізація за підкуп і порушення інших норм виборчого закону, що

унеможливлює об’єктивний вибір громадян. Торкаючись неекономічних

питань, ми відзначаємо: актуальність питань втілення базових принципів

демократії в Україні неможливе без створення умов для формування

повноцінних і незалежних інституцій громадянського суспільства.

Сучасне українське громадянське суспільство має повноцінно впливати

на державну політику,  надавати свою  неупереджену  та  фахову  оцінку

внутрішньодержавним  процесам  і  здійснювати  пильний  громадський

контроль  за  ними.  Громадяни мають безперешкодно брати участь у

політиці та громадському житті.

Моя програма передбачає підтримку громадських ініціатив, збільшення

ролі неурядових організацій у громадсько-політичному житті, розвиток

соціального партнерства. Громадські об’єднання, діяльність яких

спрямована на зміцнення української державності та підвищення

добробуту наших співгромадян, можуть чимало зробити для поліпшення

якості рішень, що їх ухвалюють органи державної влади та місцевого

самоврядування.

Особливу  роль  у  суспільстві  відіграють  професійні  спілки  як елементи

громадянського  суспільства,  адже,  на  моє  глибоке  переконання, саме

у профспілках зароджується справжня народна  сила,  спроможна  до

масштабних  державних  і  суспільних перетворень на благо народу. Мій

план передбачає:

•  розробку на державному рівні стратегії розвитку громадянського

суспільства, що сприятиме створенню нових і збільшенню ролі

наявних громадських організацій, спрощенню та уніфікації

процедури державної реєстрації інститутів громадянського

суспільства, мінімізації бюрократичної та повному виключенню

корупційної  складової  при  реєстрації  нових громадських

організацій;

•  надання  максимального  доступу  громадськості  до  участі  в

формуванні та контролі за діяльністю органів державної влади

й місцевого самоврядування через залучення представників

громадськості до роботи в громадських радах, зборах, колегіях,

інших формах суспільного контролю;

•  створення умов для повноцінного функціонування механізмів

безпосередньої демократії: громадських слухань, зборів громадян,

місцевих референдумів, запровадження практики обов’язкового

громадського обговорення проектів нормативно-правових

актів, інших документів, а також механізмів притягнення до

62

відповідальності посадових осіб за ухилення від громадських

обговорень;

•  залучення  громадськості  до  реалізації  державних  соціальних

програм через суттєве збільшення кількості й обсягу державних

грантів для заохочення громадських організацій брати участь у

реалізації соціально значущих освітніх, просвітницьких програм,

програм охорони здоров’я, догляду за літніми людьми, розвитку

дітей  та  юнацтва,  інформаційна  підтримка  з боку держави

волонтерства та діяльності волонтерських організацій;

•  забезпечення всебічної підтримки та захисту громадських

організацій  антикорупційного  напряму,  що  надають  допомогу

правоохоронним органам у звільненні суспільства від злочинних

корупційних проявів;

•  збільшення ролі громадських організацій у сфері екології,

охорони  здоров’я,  освіти,  захисту  прав  людини  під  час

формування, реалізації та контролю за виконанням Урядових

планів і програм;

•  проведення активної роботи із забезпечення рівних умов

діяльності  громадських  організацій  національних  меншин  для

забезпечення повноцінного культурного обміну й різноманіття,

а також комфортного існування національних меншин в Україні.

Я переконаний, що функціонування в Україні повноцінного

розгалуженого громадянського суспільства є запорукою формування

сталої соціально орієнтованої державної політики. Побудова  реальної

демократії  в  суспільстві  неможлива  без  широкої  участі  громадян  у

формуванні  та  реалізації  державної  політики, їхнього залучення до

процесів ухвалення рішень.

63

ЧАСТИНА 2.

БОРОТЬБА ЗА МИР

НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА МИРУ ТА 

МІЖНАРОДНОГО ПАРТНЕРСТВА ЛІВИХ СИЛ, 

ДОКТРИНИ ОБОРОНИ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ 

БЕЗПЕКИ

Україна  потребує  нових  фундаментальних  політичних  принципів

побудови своєї зовнішньої політики. Наразі ми є тільки об’єктом світової

геополітики, територією з’ясування відносин між найбільшими світовими

гравцями. Українські події  відомі світу,  їхнім  перебігом  переймаються

уряди  найбільших  держав, до нашого горя прикута увага мільярдів

громадян з усіх континентів. Кожен зі «світових полюсів» чи політичних

союзів хотіли би бачити нашу Батьківщину у своїй сфері впливу через її

унікальне  стратегічне  розташування,  людський  та  економічний ресурс,

важливу геополітичну роль, тощо.

Перманентна політична криза, нестабільність влади, громадянські

потрясіння, відсутність сталих еліт перешкоджають формуванню в

Україні нової адекватної зовнішньополітичної стратегії, що включала би

три основні моменти: гарантії безпеки, сприяння національній економіці,

консолідація нації. Дуже важливо, щоби обраний курс не призвів до

консервації теперішнього рівня відносин України з сусідніми народами,

які, сподіваємося, тимчасово перебувають у тих чи тих конфліктах із нами.

Актуальним є питання ефективної зовнішньополітичної платформи, на

основі якої будуть формуватися нові якісні взаємини України та світу.

Як кандидат від лівих та соціальних сил України, виходячи із неминучості

майбутньої  перемоги  лівих  і  лівоцентристських сил у світі, пропоную

організовувати міжнародну співпрацю передусім  на  основі  ідеологічної

солідарності  наших  народів  у своєму виборі новітнього актуального

цивілізаційного курсу. Протистояння у світі, що нас оточує, буде постійно

наростати. Реальна ситуація вимагатиме від нас рішучих кроків і схилятиме

до вибору вище згадуваної нової зовнішньополітичної стратегії. Це має

відбуватися паралельно з вирішенням таких внутрішньополітичних

проблем: протидія військовій агресії та  політичній  кризі,  подолання

тотальної  недовіри  до  влади та катастрофічного непрофесіоналізму

управління державою, наповнення соціальним змістом трансформацій і

реформ, вихід з-під упливу МВФ та інших міжнародних донорів.

Міжнародна ситуація вимагає від українського народу та його влади

безпрецедентної консолідації. Це один із головних історичних викликів

для України на нинішньому етапі. Сила українців у багатомільйонному

народі й ідеалах, виплеканих двома антиолігархічними революціями,

загартованості нації війною та тривалою соціально-економічною кризою,

мріями простих людей про повернення в Україну. Справедливий план має

бути розроблено з урахуванням безпекових, економічних і національних

66

інтересів  нашої  держави.  Ринки,  економічна  модернізація,  світові

цивілізаційні  цінності,  мир  і  стабільність,  можливість  об’єднання — це

головні чинники нашого цілепокладання та стратегування.

Важливим моментом у побудові доктрини є гарантії безпеки для України.

Будапештський меморандум і Мінські Угоди на сьогодні мають характер

осаду на дні геополітики.

Ситуація у світі весь час змінюється й потребує ревізії та переунормування

відносин між ключовими гравцями, зокрема з Україною. Згадування та

використання в політичній риториці вищезазначених дипломатичних

артефактів як «меморандум» годиться лише для популістських ігор деяких

українських політиканів. Ми маємо тверезо та прагматично сприймати

реальну ситуацію й будувати нову українську стратегію взаємин зі світом.

Наступний важливий чинник —  неприпустимість вибудовування

зовнішньої політики в умовах ультиматумів «або-або» і моделей відносин,

які не погоджені з українською стороною. Неприпустимо ставити питання

категорично: НАТО, чи воєнний союз з іншими геополітичними гравцями,

Зона вільної Торгівлі з ЄС, або так званий «Митний союз». Україна —

велика європейська  країна,  важлива  для  миру  й  безпеки  у  світі,  народ

України — «велика східно-європейська стіна», що захищає народи Європи

й витримує щодня випробування однією з найгрізніших армій світу. Усе

це — запорука спокою в Європі, сприяє дотриманню загальноприйнятих

правил гри у світовій політиці. Тому ми цілком заслуговуємо  на  нові

унікальні формати взаємин.

У моїй передвиборчій програмі не треба шукати однозначного

геополітичного  вибору:  на  мою  думку,  перспективи  вступу України до

воєнних союзів наразі немає. Дискусії щодо вступу до військових блоків

є  поки  що  політичною  міфологією через  конфлікт  на  Сході  України,

невирішену  проблему  окупації Криму та специфіку відносин між

основними гравцями у світі — Росією, США, Європою, Китаєм.

Єдиний сьогодні можливий статус України на найближчі 10-15 років —

нейтральний, внутрішній, із потужними власними збройними силами.

Отже, ми приречені на формування нового геополітичного устрою й

маємо готуватися до будь-яких військово-політичних сценаріїв. Тому

актуальними є перманентний антитерористичний режим, підготовка

громадян до цивільної оборони, будівництво внутрішньої безпекової

інфраструктури, розвиток власного ВПК та народної армії, поміркована

державна пропаганда та обмежений контроль над інформаційним

простором, потужна контррозвідувальна діяльність, розвиток військової

науки, турбота про ветеранів та військовослужбовців тощо.

Формування справедливого плану всередині країни, реформа, розвиток

67

і розбудова нової потужної армії зробить можливою перспективу

рівноправних переговорів про можливий союз  із  НАТО  або  іншими

об’єднаннями  та  обговорення  в  перспективі  умов  такого  партнерства,

союзу на умовах України.

Запорукою  нової  української  суб’єктності,  з  огляду  на  внутрішні

чинники, має стати реіндустріалізація, «диктатура реформ», війна проти

корупції в країні та формування порядку, що тримається не стільки на

правоохоронних органах, скільки на консенсусі в українському суспільстві.

Суб’єктність має бути повернуто насамперед українському народу  як

джерелу  влади  через  довіру  народу  до  влади.  Додатково  наголошую,

що  спектр  національних  інтересів  України  досить широкий: захист

внутрішнього ринку й активність на міжнародних ринках, гарантії

суверенітету, недоторканності територій  і  мир.  Україні  потрібні

союзники  для  військово-політичного й економічного партнерства, але

таке партнерство не може ставати непід’ємною кабалою для України. Це

має бути партнерство з очевидними перевагами та вигодами для нашої

держави, метою якого є спільна безпека та мирний спільний соціально-

економічний розвиток його учасників.

Навпаки, практика пошуку воєнного чи політичного даху — згубна, бо

провокує втрату суверенітету. Недопустимою є ситуація «дипломатично-

го шпагату», у якому наша держава перебувала за попередніх політичних

еліт.

Ключ до майбутнього не в Москві чи Вашингтоні — він у Києві, Донецьку,

Львові. Участь держави в будь-яких союзах без укріплення позицій

всередині країни та капіталізації власного потенціалу є згубною та

недопустимою.

Підсумовуючи сказане, зазначу: політики загралися у вступи та виходи

із  союзів.  Така  дипломатична  метушня  сьогодні  є  ознакою  незрілості  й

безвідповідальності  національних  еліт.  Ці  спекуляції  та  ігри  призвели

до розчленування України та розбрату. Саме тому вкрай важливо, щоби

наші відносини з Євросоюзом вибудовувалися з тверезим усвідомленням

наявних процесів на континенті, які цілком можуть закінчитися

радикальним переформатуванням цієї геополітичної моделі. Нам

потрібно дати неупереджену та прагматичну оцінку перспективам вступу

до Євросоюзу за часом та змістом, враховуючи вплив російського фактора

та військово-політичний  аспект,  інтенсивність  вітчизняних  реформ,

наслідки членства в ЄС для економіки, її готовність до нових викликів.

З огляду на це, єдиним можливим курсом для України є ставка на, по-

перше,  слідування  європейським  стандартам  та  інтеграцію, по-друге,

самостійний  шлях  і  мобілізація  можливостей  для  власної  суверенної

68

моделі за європейським взірцем. Будь-який інший шлях — безпорадний

і приречений на блукання коридорами історії. Поєднання двох

вищезгаданих концепцій є ідеальним рішенням для Української Держави.

Крім того, наша співпраця з Євросоюзом має політично посилюватися

діалогом і  партнерством  із  Партією  Європейських  Соціалістів,  іншими

авторитетними лівими. Варто з холодною головою подивитися на

перспективи відновлення мирних відносин із Російською Федерацію, дати

оцінку можливим реальним сценаріям. Без знаходження компромісу (по

цьому болючому питанню) Україна приречена десятки років перебувати в

заручниках тліючого конфлікту.

Влада Росії між двох моделей розвитку — проєвропейським, інноваційним

та консервативним, екстенсивним — обрала другий, ставши на

шлях побудови занадто централізованої держави та повернення до

біполярного світового порядку. Заручником цього вибору стала більшість

пострадянських  країн,  зокрема, Україна. Цей шлях згубний і згодом

призведе до політичного банкрутства нинішніх політичних еліт Федерації.

Проте  нова,  «наступна»  Росія  буде  відкрита  для  переоцінки  історії та

виправлення помилок. Ця країна в майбутньому — потенційний партнер

і потужний гравець у реальній світовій політиці. Численні спроби,

маніпулюючи війною та жахливим протистоянням, знищити будь-які

спільні економічні зв’язки між нами — це чужа гра та курс на історичну

ізоляцію  народів  через знищення історичної пам’яті та солідарності,

унеможливлення будь-яких  взаємовигідних  союзів  та  коаліцій  у

майбутньому. Нинішні еліти Росії підуть, а народи й держави залишаться,

і, на основі відповідальності за наступні покоління, вони мають збудувати

природні, закономірні та прагматичні союзи майбутнього.

Україна — голка та нитка, яка зшиє Європу та Росію.

Стратегічними кроками задля подолання кризи між нашими країнами має

стати активна участь міжнародних посередників для контролю ситуації

на окупованих територіях, формування нового конституційного статусу в

рамках кардинального перегляду чинної Конституції України, проведення

виборів  і  запуск  процесу  реінтеграції:  громадянської,  політичної,

інформаційної тощо.

Програми всіх політичних партій містять окремий пункт чи розділ на тему

кризи в Криму та Донбасі, проблеми окупації. Але в них немає вдалого

рецепта вирішення цієї проблеми. Я стверджую: катастрофа в Криму та на

Донбасі, агресія та окупація, підтримка такої політики значною частиною

українських громадян, які там проживають, стали можливі через бездарні

дії влади останні 30 років, через брак проектного та системного бачення

наших еліт, через демонтаж соціальної держави та катастрофічну неувагу

до очевидних проблем і викликів на Сході та Півдні.

69

Не окремі пункти чи розділи, а вся моя програма є ключем до розв’язання

цих  проблем.  Зміни,  що  пропонуються  цим  документом,  вплинуть  на

головні  процеси  країни,  зокрема  реінтеграційні.  Це «проект держави

мрії», у якій прагнутимуть  жити  донеччани  і  львів’яни,  кияни  і  навіть

європейці.  У  такій  державі  мріють  жити й росіяни, тому успішність

соціального  проекту  України  сформує новий ідеологічний клімат на

всьому пострадянському просторі. Наразі ми маємо час для відновлення

суб’єктності,  відродження економіки, подолання політичної  кризи,

проектування та реалізації плану нової України, обережного, але твердого

позиціювання на міжнародній арені, збереження таких фундаментальних

активів держави, як земля, люди, індустріальний і природний потенціал.

Це наше ключове  завдання на найближчі  п’ять  років. І головне, ми ще

маємо час для мобілізації таких  активів  у  власну унікальну соціально-

економічну модель нової європейської соціал-демократичної держави.

Інші важливі задачі —  убезпечення країни від фінансової

окупації міжнародними фінансовими інститутами та кабальними

зовнішньополітичними союзами. Варто провести «стерилізацію»

політичного простору України від спекуляцій темами, які мають певну

підтримку в українському суспільстві, але є політично нереальними

та  історично  недоцільними.  Ми  маємо  стати  важливим чинником

зовнішньої політики кожної важливої для нас країни у світі. Це завдання

для українського МЗС та народної дипломатії.

Отже, нова міжнародна політична  стратегія  базуватиметься на такому

трикутнику національних пріоритетів: економіка (захист внутрішнього

і просування на зовнішніх ринках) —  безпека  (фізична та економічна)

—  внутрішня політика (консолідація української політичної нації). Ця

стратегія  спиратиметься на визнання невідворотності європейської

інтеграції та бажання з часом вибудовувати тверді прагматичні стосунки

з  ключовими  неєвропейськими  партнерами — Російською  Федерацією,

Китаєм і США.

Будь-які міжнародні союзи неможливі без консолідації всіх громадян,

незалежно від релігійних і геополітичних уподобань, історичних поглядів

і «берегів Дніпра». Я стверджую: об’єднання лівих у Європі, солідаризація

українських лівих із європейськими соціалістами та лівими силами

в Китаї, інших державах  є  актуальним  каталізатором  позитивних  і

важливих процесів для України. Такий підхід має стати платформою нової

української зовнішньої політики. До того ж Україна має взяти на себе

функцію генерації нового формату та змісту євразійського партнерства

лівих. Ми цілком здатні трансформуватися з об’єкта світової політики

в амбіційного самостійного гравця через швидке подолання політичної

кризи та консолідацію політичної нації, боротьбу з корупцією та

відновлення індустріального  шляху  розвитку,  через  побудову  сучасної

народної армії та відродження військово-промислового комплексу (ВПК);

70

а  також  на  базі  нової  зовнішньої  політики, що базується на системній

народній та офіційній дипломатії та підтримці з боку  наших партнерів

лівих поглядів.

•  У такій трансформації є гостра історична необхідність, що

ґрунтується на важливих викликах і необхідності утвердження

національних  економічних  інтересів  держави.  Це  є,  зокрема,

політичним  запитом  українському  народу:  влада,  яка  не  може

виконати такі завдання, не має права на національний мандат

довіри. Такого перетворення вимагає наявна ситуація та

історичні передумови: криза на Донбасі, глухий кут кримського

питання, нестабільність у країні та перманентна політична

криза. Моя передвиборча програма передбачає втілення

нової довгострокової зовнішньополітичної доктрини, яка

враховуватиме не тільки  актуальний  стан  справ,  а  й  світові

історичні тенденції;

•  визнання головним напрямом зовнішньої політики укріплення

міжнародної безпеки України та баланс партнерства з урахуванням

національних економічних інтересів; втілення в реальні

стратегічні програми повернення Україні зовнішньоекономічної

суб’єктності та робота над актуалізацією «українського питання»

у світовій політиці, захист прав українців за кордоном;

•  посилення чинника міжпартійної дипломатії.

71

ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ТА 

БЕЗПЕКИ

Древні  казали:  «Бажаєш  миру — готуйся  до  війни!».  Ми  керуємося

саме цим принципом, розробляючи доктрини національної оборони

та національної безпеки паралельно із національною доктриною миру.

Утім, для нас є очевидною неможливість участі України в будь-яких

воєнно-політичних блоках через наявний військовий конфлікт, специфіку

відносин у трикутнику США—ЄС—РФ і складність і тривалість процесу

адаптації  національних  збройних  сил  до  стандартів  НАТО.  Виходячи з

цього, ми ставимо амбітну задачу розбудови нових боєздатних Збройних

Сил України — Народної Армії, запровадження порядку та спеціально-

го режиму безпеки всередині країни, пришвидшену  модернізацію  ВПК

як  необхідної  умови будь-яких дипломатичних зусиль із деокупації й

реінтеграції Криму та Донбасу.

Наскрізний та інтегральний характер поставлених завдань потребує

створення єдиного органу, який би керував усіма структурами,

пов’язаними з національною безпекою, — Збройними силами, СБУ, ВПК,

науково-дослідними  інститутами  в  галузі безпеки тощо. Цим органом

у складі Уряду має керувати віце-прем’єр із питань миру та безпеки,

наділений винятковими повноваженнями, діяльність якого знаходиться

під  контролем із боку реальних військових патріотичних еліт. Україна

має бути раціонально мілітаризована, до управління організаційними

заходами  будуть  залучені  ветерани  та  ветеранські  організації. Імпульс

патріотизму та відповідальності, національної гордості та справедливості

додасть динаміки розвитку та перебудови Української Держави.

Першим кроком має стати повномасштабний аудит усього воєнного та

безпекового сектору держави: структурно-організаційний,  фінансовий,

бюрократичний, етичний тощо. Україна має сформувати чіткі стандарти,

яким мають відповідати українське військо та служба безпеки; ці стандарти

мають  відповідати  рівню  військ  і  служб  безпеки  НАТО,  Китаю,  РФ.

Особлива увага має бути приділена стану підприємств «Укроборонпрому»

як потенційному локомотиву модернізаційного прориву ЗСУ, а також

інститутам воєнної науки, освіти, підготовки фахівців суміжних

критичних для безпеки держави галузей. Парламент має ухвалити новий

фундаментальний документ воєнно-політичної організації України —

Закон України «Про воєнно-політичний стан в умовах гібридної війни».

Документ має запровадити фактично військовий стан і, відповідно, надати

можливості для блискавичної дерегуляції та дебюрократизації  ЗСУ та

ВПК, формування ставки Головнокомандуючого, створення відповідних

режимів життєдіяльності населення та органів влади.  Такий формат не

створить для держави незручностей та перешкод у фінансових та інших

відносинах із міжнародною спільнотою, не вимагатиме оголошення війни

72

тощо. Україна має бути у будь-який час готовою до найнегативніших

сценаріїв, зокрема, повномасштабної війни. Влада має визнати необхідність

скорочення непродуктивних витрат (особливо, у частині бюрократичного

апарату) та використати  їх на потреби безпеки. Ми також пропонуємо

запровадити воєнний податок з обороту, розділивши «тіло» податку

на додатну вартість. За рахунок цих заходів буде суттєво збільшено

фінансування армії та ВПК, технологічної модернізації розвідувальних

і контррозвідувальних органів, Служби безпеки  України, Державної

прикордонної служби.

Витрати на оборону та безпеку мають фінансуватися централізовано та

вчасно. Ключове місце в фінансуванні займуть програми відновлення

інфраструктури та заходів цивільної оборони водночас із навчанням

та підготовкою населення. Фактично має бути створено нову сучасну

Народну Армію — найбільшу  в  Європі,  армію,  яка  за  силою  та

масштабом  відповідатиме потенціалу українського народу. Особливу

увагу  приділятиму відновленню потенціалу розвідки та контррозвідки,

антитерористичних сил. Паралельно буде максимально посилено

кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти національної

безпеки  й  оборони  України.  Ми  проведемо у стислі терміни службами

розвідки, контррозвідки, підрозділами СБУ перевірку фактів можливої

причетності  державних  службовців до співпраці з іноземними

спецслужбами та зробимо такі перевірки систематичними. Серед

першочергових заходів — забезпечення силами Держприкордонслужби

із залученням  СБУ  посиленого  контролю  за  пропускним  режимом  на

кордонах, термінове переоснащення за новітніми технологіями пунктів

прикордонного пропуску, запровадження антитерористичної просвіти в

Україні, підготовка кадрів у ВНЗ, введення курсів для школярів.

Як кандидат від українських лівих і соціальних політичних сил вважаю,

що головним партнером українського народу в боротьбі проти тероризму

та загрози початку Третьої світової війни є російський народ. У зв’язку з

цим необхідне проведення на державному рівні довгострокової кампанії,

націленої на інформування громадян РФ про справжні цілі авторитарної

російської  влади,  масштаби  дезінформації  з  боку  підконтрольних

російській владі ЗМІ та злочинне спонукання до братовбивчої війни проти

України. Для активізації та підвищення ефективності антитерористичної

діяльності  моєю  передвиборчою програмою передбачено: розробку

та ухвалення Верховною Радою доповнень до Закону про проведення

люстрації в Україні, у якому буде передбачено обов’язкове звільнення із

державної служби та покарання агентів спецслужб іноземних держав,

хабарників, осіб, спосіб і стиль життя яких не відповідає національному

законодавству про боротьбу з корупцією; ухвала рішення щодо створення

Міністерства України з питань пропаганди миру та інформаційної безпеки,

якнайшвидше  розробити національну комплексну інформаційно-

пропагандистську програму боротьби з тероризмом та забезпечення

73

єдності українського народу, посилити контроль і  відповідальність за

підтримку тероризму в ЗМІ.

Окремо максимальну увагу потрібно приділити питанням соціального

захисту ветеранів і військовослужбовців, пенсійного забезпечення

учасників мобілізаційного резерву, рівню заробітних  плат,  пільг,

медичного забезпечення та реабілітації, питанням навчання та соціального

просування, працевлаштування воїнів запасу тощо.

Має бути створено Міністерство ветеранів.

Деокупація  Донбасу та Криму, формування безпечного середовища

в Україні, розвиток ВПК та ЗСУ — завдання стратегічного  характеру.

Водночас  уже  зараз  критично  необхідно  створити ефективні державні

органи для координації та підтримки біженців (переселенців), сформувати

нові реєстри переміщених осіб, продукувати та реалізовувати програми

соціалізації цих людей. Важливим складником є просвіта та пропаганда

єдності, взаємної підтримки, нова політична та громадянська культура

взаємовідносин. Це має робити Міністерство Донбасу та  Криму й  Рада

громад  Донбасу  на  основі  окремої  глибокої  та  комплексної  стратегії

соціальної та політичної реінтеграції.

74

МОЯ ПЕРЕДВИБОРНА ПРОГРАМА, 

ДОДАТКОВО, ПЕРЕДБАЧАЄ ТАКІ НОВАЦІЇ:

•  оплата праці військових має бути на гідному рівні, буде розроблено

окремий «воєнний соціальний пакет», що враховуватиме

специфіку служби та окремі особливості;

•  військові будуть забезпечені житлом через державну житлову

програму, розподіл житла контролюватиметься ветеранськими

організаціями, волонтерами та громадськістю;

•  чітке визначення й унормування інституту «ветеранів воєнної

служби», підготовка та прийняття Кодексу законів щодо

українських ветеранів і бійців АТО, суттєве підвищення пенсій

військовим ветеранам; встановлення розміру пенсії для вдів

військових на рівні 100% пенсії загиблих чоловіків, дружинам

військових — на рівні 85%, зараховувати час перебування дружини

військового у віддаленому гарнізоні чи місцевості, де неможливе

або ускладнене працевлаштування в трудовий стаж;

•  створення Міністерства ветеранів, Міністерства з питань Донбасу

та Криму, Ради громад Донбасу, створення посади профільного

віце-прем’єр-міністра з підпорядкуванням усіх інститутів безпеки,

ЗСУ, ВПК, розробки комплексної стратегії розвитку блоку безпеки;

•  проведення політики молодіжного виховання та патріотизму

молоді й юнацтва, розвиток новітніх видів мобілізації та

мобілізаційної підготовки, пропагування авторитету військової

людини, активне блокування та запобігання антиармійським

настроям і пропаганді, спрямованих на руйнування авторитету

ЗСУ та України;

•  надання ветеранам пріоритетного права працевлаштування на

державну службу та вступу у ВНЗ України;

•  запровадження мораторію на закриття чи скорочення медичних

закладів у зоні розташування, проживання військових і членів

їхніх родин, реалізація політики кардинального підвищення рівня

послуг для цих категорій;

75

•  сприяння розбудові воєнної інфраструктури, створенню та

розвитку нових воєнних вищих та інших навчальних закладів,

закладів науки, зокрема науково-дослідницьких центрів;

•  розвиток оборонного замовлення, проведення політики розвитку

технологій «подвійного призначення», всебічна підтримка воєнних

інновацій  і науки, проведення активної державної грантової

політики для молодих учених у сфері оборони та безпеки;

•  забезпечення переходу на українську елементну базу виробництва

військової техніки, модернізація та реструктуризація вітчизняного

промислового оборонного комплексу.

ЧАСТИНА 3.

БОРОТЬБА ЗА ПОРЯДОК

БОРОТЬБА З ПОПУЛІЗМОМ ТА ЗА 

ВЕРХОВЕНСТВО ІДЕОЛОГІЇ

Одним  із  найнебезпечніших  сьогоднішніх  викликів  в  Україні є

необмежений популізм політиків, нічим не підкріплені обіцянки «всього

й одразу». Невиконані обіцянки ще більше підривають довіру українців до

політичної системи й демократії в цілому. Ліві та соціальні політичні сили

України виступають за  побудову  політичних  і  передвиборних  програм

на  ідеологічній основі: програми партій і кандидатів повинні  мати

стовідсотково комплексний, несуперечливий і науково обґрунтований

характер. Революції приводять у владу різних людей, часом здібних

і талановитих, але через півроку вони й їхні команди банкрутують.

Учорашні  лідери  нації  стають  лідерами  антирейтингів. Їхній шлях до

влади короткий. Короткий, як блискавична вражаюча  неправда,  вони

приходять до влади без плану, який вони захищали все життя, без ідеа-

лів, принципів, цінностей і поглядів. Боротьба за ці речі не формує їхні

команди, команди формує бізнесова доцільність і жадоба влади. Країна

знову поринає в чергові кілька років народження нових лідерів і пошуку

коротких  рецептів  порятунку  чи  розвитку…  І  знову невдача… Так 27

років.

Головним інструментом боротьби з політичним популізмом стане

розроблений мною Закон «Про політичну відповідальність».  Цей

документ  передбачає  своєрідний  «фільтр»  у  вигляді громадських рад

авторитетних учених в економічній, технічній, юридичній, гуманітарній та

культурній сферах. Ці ради будуть давати публічну оцінку реалістичності

передвиборних програм і обіцянок, їх можливості бути реалізованими.

Крім громадського  аудиту  політичних  і  передвиборних  програм,  ми

наполягаємо на введенні політичної відповідальності за виконання

публічно даних обіцянок (і під час виборчої кампанії, і при  вступі  на

посаду),  причому  починаючи  з  перших  осіб  держави — Президента

(відповідальність за передвиборчі обіцянки, Програму Уряду, внесений

Державний Бюджет) і міністрів (відповідальність за програми дій,

які затверджуються при вступі на посаду). Клятва перед народом має

включати зміст програми, державний муж має відповідати за її виконання.

Важливо зафіксувати позиції партій і політиків, встановити де починається

влада і закінчується опозиція, ми маємо прибрати спекуляції і на такі теми.

Громадські ради будуть давати проміжні оцінки виконання взятих на

себе політиками зобов›язань на 100-й, 200-й і 300-й день перебування на

посаді. Після чого в річному звіті будуть зроблені  остаточні  висновки:

виконує  політик  взяті  на  себе  зобов›язання  або  ігнорує.  В  останньому

випадку громадська рада ініціює процедуру відкликання (для Президента

— імпічменту) політика з займаної посади відповідно до Закону про по-

78

літичну відповідальність. Окремо, про що вже йшлося при обговоренні

новацій у новій Конституції, нами буде створено Національну раду

народних делегатів, які аналізуватимуть звіти перших осіб держави в

частині виконання їхніх програм і матимуть унікальні демократичні

повноваження. Ми повернемося до того, з чого починалися держави,

в чому їхня місія та суть.  Ця  норма  буде  закріплена  у  новій  редакції

Конституції.

79

БОРОТЬБА ПРОТИ ПОЛІТИЧНОЇ КОРУПЦІЇ

Хабарництво державних службовців, як виток і водночас наслідок

політичної корупції, у новому законодавстві буде прирівняне до державної

зради. Корупція на рівні держапарату, Уряду та Парламенту, Президента,

судів і правоохоронних органів є головним інституціональним ворогом

української держави та викликом для національної безпеки. Буде

запроваджено  контроль  видатків  чиновників  за  принципом:  чим  вище

посадовець, тим прискіпливіший контроль, введення прямого народного

контролю за процесами розслідування та запобігання корупції. Буде

відмінено умовні терміни за корупцію, проводитиметься  конфіскація

майна та коштів засуджених корупціонерів на користь Пенсійного фонду

та інших актуальних для національних інтересів інститутів.

Здійснимо  врегулювання  питання  легалізації  лобізму  у  Верховній Раді

та місцевих представницьких органах, ухвалення Закону  України  «Про

конфлікт  інтересів»:  ніде  й  ніхто  не  зможе впливати  через  свій  статус; отримає нове життя механізм Тимчасових слідчих комісій та інших форм

долучення парламентарів до резонансних розслідувань; залучатимуться

до роботи у судовій системі іноземні фахівці та представники української

діаспори; вирішуватимуться великі спірні питання щодо конфлікту

інтересів у міжнародних судах.

Крім того, Україна потребує чіткого та прозорого антимонопольного

законодавства, яке дозволить запобігти як концентрації  величезних

економічних активів, так і змови між найбільшими гравцями в тих чи тих

галузях.

Ліві та соціальні політичні сили України вважають, що приватні інтереси

не мають конфліктувати з громадськими. Ми жорстко виступаємо за

реальне законодавче розділення бізнесу та влади: якщо підприємця буде

обрано або призначено на державну посаду, він мусить або відмовитися

від власного бізнесу та  економічної  діяльності (за допомогою  продажу

всього активу в прозорій процедурі), або тимчасово передати всі права,

пов’язані з компанією, незалежному трастовому фонду.

Ми впевнені, що одним із чинників боротьби з корупцією має стати

прийняття нового виборчого закону, після чого  мають негайно бути

проведені позачергові парламентські вибори. Причина неадекватності

теперішньої законодавчої влади і, як наслідок, сформованого

80

парламентською коаліцією Уряду — саме в нинішньому Законі про вибори, який  дозволив  підкупити та обдурити виборців, прибрати незручних і

небезпечних конкурентів, сформувати слабку та контрольовану опозицію,

жонглювати кількістю членів коаліції. Як наслідок, маємо непрацездатну

Раду без політичної  відповідальності  та  будь-якого  політичного  курсу.

Банкрутство  парламентаризму  призводить  до  того,  що  суспільство

впадає  у  крайнощі: революції,  майдани,  позачергові  вибори,  протести,

змови та дестабілізація, зокрема за участі іноземних урядів і спецслужб.

Новий справедливий виборчий закон має кардинально змінити ситуацію.

Правила виборів мають бути прописані на рівні нової Конституції (яка

прийде на зміну Конституції перехідного періоду) та не змінюватися

десятиліттями; проте таке узгодження має відбутися тільки після широкої

суспільної дискусії та всенародного голосування на референдумі.

Фінансування виборчої кампанії буде абсолютно прозорим, аудит витрат

партій  і  кандидатів  з  боку  незалежної  центральної виборчої комісії ми

зробимо публічним. Будуть встановлені обмеження витрат на виборчі

кампанії та внесків до виборчих фондів. Кандидат, який порушить ці

основоположні принципи, не може стати депутатом, а його політична

партія втратить право на фінансування державним коштом.  Будь-яка

фінансова підтримка політиків або політичних партій понад допустиме

граничне значення має розглядатися як серйозне адміністративне

порушення й обкладатися дуже високими штрафами, кратними

фактичному перевищенню внесків.

Регіональні  та  місцеві  вибори  також  мають  проводитися  відповідно  до

нового  законодавства.  Політичні  партії,  які  представлені в Парламенті

або отримали певний відсоток голосів на виборах, матимуть право на

державне фінансування, яке визначатиметься законом. Єдиним іншим

законним джерелом фінансування партії стануть  членські  внески,

обмежені  за  обсягом  від  однієї  особи  на рік.  Сплата  членських  внесків

від імені фіктивних осіб та інші форми фінансової підтримки політичних

партій будуть унеможливлені, будь-які порушення цих правил

піддаватимуться суворому  покаранню.  Доходи  й  витрати  політичних

партій мають бути відкритими й прозорими та перевірятися Центральною

виборчою комісією. Щоразу, коли політична партія порушує будь-яке з

цих правил, вона втрачає право на отримання державного фінансування.

У разі систематичних порушень правил фінансування реєстрацію партії у

Мін’юсті буде скасовано.

81

Народні  депутати  України  не  можуть  мати  ніяких  інших  доходів, крім

заробітної плати (за винятком доходів від діяльності, пов’язаної з правом

інтелектуальної власності — лекції в університетах, статті в наукових

виданнях тощо). Винагорода за парламентську роботу депутата має

дорівнювати середній зарплатні міністра. Для того, щоб запобігти

конфлікту інтересів, депутати не можуть працювати консультантами,

радниками  міністрів,  Президента,  бути  співробітниками  Адміністрації

Президента.  Родичі  депутатів  не  можуть  працювати  співробітниками

Парламенту та помічниками депутатів.

Лобіювання (як неминуче зло) потрібно жорстко регламентувати законом.

Діяльність фізичних і юридичних осіб, зареєстрованих  лобістами,  має

здійснюватися прозоро й офіційно. Контакти державних чиновників усіх

рівнів із лобістами належить офіційно документувати та оприлюднювати.

Лобіювання може включати в себе тільки обмін інформацією та

представлення основних аргументів, що виключає передавання будь-

яких подарунків, надання пільг і послуг для державних посадових осіб.

За порушення цих правил державні чиновники та лобісти нестимуть

жорстку відповідальність.

Потрібна докорінна перебудова ринку ЗМІ, зокрема електронних засобів

масової інформації. Його необхідно радикальним чином демонополізувати:

позбавитись контролю над телебаченням, друкованими ЗМІ та радіо, всіх

монополій  на  інформацію.  Інтернет  має  бути  противагою  та  санітаром

журналістського середовища і, таким чином, збалансовувати рівень

загальної об’єктивності ЗМІ.

82

БОРОТЬБА ЗА СПРАВЕДЛИВІ СУДИ ТА ЗА 

ПЕРЕЗАСНУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ

Будь-які державні реформи приречені в умовах браку справедливості.

Вона  забезпечується  насамперед  ефективною  судовою  системою.  Це

гальмо повномасштабних змін діє вже понад чверть століття. Найкращі

закони та якісні правові норми легко руйнуються «людським фактором»

та корисливими мотивами людей у суддівських мантіях. У мене є чітке

бачення того, як найшвидше та найефективніше реорганізувати суддівську

гілку влади: ротація та оптимізація, виборність, модернізація, навчання,

гідна оплата та народний контроль.

Сьогодні  суди — невід’ємна  частина  владного  адмінресурсу, де  і  далі

працює  «телефонне  право».  Судова  гілка  влади — велика  бізнесова

корпорація, де через механізми кругової поруки та псевдосамоврядування

захищається корумпована «каста». Потреба в перезаснуванні  судової

системи стоїть гостро та критично: необхідно щонайшвидше змінити

структуру та порядок обрання суддів, унормувавши це на конституційному

рівні, ввести громадський контроль, забезпечити нові технологічні умови

та етичні правила роботи суддівського корпусу. Судова система має бути

звільнена від радянської спадщини, яка була надмірно позитивістською

й формалістичною; у сучасній Україні вона мусить бути зосереджена на

виявленні та просуванні цінностей верховенства права.

Першим кроком у цьому напрямку має стати переклад кодексів

міжнародного  прецедентного  права  українською  мовою з відповідним

науковим коментарем. Цю роботу буде покладено на спеціалізований

«Редакційний комітет». Якість навчання суддів також має бути поліпшена

завдяки сучасним методам тематичних студій та експертного оцінювання.

Реформа навчальної програми «школи суддів» потребує рішучої підтримки

вченими, юристами-практиками (зокрема, іноземними фахівцями) й

нинішніми суддями. Нова система навчання суддів має насамперед

спиратися на кращий світовий досвід, отриманий внаслідок реформ

судової підготовки.

Для  українського  суспільства,  яке  потерпає  від  тотальної  корупції,

надзвичайно  важливим  при  оцінці  якостей  судді  є  прозорість  його

статків.  Утім,  навіть  зараз  система  розкриття  доходів суддів нерідко

виглядає, як знущання над логікою та здоровим глуздом. Потрібні чіткі й

дієві зобов’язання суддів щодо відкритості інформації про їхнє майно та

доходи, включно з вимогами про надання деталей щодо активів усіх членів

сім’ї, а також майна, яке передане іншим через доручення. Я наполягаю

на  тому,  що  після  оприлюднення  декларації  має  відбутися обов’язково

«публічне інтерв’ю», під час якого суддя відповідатиме на питання щодо

пунктів декларації. І нездатність  відповісти  чи  забезпечити  абсолютно

83

чітку  відповідь  хоча би на одне запитання буде означати провальне

оцінювання.

Крім  того,  в  Україні,  як  і  в  інших  посткомуністичних  державах, існує

сильна традиція неформального приватного спілкування із суддями.

Потрібно вжити заходів, щоби зламати цю традицію,  оскільки  вона

забезпечує можливість так званого «телефонного права» та хабарництва,

а також спричиняє підозру щодо  такого  втручання  навіть  тоді,  коли

цього не відбувається. Покласти край цій традиції можна через надання

гласності усім контактам суддів, які стосуються або можуть стосуватися

виконання  ними  своїх  обов’язків.  Новий  закон  покладе  на  суддів

обов’язок повідомляти про всі спроби такого втручання. Суддям, які не

повідомляють про втручання, може загрожувати тимчасове  зупинення

повноважень  та  усунення  від  роботи.  Ті, хто прагнув втручатися в

діяльність суду, втрачають можливість  розгляду  їхньої  справи  в  цьому

суді й мають бути оштрафовані або ув’язнені. Це запобігатиме корупції

та стримуватиме традиції неформального спілкування із суддями, до якої

зараз ставляться з толерантністю

На мою думку, для докорінної перебудови та очищення судової системи

від корупції необхідно використати потенціал інституту присяжних

засідателів. Паралельно необхідно спростити систему органів суддівської

вертикалі,  збільшити  масштаб  участі громадянського суспільства та

професійних спілок юристів у її роботі.

Діюча  Конституція  України  в  статтях 124, 127 і 129 визначає правовий

режим використання присяжних засідателів. Утім, на сьогодні присяжні

не приймають у судочинстві суттєвої участі. Тому це питання має бути

терміново унормовано на законодавчому  рівні.  Функція  присяжних

засідателів — фундаментально сприяти активному й органічному

залученню громадянського суспільства до державних процесів юридичного

характеру. Широке та повне впровадження системи присяжних засідателів

може підвищити справедливість розгляду справ. У нинішній українській

ситуації один суддя куди більше схильний до хабарництва й залежить від

влади, ніж дванадцять випадкових громадян. Проте участь присяжних у

сучасних судах вимагатиме чималих ресурсів.

Необхідність реорганізації судової структури передбачає спрощення як за

вертикаллю (з точки зору скорочення кількості рівнів апеляції), так і за

горизонталлю (з точки зору видалення множинних і дублюючих одна одну

юрисдикцій  цивільного  й  господарського  права).  Складність  нинішньої

структури збільшує кількість суддів і справ, що розглядаються, отже,

збільшує витрати і створює можливості для корупції та перешкоджанню

правосуддю. Система першої судової інстанції має бути  суттєво

реформована та спрощена. Єдина цивільна юрисдикція з прецедентною

системою рішень вищих судів дозволила б гармонізувати правову систему

84

й  забезпечила  б  уніфіковане застосування закону, що, у свою чергу, дозволить уникнути колізій судових рішень.

Правозастосування має  бути суттєво реформоване через передачу

цього процесу в службу судових приставів, де певний відсоток стягнутої

заборгованості виплачується приставу. У такій ситуації будь-які дії, крім

запиту на виплату боргу та вимоги перевірки щодо характеру дій самих

колекторів, мають бути заборонені законом. Державна виконавча служба

(або поліція), як і раніше, буде мати право «розумного застосування сили»

для виконання рішень про повернення майна. Необхідно започаткувати

інститут  альтернативного  вирішення  спорів (медіація) як  механізм

обговорення справи та можливого примирення сторін до початку розгляду

претензії.  Насамперед це означає формування нової  громадянської

свідомості щодо медіації як методу вирішення спорів, у якому посередник

(медіатор) допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації

і  проаналізувати  конфліктну  ситуацію  у  спосіб, при якому сторони

вирішували б спір  самостійно.  Медіатор має запропонувати сторонам

найменш  затратний  та  найбільш  швидкий  варіант  вирішення  спору.

Інститут  медіації  існує  сьогодні  в  багатьох  країнах  ЄС  щодо  сімейного

права, але нині почалося його впровадження у спорах в рамках цивільного

права. Поряд із медіацією важливим  механізмом  правосуддя,  особливо

в  перехідний  період,  коли  звичайна  судова  система реформується, є

арбітраж.

У цілому мій план реформи суддівської системи передбачає закріплення

на конституційному рівні виборності суддів без участі Парламенту

та Президента. Їхні вибори будуть проводитися через спеціальний

новий масовий інститут виборців, які представляють як громадянське

суспільство та профспілки, так  і  партії,  фахове  середовище.  Буде

запроваджено  громадський дисциплінарний контроль за роботою

суддів із можливістю ініціювання їх відкликання з посад за суттєві

правопорушення та необ’єктивність, зокрема, через затягування справ і

конфлікт інтересів, корумпованість.

Держава має заснувати та організувати роботу спеціалізованого телеканалу

(на зразок ТРК «Рада») для публічного проведення засідань, коментарів та

обговорень юристів, досліджень, розслідувань. Буде розбудовано систему

фахової підготовки суддів та їхнього постійного навчання, стажування.

Важливою темою є забезпечення суддів службовим житлом і пільговим

кредитуванням у разі купівлі власного житла, фінансування таких заходів

має здійснюватися виключно з державного бюджету. Так само актуальним

питанням є захист суддів та їхніх родин: їм мають бути створені всі умови

для роботи та життя, вони ж, у свою чергу, мають своєю сумлінною працею

та доброчесністю забезпечити абсолютну законність, справедливість  і

порядок у державі. З іншого боку, судді мають каратися більш жорстко,

ніж пересічні громадяни, за ті ж правопорушення. Суддя має проходити

85

багаторівневу перевірку щодо  способу  життя,  легальності  доходів  і

професійності,  але при  цьому  отримувати  гідну  оплату  праці.  Має

бути  фундаментально відновлена інфраструктура: офіси, приміщення,

автоматизація судового процесу. Пріоритет має бути зроблениий на

умови праці суддів у регіонах, що спростить та поліпшить можливості

для  простих  людей  отримувати  гідний  суддівський сервіс. Ці ж прості

люди отримають умови для максимальної доступності,  починаючи  від

зменшення  мита,  закінчуючи  спеціальним обладнанням для людей з

інвалідністю.

86

БОРОТЬБА ЗА ПРАВОПОРЯДОК: НАРОДНА 

МІЛІЦІЯ ТА НАРОДНА ПРОКУРАТУРА

Держава — це насамперед порядок, побудований з огляду на права людини

та правовідносини між громадянами та державою. Брак зрозумілих

«правил гри» зумовив глибоку кризу в українському суспільстві. Це

призвело до гострої потреби перезавантаження. МВС та Генпрокуратура,

антикорупційні органи переживають етап політизації, що веде їх до

подальшої дискредитації та моральної делегітимізації в очах суспільства.

Ці інститути скомпрометовані несамостійністю та ангажованістю

керівництва, ганебними квотними принципами під час формування

керівних органів, високим ступенем політичної упередженості  в

повсякденній  діяльності.  Рівень  довіри  до  правоохоронного  блоку —

найнижчий  серед  усіх  державних  інститутів, рівень корумпованості —

найвищий. Крім того, однією з вагомих причин недовіри та неефективності

є банальний непрофесіоналізм  керівників  і  виконавців,  а  також  базові

фундаментальні вади вітчизняної правоохоронної системи.

Як кандидат від лівих та соціальних політичних сил, твердо стою  на

позиції  необхідності  створення  та  розвитку  потужних силових  органів,

повернення  довіри  до  них,  відновлення  авторитету, деполітизації та,

відповідно, очищення від корупції.

Правоохоронна система мусить постійно розвиватися, використовувати

сучасні  нові  технології,  досвід  іноземних  служб. Реформа прокуратури

та поліції, розвиток нових антикорупційних інститутів мають

відбуватися паралельно з реформою судової  системи.  Українська

держава,  контрольована  громадськістю,  має  здійснити  широкий  аудит

усієї  правоохоронної системи,  починаючи  з  моніторингу  доброчесності

високопосадовців, діючих співробітників і кандидатів на посади. Окремо

буде проведено аналіз ефективності чинної системи, прозорості  та

демократичності  механізмів  прийому  та  звільнення  працівників. На

основі висновків національного аудиту та міжнародного досвіду буде

напрацьована унікальна за чесністю й  ефективністю  правоохоронна

система.  Її  концепція  ухвалюватиметься за результатами широкого

загальнонаціонального обговорення: ми стимулюватимемо громадян не

тільки до співробітництва з новими правоохоронцями, а й до контролю

над ними.

Для того, щоб поліція та прокуратура стали дійсно народними,  їхнє

керівництво хоча б частково має обиратися народом України.

Генеральний прокурор обиратиметься простими громадянами, а не

призначатиметься «господарями життя».

87

Допуск кандидатів до участі в голосуванні відбуватиметься за складною

процедурою та відповідно до професійних та інших вимог: досвід,

доброчесність, підтримка професійного середовища, вік, державні іспити

тощо. Генпрокурор не зможе займатися політикою кілька років після

відставки.

Головне питання — оплата праці та соціальний захист. Фінансування

правоохоронців здійснюватиметься за складною формулою,  що

передбачатиме  врахування  ефективності,  рівня поліцейської  та

прокурорської  етики  і  т.  д.  Зарплатня  має  бути на  високому  гідному

рівні,  робота  в  прокуратурі  та  поліції стане предметом прискіпливого

оцінювання  професіоналізму, особистих якостей, патріотизму та

громадянської відданості людини. Увесь правоохоронний корпус має

постійно перебувати  у  стані  різних  форм  навчання — стаціонарного,

заочного, дистанційного. Держава здійснить реформу системи навчальних

закладів МВС і Прокуратури, модернізує процес навчання з адаптацією до

нових амбітних завдань. Питання щодо відкритого набору вкрай важливе,

тому що саме такий підхід дозволяє залучити нові якісні кадри до

правоохоронної системи. Поруч із гідною оплатою праці буде передбачена

адекватна  відповідальність:  все  зароблене  буде  конфісковано,  санкція

за злочини буде в рази більшою ніж застосовується для інших категорій

громадян.

Ми знайдемо такі механізми, які дозволять ізолювати оперативні рішення

поліцейських  від  політичного  втручання,  але, водночас,  підтримають

загальну  підзвітність  служби.  Такий  баланс  можна  створити  через

інститут  незалежних  комісарів  поліції та омбудсменів на місцевому

рівні, які матимуть право впливати на рішення поліції. Створимо

незалежний наглядовий  орган,  до  якого  можна  буде  подавати  скарги  і

який матиме право вимагати інформацію та розслідувати дисциплінарні

питання. У рамках реформи прокуратури, та за умови створення нових

ефективних антикорупційних органів, кількість прокурорів радикально

зменшиться, а їхня зарплатня суттєво збільшиться. Фактичний розмір

грошової винагороди залежатиме від ефективності роботи прокурора та

прокуратури загалом. Потенційні кандидати будуть обиратися в рамках

серйозного системного та прозорого конкурсу.

Вищий кваліфікаційний орган мусить ретельно перевіряти доброчесність

і професіоналізм кандидатів. Потрібно започаткувати безперервну освіту

та безперервне оцінювання фаховості та доброчесності прокурорів усіх

рівнів.  Національний незалежний наглядовий орган розслідуватиме

дисциплінарні вчинки прокурорів. Загалом система кримінального

переслідування  має  підвищити  рівень  правової  культури,  стати  більш

відповідальною  та  позиціонувати  себе,  як  «слуги  народу»,  а  не  «слуги

держави».  Українські  прокурори,  посилені  новим  поколінням  юристів,

отримають можливість для створення справді незалежних національних

88

інститутів, що забезпечать у людей відчуття справедливості, безпеки та

довіри.

Отже, мій план передбачає (пріоритетно)  запровадження виборності

керівників прокуратури та поліції народом України, деполітизацію

їхньої діяльності, впровадження системи виборів керівників обласних

прокуратур і прокуратур обласних центрів через багаторівневу систему, що

забезпечить професіоналізм, досвід і доброчесність кандидатів, жорсткий

кадровий  відбір  для  кандидатів  на  інші  посади,  розбудову  громадських

наглядових органів для контролю над діяльністю прокуратури та поліції;

підготовку  та  прийняття  Кодексу  законів,  який унормує  діяльність

правоохоронних  органів,  зокрема,  соціальний захист та забезпечення

трудових прав правоохоронців і членів їхніх родин, надання твердих

соціальних гарантій пенсіонерам  і  ветеранам  правоохоронної  служби;

прийняття  закону «Про дільничних міліціонерів», розвиток системи

дільничних,  осучаснення  їхньої  роботи  та  навчання,  соціальний  захист

і  гарантування трудових прав; суттєве збільшення відповідальності

правоохоронців за скоєні правопорушення; глибоку реформу освіти

правоохоронців, початок їхньої підготовки зі «шкільної парти», постійне

навчання  та  розвиток  галузевої науки; формування мережі народних

дружинників, широке залучення громадськості до виконання функцій

правоохоронних органів.

89

ЧАСТИНА 4.

БОРОТЬБА ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

БОРОТЬБА ЗА ЛЮДИНУ ПРАЦІ І ПРОФСПІЛКИ

Людина праці упродовж свого життя проходить цілий ряд ключових

етапів: навчається, працює, потім іде на заслужений відпочинок. Однак,

незважаючи  на  всі  ці  значущі  зміни  соціального  стану,  її  базовим

статусом все ж є «людина праці». Наше завдання — захищати! Захищати,

починаючи з права на сучасну освіту,  закінчуючи  правом  на  гідну  й

забезпечену старість. Ми розуміємо, що права «перетікають» одне в одне

впродовж життя, є похідними від її базового права — на справедливу й

гідну оплату праці. Нами вже розроблено і внесено на розгляд ВР Проект

Закону  України  про  засади  національної  стратегії  збільшення зарплат  і

пенсій, створення нових робочих місць.

Громадянин має жити, а не існувати, відчувати себе людиною, а не істотою.

Це умова для особистого й професійного розвитку особистості, свідомої й

осмисленої участі в політичному житті країни.

Фактично  панівний  клас  України  всі  роки  спекулював  риторикою

стабільності та економічних реформ, якими пояснювалася необхідність

постійного затягування пасків простими українцями.  Купівельна

спроможність  зарплат,  пенсій  і  стипендій катастрофічно знизилася

за останні 30 років, часом у 5—6 разів.  Одночасно  безплатна  освіта  та

медицина  виглядали переважно, як міф: на практиці існували різного

роду побори, «внески» у псевдофонди і просто прямі відверті хабарі та

їхнє  вимагання. Сьогодні ж влада остаточно демонтує останні острівці

соціальної держави; доступність медицини вимірюється виключно

фінансовими можливостями українця, абсолютна більшість  наших

громадян  позбавлена  навіть  елементарної  медичної допомоги. Різке

зростання вартості медичних послуг ніяк  не  вплинуло  на  їхню  якість,

більше  того,  ми  бачимо  прискорення деградації вітчизняної охорони

здоров’я, що пов’язано з погіршенням якості медичної освіти та

відтоком лікарів за кордон. Загалом спостерігаємо прискорення регресу

соціального забезпечення «середнього українця» до стану «бідний, слабий,

малоосвічений».

На початок 2018 року Україна  — держава найменшої заробітної плати

(160 євро) і найбільшої вартості комунальних послуг (39% від доходів до-

могосподарств) серед європейських країн. Така ситуація, помножена на

дорожнечу медичних послуг і постійне зростання вартості споживчого

кошика, спричиняє ефект «злиднів працюючих»: працевлаштована

українська сім’я виявляється нездатною забезпечити гідний рівень ні для

себе, ні для своїх дітей. Природним супутником «злиднів працюючих» є

крайні форми соціальної несправедливості: величезна нерівність доходів,

притаманна Африці й Латинській Америці, соціально-економічна та

інфраструктурна поляризація між селом і містом, між мегаполісами

92

та невеликими містами, між окремими районами мегаполісів і навіть

підприємствами в одному місті. Замість бюджетної децентралізації маємо

децентралізацію  злиднів  і  асоціальних  явищ.  Насправді, українська

держава, великий національний, часом й інтернаціональний бізнес в

Україні не виконують основну соціальну функцію — відтворення робочої

сили, починаючи з нормального харчування й задовільних побутових

умов для найманих працівників і завершуючи мінімальним медичним

забезпеченням та прийнятним рівнем освіти дітей.

З іншого боку, низька платоспроможність населення не сприяє

створенню внутрішнього попиту, необхідного для розвитку вітчизняного

виробництва, а отже, для створення нових робочих місць. Проблеми

загострює підвищення тарифів на комунальні  послуги (Уряд на  догоду

МВФ планує тільки впродовж 2018-19 року збільшити вартість газу для

населення ще на 73%) за одночасним стримуванням зростання заробітної

плати. Унаслідок маємо прискорений відтік робочої сили за кордон.

Водночас сусіди України нарощують квоти на українських найманих

працівників. Уже зараз працюючі українці за  кількістю  зрівнялися

числом з отримувачами соціальної допомоги, що унеможливлює будь-яке

реформування економіки та вихід із кризи. Ще трохи й Україна в питаннях

якості економічної та соціальної системи пройде свою точку неповернення.

А це нові виклики і для Європи, і для всього світу. У двері та вікна Старого

світу постукає жахлива українська соціально-трудова реальність, країна-

привид соціальних  жахів. Зважаючи на це, наразі ми бачимо головним

завданням українського  профспілкового руху примусити іноземний та

український капітали, бізнеси, роботодавців виконувати їхню соціальну

функцію — відтворювати робочу силу! Політичне завдання українських

лівих — зробити державу союзником найманих працівників у цій боротьбі.

Я наполягаю на необхідності гармонізації відносин української держави,

українського бізнесу  й української «людини праці». Така гармонізація

можлива на  основі соціально-економічної політики (принципово нової

для  незалежної України), спрямованої на розвиток реального сектору

економіки, нової індустріалізації в поєднанні з потужним інноваційним

проривом, що базується на високих технологіях і соціальній модернізації

держави.

Не  маю  сумнівів:  за  умови  тотальної  недовіри  до  політичних сил,  що

дискредитували  себе,  консолідація  людей  праці — молоді, найманих

працівників, пенсіонерів —  можлива лише  через  «бойові» профспілки.

Досвід Європи — яскраве підтвердження  правильності  такого  підходу:

соціалісти й соціал-демократи були першими, хто повернувся обличчям

до профспілкового руху. Розвинені європейські країни з надлишком

демонструють нам  успішні  приклади  консолідації  профспілкових  рухів

із політичними силами або трансформації профспілок у політичні партії.

Так,  наприклад,  ще  в XIX столітті  одна  з  двох  на  сьогодні провідних

політичних партій Великої Британії —  лейбористи  — тісно пов’язала

93

свою політичну діяльність із британським профспілковим рухом. Значна

частина  профспілок,  що  входять у Британський конгрес трейд-юніонів,

є колективними членами Лейбористської партії, і не дивно, що саме ця

партія  вважається одним із найавторитетніших членів Соціалістичного

Інтернаціоналу. Провідна партія Данії — партія Соціал-демократів тісно

пов’язана  з  Центральним  об’єднанням  профспілок Данії і датським

кооперативним рухом.

У першій половині ХХ століття в результаті масштабної індустріалізації

Заходу  саме  профспілки  стали  найбільшою  соціальною силою, здатною

захистити інтереси людини праці, об’єднати  найманих  працівників  у

боротьбі за соціальну справедливість. Саме з того часу соціал-демократи

стали найбільшою політичною силою Західної Європи. Еталонним

прикладом  соціальної  держави  ми  традиційно  звикли  бачити  Швецію.

Тож не дивно, що саме в цій країні визначальною силою є профспілки,

у  яких  перебувають 90% усіх  працюючих (у тому числі й тимчасово

безробітних) шведів. І вже понад 60 років Соціал-демократична робітнича

партія Швеції є найчисленнішою в країні, увесь цей період (із невеликими

перервами)  очолюючи правлячі коаліції з іншими лівими партіями.

Ставлячи собі за мету побудову євросоціалізму й орієнтуючись на досвід

європейських лівих партій, ми, представники українських соціальних

політичних  сил,  саме  в  особі  профспілок — від  загальнонаціональної

Федерації Профспілок України до профспілок окремих  підприємств

—  бачимо  інструмент  реалізації  соціальних  прав  працюючих  і  їхнього

захисту від ліберального дарвінізму з боку держави й надексплуатації з

боку роботодавців.

Прекрасно розумію, що такі цілі українських лівих суперечать ліберальним

реформам нашого олігархічного Уряду, який виконує програму МВФ. Так,

наприклад, у 2015 році на засіданні  Кабінету  Міністрів  України,  який

очолював  Арсеній  Яценюк,  останній  спільно  з  декількома  міністрами,

зокрема міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, обговорювали

план знищення Федерації профспілок України і створення нової організації,

повністю підконтрольної Кабміну. Наша мета — створення повноцінного

механізму соціального партнерства, де професійні спілки мають рівні

права з союзами роботодавців. Під ефективним соціальним партнерством

ми розуміємо політичну ідеологію і практику мирного й безконфліктного

врегулювання  соціальних  незгод, колективне напрацювання й постійне

коригування національного соціально-економічного курсу.

Однак, на сьогоднішній день роботодавці й українська держава як

головний роботодавець (на підприємствах державної форми  власності,

і в бюджетній сфері), власне кажучи, не готові до такого діалогу, навіть

не намагаються його імітувати. Тотальна олігархізація національної

економіки, усіх галузей народного господарства (і промисловості, і АПК,

і сфери послуг) призвела до максимального звуження ролі профспілок у

94

соціальному діалозі. Українські ліві послідовно виступають за соціальне

партнерство мінімум на трьох рівнях. На рівні державних підприємств це

законодавчо  регульовані  генеральні  угоди між загальнонаціональними

профспілками й Урядом, які стають орієнтиром оплати праці та соціальних

гарантій для підприємств усіх форм власності. На загальнонаціональному

рівні — законодавчо регульована взаємодія між профспілками, союзами

роботодавців  і  держави.  І  на  рівні  окремих  промислових об’єднань,

концернів, фірм і підприємств законодавчо регульована взаємодія між

профспілками й роботодавцями. Ми виступаємо за галузеву автономію,

при якій галузеві профспілки й союзи роботодавців мають право (у

рамках чинного законодавства) укладати угоди/колективні договори без

участі держави.

Українські ліві наполягають на участі найманих працівників в управлінні

підприємствами у формі делегування членів місцевої профспілки

у «виробничі ради» — обов’язковий орган для середніх і великих

підприємств, склад і повноваження якого будуть закріплені законодавчо.

Буду й надалі найактивнішим чином сприяти розвитку існуючих

профспілок і створенню нових. Наша політична сила активно сприятиме

розвитку профспілкового руху в цілому, його модернізації, міжнародному

партнерству,  захисту  їхніх  інтересів,  прав  і  свобод.  Це — наше  базове

завдання. Ми створили Нацраду лідерів профспілок як найважливіший

консультаційно-дорадчий орган, покликаний направляти й коригувати

ідеологічний рух партії щодо інституційного захисту прав трудящих.

Одне з найважливіших завдань Ради — формування кадрового резерву

з числа активних і досвідчених профспілкових активістів. Адже ці люди

— золотий кадровий резерв України.  І  ми,  представники  лівих  сил,

стоїмо й будемо стояти на захисті профспілкового руху. Розуміємо його

неоціненну  важливість,  що  об’єднує  трудящих  у  потужну  силу,  здатну

змусити державу законодавчо закріплювати соціальні права найманих

працівників.

Українські ліві сьогодні надали нове життя національним профспілкам:

уперше за роки незалежності з’явилася політична сила, яка бачить своїм

соціальним партнером кожен трудовий колектив, кожну людину праці —

від одного-єдиного працівника в сільському фельдшерському пункті до

багатотисячних колективів металургів і шахтарів. Коли власник затримує

заробітну  плату,  ми  зобов’язані  разом  і  одночасно  оформити  позовну

заяву до суду й вийти на страйк, змушувати несумлінного роботодавця

виконувати свої зобов’язання, записані в трудовому договорі. До слова,

мною  внесено  на  розгляд  Верховної  Ради  цілий  пакет  ініціатив  про

внесення  змін  до  деяких  законодавчих  актів  України  щодо  посилення

захисту працівника у випадку затримки виплати заробітної плати.

Зарплата робітників має бути першою й основною статтею витрат

95

для кожного роботодавця. У вічному конфлікті  «зарплата найманих

працівників — прибуток роботодавців» ми примусимо державу бути на

«стороні» зарплати.

Саме наша політична сила вже сьогодні змушує чиновників у кабінетах

(і докладе до цього ще більших зусиль) пам’ятати про те, що соціальний

діалог — найважливіша умова соціальної,  економічної  й  політичної

стабільності в державі. Я готовий і далі щодня важко працювати над тим,

щоб і роботодавці, й Урядова сторона соціального діалогу ані на хвилину

не забували про непорушність принципів дотримання всіх трудових і

соціальних прав трудящих, включаючи основне право на гідну винагороду

за  сумлінну  працю,  а  також  на  соціальний  захист на час вимушеного

безробіття. У соціальному діалозі й суспільному договорі, сформованому

на його основі, для мене центральною фігурою є «людина праці».

Разом із профспілками українські ліві зможуть добитися підписання

реальної Генеральної угоди, що дійсно гарантуватиме  права  людини

праці.  Ми  надаємо  допомогу  первинним, галузевим, територіальним і

всеукраїнським профспілкам для  налагоджування  соціального  діалогу

на  відповідних  рівнях. Разом із ними представники лівих і соціальних

політичних сил сядуть за стіл переговорів, щоби знайти компромісні

рішення, які у жодному разі не призведуть до погіршення прав людей

праці. Метою наших консультацій із соціальними партнерами (державою

й роботодавцями) будуть певні законні й підзаконні акти, спрямовані на

підвищення престижності праці,  поліпшення  якості  соціальних  послуг.

Результатом  таких консультацій будуть реальні програмні документи

економічного й соціального розвитку, включно із вдосконаленням системи

професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

За підсумками консультацій відповідні державні та  громадські  дослідні

інститути  матимуть  «технічні  завдання» на науково-обґрунтоване

прогнозування потреб у фахівцях і робітничих кадрах з урахуванням

трансформацій ринків праці в середньостроковій (5—10 років) і

довгостроковій (10—15 років) перспективі.

Не буде зайвим ще раз підтвердити, що непорушною аксіомою на будь-

якому етапі реформування трудового законодавства в Україні для мене

є принцип недопущення порушення прав  людини  загалом,  а  також

скорочення соціальних гарантій найманого працівника, зокрема. Більше

того, соціальні права й  гарантії  повинні  мати  безумовну  перевагу  над

суто економічними цілями (максимізація прибутку для роботодавців або

зростання ВВП для державних чиновників).

Я наполягаю на визнанні праці найвищою соціальною цінністю  й

одночасно  на  відмові  від  визнання  її  товаром.  Необхідно законодавчо

гарантувати право на відмову від виконання роботи у зв’язку з невиплатою

заробітної плати у встановлений термін або виплатою в неповному

96

розмірі: численні приклади багатомісячних затримок зарплати в Україні, на жаль, зустрічаються  все  частіше.  Я  чітко  й  однозначно  заявляю

про  неприпустимість включення в структуру мінімальної заробітної

плати  доплати  й  надбавки  за  роботу,  яка  не  пов’язана  з  виконанням

працівником місячної або годинної норми праці. Робота у шкідливих

умовах, з підвищеним ризиком та/або в надурочний час має оплачуватися

окремо, а не включатися в розмір «мінімалки»; перелік же робіт у згаданих

умовах має бути внесеним до Генеральної тарифної угоди з деталізацією в

галузевих угодах. Окремою умовою має стати запровадження галузевого

стандарту оплати праці.

Я відповідально заявляю, що значна частина боротьби лівих і соціальних

політичних сил України буде спрямована на реформування інституту

страйку в Україні. Наразі законодавче забезпечення цієї останньої, але

неминучої форми вирішення колективних трудових спорів далеке від

європейського й не надає можливості працівникам повноцінно в розумні

строки відстояти свої законні права. Окрім того, прекрасно розумію, що

особливого  законодавчого  захисту  потребують члени виборних органів

профспілкових організацій. Саме ці люди в складний момент виступають

від імені всього трудового колективу, ризикуючи власним робочим

місцем, здоров’ям,  навіть  життям.  Ми  зробимо  все,  щоб  захистити

членів профспілкових організацій, а також їхніх керівників, лідерів від

переслідувань через активну громадську діяльність.

На жаль, мусимо констатувати — дуже багато питань, очевидних у

Європі, вимагають в Україні серйозного уточнення законодавчими та/або

підзаконними актами. Як і раніше, потребують особливої уваги вагітні

жінки та матері, які мають малолітніх  дітей,  як  групи,  що  найчастіше

наражаються  на  дискримінацію  з  боку  роботодавців.  Водночас

повноцінний  захист прав та інтересів цих категорій є невід’ємним

елементом відтворення робочої сили в Україні. Ліві й соціальні політичні

сили спільно з профспілками зобов’язані припинити спроби роботодавців

вписати до трудового законодавства неприйнятні норми для людини праці.

Зокрема, я зроблю все можливе й навіть неможливе, щоб не допустити

введення законодавчої можливості необґрунтованої відмови в прийнятті

на роботу, а також відмови з особистих мотивів.

Українські ліві разом із профспілками не допустять довільного

збільшення тривалості робочого дня й тижня: хто важко працює

протягом усього дня, потребує якомога більше часу проводити з сім’єю,

мати час на повноцінний відпочинок і  дозвілля. Наше надзавдання —

зробити кожного працівника впевненим та щасливим, дати йому привід

пишатися своєю країною і своєю роботою. Мій план включає законодавче

розширення права на страйк та інші протести як справедливої форми

відстоювання  прав  найманих  працівників;  істотне  спрощення порядку

ведення трудових суперечок, розширення можливостей профспілок,

97

які мають стати системними учасниками переговорів і представниками

трудових колективів, незалежно від кількості працюючих і сфери

діяльності; створення правових механізмів автоматичного продовження

колективних угод без чергових переговорів; запровадження правових

механізмів примусу до соціального партнерства, що включають у себе

як перегляд Трудового кодексу, так і підтримку протестного, зокрема,

страйкового руху на захист соціальних прав і людської гідності трудящих;

передбачення законодавчих гарантій для участі профспілок у наглядових

радах підприємств і безперешкодного доступу до фінансової документації

та іншої інформації про діяльність підприємства; заснування підприємств

із новими соціально прогресивними формами власності: профспілкової,

приватно-профспілкової, державно-профспілкової.

98

БОРОТЬБА ЗА ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАРПЛАТ І 

БОРОТЬБА З БІДНІСТЮ ТА  БЕЗРОБІТТЯМ

Бідність — аномальне явище для європейської України. Бідність у країні,

яка має потужний людський, індустріальний, аграрний  і  науковий

потенціал, — абсолютно нелогічне й незакономірне явище. Насправді, це

результат цілеспрямованої політики зовнішніх і внутрішніх окупаційних

сил, вітчизняної олігархії й міжнародних фінансових інститутів протягом

останніх 30 років. Бідність  в  Україні  має  два  джерела:  низький  рівень

оплати праці вкупі з відповідними пенсіями, стипендіями й безробіттям.

Відтак, у найближчому майбутньому можна  очікувати  на  соціально-

економічний дефолт країни: Україна вже сьогодні не забезпечує життєво

важливих соціальних потреб своїх громадян, і ще досить довго держава не

зможе гарантувати навіть законодавчо закріплених соціальних мінімумів.

Жодні  антикризові  кроки  й  чергові  спроби  «економічних  проривів»  не

дадуть  результату, а поготів під керівництвом  нинішніх реформаторів.

Вихід один: радикальне перезавантаження  «суспільного  договору» між

українцями й державою, справедливий план, спрямований на відновлення

соціальної держави, інструментом якого мають стати солідарність і єдність

прогресивних демократичних сил, помножені на ефективність нової влади

у взаємодії з народом. І найважливіше: основним пріоритетом має стати

людина,  головним критерієм будь-яких реформ —  рівень її життя.  За

будь-яких інших пріоритетів і критеріїв уся діяльність держави буде, як і

раніше, сприяти корумпованості еліт і надексплуатації ними праці простих

громадян. Моя передвиборна програма передбачає чіткі й безкомпромісні

кроки для подолання бідності, досягнення повної зайнятості та адаптації

базових соціальних стандартів до європейських. Для початку необхідно

зупинити процеси  подальшої деградації й десоціалізації українського

суспільства.

Я послідовно боротимуся за реалізацію комплексної та системної програми

підвищення зайнятості, що включає в себе формування нових державних

підходів  до  проблеми  зайнятості й кардинального перегляду державної

політики у цій сфері, що має бути спрямованою на випередження існуючих

тенденцій і адекватні відповіді новим викликам.

Маємо вимагати від влади щорічно передбачати в державному бюджеті

мінімум 2% ВВП на стратегічні програми боротьби з бідністю; встановити

допомогу безробітним на рівні прожиткового мінімуму; уніфікувати

роботу центрів зайнятості, перевести систему в режим проектування

(з урахуванням не тільки сьогоднішньої, а й перспективної потреби в

робочій силі); невідкладно створити реєстри безробітних і налагодити

online зв’язок із кожним  для  обміну  інформацією,  навчання  та  пошуку

роботи.

99

Як  керівник Комітету ВР із соціальних питань готовий це науково

обґрунтувати: уже зараз держава просто зобов’язана  встановити

мінімальну зарплату в розмірі 10 000,00 гривень, мінімальну пенсію — 5

000,00 гривень. Із січня 2017 року на розгляді Верховної Ради знаходиться

мій  законопроект  «Про  внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо порядку встановлення мінімальних гарантій в оплаті праці».

Водночас  мають  бути  введені  податкові  канікули  для  малого бізнесу,

одночасно з цим потрібно стабілізувати національну валюту й ввести

неодмінний контроль цін на соціально значущі  товари,  включно  з

продуктами  харчування,  одягом,  ліками,  тарифами  на  ЖКГ.  Наразі

українська  праця,  або,  точніше, робочий  час  українських  найманих

працівників,  найдешевший в Європі й один із найдешевших у світі. Як

уже зазначалося вище, винагорода за труд розраховується державою з

огляду на рівень мінімального фізіологічного існування чи виживання

найманого працівника, без урахування необхідності відтворення робочої

сили. Такий підхід активно заохочують МВФ та інші міжнародні фінансові

організації, які вже чверть століття нав’язують українським урядам і

парламентам політику заморожування зарплат на рівні, недостатньому для

повноцінного життя, часом навіть виживання громадян. Їхній розрахунок

простий: соціальний геноцид, з одного боку, призводить до загострення

політичної кризи і збільшення залежності влади від продовження

кредитних програм МВФ, з іншого — відтоку за кордон робочої сили, якою

«латають» демографічні «дірки» успішніших країн. Таким є невигадливий

план фінансово-економічної окупації України. І наша «національна»

олігархія робить свій вагомий, але абсолютно нелюдський  внесок» в

надексплуатацію людини праці. Труд громадян є джерелом мільярдних

доходів для великого бізнесу, але не є джерелом гідного рівня життя для

трудящих.

Фактично переважне число українців не отримує ані зарплати, ані пенсії —

тільки гроші на виживання й дорогу до місця продовження своєї рабської

праці.  Ця  проблема  набуває усе  глибшого  й  системнішого  характеру,

ніж «негативна» арифметика розрахунку заробітної плати, це не просто

надексплуатація, а повернення до кріпацтва, соціальний геноцид і дегра-

дація суспільства.

Моя мета — модернізація соціальних стандартів.

Питома вага фонду зарплати в собівартості продукції має потроїтися, рівень

частки зарплати в ВВП буде встановлено не нижчим, ніж 50%. Паралельно

має бути проведена системна кампанія з детінізації економіки в частині

легалізації зарплат та інших форм винагороди найманих працівників, а

також законодавчо вирішене питання своєчасності та  повноти оплати

праці. Зараз на розгляді Верховної  Ради  знаходиться  мій  законопроект

«Про  забезпечення формування прожиткового мінімуму відповідно до

100

вимог законодавства та з урахуванням фактичних споживчих цін».

Підсумовуючи,  ще  раз  підтверджую  свої  цілі  у  сфері  оплати праці:

погодинна оплата праці не нижче науково обґрунтованого й узгодженого

з профспілками рівня, з підвищенням коефіцієнтів у регіонах і галузях;

постійна  автоматична  модернізація  й  індексація зарплати відповідно

до зміни індексу інфляції; постійний перегляд і об’єктивізація рівня

прожиткового мінімуму для працездатного населення; перегляд

найближчим часом порядку розрахунку прожиткового мінімуму,

обов’язкове врахування складових,  пов’язаних  з  освітою,  культурою,

дозвіллям  та  іншими життєво важливими факторами (а не тільки

харчування та  проїзд до місця роботи); істотне збільшення зарплати

держслужбовцям і бюджетникам: учителям, лікарям, працівникам

культури тощо до рівня реальних потреб і соціальних стандартів.

101

БОРОТЬБА ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОМ ТА 

СПРАВЕДЛИВІ ТАРИФИ

Кожен громадянин України може реалізувати своє конституційне право

на житло. Така політика держави сприятиме загальному позитивному

соціальному настрою українців, політичній гармонії — це, дійсно, упев-

неність у майбутньому, що сприятиме укріпленню інституту сім’ї та

збільшенню народжуваності. З огляду на це реформа ЖКГ має в сучасній

Україні велике соціально-економічне значення. Вона неможлива без

будівництва нового житла та впорядкування вторинного ринку.  Отже,

держава  буде  стимулювати  будівництво,  суміжні галузі та розвивати

житлове кредитування. «Квартирне питання» має вирішуватися системно

та прозоро. Для багатьох наших співвітчизників його вирішення є «темою

всього життя». Особливе значення ці реформи мають для молодих людей

і родин середнього віку.

Ліві та соціальні політичні сили України наполягають на тому, аби

держава, нарешті, навела лад у питаннях  соціальних черг на житло,

категорій громадян, які підпадають під цю норму, гарантій і чіткому

графіку виконання цих програм.

Має припинитися гра влади з громадянами у «квартирні наперстки».

Варто негайно переходити до реальної програми соціального житлового

забезпечення, вирішуючи цю проблему паралельно з фінансовим

наповненням відповідного Державного фонду будівництва й одночасно

з розвитком державних структур, які будуть втілювати ці програми. Це

дасть, крім мільйонів квадратних метрів житла, сотні тисяч нових робочих

місць і розвиток цілої галузевої інфраструктури.

Крім того, усім стала очевидною необхідність нового житлового кодексу

та перегляд маніпулятивних технологій перекладання відповідальності за

стан інфраструктури з держави на ОСББ. Влада переклала всі зобов’язання

щодо капітального ремонту на людей і запровадила грабіжницькі тарифи,

навіть лічильники стали елементом схеми легального грабунку українців.

Інвалідів  і  пенсіонерів  урівняли  з  іншими  в  оплаті  за  «комуналку»,

зношені  мережі  все  частіше  виходять  із  ладу,  бюрократизована система

реагування на зауваження та вимоги громадян дає змогу місцевим

органам влади уникати відповідальності перед людьми за якість роботи.

Щодо корупції в ЖКГ, то вона сьогодні страшніша за корозію мереж. Ми

вимагаємо припинити комунальну аферу та почати системну проектну

роботу над проблемою. Для цього необхідно: по-перше, оцінити реальні

масштаби деградації комунального господарства та сформулювати коло

завдань для вирішення проблеми; по-друге, переглянути стандарти на

основі принципів соціальної справедливості та вимог безпеки. Далі маємо

оцінити обсяги потенційного фінансування та обрати адекватну модель

102

для  реалізації  програми  модернізації.  Головна  ідеологія таких  змін  —

партнерство,  взаємна  відповідальність,  середньо  та довгостроковий

характер роботи.

Як кандидат від лівих і соціальних політичних сил добиватимуся

розробки низки інтегрованих програм для перезапуску теми соціального

й  загального  будівництва;  будівництва  «перехідного» соціального

життя на період кризи; відновлення кооперативного житлового

будівництва; розвитку накопичувальних програм будівництва та купівлі

житла;  формування соціальної кредитної програми для придбання

житла зі ставками  не  вище 3% річних,  впровадження  глобальної

загальнонаціональної програми для молоді «перше житло й перше робоче

місце» через будівництво нових молодіжних містечок, кварталів, вулиць

на основі пільгових програм кредитування та субсидування; дерегуляції

на ринку будівництва та в будівельній політиці в цілому; максимальної

криміналізації санкцій за порушення житлового законодавства та

шахрайство з житлом; впровадження жорстких норм розміщення

житла та його будівництва, категоричне зупинення всієї незаконної

забудови; розробки та активного втілення в життя стратегії соціальної

відповідальності та партнерства між забудовниками, мешканцями,

державою; введення персональної відповідальності голів адміністрацій за

капремонт і виконання державою інших своїх зобов’язань перед людьми;

розробки    зрозумілої,  прозорої та соціальної оплати за капітальний

ремонт, гарантії  інвалідам і пенсіонерам безоплатного капітального

ремонту.  Також вважаю актуальним (необхідним) впровадження

гнучкої системи кредитування модернізації та капремонту;  проведення

аудиту комунальних платежів і розслідування  всіх ризиків корупції та

шахрайства, широке застосування антимонопольного законодавства

в сфері ЖКГ; встановлення на  національному рівні максимально

допустимого порогу сплати за комуналку не вище 10% від доходу родини,

збільшення  списку отримувачів субсидій поміж незахищених верств

населення; впровадження практики сплати громадянами за користування

послугами чи ресурсами безпосередньо постачальнику (без посередників

і керівних компаній), припинення практики «списування» втрат на

загальнобудинкові потреби; забезпечення громадян безоплатними

лічильниками, введення відповідальності компаній-постачальників

послуг за якість; стимулювання самоврядування та народного контролю

за діяльністю сфери ЖКГ.

103

БОРОТЬБА ЗА ГІДНУ ПЕНСІЮ, ЗА 

СПРАВЕДЛИВИЙ ПЕНСІЙНИЙ ВІК

У сфері пенсійного забезпечення я ставлю перед собою цілком конкретне

завдання на найближчий час. Уже в 2018—19 роках  маємо  докласти

максимум зусиль, щоб примусити владу законодавчо встановити рівень

мінімальної пенсії в розмірі   5 000 гривень з умовою стабільності

національної валюти й контролю цін на соціально значущі товари.

Ми добре пам’ятаємо, що саме нинішні пенсіонери побудували фабрики

та  заводи,  дороги — всю  наявну  інфраструктуру нашої держави. Люди

похилого віку віддали свої найкращі роки Україні та підростаючому

поколінню, яке сьогодні отримало  шанс  реалізувати  українські  цілі  й

національні  мрії.  Наші пенсіонери сумлінно, постійно, рік у рік брали

участь і продовжують це робити в усіх соціально значущих подіях нашого

життя, і вони мають право сподіватися на кардинальну зміну державного

плану  та  побудову  успішної  держави  ще  за  їхнього життя. Ветерани

пробачили й досі пробачають владі та  опозиції їхні гріхи, помилки й

безжалісне ставлення до них. Цього не пробачить історія, не повинні

прощати це онуки.

Нинішня пенсія українського громадянина — предмет дискримінації

особи, чинник дискредитації держави та механізм геноциду  з  боку

олігархії. За логікою влади — не декларованої, а демонстрованої — люди

пенсійного віку не гідні поваги, адекватної їхньому внеску в національне

багатство країни, як результат — інституту пенсії як соціального

механізму гідної старості в Україні просто немає. По-перше, у разі

досягнення пенсійного віку громадяни забезпечені вдвічі менше, ніж це

передбачено європейськими стандартами: пенсія складає не 60— 70%, а

25—30% від середнього розміру заробітної платні і прямує до 15%. По-

друге, розмір і купівельна спроможність пенсій катастрофічно відстають

від реального (а не «намальованого» Кабміном) прожиткового мінімуму.

По-третє, в Україні немає (як такої) пенсійної системи, заснованої на

прозорому  і  зрозумілому  алгоритмі  роботи  й  інтегрованої  в  державну

модель соціального забезпечення загалом. На сьогодні дефіцит Пенсійного

фонду складає майже чверть національного бюджету. Ті кошти, які

були нагромаджені людьми праці, — розкрадені.  Щоб  залатати  діри  в

Пенсійному фонді, влада щорічно вдається до маніпуляцій і фарсу, по суті,

грає в «наперстки» зі своїм народом.

Не варто забувати, що гідна пенсія — це мотивація для молоді продуктивно

працювати в Україні, а не шукати щастя за кордоном. Але ж для людини

праці  рівень  пенсії — один  із  найважливіших критеріїв соціальної

орієнтації держави, її здатності захистити соціальні права трудящих. І

ми всіляко підтримуємо боротьбу пенсіонерів за гідну пенсію. Адже вони

104

мають на це повне моральне, юридичне й соціальне право. Влада ж, схоже, випробовує терпіння людей постійними експериментами. То вводить

безпрецедентне оподаткування пенсій, потім відмовляє одержувачам

пенсій у праві на працю і, врешті-решт, пропонує на вибір аномальні

пенсійні моделі.

Крім  того,  у  справах,  що  стосуються  корупції  в  Пенсійному та  інших

соціальних  фондах,  не  зроблено  жодних  висновків,  не проведено

жодних реформ. Ще у жовтні 2017 року я зареєстрував у Верховній Раді

проект Постанови «Про проведення аудиту діяльності та ефективності

використання коштів, що надійшли до органів Пенсійного фонду України,

Фонду соціального страхування, Міністерства соціальної політики

України та його територіальних органів».

Прекрасно розумію, що для вирішення українського «пенсійного питання»

необхідно виконати низку умов. Передусім, потрібно прийняти глобальну

модель реформи, яка включатиме політичні, соціально-економічні,

історичні та етичні фактори. Проблема номер один — дефіцит Пенсійного

фонду і його фактично відстрочене банкрутство. Це необхідно офіційно

визнати на державному рівні й пройти процедуру санації й відновлення

платоспроможності. Однак така робота має бути здійснена  вже  після

перерахунку  й  об’єктивної  індексації  рівня пенсійного забезпечення.

Далі держава має виплатити борги пенсіонерам коштом від продажу

активів тих, хто винен у виведенні грошей із Пенсійного фонду, — банків

і  фізичних  осіб. За все в житті треба відповідати! І, найперше, перед

літніми людьми. Як кандидат від лівих і соціальних сил вимагатиму такої

відповідальності  як  від  держави,  так  і  від  юридичних  і  фізичних осіб, і

розв’язання проблеми у такий важкий, прямий, але справедливий спосіб.

Я доб’юся докорінної зміни пенсійної системи країни.

Це відображено в конкретних пунктах моєї передвиборної програми,

шляхом повернення до солідарної системи пенсійного накопичення;

проведення індексації пенсій з новими складовими  для  перерахунку,

зокрема, індексу основних споживчих цін і т. п.; введення безстрокового

мораторію на збільшення пенсійного віку; заборони на скасування чи

обмеження виплат пенсій працюючим пенсіонерам.

Ще навесні 2015 року я вніс на розгляд Верховної Ради законопроект «Про

внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відновлення

повного обсягу пенсійного забезпечення для працюючих пенсіонерів)»:

додатково кожен відпрацьований рік понад страхового стажу збільшувати

пенсію від 3% до 6% відповідно до сфери діяльності та навантаження;

збільшення розрахунку страхового стажу для бійців АТО та військових,

які брали участь у бойових діях, за формулою один рік за три»; реалізація

програми знижених тарифів для пенсіонерів на всі державні послуги й ряд

105

недержавних із відповідною  компенсацією  з  бюджету.  Піклування  про

людей похилого віку — один із ключових елементів моєї передвиборної

програми. Вдячність старшому поколінню — це фундамент держави й

історична основа для єдності поколінь і національної солідарності.

106

ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ, ВЕТЕРАНІВ І ЛЮДЕЙ З 

ІНВАЛІДНІСТЮ

Прості українські люди за останнє сторіччя зазнали важких випробувань

бідністю, нерівністю, приниженням і (головне)  війнами й конфліктами:

АТО на Донбасі, Афганістан, Друга світова війна, безліч інших нещасть.

Водночас,  держава  практично  завжди несправедливо оцінювала як

страждання, так і героїзм простих людей.  Ось  і  сьогодні  статус  «дітей

війни» виявився порожнім популізмом. А встановлені законом жалюгідні

надбавки до своїх пенсій  ветерани  та  пенсіонери  МВС  і  ЗСУ  змушені

«вибивати»  на акціях під Верховною Радою і Кабміном обіцяні воїнам

АТО земельні ділянки. Це перетворилося на предмет корупційних схем

і політичних спекуляцій. Як кандидат від лівих і соціальних політичних

сил вважаю за необхідне об’єднати єдиним законом ці покоління героїв,

які захищали своїх співвітчизників і віддали цій боротьбі свої сили,

здоров’я, молодість. Ми зобов’язані гідно дбати про ці категорії наших

співгромадян, тому що вони заплатили  високу  ціну  за  право  народу

України на існування.

Уже нині на розгляд Верховної Ради я вніс проект закону про внесення

змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо

пільгового забезпечення дітей внутрішньо переміщених  осіб  і  дітей

осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність

України в районах проведення антитерористичної операції та віднесення

їх до категорії дітей війни. Моя передвиборна програма передбачає

відновлення справедливості щодо до ветеранів і пенсіонерів ЗСУ, МВС й

інших силових структур у питаннях соціального захисту та перерахунку

пенсій. Ми доб’ємося реального соціального статусу «дітей війни», його

наповнення  і  розширення внесенням постраждалих під час бойових

дій на Сході  України  з  лютого 2014 року.  Наша  ідея — створення

Міністерства ветеранів реально запрацює, здійснюватиметься розробка

та затвердження програм підтримки ветеранів із реабілітації, професійної

адаптації, залучення до громадських процесів, а також організації

лікування, дозвілля та інших форм соціалізації. Ми забезпечимо знову

ж реальне надання учасникам АТО права на безкоштовне навчання,

медичне  обслуговування,  пріоритетне  право  прийому  на  державну

службу.  Зазначені  реформи  неможливі  без  використання  вдалого

зарубіжного  досвіду  піклування  про  людей  з  інвалідністю,  створення

для них відповідних умов для життя й роботи, очищення від корупційної

складової системи, надання  відповідного статусу — ми це будемо ро-

107

бити! Додатково я піклуватимуся  про  створення загальнонаціональної

інфраструктури  для допомоги  й соціалізації людей з інвалідністю:

спеціалізовані інтернати, особливі умови в лікарнях і санаторіях, окремі

фінансові  програми, враховуючи безвідсоткове мікрокредитування; а

ще  в  усіх населених пунктах України інфраструктури,  що  дозволятиме

вести  повноцінне  життя  людям  з  інвалідністю.  На  часі  впровадження

програм відшкодування громадянам з інвалідністю вартості самостійно

придбаного спеціалізованого обладнання, відновлення системи надання

безкоштовних  ліків  людям з інвалідністю через мережі соціальних  і

комунальних аптек, відновлення програм будівництва житла та надання

безкоштовного особистого транспорту людям з інвалідністю.

Ця категорія людей має бути максимально соціалізованою та відчувати

себе повноцінно серед інших: будуть впроваджені державні програми для

створення нових робочих місць, надання можливості перекваліфікації

та здобуття освіти,  а  також  активне  стимулювання  роботодавців  щодо

прийому на роботу. Одним із ключових пріоритетів є всебічна державна

підтримка професій, що спеціалізуються на догляді за особами  з

інвалідністю,  формування  на  державному  рівні  культури  ставлення  до

осіб з інвалідністю та толерантність до дітей з інвалідністю, впровадження

ранньої діагностики хвороб, що призводять до зниження та втрати

працездатності. Парламент з ініціативи нового Президента обов’язково

ухвалить державні програми соціальної адаптації дітей з інвалідністю, що

передбачають спільне навчання у загальноосвітніх школах та створення

спортивних секцій і шкіл для дітей з інвалідністю. Як кандидат від лівих і

соціальних сил буду боротися за слабких, незахищених, бо вони потребують

нашої допомоги, маючи мужність жити навіть із нинішнім ставленням до

них держави. Переконаний: неможливо побудувати щасливу і процвітаючу

державу, ігноруючи страждання таких співгромадян.

108

БОРОТЬБА ЗА СПРАВЕДЛИВІ СТИПЕНДІЇ, 

НАДАННЯ РЕАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ МОЛОДІ, 

МОЛОДИМ СІМ’ЯМ

Молодь — це  не  тільки  спадкоємець  матеріальних  і  духовних багатств

суспільства, а й творець нових, прогресивних політико-демократичних

громадських відносин. Саме це й робить її основною рушійною силою

прогресивного суспільно-політичного розвитку, зокрема на етапі

становлення української нації. Інвестиція в освіченість, у відповідальність, у кваліфікацію молодих громадян є запорукою сталого розвитку держави.

Тривалий час, точніше завжди, молодіжна політика носила номінальний

характер і була беззмістовним атрибутом державних і партійних програм.

Ніхто й ніколи реально не займався цією проблематикою в рамках

довгострокового планування, аби органічно вмонтувати  державну

молодіжну політику в систему національних амбіцій, програм і проектів.

Як результат — високий рівень недовіри молоді до політиків і політики

загалом,  пасивність  молодих  виборців (вони сприймають цю частину

суспільних відносин як імітацію, не пов’язану з їхнім реальним життям).

Українська молодь перебуває в зоні серйозних соціально  економічних

ризиків. Відкриті кордони дозволяють виїхати з країни в пошуках гідної

оплати праці. Ті, хто не має такої можливості або сміливості, поступово

деградують, підкоряючись незавидній долі й погоджуючись на гру з

державою «у виживання»,  жахливу  гру,  яка  дісталася  їм  «у  спадок»  від

батьків. Багато з них стають заручниками алкоголізму й наркозалежності.

Необхідно чітко констатувати: проблеми молоді можна вирішувати

тільки  синхронно  з  усіма  іншими  заходами  нової  влади, виключно в

рамках нового справедливого плану. Усе інше — марнослівний популізм,

наслідком якого стане опір молоді, опір, що неможливо зупинити. Як

кандидат соціальних сил готовий уперше в українській історії почати та

вибудовувати молодіжну політику, інтегровану в рішення стратегічних

довгострокових  національних  програм.  Головною  метою  молодіжної

політики стане надання молоді можливості знайти своє місце в суспільстві,

а також змінити суспільний підхід від «молодь як проблема» до «молодь як

ресурс і відповідальність, як особистісна та соціальна модель завтрашньої

країни: робітник і виборець нового типу, новий громадянин». Наприклад,

якщо ми розробляємо програму боротьби з безробіттям і бідністю, то

органічно вбудовуємо державні гарантії першого  робочого  місця  для

молоді  та  заохочення  професійно-технічної освіти. Якщо це реформа

силових органів, то потрібно передбачити комплекс заходів із залучення

молодих людей ще зі школи, наприклад, через створення привабливого

та позитивного образу правоохоронця, формування систем професійного

росту від шкільної парти до генеральських погонів поліцейського тощо.

109

Усі свої обов’язки щодо стимулювання навчального процесу, утримання

студента, створення умов для його навчання й життя на час перебування

в освітніх закладах держава і влада переклала на плечі батьків або молодих

людей. За таких умов якісна освіта стає «класовою», тобто доступною

тільки дітям із забезпечених сімей; для інших вона або надто дорога, або

значно нижчого рівня, що не відповідає вимогам сьогодення. Вочевидь, у

таких умовах неможливо розраховувати на жоден радикальний прогрес

розвитку української освіти й науки, а формування нового покоління

вітчизняних еліт і поготів.

Теза про те, що «студент постійно має бути голодним», — застарілий об-

раз із радянських анекдотів і комедій, а вже ми точно хочемо кращого

нашому студентству.

Як кандидат від соціальних політичних сил маю тверду позицію в

тому, що студентам на весь період навчання потрібно гарантувати всі

необхідні умови для інтелектуального, духовного, фізичного розвитку.

Це означає наявність прийнятного житла й харчування, предметів першої

необхідності, а також відповідного дозвілля й відпочинку загалом.

Найкоротший шлях до реалізації цієї мети — стипендія, адекватна рівню

життя і формуванню необхідної інфраструктури для надання безкош-

товних послуг студентам і молоді в цілому. Я наполягаю: стипендія має

відповідати реальному прожитковому мінімуму.

Освітній стаж треба зараховувати до трудового. Можна почати з успішної

старанної молоді, що має високі середні результати навчання.

До того ж, держава зобов’язана уважно стежити за рівнем навчання  і

співвідносити  преміювання  з  динамікою  успіхів  молодої  людини.  Не

можна відривати частину життя молоді, в основі якої навчання, від іншої,

де основа — праця. Ці категорії і процес мають бути тісно інтегрованими

та взаємозалежними, надзвичайно продуктивними для держави й молодої

людини, її родини.

Молода сім’я — базовий елемент ідеального  соціально  орієнтованого

демократичного  суспільства.  Ми  вважаємо,  що  молоді  фахівці,  які

створили сім’ю і хочуть народити дітей, мають розраховувати на підтримку

з боку держави. Передусім, кожній молодій сім’ї треба надати можливість

придбання доступного, зручного й комфортного житла, придатного для

облаштування  побуту та виховання дітей. Моя передвиборна  програма

включає розробку та прийняття програми  пільгового  довгострокового

(на 25—30 років)  кредитування  молодих  сімей  для  придбання свого

першого житла. Водночас  після  народження  першої  дитини  сім’я  буде

звільнена  від  виплати  кредитних  відсотків, при народженні другої буде

списано половину боргу, що залишився, третьої — кредит вважатиметься

поверненим. У моїй програмі прописані такі першочергові кроки реалізації

110

соціально орієнтованої молодіжної політики,  як:  сприяння свободі

культурної, творчої й політичної самореалізації молоді, широка підтримка

молодіжних  організацій  і  об’єднань,  розвиток військово-патріотичних

організацій та соціально орієнтованих структур, включення їх у державні,

регіональні  та  муніципальні  програми  через  систему  грантів;  сприяння

активним відносинам між молоддю на міжнародній арені,  інтеграція

української молоді до європейського світу.

Впровадження культури продовження освіти і безперервного навчання,

забезпечення  безперешкодного  доступу  молоді до Інтернету, розвиток

і заохочення молодіжного підприємництва, включаючи пільгове

кредитування і державне партнерство для стартапів молодих бізнесменів,

мають стати базовими пріоритетами для державної молодіжної політики.

Влада  також  повинна  подбати  про  забезпечення  випускників вузів і

професійно-технічних училищ першим місцем роботи з гідною оплатою

та  стимулюючим  соціальним  пакетом  у  рамках  державного  замовлення

на  випускників  дефіцитних  спеціальностей включно. Окремо звернемо

увагу на актуальності забезпечення державної підтримки гуманітарної

освіти, аматорських спортивних заходів і змагань на національному та

місцевому рівнях, забезпечення їх належним фінансуванням, ще  таким

напрямкам,  як  психологічна  й  матеріальна  підтримка молодих людей з

інвалідністю. Молодіжна соціалка має бути не декоративним політичним

матеріалом, а частиною реального сектору соцполітики в Україні:

підвищення одноразової та  щомісячної  допомоги  по  догляду  за  дітьми

в  неповних  і  малозабезпечених  сім’ях,  введення  «додаткової  зарплати»

одному з батьків у сім’ях, які виховують трьох і більше дітей, важливим є

повноцінне державне фінансування лікування проблем безпліддя.

111

БОРОТЬБА ЗА ОСВІТУ І ЗАХИСТ УЧИТЕЛІВ

Система освіти — це не просто один із обов’язкових атрибутів держави.

Сьогодні це найважливіший інструмент подолання конкурентного розриву

між Україною та цивілізованим світом. Ми всі відчуваємо колосальний

історичний запит на радикальну зміну стандартів української освіти. Однак

наші політичні еліти практикують виключно формальні та кон’юнктурні

підходи до реформ в освітній сфері, ігноруючи комплексні й довгострокові

принципи планування таких змін. За 26  років  численні  уряди  так  і  не

змогли визначитися з місією й завданнями сучасної української освіти, її

головними цінностями та пріоритетами, а також місцем української освіти

в європейській і світовій системі отримання знань. Єдине, на що вони

спромоглися, — різко скоротили чисельність шкіл і дошкільних закладів в

Україні, довели до злиднів українських учителів і викладачів, переклали на

плечі батьків більшу частину фінансових проблем утримання галузі знань.

Моє завдання, як кандидата від лівих і соціальних політичних сил полягає,

передусім, у поверненні національній освіті місця серед найважливіших

державних пріоритетів та у відновленні авторитету української освіти в

світі. Ми робимо ставку на новий «освітній бум» в Україні, кінцевою метою

якого буде формування сучасного українця як конкурентоспроможного

європейця. Ця конкурентоспроможність має три виміри:  професійний

— як майбутній працівник, цивільний — як суб’єкт політичних та інших

соціальних процесів в Україні і навколо них, культурно-сімейний  — як

носій національного коду (у найширшому сенсі цього поняття) і як ви-

хователь  нового покоління українців. Ця триєдина формула відповідає

завданням  побудови  нової  державної  системи  в  Україні.  Освіта — най-

потужніший  ресурс держави, і цей нематеріальний актив має стати

в Україні домінуючим. Окрім того, українські нематеріальні активи

мають зрівнятися за вартістю з матеріальними, а не складати 47%

від них, як зараз. Саме такий державницький підхід до сфери знань

дозволить зупинити «відтік умів» із країни, який набув катастрофічного

й некерованого характеру. Адже на сьогодні за навчанням української

молоді  за  кордоном  йде  подальше  працевлаштування  в  країнах ЄС, а

не повернення на Батьківщину як спеціаліста. Виїзд молодої людини на

навчання є здебільшого першим етапом еміграції  з  України.  Це  один  із

найбільш небезпечних викликів для нашої держави.

Як кандидат від лівих і соціальних сил з усією відповідальністю заявляю,

що освіта є основою національної безпеки країни, майданчиком для

патріотичного виховання та підготовки громадян до протистояння

гібридним атакам з боку недоброзичливих держав. Сучасна освіта дасть

молодим людям украй необхідне щеплення від популізму й допоможе

зробити свідомий вибір на користь українського культурного середовища.

Освіта  — найважливіший політичний і гуманітарний фронт нашої

112

держави. За таких умов я не допущу скорочення кількості  навчальних

закладів і згортання фінансування освіти, недостатнього і неприйнятного

фінансування викладацького корпусу. Соціальні сили України, які я

представляю, вибирають повернення до курсу індустріального розвитку

України, що однозначно вимагає не тільки збереження, а й розширення

системи професійно-технічної та спеціалізованої освіти.

Наша принципова позиція — відновлення масштабного державного

замовлення на випускників дефіцитних спеціальностей на основі науково

обґрунтованих розрахунків потреби України в кількості й номенклатурі

фахівців на найближчі 10— 15 років.

З іншого боку, українець, уже навчаючись у школі, має знати, що держава не

тільки допоможе йому отримати необхідну освіту, а пізніше — професію і

роботу, а й потім не залишить його без засобів до існування й не знецінить

згодом його пенсію.

Українець має бути з дитинства «вмонтований» у стратегію нового

справедливого соціально-економічного курсу. Проте сьогодні  все

відбувається  «з  точністю  до  навпаки» — з  моменту порушення права

дитини на вільний доступ до дошкільної освіти і примусу його батьків до

роздачі хабарів і «подарунків» відповідним посадовим особам.

Наприклад, згідно з розрахунками, населений пункт, у якому мешкають

три тисячі чоловік, необхідно забезпечити (щонайменше) двома дитячими

садками, а кількість дітей у групах має бути не більше 6—10. Пропорційно

має збільшуватися кількість дитячих закладів у більших населених

пунктах. Ми вважаємо відкриття нових дитячих садків одним із головних

елементів  політики  охорони  дитинства  та  розвитку  дітей.  Водночас  усі

вакансії та черги в дитсадки мають бути у відкритому й вільному доступі.

Навіть у дошкільному закладі мають застосовуватися найсучасніші

форми й методи виховання нової людини, включаючи раннє виявлення

здібностей. І вже в 3-4-5 років талановиті дітки отримуватимуть необ-

хідні умови для розвитку. Такий підхід вимагає переформатування всієї

системи підготовки педагогів і вихователів.

Ми  також  звертаємо  увагу  на  вільний  доступ  дітей  до  спортивних,

культурних, розважальних або інших закладів, спрямованих на

розвиток особистості. Для якісного дозвілля підростаючого покоління

неприпустимий класовий характер і залежність від добробуту  батьків.

Наповнення сенсом вільного часу молоді — один із ключових напрямів

молодіжної  політики держави, оскільки рівень злочинності серед

неповнолітніх останнім часом значно зріс, а їхня максимальна інтеграція

в сприятливе середовище дозволить цей рівень знизити.

Моя передвиборна програма включає такі обов’язкові заходи: збільшення

113

частки  витрат  державного  бюджету  на  освіту до 7%, зокрема,  на  гідні

зарплати та соціальні пакети для педагогів і викладачів (державне житло,

безплатний проїзд у транспорті, безплатна щорічна відпустка в санаторій,

доплати  до 4% від окладу  за  кожного  учня/студента  понад  норматив,

доплати за наукові ступені, навчально-методичну роботу, піврічний оклад

при звільненні або виході на пенсію тощо), соціальні гарантії для школярів

і студентів (збільшення в рази стипендій, запровадження системи

державних грантів на навчання, безоплатний  проїзд  в  громадському

транспорті,  навчальна  та  інша необхідна література  — державним ко-

штом, безкоштовний Інтернет тощо).

Новий Президент очолить процес розроблення та впровадження

довгострокової  стратегічної  державної  програми  переходу  на  сучасну

модель освіти з новими стандартами навчання і новими критеріями для

викладачів і педагогічних працівників. Буде запроваджено введення

мораторію на закриття дошкільних навчальних закладів, забезпечення

можливостей для навчання сільської молоді на рівні міста, відродження

на сучасній  основі  проф-техосвіти,  впровадження  нової  стратегії

позашкільної освіти в межах системи безперервної освіти.

Новий Президент буде «двома руками» за створення системи  ранньої

градації напрямів навчання в середній школі (наприклад, за європейською

моделлю:  природно-науковий,  гуманітарний,  соціальний),  одразу  після

середніх  класів — втілення системи завчасної підготовки дітей для

вступу до обраного ВНЗ без вступних іспитів; за збільшення кількості

«бюджетних»  місць  у  ВНЗ  до 70%, декомерціалізація  магістратури  та

аспірантури, які мають фінансуватися коштом державного замовлення; за

розвиток наукової спрямованості освіти, суттєве омолодження наукових

кадрів  і  впровадження  сучасних стандартів у систему післядипломної

освіти.

Ми приречені на різке збільшення державних інвестицій у науку  й

сучасні  технології,  оновлення  й  розвиток  наукової  бази університетів,

фінансування технопарків, наукових містечок, технополісів; згодом на

створення Міністерства новітніх технологій, формування потужної

сучасної технологічної інфраструктури, законодавче закріплення

податкових пільг для підприємств інноваційної економіки, створення

ефективної державної системи захисту інтелектуальної власності.

114

НОВИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ПЛАН: БОРОТЬБА 

ЗА ЛЮДЕЙ КУЛЬТУРИ І НОВЕ КУЛЬТУРНЕ 

СЕРЕДОВИЩЕ

Культура — це фундамент, на якому будується нове майбутнє держави,

основне джерело розвитку суспільства. Однією з головних цілей політики

держави, на думку соціальних сил, має стати творчий розвиток кожного

індивіда, його ж право на такий розвиток є непорушним і гарантованим

державою. Ми переконані: громадян потрібно забезпечити вільним і

безперешкодним доступом до досягнень цивілізації й культури, держава

має докласти всіх зусиль щодо ліквідації культурного бар’єру між різними

верствами населення й соціальними групами.

Нині Україна переживає часи культурної деградації й загрозу втрати

культурних надбань. Відповіддю на ці виклики стане державна підтримка

творчого  життя  в  країні,  а  також  рішучі кроки щодо збереження

національної культури.

Я,  як  кандидат  від  лівих  і  соціальних  політичних  сил,  розробляю

принципово новий закон, що визначає стратегію культурного ренесансу

України і передбачає збереження самобутності й унікальності національної

культури, а також створення необхідних умов щодо виховання нового

культурного й освіченого українського громадянина.  Частка,  що  її  буде

спрямовано на реалізацію стратегії культурного ренесансу, становитиме

не менше 3%  ВВП або приблизно 7-8% витрат  бюджету.  Працівникам

культури  істотно  підвищать зарплати та пенсії. Ми введемо принцип

самоврядування в  культурному  середовищі  й  проведемо  прозору  та

публічну  ревізію раніше отриманих державних звань і нагород. На

місцевому рівні запровадимо недоторканний поріг фінансування культури

та проектний підхід, так званий «культурний кошик» має стати запорукою

розвитку та збереження культури на місцях.

Сучасна  епоха  вимагає  забезпечення  високошвидкісного  Інтернету

для закладів культури, використання в них сучасних комунікаційних

технологій у процесі роботи, дистанційного навчання  тощо.  Важливим

є питання оцифрування книг і створення сучасних центрів навчання, а

також переклад світової культурної спадщини українською мовою.

Моя передвиборна програма передбачає такі невідкладні кроки культурної

політики, як створення розвиненої культурної інфраструктури в кожній

115

адміністративно-територіальній одиниці країни як на традиційній базі

(будинки культури, виставкові центри), так і з урахуванням останніх

світових тенденцій — за кластерним принципом.

Ми докладемо неймовірних зусиль для проведення активної державної

політики інформування іноземної громадськості щодо культурного

потенціалу України для розвитку «культурного туризму», надання

державної підтримки участі представників нашої країни в міжнародних

культурних проектах, впровадження державних програм розвитку

внутрішнього «культурного туризму»  для  жителів  України.  Для  мене

актуальними  є  розробка та впровадження державних і приватно-

державних проектів з реставрації матеріальних пам’яток культури,

архітектури й  археологічних  артефактів,  перехід  на  повне  державне

фінансування загальнонаціональних культурних, мистецьких та освітніх

програм, просвітницької діяльності, істотне збільшення підтримки

національного кінематографа, підвищення рівня інтеграції українців у

міжнародне культурне середовище.

Я за істотне збільшення державних витрат на популяризацію української

національної культури і всередині країни, і за її межами,  здійснення

активної  роботи  зі  збереження  й  розвитку українського фольклору й

народного мистецтва, підвищення рівня оплати праці та соціальних

гарантій для працівників культури, державна підтримка творчих спілок.

На часі відновлення й розвиток системи дитячих художніх і музичних шкіл,

клубів, будинків творчості, стимулювання культурної самоосвіти дорослих

через вечірні школи та курси на базі бібліотек, театрів, виставкових залів,

масштабна реформа бібліотек і музеїв із метою перетворення їх на сучасні

відкриті та доступні центри інформаційно-культурного обміну. Питання

культури  —  це проблематика збереження національної ідентичності

та політика формування «нової європейської людини». Водночас ми не

маємо допустити превалювання «іноземного» в українській культурі та

зміни  основних  факторів,  які  формують  нашу  унікальну  ментальність.

Культура  в  Україні,  її  динамічний  розвиток  виділятиме  нашу державу

з-поміж інших та сприятиме популяризації всього українського.

116

БОРОТЬБА ЗА ЗДОРОВ’Я ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ І 

ЗАХИСТ ЛІКАРІВ

30 років соціально-економічних експериментів перетворили українців

у  вимираючу  націю,  на  лідера  рейтингів  смертності  та неприродно

короткого життя громадян, а Україну — на територію епідемій і хронічних

захворювань, медичної корупції та засилля міжнародних фармацевтичних

корпорацій. Це країна, де діяльність інститутів системи охорони здоров’я

поза Конституцією, а хабарництво — норма: Уряд може більше року жити

без голови профільного міністерства, люди без вакцин і ліків. Тут не має

відповідальності за медичні злочини. Таке враження, що життя людини

нічого не варте. Щодоби населення країни зменшується майже на 700 осіб.

Настав час рятувати медицину та лікарів, а отже — українців і Україну.

Саме в такому контексті має проводитися реформа системи охорони

здоров’я. Лікар має отримувати гідну зарплату, пацієнт — європейський

рівень медичної допомоги. Однак не можна відривати медичну реформу

від інших, від загального стану справ у країні.

Лікар не може виправити помилки Президента, Прем’єра,  Парламенту,

які довели українця до злиднів, хвороб і розпачу.  Ліві та соціальні

політичні сили України розглядають проблему реформування медицини

системно й інтегрально: актуальні зміни мають чітко поєднуватися як

з оздоровленням  бюджету, що дозволить фінансово забезпечити нову

якість  української медицини, так і з пропагандою здорового способу

життя, включаючи заняття фізичною культурою, системою профілактики

захворювань, тощо.

Водночас ми зіткнулися з викликами, які вимагають термінових

відповідей. Серцево-судинні й онкологічні захворювання стали трагічною

візитівкою України, на додаток — погана екологія вкупі з наслідками аварії

на Чорнобильській АЕС,  низька  якість  продуктів,  паління,  алкоголізм  і

наркоманія і, в цілому, депресивний стан громадян.

З іншого боку, міф про якість комерційної медицини також  виявився

зруйнованим. Усім соціально відповідальним політикам  зрозуміло,

що  держава  має  відновити  домінуючу  роль  у вибудовуванні

загальнонаціональної медичної системи. Важливо  зазначити,  що  так

звана «медреформа 2017» є прямим порушенням норм Конституції про

безкоштовну медицину. Унаслідок цього медичні послуги будуть «з’їдати»

до чверті доходів не тільки малозабезпечених, а й середньо забезпечених

співгромадян, а для деяких пенсіонерів навіть звичайні ліки стануть

недоступними.

117

Якісна охорона здоров’я для простої людини будь-якою ціною — ось мій

підхід до проблеми.

Ключовим елементом є вибудовування ефективної комунікації на рівні

лікар—пацієнт. Усі українські лікарі мають бути представлені особливим

органом — самоврядною «Народною радою лікарів», яка структурована

за  проектними  цілями,  буде пропонувати й контролювати реформи і

стандарти медицини з усіх спеціальностей, включно з ліцензуванням

лікарів і лікарень. Така Рада буде створена актом Кабінету Президента

України в рамках медичної реформи, яку ухвалить Парламент.

«Народна Рада лікарів» визначатиме права й обов’язки закладів охорони

здоров’я  від  фельдшерських  пунктів  і  бригад  «Швидкої допомоги» до

міських та обласних лікарень і профільних медичних закладів. Головний

критерій — надання доступної медичної допомоги простим українцям.

Крім того, «Народна Рада лікарів» започаткує механізми професійної

відповідальності медичних працівників як безпосередньо, так і через

систему самоврядування медичних професій.

Під час проведення медичної реформи ми будемо орієнтуватися на досвід

соціал-демократичних правлячих партій Європи, де система охорони

здоров’я має диференційований характер залежно від рівня забезпеченості

громадян, але якість послуг — однакова. Ми введемо три види медичної

карти — відповідно  для  малозабезпечених (пільгових) категорій,

середнього класу і забезпечених українців. Водночас, будуть створені

єдині стандарти надання послуг, ніякої атмосфери «класової нерівності»

не допустимо! Йдеться про безкоштовні  послуги малозабезпеченим та

надання пільг середньому класу, і повна оплата для забезпечених українців.

Водночас, паралельно з державною працюватиме приватна й страхова

медицина, але як доповнення, а не альтернатива. У рамках національного

проекту «Здоров’я України» держава проведе скрупульозний аудит стану

здоров’я українців, створить відповідні глобальні бази даних, на основі

яких буде вестися середньо та довгострокове бюджетне  планування

медичної сфери, розроблятиметься державне замовлення на фахівців

із  тих  чи  тих  медичних  спеціальностей.  Проект  «Здоров’я  України»

передбачає  розробку  персональних  планів регулярної  діагностики  йй

оглядів,  включно  з  диспансеризацію та профілактикою професійних

захворювань.

Що  стосується  галузевих  пріоритетів  у  медицині,  переважна кількість

смертей  в  Україні  спричинена  серцево-судинними  захворюваннями. У

цій сфері будуть розроблені програми підготовки фахівців і підвищення

якості медичних послуг. Найбільш  цінним  є  швейцарський  досвід,  де

впродовж 15 років  випадки  смерті,  спричиненої  гострим  інфарктом

міокарда,  зменшились  із 36% до 30% унаслідок  загальнонаціональної

118

програми скорочення часу від виклику до введення катетера для пацієнтів

із гострим коронарним синдромом. Цей «рятувальний концепт» (і не

тільки у випадку серцево-судинних захворювань) має бути впроваджений

і адаптований до потреб українських пацієнтів, починаючи з міських

районів, а потім розширюючи цю практику на сільську місцевість.

Як кандидат від лівих і соціальних сил обіцяю постійний державний

контроль якості клінічних результатів.

Набір даних, що підлягають збиранню та аналізу, буде суворо обмеженим

і  включатиме  лише  кілька  найбільш  важливих моментів і результатів

вимірювання: індикація, процедурна смертність і захворюваність

(первинний відсоток пацієнтів), а також частота важких побічних

ефектів і ускладнень. Результати мають бути зібрані і проаналізовані за

участю представників медичної спільноти. Медичним працівникам, які

демонструватимуть низькі результати, крім попередження про можливість

звільнення, буде надано перелік професійних рекомендацій, складених на

основі закордонного досвіду й результатів роботи медичних працівників,

чиї результати набагато перевершують середні національні.

Я усвідомлюю, що система охорони здоров’я не може бути реорганізована

«одномоментно»,  адміністративні,  організаційні  та  фінансові  питання

поточної  системи  охорони  здоров’я  можуть  змінюватися  тільки  крок

за кроком. Моя передвиборна програма містить такі положення в сфері

медицини  та  охорони  здоров’я: уточнення й підтвердження у новій

Конституції норми про безплатну якісну медицину для простих людей і

відповідальність  за  порушення  конституційних  норм,  введення  посади

першого віце-прем’єр-міністра з питань  охорони  здоров’я;  істотне

посилення  законодавства  щодо  кримінальної  відповідальності  за

корупцію й інші злочини в медичній системі. Я за встановлення жорсткого

державного  контролю  за  ціноутворенням у системі охорони здоров’я,

визначення максимальних націнок на найпоширеніші ліки, розширення

мережі  соціальних  аптек;  впровадження  модернізованої  системи

солідарного державного страхування; введення мораторію на скорочення

лікарів  і  закриття  лікарень.  Один  із  найважливіших  пріоритетів —

створення національного електронного банку

«Здоров’я України» з персональними даними кожного громадянина,

впровадження системи профілактики захворювань, формування типових

режимів екстреного лікування, розроблення  та  впровадження  стратегії

модернізації служби швидкої допомоги; формування нової чіткої системи

управління й адміністративного ділення лікарень (за територіальним

принципом і відповідно до спеціалізації). Окремим важливим напрямком

є формування стратегії розвитку медицини в сільській  місцевості,

створення гідних умов праці для сільських лікарів.

119

БОРОТЬБАЗА«КРАЇНУ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ 

ЖИТТЯ»

Відповідно  до  проведеного  моніторингу,  Україна  сьогодні  недостатньо

забезпечена  спортивними  об’єктами,  а  більшість  наявних  споруд  не

відповідають сучасним нормативам і вимогам, зокрема, їхнє оснащення.

Окрім того, вкрай недостатньою є вітчизняна база для підготовки до

змагань «спорту вищих досягнень» — олімпійських, параолімпійських,

дефолімпійських ігор, різних всесвітніх ігор з неолімпійських видів

спорту, інших міжнародних змагань.

Ми переконані, що у сфері фізкультури і спорту необхідно переходити на

стандарти і нормативи, що відповідають вимогам міжнародних спортивних

організацій, створити систему моніторингу їхнього дотримання, а також

привабливі умови для залучення приватних інвестицій для розвитку

матеріально-технічної бази фізичної культури та спорту. Тільки так

зможемо забезпечити нашим найкращим спортсменам належні умови для

відповідної підготовки на території України. Водночас Україна потребує

всебічної підтримки масової фізкультури і спорту з боку держави, зокрема,

державного фінансування. Однак в Україні рік у рік скорочуються витрати

на розвиток фізичної культури та спорту.

Як кандидат лівих і соціальних політичних сил обіцяю підвищити роль

спорту й фізичної культури в житті кожного громадянина, стимулювати

на державному рівні зацікавленість дітей і молоді у заняттях фізичною

культурою, спортом, здоровим способом життя; ми можемо сміливо

гарантувати високу  якість  послуг  з  фізичної  культури  і  спорту,  що

надаються спортивними клубами й оздоровчими закладами, підвищити

рівень охоплення населення активним відпочинком, створити в кожному

населеному пункті умови для адаптації та реабілітації осіб з інвалідністю;

збільшити  бюджетне  фінансування  діяльності спортивних федерацій,

організацій, клубів та ін., збільшити кількість організованих на території

України міжнародних професійних турнірів, розширити мережу

внутрішніх змагань професійного спорту, сприяти збільшенню кількості

українських спортсменів на міжнародних турнірах, спортивних іграх,

змаганнях.

Держава буде активно розвивати інфраструктуру професійного спорту

як сфери розважального бізнесу, орієнтованої на створення спортивного

видовища високої якості й формування  потенційного  споживача —

глядачів, засобів масової інформації, спонсорів; формувати правові основи

професійного спорту в Україні з урахуванням міжнародного досвіду його

функціонування. Ми зможемо максимально посилити відповідальність за

виробництво і збут наркотиків (до довічного ув’язнення).

120

БОРОТЬБА ЗА ЗЕЛЕНУ ТА ЧИСТУ УКРАЇНУ

Належний стан та якість усіх природних систем є необхідною передумовою

забезпечення  подальшого  існування  людини як біологічного виду.

Екологічні й економічні інтереси постійно конфліктують через лобіювання

других та нехтування першими з боку корумпованих чиновників.

Зростання економіки сприяє поліпшенню рівня життя, однак у цьому

разі чималий  негативний  вплив  здійснюється  й  на  екологію.  Унаслідок

виснаження сировинних джерел та інтенсивного втручання людини в

природу небезпека природних катаклізмів стає серйозним фактором

ризиків, і саме через це необхідно вберегти населення від небажаних

людських і природних втрат.

В Україні — третина всього біологічного різноманіття Європи. Наша

держава налічує величезну кількість видів рослин і тварин, однак, водно-

час, до «Червоної книги» України занесені 511 видів рослин і 382 видів

тварин, попри те, що біорізноманіття — природний капітал держави.

Ліві та соціальні політичні сили України готові взяти на себе обов’язок

щодо розробки стратегії та тактики дій із контролю та нагляду за довкіллям

України, а також підвищувати обізнаність українських громадян

щодо стану та захисту довкілля. Нам необхідно забезпечити належну

політику в галузі управління  відходами,  для  чого  слід  розробити  стійкі

моделі  міського управління.  Настав  час  започаткувати  нову  стратегію,

спрямовану на забезпечення максимальної ефективності використання

природних ресурсів країни та зменшення впливу на довкілля, пов’язаному

із використанням природних ресурсів. Стратегія має розв’язати питання,

що стосуються стічних і  забруднених вод, і має включати програму

збереження та відновлення джерел чистої води. Екологічна політика має

охопити низку галузей, пов’язаних із використанням природних ресурсів

для того, щоб процеси переробки не чинили  негативного  впливу  на

довкілля. Досі в Україні не розв’язано проблему незаконного видобутку

корисних копалин і «чорних»  лісозаготівель. Важливо також запобігти

незаконному видобутку бурштину.  Цей  природний  актив  України  має

видобуватися під пильним наглядом держави із застосуванням високих

екологічних  стандартів.  Крім  того,  країна  має  суттєво  зменшити

незаконне використання довкілля, розв’язати проблеми нелегальних шахт

і вивезення та переробки сміття.

Я, як кандидат від лівих і соціальних сил України, сприятиму

вітроенергетичним ініціативам та збільшенню нових робочих  місць  у

сучасних  зелених  секторах.  Ініціатива  буде  складатися  з  різних  форм

податкових  пільг,  державних  субсидій  та інших заходів, спрямованих

на формування нових робочих місць  у  «зелених»  кластерах.  Доцільним

є  поєднання  регіональних  потенціалів,  наприклад,  використання

121

поновлюваних джерел енергії в органічному сільському господарстві, що

збільшить його енергоефективність. Завдяки «зеленому розвитку» Україна

зможе приєднатися до глобальної тенденції сучасних, інноваційних та

екологічно чистих технологій.

Підприємці та місцеві органи влади, які братимуть участь у  «зелених

проектах», мають отримувати фінансування з центрального  бюджету,

джерелом якого можуть бути кошти, зароблені внаслідок продажу прав

на викиди за Кіотським протоколом. Крім того, Україна має розглянути

питання щодо створення нового науково-організаційного органу, який

міг би координувати процес перевірки, звітності й ухвали проектів

(«Кліматичний Інститут», «Інститут зеленого зростання» і т. д.), а також

підтримувати інші установи, що відповідають за питання екології та

охорону довкілля, наприклад, новий «Національний фонд з охорони

довкілля». Не менш важливим є питання екологізації українського

транспорту, що вимагає наявності енергоефективних видів транспортних

засобів, наприклад, громадського транспорту з низьким рівнем викидів.

Ефективний громадський транспорт сприятиме поліпшенню якості

повітря і загального стану дозвілля.

Моя передвиборна програма передбачає такі  кроки: розробку стратегії

розвитку екологічної політики держави з урахуванням громадської

думки, модернізацію законодавства України у сфері екології, розробку

та втілення в життя плану щодо відновлення та запобігання виснаженню

флори  та  фауни України; адаптація національного екологічного

законодавства до європейських норм; розробку регіональних екологічних

програм. Ми будемо опікуватися створенням єдиного державного реєстру

природно-заповідного фонду, забезпечення державного контролю за

використанням земель, відповідно до їхнього  цільового  призначення

з  посиленням  відповідальності за нецільове використання. Необхідно

робити систематичне проведення аналізу екологічної ситуації щодо

відповідності нормам, посилення відповідальності за порушення у сфері

екології, контроль за процесом видачі ліцензій і дозволів на мисливство та

збір корисних рослин. Наш пріоритет — сприяння розвитку державних

програм зі стимулювання використання біопалива  й  альтернативних

джерел  електроенергії;  сприяння впровадженню  сучасних  способів

утилізації  сміття  в  містах  і будівництву сміттєпереробних заводів;

проведення заходів із заліснення територій та осушення боліт.

Крім  того,  виділятиметься  на  поліпшення  екології  не  менше 5%

Державного бюджету, унаслідок чого підвищиться рівень здоров’я

населення та збільшиться тривалість життя людей, що позитивно вплине

на  підвищення  якості  та  інтенсивності  праці українців. На сьогодні

122

провідні держави — члени Європейського  Союзу,  зокрема,  Німеччина, категорично відмовляються від використання атомної енергії. Проблема

атомного сектору енергетики в Україні вимагає кардинальних змін або ж

відмови від такого виду отримання енергії на користь відновлювальних

джерел (сонце, вода, повітря), оскільки небезпечні технології та застаріле

обладнання  створюють  ризик  повторення  трагедії, що трапилася на

Чорнобильській АЕС. Ми пропонуємо вивчити досвід європейських

держав щодо відмови від використання АЕС на користь альтернативних

джерел електроенергії.

123

МИ МОЖЕМО 

ЗНИЗИТИ 

ЦІНУ НА ГАЗ

У 4 РАЗИ

І ПІДНЯТИ ЗАРПЛАТИ 

ТА ПЕНСІЇ!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

КОНСТИТУЦІЯ:

НАДРА НАЛЕЖАТЬ НАРОДУ

Конституція України чітко визначає, хто володіє правом

власності на землю в межах України, а також на ресурси під

цією землею.

Стаття 13.  Земля, її надра,  атмосфер-

не повітря, водні та інші природні ре-

сурси, які знаходяться в межах території

України, природні ресурси її континентально-

го шельфу, виключної (морської) економічної

зони  є об’єктами права власності 

українського народу... 

126

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Реальна ціна газу

Матеріальні витрати 162,57

Втрати 101.21

Оплата праці 217,01

Прибутковість  і розвиток виробництва  144,24

Транспортування та розподіл 939,22

Рента і ПДВ (податок на життя) 530,36

2926,00

РЕАЛЬНА ЦІНА ГАЗУ

Знизити вартість постачання при- собівартість видобутку та транс-

роднього газу населенню України  портування природного газу із 

можна. Для цього потрібно при- родовища до домогосподарства. 

брати низку корупційних прокла- Газ вітчизняного виробництва 

док, а також прибрати з тарифу  прості люди мають отримувати 

втрати та нестачі, які мають по- не сплачуючи зайвих, тіньових та 

кладатися на підприємства.

прихованих платежів.

Як ми вже зазначали, згідно з  Аби структурувати наші обра-

Конституцією, Український газ  хунки, я і моя команда написали 

належить українському наро- окремий законопроект, який пе-

дові.

редбачає зниження вартості газу 

Це означає, що тариф для на- для населення в 4 рази. 

селення має містити лише 

127

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

У офіційній фінансовій звітності ПАТ «Укргазвидобування» за 2017

рік вказано, що собівартість газу власного видобутку в 2017 році

становила 2 926 грн за 1 тис. куб. м. З них 1893 грн, або 65 % стано­

влять податки. Без них витрати ПАТ «Укргазвидобування» станови­

ли 1033 грн за тисячу кубів.


При цьому, населенню газ продають за ціною 8500 грн за тис. м3.

Структура ціни газу для побутових споживачів

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України прогнозує

зростання рівня ціни на газ для населення на рівні 18% за підсум­

ками 2018 року. Тобто, рівень ціни на газ для населення наприкінці

2018 року буде на майже 1/5 вищим, ніж наприкінці 2017 року.

У разі прогнозованого підвищення ціни на газ, послуги з газопо

128

стачання будуть не по ки­

шені більшій частині насе­

У 4 рази меншою  лення України, що у свою

чергу призведе до істотно­

має бути спра- го зниження рівня життя,

3

ведлива ціна на  підвищить соціальну напру­

газ

гу у суспільстві та сприятиме

збільшенню обсягу заборго­

ваності.

Разом з тим, видобуток

газу найбільшою газодобу­

вною компанією України АТ

«Укргазвидобування» за сі­

чень­вересень 2018 року

збільшився порівняно з ана­

8500 грн/ 1000 м

логічним періодом минулого

2926 грн/

року на 87 млн куб. м до 11

1000 м3

млрд 427 млн куб. м. А 7 жов­

тня АТ «Укргазвидобування»

досягла рівня добового видобутку газу 43,11 млн кубометрів. Вка­

заний рівень є максимальним значенням за останні 9 років і на 0,6

млрд куб. м перевищує аналогічний показник річної давності.

Необхідно зауважити, що згідно з даними АТ «Укртрансгаз» за під­

сумками січня­вересня 2018 року імпорт газу скоротився на 24,7%

(на 2,6 млрд куб. м) в порівнянні з аналогічним періодом 2017

року°– до 81 млрд куб. м. У тому числі у вересні імпорт склав 1,2

млрд куб. м газу, що на 10,4% менше, ніж 1,3 млрд куб. м у вересні

2017.

При цьому, з квітня по вересень 2018 року запаси природного газу

в підземних сховищах України зросли майже в 2,2 рази – з 7 млрд

435,16 млн куб. м до 16 млрд 184,7 млн куб. м.

Таким чином, у країні, яка має запаси природного газу на декілька

десятиліть вперед і може повністю забезпечувати потреби насе­

лення за рахунок власного видобутку, немає економічних підстав

підвищувати ціну на газ для населення, крім політичних.

У зв’язку із вищевикладеним, роздрібні ціни на природний газ, що

використовується для потреб населення, потребують негайного

перегляду.

129

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!


Українці ви-

т р а ч а ю т ь 

найбільший відсоток 

талі 2017 р.

свої доходів на житло-

во-комунальні послуги 

С в IV квар

порівняно із інши-

ми країнами ЄС. При 

анці країн Є

цьому, після сплати 

ешк

комуналки в них зали-

ти мба

шається найменше ко-

штів для інших витрат: 

ли прид ту

одяг, продукти, ліки, 

ог

освіта, розваги.

у зарпла

у, який маз альн

яг гОбс за мінім

Сер. ра-

Витрати 

Залишок на 

Серед-

хунок за 

на ЖКГ 

життя після 

Країна

ня з/п 

ЖКГ на мі-

(% від 

оплати ЖКГ 

(євро)

сяць (євро)

доходу)

(євро)

Україна

220,0

88

40

132

Грузія

293,0

80

27

213

Білорусь

320,0

39

12

281

Казахстан

346,0

46

13

300

Сербія

396,0

125

32

271

Росія

474,0

89

19

385

Румунія

517,0

85

16

432

Болгарія

543,0

81

15

462

Угорщина

657,0

143

22

514

Словаччина

722,0

179

25

543

Польща

748,0

146

20

602

Литва

926,0

115

12

811

Іспанія

1749,0

113

6

1636

и ЖКГ у різних країнах Європи у 2018 році

Італія

1758,0

148

8

1610

луг

Великобританія

1980,0

160

8

1820

т на постра

Франція

2225,0

134

6

2091

Німеччина

2270,0

212

9

2058

оходів і ви

Норвегія

3405,0

200

6

3205

Ісландія

3440,0

95

3

3345

Швейцарія

4421,0

149

3

4272

Співвідношення д

130

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

13 червня цього року British  задоволення потреб населення та про-

Petroleum (BP) оприлюднила мисловості і навіть для наповнення 

доповідь 2018 р. BP Statistical Review  газотранспортної системи. Але, маржу 

of World Energy. 67thEdition, з якої ви- продавців природного газу для про-

пливає, що за доведеними запасами  мисловості і населення в Україні знач-

природного газу Україна поступається  но завищено порівняно із сусідами, 

в Європі лише Норвегії, тобто посідає  відносно деяких із них — на порядок. 

друге місце. Хоча Норвегія лише слідує  Це означає, що природний газ, який за 

принципам ЄС.

Конституцією належить народу України 

За даними багатьох досліджень за- фактично став предметом монополії, і 

пасів природного газу Україна має що- ми продовжуємо втридорога качати 

найменше 750–1200 млрд кубометрів  імпортний газ та продавати українцям. 

газу. Питання в тому, хто, як і коли поч- При цьому вітчизняний видобуток що-

не ці поклади ефективно і екологічно  року зростає приблизно на 1 %. 

безпечно видобувати.

У  2018 році загальний видобу-

В Україні є ресурси природного газу для  ток склав 20 млрд м3.

УКРАЇНА ВИДОБУВАЄ ДОСТАТНЬО 

ГАЗУ ДЛЯ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ

131

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

РЕНТА І ПДВ — 

ПОДАТОК НА ЖИТТЯ

Газ і теплова енергія на сьогодні є безумовним і важливим соціальним 

благом дляч кожної цивілізованої людини, а отже має бути максималь-

но доступним незалежно від соціального статусу та прибутків.

Маржа, рента, витрати і втрати, які сьогодні закладають у тариф газовидоб-

увачі та постачальники - це фактично податок на право жити, покладений на 

плечі українців. Фактично - це податки на повітря.

Все, що закладено в тарифі на газо та тепло постачання окрім оплати праці, видобутку та транспортування - це надприбутики олігархів, які декілька разів 

наживаються на кожному кубометрі газу.

Сьогодні Україна знаходиться у хвостах рейтингів із дороговизни енергоресур-

сів і очолює антирейтинги купівельної спроможності. Цю ситуацію прийшов час 

виправляти.

Ми знаємо як це зробити і підготували Законопроект «Про справедливу ціну на 

газ» (№9265-1), яким обґрунтували необхідність і можливість зниження цін на 

газ, а відповідно і тарифів на тепло та гарячу воду, показали шляхи вирішення 

цієї проблеми та передбачили введення мораторію на зростання вартості цих 

послуг до встановлення мінімальних зарплати і пенсії на європейському рівні.

132

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Законопроект №9265-1

“Про скасування рішення Уряду про 

підвищення ціни на природний газ та 

запровадження мораторію на підвищен-

ня цін на природний газ для населення ”

133

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 до проекту Постанови Верховної Ради України “Про скасування рі-

шення Уряду про підвищення ціни на природний газ та запроваджен-

ня мораторію на підвищення цін на природний газ для населення ”

1. 

Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Підвищення Кабінетом Міністрів України цін на природний газ для насе-

лення з 1 листопада 2018 року призведе до зубожіння соціально-незахи-

щених верств населення та тяжких наслідків для життя та здоров’я. При

цьому, відсутня належна економічна обґрунтованість підвищення вар-

тості ціни на газ для потреб населення.

Найбільша складова в структурі ціни на газ для населення - це дохід

(«маржа») ПАТ «НАК «Нафтогаз України»», який становить 40% (або в

грошовому вимірі за розрахунками 33,4 млрд.грн.) від загального обсягу

надходжень за спожитий населенням газ. 39% - надходження до Держав-

ного бюджету України (ПДВ, рента, збір у вигляді цільової надбавки або в

грошовому вимірі за розрахунками 32,3 млрд. грн).

Саме тому, пропонується вжити невідкладних заходів щодо встановлення

справедливої, економічно обґрунтованої вартості газу для населення.

2. Цілі і завдання прийняття акта 

Цілі і завдання законопроекту – запровадження механізмів, спрямованих

на встановлення обґрунтованої ціни на газ для населення.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту

Проектом пропонується встановити наступне:

- газ власного видобутку на території України спрямовується суб’єктами

ринку природного газу виключно для потреб населення;

- ціна газу власного видобутку для потреб населення складається виключ-

но з ціни продажу газу суб’єктами ринку природного газу для ПАТ «НАК

Нафтогаз України», тарифу на транспортування магістральними трубо-

проводами, тарифу на транспортування розподільними трубопроводами,

тарифу на постачання. У структуру ціни на газ для населення не можуть

включатися дохід («маржа») ПАТ «НАК «Нафтогаз України», збір у ви-

гляді цільової надбавки, рентні платежі за видобуток газу та податок на

додану вартість. Норма рентабельності для суб’єктів ринку природного

газу ціни продажу газу не може перевищувати 12%;

- запровадити мораторій на підвищення ціни на природний газ для по-

134

треб населення до встановлення мінімальних заробітних плат і соціаль-

них виплат, що відповідатимуть європейському рівню;

- Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити ціну на природний

газ для населення з урахуванням пункту 2 цієї Постанови та скасувати

Постанову Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року №838 в

частині підвищення ціни на газ з 01.11.2018р.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулюван-

ня

Правове регулювання у цій сфері забезпечується Конституцією Украї-

ни, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України

«Про Кабінет Міністрів України», постановою Кабінету Міністрів України

«Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків

на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних

інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 22.03.2017

р. № 187.

Прийняття Постанови не передбачає внесення змін до інших норматив-

но-правових актів.


5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація законопроекту не потребує додаткових витрат з Державного

бюджету України.

6. 

Запобігання корупції

Проект постанови не містить правил і процедур, які містять ризики вчи-

нення корупційних правопорушень.

7. Прогноз соціально-економічних наслідків прийняття акта

Прийняття проекту Постанови дозволить забезпечити потреби населення

у природному газі за справедливими, економічно обґрунтованими цінами.

Народний депутат України                   

С.М. Каплін


135

Проект 

Вноситься народним 

депутатом України

Капліним С.М.

ПОСТАНОВА

Верховної Ради України 

Про скасування рішення Уряду про підвищення ціни на природний 

газ та запровадження мораторію на підвищення цін на природний газ 

для населення

На виконання статті 13 Конституції України щодо права власності україн-

ського народу на надра, з метою вжиття невідкладних заходів по недопу-

щенню зубожіння населення через необґрунтовано завищену ціну на газ

для потреб населення,

Верховна Рада України постановляє:

1. Газ власного видобутку на території України спрямовується суб’єктами

ринку природного газу виключно для потреб населення.

2. Ціна газу власного видобутку для потреб населення складається виклю-

чно з ціни продажу газу суб’єктами ринку природного газу для ПАТ «НАК

Нафтогаз України», тарифу на транспортування магістральними трубо-

проводами, тарифу на транспортування розподільними трубопроводами,

тарифу на постачання. У структуру ціни на газ для населення не можуть

включатися дохід («маржа») ПАТ «НАК «Нафтогаз України», збір у ви-

гляді цільової надбавки, рентні платежі за видобуток газу та податок на

додану вартість. Норма рентабельності для суб’єктів ринку природного

газу ціни продажу газу не може перевищувати 12%.

3. Запровадити мораторій на підвищення ціни на природний газ для по-

треб населення до встановлення мінімальних заробітних плат і соціаль-

них виплат, що відповідатимуть європейському рівню.

4.  Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити ціну на природ-

ний газ для населення з урахуванням пункту 2 цієї Постанови та скасувати

Постанову Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року №838 в

частині підвищення ціни на газ з 01.11.2018р.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради

   України

136

Компенсатори

ЗВІДКИ

НАПОВНИТИ

БЮДЖЕТ?

137

ШЛЯХИ НАПОВНЕННЯ БЮДЖЕТУ 

ПІСЛЯ ЗНИЖЕННЯ ЦІНИ НА ГАЗ

Контроль держзакупівель

Детінізація економіки

Прогресивна шкала ЄСВ

Прогресивна шкала ПДФО

Податок на розкіш

Енергоефективність та 

енергозбереження

138

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Держзакупівлі

Щороку через державні закупівлі 

проходить близько 250 млрд грн 

50 565 000 000

втрачає бюджет

щороку

Через корупційні схеми «губиться» п'ята частина держзакупівель°— 

50 мільярдів гривень.  Окрім того кілька сотень мільйонів з’їдає сис-

тема електронних закупівель Prozzorro:

Втрати бюджету від Prozzorro

Плюс до цього Велика Шістка отри-

Згідно з даними аудиту Рахунко-

мала прибуток від надання платних 

вої палати, найбільші втрати держбюджету  послуг учасникам торгів, які не входять в 

криються в заробітках адміністраторів елек- базовий пакет оператора. Вартість таких по-

тронних майданчиків. Номінально їх сьогодні  слуг договірна і знаходиться поза контролем 

акредитовано 24, але реально діючих всього  державних органів. У 2017 році держбюджет 

шість. Решта 18 електронний майданчиків  втратив понад 500 млн грн доходів. 

фіктивні: просто вносять абонентну плату, але  У 2017 році повз державний бюджет в казну 

діяльності не здійснюють. 

названого ДП було перераховано 65 млн грн. 

 “…у середньому суб’єкти господарювання –  Ці гроші ДП “Прозорро” витратило на збіль-

адміністратори електронних майданчиків, які  шення власних зарплат. Керівник компанії 

брали участь у електронних закупівлях, отри- одержує близько 180 тис. грн в місяць, ад-

мали від учасників електронних торгів у 2017  міністративно-управлінський персонал°— 

році понад 473 269, 83 тис. гривень…“,°—  близько 32 тис. грн, а звичайні співробітни-

зазначають аудитори Рахункової палати

ки°— близько 30 тис. грн. 

139

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Детінізація

$70 

млрд 

грн за 5 

років

Саме стільки за останні 5 років втратила Україна через

тіньову економіку. Ця сума – вища за весь український зов-

нішній борг. Тобто проблему його обслуговування можна

було б розв'язати за рахунок ліквідації лише найбільших

корупційних схем.

140

НЕЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ - $35,2 МЛРД

За даними дослідження «Скільки втрачає бюджет на неефек-

тивному управлінні країною?», суттєве посилення верховенства 

права в Україні за п'ять років могло б дати економічний ефект у $26,6 

млрд одноразових надходжень і ще $8,6 млрд додаткових над-

ходжень щороку.

ЗАРПЛАТА В КОНВЕРТАХ - $6 МЛРД

Щороку $6 млрд недоотримує бюджет через тіньову зай-

нятість. Із 16 млн офіційно зайнятого населення, 2,6 млн пра-

цевлаштованих працюють або як ФОП (хоча насправді є зайнятими), 

або отримують зарплату "в конвертах". Причому таку зарплату отримує 

кожен третій. Ще близько 23%, або 6 млн працюючого населення, пра-

цюють без оформлення.

ІНФРАСТРУКТУРА І ПАРТНЕРСТВО - 

$6 МЛРД 324 МЛН

Поряд із цим управління інфраструктурою може принести до-

даткові $324 млн, якщо буде запроваджено плату за проїзд ван-

тажівок автодорогами державного значення, а також $1 млрд щороку 

від державно-приватного партнерства. Окрім цього, $1 млрд Україна 

втрачає через «сірий» імпорт товарів - загалом його обсяг експерти оці-

нили в $4,05 млрд.

ТІНЬОВІ АКЦИЗИ - $300 МЛН

На сьогодні тінізація українського горілчаного ринку, за різними 

підрахунками, становить від 50% до 80%. Приблизні розрахун-

ки, вони не є точними, але ми розуміємо, що цифри вимірюються мі-

льярдами. В Україні вони становлять десь 8-9 млрд грн на рік. 

141

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Прогресивна шкала ЄСВ

10 млрд грн

щороку

Держава не доотримує в  п’ятьма та шістьма нулями.

бюджет щороку від 10  до 

20 млрд  грн через те, що ЄСВ нара-

На суми, що видаються пра-

ховується тільки на зарплати до 55 

цівникам на руки, це не по-

000 грн. Таким чином маємо ситу- значиться, адже податок на дохо-

ацію, коли мінімальна зарплатня,  ди фізосіб (18% від нарахованого) 

на яку живе більшість українців  не зміниться. А ось роботодавцям 

оподатковується повністю, а над- доведеться платити за особливо 

прибутки керівників підприємств  цінних працівників і топ-менед-

і ТОП-менеджерів, тільки з части- жерів в бюджет більше. Експерти 

ни. Введення прогресивної шкали  кажуть, що якщо закон приймуть, 

ЄСВ дасть змогу знизити відсоток  то платити будуть більше тільки 

для тих, людей, які й без того отри- держструктури і філії іноземних 

мують мізерні доходи, і встанови- корпорацій, а не український біз-

ти високий податок для зарплат з  нес.

142

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Прогресивна шкала ПДФО

ПДФО

~ 200 млрд грн 

щороку 

У статті «Прогресивне оподаткування й суб’єктивне благополуччя народів» (Oishi та ін.) автори знаходять позитивний зв’язок між прогресивністю оподаткування та 

суб’єктивним благополуччям у 54 країнах. Прогресивність оподаткування, яку було виражено 

як різницю між максимальною та мінімальною податковими ставками або ж як різницю між 

податками, що їх сплачують індивіди, які мають дохід на рівні 167% та 67% від середнього, в 

обох випадках була пов’язана зі збільшенням суб’єктивного благополуччя та щоденного пози-

тивного досвіду, а також зменшенням щоденного негативного досвіду.

У демократичних державах (Фран-

Ставка податку на доходи фізичних 

ції, Німеччини, Великобританії та 

осіб у країнах світу є значно вищою, 

багатьох інших європейських країнах, США, 

ніж в Україні. Серед держав°— 

Канаді) при стягненні прибуткового податку членів ЄС найвищі прогресивні ставки по-

в якості бази оподаткування розглядається датку мають Данія — 52%, Швеція — 56%, витрачуваний дохід сім'ї. Подібні витрати вра- Нідерланди — 52%, Австрія — 50%, Німеч-

ховують (в законодавчо з афіксованих межах)  чина — 47%. 

витрати на навчання дітей, підвищення про- Реалізація іноземного досвіду сприятиме 

фесійного рівня самого платника податків, якнайшвидшому переходу до нової системи 

утримання непрацездатних членів сім'ї та ста- оподаткування — сталої та дієвої, що ґрун-

рих батьків, витрати на добровільне пенсійне  туватиметься на всебічному поєднанні пе-

страхування, добровільне медичне страхуван- редових методів і позитивних елементів по-

даткових систем іноземних країн, а це дало 

ня та страхування життя платника і членів його  би поштовх зміцненню соціальної складової 

сім'ї, виплати по іпотечної заборгованості і т.д. системи оподаткування в Україні.

143

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Податок на розкіш

~2 млрд грн

Прогресивний податок на великі доходи з обороту, нерухомість, дорогі 

авто та коштовності може принести країні додаткових кілька мільярдів 

гривень у бюджет. Також це допоможе ліквідувати соціальну нерівність 

та провести значну деолігархізацію.

Наприклад, у Бельгії представники лівих 

- 14 800

політичних сил підраховували кількість 

сімей-мільйонерів з наміром примусити їх спла-

чувати додаткові 2-5% з усіх своїх статків. Тільки 

за умови, що бюджет такої родини не є нижчим 

- 56

одного мільйона євро. Завдяки цьому до бюд-

жету країни щорічно надходить додаткових 10-

15 мільярдів євро. 

- 250

БАГАТІ ПЛАТЯТЬ ЗА БІДНИХ

У багатьох європейських країнах також діє така 

- 35 000

система – оподатковуються автомобілі та не-

рухомість, але з метою вирівнювання доходів 

у власності спроможних українців 14  громадян активно використовують прогресив-

800 яхт, 250 приватних літаків, 56 верто-

ну ставку – громадяни з більшими доходами 

льотів, а та понад 35 тисяч шикарних ав-

сплачують більший відсоток на доходи фізич-

томобілів вартістю у 100 тисяч євро. 

них осіб.

144

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Енергоефективість 

~5 млрд грн

Інвестування в ефективне використання енергії є стратегічним під-

ходом для забезпечення конкурентоспроможності України в цілому в 

довгостроковій перспективі. Зазвичай інвестиції у підвищення енерго-

ефективності значною мірою покриваються за рахунок економії енер-

гії. Окрім того реформа в енергетичному секторі може вивільнити для 

бюджету додатково від 5 млрд грн.

Більшість країн СНД є  Міжнародне енергетичне агентство 

дуже енергоємними. (МЕА) стверджує, що кожен долар, 

Наприклад, у Казахстані, Росії  інвестований в енергоефективність, 

та Україні питоме споживання  обернеться 4 доларами економії 

енергії в 3 рази перевищує ана-

Інвестиційний потенціал рин-

логічні показники для країн 

ку відновлюваної енергетики 

ЄС. Це означає, що наша країна  складає близько 16 млрд євро до 2020 

споживає на одиницю ВВП в 3  року, а сфери енергоефективності - 

рази більше енергоносіїв.

близько 35 млрд євро

145

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Скорочення держвидатків

32 млрд 761  млн

Скорочення державних видатків із бюджету додатково вивільнить кілька 

мільярдів гривень, які можна переспрямувати на соціальні напрямки, меди-

цину, освіту, зарплати та пенсії. Скоротити можна видатки у таких напрямках: утримання Парламенту та скорочення кількості народних депутатів, скорочен-

ня кількості міністрів КМУ, скорочення та підвищення ефективності місцевих 

адміністрацій, скорочення видатків на поліцію, в аспектах, які не стосуються 

правопорядку, а спрямовані на захист керівництва.

Утримання одного депутата  Скорочення депутатів 

коштує країні 835 200 грн/рік

Утримання всіх депутатів ко- ВРУ до 100 чоловік 

штує країні 352 454 400 грн/рік

зекономить країні 

транспорт для депутатів обходиться 

бюджету у 40 мільйонів гривень, а утри- 261 636 267 грн

мання Парламенту загалом — у 

700 мільйонів. Висвітлення «діяльності» 

ВРУ - 59,5  млн грн.

146

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

В міністерствах та департаментах 

Кабміну працює 7000 чоловік, що 

загалом коштує українцям 

1 млрд 728 млн грн/рік.

Скорочення кількості працівників без втрати ефективності 

дасть змогу заощадити в бюджет близько 500 млн грн щороку.

ло»

лово і ді

творена «Са с

рафік

Інфог

Витрати на поліцію в наступному році зростуть на 

23%, і складуть 61 мільярд 23 мільйони гривень

Скорочення видатків на підрозділи поліції, які  орієн-

товані на охорону влади і створення «поліцейської дер-

жави» вивільнить в бюджет більше 15 млрд грн.

147

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

Підвищення зарплат і пенсій

ЯК ПІДНЯТИ ЗАПРЛАТИ ТА ПЕНСІЇ?

Підвищення частки зарплатного 

Введення другого рівня пенсій-

фонду в собівартості продуктів та 

ної системи, який дозволить за-

послуг. Наразі в Україні вона ста-

безпечити безбідну старість тим, 

новить 3-5%, проти 23 - у країнах ЄС

хто працює сьогодні, а також ро-

Вирівняти зарплати працівників і 

звантажити дефіцитний ПФ

менеджменту.

Передача адміністрування єди-

ного соціального внеску для 

Жорстка детінізація зарплат

ефективного управління та 

розподілу Пенсійному Фонду

Введення прогресивної шкали на-

рахування ЄСВ, що дасть змогу по-

гасити дефіцит Пенсійного фонду

Проведення повного аудиту пен-

сійної системи, визначення та 

Державна програма з запобігання 

ліквідація прогалин 

відтоку умів і спеціалістів за кор-

Націоналізація та передача в 

дон у пошуках більших зарплат

управління Пенсійному фон-

Система заохочень: дешеві кредити 

ду стратегічно важливих під-

на житло, стипендії на безкоштовне 

приємств

навчання, соціальні програми

Ревізія приватизованих під-

Збільшення зарплат держслужбовцям. 

приємств, перевірка виконання 

Оскільки держава найбільший  робото-

зобов’язань та, за потреби, по-

давець і законодавець стандартів

вернення їх у державну власність

148

БЮДЖЕТ КРАЇНИ 

+70 326 000 000 грн

ЩОРОКУ

149

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!

ЧАСТИНА 5.

ЗА ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ, БОРОТЬБА ПРОТИ 

БІДНОСТІ

НОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПЛАН: 

РЕІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ, ЦИФРОВА 

ЕКОНОМІКА, АГРОПРОМИСЛОВИЙ 

РОЗВИТОК, ПОРЯТУНОК СЕЛА

Ліві та соціальні політичні сили України виходять із сучасних уявлень

економічної науки, підтверджених спеціальними комюніке Європейської

Комісії «За європейський промисловий ренесанс» (січень 2014 року), згідно

з якими саме промислове зростання  є  драйвером  економічного  росту

незалежно  від  частки промисловості в загальний ВВП. Так, Євросоюз

має намір збільшити частку промисловості у ВВП з 15% до 20%, тобто на

третину.

Ми зупинимо стрімку деіндустріалізацію України.

Маємо намір запропонувати й активно реалізовувати як комплексні,

так і галузеві програми реіндустріалізації країни на  основі  сучасної

світової  кон’юнктури,  а  також  цілком  готові, ставши  на  чолі  держави, вести  активну  й  жорстку  конкурентну боротьбу за гідне місце України

у світовому розподілі праці. Завдання держави ічц— визначити пріори-

тети в експортноорієнтованих промислових галузях із високою доданою

вартістю та забезпечити проведення інтегрованої промислової політики,

також активно шукати інші способи позбутися від зовнішньої сировинної

залежності, уникнути деградації до сировинної економіки.

Головним інструментом проведення державної політики в промисловій

індустріальній сфері має стати Державний банк реконструкції та

розвитку, націлений на підтримання конкурентоспроможних вітчизняних

підприємств і розвиток сучасних «проривних» технологій. Паралельно з

Державним банком реконструкції та розвитку інструментом стимулювання

індустріального  розвитку  має  стати  відродження  на  нових  принципах

державного замовлення. Занедбані радянські «промзони» потрібно

трансформувати в сучасні індустріальні зони, у кожній із яких зможуть

розміститися десятки невеликих сучасних підприємств. Це потребує

вдосконалення законодавства про технологічні та індустріальні парки

та державно-приватне партнерство. З огляду на загальнонаціональні,

галузеві  й  регіональні  програми  промислового  розвитку,  необхідно

відновити держзамовлення на випускників професійно-технічних училищ

і технічних спеціальностей ВНЗ за дефіцитними спеціальностями.

На  потреби  промислового  розвитку  та  нової  індустріалізації має

працювати кожна ланка державної машини: наука та освіта, охорона

здоров’я, технології, посольства за кордоном, державна пропаганда та

МЗС, а нова зовнішня політика формуватиметься відповідно до завдань

росту ВВП.

154

Держава має створити великі вертикально інтегровані компанії, зокрема

на основі державно-приватного партнерства, продукція яких стане

інноваційною, конкурентною за якістю та цінами. Уряд підтримуватиме

лінійку  національних  брендів та  впроваджуватиме  чітку  політику

контролю  за  якістю.  Також мусимо максимально зменшити ставку

кредитування для підприємств-учасників державних програм розвитку.

Україні необхідно приділяти увагу питанням відновлення науково-

технічної освіти, підготовки викладачів та забезпечення їх  достойною

винагородою, а також навчання молодих кадрів, зокрема за кордоном.

Саме такий концептуальний підхід дозволить перебудувати економіку

з моделей ресурсоспоживання до інноваційних моделей повного циклу.

Зміна  фінансової політики на проіндустріальну частково вирішить

питання реінвестування та докапіталізації промисловості. Втілення цього

можливе виключно в межах довгострокового плану, програмування рос-

ту, проектного підходу та самостійності в економічній політиці.

Як кандидат від лівих і соціальних політичних сил ставлю за мету

ефективне планування та програмування розвитку галузей,  опору  на

власні  ресурси,  збільшення  державних  інвестицій у промислову та

соціальну інфраструктуру, надання пріоритету інноваційним галузям,

синхронізацію індустріального розвитку з розвитком цифрової

економіки, підвищення мобільності фінансових і  трудових ресурсів.

Наш пріоритет  — державний і громадський контроль над природними

монополіями та держпідприємствами, вилучення майна в соціально

неефективних власників, розвиток сировинних галузей та інших, зокрема

енергетичних складових економіки, розвиток  хімічного  виробництва,

залучення до ринків високих технологій, програмування та біотехнологій.

Пропоную встановити такі принципи нової фінансової політики,  що

забезпечить  ефективну  реіндустріалізацію:  спрямованість монетарної

політики НБУ на фінансування розвитку, забезпечення  визначених

стратегічних  галузей  кредитними  ресурсами за низькими ставками,

конкурентними з європейськими, формування стратегічних умов

(податки, гарантії власності тощо), залучення іноземних капіталів у

державні стратегічні програми. Також важливим напрямком є створення

сприятливих умов для репатріації капіталів до України через механізми

амністії капіталів, які інвестуються в стратегічні державні програми чи

кладуться на депозити в Державний банк  реконструкції  та  розвитку,

державне  регулювання  валютного ринку з метою встановлення чітких

допустимих меж коливань валюти та передбачуваності курсу для всіх

суб’єктів господарської діяльності.

Важливою  складовою  розвитку  національної  економіки  є  сільське

господарство.  Значення  АПК  для  України  унікальне  та  стосується

155

як питань сучасної економічної безпеки, так і нашого історичного

майбутнього.  Ліві  та  соціальні  сили  України  наголошують,  що  питання

збереження  аграрного  потенціалу  та  ключового національного активу

—  землі є  першочерговим завданням для нових українських еліт. Мова

йде як про забезпечення продовольчої безпеки та доступних цін на

продукцію харчування, так і про збільшення експорту товарів сільського

господарства  для  підтримання  платіжного  балансу,  а  також  про  такий

соціальний аспект, як можливість тимчасового переїзду частини міського

населення в сільську місцевість у разі безробіття.

Україна сьогодні має можливість забезпечити продовольством понад

1,5 мільярда мешканців Землі. І ми просто зобов’язані реалізувати

цей потужний потенціал через механізми  державних  вертикально

інтегрованих  структур  із  широким залученням до таких проектів

фермерських господарств та індивідуальних виробників. Водночас, діючі

тарифи на перевезення, неконкурентна вартість паливно-мастильних

матеріалів,  знищення  та  монополізація  підприємств  хімічної  галузі,

що спеціалізуються на виробництві азотних добрив, а також суміжні

проблеми,  пов’язані  з  провалом  розвитку  власного  видобутку  газу  та

нафти,  призводять  до  катастрофічних  наслідків для АПК. Практично

не розвивається ринок страхування врожаю, інфраструктура АПК

монополізована кількома найбільшими гравцями.

Розроблена під моїм керівництвом програма аграрного лідерства України

має збалансувати структуру АПК держави та спланувати відповідний

поділ праці в аграрному секторі, державне фінансування та пільгове

кредитування учасників програми — від великих агрохолдингів до

фермерських та індивідуальних господарств.

Головна умова аграрного прориву — земля залишається у державній

власності.

Ми за регульований ринок, який враховує інтереси дрібного й середнього

сільгоспвиробника, але разом із цим — за створення великих державних і

державно-приватних вертикально інтегрованих компаній для організації

галузевого прориву як всередині  країни,  так  і  на  міжнародних  ринках.

Нагадаю:  мною розроблений і внесений на розгляд Верховної Ради

проект Закону про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення»

Земельного кодексу України щодо продовження заборони  відчуження

сільськогосподарських земель.

Головна мета державного управління —

підтримувати

конкурентоспроможність малого та середнього агробізнесу,

ефективність  великого,  а  також  досягти  синергії  цих  двох  кластерів.

Основний інструмент регулювання — державні закупівлі в приватних і

фермерських господарствах за  справедливими  цінами, які забезпечать

156

розширене відтворення, а також стимулювання внутрішнього попиту на

вітчизняну сільгосппродукцію. Наступна мета державного регулювання

—  підтримувати  високі ціни на оренду земель  сільськогосподарського

призначення, що належать простим українцям. Це є частиною політики

соціальної держави, спрямованої на  захист  соціально  вразливих  груп

населення,  які  мешкають  у  сільській  місцевості.  Ми проти відкриття

ринку  земель  сільськогосподарського  призначення на ліберальних

принципах. Покупцем землі в громадян України має бути тільки держава

в особі Державного земельного фонду, покупцем обмежених за розміром

ділянок землі в держави мають бути насамперед громадяни, які бажають

мати індивідуальне підсобне господарство, та дрібні фермери. Основним

інструментом проведення державної політики в аграрній сфері має стати

Державний аграрний банк як механізм фінансування АПК та інструмент

ефективного управління землями сільськогосподарського  призначення,

що перебувають у державній  власності.  Найважливіше  завдання

Державного  аграрного  банку — забезпечити  пільгове  кредитування

дрібних і середніх сільгоспвиробників відповідно до сезонного характеру

сільськогосподарського виробництва.

Крім того, Банк має забезпечити пільгове та довгострокове кредитування

громадян, які купують у Державному земельному фонді ділянки

для ведення індивідуального підсобного господарства. За нашими

розрахунками, на сьогодні пільгова ставка для АПК має становити ½

ставки НБУ з виплатою відсотків раз на півроку, а основної суми — на-

прикінці терміну. Надалі, у разі стабільного розвитку, пільгова ставка не

перевищуватиме 5% річних. Ліві та соціальні сили України готові усунути

всі перешкоди на шляху розвитку вітчизняного АПК. Нашим пріоритетом

є  не  великі  агрохолдинги  потужних  латифундистів, а індивідуальні

та фермерські господарства,  малий і середній бізнес в агропереробці

вітчизняної продукції, логістиці, гуртова та роздрібна торгівля.

У мою програму як кандидата від лівих і соціальних сил внесено створення

Міністерства розвитку села та затвердження  стратегії  розвитку  села  й

сільського господарства на 25 років (відповідний проект постанови про

створення Міністерства  розвитку  села  та  захисту  селян  України  мною

внесено на розгляд Верховної Ради); спрямовування на розвиток АПК 10%

ВВП України, має бути активізована політика розширеного кредитування

за допомогою Аграрного державного банку; розробка та втілення політики

справедливого протекціонізму на власному ринку.

Наша програма «продовольчих рахунків» для соціального споживання

дозволить незахищеним верствам населення купувати сертифіковану

продукцію, вироблену малими господарствами. Неймовірно актуальним

та критичним є об’єднання в єдині кластери великих державних компаній

та фермерських, індивідуальних господарств, сприятиме впровадженню

приватно-державних форм кооперації.

157

Нова влада забезпечить створення потужної мережі продовольчих

крамниць для просування української продукції та підвищення зайнятості

населення, розвитку народного підприємництва через надання державної

франшизи, реформи наукових установ для практичного використання

їхнього потенціалу, підпорядкування роботи таких інститутів державним

програмам у сфері АПК.

Важливим  питанням  є  системна  «модернізація  села»  та  його, врешті-

решт,  збереження.  Таким  чином,  нами  буде  розроблена національна

стратегія розвитку села як етно-соціального кластеру, розв’язання

проблем комунікацій та газифікації, безпеки, освіти та культури, екології,

інших напрямів розвитку. Наша вимога — збільшення кримінальної

відповідальності за корупцію та шахрайство з земельними ресурсами та

в сільському господарстві, максимальна криміналізація законодавства

за  порушення  земельного  законодавства,  завдання  шкоди народному

господарству взагалі.

Селянська економічна інфраструктура має стати каталізатором  усіх

процесів  розвитку.  Ми  пропонуємо  створення  стабільних економічних

ланцюжків «від поля до столу» з опорою на фермерські господарства та малі

підприємства у сфері АПК, забезпечення торговими місцями на ринках

місцевих  фермерів  як через  квотування  місць  на  міських  роздрібних

ринках для сільських товаровиробників, так і через відтворення системи

місцевих дрібногуртових ринків «вихідного дня», розвиток екологічного

туризму, відновлення покинутих садових господарств.

Наша  мета — зробити  сільську  місцевість  не  менш  привабливою для

молоді, ніж місто (з огляду на реалізацію свого потенціалу). А це можливо,

передусім,  завдяки  цілеспрямованій державній політиці створення

у сільській місцевості робочих місць  із  гідною  оплатою  праці.  Моя

програма  розвитку  сільської місцевості передбачає створення якісної

системи шкільної освіти (з повноцінною програмою «шкільний автобус»)

і медичного забезпечення, будівництво у селах якісних доріг зі зручними

переходами й зупинками громадського транспорту, надійним цілодобовим

енерго-  і водопостачанням житла, повноцінним нічним освітленням

вулиць населених пунктів.

Українське господарство багате не тільки на земельні, а й на водні ресурси.

Маємо в розпорядженні вихід до двох морів, більше 70 тис. річок, понад

20  тис.  озер.  Саме  тому  я  вважаю  за необхідне значну увагу приділити

розвитку рибного господарства. На сьогодні законодавством України не

передбачено жодного механізму підтвердження легальності походження

партій  риб  та  інших  видів  водних  біоресурсів.  Отже,  набуті  незаконно, тобто виловлені браконьєрами або приховані під час здійснення

дозволених видів промислу, вони потрапляють до комерційного обігу

та легалізуються за допомогою  численних комерційних  операцій  та

158

через  перероблення.  За  останні 30 років загальний обсяг виробництва

рибної продукції у світі зростає не в останню чергу завдяки аквакультурі.

Водночас статистичні  дані  свідчать,  що  кількість  штучно  розведеної

риби в кілька разів перевищила кількість дикої, утім, аквакультура в

Україні розвивається недостатніми темпами порівняно зі світовою.  Ми

переконані,  що  розвиток  рибного  господарства  сприятиме підвищенню

його економічної спроможності, що потребує достатньої уваги з боку

нормотворчих органів, а також виконавчих структур. Налагодивши

стан справ у рибництві, зробимо роботу в ньому більш престижною та

привабливішою, залучимо більшу кількість фахівців для суттєвого росту

якості рибного господарства в Україні.

У мою передвиборну програму включені наступні пункти: впровадження

екосистемного підходу та прийняття необхідних законних і підзаконних

актів для збереження стану рибних запасів, запровадження постійного

контролю риболовної діяльності; забезпечення розвитку необхідної

інфраструктури рибного господарства: створення додаткових терміналів

у  портах, виробництво вагонів і  рефрижераторних контейнерів для

перевезення риби.

Будемо опікуватися розробкою та впровадженням програм підтримки

населених  пунктів,  основою  діяльності  яких  є  рибне господарство, а

також малих рибальських ферм. Серед наших пріоритетів — сприяння

розвитку галузевої науки та професійно-технічному навчанню майбутніх

спеціалістів із рибного господарства, впровадження заходів для

законодавчого забезпечення дій із водними біоресурсами у комерційних

операціях (за зразком Данії, Великої Британії, Естонії). Негайно

візьмемося за створення реєстру суб’єктів господарської діяльності, які

є першими продавцями водних біоресурсів, вилучених і вивантажених в

Україні, а також реєстр перших покупців задля відстежування доставки

до місць перероблення або кінцевої реалізації.  Враховуючи  потенціал

нашого ринку, мають встановити правила для імпортерів та виробників

аквакультурної  продукції й запровадити реєстр таких суб’єктів для

запобігання легалізації незаконно вилучених водних біоресурсів.

159

ПЛАН РОЗВИТКУ НАРОДНОГО 

ПІДПРИЄМНИЦТВА

Розгорнутий і щирий діалог влади й бізнесу має стати основою  для

стимулювання  підприємництва.  Влада  на  початку  такої роботи має

залучити підприємницьке середовище до проектування  нової  системи.

Головні  пріоритети:  захист  права  громадян на підприємницьку

активність та самозайнятість, дерегуляція, підтримка та відмова від

створення перешкод у розвитку вільного народного підприємництва.

Соціальні сили України вважають доцільним та необхідним поєднання

встановлення сталих і  взаємовигідних зв’язків  держсектору з новим

народним підприємництвом. Такий бізнес має бути повністю звільнений

від корупції та криміналу і, головне, мати реальні можливості отримувати

інвестування та кредитування від системного державного банку через

механізм програми розвитку народного підприємництва. Держава, зі свого

боку, визначить пріоритети такого розвитку — галузеві та секторальні.

Як представник лівих і соціальних сил добиватимуся чіткої кваліфікації

поняття  «народне  підприємство»  та  «народне  підприємництво»,

виділення його в окрему привілейовану категорію, орієнтир «народного

підприємства» — до 200 найманих працівників та 100 мільйонів гривень

річного обігу.

Ми прагнутимемо до доведення частки «народного підприємництва» у

ВВП до 40%.

Надзвичайно важливою (навіть критичною для розвитку) є підтримка

з боку держави народного підприємництва доступною орендою,

податковим режимом канікул, дерегуляцією та головне — проектуванням

його розвитку, координацією та навчанням працівників і власників. Наше

завдання — забезпечення  максимального  дерегуляційного  режиму  для

«народних підприємств», введення мораторію на зміну законодавства для

них на 5 років, формування та виконання стратегії залучення народних

підприємств до виконання державних замовлень.

Я один із перших в Україні створив та очолив асоціацію дрібних підприємців,

захищав їхні права, виводив на майдани, аби зберегти спрощену систему

оподаткування. Малому  бізнесу  потрібні гроші, а відтак є актуальним

створення спеціалізованого банку розвитку народного підприємництва

або передача цих функцій Державному банку реконструкції та розвитку.

Неналежне фінансування є головною перешкодою для подальшого

розвитку малого та середнього бізнесу в Україні через хронічну нестачу

капіталів та обігових коштів. Під керівництвом майбутнього Президента

державні органи мають розробити дорожню карту для нової масової

програми інвестування/підтримки народного підприємництва, що

160

передбачає легкий доступ до фінансів і ринків збуту.

Отже, важливим є полегшений доступ до кредитів на основі пільгових

процентних ставок на рівні облікової ставки НБУ з компенсацією з бюджету

до 5%. Мають запрацювати програми розподілу ризиків для підприємців-

початківців за умови, що 50% покриває новостворений державний орган

у поєднанні з наднаціональним низькопроцентним фінансуванням із боку

ЄБРР  та  інших  міжнародних  фінансових  інституцій.  Бізнесу  потрібні

мікро-кредити за пільговими ставками для самозайнятих фізичних осіб,

нещодавно створених малих підприємств, малих підприємств, у яких уже

є самостійні здобутки на ринках.

Ми запровадимо введення спеціальних гарантійних механізмів  при

залученні інвестиційних кредитів на основі програм просування експорту.

Доступ до ринків народних підприємств буде ґрунтуватися на державних

замовленнях і політиці цінових переваг для народного підприємництва:

будуть забезпечені рівні можливості для народних підприємств і великого

бізнесу  на  тендерах,  встановлено  як національний, так і регіональний

мінімум у 25% від загального обсягу державних/комунальних закупівель,

що здійснюватимуться  через  народні  підприємства.  Ще  одна  важлива

деталь:  гострою проблемою української економіки є дефіцит середньо-

й довгострокового фінансування для промислового сектору, чимала

частина цих компаній експлуатує застаріле обладнання. Маємо кричущу

необхідність у модернізації промислового обладнання — і виходом може

стати повноцінне впровадження лізингових програм.

161

НОВИЙ ФІНАНСОВИЙ КУРС: НАРОДНА 

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА, СПРАВЕДЛИВІ 

ПОДАТКИ ТА ЧЕСНИЙ БЮДЖЕТ

Для того, щоб підвищити довіру до української банківської системи,

необхідно створити прозорий і здоровий банківський сектор. Для цього

маємо зробити низку послідовних кроків регулятивно-моніторингового

та правозастосовного характеру. Це, по-перше, зміцнення загальної

структури управління та можливостей  моніторингу  банківського

сектору  з  боку  НБУ,  що  включає в себе розкриття структури власності

банків, а також створення спеціального підрозділу НБУ, який займається

найбільшими промисловими і фінансовими групами в країні.

Законодавчі зміни вже були прийняті, що суттєво підвищило

відповідальність власників банків у разі порушення вимог регулятора.

Тепер важливо змусити всі ці законні та підзаконні акти працювати. Деякі

з українських банків і досі використовуються олігархами для відмивання

грошей та виводу активів за кордон, що створює суттєві макроекономічні

ризики та підриває довіру до української банківської системи загалом. У

процесі модернізації системи контролю та запобігання ризиків необхідно

досягти низки цілей: прозора структура власності, виявлення провідних

впливових осіб у банку, зацікавлених сторін  усіх  суб’єктів  у  ланцюзі

власності  пайових  прав  у  банку, а  також  характер  взаємовідносин  між

ними. Причому, НБУ має діяти жорстко і на випередження. Це є запорукою

оздоровлення системи.

Ще  один  важливий  момент  стосується  реструктуризації  банківського

сектору з акцентом на докладний моніторинг інсайдерського кредитування

пов’язаних (афільованих) сторін. Рекапіталізація банків з іноземним

капіталом має бути проведена  або  виключно  їхніми  власниками,

або  партнерами  з  ЄБРР та іншими міжнародними фінансовими

організаціями. Розміру державних банків потрібні раціональні межі, тому

що вони концентрують величезну кількість клієнтів, часто заважають

чесній конкуренції на ринку, виконують нетипові функції.  Їм  бракує

чіткої стратегії, вони страждають від прямих методів кредитування

й політичного впливу, але не забезпечують необхідної частки доданої

вартості в економіці. Для того, щоб розвантажити Державний Бюджет,

«Ощадбанк» має бути перетворено на справжній банк заощаджень,

водночас «Укрексімбанк» має зосередитися на корпоративному секторі.

Фінансові вливання з боку української держави під жорсткі майнові гарантії

є потенційним рішенням для рекапіталізації приватних українських

банків, оскільки вони мають обмежений доступ до ринків капіталу.

Залежно від платоспроможності України, такі вливання можна було б

замінити (певним чином) державними гарантіями. Фонд гарантування

162

вкладів (ФГВ) відповідає за взаємодію з неплатоспроможними банками, здійснюючи зовнішнє керування й відновлення активів ліквідованих

банків. На часі стоїть питання збільшення ефективності ФГВ, зокрема,

через підвищення кваліфікації персоналу.

Кредитні спілки та кооперативні банки є важливими інститутами,

особливо в сільській місцевості. У багатьох західних країнах ці організації

працюють  у  тандемі.  Кредитні  спілки  переважно є постачальником

ліквідності в разі потреби у фінансуванні. Кооперативні банки збирають

ліквідність і перерозподіляють її через кредити туди, де це необхідно.

Кожен другий банк у Європі сьогодні є кооперативним. Кооперативна

банківська система відіграє важливу роль у нагромадженні й перетоці

капіталу в сільській місцевості. Це особливо важливо в тих країнах, де

порівняно велика частка населення зайнята в сільському господарстві.

Така ж ситуація в Україні, де 17% від загальної чисельності працюючих

зайнято в сільському господарстві, а в сільській місцевості мешкає біля

30% населення. Польща може слугувати вдалим прикладом для України із

запровадження кооперативних банків. Польська кооперативна банківська

система має 10 мільйонів клієнтів — третина дорослого населення кра-

їни, частка в загальному обсязі активів банків — 9,5%. В Україні розмір

початкового  капіталу,  необхідного  для  створення  кооперативного

банку в країні, дуже високий (120 мільйонів грн.), у п’ять разів більший

за польську вимогу. Це також стосується й необхідного мінімального

числа членів для створення кооперативного банку (мінімум 50 членів в

Україні, порівнюючи з мінімум 10 членами в Польщі). Наслідком цього є

недофінансування сільськогосподарського сектору.

Як  кандидат  від  лівих  і  соціальних  політичних  сил  України пропоную

наступні заходи з вирішення проблеми дефіциту кооперативного банкінгу.

НБУ має взяти на себе регулювання кредитних спілок, що досягли певного

розміру капіталу, одночасно вимоги для відкриття кооперативних банків

(щодо обсягу початкового капіталу та кількості членів кооперативу) мають

бути істотно знижені. Держава сприятиме зростанню кооперативного

банківського сектору через підтримку об’єднань (асоціацій) кооперативних

банків, за державний кошт проводитимуть кампанії з роз’яснення сутності

кооперативного банкінгу для українців.

Наступним фінансовим стрижнем національної економіки є страхова

галузь. Її реформа можлива тільки за умови паралельного  вирішення

інших проблем, пов’язаних з економічною та фінансовою стабілізацією. У

той час, як середній європеєць, наприклад, інвестує орієнтовно 1500 EUR

на рік у свою безпеку, для України ця цифра становить усього 50 євро. Усі

транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та підлягають

реєстрації в реєстрі дорожнього руху, зобов’язані мати активну страховку.

Інше  важливе  питання — бюджетна  політика.  Порочне  коло дефіциту

163

бюджету, висока інфляція, брак стабільності  валюти та економічний

спад потрібно зупинити. Консолідація бюджету  є  ключовим  чинником,

необхідним  для  досягнення  макроекономічної  стабільності  в  Україні.

Частка державних витрат у ВВП дуже висока, що відображає неефективність

державного сектору. Абсолютно незрозуміло, на що насправді

використовуються державні кошти в Україні. У той час, як пропонований

бюджет позиціонується як публічний, в Україні відсутні сучасні методи

контролю за ефективністю використання податків. Уряд суто формально

звітує Верховній Раді, але принцип прозорості використання державних

коштів потребує термінового поліпшення ситуації, особливо у формі

аудиторських підрозділів з ефективним інструментарієм для боротьби з

корупцією й розкраданням.

Подальше збільшення податків або внесків на соціальне забезпечення ще

більше підриватиме громадську довіру і спричинить подальше зростання

питомої ваги тіньової економіки. У короткостроковій перспективі

державний сектор міг би сприяти стабілізації інфляції на низькому рівні

через відмову від збільшення державних витрат і виплат. Це передбачає,

що  значне  й  стабільне  скорочення  загальних  державних  витрат має

початися негайно.

Поточний високий рівень інфляції в Україні складається з тимчасового й

постійного компонентів. Тимчасовими чинниками є наслідки девальвації

національної  валюти  й  підвищення споживчих цін на енергоносії.

Постійний компонент пов’язаний із браком стабільності в грошово-

кредитній і фіскальній політиці та нагальною необхідністю структурних

реформ економічної політики. Заходи, вжиті в останні роки для підвищення

конкурентоспроможності національної економіки, не були вдалими.

Фінансування державного боргу через експансивну грошову політику

не спрацювало в середньо-  та довгостроковій  перспективі,  й  водночас

девальвація валюти не стала стимулом для економічного розвитку.

Конкурентоспроможність економіки України мусить збільшитися

завдяки підвищенню продуктивності праці, що є найнижчою в більшості

секторів, порівнюючи із сусідніми країнами. Передбачена нами

трансформація економіки України ані легка, ані швидка. Полегшення

тягаря заборгованості та тимчасові заходи фінансування також потрібні.

Вони сприятимуть інвестиціям в інфраструктуру, котрі вкрай необхідні й,

у першу чергу, пом’якшуватимуть рівень безробіття й соціальні труднощі.

Економіка України й державний сектор страждають від значної тіньової

економіки. Поточна макроекономічна  нестабільність і особливо висока

інфляція можуть спричинити подальше розширення неформального

сектору й у такий спосіб підірвати основу для економічного підйому й

макроекономічної стабільності. Бюджетна система в Україні занадто

централізована, і доходи, і видатки проходять через центральну скарбницю

164

в Києві. Ця надмірна централізація унеможливлює створення формальних

правил регіонального розподілу бюджетних грошей і породжує корупцію

в державних органах.

Політична децентралізація, що широко обговорюється в Україні, має

супроводжуватися фіскальною децентралізацією. Конституція  має

стверджувати,  що  регіональні  та  місцеві органи влади мають право на

власні незалежні бюджети. Відомо, що все ще є перешкоди, котрі треба

подолати,  наприклад, недостатня  кваліфікація  податкових  органів  у

сільській  місцевості. Необхідно активізувати кампанію проти тіньових

зарплат  і  фіктивних  підприємств,  що  роблять  можливим  перетворення

коштів на рахунках у банках у готівку в кількостях, достатніх для

підживлення тіньової економіки.

Громадянському суспільству має бути запропоновано взяти активну

участь у здійсненні контролю за дотриманням правил податкової системи

та використанням зібраних доходів для підвищення відповідальності осіб,

наділених владою. Як уже згадувалося, це загалом актуально для місцевих

громад. Сучасна вітчизняна податкова система посилює й розвиває

соціальну нерівність. Причини в «зрівнялівці» по ставках, їхній лінійності,

браку  диференціювання  податкової  бази.  Податкова система працює в

режимі фіскального інструменту, влада не має програми зміни структури

економіки, темпів економічного зростання, відповідей на ключові

виклики. Галузі зростання мають  бути  «розвантажені»  від  податкового

тягаря, високодохідні — навпаки.

У  зв’язку  з цим як кандидат від лівих і соціальних політичних сил

добиватимуся поступового зниження податкового навантаження на

ВВП до 25%, введення максимально жорстких  санкцій  за  несплату

податків,  максимальної  криміналізації  відповідальності за ефективність

використання бюджетних коштів. У формування бюджетної політики в

проектному режимі за основу візьмемо шведський досвід. Запровадження

прогресивної шестирівневої шкали прогресивного оподаткування (сюди

ж входять і доходи від дивідендів):

- доходи  до 50 000 гривень на рік оподатковуються за ставкою

0%; від 50 000 до 300 000 гривень на рік — 15%;

- від 300 000 до 3 000 000 гривень на рік — 17%;

- від 3 000 000 до 30 000 000 гривень на рік — 25%;

- від 30 000 000 до 300 000 000 гривень на рік — 35%;

- вище 300 000 000 — 40%.

Я  особисто  гарантуватиму  встановлення  незмінних  «правил гри» в

податковій сфері на п’ять років; диференціювання розміру  податку  на

додану вартість (ПДВ) та перекриття всіх можливостей для незаконного

відшкодування ПДВ; звільнення виробника від податку на прибуток, якщо

165

він здійснює повне реінвестування, введення податкових канікул для

малого бізнесу на 10 років. Для розвитку економіки потрібна стабільність,

наприклад, встановлення справедливої кадастрової вартості  власності,

що не може бути більше його ринкової вартості; запровадження єдиного

сільськогосподарського  податку на  рівні 2% з  передбаченням  низки

необхідних умов для отримання такого пільгового статусу, звільнення від

податку на землю власників, які мають земельну ділянку до 1000 м2.

Наші пріоритети — розширення бази оподаткування та збільшення ставки

податку на розкіш, встановлення податку на елітну нерухомість та елітні

автомобілі, збереження та  розширення державної монополії на спирт

та окремі надприбуткові  види  алкогольної  продукції,  модернізування

та  розширення системи е-декларування, проведення дослідження всіх

задекларованих доходів з конфіскацією на користь пенсійного фонду та

інститутів розвитку в разі доведення незаконного набуття доходів, відміна

всіх додаткових навантажень на покупця палива.

166

Гаратную соціальний курс. За простих  людей!



home | my bookshelf | | Гаратную соціальний курс. За простих людей! |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения
Всего проголосовало: 17
Средний рейтинг 1.0 из 5



Оцените эту книгу