Ще одна лотерея, рік 1791
Доброчесний Рабин заплатив півдюжини пекаревих яєць і пригорщу чорниць за оголошення, яке Шимон Т. надрукував у щотижневому листку новин: понад всяку міру енергійний і нестримний магістрат міста Львова постановив нашому безіменному поселенню обрати собі ім'я, яке б надалі можна було вживати на картах та в переписах, яке б не дратувало місцеву українську та польську шляхту, яке б не було надто складним до вимови і яке слід придумати до кінця цього тижня.
ГОЛОСУВАННЯ! — урочисто мовив Доброчесний Рабин, — МИ ПОВИННІ ВИРІШИТИ ЦЕ ГОЛОСУВАННЯМ. Адже ж сказав колись Превелебний Рабин: І ЯКЩО МИ ВІРИМО, ЩО КОЖЕН ДОРОСЛИЙ, ДОБРОПОРЯДНИЙ ТА БЛАГОНАДІЙНИЙ ЧОЛОВІК-ЄВРЕЙ, ПРИ ПОВНОМУ РОЗУМІ Й НЕРУХОМОМУ МАЙНІ, НАРОДЖУЄТЬСЯ З ВЛАСНИМ ГОЛОСОМ, КОТРИЙ МИ МАЄМО ПОЧУТИ, ТО ЧОМУ Б НЕ ПРИСЛУХАТИСЯ ДО ВСІХ НИХ?
Наступного ранку перед Правостійною Синагогою виставили урну для голосування, а всі
визнані достойними чоловіки вишикувалися уздовж лінії, котра ділила світ на єврейське та людське. Біцль Біцль Р. пропонував голосувати за «Достаткополь»; філософ-декадент Пін-час Т. — за назву «Капсула Часу, Повна Пилу і Струн». Доброчесний Рабин віддав свій голос за «ПОСЕЛЕННЯ БЛАГОЧЕСТИВИХ ПРИ-ХОЖАН ПРАВОСТІЙНОЇ СИНАГОГИ ТА БЕЗІМЕННИХ ПРИЗЕМЛЕНИХ, З КОТРИМИ ЖОДЕН ДОБРОЧИННИЙ ЄВРЕЙ НЕ ПОВИНЕН МАТИ НІЧОГО СПІЛЬНОГО, ЯКЩО ТІЛЬКИ НЕ ОБЕРЕ ГАРЯЧУ ТОЧКУ ЗА МІСЦЕ СВОГО ЛІТНЬОГО ВІДПОЧИНКУ».
Божевільний поміщик Соф'ювка, котрий мав досить вільного часу й не мав чого робити, викликався охороняти урну впродовж усього пополудня, а ввечері мусив завести її до Львова. До ранку все було вирішено: за двадцять три кілометри на південний схід від Львова і за чотири кілометри на північ від містечка Кілки, випнувшись на польсько-українському кордоні, як тафля на паркані, на картах виник населений пункт Соф'ювка. Нова назва, хоч як це не сумно звучало для всіх зацікавлених у громаді, була оголошена офіційною і незмінною. Поселення мало називатися так аж до кінця свого існування.
Звісно ж, у самій Соф'ювці ніхто свого містечка Соф'ювкою не називав. До появи цієї безчесною назви цей населений пункт узагалі ніхто ніяк не називав. А тепер, коли трапилася така халепа — і містечко назвали іменем того тупоголового невігласа — мешканці ніяк не називали своє поселення навмисно. Деякі навіть називали його Не-Соф'ювка і продовжували так робити й тоді, коли містечко пізніше отримало нову назву.
Доброчесний Рабин скликав людей для ще одного волевиявлення. МИ НЕ МОЖЕМО ЗМІНИТИ ОФІЦІЙНУ НАЗВУ, — сказав він, — ПРОТЕ МИ ПОВИННІ МАТИ ЩЕ ОДНУ ДЛЯ ВЛАСНИХ ПОТРЕБ. Оскільки ніхто, окрім нього, не був певен, що таке ці потреби — А раніше в нас були власні потреби? А якою є моя потреба серед наших потреб? — ще один тур голосування видавався просто необхідним. Урну для бюлетенів знову виставили біля Правостійної Синагоги і цього разу її стерегли близнючки Доброчесного Рабина.
Хворий на артрит слюсар Їтцак В. голосував за «Прикордонне». Адвокат Ісаак М. за «Громадоправ'я». Лілла Ф., спадкоємиця найпершого Приземленого, котрий зрікся книги, переконала близнючок дозволити їй вкинути до урни листок з написом «Пінчас». (Близнючки також голосували: Ханна за «Кана», а Кана за «Хан-на».)
Того ж вечора Доброчесний Рабин перерахував бюлетені. Становище ускладнилося, оскільки кожна назва отримала по одному голосу: Малий Луцьк, ПРАВОСТІЙНЕ, Нова Обіцянка, Лінія Помилок, Джошуа, Замок-і-Ключ… Розуміючи, що все зайшло надто далеко, Рабин вирішив, розважаючи при цьому, як би вчинив у такій ситуації Бог, вибрати один із папірців навмання й найменувати містечко так, як буде на ньому написано.
Прочитавши цидулку, він кивнув, бо упізнав знайомий почерк. ЯНКЕЛЬ ЗНОВУ ПЕРЕМІГ, — промовив Рабин, — ЯНКЕЛЬ НАЗВАВ НАШЕ ПОСЕЛЕННЯ ТРОХИМБРОДОМ.