home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



МОЇ ЧУДОВІ СЛУГИ

Корабель, що мене врятував, плив до столиці Туреччини.

Італійці, серед яких я тепер опинився, відразу побачили, що я людина неабияка, і запросили мене залишитись на кораблі разом з ними. Я погодився, і через тиждень ми причалили до турецького берега.

Турецький султан, дізнавшись, що я прибув, звичайно, запросив мене обідати. Він зустрів мене на порозі свого палацу і сказав:

– Я щасливий, що можу вітати вас у своїй старовинній столиці, мій любий Мюнхаузене! Сподіваюся, що ви при доброму здоров'ї? Я знаю всі ваші великі подвиги, і мені хотілось би доручити вам одну важку справу, з якою не впорається ніхто, крім вас, бо ви найрозумніша і найспритніша людина на землі. Чи не змогли б ви не гаючись виїхати до Єгипту?

– Залюбки! – відказав я.– Я так люблю мандрувати, що ладен хоч зараз на край світу.

Султанові моя відповідь дуже сподобалася, і він дав мені доручення, яке на віки вічні має залишитись таємницею для всіх, і тому я не можу розповісти, про що саме йшлося. Так, так, султан довірив мені велику таємницю, бо він знав, що я – найпевніша людина в усьому світі. Я вклонився і негайно рушив у дорогу. Тільки я від'їхав від турецької столиці, як мені назустріч трапився маленький чоловічок, що незвичайно швидко біг. До кожної його ноги було прив'язано по важкій гирі, і все-таки він летів, як стріла.

Пригоди барона Мюнхаузена

– Куди ти? – спитав я його.– І навіщо ти поприв'язував до ніг гирі? Адже вони заважають бігти!

– Три хвилини тому був я у Відні,– відказав, не спиняючись, чоловічок,– а зараз іду до Константинополя пошукати собі якоїсь роботи. А гирі причепив до ніг, щоб не бігти занадто швидко, бо квапитись мені нема куди.

Дуже сподобався мені цей незвичайний скороход, і я взяв його до себе на службу. Він охоче пішов за мною.

Другого дня ми помітили при самісінькій дорозі чоловіка, що лежав, приклавши вухо до землі.

– Що ти тут робиш? – спитав я його.

– Слухаю, як у полі росте трава! – відповів він.

– І чуєш?

– Ще й як! Мені це заіграшки!

– Коли так, іди до мене на службу, приятелю! Твої чуйні вуха можуть прислужитися мені в дорозі. Він погодився, і ми рушили далі. Невдовзі я побачив мисливця з рушницею в руках.

– Послухай,– звернувся я до нього,– в кого це ти стріляєш? Ніде не видно ні звіра, ні птиці.

– На даху дзвіниці у Берліні сидів горобець, і я влучив йому просто в око.

Ви знаєте, як я люблю полювання. Я обняв стрільця-молодця і запросив його до себе на службу. Він радо рушив за мною.

Минувши чимало країн і міст, ми під'їхали до великого лісу. Дивимося – край дороги стоїть велетенський на зріст чоловік, і в руках у нього шнур, який він накинув петлею на весь ліс.

– Що це ти тягнеш? – спитав я його.

– Та бач, дров треба нарубати, а сокира в мене дома лишилася, – сказав він.– Отож я хочу обійтися якось без сокири.

Він смикнув за шнур, і величезні дуби, немов билиночки, підскочили догори й попадали на землю.

Я, звісно, не пошкодував грошей і мерщій узяв цього силача до себе на службу.

Коли ми приїхали до Єгипту, знялася така страшенна буря, що всі наші карети й коні перекидом полетіли по дорозі.

Вдалині ми побачили сім вітряків, що махали крилами, як несамовиті. А на узгір'ї лежав чоловік і затуляв свою ліву ніздрю пальцем. Побачивши нас, він чемно мене привітав, і за мить буря втихла.

– Що ти тут робиш? – спитав я.

– Кручу вітряки своєму господареві, – одказав він.– А щоб вони не поламалися, я дму не дуже: лише з однієї ніздрі.

“Цей чолов'яга стане мені в пригоді”,– подумав я і припросив його їхати зі мною.


У РИБЯЧОМУ ЧЕРЕВІ | Пригоди барона Мюнхаузена | КИТАЙСЬКЕ ВИНО