home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



КИТАЙСЬКЕ ВИНО

В Єгипті я швидко виконав усі султанові доручення. Моя спритність допомогла мені й цього разу. Через тиждень я з своїми незвичайними слугами повернувся до турецької столиці.

Султан зрадів, що я повернувся, і дуже хвалив мене за мої успіхи в Єгипті.

– Ви розумніші за всіх моїх міністрів, любий Мюнхаузене! – сказав він, міцно тиснучи мені руку.– Приходьте до мене сьогодні обідати!

Обід був дуже смачний – та ба! – на столі не було вина, бо туркам за їхніми законами заборонено пити вино. Мені стало невесело, і султан, щоб утішити мене, повів мене по обіді до свого кабінету, відімкнув потайну шафу й дістав пляшечку.

– Такого чудового вина ви не куштували зроду, мій любий Мюнхаузене! – сказав він, наливаючи мені повну склянку.

Вино й справді було добряче. Але я, ковтнувши трохи, сказав, що в Китаї у китайського богдихана Фу Чана вино ще й краще.

– Мій любий Мюнхаузене! – вигукнув султан.– Я звик вірити кожному вашому слову, бо ви найправдивіша людина на землі, але присягаюсь, що оце ви кажете неправду: кращого вина не буває!

– А я вам доведу, що буває!

– Мюнхаузене, ви верзете дурниці!

– Ні, я кажу щиру правду і обіцяю рівно за годину привезти вам із богдиханового льоху такого вина, проти якого ваше вино – кисла юшка!

– Мюнхаузене, отямтеся! Я завжди мав вас за найправдивішу людину на землі, а це бачу, що ви несусвітній брехун.

– Коли на те пішло, я хочу, щоб ви пересвідчились негайно, правду я кажу чи ні.

– Згода! – відповів султан.– Якщо до четвертої години ви не привезете мені з Китаю пляшку найкращого в світі вина, я звелю відрубати вам голову.

– Чудово! – вигукнув я.– Я приймаю ваші умови. Але якщо до четвертої години це вино буде у вас на столі, ви віддасте мені стільки золота з своєї комори, скільки піднесе одна людина.

Султан погодився. Я написав китайському богдиханові листа і попросив його подарувати мені пляшку того самого вина, яким він частував мене три роки тому.

“Якщо ви відмовите мені в моєму проханні,– писав я,– ваш друг Мюнхаузен загине від руки ката”.

Коли я скінчив писати, було вже п'ять хвилин на четверту.

Я гукнув свого скорохода і послав його до китайської столиці. Він одв'язав гирі, що висіли в нього на ногах, узяв листа і миттю зник з очей.

Я повернувся до султанового кабінету. Чекаючи скорохода, ми випили до дна почату пляшку.

Вибило чверть на четверту, потім пів на четверту, потім три чверті на четверту, а мого скорохода не було.

Мені зашкребло на душі, надто коли я помітив у султанових руках дзвіночок, в який він мав подзвонити й покликати ката.

– Дозвольте мені вийти в сад подихати свіжим повітрям! – сказав я султанові.

– Будь ласка! – відповів султан, якнайлюб'язніше всміхаючись.

Але, виходячи в сад, я помітив, що за мною назирці йдуть якісь люди, не відступаючи від мене й на крок.

Це були султанові кати, ладні щомиті накинутися на мене і зрубати мою бідну голову.

У розпачі я глянув на годинник. За п'ять хвилин четверта. Невже мені лишилося жити тільки п'ять хвилин? О, це занадто жахливо! Я покликав свого слугу – того самого, що слухав, як росте в полі трава,– і спитав його, чи не чує він – не тупотить мій скороход. Він приклав вухо до землі і сказав мені, на моє безголів'я, що ледащо скороход заснув!

– Заснув?!

– Атож, заснув. Я чую, як він хропе десь далеко-далеко. У мене від жаху підламались ноги. Ще хвилина – і я загину безславною смертю.

Я гукнув другого слугу, того самого, що цілився у горобця, й він умить виліз на найвищу вежу і, ставши навшпиньки, почав зорити вдалину.

– Ну що, бачиш поганця? – спитав я, задихаючись від люті.

– Бачу, бачу! Розлігся на моріжку під дубом неподалік від Пекіна і хропе... А поруч нього пляшка... Ну постривай, я тебе розбуджу!

Він вистрелив у вершечок того дуба, під яким спав скороход.

Жолуді, листя й гілля посипалися на сонька і збудили його.

Скороход підхопився, протер очі і кинувся бігти, як тороплений.

До четвертої години лишалося всього півхвилини, коли він ускочив до палацу з пляшкою китайського вина.

Можете собі уявити, як я зрадів!

Скуштувавши вина, султан у захваті вигукнув:

– Любий Мюнхаузене, дозвольте мені сховати цю пляшечку десь далі від вас. Я хочу випити її сам. Я й не думав, що на світі буває таке солодке і смачне вино.

Він замкнув пляшку в шафі, а ключі від неї поклав собі до кишені і наказав мерщій покликати скарбника.

– Я дозволяю своєму другові Мюнхаузену взяти з моїх комор стільки золота, скільки здужає піднести одна людина,– сказав султан.

Скарбник низько вклонився султанові й повів мене в палацове підземелля, ущерть повне коштовностей.

Я покликав свого силача. Він узяв собі на плечі все золото, що було в коморах у султана, і ми побігли до моря. Там я найняв величезний корабель і з горою навантажив його золотом.

Піднявши вітрила, ми заквапилися вийти в море, поки султан не схаменувся й не відняв у мене своїх скарбів.


МОЇ ЧУДОВІ СЛУГИ | Пригоди барона Мюнхаузена | ГОНИТВА