home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



СЕРЕД БІЛИХ ВЕДМЕДІВ

Мої друзі були щасливі, що я зостався живий. Взагалі, у мене було багато друзів, і всі вони ніжно любили мене. Можете собі уявити, як вони зраділи, коли дізналися, що я не вбитий. Вони давно вважали мене мертвим.

Найдужче радів славетний мандрівник Фіппс, який саме в цей час збирався рушати в експедицію до Північного полюса.

– Любий Мюнхаузене, я в захваті, що можу вас обняти! – вигукнув Фіппс, тільки-но я став на порозі його кабінету.– Ви повинні негайно їхати зі мною як мій найближчий друг! Я знаю, що без ваших мудрих порад мені там не пощастить!

Я, звісно, одразу погодився, і через місяць ми вже були неподалік від полюса.

Одного разу, стоячи на палубі, я помітив удалині високу крижану гору, на якій борюкалися двоє білих ведмедів.

Я вхопив рушницю і скочив з корабля просто на плавучу крижину.

Важко було мені дертися по гладеньких, як дзеркало, крижаних стрімчаках та скелях, щохвилини скочуючись донизу і ризикуючи провалитися в безодню, але, незважаючи на перешкоди, я дістався вершини гори і підійшов майже впритул до ведмедів.

І раптом зі мною скоїлося лихо: збираючись вистрелити, я підсковзнувся на льоду і впав, при чому вдарився головою об лід і тієї ж миті знепритомнів.

Коли через півгодини свідомість повернулися до мене, я ледве не закричав від жаху: величезний білий ведмідь насів на мене і. роззявивши пащу, збирався повечеряти мною.

Рушниця моя лежала далеко на снігу.

А втім, рушниця була тут ні до чого, бо ведмідь усією своєю вагою наліг мені на спину і не давав поворухнутися.

На превелику силу я вийняв з кишені свій маленький складаний ножик і, не довго думаючи, відрізав ведмедеві три пальці на лівій нозі.

Він заревів і на мить випустив мене з своїх страшних обіймів.

Скориставшися з цього, я із звичайною для мене хоробрістю підбіг до рушниці і вистрелив у лютого звіра. Звір так і впав у сніг.

Але на цьому не скінчились мої злигодні: постріл розбудив кілька тисяч ведмедів, що спали на льоду недалеко від мене.

Ви тільки уявіть собі: кілька тисяч ведмедів! Вони всією юрмою посунули на мене. Що я мав робити? Ще хвилина – і мене розшматують люті хижаки. І раптом мені спала блискуча думка. Я схопив ніж, підбіг до вбитого ведмедя, здер із нього шкуру і натяг її на себе. Еге ж, я натяг на себе ведмежу шкуру! Ведмеді обступили мене. Я був певний, що вони витягнуть мене з моєї шкури і роздеруть на клапті. Але вони обнюхували мене і, подумавши, що я ведмідь, мирно відходили один за одним.

Скоро я навчився рикати по-ведмежому і ссав лапу достоту як ведмідь.

Звірі поставилися до мене дуже довірливо, і я вирішив скористатися з цього.

Один лікар розказував мені, що рана в потилицю призводить до блискавичної смерті. Я підійшов до найближчого ведмедя і загнав йому свій ніж просто в потилицю. Я не сумнівався: якщо звір уціліє, він негайно роздере мене. На щастя, моя спроба вдалася. Ведмідь упав мертвий, не встигнувши навіть заревти.

Тоді я вирішив таким же чином спекатися й решти ведмедів. Це мені було не так-то й важко зробити. Хоч вони бачили, як падали їхні товариші, але оскільки мали мене за ведмедя, то й не могли здогадатися, що їх убиваю я.

За якусь там годину я забив кілька тисяч ведмедів.

Вчинивши цей подвиг, я повернувся на корабель до свого приятеля Фіппса і розповів йому все.

Він дав мені сотню дебелих матросів, і я повів їх на крижану. Вони оббілували убитих ведмедів і перетягли ведмежі туші на корабель.

Туш було так багато, що корабель не міг рушити далі. Нам довелося повернутися додому, дарма що ми не доїхали до місця свого призначення.

Ось чому капітан Фіппс так і не відкрив Північного полюса.


ЛЮДИНА-ЯДРО | Пригоди барона Мюнхаузена | ДРУГА ПОДОРОЖ НА МІСЯЦЬ