home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Нуль-нуль на користь Росії

Переговори державних делегацій в Одесі • Референдум у Криму — шлях до громадянської війни • Командування ЧФ іде... в політику • Касатонов: призовників з України на ЧФ не приймати! • Переговори в Дагомисі — холостий постріл

Головні документи, на які збиралася спиратися українська делегація, — це правові акти та угоди, чинні в межах СНД. Згідно з цими документами, Україна готувалася відстоювати ту частину Чорноморського флоту, що дислокувалася в її портах, і відмовитися від кораблів, які перебували в Грузiї та Росії.

Своє слово щодо ЧФ готувався сказати і український парламент. Депутатам роздали проект заяви Верховної Ради України “Про створення зони, вільної від ядерної зброї, в районі Чорного моря і проголошення Чорноморського басейну зоною миру”. В цьому документі містився заклик до Генеральної Асамблеї та Генерального секретаря ООН підтримати ідею створення без’ядерної зони. Цим українські парламентарi хотіли вибити з рук російської сторони її головний козир, а саме: твердження про те, що на озброєнні ЧФ є ядерна зброя, а тому він стратегічний.

Позицію російської сторони висловив маршал Євген Шапошников, який заявив, що Україна може розраховувати, за його даними, відсотків на двадцять, а все інше треба віддати до Об’єднаних Збройних Сил СНД. На це одразу надійшла заява міністра оборони України Костянтина Морозова: “Які ВМС необхiдні нашій державі для надійного захисту морських рубежів, вирішувати Україні” (“Народна Армія”, 12 квітня 1992 р.).

Проте підготовка до переговорів ішла в усіх напрямах. Щоб перешкодити масовому складанню присяги на вірність народові України моряками і не допустити створення ВМС, адмірал Касатонов сам вирішив побувати в основних з’єднаннях. Про те, як це відбувалося, доповів у своїй телеграмі начальникові штабу Збройних Сил України тодішній виконуючий обов’язки начальника штабу ВМС капітан 2-го рангу Ю. Шалит: “Починаючи з 13 квітня, командувач ЧФ запровадив нову форму обробляння офіцерського складу. Він почав брати участь у командирських обідах на кораблях і в частинах. 13 квітня обідав з офіцерами ПКР “Москва”, 14 квітня — з офіцерами 41-ї бригади ракетних катерів, де закликав офіцерів не присягати народові України”.

Одночасно з підготовкою до переговорів загострювалась і обстановка в Криму. На 5 травня було намічено проведення сесії Верховної Ради Республіки Крим, де планувалося розглянути питання про референдум. Це могло в зародку змінити підхід до розв’язання проблеми флоту. Тому неважко було припустити, що намічувані переговори нічого не дадуть, російська сторона зробить усе, щоб спершу дочекатися референдуму в Криму, а після цього проблема ЧФ може відпасти сама собою, бо три чверті флоту розташовувались на території півострова.

29—30 квітня в Одесі на переговорах державних делегацій України та Російської Федерації, очолюваних відповідно першим заступником голови Верховної Ради Василем Дурдинцем та заступником голови Верховної Ради Російської Федерації Юрiєм Яровим, було підписано Спільне комюніке. Сторони доручили робочій групі розробити принципи підготовки угоди між двома державами про Чорноморський флот і закликали дотримуватися мораторiю на будь-які односторонні дії, що ускладнять обстановку. Делегації Російської Федерації було передано проект заяви Верховної Ради України про створення зони, вільної від ядерної зброї, в районі Чорного моря та оголошення Чорноморського басейну зоною миру. Було досягнуто і попередньої домовленості про проведення наступної зустрічі в Дагомисі.

Такий рахунок — 0 : 0 на переговорах був на користь ЧФ, тобто Росії, що не поспішала з рішеннями, бо сподівалася на зміну політичної ситуації в Криму після референдуму.

Ці припущення справдилися 5 травня. На сесії Верховної Ради Криму було ухвалено Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим — незалежної суверенної держави, на території якої чинні тільки її закони. Цей акт набув би чинності, якби його схвалили на референдумі, який намітили провести 2 серпня 1992 року. В бюлетень для таємного голосування включалися такі запитання: “Ви за незалежну Республіку Крим в союзі з іншими державами?“, “Ви затверджуєте Акт про проголошення державної самостійності Республiки Крим?“

Такі рішення були першим кроком до громадянської війни. Депутати Євпаторійської та Феодосійської міськрад і Красноперекопської, Джанкойської та Чорноморської райрад вирішили в разі перемоги прихильників незалежного Криму створити Таврійську область у складі України.

З огляду на таку ситуацію, Верховна Рада України 13 травня своїм рішенням зобов’язала парламентарів Криму до 20 травня відмінити Акт про державну самостійність Криму та референдум про його незалежність. У результаті незаконний акт Верховна Рада Криму 21 травня скасувала, а питання про проведення референдуму відклала до закінчення переговорів про розмежування повноважень між Україною та Кримом.

У ці напружені дні роботи парламентів України та Криму активізувалася й робота двох комісій з питань ЧФ. 12 травня в Севастополь на чергові переговори прибули голови делегацій України та Росії В. Дурдинець та Ю. Яров. Позицію Росії неважко було зрозуміти за висловлюваннями Ю. Ярова, який відзначив, що РФ буде захищати російськомовне населення будь-де на терені Співдружності.

Отож, можна буде виправдати усяке порушення кордонів та втручання у внутрішні справи іншої держави. Щодо інтересів Росії в Криму, то голова російської делегації сказав цілком однозначно, що Росія сюди прийшла і звідси не піде. Тому логічним був висновок Ярова: флот неподільний.

Україна наполягала на тому, щоб у неї був свій флот, а не стратегічний СНД на Чорному морі. Цьому сприяли самі події. На 6 травня з території України вже виведено всю тактичну ядерну зброю, а це був перший крок до того, щоб регіон Причорномор’я став без’ядерним. З Чорноморського флоту також було вивезено ядерну зброю, і це остаточно вибило ґрунт з-під ніг у адмiралів, які доводили стратегічне значення флоту.

Проте серйознішим документом, який мав значний вплив як на хід підготовки до чергових переговорів у Дагомисі, так і на підсумки їх, стала ухвалена 21 травня 1992 року Постанова Верховної Ради Російської Федерації “Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР про зміну статусу Криму, прийнятих 1954 року”. В ній було відзначено, що Постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954 року “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР” визнана такою, що “була не чинна з моменту ухвалення”.

22 травня російський парламент зробив заяву українському парламентові, в якій зазначалося: “Ми ні в якому разі не маємо на меті висувати будь-які територіальні претензії до України”. Уточнення істотне, проте документ щодо Криму, звичайно, не міг не вплинути на настрої чорноморців. Він вніс ще більшу плутанину в голови тих, хто робив свій вибір: залишитись на ЧФ чи перейти до ВМС.

Командування Чорноморського флоту цими днями повністю пішло у велику політику і сказало своє слово щодо проблеми Криму. Військова рада флоту виступила з заявою, де висловлювала підтримку референдумові та процесам, спрямованим на здобуття Кримом державної самостійності” (“Флаг Родины”, 19 травня 1992 р.).

До розв’язання політичних питань усе більше і більше втягувався офіцерський склад. 29 квітня загальнофлотські збори офіцерського складу ЧФ обрали координаційну раду. 5 травня відбулося перше засідання координаційної ради офіцерських зборів Чорноморського флоту. Початкові спроби її голови капiтана 1-го рангу Валерiя Володiна бути незалежним у своїй роботі й займатися переважно соціальними питаннями були нетривалі. Незабаром координаційна рада стала політичним важелем у руках командувача флоту.

Через нерозв’язану проблему флоту створювалася парадоксальна ситуація. Україна з 1992 року повністю фінансувала Чорноморський флот. 250 мільйонів карбованців, направлених Росією на початку року на утримання флоту, було “заморожено” в українському банку, а потім вони пішли на соціальні потреби чорноморців. Командування ЧФ підкорялося тільки наказам російського військового відомства. А матроси, які йшли на флот за призовом, були переважно з України. Так, за час весняного призову 1992 року на флот прийшло 1768 юнаків з Росії та 6382 — з України.

Така різниця не випадкова. Україна хотіла призвати на ЧФ тільки своїх громадян, але командування ВМФ Росії та Чорноморського флоту здійснило акцію доставки новобранців з Новоросійська морем і подбало про те, щоб укомплектувати ними основні бойові з’єднання. Начальник управління мобілізації та комплектування Головного штабу Збройних Сил України генерал-майор А. Паламарчук 22 травня доповів із Севастополя в Київ: “За вказівкою командування ЧФ ведеться робота з відбору призовників російської національності для укомплектування бригади морської піхоти”.

Про те, як здійснювалася доставка новобранців на ЧФ з Росiї, свідчить безліч телеграм, які надіслав також генерал-майор Паламарчук міністрові оборони та начальникові Головного штабу Збройних Сил України. Ось лише деякі з них:

“... Повністю виключити спробу часткового комплектування сил ЧФ, що базуються на території України, громадянами Росії вважаємо неможливим. У Новоросійську залишається готовий до роботи пункт прийому молодого поповнення на ПРТБ-13... з пропускною спроможністю до 600 осіб на добу.”

“8 червня міністр оборони Росії Грачов поставив завдання Касатонову почати реалізацію плану “Мала Земля” — перекидання молодого поповнення на Чорноморський флот з Росії через Новоросійськ.“

Але після цієї команди, як сказано в наступній телеграмі, “Касатонов віддав розпорядження закрити ворота 15-го флотського екіпажу і припинити прийом молодого поповнення з України”.

11 червня о 18.30 до Севастополя прибула команда призовників з Росії — 103 юнака на дослідницькому судні “Фаддей Беллинсгаузен”. Прохід судна українські морські прикордонники не виявили. У порту Новоросійська, як повідомлялося в телеграмі, під завантаженням стояли плавбаза 874, гідрографічне судно “Память Меркурия”, великий десантний корабель-151 та інші.

Щоб зупинити незаконну акцію, міністр оборони України генерал-полковник К. Морозов надіслав адміралу І. Касатонову телеграму, в якій повідомляв, що “згідно з законодавством України та домовленістю між країнами СНД у Мінську, всі військові формування на території України комплектуються молодим поповненням — громадянами України”. Оскільки Збройні Сили України не входять до складу Об’єднаних Збройних Сил, говорилося в телеграмі, то на них “не можуть поширюватися встановлені квоти для комплектування флоту призовниками інших держав”.

Ця телеграма залишилася без відповіді. Касатонов продовжував перевозити новобранців з Новоросійська. Тоді генерал-полковник К. Морозов та голова Держкомкордону — командувач прикордонвійськ України генерал-полковник В. Губенко надіслали спільну телеграму командувачу ЧФ: “...По факту неправомірного переміщення через державний кордон України із Росії військового контингенту поінформовано Генерального прокурора України з клопотанням про проведення розслідування та порушення кримінальної справи”.

Кримінальну справу на Касатонова так і не було заведено.

А на флоті в ті дні офіцери та мічмани з надією на вирішення проблем, що виникли, чекали зустрічі двох сторін у Дагомисі. Вона, зрозуміло, не була безрезультатною. 23 червня 1992 року було підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією про дальший розвиток міждержавних відносин. Проте більше ясності щодо долі Чорноморського флоту не стало. Сторони в зв’язку з формуванням своїх збройних сил тільки підтвердили важливість продовження переговорів щодо створення на Чорному морі ВМФ Росії та ВМС України на базі Чорноморського флоту. Вони погодилися “на договірній основі використати існуючу систему базування та матеріально-технічного забезпечення”.

Потім, на своїй прес-конференції, міністр оборони України Костянтин Морозов докладніше пояснив нашу позицію: в Дагомисі йшлося лише про тимчасову передачу частини бойових кораблів, щоб створити ВМФ Росії. Їхнє перебування має бути тимчасовим, відповідно до спеціальної угоди, в якій буде передбачено і розрахунки, і час перебування, і порядок вирішування всіх питань після закінчення строку дії.

Цим планам не судилося збутися. Обставини змінилися.


Севастополь у квітні 1992 року | Анатомія неоголошеної війни | Репресії по-Касатоновському