Про тих, хто зневажає плоть

До тих, хто зневажає плоть, хочу я мовити слово своє. Не переучуватись і переучувати мають вони, а лише розпрощатись із власною плоттю — отож, заніміти.

«Я — плоть і душа», — так каже дитина. І чом би не брати прикладу з дітей?

Та пробуджений, навчений мовить:

— Я — тільки плоть і ніщо інше, а душа — просто слово для означення чогось у плоті.

Плоть — це великий розум, множинність з однією суттю, війна і мир, отара й пастух.

Твій невеличкий розум — теж знаряддя твоєї плоті, брате мій; це невеличке знаряддя, цю іграшку свого великого розуму ти називаєш «духом».

«Я», — кажеш ти і дуже пишаєшся цим словом. Та ще більше за нього те, у що ти не хочеш вірити, — твоя плоть з її великим розумом; вона не каже «я», а творить його.

Що відчуває свідомість, що пізнає дух, те ніколи не має в собі завершення. Та свідомість і дух хотіли б тебе переконати, що вони — завершення всіх речей; такі вони марнославні.

Свідомість та розум — це знаряддя й іграшки; за ними стоїть ще «саме». «Саме» шукає й очима свідомості, прислухається й вухами духу.

«Саме» завжди прислухається і шукає — порівнює, підкоряє, завойовує, руйнує. «Саме» владарює і є володарем навіть над «я».

За твоїми думками і відчуттями, брате мій, стоїть могутній повелитель, незнаний мудрець — його звати «саме». У твоїй плоті живе він, він і є твоя плоть.

Розуму більше у твоїй плоті, ніж у твоїй вищій мудрості. І хто знає, нащо твоїй плоті твоя вища мудрість?

Твоє «саме» сміється з твого «я» та з його гордих вихваток. «Що мені ті вихватки й злети думки? — каже воно до себе. — Це — шлях манівцями до моєї мети. Я — це повідок для “я”, від мене йдуть ідеї його».

«Саме» промовляє до «я»: «Тут відчуй біль!» І ось «я» страждає і думає, як перестати страждати, — і власне для цього воно й повинно думати.

«Саме» промовляє до «я»: «Тут відчуй радість!» І ось «я» радіє і думає, як би радіти іще частіше — і власне для цього воно і повинно думати.

До тих, хто зневажає плоть, хочу я мовити слово. Те, що вони зневажають, — предмет їхньої уваги. То що ж створило увагу й зневагу, цінність і бажання?

Творче «саме» створило собі увагу й зневагу, створило радість і горе. Творча плоть створила собі дух як опору свого бажання.

Навіть у своїй глупоті й зневазі, ви, хто зневажає плоть, ви служите власному «самому». Я кажу вам: ваше «саме» хоче вмерти і відвертається від життя.

Та вже не в змозі воно робити того, до чого найбільше прагне: творити вище за себе. Цього йому хочеться понад усе, в цьому увесь його запал.

Але воно вже спізнилося — і ось ваше «саме» хоче загинути, ви, хто зневажає плоть.

Загинути хоче ваше «саме», і тому ви почали зневажати плоть! Бо неспроможні вже творити вище за себе.

І тому ви гніваєтесь на життя і на землю. Неусвідомлена заздрість проглядає у косому погляді вашої зневаги.

Я вашим шляхом не піду, ви, хто зневажає плоть! Ви для мене — не міст для надлюдини!..

Так сказав Заратустра.