на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



у якому певні події з періоду, що безпосередньо передував Великодню 1428 року, згадують учасники, очевидці та хроністи. І знову невідомо, кому вірити.


Ім’я моє, Святий Трибунале, — брат Зефірин. З кам’янецького кляштору цистерціанського ордену. Прошу велебних отців вибачити мені сконфуженість, се ж бо, як-не-як, перший раз перед Курією стаю… Хоч і йно для того, аби скласти testimonium[248] та все-таки…

Так-так, авжеж, уже переходжу до справи. Значиться, до того, що трапилося в кляшторі того трагічного дня, у Великий Вівтірок Року Божого 1428. І що я на власні очі бачив. І тут під присягою визнаю, хай мені допоможе… Слухаю? По суті? Bene, bene[249]. Уже говорю.

Наші монастирські брати почасти вже повтікали раніше, у суботу перед тією неділею посту, коли Господові співають Judica me Deus[250] — коли-то єретики палили Отмухов, Пачкув і Пом’янув. Заграву тогді вночи на півнебосхилу бачили-смо, а на світанні сонце ледве-ледве потрафило пробитися через дими. Тогді, як я вже був сказав, у декого fraters[251] дух підупав, утікли, стілько йно взявши, скілько у дві руці взяти потрафили. Лютував абат, боягузами їх обзивав, карою Божою страхав, та якби був знав, до чого йому прийдеться, то був би сам перший утік. І я теж, не збрешу перед Святим Трибуналом, був би втік, тілько-от не мав куди. Я з народження ломбардець, з міста Тортони, а прибув у Шльонськ з Альтенцелле, найперш до Любйонжа, а з любйонжського кляштору потрапив до Кам’янця… Га? Від теми не відходити? Bene, bene, уже підходжу. Уже говорю, як воно було.

Незабаром post dominican Judica quadragesimalen чуємо від утікачів: відступили геть єретики, пішли кудись на Гродкув. Ну то всім зразу полегшало, гайда до костелу, перед вівтар, гуп ницьма на підлогу, gratias tibi, Domine, дякуємо тобі, великий Боже. Аж тут знову крик, вереск: кажуть, ідуть нові прихильники Гуса-сатани, Сиротами звані, йдуть від Клодзька. Бардо вогнем попалили, уже вдруге, другий раз сей нещасний град палять. У нас зразу надія — а ну як боком пройдуть, може, на Франкенштейн підуть, головним вроцлавським трактом, може, не захочеться їм на Кам’янець повертати. Тож гайда до костелу, і нумо молитися за це: Sancta Maria, Mater Christi, Sancta Virgo virginum, libera nos a malo, sancte Stanislaus, sancta Andrea, orate pro nobis…[252] Але ніц не дали наші молитви, видко, зажадав нас Господь випробувати, як Гіоба, аби ми… Ага, так, знаю. Не відходити від теми.

Ну то скажу коротко: така була тема, що ввірвалися пекельники до кляштору рихтик у Великий Вівтірок. Увірвалися раптом, як грім з ясного неба, через мури перелізли, браму вивалили, ти не встиг peccatores te rogamus[253] крикнути, а їх уже ціла юрма була всередині. І ну бити! Страхіття! Sanctus Deus, sanctus fortis, sanctus immortalis, miserere nobis…[254] Брата Адальберта списом прохромили, брата Пія — мечами, як святого Діонісія… Брат Матвій з арбалета був застрелений, з інших багато graviter vulneratis…[255] А гусити, най їх Бог покарає, давай корови виганяти з обори, пацята з хліва, овечки… Усіх забрали, до єдиної… Тьху, пся їхня мати, мало, що haeretici[256], то до того ще й latrines et fures[257]! З костелу повиносили начиння, раки, мантії, ризи, великий срібний хрест, дари, свічники… Ніц не лишили. Нас, хто живий лишився, зігнали у двір, під мур. Прийшов вожак тої зграї, морда паскудна, видко, що єретик, звали його Кралович, з ним другий, якийсь Колда. Кличуть хлопів. Бо тра Святому Трибуналу знати, що з тамтими гуситськими чехами й тутешні хлопи йшли, безбожники, відступники. Наказує їм єретик Кралович, так, мовляв, і сяк, ну ж бо, покажіть, котрі тут монахи люд гнобили, зара туйка буде суд. Зара тих-во вгодованих кровопивців — то він про нас так — будемо карати. А ті хлопські Юди тут-таки на брата Матерна показують — о, той-во гнобив. Воно-то й правда, що суворий бував до кметів фратер Матерн, завжди казав, що rustica gens optima flens {45}. Ну то йому й було. Витягай його, ціпами до смерті забили, злочинці. Зразу після того celerarius[258] Шолер був убитий, хлопи його показали, бо дівок мацав, та й за хлопчаками, бувало, гасав… Після нього custos[259] Венцель, брат Егідій, брат Лаврентій… Крик, стогін, благання, удари, кров бризкає, ми на коліна, у плач, ab ira tua, ab odio et omni mola voluntate libera nos, Domine[260]

Як воно було з отцем абатом, питаєте? Уже говорю. Уже гусити відходити збиралися, коли забіг один такий паничик, світловолосий, удатний, але око зле, гримаса на вустах… Казали на нього Реневан. Ніяк ні, велебний отче, не помиляюся, добре-м чув: Реневан. На хрест можу присягнути… Отож сей Реневан цап отця абата за рясу. Се, кричить, Миколай Каппіц, кам’янецький абат, найгірший кривдник люду, лайдак, доносій та інквізиторський… кгм-кгм, вибачте… інквізиторський собака.

А до абата нахилившись, пам’ятаєш, каже, і зубами скрипить, Аделю, сучий сину? Що ти її в Зембицях за сто дукатів у чаклунстві звинуватив? На смерть видав? Тепер за се заплатиш. Згадай Аделю по дорозі до пекла, підлий попе. Так абатові казав, перш ніж витягнув його на двір. Добре-м чув. Кожнісіньке слово. На хрест можу присягнути…

Вертаючи до теми: затовкли абата Каппіца. Палками били, сокирами… Той Реневан не бив. Йно стояв і дивився.

І то вже все, що тогді трапилося, святий Трибунале, того Великого Вівтірка Року Божого 1428. Правду я туйка сказав, цілу правду й тілько правду, хай поможе мені Бог. Підпалили єретики наш костел і наш кляштор. Попідкладали вогонь під стодоли, під млин, під пекарню, під бровар. І пішли, а по дорозі Радковиці спалили, наше кляшторне село. А з нас, хто живий лишився, перш ніж піти, ряси поздирали. Тогді ще не знали-сьмо, нащо се роблять. То тілько пізніше стало відомо. Тогді, як сі розбійники на Франкенштейн напали…



* * * | Божі воїни | * * *