home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2

Новина приголомшила: Ліка виходить заміж. Ліза була впевнена, що женихів у дочки немає, аж тут раптом така несподіванка! До того ж, як з'ясувалося, вона не знає навіть прізвища майбутнього чоловіка — лише ім'я та місце роботи. Лізі довелося терміново засісти за телефон. Зітхнула з полегшенням лише тоді, коли через знайомих довідалася, що Денис Володимирович Северин — людина забезпечена, порядна, перспективна, до того ж — колега, закінчив той самий інститут, що й вона, а тепер успішно працює в рекламному бізнесі. Отже, не мисливець ані за грошима, ані за авторитетом батька нареченої.

— Ти хоч розумієш, що так не робиться? — запитала Ліза.

— Ти все побачиш сама, — пошепки сказала Ліка, — ти не зможеш не зрозуміти… Я знала, що ВІН має бути саме таким.

— Коли ж ми його побачимо?

— Не знаю. Сама про це думаю. Мені здається, він не схоче одразу йти на оглядини. Він серйозний та дорослий. Я б взагалі просто пішла до нього, та й усе…

— Так ми тобі набридли?

— Ні, але я не хочу ніякого весілля. Мені це байдуже. Я навіть не очікувала, що таке може бути: раз — і все круто змінюється! Мені все одно, де ми житимемо. Я готова їхати за ним, куди завгодно — в будь-яку глушину.

— Я впевнена, що в глушину він тебе не повезе, — посміхнулася Ліза. — Але показати його батькові ти все ж таки мусиш.

— Він татусеві не сподобається…

— Чому ти так вважаєш?

— А він зовсім інший. Він — «барабанщик».

— Тобто? Він що, грає в ансамблі?

— Ні, «барабанщик» — це той, кому все «по барабану». Він сам сказав.

— Навряд чи… Мені казали, що він — ділова людина…

— Ненавиджу це слово! Розумієш, можна працювати й навіть чогось досягти, але при цьому залишитися «барабанщиком». Це — найвищий пілотаж.

— Ні, не розумію. Отже, й ти йому — «по барабану»?

— Можливо, — спокійнісінько згодилася Ліка, — але це тільки — поки що. Я знаю, він кохатиме мене. Довго-довго. Ось побачиш…

— Дай Боже… Побачимо.

Знайомство відбулося ввечері наступного дня. Вранці було подано заяву до загсу, а після занять в інституті Ліка зателефонувала й повідомила, що веде «нареченого» додому…


предыдущая глава | Ґудзик | cледующая глава