home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2

Звісно, на жодну зустріч я не пішов. Завітав до «Суок» — маленького ресторанчика, який викликав У мене зворушливі дитячі спогади. Він був зроблений у вигляді циркової кибитки, стіни прикрашали малюнки з першого ілюстрованого видання «Трьох товстунів» — . гімнаст Тибул в масці та чорному трико, лікар Гаспар Арнері з ретортою в руці, кумедний учитель танців Раздватрис із ніжно-рожевою порцеляновою лялькою під пахвою та, звичайно ж, дівчинка з дивним іменем Суок, що балансує на кулі. Я присів навпроти цього малюнка, замовив горілку і втупився в блакитно-сірий малюнок. Після третьої чарки (я не закусював) дівчинка на кулі здалася мені об'ємною, а вираз обличчя — живим. У неї були руді кучері й зелені очі, вона сміялася. Після п'ятої чарки я зрозумів, кого вона мені нагадує. Ліку…

Зненацька я подумав, що все одно любив би її! Вона мені випала, як карта, — тоді й тепер. Я вже любив її, коли дізнався, що в Лізи є дитина. Безперечно! Любив би в будь-якому разі й від цього, мабуть, нікуди не подінешся. Отже, так тому й бути! Я любитиму й берегтиму її. І до того ж, якщо Ліза існувала в моєму житті, як фантом — тепер я наблизився до неї в реальності. А це зовсім інше, ніж вдаватися до фантазій. Можливо, це дасть мені змогу перемогти їх, заспокоїтися. Окрім того, я зрозумів, що вона мене не впізнала…

Подумавши про Лізу, я вже не міг зупинитись. Вона майже не змінилася. Навіть більше, вона була з тих жінок, яким вік лише додає шарму. Так, її риси загострилися, і від цього ще промовистіше відбилася на обличчі сутність її вдачі — яскравої, неповторної, досить жорсткої та безкінечно привабливої. Таке обличчя могло бути в Медеї, Медузи Горгони, в Суламіфі. їй пасував кожен рядок з «Пісні пісень», я намагався пригадати, що там мовилося про «мед та молоко під язиком», й мене охоплювало те ж саме тремтіння. Так, вона мене не впізнала. Я був лише епізодом у її житті. Прикро, що так само не було зі мною…

…Суок зійшла зі стіни й всілася навпроти, вона роздвоювалася в моїх очах, від цього її вуста здавалися розмазаними, а очі — розкосими й лукавими.

— Нудьгуємо чи сумуємо? — запитала Суок.

— П'ємо, — відповів я, посуваючи до неї другу чарку й наповнюючи її.

Суок випила майже залпом і відкинулася на стільці, виставивши ноги в чорних панчохах в сіточку. Я простягнув їй сигарети і клацнув запальничкою.

— Будемо дружити? — сказала Суок. — Ти з грошима?

Я поплескав себе по кишені.

— Чудово! — зраділа Суок. — Я тобі подобаюсь?

— Не знаю… Яка різниця?…

— І справді, ніякої! — дужче зраділа Суок: — А ось ти мені подобаєшся. Одразу видно — порядна людина. Тільки не пий більше, а то нічого не вийде.

— І так нічого не виходить, — відмахнувся я.

— Ти хіба імпотент? — сплеснула руками Суок.

— Це ж чому? — не зрозумів я.

— А-а… Тоді все гаразд. У кого зараз виходить? Фігня одна! Ось ти, такий класний мужик, а сидиш сам-один, сумуєш, горілку п'єш. Нудьга! А чого тобі бракує?

Так, мені всього вистачало. У мене була цікава робота, хороша квартира, здорові батьки, студенти, які мене обожнювали, жінки, котрі готові прийти, коли покличу, необтяжлива самотність, насичене минуле. Тепер усе могло набути більшої оригінальності — в мене з'являться дружина, діти, і я, швидше за все, заведу рибок і собаку. Я подивився на Суок.

— У мене все є. Але все нібито не моє…

— Не зрозуміла! — Суок наблизилася, поклала лікті на стіл і втупилася в мене своїми роздвоєними очима.

— Ну… Так буває: життя дало збій на самому початку. Це ніби в комп'ютері — натис не на ту клавішу, й усе зібгалося, пішло незрозумілими знаками.

— Здається, я тебе розумію, — замислилася Суок, — у мене теж було так. Я ці ситуації називаю «Якби не…»

— Тобто?

— Господи! Ну, ось тобі приклад: якби мене не трахнули у восьмому класі, я б зараз… припустімо, сиділа у твоєму офісі й пудрила мізки твоїм бізнесменам. Є в тебе така посада?…

— Приблизно…

— От бачиш! А скільки таких «якби» є в кожного з нас! Так що ж тепер — помирати?!

Вона мала рацію. її розмазані вуста проголошували істину, вона здавалася мені доброю феєю, що зійшла зі своєї облупленої кулі. З ресторану ми вийшли разом. Я не хотів приводити її до себе, зняв номер у готелі. Посеред ночі, коли вона спала, я тихо пішов, залишивши на ліжку гроші. Це була не Суок.

Я розумів, що з цього моменту доля підкинула мені ще одне «якби не…», але воно, швидше за все, стосувалося Ліки: якби позавчора я не побрів за нею…


предыдущая глава | Ґудзик | Перший монолог Ліки