home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



1

…Я відверто заздрю людям, що дивляться на світ широко розплющеними очима. їх усе дивує, все викликає бурхливий захват. У мені ж давно не було довірливості до світу. Помиті зі спеціальним шампунем історичні вулички Європи подобалися б мені більше у своєму первісному вигляді — із запахом нечистот, що виливаються з вікон, та випаруваннями продуктів людської життєдіяльності.

Світ взагалі став занадто бутафорським. «Потьомкінські поселення» — ніщо порівняно з розмахом цієї бутафорії. В Єгипті — цій загадковій країні, яку поглинули хвилі часу, — заповзяті «бедуїни», відсидівши певний час біля своїх яток, увечері одягають лахи, обмотують голови «арафатками» і у своїх джипах мчать у серце пустелі, щоби розіграти перед ошелешеною публікою виставу з життя своїх древніх предків, у Фінляндії сиві бабусі, святкуючи ювілей Сибеліуса, одягаються в зворушливі широкі спідниці з шелесткої тафти й смугасті панчохи, щоб виконати біля пам'ятника композитору хорали — все для тих самих туристів…

За останні три роки я багато їздив і все частіше зі щемом згадував гори та ліси Західної України. Що там нині? Невже «зелений туризм» перетворив їх на такий самий театр і покинуті колиби на полонинах — тільки декорація?

Та хоч би що — я любив усе природне. Гумові красуні, створені зусиллями косметологічної промисловості, як і раніше, не приваблювали мене. Природність збереглася в зморшках старих і зворушливих ямочках немовлят. А ще природність була в Ліці. Вона більше не лякала мене, як у перший день знайомства. Засмучувало те, що здибавшись зі мною, вона зовсім покинула навчання, не дотягнувши до останнього курсу. Я не раз умовляв її поновитися в інституті, на що вона відповідала легким порухом плеча й непевною напівусмішкою. Вона жила, як пташка — горобчик, який то весело цвірінькає, то сидить набурмосений, якому геть байдуже, що їстиме завтра. Відверто кажучи, мене це влаштовувало.

У перші місяці нашого дивного шлюбу мене охоплював жах від того, що відбулося. Крім цього, я зрозумів, що зовсім не пристосований для сімейного життя. Не міг приходити додому вчасно, не вмів планувати ‹вікенди» й купувати потрібні речі, не збирався відмовлятися від старих звичок і терпіти не міг звітувати про свої пересування містом. У певний момент я навіть розлютився на Ліку й не міг зрозуміти, як це їй вдалося накинути на мене ретязі? Півроку я щоденно приходив додому опівночі й не завжди тверезий. Навіть тоді, коли мені ХОТІЛОСЯ йти до неї, я змушував себе завертати в «Суок» чи в сауну або взагалі — йшов ночувати до когось у майстерню. Це неподобство тривало доти, доки я раптом зрозумів: це все непотрібне! Адже Ліка жодним чином не протестувала проти моїх проявів свободи та незалежності, не сприймала їх, як бунт і, здається, навіть не розуміла їхнього прихованого змісту. То ж проти чого я мав виступати?!

Вона жодного разу не дорікнула мені, не запитала, де і з ким я був.

Непомітно для себе я заспокоївся, зрозумів, що це не гра, не сіті й не пастка…


Четвертий монолог Ліки | Ґудзик | cледующая глава