home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



5

Люблю вересень. Цього року він був особливо теплим і якимось смачним — повітря, просякнуте запахом кави, під вечір набувало густого листяного аромату із присмаком хризантем. Ліка від'їжджала рано-вранці, з останньою групою. За день до того я домовився з хлопцями, що вони завезуть її приладдя раніше, адже сам у день від'їзду мав купу важливих справ і не зміг би провести її. Отже, Ліці не довелося тягти на собі важкий етюдник.

Вранці ми пили каву і я намагався ввіпхнути їй до рота хоча б шматочок бутерброда, але вона категорично відмовлялася.

— Ну що, власне, відбувається? — запитував я. — Пару тижнів відпочинеш від хати, від мене… Інша б раділа…

— Ніколи не говори так — «інша». Я не знаю, що робили б інші, але мені без тебе погано. Ніби втрачено якийсь важливий орган — руку, наприклад, чи ногу. От ти зміг би ходити з однією ногою?!

— Я б купив милиці! — посміхнувся я.

— Ти жартуєш. А я — серйозно…

Я викликав таксі. І в передпокої обережно застібнув мої улюблені Ґудзики на курточці.

— Цей янгол тебе обожнює, цей — захистить, цей — убереже, а цей трохи сердиться… — промовляла вона, поки я возився із застібками.

Я трохи хвилювався, ніби вона й справді була маленькою дитиною. Але з кожним застебнутим ґудзиком в мені піднімалася ледь відчутна хвилька радості, що вона їде, що я зможу побути сам, СПРОБУВАТИ побути сам, без неї. Звісно, я не сказав це вголос, вона б образилася.

Вже стоячи на порозі, Ліка обхопила мою шию руками і завмерла.

— Зрештою, — не витримав я, — не хочеш їхати — залишайся! Виходить так, ніби я тебе на каторгу відсилаю. Казна-що!

Вона відсторонилася й усміхнулася:

— Все, все! Я побігла!

— О Господи, — схаменувся я, — а гроші?!

Швидко повернувся до кімнати, вигріб із ящика пачку купюр і простягнув Ліці.

— Навіщо стільки?

— Візьми про всяк випадок! Раптом тобі там не сподобається — оселишся в готелі, зрештою — повернешся літаком.

Вона засунула гроші в кишеню джинсів і швидко зачинила за собою двері. З вікна я простежив, як вона сіла в таксі, а потім, як старенька бабця, надіслав їй навздогін хресне знамення…


предыдущая глава | Ґудзик | cледующая глава