home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2

О дев'ятій ранку наметове містечко остаточно прокинулося. До майданчика, що був облаштований під їдальню, сповзалися сонні митці, ставали в чергу до лотка із пивом. За годину всі мали вирушати на пленер у гори. Художники мали такий вигляд, ніби спали не роздягаючись. Особливо вирізнялась дівчина, котра приїхала вчора. Її неможливо було впізнати! Негритянські косички-преди стирчали довкола обличчя. Побачивши її, всі заапдодували. Хтось простягнув їй бляшанку з пивом, хтось зняв із плеча важкий етюдник. Після яєчні та міцної кави художники веселою юрбою посунули в гори. А там так само безладно розпорошилися у пошуках вигідних ракурсів.

— Послухай, — прошепотів Влад Віці, яка встановлювала етюдник на галявині, — ти помітила — Лисиця не промовила жодного слова… Чи це мені здається?

— Не переймайся, — відмахнулася Віка, — вона завжди мало говорила…

Обоє поглянули в бік Лисиці, яка розташувалася метрів за двадцять від них.

— Оце так так… — замислено промовив Влад. — Удома її в такому вигляді не впізнають. Ти з неї просто чудовисько зробила…

— А по-моєму, дуже добре! І голову мити не треба. Між іншим, такий зачісон у перукарні коштує не менше трьохсот гривень! А тут — на шару…

— Усе ж таки, мені здається, з нею щось не те…

— Давай працюй, психолог! — підбадьорила його Віка. — Та іншим не заважай! За пару годин іноземців примантулять — треба встигнути. Раптом щось куплять?!

…Осінній ранок у горах — щільне желе, прохолодна та прозора маса, яку, здавалося б, можна було тримати в руках, настільки смачним було повітря, настільки барвистим пейзаж, ніби зітканий з об'ємних вовняних ниток. А якщо відійти від того місця, де Лисиця механічними рухами розставила етюдник, та відштовхнутися від краю камінного майданчика — можна злетіти. І летіти довго — хвилини зо три — до кобальтової стрічки ріки, гаптованої золотими промінчиками. Навіть очам боляче дивитися на ці сліпучі спалахи. Річка теж здавалася вишитою між таких самих вишитих грубшими нитками ділянок лісу. Лисиця відклала пензель і взялася за мастихін: такий пейзаж треба виліплювати чистою фарбою! Раніше вона б ніколи не наважилася на таке. Але зараз вона виліплювала на полотні щось фантасмагоричне. До полудня з'ясувалося, що це буде її єдина картина, або ж треба буде їхати за фарбами в місто. Зачувши гонг, який скликав художників на обід, Лисиця витерла руки об джинси, і Віка виразно поглянула на Влада та покрутила пальцем біля скроні.

Пагорбами вже блукали групи вчорашніх гостей. Вони підходили до етюдників, нависали поза спинами малярів, обговорювали побачене. Дехто давав інтерв'ю.

— Чудово! — почула Лисиця за своїм плечем чоловічий голос. Власне, це слово прозвучало трохи інакше, з ледь помітним акцентом — «чью-до-во». — Ви маєте намір («нам'їр») це продати?

— Агов, Лисице! До тебе звертаються! — гукнула Віка, помітивши, що подруга ніяк не реагує на репліку імпозантного пана, що наблизився до неї. Дівчина повільно обернулася. З усміхненого обличчя того зійшла широка «фірмова» посмішка. Він закляк хвилини на три.

— Вибачте… — вимовив нарешті і зробив кілька кроків назад, — вибачте…

Ще кілька секунд постояв за її спиною. Потім рішуче дістав із портмоне білу пластикову картку:

— Вибачте, що ще раз турбую… Я із задоволенням подивився б й інші ваші роботи. Я хочу їх купити. Ось моя візитівка. Будь ласка, візьміть. Я буду у вашій країні ще рік-півтора й зможу в будь-який час приїхати до вас у майстерню. Тут — мої координати, мобільний телефон…

Лисиця механічним рухом засунула картку в кишеню.


предыдущая глава | Ґудзик | cледующая глава