home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



6

Ранок просочився на веранду тоненькою молочною цівкою. Сад стояв по коліна в тумані, який повільно спадав усе нижче й всотувався в землю, роблячи її м'якою та вологою. Я розплющила очі й побачила перед собою ту саму картину, що й учора: старенька стояла наді мною. Але тепер вона тримала в руці кухоль із молоком та тарілку з налисниками — трикутними млинцями із сиром, жовтими від справжньої домашньої олії та яєць.

Помітивши, що я прокинулася, бабця обережно поставила всю цю розкіш на поламаний стілець.

— Ось, поїси і виходь у сад. Будемо яблука знімати. Вже час.

Добре, що вона пішла, адже я накинулася на млинці, як вовк, а ще ледь не захлинулася молоком.

Ані одягатися, ані розчісуватися потреби не було. Я вийшла до саду через двері веранди й завмерла в захопленні: таких плодів я ще ніколи не бачила! Віття дерев гнулося аж до землі під тягарем величезних яблук. Плоди були «щокатими» і нагадували голівки вгодованих херувимів. Стара принесла цілу купу плетених кошиків і розставила їх під деревами. Я зрозуміла, чому вона сказала «знімати» яблука — вони були такі соковиті, що брати їх треба було обережно, адже сік так і бризкав із них при найменшому доторку. Віття дерев, вивільнившись від свого тягаря, злітало догори й вдячно кивало своїми кронами.

Після яблук настала черга слив. Таких же соковитих, величезних, неймовірних. Здавалося, вони були припорошені срібним пилом. Варто було стерти його, як слива спалахувала в руці ліловим ліхтариком. Сливи були солодкі, як мед. Ні, солодші за мед… Я намагалася працювати швидко, але старенька завжди випереджала мене. Вона обробляла два дерева, я ледь закінчувала одне. Повні кошики ми відносили на веранду та висипали у велике алюмінієве корито, їх ще треба було протерти і розікласти. Яблука ми сортували на три частини: ті, що не встигли перезріти, висипали до погреба, побиті нарізали та розкладали на підвіконнях по всій хаті, а деякі старенька відбирала, аби зробити сік.

Працювали майже до вечора. Коли я оглянула сад, побачила, що в ньому немає більше фарб — ми роздягай його вщент. У ньому оселилася осінь. Тільки скраю височіла самотня айва. Я показала на неї, але стара махнула рукою:

— Ця може стояти до листопада. Солодша буде.

Коли нарешті ми зайшли в хату, мені здалося, що я потрапила до раю — скрізь лежали фрукти, голова йшла обертом від їхнього запаху.

— Зараз я схожу до сільпо, — сказала стара, — а ти відпочинь. Видно, що працювати ти не звикла. Та й не треба тобі селом вештатись — у нас скрізь вуха та очі. Ще скажуть, що я наймичку взяла…

Вона, здається, зовсім не втомилася. Зняла фартух і швидко пішла вниз стежкою, що вела до центру села.

Я залишилася сама, сіла біля вікна і втупилася в айву. На кожній чорній гілці висіло по п'ять-сім жовтих ліхтариків. Вітерець здіймав легку марлеву завісу над прочиненими дверима. У них зазирнула руда курка, голосно квокчучи, ніби висловлюючи своє незадоволення світом, маленьке кошеня стрибнуло мені на коліна і, відчайдушно замуркотівши, тицьнулося прохолодним носом у долоні, вимагаючи пестощів. На газовій плиті щось булькало у великій каструлі. Можливо, подруга тої рудої курки… Я подумала: «ай-ва…»


предыдущая глава | Ґудзик | cледующая глава