home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



12

Що це було за вино! Перший ковток здався мені розпеченою в'язкою смолою. Солодка та густа лава розтікалася горлом, гарячим потоком пішла далі й омила всі нутрощі. Я ніби побачила себе ізсередини, відчула кожну клітину — так само, як вранці й… утратила відчуття, що у мене є ноги. У грудях ніби розліплював склеєні крила метелик-махаон. Густа рідина мала присмак часу — гіркоту двадцятирічного пилу, що в'ївся в скло пляшки, терпкість давно померлих лісових ягід та солодкість жовтого (такого вже немає!) цукру. А ще — особливий аромат якогось невідомого зілля. Я жадібно припала вустами до кухлика и відірвалась лише тоді, коли вуста почорніли, а дно кухлика засвітилося білизною.

Бабусі із цікавістю спостерігали за мною та лагідно кивали головами. Я з не меншою цікавістю подивилася на них, ніби бачила вперше. Під тьмяною парасолькою світла вони скидалися на два завмерлих на морозі дерева. Білі хустки підкреслювали давність шкіри та її дрімучу ветхість. Вони жили тут сто років, а може, ще довше. З їхніх прозорих очей випромінювалося співчуття.

Гаряча хвиля, що докотилася до самих кінчиків ніг, наростаючи, покотилася назад. Діставшись рівня грудей, вона ніби вимивала голки, що застрягли в серці та легенях. Я намагалася стримуватися, але за мить хвиля вже палахкотіла в горлі, потім — зашуміла в голові, шукаючи вихід. Я не знала, що робити, й обхопила голову руками. Голова гула й розколювалась доти, доки гарячий потік сліз не прорвався назовні. Я плакала й сміялась водночас. З кожною хвилиною мені ставало легше, ніби вивергала з себе змій, ящірок, чорну мишву та слизьких пацюків. Ось яке було враження…

Коли я схаменулася, побачила, що моя господиня притискає мою голову до своїх впалих грудей та білим кінчиком хустки витирає мені обличчя.

…Відтоді я ніколи не плачу. І не тому, що соромлюся чи надто горда. Просто не можу…

Старенькі кивнули одна одній, ніби зробили якусь важливу справу.

— То ж як тебе звати? Може, тепер скажеш? — запитала моя господиня, погладжуючи мене по голові (в її долоню страх всотувався, як в губку).

— Анжеліка…

Я не впізнала свого голосу. І цього імені, яке відтепер має стати моїм. Воно було мені чуже. Воно належало комусь іншому. Було штучним, як груди голлівудської красуні…


предыдущая глава | Ґудзик | cледующая глава