home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement





IV


Таким чином, наступного ранку він прийшов раніше за вантажників. Як і напередодні, господиня вже стояла вбрана, в капелюшку та рукавичках, наче зовсім і не лягала спати. Вона привітно сказала Андреасові:

— Бачу, ви послухали мого застереження і справді не пропили вчора всіх грошей.

Андреас взявся до роботи. Потім відпровадив господиню до нового дому, куди переселялася родина, і дочекався, поки не прийшов симпатичний гладун і не видав йому обіцяну платню.

— А ще я запрошую вас випити зі мною, — сказав гладун. — Ходімо.

Але тут втрутилася господиня і не дозволила їм цього. Вона просто-таки загородила чоловікові дорогу і сказала:

— Ми вже сідаємо вечеряти.

Тож Андреас пішов сам, і цього вечора він пив сам і їв сам, потім зайшов ще до двох таверн, аби випити за шинквасом. Пив він добряче, але не напивався і пильнував, щоб не видати забагато грошей, бо наступного ранку, пам’ятаючи про свою обіцянку, хотів піти в каплицю Святої Марії Батіньольської, аби повернути маленькій святій Терезі принаймні частину свого боргу. Однак випив саме стільки, щоб втратити пильне око та інстинкт, яких дає людині бідність, і не зміг знайти в тому районі найдешевшого готелю.

Отже, він знайшов трішки дорожчий готель, тут йому теж довелося заплатити наперед, бо він був у обдертому одязі та без речей. Але він тим не переймався і спав спокійно, мало не до полудня. Розбудили його дзвони сусідньої церкви, і він одразу ж згадав, який нині важливий день — неділя; тож йому треба йти до маленької Святої Терези, щоби повернути їй борг. Андреас мигцем вдягнувся і швидкими кроками подався до того місця, де розташована капличка. Однак на месу, що почалася о десятій годині, спізнився. Коли він підійшов, назустріч йому вже сунув натовп людей, які виходили з церкви. Він запитав, коли починається наступна меса, і йому відповіли, що о дванадцятій. Дещо розгублено зупинився біля входу в каплицю. У нього ще була година часу, і цю годину йому зовсім не хотілося провести на вулиці. Отже він роззирнувся, де б найкраще зачекати, і побачив праворуч, навскіс від каплиці, бістро. Туди і пішов, вирішивши перечекати там годину, яка ще залишилася.

Із впевненістю чоловіка, який знає, що має в кишені гроші, він замовив перно, і випив його теж із упевненістю чоловіка, який чимало випив за своє життя. Випив другий келих, і третій, щоразу доливаючи все менше й менше води. А коли йому подали четвертий, то він вже не знав, скільки келихів випив, два, п’ять чи шість. Не пам’ятав і того, чому опинився у цій кав’ярні й у цьому місці. Він знав лише, що прийшов сюди задля обов’язку, обов’язку честі, тож розрахувався, підвівся, доволі впевненою ходою вийшов на вулицю, побачив зліва навскіс каплицю й одразу ж пригадав, де він, чому і навіщо. І тільки-но він зібрався зробити перший крок у напрямку каплиці, як раптом почув своє ім’я. «Андреас!» — кликав його якийсь голос, жіночий голос. Цей голос лунав немов із прадавніх часів. Андреас зупинився і повернув голову праворуч, туди, звідки його кликали. І відразу ж упізнав обличчя, обличчя тої, через яку сидів у криміналі. Це була Кароліна.

Кароліна! Правда, цього капелюха і цієї сукні він на ній ніколи не бачив, але це було таки її обличчя, отже він, не вагаючись, кинувся жінці в обійми, які вона вмить йому відкрила.

— Яка зустріч, — сказала вона.

Це й справді був її голос, голос Кароліни.

— Ти сам? — запитала вона.

— Так, — відповів він, — я сам.

— Ходімо, поговоримо, — сказала вона.

— Але, але, — спробував заперечити він. — Я умовлений.

— З жінкою? — спитала вона.

— Так, — з острахом відповів він.

— З ким?

— З маленькою Терезою, — відповів він.

— Вона нічого не варта, — проголосила Кароліна.

У цю мить повз них проїздило таксі, і Кароліна парасолею зупинила його. І от вона вже називає водієві адресу, і не встиг Андреас оговтатись, як уже сидів у автівці, і вони вже їхали, вже мчали, як Андреасові здалося, почасти відомими, почасти невідомими вулицями, Бог знає куди!

Приїхали вони кудись за місто; лагідна, рання зелень прикрашала краєвид, посеред якого вони зупинилися; з-за нечисленних дерев саду визирав тихий ресторанчик.

Кароліна вийшла першою; перелізла через його коліна і з добре відомою йому рішучістю вистрибнула з автомобіля. Вона розрахувалася, і він подибав за нею. І вони увійшли до ресторану і сіли поряд одне з одним на зелену плюшеву канапу, як колись, замолоду, перед криміналом. Кароліна, як завжди, замовила наїдки, і тепер дивилася на нього, а він не наважувався на неї подивитися.

— Де ти був увесь цей час? — спитала вона.

— Всюди і ніде, — відказав він. — Тільки два дні, як я знову почав працювати. Весь цей час, відколи ми не бачилися, я пив, спав під мостами, як заведено серед таких, як я. А ти, мабуть, провадила ліпше життя… З чоловіками, — додав він за деякий час.

— А ти? — спитала вона. — Пиячив, волочився десь без роботи, спав під мостами — і все-таки знайшов час і нагоду підчепити якусь Терезу. І якби я випадково не нагодилася, ти й справді пішов би до неї.

Андреас нічого не відповів, він мовчав, поки вони не доїли м'ясо і їм не подали сир та фрукти. І тільки-но він допив останній ковток вина зі свого келиха, як на нього знову напав той раптовий жах, який він часто відчував багато років тому, коли жив з Кароліною. І йому знову захотілося втекти від неї, тож він вигукнув:

— Офіціанте, рахунок!

— Це моя справа, офіціанте! — перервала його вона.

Офіціант, а це був зрілий чоловік з досвідченими очима, сказав:

— Пан покликав мене перший.

Отож Андреас і розрахувався. При цій нагоді він витяг з лівої внутрішньої кишені всі свої гроші, а розрахувавшись, з деяким жахом, щоправда, трохи пом’якшеним випитим вином, побачив, що вже не має всієї суми, яку був винен маленькій святій. Але останнім часом, сказав він собі, зі мною сталося стільки див поспіль, що наступного тижня я, либонь, десь знайду заборговані гроші і поверну борг.

— Отже, ти багатий чоловік, — сказала Кароліна, коли вони вийшли на вулицю. — Ти, мабуть, на утриманні в цієї маленької Терези.

Він нічого не відповів, тож вона була впевнена, що має рацію. Кароліна зажадала, щоб він повів її в кіно. І Андреас пішов з нею в кіно. Вперше після великої перерви він знову дивився фільм. Але востаннє він був у кіно так давно, що майже не розумів фільму і врешті-решт заснув на плечі в Кароліни. Потім вони пішли до клубу з танцями під гармоніку. Але востаннє він танцював так давно, що коли спробував затанцювати з Кароліною, в нього нічого до пуття не вийшло. Отож її у нього забрали інші танцюристи — вона ще й досі була доволі свіжою та жаданою жіночкою. Андреас сидів за столиком сам і почувався, як у давні часи, коли Кароліна теж танцювала з іншими, а він самотньо пив за столиком. Тому він вихопив її — раптово й грубо — з обіймів якогось танцюриста і сказав:

— Ми йдемо додому!

Він схопив її за карк та більше не відпускав, і, заплативши, пішов з нею додому. Мешкала вона неподалік.

І все було, як у давні часи, перед криміналом.



предыдущая глава | Легенда про святого пияка | cледующая глава