Психологізм
Поставивши акцент на психологію митців, Євшан, як правило, знаходить у різних письменників внутрішню роздвоєність. Він виявляє «трагічне роздвоєння» і в Шевченка, і в Гоголя, і у Франка, і, безперечно, в більшості «модерністів». Осмислюючи феномен Шевченка, Євшан наголошує на відсутності у нього творчої гармонії з собою, талант поета нібито придавила служба громаді. У статті до 40-річчя творчої діяльності Франка Євшан підкреслює роздвоєність Франка, його боротьбу з самим собою в «Зів’ялому листі», звертається до психологічних аспектів творчості[343]. Він так само констатує «роздвоєння натури» Кримського між душею й рефлексією. Список таких «роздвоєнь» можна продовжувати.
У своїх статтях Євшан не раз посилається на Дмитра Овсянико-Куликовського, відомого представника психологічного напряму в літературознавстві рубежу віків. Євшана та його колеґ з «Української хати» цей учений зацікавив принаймні з двох причин. По-перше, своїми працями про психологію творчості. По-друге, як автор статей з питань національності[344]. Як критик Овсянико-Куликовський був доволі популярний у Росії рубежу віків, за життя вченого вийшло чотири зібрання його творів. Він, однак, перебував у руслі культурно-історичної школи, і його вирішення проблем психології творчості мало в основному позитивістичний характер. Зокрема, він схилявся до перебільшення ролі біологічного фактора в психології[345].
Євшан поділяє інтерес до психології, але сприймає її вже як людина іншої, антипозитивістичної епохи. Йому близькі сучасніші ідеї інтуїтивізму, несвідомості творчого процесу. Ім’я Анрі Берґсона, визнаного предтечі європейського модернізму періоду між двома світовими війнами, автора теорій інтуїтивізму, не випадково трапляється на сторінках «Української хати». Євшан вважає, що творчість поета підлягає передовсім інстинктові, чуттю. Він не намагається розщепити її на біологічні фактори. І загалом він не вчений-теоретик, який заглиблюється у фізіологічні або психіатричні деталі психологічного процесу. Його інтерес до психології більш загальний, навіть екзистенціальний, з погляду універсального трагізму долі митця, універсальності його душевних конфліктів.
Отже, творчість — це відображення душі або психіки митця. А митець не є ідеальною постаттю чи набором позитивних рис. Інтерес до психології творчості й модерна толерантність у питаннях сексуальних орієнтацій приводять Євшана до парадоксальних, з погляду традиційного народницького пуританізму, тверджень. У статті про Федьковича Євшан зауважує: «Я тут очевидно не сперечаюся ані не протестую проти дійсних, хоч би й дуже неприємних фактів з життя поета, коли вони мають до певної міри служити поясненням усеї його психіки, — але коли професор української літератури не має нічого більше сказати про Федьковича, як тільки те, що той був гомосексуаліст і людина взагалі в найбільшому степені анормальна, — то се хіба аж надто ярке кидає світло на українську громаду, серед якої жив сам поет, — і на всякий случай честі їй не приносить…»[346] Євшан виявляє абсолютну терпимість до можливих сексуальних орієнтацій Федьковича як частини його психіки й психології, що є цілком модерністичним. Нетерпимість він демонструє тільки до лицемірства громади. Як неодноразово підкреслювалося в попередньому розділі цієї праці, де йшлося про Лесю Українку та Ольгу Кобилянську, модерне мислення ламає стереотипи й рамки догм у всіх сферах буття та мислення.