home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



десять тисяч років щастя


Ще тоді під «Пінгвіном» з чекушкою на столі, розповідаючи Сашуні й Оркові про Харків, я мимохідь згадав, що один колега, мовляв, захистив дисертацію з ботаніки і не приїхав. Мовляв, скоро стане професором, жартував я. Це я мав на увазі друзяку Вершенка, у тій поїздці нам його справді не вистачало. Тоді Сашуня це начеб повз вуха пропустив. Але через два дні, коли ми товклися на тому ж бульварі, під тим же «Пінгвіном», він по–змовницькому нахилився до мене і каже: «Слухай, треба захищати докторську… Ти про це не думав?». — «Ні, — кажу. — Ти про що?» — «Мені один у дурці сказав, ні, він нормальний, він там просто на вахті чергує на підміну, що професорові найлегше знайти роботу. А потім їм платять і пенсію, і зарплату». — «І що?» — питаю. «Нічого, — каже, — але ж професор — то навічно, ти можеш подумати». — «Куди вже мені, — кажу, — думати?» — «От якби ти став професором. Це ж!.. І!.. І!.. — задихався від напливу думок Сашуня. — Це просто десять тисяч років щастя, коли ти професор!» — несподівано закінчив свій пафосний спіч наш відставний коляр.

До цього моменту я ще не чув, що так довго в людській уяві може тривати щастя. І тим більше не чув, що для цього треба всього лише стати професором.




предыдущая глава | Дерева на дахах | сценаристи