home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



розділ 80


— Ленґдон, стоячи на палубі яхти «Мендаціум», учепився в поруччя з полірованого тику, розминав тремтячі ноги й намагався перевести дух. Морське повітря стало про- холоднішим, а ревіння комерційних лайнерів, що заходили на посадку й злітали, підказало йому, що вони наближаються до аеропорту Венеції.

— «Мені треба розповісти вам дещо про Сієнну Брукс».

— А поруч із ним біля поруччя стояли Елізабет Сінскі та Начальник. Вони мовчали, даючи професору змогу оговтатися й зорієнтуватися. Те, що вони нещодавно сказали йому в трюмі, так спантеличило й засмутило Ленґдона, що Сінскі вивела його на палубу ковтнути свіжого повітря.

— Морське повітря бадьорило, але Ленґдон відчував, що в голові анітрохи не прояснилося. Усе, що він міг, це стояти, безтямно витріщаючись на бурхливий кільватерний потік судна й намагаючись знайти хоча б дещицю логіки в тім, що він щойно почув.

Якщо вірити Начальнику, Сієнна Брукс і Бертран Цобріст — давні коханці. Вони разом вели якусь підпільну діяльність у рамках трансгуманістичного руху. Її повне ім’я — Фелісіті Сієнна Брукс, але вона проходила також ' під кодовим іменем FS-2080… яке складалося з її ініціалів і та року, коли їй мало виповнитися сто.

«Усе це цілковите безглуздя!»

— Я дізнався про Сієнну Брукс з іншого джерела, — сказав Начальник Ленґдону, — і тому довіряв їй. Тож, коли! минулого року вона прийшла до мене й запропонувала зустрітися з багатим потенційним клієнтом, я погодився. Перспективний клієнт виявився Бертраном Цобрістом. і Він найняв мене забезпечити йому схованку, де міг би не-: помітно для інших працювати над своїм шедевром. Я припустив тоді, що він збирався розробити нову технологію

й боїться, що її можуть викрасти… або здійснювати якісь ' дослідження в галузі генної інженерії, які йшли врозріз із моральними правилами ВООЗ… я не розпитував його, але, повірте, і гадки не мав, що він… створює чуму. і

Ошелешений Ленґдон тільки й зміг, що безтямно кивнути…

— Цобріст був фанатиком Данте, — продовжив Начальник, — і саме тому обрав Флоренцію містом, де йому захотілося сховатися. І моя організація забезпечила його всім потрібним: таємною лабораторією з житловим приміщенням, вигаданими іменами, безпечними каналами зв’язку й особистим представником, який відповідав за все — від безпеки до купівлі харчів і матеріалів для дослідної роботи. Цобріст ніколи не користувався власними кредитними картками, ніколи не з’являвся на людях, тому вистежити його було майже неможливо. Ми навіть надали йому всілякі засоби маскування й підробні документи, щоб він мав змогу подорожувати непоміченим. — Начальник зробив паузу. — Він, вочевидь, ними скористався, щоб помістити мішок із чумою в отому підземеллі.

— Сінскі зітхнула, майже не приховуючи свого невдоволення,

— ВООЗ намагалася вистежити його ще з минулого року, але він наче крізь землю провалився.

— Він навіть від Сієнни ховався, — зазначив Начальник.

— Перепрошую? — Ленґдон підвів на нього погляд, ковтнувши клубок, що підкотився до горла. — Ви, здається, сказали раніше, що вони були коханцями?

— Так, були, але він раптово порвав із нею, коли пішов у підпілля. Попри те, що саме Сієнна порекомендувала його нам, наша угода з Цобрістом зокрема передбачала, що коли він зникне, то зникне для всього світу, включно із Сі- єнною. Вочевидь, коли Цобріст пішов у підпілля, він надіслав їй прощального листа, сповіщаючи про те, що буцімто серйозно захворів, через рік помре, тому не бажає, щоб вона стала свідком його фізичного занепаду.

«Цобріст покинув Сієнну?»

— Сієнна намагалася зв’язатися зі мною й роздобути інформацію, але я не відповідав на її дзвінки. Бо маю поважати побажання своїх клієнтів.

— Два тижні тому, — продовжила Сінскі, — Цобріст зайшов до одного банку у Флоренції й анонімно орендував сейф. Коли він пішов, наша людина, відповідальна за список особливого контролю, повідомила, що нова програма з розпізнавання облич, яку нещодавно встановили в тому банку, ідентифікувала замаскованого чоловіка як Бертрана Цобріста. Моя команда полетіла до Флоренції й протягом тижня вистежила схованку Цобріста, яка виявилася порожньою, але там ми виявили докази того, що він створив якийсь надзвичайно заразний збудник і десь його сховав.

Сінскі зробила паузу.

— Ми щосили намагалися знайти його. Наступного ранку, перед світанком, ми помітили, як він ішов уздовж ріки Арно, і негайно кинулися навздогін. Саме тоді він і втік на вершечок вежі Флорентійського абатства, а потім стрибнув униз і розбився на смерть.

— Можливо, Цобріст планував це зробити, — зауважив Начальник. — Він був переконаний, що жити йому недовго.

— Виявилося, — продовжила Сінскі, — що Сієнна також розшукувала його. Якимось чином вона дізналася, що ми організовано прибули до Флоренції, і стежила за нашим пересуванням, гадаючи, що ми, можливо, уже встановили його місцезнаходження. На жаль, жінка добралася туди вчасно й бачила, як Цобріст стрибнув із вежі. — Сінскі зітхнула. — Підозрюю, що вона дістала сильну душевну травму, ставши свідком того, як її коханець і наставник упав і розбився.

Ленґдону раптом стало зле; він ледве розумів те, що йому казали. У цьому сценарії єдиним персонажем, якому він довіряв, була Сієнна, а тепер ці люди намагаються переконати його, що вона — не та, за кого себе видавала? Що б вони йому не казали, він не міг повірити, що Сієнна схвалювала план Цобріста створити чуму.

«Чи таки схвалювала?»

«А ти вбив би половину населення сьогодні, — якось спитала його Сієнна, — щоб урятувати наш вид від вимирання?»

У Ленґдона похололо під серцем.

— Коли Цобріст загинув, — пояснила Сінскі, — я скористалася своїм впливом, щоб відімкнути його банківський сейф, котрий, як це не дивно, містив листа до мене… і химерний маленький пристрій.

— Проектор, — висловив здогад Ленґдон.

— Саме так. У листі йшлося, що він хотів би, щоб я першою побувала в епіцентрі, який ніхто й ніколи не знайде, якщо не скористається його «Мапою пекла».

Ленґдон відразу ж уявив собі видозмінене полотно Бот- тічеллі, яке випромінював цей маленький проектор.

Тут у розмову втрутився Начальник і додав:

Згідно з контрактом, який ми уклали з Цобрістом, я мав доставити доктору Сінскі вміст того сейфа, але після настання завтрашнього ранку. Коли доктор Сінскі випередила мене й першою заволоділа тим проектором, ми запанікували й вдалися до певних дій, щоб відновити статус- кво й виконати побажання нашого клієнта.

Сінскі поглянула на Ленґдона.

— Я не мала надії швидко розібратися з мапою, тому найняла вас, щоб ви мені допомогли. Ви хоч що-небудь з усього цього пам’ятаєте?

Ленґдон похитав головою.

— Ми тихенько доставили вас літаком до Флоренції, де ви домовилися зустрітися з кимось, хто, на вашу думку, зміг би стати в пригоді.

«Іґнаціо Бусоні».

— Ви зустрілися з ним минулої ночі, — сказала Сінскі, — а потім зникли. Ми думали, що з вами щось трапилося.

— Узагалі-то, — продовжив Начальник, — з вами справді дещо трапилося. Намагаючись заволодіти проектором, ми наказали нашому агенту на ім’я Ваєнта йти за вами від аеропорту. Вона втратила вас з очей десь на п’яца дела Синьйорія. — Начальник нахмурився. — Те, що вона вас втратила, стало тяжкою помилкою. А Ваєнта ще мала нахабство звалювати все це на якогось птаха.

— Перепрошую?

— На голубку, яка несподівано затуркотіла. За словами Ва- єнти, вона мала прекрасну позицію й спостерігала за вами з темної ніші, коли раптом з’явилася група туристів. Вона сказала, що несподівано у віконній заглибині над нею затуркотіла голубка і туристи зупинилися, фактично заблокувавши Ваєнту в ніші. І коли вона спромоглася вислизнути звідти на алею, вас уже не було. — Начальник обурено похитав головою. — Хай там що, але вона втратила вас на кілька годин. Зрештою Ваєнті вдалося знову помітити вас — але цього разу ви були не самі, а з якимось чоловіком.

«Іґнаціо, — подумав Ленґдон. — Напевне, ми саме виходили з Палацо Веккіо, несучи із собою маску».

— Ваєнта успішно вистежила вас обох майже до п’яца де- ла Синьйорія, але ви обоє, напевне, помітили її й вирішили тікати в різних напрямках.

«Схоже на правду», — подумав Ленґдон. Іґнаціо втік разом із маскою і сховав її в баптистерії, а опісля помер від серцевого нападу.

— А потім Ваєнта зробила страшну помилку, — сказав Начальник.

— Вистрелила мені в голову?

— Ні, вона надто рано викрила себе. Схопила вас, щоб допитати, коли ви фактично ще нічого не знали. Нам треба було дізнатися, чи вдалося вам розшифрувати мапу і чи сказали ви доктору Сінскі те, що вона хотіла знати. Ви навідріз відмовилися говорити. Сказали, що радше помрете.

— Я шукав смертоносну чуму! Я, мабуть, подумав, що ви — найманці, які хочуть заволодіти біологічною зброєю!

Потужні двигуни судна раптом увімкнулися в реверсний режим, і яхта стишила хід, наближаючись до причалу аеропорту. Удалині Ленґдон побачив неоковирний силует транспортного літака С-130, який заправлявся. На фюзеляжі вид- нівся напис: «ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я».

До них підійшов Брюдер із похмурим виразом на обличчі.

— Я щойно дізнався, що єдиною кваліфікованою групою швидкого реагування, яка перебуває на відстані п’яти годин до пункту, є ми, і це означає, що нам доведеться діяти без сторонньої допомоги.

Сінскі важко опустила плечі.

— А як щодо співпраці з місцевою владою?

Брюдер із сумнівом похитав головою.

Рекомендую наразі цього не робити. Ми ще не знаємо точного місцезнаходження джерела загрози, тому вони однаково нічого не вдіють. Більше того, операція зі знешкодження й локалізації перебуває за межами їхнього вміння й кваліфікації, тому вони ризикують зробити більше шкоди, аніж користі.

— Primum non посеге, — прошепотіла Сінскі і кивнула, повторивши основоположний припис медичної етики:«По- перше, не нашкодь».

— І останнє, — сказав Брюдер. — Ми й досі не маємо ані найменшої інформації про Сієнну Брукс. — Він окинув поглядом Начальника. — Ви не знаєте, чи має Сієнна Брукс якихось знайомих у Венеції, котрі могли б їй допомогти?

— Якби мала, то це мене анітрохи не здивувало б, — відповів він. — Цобріст мав вірних послідовників майже всюди, і, наскільки я знаю Сієнну, вона використає всі наявні ресурси, щоб виконати поставлене завдання.

— Її не можна випускати з Венеції, — сказала Сінскі. — Ми не маємо ані найменшого уявлення про стан того розчинного мішка. Якщо хтось випадково виявить його, то на цьому етапі достатньо буде лише легенького доторку до пластикової поверхні, щоб зараза потрапила у воду.

Усі на мить замовкли, розуміючи надзвичайну серйозність ситуації.

— Боюся, я маю для вас іще одну погану звістку, — мовив Ленґдон. — Позолочений мусейон святої мудрості… — Він на мить замовк. — Сієнна знає, де він. І вона достеменно знає, куди їй слід їхати.

— Що?! — стривожено вигукнула Сінскі. — А я гадала, що ви не мали можливості сказати Сієнні, що все вирахували! Ви сказали, що тільки й встигли передати їй, що ви не в тій країні.

— Так, — сказав Ленґдон. — Але їй відомо, що треба шукати гробницю Енріко Дандоло. Нетривалий пошук в Ін- тернеті — і їй стане відомо, де ця гробниця. А коли вона її знайде… то десь там неподалік буде й отой розчинний мішок. У поемі сказано, що треба йти на звуки дзюркотіння води до потонулого палацу.

— Чорт забирай! — вибухнув Брюдер і вихором кинувся геть.

— Вона ніколи не випередить нас там, — сказав Начальник. — У цьому ми маємо певну фору.

Сінскі важко зітхнула.

— Я б не була такою впевненою. Наш літак повзе, мов слимак, а ви ж самі сказали, що Сієнна Брукс є надзвичайно винахідливою й має у своєму розпорядженні певні ресурси.

Коли яхта швартувалася, Ленґдон спіймав себе на тому, що занепокоєно споглядає незграбний С-130, що стояв біля злітної смуги. Вид цього судна породжував сумніви у його здатності літати, до того ж С-130 не мав вікон. «Невже я нещодавно літав на цій підводі?» — подумав Ленґдон, не пам’ятаючи геть нічого.

Чи то через погойдування яхти, яка швартувалася біля причалу, чи то через побоювання, що в літаку без вікон у нього станеться напад клаустрофобії — Ленґдон не знав, але раптом відчув сильну нудоту.

Він обернувся до Сінскі.

— Я не впевнений, що зможу полетіти.

— Ви в нормі, — відказала вона. — Вам цілий день довелося попобігати, ви втратили багато рідини, тому у вашому тілі накопичилося багато токсинів.

— Токсинів? — Ленґдон гойднувся й ступив крок назад. — Ви про що кажете?

Сінскі віджахнулася від того, що сказала більше, ніж збиралася.

— Вибачте, професоре. На жаль, я щойно дізналася, що ваш медичний стан є дещо серйознішим, аніж проста рана на голові.

Страх гострим ножем пронизав Ленґдона від згадки про чорну пляму на грудях Ферріса, коли той рухнув на долівку базиліки.

— Що зі мною не так? — настійливо спитав Ленґдон.

Сінскі завагалася, наче не знаючи, що казати далі.

— Спершу сідаймо у літак.



розділ 79 | Інферно | розділ 81