home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Розділ 95


Трьохсотрічний стамбульський Базар спецій є одним із найбільших критих ринків у світі. Збудований літерою Г, цей обширний комплекс має вісімдесят вісім склепінчастих приміщень, розділених на сотні яток, де місцеві комерсанти завзято торгують запаморочливими делікатесами з усього світу: спеціями, фруктами, травами, а також всюдисущими стамбульськими ласощами, схожими на льодяники.

Вхід до Базару — масивний кам’яний портал із готичною аркою — розташований на розі вулиць Джірек Пазар і Та- міс; стверджують, що через нього за день проходить майже триста тисяч відвідувачів.

Цієї ж ночі Ленґдону, коли він наближався до того людного входу, здалося, що ці триста тисяч зібралися тут усі відразу й саме тепер. Він мчав щодуху, не спускаючи очей із Сієнни. До неї залишалося якихось двадцять ярдів, і вона бігла прямо до брами базару, не збираючись зупинятися.

Добігши до арки, Сієнна відразу ж наштовхнулася на юрму людей і обкрутилася повз них, продряпуючись усередину. На порозі вона на мить зупинилася й крадькома озирнулася. І в її очах Ленґдон побачив маленьку перелякану дівчинку, яка тікає від переслідувачів… впавши в розпач і вже не володіючи собою.

— Сієнно! — гаркнув Ленґдон.

Але вона пірнула в море людей — і зникла. Ленґдон пірнув слідком, б’ючись об людей, штовхаючи їх і витягуючи шию, аж поки не помітив Сієнну, яка петляла західним проходом базару ліворуч від нього.

Уздовж проходу вишикувалися череваті барильця з екзотичними спеціями: індійським каррі, іранським шафраном, китайським квітковим чаєм, і їхні яскраві кольори створювали видовищний тунель із жовтого, брунатного й золотистого відтінків. Із кожним новим кроком Ленґдон наштовхувався на новий аромат: пікантні гриби, гіркі корінці, мускусні оливи — усі вони витали в повітрі, змішуючись з оглушливим хором мов з усього світу. А результатом усього цього був всепоглинальний наплив сенсорних стимулів… на тлі нескінченного гомону.

Багатьох тисяч людей.

Болісне відчуття клаустрофобії охопило Ленґдона, і він інстинктивно мало не зупинився, але пересилив себе й побіг далі, углиб базару. Він знову побачив Сієнну — вона бігла попереду, уперто проштовхуючись крізь натовп. Жінка зібралася боротися до кінця… байдужа до того, яким буде цей кінець.

На мить Ленґдон замислився: «А навіщо я, власне, її переслідую?»

Заради справедливості? Зважаючи на те, що вона скоїла, важко було навіть уявити покарання, яке її чекало в тому разі, якщо їй не вдасться втекти.

Для того, щоб перепинити пандемію? Але вже запізно: що зроблено, то зроблено.

І, проштовхуючись крізь океан чужинців, Ленґдон раптом збагнув, чому йому так жагуче хотілося наздогнати Сієнну Брукс.

«Мені потрібні відповіді».

А Сієнна, до якої вже залишалося ярдів десять, попрямувала до виходу в кінці західного крила базару. Вона знову швидко озирнулася — і перелякалася, побачивши Ленґдона так близько. Та коли Сієнна знову повернула голову вперед, вона перечепилася й упала.

Голова Сієнни сіпнулася вперед, коли вона наштовхнулася поперед себе на чиєсь плече. Падаючи, жінка виставила праву руку, щоб за щось вхопитися й не впасти. І намацала лише край діжечки із сухими каштанами, за який відчайдушно вчепилася. Діжечка перевернулася, каштани лавиною посипалися на Сієнну й розкотилися підлогою.

Ленґдону знадобилося всього три ривки, щоб добігти до місця її падіння. Він поглянув униз, на підлогу, але побачив лише перевернуту діжечку й каштани. А Сієнни там не було.

Крамар дико заверещав.

«Куди ж вона поділася?»

Ленґдон крутнувся на місці, озираючись довкола, але Сі- єнні якимось чином вдалося щезнути. Та коли його погляд упав на вихід із західного крила за п’ятнадцять ярдів попереду, Ленґдон збагнув, що її театральне падіння було аж ніяк не випадковим.

І кинувся до виходу. Він вискочив на величезний майдан, також забитий людьми, зупинився і вдивився в натовп, але марно.

А попереду, на протилежному боці багаторядної автостради, простягнувся через широкі води Золотого Рогу місток Галата. Праворуч бовваніли подвійні мінарети Нової мечеті, яскраво виблискуючи над обширом майдану. А ліворуч теж простягнувся майдан… також забитий людьми.

Звук автомобільних сигналів змусив Ленґдона спрямувати погляд уперед, до автостради, яка відділяла майдан від води. І він побачив Сієнну, до якої було вже сто ярдів; вона пробігла крізь швидкісний транспортний потік, проскочивши поміж двома вантажівками, і кинулася в бік моря.

Ліворуч від Ленґдона на берегах Золотого Рогу шумів транспортний порт — там сновигали пороми, автобуси, таксі та туристичні судна.

Ленґдон щодуху кинувся через майдан до автостради. Підбігши до загорожі, він прикинув, чи встигне проскочити перед фарами зустрічного автомобіля, стрибонув уперед — і успішно здолав першу з кількох двосторонніх смуг автостради. Упродовж п’ятнадцяти секунд, засліплюваний фарами та гнаний сердитими гудками, Ленґдон, то зупиняючись, то петляючи, примудрився пристрибом проскочити від смуги до смути, а потім, перелетівши через останню загорожу, опинився на трав’янистому березі моря.

Хоча він і бачив Сієнну, вона була далеко попереду. Оминувши стоянку таксі й автобуси, що стояли з увімкненими двигунами, вона рушила прямо до причалів, де Ленґдон побачив багато човнів, що відпливали й припливали: то були туристичні судна, водні таксі, приватні рибальські човни та катери. На протилежному, західному боці Золотого Рогу мерехтіли вогники міста, і Ленґдон майже не сумнівався, що коли Сієнна перебереться на той бік, то йому навряд чи вдасться розшукати її. Скоріш за все — ніколи.

Добігши до краю води, Ленґдон звернув ліворуч і кинувся бігти дощатим помостом, чим привертав себе отетерілі погляди туристів, що стояли в черзі, аби піднятися на борт крикливо оформлених відпочинкових катерів, прикрашених куполами, схожими на куполи мечетей, із різними цяцьками з фальшивого золота й мерехтливими неоновими гірляндами. їх там була ціла флотилія.

— Лас-Вегас на Босфорі, — досадливо простогнав Ленґдон, щодуху несучись повз них.

Раптом далеко попереду він помітив Сієнну; вона чомусь уже не бігла, а стояла біля причалу з приватними катерами, благально умовляючи одного з їхніх власників.

«Треба не дати їй піднятися на борт!»

Швидко долаючи відстань між ними, Ленґдон помітив, що благання Сієнни призначалися молодому чоловіку за штурвалом стрімкого катера, котрий саме зібрався відчалювати. Молодик усміхався, але ввічливо хитав головою — ні, мовляв, не можу. Сієнна знову спробувала щось пояснити йому жестами, але він, схоже, остаточно відмовив їй і повернувся до стерна.

Коли Ленґдон був уже неподалік, Сієнна поглянула на нього, і її обличчя спотворила гримаса відчаю. А під нею вже ревонув подвійний навісний двигун, збуривши воду й рушивши катер від причалу.

Раптом Сієнна злетіла в повітря, стрибонувши з причалу через смугу широкої води. І з тріском впала на фібергла- сову корму моторного човна. Відчувши удар, водій отетеріло обернувся, і його обличчя видовжилося. Він смикнув униз важіль газу, залишивши двигун на неробочих обертах і зупинивши катер, який на цей час встиг відійти від причалу вже на двадцять ярдів. Сердито волаючи, молодик рушив до непроханого пасажира.

Коли водій наблизився до неї, Сієнна невимушено відступила вбік, схопила чоловіка за зап’ястя і, використовуючи його власну інерцію руху, смикнула молодика назад через поруччя на кормі так, що той із розмаху впав у воду. Виринувши через кілька секунд на поверхню, він, хлюпаючи руками й відпльовуючись, щось люто викрикував — напевне, якісь турецькі матюки.

Сієнна недбало кинула у воду рятівний жилет, пройшла до штурвала човна й посунула подвійну ручку газу вперед.

Двигуни заревли, і катер помчав уперед.

Ленґдон стояв на причалі і, переводячи дух, дивився, як стрімкий білий корпус човна, немов летячи над водою, швидко перетворюється на нічний привид і щезає з очей. Професор підняв погляд на обрій і збагнув, що тепер Сієнна зможе дістатися не лише до протилежного берега, а й до безкінечного мережива проток, що тягнулися від Чорного моря до Середземного.

Вона втекла.

А неподалік власник човна, вибравшись із води і зіп’явшись на ноги, поспішив геть, вочевидь, дзвонити в поліцію.

Ленґдон дивився, як вогні вкраденого катера зникають у темряві, і раптом відчув себе страшенно самотнім. Виття потужних двигунів швидко віддалялося й стихало.

А потім різко перервалося.

Ленґдон завмер, вдивляючись в темряву. «Невже вона вимкнула двигун?»

Схоже, вогні човна також не віддалялися, а тихенько погойдувалися на легких хвилях Золотого Рогу. Із якоїсь незбагненної причини Сієнна Брукс зупинилася.

«Може, скінчилося пальне? — Він приклав до вуха долоню й прислухався — і почув тихеньке вурчання двигунів на неробочих обертах. — Якщо не скінчилося пальне, то чому ж вона зупинилася?»

Ленґдон почекав.

Десять секунд. П’ятнадцять. Тридцять.

А потім раптом двигуни знову заревли, спершу немов неохоче, а потім — рішучіше. На превелике здивування Ленґдона, вогні катера заклали широкий віраж, а потім човен розвернувся до нього носом.

«Вона повертається».

Коли човен наблизився, Ленґдон побачив за кермом Сієнну; вона бездумно дивилася поперед себе. За тридцять ярдів до причалу жінка скинула газ, і катер, стишивши хід, торкнувся причалу, від якого щойно відійшов. А потім Сієнна вимкнула двигуни.

І запала тиша.

Ленґдон, що стояв на причалі, не вірив своїм очам.

Сієнна жодного разу не поглянула на нього.

А натомість затулила лице руками. Потім вона затремтіла, її плечі опустилися й здригнулися. А коли жінка нарешті підняла очі на Ленґдона, він побачив, що в них стояли сльози.

— Роберте, — хлипала вона. — Я вже не можу тікати. Бо мені більше нема куди подітися.



Розділ 94 | Інферно | Розділ 96