home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



НАДІЯ

І що таке робиться з тим часом? Кудись летить, як дурний. Чим старша стаю, тим час якийсь навіженіший. Щойно Новий рік святкували, а вже знову Новий рік. І куди ті роки щезають? Коли була молода, то рік мав сотні днів, а тепер його таким коротким зробили… Вже ціла вісімдесятка. Аж не віриться! Так важко сприймала останні літа, а коли наступила вісімдесятка, то здається, що другу молодість почала переживати. Та хіба я ще не пацанка?! От мамі Ольги Романівної виповнилося сто шість років. А живуть вони в сусідній камениці, так само в центрі міста. Хіба я гірша за неї? Недавно по телевізії показували одну француженку, то й взагалі… сто двадцять один рік. Ну й дає стара! Коли в неї запитали, чи не має вона зморщок, то пролепетала, що лише одну: ту, на якій сидить. Як сказала то сказала, аж всі за животи похапалися. І я б за словом у кишеню не полізла, але мене по телевізії не показують. А як інтересно було б побачити себе, і знати, що тебе всі бачать. Один поперед одного лізе на екран, аби сховатися від часу. Так лізуть у цей ящик, бо не хочуть потрапити в чорний… Я ще не цілком стара. Сарі було дев’ятдесят дев’ять літ, а вона спромоглася народити дитину. Здавна вона мені як льотка. А може, й недурно сниться, що я завагітніла? Симпатичний лікар торкається долонями мені до живота і говорить, що я при надії. Я аж пирскаю від радості: як то добре мати надію, хоч таку, і вірити в майбутнє. Бо якщо живеш лише минулим, то ніби справді вмирати треба. Кажуть, що сни з четверга на п’ятницю збуваються. Як шкода, що це було із середи на четвер!

А то вчувається, що в покої плаче мала дитина. Тоді мурашки бігають по моїй спині, і здається, що смерть за мною прийшла. Та раз угледіла: це коти під вікном так завивають. Але страх від цього ще більшим став. Бо хіба коти можуть нявкати плачем дітей, що аж душу роздирає? Це якийсь нечистий чинить різні вар’ятства, аби я занепала духом. І до чого тільки він не вдається! Буває, чую, що хтось за мною стоїть, а як обернуся, то зразу щезає. В мене аж дихання зупиняється. Тоді швиденько притулюся спиною до стіни і ще довго віддихуюся, озираючись у чотири ока… Дивні речі творяться в хаті, коли зістаюся сама. От лише подивлюся в люстро, а у глибині покою завше майне чиясь тінь. Чи то поставлю стілець в одному місці, а він через якийсь час стоїть уже в іншому, і не помічаю, як туди пересунувся. Світло вимкну — потім приходжу, а воно знову горить. Знаю, що в креденсі тістечка мають ще бути, відкриваю — нема. Дивні речі творяться в хаті!


ДУРНИЙ | Львівська пані | cледующая глава