home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



УРОК

Я тільки-но подумала: «Щось тебе давно нема…», як по хвилі ти заходиш. Кажеш, вчитися маєш багато. Вчитися — воно конче треба, але ти не залишай мене саму. Як тебе нема, то мені завжди здається, що за мною стіни нема. А замість стіни хтось стоїть. Це так страшно, що з того всього мушу лежати, аби він не схопив мене за коси…

Та я така рада, що ти вивчився!.. Це так мене тішить! Я все собі гадаю, що в тобі тече й моя кров.

І яка ж то втіха, коли бачиш у когось свої риси. Може, настане колись такий момент, що так по крові, від нашого далекого нащадка, враз відродимося всі ми… Га, Юліане, чи як ти гадаєш? Кажеш, що мусиш думати, як гроші заробити. Е, Юліане, повір старій: якщо людина думає тільки про гроші, то вона ніґди тих грошей не має. Мужчина повинен думати лише про те, що йому приносить хліб. Твій дід був шевцем, і найкращим майстром! Він ще за Польщі отримав свідоцтво. А тоді здобути цей документ було о-го-го як важко, і лише майстер мав право відкривати свою майстерню. Якщо ти вмів шити, то це не значило, що ти міг шити. Була спеціальна гільдія, яка слідкувала за тим, чи у всіх шевців є ліцензія. Коли дідові вдалося її отримати, він відразу послав до моїх батьків сватів. Мені навіть губи не ворухнулися відмовити, хоч я на той час була заручена. Та я ніґди не шкодувала, що так вчинила, бо жила з твоїм дідом, як у Бога за пазухою. Недурно кажуть: знайди себе — і ти знайдеш когось… А тобі, Юліане, вже пора шукати, аби не стати старим насінником, як той осінній огірок на полі. Коли чоловік і жінка вкупі — це і є найбільше щастя; і хоч би який тоді дощ навколо перезав, на вас він не падатиме. Та й мені не буде так скучно, а то таке, ніби життя зараз обходить мене стороною. Тільки бери ту, яка тебе любить. А то нема гіршої хороби, як чоловік почне сохнути за жінкою. Тільки біду на себе накличе; спустить вона йому все життя на пси… Ой, не знає чоловік, що таке жінка… Подивися лишень на нашу сусідку Уляну, яка вже мала чотирьох чоловіків. Одного чоловіка електрикою забило, другого машина переїхала, третій згинув у чужих краях, четвертий повісився. Недавно ще мала коханця, та й того трамвай переїхав. Подейкують, що такі жінки родяться восени. Вони мають велику владу над чоловіками, але ніяк не можуть ради собі з нею дати. Такій вистачить глянути на будь-якого чоловіка, то він стане як укопаний і, тупо позираючи їй в очі, не знатиме, в чому справа. Нема їй легшого, як обвести чоловіка навколо пальця. І поки не з’їсть його душу — не відпустить від себе. І його мучить, і сама мучиться. Може, такі жінки дуже добрі як коханки, але краще борони Боже тебе від такого кохання!.. А ще, Юліане, є стерви. Тільки-но побачиш тонкі губи й почуєш пискливий голос — стережися. Цих ні чоловік, ні ремінь не вгамує. Вони вічно не знають, чого хочуть… Вони воліли б зробитися курвами, але не всі для цього мають нагоду, а деякі просто бояться, що тоді за кілька років утратять і жіночу, і людську подобу. Коли вони бояться чоловіка, то ще якось можна з ними жити, але щастя все-одно не буде. Так само, Юліане, я не радила б тобі й стару діву. Якщо вже її ніхто не захотів, то вона й тобі не потрібна. Може, і є серед них непогані люди, але жінки вони вже нікудишні. З часом покриваються невидимою пліснявою, під якою або гниють, або квасяться, як капуста у власному соці. Тому такі жінки, найчастіше, або гіркі, або кислі на смак. Чоловікові від такої ніякого задоволення. Я воліла б тобі краще вдову чи розведену, хоч навіть і з дітьми. Та найліпше — знайди собі дівчину, яка ще не зіпсута і до якої б ти мав повагу. Бо якщо не будеш поважати своєї жінки, то прийде час, що не втратиш повагу й до себе. І тоді позбудешся всього. Повір, як жінка без чоловіка ніщо, так і чоловік без жінки. Лише вони обоє можуть протистояти смерті, породити життя. Якщо не будуть триматися разом, то світу настане кінець. Я не зможу спокійно померти, якщо не знатиму, що ти після себе когось залишив. Інакше це для мене — як подвійна смерть.

Колись один офіцер узяв собі дружиною лікарку, бо була інтеліґентна і, як ти кажеш, «рівня»… Але по першій дружині в нього залишилася дитина. І ось, як то буває, за чужою дитиною ніхто не хоче доглядати… Тоді офіцер найняв няньку — просту дівчину з села, яка називалася Ганею. Якось вони жили-зживалися, поки цього офіцера кудись далеко не відправили. Тоді-то лікарка й показала себе: вирішила цієї дитини позбутися. Почала Ганю то залякувати, то тицькати їй гроші, аби вона дитину втопила. Але Ганя завезла дитя на село до батьків, розказавши їм усе. А в селі тільки й розмови було, що Ганя нагуляла дитину. Так у її батьків дитина росла й бавилася. Через якийсь час приїздить офіцер, а лікарка вже виробила свідоцтво про смерть дитини. Офіцер хоч і повірив дружині, та спокою собі ніяк не знаходив. А та пре обміняти хату, але він їй: «Зачекай!» Якось він сидить у ресторані, а Ганя підносить йому їсти. І він до неї: «Як, як то так — дитина померла?!» Ганя з переляку лише мимрить, що на роботі й не може довго розмовляти. Тоді він просить, аби її відпустили. Ганя пробувала йому брехати, та бачить, як він потерпає, то й зізналася, що дочка жива. Приїхали на село — бігає дитина, бавиться. Після цього він розлучився з лікаркою й одружився з Ганею.

Що, вже-е?! Коли ще прийдеш? Иги, прийде він завтра. Добре було б, якби хоч за тиждень з’явився. І годі його втримати! Жодні історії не допомагають.


У ПОЛОНІ ПРОСТОРУ І ЧАСУ | Львівська пані | cледующая глава