home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



«ПІЗНІШЕ» НІКОЛИ Й НЕ НАСТАЄ

Ти диви, як у неї відрижка спрацювала! Стара кляча, а має ще такий здоровий мацьок. Приносить мені завжди свої поношені лахи, аби чимсь її нагодувала. Я встидалася б таке віддавати навіть якомусь голодранцю, а вона лізе мені примірювати, та ще має лице казати, що це мені пасує. Піду я краще вберусь, як у давні часи, в свої речі. Тільки б ніхто не надійшов, а то скажуть: стара здуріла, і ні з того ні з сього на Кульпарків відвезуть. Аніж має їх міль поїдати в шафі, то візьму і, як москалі кажуть, «тряхну старіной».

Чоловік ніґди не шкодував грошей на моє вбрання. Варто подивитися: й атласна французька блюзка, і вовняний светр із Німеччини, і шовкова суконка з Голяндії, і спідниця, зшита зі справжнього гамериканського крампліну, і навіть білизна англійська, стопроцентна бавовна. А хутра стільки, що ціла полиця ним забита! А взуття й досі порахувати не можу: все до одного він сам шив, та й хто міг краще це зробити?! А золотих прикрас стільки, скільки літ ми прожили разом: і кульчики, і брошки, і персні, і каблучки, і запонки, і браслети, і навіть золотий годинник, і медальйончик, в якому містилася моя фотокартка. Не раз колись говорили: «Диви, диви! Семишин — швець, а жінку вдягнув, як пані…» І спробуй було тоді дістати такі імпортні речі! Плати втридорога, та ще — май кому. А зараз воно нікому не потрібне. Як то є, все найкраще шкодуємо, залишаємо на пізніше, а цього «пізніше» ніколи й не настає. Може, Юліан приведе собі добру якусь, то буде мати в чому ходити… Правда, я колись була жінка фест, годі було обійняти! А тепер спідниця ледве не під шию, а суконкою хоч кілька разів обгортайся, а халяви чобіт залазять аж за коліна, ніби й не мої були. Якби Семен зараз жив, то він би злагодив мені такі чоботи, що лише ногу запихаєш — і вони самі починають ходити, а то й навіть бігати. Як шкода, що його нема! Я б тоді з кріслом так не совалася по хаті. Ану гляну, що я вичудила із себе! Га… Якби хтось побачив — налякався б до смерті. Я й сама здогадувалася, що вже не красуня, але не аж так!.. Певно, це паскудне люстро цілком зіпсувалося, швидше від мене зістарилося. Воно якесь нечисте, його треба заслонити. І якнайшвидше! Казали мені, коли Ромчик помер, що не можна при покійникові залишати люстро відкритим, бо смерть сховається в ньому — і вже її не виженеш із хати, а я, дурна, не хотіла вірити…


Поїла, а тепер треба трохи полежати. Що може бути солодшого, ніж подрімати вдень! А то вночі сама мука, а не сон. Таке, ніби тебе якийсь дідько ґвалтує. Недурно кажуть, що із самотніми жінками нечистий спить…


ЗБЕРЕГТИ ГІДНІСТЬ | Львівська пані | cледующая глава