home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

Loading...


Розділ десятий

Збігли і чверть години, двадцять хвилин, а Фанні все ще думала про Едмунда, міс Кроуфорд і про себе, і ніхто не порушував її роздумів. Вона почала дивуватися, що її лишили так надовго; і прислухалася в нетерплячому бажанні почути їхні кроки та голоси. Вона прислухалася довго — і нарешті почула, почула голоси і кроки, що наближалися; та не встигла вона збагнути, що це не ті, на кого вона чекає, як міс Бертрам, містер Рашворт і містер Кроуфорд з'явилися на стежці, якою недавно йшла вона сама, і вмить опинилися біля неї. «Міс Прайс зовсім одна!»

«Фанні, люба моя, що ж це ти так?» — були їхні перші привітання. Вона розповіла їм, як усе сталося.

— Бідна Фанні! — вигукнула її кузина. — Як вони негарно повелися з тобою! Краще б ти лишилася з нами.

Потім, сидячи на лаві поміж двох джентльменів, вона поновила розмову, яку вони вели раніше, і стала пожвавлено обговорювати можливості переобладнання маєтку. Ще нічого не було вирішено; але Генрі Кроуфорд був сповнений ідей та прожектів, і всі його пропозиції негайно зустрічали палке схвалення — спершу в Марії, а потім і в містера Рашворта, якому начебто судилося тільки слухати інших і який не ризикнув висловити жодної власної думки, окрім бажання, щоб вони побачили маєток його приятеля Сміта.

Через кілька хвилин цієї розмови міс Бертрам, поглянувши на залізні ворота, висловила бажання пройти крізь них до парку, щоб їхні уявлення та плани були більш повноважними. Саме цього повинні були бажати і всі інші, це було найкраще рішення та єдиний вірний спосіб його досягти, — принаймні так вважав Генрі Кроуфорд; і він одразу ж примітив пагорб, не далі як за півмилі від них, з якого мав відкритися найкращий краєвид на будинок. Тому іти їм слід було до цього пагорба — через хвіртку; але хвіртка виявилася замкненою. Містер Рашворт шкодував, що не взяв із собою ключа; адже йому навіть спадало на думку, що треба взяти; тепер він уже ніколи не вийде з дому без ключа; проте це не зарадило нинішній біді. Вони не могли потрапити до парку; а оскільки бажання міс Бертрам анітрохи не послабшало, скінчилося тим, що містер Рашворт оголосив про свій намір піти і принести ключа. І з цими словами він вирушив у путь.

— Це, звичайно, найкраще, що можна зробити, якщо ми вже відійшли так далеко від дому, — мовив містер Кроуфорд, коли той пішов.

— Так, краще й не вигадаєш. Але скажіть відверто, хіба ви не знаходите маєток гіршим, ніж ви уявляли?

— Ні, що ви; зовсім навпаки. Він здався мені кращим, величнішим, більш завершеним у своєму стилі — хоча цей стиль, можливо, і не найдосконаліший. І, щиро кажучи, — він трохи стишив голос, — я не думаю, що коли-небудь зможу відвідати Созертон з такою насолодою, як цього разу. Наступного літа він навряд чи здаватиметься мені приємнішим.

На мить знітившись, юна леді відповіла:

— Ви надто світська людина, щоб не дивитися на все очима світського товариства. Якщо воно вважатиме, що Созертон виглядає краще, не маю сумніву, що й ви так подумаєте.

— Боюся, я не настільки світська людина, як це було б краще для мене у деяких випадках. Мої почуття не такі нетривкі, а пам'ять про минуле не так мені підкоряється, як то властиво світській людині.

Після короткої паузи міс Бертрам почала знову:

— Здається, сьогоднішня дорога сюди була для вас дуже приємною. Я просто не могла навтішатися, що ви так гарно розважаєте одне одного: ви з Джулією всю дорогу сміялися.

— Справді? Так, можливо; але я щось не можу згадати чому. О, напевне, я розповідав їй кумедні історії про старого ірландця — слугу мого дядечка. Ваша сестра любить посміятися.

— Ви вважаєте її веселішою від мене?

– Її легше розсмішити, — відповів Кроуфорд. — І тому, знаєте, — він усміхнувся, — з нею веселіше в компанії. Вас я б не намагався розважати ірландськими анекдотами під час десятимильної поїздки.

— Мені здається, за своєю вдачею я така ж весела, як Джулія, та зараз мені є над чим поміркувати.

— Так, безперечно; і бувають випадки, коли надмірні веселощі свідчать про безсердечність. Однак те, що у вас попереду, надто прекрасне, щоб виправдати недостатню жвавість. Вам відкриваються чудові перспективи.

— Буквально чи фігурально? Гадаю, ви маєте на увазі — буквально. Так, звичайно, сонце світить, і парк виглядає таким гарним. Та, на жаль, ця залізна хвіртка змушує мене почуватися так, ніби мене щось обмежує, щось мені перешкоджає. «Не можу вирватися на волю», — як сказав отой шпак у вірші.

Вимовивши ці слова дуже виразно, вона пішла до хвіртки; він рушив слідом.

— Як довго містер Рашворт не несе ключа!

– І ви нізащо у світі не вийдете звідси без ключа й без дозволу і нагляду містера Рашворта; а інакше, мені здається, ви могли б легко пройти отут, біля хвіртки, з моєю допомогою; та ми так і вчинимо, якщо ви справді бажаєте почуватися вільною і дозволите собі не думати, що це заборонено.

— Заборонено! Дурниці! Звісно ж, я можу вийти таким чином — і вийду. Містер Рашворт має прийти з хвилини на хвилину, ви ж розумієте; він ще зможе нас побачити.

— А як не зможе, міс Прайс буде така ласкава і скаже йому, що він знайде нас біля того пагорба, — біля дубового гаю на пагорбі.

Фанні, відчувши в цьому намірі щось недобре, спробувала йому перешкодити.

— Ви можете поранитися, міс Бертрам, — вигукнула вона, — авжеж, ви зачепитеся за ці зубці, і сукню можете порвати, і послизнутися та впасти у рівчак! Краще не робіть цього!

Її кузина, поки промовлялися ці слова, була вже по той бік огорожі, ціла й неушкоджена; і, всміхнувшись з усією поблажливістю, яку надає успіх, сказала:

— Дякую, люба Фанні, але я та моя сукня почуваємося чудово, тому на все добре.

Фанні знову залишилася на самоті, і настрій у неї зовсім не покращився, бо її засмутило майже все побачене та почуте; вона була прикро вражена поведінкою міс Бертрам і сердилася на містера Кроуфорда. Обравши кружний та, як їй здавалося, не найзручніший шлях до пагорба, вони невдовзі зникли з очей; і ще кілька хвилин вона не чула й не бачила нікого. Здавалося, цей лісочок був відданий у її володіння. Вона вже ладна була подумати, що Едмунд і міс Кроуфорд зовсім його покинули, але не могла припустити, що Едмунд геть забув про неї.

Чиїсь несподівані кроки відволікли її від цих невтішних роздумів; хтось швидко йшов головною стежкою. Вона очікувала побачити містера Рашворта, та це була Джулія, що, розпашіла й захекана, розчаровано подивившись на Фанні, вигукнула:

— Отакої! А де ж інші? Я гадала, що Марія і містер Кроуфорд з тобою.

Фанні пояснила.

— Оце вигадали, це ж треба! їх ніде не видно! — Вона стурбовано вдивлялася у глиб парку. — Втім, вони не могли далеко зайти. Але я теж можу вилізти звідси не гірше від Марії — навіть без будь-чиєї допомоги.

— Але ж, Джуліє, містер Рашворт от-от принесе ключа. Почекай містера Рашворта.

— Тільки не я. На сьогодні з мене досить цієї сімейки. Уяви собі, дитинко, я тільки-но спекалася його жахливої матусі. Мені довелося витримати такі тортури, поки ти тут сиділа у тиші та спокої! От побути б тобі на моєму місці, — та ти завжди примудряєшся якось уникнути такої халепи. Це було вельми несправедливе обвинувачення, але Фанні на нього не завважила, — Джулія була розлючена, а вдачу мала запальну. Фанні відчувала, що вона скоро заспокоїться, і тому не звернула уваги на її слова, лише спитала, чи не бачила вона містера Рашворта.

— Так, так, ми його бачили. Він так летів, наче йшлося про справу життя та смерті, і встиг лише сказати, куди він поспішає і де ви всі.

— Шкода, що йому завдали зайвого клопоту.

— Це вже нехай залишається на совісті міс Марії. Я не зобов'язана спокутувати її гріхи. Від його матінки я не могла видертися, поки моя занудна тітонька витанцьовувала навколо тутешньої економки; та від сина я вже постараюся втекти.

І вона тої ж миті прослизнула між палями огорожі і пішла геть, не зваживши на останній заклик Фанні сказати, чи не бачила вона міс Кроуфорд та Едмунда. Певний острах, з яким Фанні тепер чекала повернення містера Рашворта, однак, заважав їй докладно подумати про їхню відсутність. Вона відчувала, що до нього поставилися дуже негарно, і була засмучена, що їй доведеться про все йому розповісти. Він приєднався до неї хвилин через п'ять після втечі Джулії; і, хоча Фанні говорила дуже обережно, він був вочевидь глибоко скривджений і обурений. Спершу він ледве вимовив кілька слів; його погляд виражав надзвичайний подив і роздратування, він відійшов до хвіртки і стояв там, не знаючи, що вдіяти далі.

— Вони хотіли, щоб я лишилася тут; моя кузина Марія звеліла мені сказати вам, що ви знайдете їх біля пагорба чи десь поблизу.

— Я не маю наміру бігати за ними, — похмуро відповів він. — їх ніде не видно. Поки я дійду до пагорба, вони можуть ще кудись піти. Я й так уже набігався.

І він з украй невдоволеним виглядом сів поруч із Фанні.

— Мені дуже прикро, — сказала вона, — так негарно все вийшло.

Їй дуже хотілося сказати щось більш доречне.

Трохи помовчавши, він зауважив:

— Вони могли б і дочекатись мене.

— Міс Бертрам гадала, ви її наздоженете.

— Мені б не довелося її наздоганяти, якби вона лишалася на місці.

На це нічого не можна було заперечити, і Фанні промовчала. Після недовгої паузи він продовжив:

— Прошу, міс Прайс, скажіть — ви в такому ж захваті від цього містера Кроуфорда, як дехто? Я щось не бачу в ньому нічого особливого.

— Мені він зовсім не здається гарним.

— Гарним! Ніхто не назве гарним такого недомірка. У ньому немає й п'яти футів дев'яти дюймів. Я не здивуюся, якщо насправді лише п'ять футів і вісім. Як на мене, він взагалі препоганий з виду. Здається мені, ці Кроуфорди — не надто цінний додаток до нашого товариства. Нам і без них велося чудово.

Фанні стиха зітхнула, не знаючи, що на це відповісти.

— Якби я забарився з ключем, тоді їх ще можна було б якось вибачити; але я пішов одразу ж, тільки-но вона звеліла.

— Безумовно ви поводилися дуже люб'язно; і ви, звісно, йшли швидко, але ж, знаєте, відстань тут досить велика — звідси до будинку, і в самому будинку; а коли люди чекають, їм важко судити про час, і кожні півхвилини їм видаються за п'ять.

Він підвівся і знову пішов до хвіртки, буркочучи, що треба було одразу взяти ключа. Фанні, спостерігаючи за ним, відчула, що він помалу заспокоюється, і наважилася зробити ще одну спробу:

— Шкода, що ви не хочете до них приєднатися. Вони сподівалися, що з тієї частини парку краще побачать дім і зможуть поміркувати про його перебудову; але ж ви розумієте, без вас цього не можна вирішити.

Відіслати співбесідника їй було легше, ніж утримати його поруч. Містер Рашворт одразу ж заметушився.

— Гаразд, — мовив він, — якщо ви справді так вважаєте, мені краще піти; це ж дійсно дурниця — принести ключа даремно.

І, вийшовши за хвіртку, він без будь-яких подальших церемоній пішов геть.

Тепер думки Фанні повністю зосередилися на тих двох, що покинули її так давно, і, охоплена нетерпінням, вона вирішила їх розшукати. Вона пішла головною доріжкою в тому напрямі, у якому вони зникли, і тільки зібралася звернути на іншу стежину, як до неї долинув голос і сміх міс Кроуфорд; звуки наближалися, і наступний вигин стежки привів її до місця, де вони стояли. Ці двоє щойно повернулися до лісу з парку, до якого незамкнена бічна хвіртка звабила їх зазирнути невдовзі після того, як вони покинули Фанні; і вони потрапили саме до тієї частини парку, до тієї алеї, яку Фанні весь ранок хотіла побачити, і сиділи там під деревом. Так вони розповідали. Було зрозуміло, що вони дуже приємно провели час і навіть не підозрювали, якою довгою була їхня відсутність. Фанні трохи втішили запевнення Едмунда, що він за нею скучив і хотів повернутись по неї, і, звичайно ж, так і вчинив би, якби вона вже до того не була така втомлена; але ці запевнення не могли стишити біль від того, що її покинули на цілу годину, тоді як розповідь Едмунда тривала лише кілька хвилин, і відігнати настирливу цікавість — про що ж вони говорили увесь цей час? І коли вони зрештою дійшли згоди, що слід рушати додому, Фанні почувалася розчарованою й засмученою.

Минуло вже півтори години від того, як усі вийшли з дому, коли на підніжжі пологої тераси з'явилися місіс Рашворт та місіс Норріс, готові вирушити до дикого парку. Місіс Норріс була надто заклопотана іншими справами і тому не змогла впоратися швидше. Хоч деякі прикрі несподіванки й зіпсували настрій її племінниць, для неї цей ранок був напрочуд приємним, оскільки покоївка, вислухавши безліч вишуканих компліментів щодо своїх фазанів, повела її до молочарок, розповіла все про тутешніх корів і дала їй рецепт славнозвісного вершкового сиру; а після зникнення Джулії вони спіткали садівника, з яким місіс Норріс дуже приємно зазнайомилася, дала йому корисні поради щодо онукової хвороби, запевнила, що то лихоманка, і пообіцяла надіслати йому чудо-ліки; а він, у свою чергу, показав їй свої найкращі квітники і подарував дуже цікавий пагінець вересу.

Врешті-решт зустрівшись, вони всі разом повернулися додому і там гаяли час, як кому було до вподоби — за посиденьками на канапі, балачками про різні дрібниці, гортанням «Квотерлі ревю», — поки не повернулися всі інші і не настав час обідати. Було вже досить пізно, коли з'явилися обидві міс Бертрам і обидва джентльмени; їхня прогулянка, здавалося, вийшла не вельми вдалою і не прислужилася до головної мети цього дня. За їхніми словами, вони блукали, розшукуючи одне одного, і возз'єднання, на думку Фанні, виявилося надто спізнілим, щоб відновити гармонію, а на думку всіх інших — і для того, щоб прийняти якесь рішення щодо перебудови маєтку. Дивлячись на Джулію і містера Рашворта, Фанні відчувала, що вона не єдина, кому важко на серці; на їхніх обличчях було написано те саме. Містер Кроуфорд і міс Бертрам були значно веселіші, і під час обіду Фанні помітила, що Кроуфорд ревно намагається розвіяти смуток тієї двійці і покращити настрій усіх присутніх.

Обід невдовзі завершився чаєм та кавою, а десять миль зворотного шляху не дозволяли засиджуватись надто довго; і відтоді, як сіли за стіл, усі лише обмінювалися короткими зауваженнями знічев'я, поки до ґанку не подали екіпаж і місіс Норріс, метушливо вхопивши у покоївки кілька фазанячих яєць і шмат сиру та виливши на місіс Рашворт потік люб'язностей, першою не налаштувалася покинути дім. У ту ж мить містер Кроуфорд, підійшовши до Джулії, мовив:

— Сподіваюся, мене не спіткає нещастя бути позбавленим товариства такої чарівної супутниці, якщо тільки її не злякає нічна прохолода на відкритому місці в екіпажі.

Пропозиція була несподіваною, але її із вдячністю прийняли, і, здавалося, для Джулії день мав скінчитись так само успішно, як почався. Міс Бертрам приготувалася до іншого і тому була трохи розчарована; але впевненість, що насправді перевагу віддано їй, допомогла їй подолати прикре збентеження і з належною приязністю поставитися до прощальних знаків уваги містера Рашворта. Йому було вочевидь приємніше посадити її в ландо, ніж допомогти зібратися на козли, і те, що обставини склалися саме так, дуже його втішило.

— Ну, Фанні, це був для тебе чудовий день, от що я скажу, — мовила місіс Норріс, коли вони їхали парком. — Самі лише розваги — з початку й до кінця! Безперечно, ти маєш красненько подякувати твоїй тітоньці Бертрам і мені, що ми дозволили тобі поїхати. Цілий день розважатися, — краса та й годі!

Марія все ж була досить роздратована, щоб не змовчати:

— Як на мене, ви й самі непогано провели день, мадам. У вас он який оберемок усякої всячини — та ще й кошик між нами, що немилосердно б'є мене по ліктю!

— Любонько, це всього лише малесенький вересовий пагін, його просто-таки нав'язав мені той добросердий стариган-садівник; та якщо він тобі заважає, я зараз же приберу його собі на коліна. Ось, Фанні, потримай-но цей клунок, та дивися, не впусти; тут вершковий сир, такий смачнющий, як той, що ми їли за обідом. Сердешна місіс Уїтакер будь-що хотіла подарувати мені один з її сирів. Я так супротивилася, що вона мало не заплакала; і до того ж, знаю, саме такий сир любить моя сестра. Ця місіс Уїтакер — справжнє золото! Вона аж отетеріла, коли я спитала її, чи дозволяється вино в людській, і витурила геть двох служниць за те, що вони з'явилися в білих сукнях. Гляди не розчави цей сир, Фанні. От тепер я можу чудово прилаштувати другий клунок та кошика.

— Що ви іще вполювали? — спитала Марія, якій було приємно чути такі похвали Созертону.

— Вполювала, любонько! Це всього лише чотири гарненьких фазанячих яєчка, місіс Уїтакер просто присилувала мене їх узяти; хоч як я відмовлялася, — та все марно. Вона сказала, що позаяк я живу зовсім одна, то мені не завадить розвести в себе таке птаство; а воно й справді так. Я звелю корівниці покласти їх під першу-ліпшу вільну курку, і якщо фазанята повилуплюються, я зможу віднести їх до себе додому і позичу в когось клітку; і це буде для мене така розрада в самотні години — доглядати пташенят! А якщо мені пощастить, твоя матуся також їх отримає.

Вечір був чудовий, тихий та лагідний, і краєвид навкруги дихав природним супокоєм; але, коли місіс Норріс замовкла, ніхто більш не зронив ані слова. Усі були втомлені душевно; і роздуми про минулий день — хтозна, чого в ньому було більше — радості чи прикрощів, — бентежили кожного.


Розділ дев\ятий | Менсфілд-парк | Розділ одинадцятий







Loading...