Епілог

До відділення банку входить струнка темноволоса жінка років ледь за сорок. За її руку тримається миловидий трирічний хлопчик у джинсах та курточці. Він крокує поруч і зацікавлено роззирається по сторонах. Клієнтка всміхається дівчині-менеджеру:

– Доброго дня, Катю, а я знову до вас по гроші. Видавці кажуть, щось перерахували.

– Ой, пані Лілю! Невже ще одна книжка?! – радісно реагує дівчина. – Дякую, та збірка оповідань мені дуже сподобалася! Навіть свекруха забрала, теж читає, не хоче віддавати. Як ваш хлопчик? Вони ж, здається, ровесники з нашим? А Юрчик уже в дитсадку, бойовий такий став.

– А ми поки що вдома, справляємося. Нова книжка буде через кілька місяців, я вам подарую! Це ми по аванс прийшли.

– Класно! Чекатиму. А підпишете? Бо минулого разу не схотіли. І хто ж повірить, що це сама письменниця мені подарувала? – розводить руками менеджер.

– Підпишу, якщо це так важливо. Правда, я думала, що в книжці головне – її зміст, – усміхається відвідувачка.

Вона переходить до віконця касира, отримує гроші, прощається, підхоплює хлопчика на руки і рушає до скляних дверей. Дитина махає всім рукою.

Катя проводжає їх поглядом і тихо промовляє до своєї колеги, яка сидить поруч:

– Смілива жінка! У такому віці взяти і народити собі сина! Без чоловіка, просто так… Покинула роботу, сидить удома, книжки пише, якісь переклади робить, хто знає, з чого ще живе.

– Ну, що ти хочеш, Катюхо, – богема! Вони всі трохи божевільні. А хлопчик у неї дуже славний.