19 лютого 2013, 10:32 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

До поїздки в аеропорт залишалось трохи часу. Повернувшись із дитсадка, Діана знову взялась перечитувати стенограму розмов у кабіні «ААРОНа 44». Якби хтось спитав, вона б не пояснила, навіщо це робить. Сьогодні ввечері вона опиниться в Парижі, завтра-післязавтра, якщо пощастить, поговорить з Радиславом Ротком і отримає відповіді на всі запитання. Та, попри це, Діана не відлипала від файлу з розшифруванням. Ще вчора ввечері під час розмови з Марселем у неї виникло відчуття, начебто вона намацала нитку, що приведе до розгадки і дасть змогу довести, що запис розмов рейсу 1419… «Який? — Діана обірвала власні роздуми. — Неправильний? Підроблений?» Безглуздя! Очевидно, що підробити запис пілотських розмов нереально. По-перше, це складно в технічному сенсі. По-друге, на записі, крім власне реплік пілотів, чути голос Бруно Пішо, диспетчера, який стежив за зниженням «ААРОНа 44», тож, якби запис підробили, диспетчер відразу вловив би різницю і повідомив слідство, що його слова на записі не відповідають тим, які він промовляв насправді. По-третє, підробляти запис нерозумно, поки живий хоч один із пілотів.

І все ж була зачіпка, котра могла — Діана не могла навіть припустити, що в неї настільки розвинена інтуїція, — відкрити очі на те, що не так у файлі flight_FC1419_last_2_minutes.mp3.

Жінка вгризалась очима у відкритий файл із розшифруванням розмов пілотів і згадувала вчорашній діалог із Марселем. Вона запитала, що той думає про розшифрування, на що француз відповів, що «через снігопад Радислав занадто пізно побачив снігоочисник», що він побачив «Overaasen» о 22:04:09.17, приблизно за десять секунд до зіткнення, а потім… Що він сказав потім? Діана прикусила губу і наморщила лоба, намагаючись відновити в пам’яті Марселеві слова.

(десять секунд до зіткнення…)

(я щойно порахував…)

(…у цей час літак знаходився на… знаходився на відстані…)

Раптом вона згадала. Слідчий зауважив, що згідно з його розрахунками на той момент, коли Радислав побачив «Overaasen», «ААРОН 44» знаходився на віддалі 650—700 метрів від снігоочисника.

«Як він визначив відстань?» — подумала Діана. Без даних ЦФПД, який дочиста згорів під час катастрофи, точно дізнатись, скільки сотень метрів відділяло літак від «Overaasen’а», не можна. Отже, Марсель Лакруа лише прикинув відстань. Яким чином?

Діана спробувала пригадати лекції в НАУ, на яких розповідали про зах'iд на посадку і приземлення пасажирських лайнерів. Для кожного типу літака залежно від маси, сили та напряму вітру чітко визначено оптимальну швидкість приземлення. Знаючи швидкість, а також час, коли пілоти промовляли кожну конкретну фразу, можна обчислити віддаль від точки зіткнення, а відтак, місцезнаходження «ААРОНа 44» над смугою, для кожної фрази. Відповідно, це дасть змогу дізнатись, на якій відстані від снігоочисника пілоти побачили перешкоду, коли зреагували, розпочавши відхід на друге коло, тощо.

Діана кинулась до папок і течок, що були привезені з відрядження та які вона не встигла занести до офісу, і відшукала Керівництво з льотної експлуатації літака «ААРОН 44». Переглянула зміст і відкрила потрібний розділ, де в окремій таблиці стояли значення швидкостей заходу на посадку залежно від посадкової маси літака. Знаючи з найпершої розмови з Марселем Лакруа, що в ніч аварії маса «ААРОНа 44» перед посадкою складала 39 тонн, Діана визначила нормативну швидкість приземлення — 240 км/год.

Відклавши Керівництво з льотної експлуатації, Діана запустила AutoCAD, програму, призначену для створення інженерних креслень. Вона не працювала в ній з часу навчання в університеті, хоча колись непогано її знала і навіть заробляла гроші, виконуючи на замовлення одногрупників і студентів молодших курсів креслення для курсових проектів чи практичних робіт. Зараз AutoCAD знадобився їй, щоб візуалізувати, унаочнити розрахунок місця розташування «ААРОНа 44» над посадковою смугою.

Установивши масштаб, Діана нашвидкуруч накреслила північно-східний відрізок смуги 04L-22L. Загальна довжина смуги становить 8 800 футів; Діана зобразила менше ніж половину, розуміючи, що більше їй не знадобиться. Нижче під смугою вона намалювала вісь довжин, щоб легше було позначати положення «ААРОНа 44» в той чи інший момент, відразу після чого відклала першу точку: на відстані 920 метрів від торця смуги позначила місце зіткнення літака й снігоочисника. Вгорі по вертикалі вписала час, коли, згідно з даними ЦФР, відбулося зіткнення — 22:04:19.78. Насамкінець вивела стрілку і додала підпис «зіткнення…».

Останні розпачливі викрики Ротка Діана пропустила, у якості другої точки вибрала момент, коли двигуни літака почали набирати потужність. Трапилося це о 22:04:16.81, за 2,97 секунди до зіткнення. Вона перевела номінальну швидкість посадки 240 км/год у метри на секунду, отримала 66,7 м/с і порахувала, що за 2,97 секунди літак пролетів 198,0 метрів.

Відтак, очевидно, що, в ту мить, коли двигуни почали розганятися, «ААРОН 44» від «Overaasen’а» відділяло всього 198 метрів.

Діана поставила другу точку на смузі, відзначила час 22:04:16.81 і підписала її: «звук двигунів, що виходять на N1».

Наступним моментом, для якого жінка захотіла розрахувати місце розташування літака, стала команда Радислава Ротка про скасування посадки. Ротко вигукнув «На друге коло! Злітний режим!» о 22:04:13.98 — за 5,8 секунди до зіткнення. Відповідно, у цей час лайнер відділяло від снігоочисника 386,7 метрів. Нижче під кожною точкою Діана вказала відстані до місця, де пройшло зіткнення.

По тому Діана намірилась поставити на схемі точку, у якій Радислав помітив перешкоду на смузі, — вона відповідала часу, коли пілот крикнув «Що за?!.», але перед тим розрахувала, за скільки часу і на якій відстані від снігоочисника пролунав звуковий сигнал у кабіні.

Відклавши на смузі 22L позначку, що відповідала відстані 570,7 метра, підписавши її «звуковий сигнал у кабіні», Діана взялася за, напевно, найкритичніший епізод під час посадки — момент, коли Радислав побачив «Overaasen». Сталося це о 22:04:09.17, за 10,61 секунди до зіткнення.

Цікаво, що Марсель практично не помилився з оцінкою відстані: Діана у своїх розрахунках отримала 707,3 метра. Крім того, вирахуване значення відповідало величині горизонтальної видимості, визначеній за записами з камер спостереження аеропорту. Все ніби гаразд, проте Діана почувалась невдоволеною.

Вона перемкнулась на вікно текстового редактора Microsoft Word з відкритим файлом 1419.docx. Продовжувати відкладати відстані було безглуздо, хоча…

Діана зауважила, що перед тим як Радислав Ротко помітив снігоочисник, що сунув у центрі смуги, Метью Ріґґсон, другий пілот, доповідав командиру екіпажу про висоту під час приземлення. Несподівано Діана усвідомила, що завдяки реплікам Ріґґсона має можливість не лише обчислити точки знаходження «ААРОНа 44» вздовж осі посадкової смуги, але й дізнатись висоту розташування літака над смугою для вибраних моментів часу.

Швидко визначивши час між репліками другого пілота про висоту літака, Діана порахувала відповідні відстані та відклала їх на схемі. Вона обмежилась висотами у двадцять, тридцять і сорок метрів, розсудивши, що на висоті п’ятдесят метрів «ААРОН 44» знаходився задалеко від торця посадкової смуги.

Схема ставала більшою:

Діана не була відмінницею в університеті, та, попри це, зростаючи в сім’ї авіатора-фанатика, змалечку засвоїла багато основоположних авіаційних істин. Родіон Столяр нерідко брав доньку із собою на аеродром у Гостомелі, де катав на ще не запущених у серію, але уже достатньо протестованих літаках ДП «Аронов». Перебуваючи в повітрі, Родіон бурхливо описував кожен етап польоту, коментував найменший рух усіх робочих площин на крилі, випуск шасі, зниження над аеродромом і посадку. Зокрема, Діана знала, що всі пасажирські літаки задля пом’якшення контакту зі смугою опускаються до точки торкання під дуже гострим кутом — 3°. Загалом під час зниження літак повинен торкнутися землі перед двома широкими поздовжніми рисками, розташованими на відстані тисячі футів (приблизно триста метрів) від торця посадкової смуги. Для того щоб приземлитись у зазначеній точці, літак має пролетіти над торцем смуги на висоті п’ятнадцяти метрів, не вище і не нижче, — це аксіома.

Діана подивилась на щойно намальовану схему посадки рейсу 1419. Пролітаючи над торцем смуги 22L, «ААРОН 44» знаходився на висоті щонайменше двадцяти семи метрів!

Серце пришвидшено закалатало. Ось воно!

Чому Ротко вів літак настільки високо?

Діана передивилась розрахунки і переконалась, що помилки немає. Єдиним «слабким місцем» обчислень було значення швидкості заходу на посадку. Діана припустила, що вона становить 240 км/год, або 66,7 м/с, але насправді не знала, з якою швидкістю Радислав Ротко заводив «ААРОН 44» на посадку. Якщо швидкість відрізнялась від нормативної, то це означає, що всі розраховані нею відстані на схемі також будуть іншими.

От тільки наскільки іншими?..

Діана створила в AutoCAD’і новий графічний документ, у якому нашвидкуруч накидала просту систему координат. Вісь абсцис відповідала довжинам вздовж осі посадкової смуги, вісь ординат — висоті над смугою (масштаб на осях відрізнявся, та це не впливало на те, що вона хотіла зобразити). Спочатку жінка взяла дві точки з відомою висотою — двадцять і сорок метрів — із власних розрахунків для швидкості приземлення 240 км/год і відклала їх на графіку. Сполучивши точки прямою лінією, вона отримала реальну траєкторію зниження «ААРОНа 44». Лінія перетинала вісь ординат у точці, що відповідала висоті 27 метрів; за такого зниження літак мав би приземлитися на відстані більше 500 метрів від торця смуги, а це, зважаючи на складні погодні умови, загрожувало катастрофою — Ротко міг не встигнути зупинити літак до кінця смуги.

По тому Діана штриховою лінією накреслила нормальний зах'iд на посадку — такий, яким він мав би бути згідно з нормативними документами. Ця лінія пролягала паралельно попередній (траєкторії приземлення за швидкості 240 км/год) і перетинала вісь ординат на висоті 15 метрів.

У такому разі «ААРОН 44» торкнувся б землі якраз там, де потрібно, — за кілька метрів від широких поздовжніх смужок білого кольору. Різниця між траєкторіями здавалась величезною: за «нормативного» приземлення «ААРОН 44» пройшов висоту 30 метрів на відстані 290 метрів від торця смуги, а за швидкості 240 км/год — на відстані лише 40 метрів.

Зненацька Діана дещо придумала. Вона могла змінити попередню схему таким чином, щоб вона відповідала «нормативному» заходу на посадку, подивитись, як змістяться точки, крізь які пролітав літак, і основне — розрахувати швидкість, з якою «ААРОН 44» мав би наближатись до смуги 22L, щоб пролетіти над торцем на висоті 15 метрів і «наздогнати» снігоочисник о 22:04:19.78.

Діана повернулась до першого графічного файлу, зберегла його з новим іменем, після чого перемістила позначку, що відповідала проходженню висоти 30 метрів (час — 22:04:05.31, вигук Метью Ріґґсона — «Тридцять!»), розташувавши її за 290 метрів від торця посадкової смуги 22L. Всі інші позначки з підписами змістила пропорційно.

Стало очевидним, що двигуни літака почали набирати оберти за 260 метрів до зіткнення, Радислав дав команду йти на друге коло за 490 метрів до снігоочисника і вперше помітив машину з кабіни, знаходячись практично над торцем посадкової смуги.

«Отже, Радислав мав час, щоб зреагувати, — зробила висновок Діана, — а «ААРОН 44» — достатній запас відстані, щоби набрати висоту…»

В усьому цьому було щось дуже неправильне і… страшне. Жінка почувалась так, наче щойно прокинулась після кошмару: серце часто калатало, під пахвами й на спині проступив холодний піт, кінчики пальців дрібно тремтіли.

В AutoCAD’і Діана визначила, на якій віддалі від точки зіткнення знаходився «ААРОН 44», пройшовши позначку висоти 30 метрів. Отримала 1 197,7 метра. Далі запустила калькулятор Windows і розрахувала швидкість, з якою мав би рухатись літак:

Її щелепа відвисла. ДВІСТІ ДЕВ’ЯНОСТО ВІСІМ кілометрів за годину! Це просто з біса нереально! Такого числа немає в жодній таблиці Керівництва з льотної експлуатації — літак не може приземлитись, несучись над землею зі швидкістю триста кілометрів за годину. За швидкості 298 км/год «ААРОН 44» не встигне загальмувати до кінця смуги навіть за безсніжної погоди.

Діана розгубилася. Безпорадно клацаючи мишею, вона перемикалась між створеними схемами і не могла придумати пояснення. Схеми суперечили одна одній. Якщо припустити, що «ААРОН 44» приземлявся зі статутною швидкістю 240 км/год, то зрозуміло, що він летів зависоко. Якщо ж навпаки припустити, що літак знижувався по «нормативній» траєкторії, то це означає, що він рухався надто швидко. Вирішити дилему могло б опрацювання даних із ЦФПД, другої «чорної скриньки», але їх не було.

«Можливо, пілоти не бачили смуги?» — подумала Діана.

Безглуздя! Якщо лайнер опускається нижче за висоту прийняття рішення і пілот не має візуального контакту зі смугою, посадку ультимативно скасовують — літак набирає висоту і вирушає на запасний аеродром. Якби видимість була настільки поганою, що з висоти 30 метрів обидва пілоти не бачили сигнальні вогні смуги, вони б не опускались нижче за ці 30 метрів. Принаймні Метью Ріґґсон не доповідав би з такою впевненістю про кількість метрів до приземлення.

Чому тоді в кабіні все спокійно? Діана відзначила, що на ту хвилину, коли Радислав Ротко скомандував набирати висоту (час — 22:04:13.98), «ААРОН 44» залишив за собою ПІВКІЛОМЕТРА смуги і все ще знаходився на висоті 10 метрів, а мав би вже котитись по землі. Розуміючи, що змарнував перший захід, Радислав Ротко мусив би і без снігоочисника набирати висоту, скеровуючи літак на друге коло, натомість він продовжував посадку. Чому? Як таке може бути? Пілот не міг пролетіти чверть посадкової смуги і не знати про це.

Щось не так. Щось конкретно не клеїлось. Підозри про навмисне ушкодження ЦФПД більше не здавались Діані вульгарними та безпідставними.

Вона запустила Winamp і ще раз прослухала аудіозапис розмов у кабіні.

«Чорт забирай, вони ж не ідіоти!» — спохмурніла вона. Якщо Ротко говорить про те, як вони з Ріґґсоном питимуть каву в залі для відпочинку, то це означає, що із заходом усе добре; означає, що вони бачать, куди сідають; означає, що літак тримається глісади, впевнено прямує до визначеної точки торкання. А цього не може бути, цього просто не може бути…

Діана відчула ще більшу потребу поговорити з пілотом.

Подивившись на годинник, який невідомо як зберігся під час звірств Грубодупенка, вона почала готуватись до відльоту.