home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



6

Мертва вода

Підсунувши низенький столик ближче до дивана, підполковник Бурков вийшов до кабінету, майже відразу повернувся з початою пляшкою вірменського коньяку та двома гранчаками. Мовчки поставив один перед Ігорем, другий – зі свого боку. Влив коричневої рідини на одну третину, поцікавився ніби між іншим:

– Може, більше?

– Нормально. – Князевич судомно ковтнув слину.

– Все одно тобі треба, я ж бачу. І потім, Ігоре Степановичу, тут, – кивок у бік вимкненого телевізора, – без ста грамів точно не розібратися. Це мінімум. Бо, коли чесно, думаю – навіть півлітра не допоможе. Це приказка, звичайно, казка в нас попереду… Давай.

Заклично піднісши свою склянку, Бурков випив махом, навіть не скривився. А потім, дочекавшись, поки Ігор зробить те саме, причому – явно з острахом, що ранок перетече у звичний, уже затуманений спиртним день, ніби згадав щось: рвучко підвівся, знову вийшов, лишивши Князевича сам на сам із суперечливими думками. Цього разу ходив трохи довше. Повернувшись, щільно причинив двері кімнати відпочинку, поклав перед Ігорем плитку шоколаду «Чайка».

– Пригощайтеся. В приймальній, у Людки, завжди є. Приносить хтось постійно. Де беруть…

– У гастрономі.

– Піди купи, розумний… Ну так, гризи шоколад, солодке для мізків добре. А мозок нам із тобою зараз знадобиться. Власне, тобі більше, ти ж цим займешся.

– Чим?

– Мертвою водою.

– Чому я? І взагалі, я ж…

– Ти ж, капітане Князевич, або ніколи не будеш майором, або робитимеш те, що тобі скажуть старші товариші. Недурні та чуйні. Але зараз не про це. Жуй шоколадку, жуй.

Ігор слухняно розгорнув синю обгортку, зашелестів фольгою. Бурков скривився.

– От ненавиджу цей звук! Коли ще обгортка з гастроному шелестить, або оці, знаєш, плащі. Син у мене такий колись носив… Ну, так, значить. – Підполковник знову розлив коньяк по склянках. – Коли мені оце кіно принесли й показали вчора, я сам ні хера не второпав. Іще один шизоїд, багато їх розвелося. Не тільки тепер, завжди вони були й будуть. Оці його числа, знаки, кінець світу…

Князевич кашлянув.

– Ти чого?

– Не кінець світу. Про кінець світу, про Апокаліпсис, той дядько нічого не казав. Він говорив про кінець радянської влади. І то не завтра.

– Для нас усіх це, вважай, той самий Апокаліпсис. Я давно працюю, бачив та чув не таке. Якби… як його… Григорів той не згадав у своїх мареннях про джерело й село Гайворон, його б, між нами кажучи, довго ще не чіпали. Або взяли б десь та використали як приклад порушення психіки на релігійному ґрунті. Зараз це дуже актуальна тема, газети почитай.

– Знаю.

– Бач, знаєш… Тільки там забагато збігів. Мені підготували довідку за матеріалами справи, хоча справи як такої нема. Жодної не завели. Складу злочину нема, розумієш?

– Але троє померли від отруєння.

– Троє комуністів померли від отруєння, – уточнив Бурков, багатозначно піднявши пальця до стелі. – Гаразд, хай двоє. Один секретар первинної комсомольської організації, активіст, кандидат у члени. Вважай, готовий комуніст, лиш без партквитка. Я тобі потім дам усе це. Читатимеш тут, у цій кімнаті. Виносити не можна. Бо це все може, якщо буде бажання, обернутись як терористичний акт.

– Такими речами КДБ більше займається…

– Ось як остаточно з’ясується, що там із тією мертвою водою, тоді три смерті об’єднають в одну справу. І працюватимуть із нею ті, кому належить. Поки ж твоя задача – розібратися на місці. Дуже бажано зібрати залізні докази насильницької смерті всіх трьох. Або, як варіант, їх хтось примусив до вживання отрути. Погрозами чи щось таке, розумієш?

– Ні.

– Тобто?

– Не розумію, для чого це треба.

– Я теж, товаришу капітане. У нашій з тобою системі краще, коли справ про навмисне вбивство не відкривають. Згоден? Отак. Тут усе чисто. Трупи, як я вже казав, не кримінальні. Хоча всі тіла знайдені в лісі, в околиці такого собі віддаленого села Гайворона, слідів насильства на них не виявлено. Не зовсім зрозуміло, за яким лихом вони поперлися в ті краї. Але ж це все не підстава для порушення справи, сам знаєш.

Підполковник перервався заради того, щоб випити та закурити, Ігор машинально повторив його дії, підсунув ближче до начальника шоколад, той хитнув готовою, повів далі:

– Першу смерть узагалі ні з чим таким не пов’язували. Ось тут, як мені пояснили колеги з Володимирської, і є притичина. Наступних двох так само знайшли в околицях Гайворона. Місцеві знаходили, тож роти не позатикати. Тим більше – по селах…

– Це ясно. – Ігор відчув, як поступово повертається до нормального життя, вранішнього візиту в «Продукти» виявилося б усе одно мало. – Три смерті в одному місці за короткий час. Там не плітки, там романи можна клепати.

– Хай би писали, – погодився Бурков. – Одна обставина, Ігоре… Так, невеличка, дрібна можна сказати. Мертві тіла люди знаходили. Факт. А ось причину смерті ніхто сторонній знати не міг. Висновки експертів, сам розумієш, ніхто широко не розголошував. Через те отой самий Григорів про отруєння водою знати не міг.

– Сам по собі не міг, – додав Князевич.

– О, бач, коньячок подіяв! Мислити починаєш, сищику. Значить, йому або хто підказав, так, ніби ненароком, або він знає щось незалежно від підказок. Цей варіант навіть у КДБ відкинули. Зате пояснили: про те, про що Григорів каже вголос, більшість в окрузі знає, та помовкує. І тут або, знову ж таки, свідоме розпалювання страхів у громаді, або – втілення в життя цих самих страхів та забобонів. Виниклих, крім усього, також на релігійному ґрунті. Уявляєш, якщо це піде за кордон? Почнуться відразу закиди: ось, мовляв, кара знаходить безбожників… Там, на бандерівщині, наша влада ставиться до атеїстичної пропаганди особливо. Висновок який? Спробувати довести: всі три смерті не мають нічого спільного з потойбічними силами чи різними прокляттями, як на тому наполягають Григорів та йому подібні.

– До чого тут вода?

– А є там якась місцева казка про мертву воду… Нібито мертву воду, – швидко виправився Бурков. – Казок мені ніхто не розповідав. Ще бракувало, якби в аналітичну довідку для міністерства внутрішніх справ прописували якусь там українську народну казочку. Нас цікавить сувора реальність. А вона така… Зараз.

Підполковник знову вийшов, аби повернутися з картонною текою, старанно зав’язаною бантиком. Розв’язавши шворки, Бурков швидко перебрав вміст папки, знайшов потрібний папір, прокашлявся:

– Ось така реальність, ось такі факти. В організмі кожного з трьох виявлено частинки а-ма-ні-тину. – Слово підполковник прочитав старанно, по складах, ніби боячись припуститися в ньому якоїсь фатальної помилки. – Хрін його знає, що це таке. Отут написано: дуже сильний токсин, належить до групи білкових. Спричиняє параліч верхніх дихальних шляхів, належить до особливо небезпечних. У нашому випадку саме цей… ну, ти пойняв, став причиною всіх трьох смертей. Але, – підполковник знову підняв пальця, – експерти не виключають, що цей токсин, у смислі ця отрута, розчиняється у воді. Воду ж при цьому не обов’язково спеціально наливати у гранчак, наприклад. – Ніготь підполковника клацнув по грані порожньої склянки. – Отрута ця здатна утворюватися в природних умовах, бо виділяється з грибів.

– Яких?

– Ось тут пишуть, загалом мухоморів та блідих поганок. Хоча не тільки, токсин може міститися навіть у звичайних їстівних грибах. Ліс довкола Гайворона – місце грибне, для грибників благодатне. Так кажуть, у всякому разі.

– Що там за джерело, ніяк не втямлю.

– Я теж. Колега з Володимирської, той, хто зі мною говорив, цю тему або забалакував, або оминав.

– Судячи з усього, вона ключова тут.

– Згоден. Мені в двох словах і пояснили: є джерело, десь так у лісі. Природне. Нібито вода, в яку потрапили ці смертельні токсини, звідти. Але… питань маса, Ігоре. – Підполковник налив по третій, тепер уже випив своє, не припрошуючи, зробив глибоку затяжку, докуривши чергову сигарету практично до фільтра. – Дивись сам. Люди там що, раніше воду не брали? Брали… мабуть. Ніколи не труїлися? Ні, раз такі чутки. Чому тільки тепер смерть від отруйної води почали називати карою Божою? Причому – не просто, а карою для комуністів, для всієї нашої влади. Там, здається, навіть якийсь пост поставили, але то вже деталі… Словом, сам розумієш, діло виходить таке, ідеологічне. Політичне, я б сказав. Делікатне, коротше. Справи ніби нема, а розкручувати треба. Ніхто нікого не вбивав наче, а винуватих знайти вимагають. Бо, – палець знову націлився в стелю, – якщо винуватих не знайдуть, виглядатиме не дуже добре. Виходить, справді існує якась кара Божа… для певних людей. Віриш у це?

Князевич потер голене підборіддя. Потім почухав потилицю. Вже не відчуваючи, що перебуває на важливій, мало не таємній нараді в начальника, почавши сприймати все неначе звичайні посиденьки старшого товариша з молодшим, випив, не махом, розтягуючи задоволення, відламав шматочок шоколаду, старанно прожував.

– Фактам я вірю, товаришу підполковнику.

– Що про ці факти скажеш?

– Їх обмаль. Конспект.

– Ну, ось і збереш більше. Нікому не треба пліток про Божу кару та мертву воду. Зброю, розумієш, у Господній правиці, бач, як вигадючують. Плітки вже повзуть. А ворожі голоси, кажу ж тобі, на щось таке тільки наведи: відразу почнуть передрікати швидкий кінець владі робітників та селян від якоїсь там гайворонської джерельної води. Сама природа, бач, мститься, не приймає владу.

– Це ваші думки зараз?

– Аргументи з Володимирської, вгадав. Ні, там люди грамотні сидять. Рахують на місяці, як не на роки вперед. І я, Князевич, із ними згоден. Небезпечно це все. Треба, Ігоре, треба довести: воду отруїли, й бажано навіть зловити того чи тих, хто займається диверсією. А це диверсія, можеш не сумніватися.

Ігор знову потер підборіддя.

– Нехай так. Чого ж тоді грамотні колеги з Володимирської за це не візьмуться?

– Їм не стає фактів, – розвів руками Бурков. – Загалом, складна така система… Але КДБ не може забрати собі справу, якої поки нема. Можна сказати, тебе посилають у розвідку абощо.

– Чому мене?

– Бо з моєї подачі! – Підполковник зовсім по-хлопчачому підморгнув. – Потрібен досвідчений міліційний слідчий, котрий в разі чого не плескатиме язиком та не питатиме зайвого. Дисциплінований, старанний, тямущий. Ти хіба не такий? До того ж тобі корисно побути зараз при ділі, але – подалі від Києва. Думаю, причину сам розумієш. Вважай, з відпустки тебе відкликаю, досить пити у чотирьох стінах. Ділом займися, Князевич, ділом. Як розберешся в усьому – швидше твої проблеми тут уладнаються.

Ігор відчув невідомо звідки виниклий клубок у горлі, ковтнув.

– А… там не вирішилося ще нічого?

– Думають, – обмежився коротким поясненням підполковник. – Аби ж ти тоді не робив геть зайвих рухів… Якщо зовсім по секрету, тут, у Главку, тебе точно не лишать. Як надовго переведуть у міське управління – не знаю. Можуть, правда, ще далі, нижче та глибше. Вважай, оця мертва вода в Гайвороні – твій шанс утриматися на плаву. Допиймо вже.

Бурков розлив по склянках залишки коньяку. Наслідуючи давні забобони, не лишив порожню пляшку на столі, поставив до стіни.

– Папери читатимеш тут і зараз, як я вже тобі казав. Усі запитання, які виникають, ставитимеш уже на місці, тамтешнім товаришам. Відрядження тобі від Головного управління оформляють на два тижні. Впораєшся?

– Не знаю.

– Добре, хоч чесно сказав. Постарайся, Князевич, постарайся. Бо навіть я не вбережу, хоч би як хотів.


5 Відео | Таємне джерело | 7 Ранкова тиша