І чим далі міцніє затятість,

тим ти нижче вклоняєшся мамі.

Купуєш іграшки та гвоздики,

приносиш і віддаєш наодинці.

Не любові вже просиш —

копійок на сиґарети,

бо за ті, що знайшов на вулиці,

вже не купиш

ні сиґарет, ні іграшок, ні гвоздик.

Викликають лиш посмішку

в антиквара.

Все частіше виходиш на вулиці,

спокійно досліджуєш релігію спектру,

вибухаючу в світлій липневій воді,

в контрапункті хмар,

щойно вирізьбленому вітром, дощем, далиною.

Вже нікуди ти не поїдеш,

Бог із ним, з тим святим Граалем,

з нами Бог.

Проходить час — і кров твоя — дим,

і хата — срібне колібрі — вмира на долоні.

Вже не мудрий — бо є зраджене Слово,

і не той, хто питає — бо є сказане Слово,

і не той, хто вчить — бо Словом не вчать.