будівничий цього собору
— Рен! — вигукнула Емма. — Який дивовижний збіг!
— Я не думаю, що це збіг, — сказав Мілард. — Він, напевно, якийсь родич пані Королик. А може, навіть її батько!
— Це дуже цікаво, — сказав Єнох, — але як це допоможе нам знайти її чи її голубів?
— Саме це я й намагаюся розгадати. — Мілард пробурмотів щось собі під ніс, трохи походив туди-сюди, а потім повторив рядок із казки: — «Птахи час від часу літали провідати його в нижніх краях».
Раптом мені здалося, що я чую туркотіння голуба.
— Шш! — Я змусив усіх прислухатись. За кілька секунд звук повторився — тепер він лунав з-поза гробниці. Я обійшов її довкола, став на коліна й саме тоді й помітив маленький отвір у підлозі біля основи гробниці, не більший за кулак — достатній, щоб туди міг пролізти птах.
— Сюди! — покликав я.
— Ого, хай із мене опудало зроблять! — Емма піднесла вогник до отвору. — Може, це і є ті «нижні краї»?
— Але отвір такий маленький, — зауважила Оливка. — Як ми витягнемо звідти птахів?
— Можемо почекати, поки вони вилетять, — запропонував Горацій. І тут упала бомба, та так близько, що в мене потемніло перед очима й зацокотіли зуби.
— У цьому нема потреби! — оголосив Мілард. — Бронвін, будь така ласкава, відчини гробницю сера Рена.
— Ні! — заволала Оливка. — Я не хочу бачити його гнилі старі кістки!
— Не хвилюйся, маленька, Мілард знає, що робить, — запевнила її Бронвін. Потім взялася руками за край гробниці й почала штовхати. Плита повільно, зі скреготом і гуркотом поїхала вбік.
Я очікував, що в ніс ударить запах смерті, але запахло сирістю й старою землею. Ми зібралися навколо гробниці, щоб зазирнути всередину.
— А хай з мене опудало зроблять, — промовила Емма.