home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Епілог


Я просто дотримувалась інструкцій. Сіла в затінку темно-зеленого тенту кав’ярні, оглядаючи всю Ру де Франкс Буржва. Холоднувате сонце паризької осені зігрівало мені щоку. Офіціант з гальською спритністю поставив переді мною тарілку з круасанами та велике горня заварної кави. За сотню ярдів униз по вулиці двоє велосипедистів зупинилися біля світлофора та завели розмову. В одного був синій рюкзак, з якого стирчали врізнобіч два великі багети. У повітрі, спертому та задушливому, витав аромат кави, тістечок та їдкий запах сигарет.

Я дочитала Трининого листа (вона могла б зателефонувати, але було задорого дзвонити за кордон). Вона була топ-студенткою на своєму курсі й завела собі нового бойфренда, Сандипа, який ніяк не міг вирішити, чи працювати в компанії свого батька, яка десь за межами Гітров імпортувала та експортувала товари, та музичний смак якого був навіть гірший, ніж у неї. Томас страшенно радів, що перейшов у наступний клас. У тата на роботі все йшло дуже добре, й він переказував мені свої вітання. Трина була певна, що мама мені пробачить. Вона стеменно одержала мого листа й прочитала його. Їй просто потрібно ще трохи часу.

Я відсьорбнула трохи кави й на хвильку перенеслася до Ренфрю-роуд, дому, який, здавалося, за мільйон миль ізвідси.

Я сиділа й мружилася від похмурої погоди, спостерігаючи, як жінка в окулярах від сонця опоряджала свою зачіску, дивлячись у віддзеркалення у вікні крамниці. Вона підібрала губи, трішки розправилася й пішла собі далі.

Я відставила каву, глибоко вдихнула та взяла до рук іще одного листа, листа, якого ношу вже шість тижнів.

На конверті під моїм іменням великими друкованими літерами було написано:

ПРОЧИТАТИ ЛИШЕ В КАВ’ЯРНІ «МАРКІЗ» НА РУ ДЕ ФРАНКС БУРЖВА, ЗАМОВИТИ СОБІ КРУАСАНИ ТА ВЕЛИКЕ ГОРНЯ КАВИ З ВЕРШКАМИ.

Уперше прочитавши цей напис, я засміялася крізь сльози — як це скидається на Вілла, начальника до нутра кісток.

Офіціант, високий жвавий чоловік із купою папірців, які стирчали з його фартуха, повернувся до мене. Його зведені брови неначе запитували, чи все гаразд.

— Так, — ствердно кивнула я. І, дещо сором’язливо, додала французькою: — Oui.

Лист був надрукований. Я впізнала шрифт. Такий був на листівці, яку він ще давніше мені присилав. Я відкинулася в кріслі та почала читати.


Кларк!

Мине декілька тижнів, перш ніж ти прочитаєш цього листа (навіть враховуючи твої організаційні навички, маю сумнів, що ти доберешся до Парижа раніше, ніж у вересні). Сподіваюся, кава міцна та смачна, круасани свіжі, а погода все ще доволі сонячна, щоб сидіти на одному з отих металевих крісел, які ніколи не поскладені рівно на бруківці. Ця кав’ярня непогана. Та й стейк незгірший, якщо тобі захочеться прийти сюди на обід. А якщо ти поглянеш у ліву руч, то побачиш «Л’Артизан Парфюмер», куди після прочитання цього листа тобі треба буде сходити й купити парфуми — щось типу «Папілонс Екстрим» (точної назви не пам’ятаю). Мені завжди здавалося, що ці парфуми тобі підійдуть.

Ну все, досить вказівок. Є дещо, що я хотів сказати тобі й сказав би наодинці, але: а) ти дуже розчулилася б, і б) ти б не дозволила мені проговорити це все вголос. Ти завжди аж-аж багато говорила.

Отож чек, який ти одержала від Майкла Ловлера, — це не повна сума, а лише маленький подарунок, щоб тобі було легше пережити ці перші тижні без роботи та щоб ти змогла добратися до Парижа.

Повернувшись у Лондон, візьми цього листа до лондонського офісу Майкла — він віддасть тобі всі потрібні документи, які нададуть тобі доступ до рахунку, що його він відкрив для мене на твоє ім’я. Коштів на рахунку вистачить, щоб купити десь якесь симпатичне помешкання та щоб заплатити за коледж і прожити під час стаціонарного навчання. Мої батьки будуть у курсі. Сподіваюся, що завдяки цьому та правовій підтримці Майкла Ловлера ти зможеш уникнути зайвої метушні.

Кларк, я навіть звідси практично чую, як пришвидшується твоє дихання. Не панікуй, не відмовляйся від грошей — їх недостатньо, щоб ти просто лежала й нічого не робила поки й віку твого. Проте вони зможуть купити тобі свободу й звільнять тебе від того клаустрофобного місця, яке ми обоє називаємо домом, і від тих рішень, які тобі довелося обрати. Ці гроші — не для того, щоб ти відчувала тугу за мною чи почувалася в боргу, а чи шанувала мою пам’ять, ні.

Ці гроші я даю тобі тому, що не так багато на світі речей, які можуть зробити мене щасливим, але ти робиш.

Усвідомлюю, що знайомство зі мною завдало тобі болю та муки. Сподіваюся, що колись, коли ти будеш менш сердитою на мене й не такою засмученою, ти подивишся іншими очима на те, що я зробив, і що це споможе тебе жити щасливим життям, кращим аніж те, яке б ти могла мати, якби не зустріла мене. Тобі буде трохи некомфортно у твоєму новому світі. Воно завжди так, коли тебе вибивають із комфортної зони. Та маю велику надію, що ти оживеш. Твоє лице, після повернення з підводного плавання, все мені сказало: в тобі живе голод, Кларк. Безстрашність. Просто ти її поховала, як і більшість людей.

Не закликаю тебе стрибати з високих будівель чи плавати з китами, боронь Боже (хоча, по секрету, мені хотілося б думати, що ти це зробиш). Закликаю тебе жити відчайдушно. Підштовхуй себе. Не засиджуйся. Гордо носи смугасті колготи. А якщо ти наполягатимеш на тому, щоб осісти з якимось дурнуватим хлопцем, переконайся, що дещо з твоїх запасів приховано. Знати, що в тебе все ще залишаються різноманітні можливості, — розкіш. Знання, що їх тобі я надав, приглушує і мій біль.

Оце й усе. Ти глибоко засіла в моєму серці. Ще тоді, коли вперше до мене прийшла, у дурнуватому одязі та зі своїми несмішними жартами, зі своєю цілковитою неспроможністю приховати будь-яке почуття.

Ти так сильно змінила моє життя, більше, ніж ці гроші зможуть змінити твоє.

Не думай про мене занадто часто. Не хочу, щоб ти сиділа заплакана. Просто живи на повну.

Просто живи.

З любов’ю,

Вілл


Сльозинка впала на розхитаний столик. Я витерла щоки долонею й поклала листа на стіл. Тільки через декілька хвилин я змогла знову чітко все бачити.

— Ще кави? — з’явившись переді мною, запитав офіціант.

Я глянула на нього. Він був молодшим, аніж я спочатку подумала, і вже скинув свою бундючну маску. Можливо, паризьких офіціантів учать співчутливо ставитися до жінок, які плачуть.

— Може… коньяку? — Подивився на лист і всміхнувся. У його усмішці був слабкий натяк на розуміння.

— Ні, — у відповідь усміхнулась я, — дякую. Я… мені ще дещо треба зробити.

Я оплатила рахунок, згорнула лист і акуратно поклала його в кишеню.

Виходячи з-за столу, я поправила сумку на плечі та попрямувала до парфумерної крамниці й до цілого Парижа, що за нею простягався.


предыдущая глава | До зустрічі з тобою | Слова вдячності







Loading...