Втрачений сад
Лізі Деарм
Сад оцей виходив на море
Грудьми гвоздики
Відтворював шум води
І шелестів як ліс
Його серце струменіло бризом
Дужо й спокійно
Його квіт підіймався плавко
До коріння ніжної зорі
Сад виходив на землю
І пестив так щиро і ніжно
Що алеї розбризкувались
Самі собою щомить
Гама прогалин
Вливалась у плин краєвиду
І сонце квітневої барви
У зеленому небі пливло.