home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


XIII

Каська натішитися не могла, виконуючи звичну хатню роботу. Наспівувала весь час. Ото майте, чого гідні! З донечкою своєю вишуканою! Ну що, послухалася вона вас, по вашому зробила? Зганьбила на все місто. Служницю попереджали й прохали замкнути рота. Вона й замкнула. Тільки Ганці сказала, бо несила було таїти все в собі. Та й хоті берегти гонор своїх панів теж не мала. Отак пак! Треба було суворіше виховувати, а не дозволяти з розбещеними братами по рестораціях і театрах гуляти! Тепер на консерваторії можна поставити хрест! Великий і остаточний! Каська сама на власні вуха чула, як стара пані сказала синам, що в неї більше немає доньки – і край. Ця не пробачить, що не по-її вийшло. Дуже командувати любить.

За цими радісними думками Касю перехопив на сходах пан Свідзинський. Вона йшла від кухні з величезною господарською сумкою, міцно затиснувши в другій руці гаманця. Кася мала непереборний страх перед ринковими злодюжками: гаманця вона ніколи не клала ні в кишеню, ні в сумку, а щоб, боронь Боже, хтось не вихопив його, руку з гаманцем тримала в кишені.

– Зажди хвилинку, – пан Станіслав підійшов до неї майже впритул і заговорив пошепки. – Касю, я хочу вам дати дуже важливе доручення, але про це ніхто не повинен знати. Навіть пані Зося. Зрозуміло?

Кася дивилася на пана Свідзинського очима китайського бовванця, що стояв на полиці у вітальні, і кивнула так само, без будь-яких емоцій. Старий доктор заквапився, поспіхом сунув їй папірця й непустого конверта:

– Тут адреса і гроші. Зараз і віднеси.

– Мені по харчі треба. Часу не вистачить…

– Устигнеш. Від ринку недалеко, – сумно зітхнув пан Станіслав. – Хто ж тепер допоможе цим бідолахам, крім мене?

Надворі Кася розгледіла адресу. Справді, не дуже й далеко. Так, Магді потрібна допомога. Мучиться, нещасна, із хворим чоловіком, якого нещодавно за якусь провину ще й звільнили з роботи. Тепер і на хліб не вистачає. Що вже про ліки казати!.. Треба було думати, за кого йти. План у голові склався миттю: нікуди вона цієї купи грошей не понесе. Звідки Магда знатиме, що батько гроші передав? Заховавши конверта на грудях, радо попрямувала до ринку.

За три дні Каська ще більше збагатіла: сама пані Зося наказала передати доньці гроші так, щоб пан Станіслав, боронь Боже, не довідався. Дурні хазяї! Прокляли, а тепер бідкаються…

Катерина була дівчина завбачлива, тому постановила собі носити непокірній донечці ці конвертики через раз. Хто рахуватиме? І ніби все передавала, старалася.


* * * | Роман з містом | * * *







Loading...