home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


XXV

Відколи євреї почали носити на одязі жовті зірки, Магду не полишала тривога за Дору. Від сусідки до сусідки кружляли чутки – одна від одної страшніші.

І от, почувши, що всіх євреїв міста зганяють до гетто, на Замарстинівську, Магда кинулася до Рапоппортів. Але ті мешкали дуже далеко. Ще не діставшись туди, молода жінка зустріла колону людей, що йшли бруківкою посеред вулиці, під охороною німців.

У теплих пальтах, з клунками, валізами й наплічниками, вони скидалися на втікачів, проте зовсім не квапилися. Декотрі штовхали поперед себе дитячі візочки: хто – з дітьми, хто – з майном. День був непевний. Густі хмари низько пливли над дахами, але дощу не було. І обличчя тих, що ступали під дулами рушниць, видавалися сірими, як закурений граніт.

Магда зупинилася на тротуарі.

– Так їм і треба, жидам-кровопивцям, – весело сказала рум’яна жінка в картатій хустці, що огортала їй тіло аж до колін.

– Не кажіть так! Вони теж люди, – не погодилася тендітна стара в одязі, подібному до чернечого, і, перехрестившись по-католицькому, подріботіла в бічну вуличку – якомога далі від гріха.

І тут Магда побачила Дору. Висока, зі зведеними до неба очима, вона простувала й ніби нічого не помічала довкола. Довге пальто, звужене в талії, гарно облягало струнку фігуру. Беретик зсунувся набік, як у Ґрети Ґарбо[27]. Не несла ніяких речей – лише притискала до грудей коричневу шкіряну теку з нотами.

Магда гукнула її – і Дора, наче прокинувшись, поволі наблизилася до тротуару. Її величезні чорні очі стали ще більшими й волого блищали.

– А де пані Муся? – спитала Магда, ідучи через бордюр від подруги.

– Мама поїхала на похорон тітки. А я… Вона не знатиме, що сталося… Все так несподівано. Ніби й чекали, а от сталося – і несподівано.

– До такого годі підготуватися.

– Атож. Не знаю, що буде далі…

Один з конвоїрів узяв Магду за лікоть:

Sprechen nicht![28]

Nur zwei Worte![29] – благально попросила Магда.

Nur zwei![30] – погодився конвоїр і трохи відійшов.

– Не хвилюйся, я залишу твоїй мамі записку. Сама піду. Коли вона має повернутися?

– Вже завтра.

– То я піду сьогодні. Зараз-таки.

– Дякую!

– Якщо зможеш – приходь до мене.

– А якщо ні?

– Я прийду. Чекатиму біля воріт. Щодня о дванадцятій, добре?

Між ними став конвоїр:

Genug![31]

Колона наблизилася до кварталу, де мало розташуватися єврейське гетто. Ніяких воріт перед ним не було. Тільки шлагбаум. І Магда вже здалеку кивнула на нього Дорі. Та все зрозуміла.

Натовп поволі всмоктувався у вулицю за шлагбаумом. Хмари опустилися ще нижче. Холодна мряка наповнила повітря.

У місті з’явився чорний квадрат.

Не Малевича, не мистецький…

Поглинув простір.

Будинки скулилися, вулиці повужчали…


предыдущая глава | Роман з містом | XXV І







Loading...