home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


XXVІ

Удень Магді зателефонували.

– Мареку, – зраділа братові. – Ти в місті?

– Так, Магдо. Чи можна в тебе перебути кілька днів. Я з двома товаришами.

– Чекаю.

– Але нікому про нас не кажи. Навіть Касі не треба знати цього.

– Касі тут давно немає.

За двадцять хвилин хлопці вже пили каву, накинувшись на бутерброди, а Магда мордувалася, побачивши, як схуд і помарнів брат, які брудні сорочки були на всіх трьох. Напалила у ванній кімнаті, передягла їх у речі батька й братів, а тоді заходилася прати та готувати їжу. Денщикові наказала сидіти в челядні на першому поверсі.

Увечері повернувся сам Штаубе. Здивувався колишньому другові й повідомив, що на вулиці – облава: обходять усі будинки по черзі.

Магда покликала барона до спальні:

– Зроби так, щоб їх не знайшли.

Його час настав! Треба трохи поторгуватися.

– Це складно…

– Невже слово офіцера нічого не важить?

– Магдо, ти хочеш, щоб я збрехав?

– Марек не має документів. Його друзі – теж. Прошу тебе! Ніколи більше нічого не попрошу, присягаюсь, але тепер!.. Урятуй Марека! Брати – єдина моя рідня. Тобі під силу! Допоможи з документами.

– Добре. Але й ти прислужися мені…

– Обіцяю. Коли буду готова, дверей до спальні не замикатиму.

Пролунав настирливий дзвінок.

Магда благально склала руки, і барон сам пішов відчиняти, випередивши свого денщика.

Марек із друзями були на третьому поверсі, у Магдиній спальні. Завмерли й не ворушилися. Магда ревно молилася. Господь почув – непрохані гості хвилину погомоніли з фон Штаубе, переглянули його аусвайс[32] і пішли далі.

Назавтра хлопці в чистому випрасуваному одязі, з фальшивими аусвайсами в кишенях, покинули Магду, що спромоглася лише напутити, як колись батько:

– Виживіть!.. Благаю!

Марек поцілував її в чоло, як маленьку:

– Бережися, Магдо.

На світанковій вулиці окинув прощальним поглядом старий будинок.

Рідний дім! Удруге сховав він їх від погоні.


предыдущая глава | Роман з містом | * * *







Loading...