home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



33. Чорні коти заборонені

Макс без надмірних зусиль прокрався повз охорону і чекав під кибиткою. Проспівавши ще кілька пісень, Іринка пішла до намету, біля якого стояли двоє міцних циган. Макс оббіг їх і заліз до намету з-під низу. Дівчина скрикнула від несподіванки.

— Тихо, Іринко! Благаю! — устиг промовити Макс, перш ніж у наметі з’явилися охоронці.

— Що сталося, Промінь Сонця? — запитали вони в один голос.

Іринка розгублено озирнулася. Макса ніде не було видно.

— Та ні, нічого. Павук на руку впав, от я й заверещала. Я їх страшенно боюся.

Охоронці вийшли з намету. Іринка тихенько покликала:

— Киць-киць-киць!

Макс вийшов з-за великого дзеркала, що стояло на килимі. Він був страшенно сердитий:

— Ти тепер мене за кота маєш?

— А хто ж ти? — здивовано запитала дівчина.

— Ну, може, зараз я і кіт, але прошу ставитися до мене нормально. Чи ти вже забула мене?

— Забула? — у її голосі чулося щире здивування. До намету зазирнув охоронець.

— Ти нас не кликала, Промінь Сонця?

— Та ні, то я сама з собою розмовляла, — відповіла Іринка, і коли охоронець зник, звернулася до Макса, що знов визирнув зі схованки: — Послухай, я вперше бачу кота, який уміє говорити. Але у нас заборонені чорні коти. Не знаю, чому. Давай я виїду сьогодні ввечері до річки і попрохаю охорону триматися на відстані. Приходь, поговоримо. Я сидітиму біля найбільшого каменя.

І Макс пішов. Денис нетерпляче запитав:

— Ну що?

— Вона нічого не пам’ятає. Призначила мені побачення.

Денисові очі стали великими й круглими:

— Побачення?!!

Макс засміявся:

— Та заспокойся ти! Ніякої романтики в цьому немає. Не забувай, що я — кіт.

— Ну, звісно ж. А мені можна приєднатися?

— Денисе, охолонь. Ти бачив її охорону? Окрім тебе, в Іринки купа шанувальників, які хочуть із нею зустрітися. Охоронці не пропустять жодної людини. Та й чорні коти у них заборонені, але думаю, мені вдасться поговорити з нею непомітно.

Макс перш за все вирішив розшукати той самий найбільший камінь біля річки.

Коли настав час зустрічі, Іринка сиділа над водою і розчісувала довге русяве волосся. Воно спадало важкими хвилями по її плечах і спині на траву.

— Схоже, ти не надто змінилася. Для тебе, як і раніше, так багато значить твоя зовнішність: зачіска, гарне вбрання і таке інше.

Іринка стрепенулася, вона не помітила, як Макс підійшов.

— Ти говориш так, ніби знав мене раніше, — відповіла дівчина.

— Знав. Ми дружили, Іринко. Що ж вони з тобою зробили, аби ти забула друзів і свій рідний світ…

— Рідний світ? — Іринчині очі запалали цікавістю в очікуванні чогось неймовірного. — А що це за світ? Там усі тварини розмовляють?

Макс зціпив зуби і стерпів цю образу, адже він ще нічого не пояснив дівчині.

— Насправді я не тварина. В нашому світі — я хлопець, Максим. Лише тут я став котом. Ми утрьох — ти, я і Денис потрапили сюди, щоб визволити нашу подругу Марічку. Вона в полоні у Червоного Короля.

— У Червоного Короля? І ти хочеш її визволити? Ти, мабуть, жартуєш! Ніхто не наважиться піти проти Вищих!

— А я і не закликаю тебе йти на нього війною. Ми зможемо вирішити, що нам робити, лише разом.

— Я подумаю про це. А чому ти перетворився на кота?

— А хто його знає. Денис вважає, це через те, що я не любив чорних котів.

Макс вирішив поки що не розповідати про зміни, які відбулися з Іринкою та Денисом, адже дівчина може не захотіти розлучатися зі своєю надзвичайною красою.

— А де твій трикутний медальйон? — запитав Макс.

— Медальйон? Я не знаю, про який ти. У мене ціла купа всіляких коштовностей. Шанувальники надарували.

— Ні. Я про той медальйон, що був на тобі з самого початку, коли ти приєдналася до циган, — металевий сектор сонця.

— З самого початку? — Іринка замислилася. — Так, у мене була така штучка на ланцюжку. А потім загубилася.

— Як загубилася? Коли?

— Давно. Я танцювала навколо вогнища і не помітила, як ланцюжок впав із моєї шиї. Потім Діана казала, його забрав дехто…

Іринка замовкла. Вона злякалася, що сказала зайве, але ще більше її налякав здогад про те, що кулон забрав Червоний Король. І спроби повернути собі минуле можуть виявитися дуже небезпечними.

Довго розмірковувати не довелося, бо раптом на галявині вчинився шум, дівчина озирнулась і встигла побачити лише невідомих чоловіків із замотаними по очі обличчями. Ці люди схопили її і затулили рота, щоб не могла кричати. Потім Іринку кинули на коня, до рук плечистому чолов’язі. Той міцно тримав її, вирватися було годі й мріяти. Денис вискочив на галявину, коли там вже нікого не було. Лише Іринчині охоронці лежали на траві. Вершників як вітром здуло. Хлопчик вибіг на шлях, але побачив лише куряву вдалині.

— Максе, що нам робити тепер? — у розпачі звернувся він до друга.

— Хутчій до циган! Ти маєш їм повідомити, що Іринку вкрали. Ми самі не зможемо нічого зробити.

Денис сумнівався, чи це добра ідея, але іншого виходу не було, і він щодуху помчав до табору. Коли вони з Максом добігли, Макс заховався в кущах, а Денис, червоний і засапаний, підбіг до циган і випалив:

— Іринку викрали! Вона сиділа біля річки, раптом на галявину вискочили четверо вершників, напали на охоронців, схопили її і повезли кудись!

Денис запізно зрозумів, якої помилки припустився: навряд чи багатьом людям у цьому світі відомо, що Промінь Сонця насправді має ім’я Іринка. Але всіх більше схвилювала звістка.

— Хутчій, показуй, де це було! — гукнув молодий циган Михась, стрибнув на коня і посадовив перед собою Дениса.

Огляд галявини виявився не марним. Охоронці були живі, але потребували допомоги. Їхні коні паслися неподалік. Цигани помчали наздоганяти викрадачів. Лише наймолодший з них, Василь, лишився на галявині рятувати поранених охоронців. Денисові довелося допомагати йому. Тим часом Макс виглядав з-за кущів. А коли перевозили поранених до табору, сховався в Денисовій торбі. В таборі Дениса зустріли привітно, але він мало не кинувся ховатись, коли побачив стару ворожку. Вона помітила його й покликала.

— А де твій друг кіт? — запитала вона. Макс визирнув із торби:

— Тут я. Але у вас, кажуть, чорні коти заборонені.

— Було таке, та тепер вже, мабуть, не буде.

І стара циганка розповіла Максові й Денису про все.

— Коли ми зустріли вас у лісі три роки тому, тяжкі часи ми переживали. У нас не було жодної сильної дорослої людини, лише скрипаль, а всі інші — діти та старі, нічим було малечу прогодувати, от ми й наважилися викрасти красуню-дівчинку. Зрозуміли, що вона співатиме й танцюватиме — і люди даватимуть багато грошей. Потім ми їздили світами, до нас приєдналися багато молодих циган, усіх приваблювала Іринчина краса. Ми знали, що ви шукатимете її, от і стежили, щоб дівчинка з вами не зустрілася де-небудь. Через те і чорні коти були заборонені. А тепер вже і без Променя Сонця прожити зможемо, от лише чи захоче вона піти з вами?

— Захоче, тільки б наздогнали викрадачів і врятували її, — промовив Денис.

— Врятують. У нас коні найпрудкіші, а сліди наш Михась і в сутінках добре бачить.

Чекати довелось аж до наступного ранку. Викрадачі везли Іринку кудись далеко, до свого пана, та, на щастя, не встигли втекти від переслідування. Іринка була змучена тяжкою дорогою і страхом, однак підійшла до Дениса і запитала:

— Якщо я приєднаюся до вас, що ми робитимемо?

— Не знаю, — чесно зізнався Денис. — Ми всі втратили свої частинки амулету, котрий переніс нас сюди. І хтозна, як повернутися додому. Але ми зараз і не могли б повернутися, бо ще не знайшли Марічку.

— А щоб знайти її, потрібно їхати до Червоного Замку?

— Схоже, що так. І Король, напевне, знає про нашу мету.

Цієї миті до них підбіг Макс:

— Пашко в біді! Його спіймали і повезли до якоїсь в’язниці.

— От горе! А що ж робити? Якби хоч дізнатися, до якої в’язниці!

Михась стояв неподалік і почув їхню розмову.

— Ну будете ви знати, і що далі?

Друзі похнюпились. Їм не було чого відповісти.

Увечері Михась приніс звістку:

— Вчора злочинців-контрабандистів до Острівної в’язниці переправили. Звідти не втікають.


32.  Шхуна «Біла Акула» | Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг | 34.  Дід-рибалка