home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



35. Морські русалки

Човен відплив від берега. Макс виліз із торби і спокійно милувався тихою темною водою, на якій де-не-де виблискували відображення світла ліхтарів та віконець рибальських хатин. А далі — лише чорно-синє море та безодня неба в розсипах зірок. І чути тихий плескіт весел. Максові не хотілося думати про небезпеки та труднощі, що чекали попереду. А Денис постійно напружено розмірковував, уявляв різні варіанти розвитку подій, аж поки задрімав.

Прокинувся він від того, що на обличчя плеснули водою.

— Що за жарти?! — сердито вигукнув він, але раптом зрозумів, що відбувається, і ніби язика проковтнув. Над човном пролетіло блискуче тіло. Русалка знов і знов перестрибувала через човен, здіймаючи фонтани бризок. Це було красиво, але й моторошно.

— Міцно тримайтеся! — крикнув рибалка. — Ці їхні жарти бувають дуже небезпечними.

І справді, стрибаючи над човном чергового разу, русалка схопила холоднючими мокрими руками Денисову руку. Дід вчасно помітив це і вчепився за хлопця. Русалка важко плюхнулась у воду. Денис тер руку, боліла досить сильно.

— Боюся, вона розсердилась, — промовив дід. — Треба щось їй дати. Хутко діставайте ваші подарунки. Та не всі. Досить буде одного намиста. І не показуйте, що ще маєте. Ось вона знову пливе.

Він узяв намисто, вдягнув на весло. Русалка схопила подарунок і показалася над водою. Тепер її можна було роздивитися. Незважаючи на неприродно бліду шкіру, вона була дуже схожа на звичайну юну дівчину.

— Яка ж гарна! — прошепотів Денис.

— Ліпше не дивися, хлопче, — тихо відповів дід і звернувся до морської дівчини: — Ми пливемо рятувати з в’язниці мою онуку Арсеніку.

— Я чула про Арсеніку, — відповіла дзвінким голосом русалка. — Я не заважатиму вам, якщо ви віддасте мені оцю тваринку, — вона вказала на Макса. Той від обурення навіть не знайшов, що сказати. Рибалка відповів швидко:

— Це просто кіт. Навіщо він тобі?

— Він такий гарненький, пухнастий, я гратимуся з ним.

— Ти вже отримала подарунок. Набагато цінніший за якогось кота.

— А я хочу кота! У мене є купа намист, а кота ще немає жодного.

Макс не витримав:

— А чи відомо вам, юна пані, що коти, так само, як і люди, не можуть дихати під водою? Чи вам однаково, чи з живим котом гратися, чи з мертвим?

— Він уміє розмовляти! — захоплено вигукнула русалка. Старий рибалка тяжко зітхнув: він сподівався, що у Макса стане розуму не вимовити й слова. Русалка пірнула й випірнула біля носа човна. Тепер вона була дуже близько до Макса і легко могла схопити його, але він не зрушив з місця.

— Попливли зі мною! Я навчу тебе дихати під водою, — звернулася вона до кота.

— Де ти бачила, щоб коти плавали?

Дід-рибалка гукнув:

— Не дивись їй у вічі, Максимку!

Макс не відповів. Денис напружено спостерігав за другом, намагаючись не бачити вродливого юного обличчя морської дівчини. Він уже чув, що русалки можуть поглядом змусити самого стрибнути у воду і плисти з ними на дно. Дід потихеньку пересувався до Макса. Русалка не звертала на нього уваги, із задоволенням гладила кота, перебирала тонкими пальцями м’яке хутро.

— Ну годі вже. Я ж не кіт, а зачарована людина. До того ж, у тебе руки мокрі й холодні, — зауважив Макс. — І не навчиш ти мене дихати під водою, бо у мене легені, а не зябра. Втопиш, та й годі.

— Це неприємно. У такому разі, давай просто плавати на поверхні!

Дід простягнув руку, щоб схопити кота, але русалка виявилася швидшою. Вона зникла під водою разом із Максом. Денис у розпачі мало не вистрибнув слідом, та дід його втримав. Хлопчик відчайдушно пручався, проте не міг вирватися з не по-старечому сильних рук.

— Не треба, синку, ти нічим не зарадиш. Це ж русалка.

— Ми маємо щось зробити! Вона ж утопить його! Максе! — кричав крізь сльози Денис.

— Можливо, вона поверне твого друга. Потрібно чекати. Ми не маємо вибору.

За мить вони почули веселий вигук: «Еге-гей!» І що ж побачили?! Макс мчав верхи на русалці. Вони пропливли неподалік від човна і зникли у сірому досвітковому мороці. Денис знову почав хвилюватися, аж ось русалка з Максом на спині промчала в інший бік. Потім вона кружляла навколо човна, то збільшуючи, то зменшуючи коло, пірнала разом із Максом і красиво високо стрибала, наче дельфін. Коли вона припливла до човна і кіт стрибнув на своє попереднє місце, вона зітхнула:

— Жаль, що ти не можеш дихати під водою. Мені було з тобою дуже весело! Хоч ти трохи й подряпав мені спину.

— Вибач, я намагався триматися за водорості.

— Водорості — це те, що росте на дні, а те, що на мені — це вбрання! — образилася русалка. Але настрій у неї був добрий і вона помахала мандрівникам рукою:

— Щасливо! Я скучатиму за тобою, коте. І перекажу подругам, щоб не зачіпали вас.

Подальші мандри були без пригод, і всі лише чекали, коли десь попереду з’явиться клаптик землі — Острівна в’язниця. І коли вже смеркалося, Макс гукнув:

— Там попереду острів!

Рибалка підвівся на ноги, довгенько вдивлявся в далечінь, а потім промовив:

— Ну й очі в тебе, юначе! Всім бути напоготові! Сподіваюся, нас не помітять.

— Хто, вартові? — запитав Денис, приховуючи страх. Дід відповів досить спокійно:

— Ліпше буде, якщо не помітить ніхто.

Саме для цього необхідно було обплисти острів здалеку і підійти до скельного берега, де немає варти. Вже стемніло, але місяць, на щастя, не ховався за хмарами, тому рибалка запропонував зайти до гроту відразу ж. Чекати до світанку було б небезпечно. Макс за дідовим наказом сидів на дні човна і не ворушився.

— Там, під човном, хтось є! — прошепотів він раптом.

— Русалки? — так само пошепки запитав Денис У Діда.

— Напевне, вони, — відповів той.

Наступної миті навколо човна зчинився плескіт, і бризки полетіли, як у фонтані. Серед тих бризок то тут, то там виблискувала луска, величезні риб’ячі хвости та білі личка з сяючими блакитно-зеленими очима. Скільки навколо русалок — годі було й злічити — вони стрибали, зникали під водою і знову з’являлися на поверхні з дзвінким сміхом. Човен не вдавалося зрушити з місця. Рибалка гукнув:

— Гей, дівки, дозвольте підійти до берега. Ми пливемо виручати мою онуку Арсеніку. Ось вам подарунки та пропустіть нас.

З цими словами він кинув у воду позаду човна купу барвистих прикрас. Коштовності швидко пішли на дно. Русалки кинулися підбирати подарунки. А дід наліг на весла.

— Було б ліпше, коли б ми допливли до берега раніше, ніж вони нас наздоженуть, — прокректав він, шалено веслуючи. Денис із Максом зрозуміли, що та перша зустріч із русалкою була на диво вдалою, а інші можуть бути небезпечнішими. І дійсно, коли до берега лишалося всього два метри, морські дівчата знову оточили човна.

— За подарунки дякуємо, але так просто ви не втечете! — промовила котрась.

— А як щодо угоди з водяником? — сердито запитав дід.

— А ми з ним саме посварилися! — відповіли русалки й засміялися.

— То мене не обходить. Угода є угода! — Дід спробував провести човна до берега, та русалки вчепилися за весла — не зрушиш з місця. Денис зашепотів дідові на вухо:

— Тут же зовсім близько. Може, кинути їм ще скарбів, та й тікати?

— Думаєш хитрих перехитрити? Вони як розізляться — і з човна тебе витягнуть, та на дно морське поцуплять. Коли б зараз і врятувалися, як потім назад плисти?

Русалки перезирнулись, і одна промовила своїм дзвінким голоском:

— Казала наша подруга, що з вами є цікава тваринка, що людським голосом розмовляє.

Дід мовчав. Принишк і Макс на дні човна.

— То є? — запитала русалка.

— То вас не обходить, — відповів дід. — Угода з водяником була, ви її порушуєте. Моя Арсеніка, як буде вільна — ох вона вам влаштує!

— Твоя Арсеніка і не піде з вами! Її вже ніщо не цікавить.

— А то ми ще побачимо! Дайте пропливти, ви своє отримали!

— Ми хочемо подивитися тваринку!

Макс знову не стримався:

— Я не тваринка! Я людина, обернена на кота! Під водою дихати не вмію, тому з вами лишитися не можу. З утоплених котів користі ніякої немає, отже, дайте нам спокій.

Русалки аж застрибали від радості.

— Він справді розмовляє!

А дід тим часом устиг змахнути веслами. Човен був майже біля берега, коли Макс стрибнув на сушу і звернувся до русалок:

— Дайте нам спробувати врятувати двох полонених і я обіцяю: як повернуся живим, гратимуся з вами хоч цілу добу! Ви ж знаєте, з острова немає іншого шляху, як цим гротом.

Він стояв біля води на такій відстані, щоб русалки його не дістали, і дивився на них з благанням у очах. Русалки завагались, а потім відповіли:

— Гаразд, ми чекатимемо на твоє повернення.


34.  Дід-рибалка | Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг | 36.  Острівна в’язниця