home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ХТО ВБИВ ЄСЕНІНА?


Сергій Єсенін у приступі білої гарячки повісився на власній краватці в одному з номерів ленінградського готелю «Англетер». Така офіційна версія загибелі поета. Насправді, Єсеніна замордовано. Організував акцію, як тепер стало відомо, капітан НКВС Вольф Ерліх, який вдавав із себе поета-початківця, друга Єсеніна.

Збереглися свідчення медекспертів, за якими не важко уявити таку картину. Вбивць було мінімум двоє, і вони були добре знайомі поетові, бо він сам відчинив їм двері номера. Перший удар у лоб, судячи за розмірами травми, — рукояткою револьвера. Єсенін упав, але швидко отямився. Лежачого по-звірячому били ногами, доказ — багато крововиливів у плевру, душили, скоріш за все долонею перекривали дихальні шляхи. (Пригадайте: більшовикам-шариковим байдуже, кого мордувати, — п'яного босяка чи всесвітньовідомого поета). Але Єсенін був ще живий. Тоді йому намотали на шию шнур від валізки (ніякої петлі, ні краватки взагалі не було!) і повісили на канделябрі. Є всі підстави вважати, що вбивство вчинено не без дозволу Дзержинського. Це лише один з мільйонів проявів жахливого дурману. Тотального дурману. Бо хто в головному сказав неправду, приречений брехати і в дрібницях. Нема і ніколи не буде змоги викрити до кінця всю облудність більшовиків. Ось лише окремі «дрібниці» з тих, що лежать на поверхні.

Хрестоматійним символом великого дурману можна вважати долю крейсера «Аврора». Скільки дифірамбів відспівала йому комуністична пропаганда! А виявляється, той корабель-музей на Неві зовсім не «Аврора»! «Легендарний крейсер» гниє в багні затхлої затоки одного з військових портів сто кілометрів західніше від Петербурга. Єдина людина, хто приходить сюди, аби покласти квіти на прогнилий борт, — престарілий син російського капітана крейсера «Аврора» Полєнова, героя Цусимської битви.

Більшовицький режим Леніна охороняли після перевороту від рідного російського народу німецькі військові частини. За наказом кайзера Вільгельма в Петроград таємно переправлялися регулярні полки і зброя для нових полків, сформованих з німецьких військовополонених, захоплених росіянами під час Першої світової війни і утримуваних в таборах у Прибалтиці. Тому їх брехливо називали «латиськими стрільцями». У 1918 році полки і дивізії отих стрільців, де латишів, може, й було кілька сотень, налічували понад триста тисяч багнетів.

Корпус генерала Краснова на Пулківських висотах зупинили не революційні робітники і матроси, а регулярні німецькі частини. Краснов не повірив своїм пластунам, сам пішов у розвідку і особисто переконався, що позиції перед його корпусом справді утримують німці. Така ж участь спіткала і корпус Юденича.

Московський Кремль у листопаді 17-го теж штурмували не революційні маси москвичів, а німецькі штурмові групи.

За таємним договором з кайзером на початку 1918 року в кожному губернському місті центральної Росії діяли німецькі комісії, що брали на облік ворогів перевороту і списки їх передавали більшовицьким комісарам для розправи. Німці старалися, як могли, бо для них підтримка і захист більшовицького режиму означали остаточне виведення Росії з війни, а значить — врятування фатерлянду від повної катастрофи.

У Смольному все оточення Леніна розмовляло між собою німецькою мовою (євреям то було звично), аби німецькі спостерігачі розуміли, про що йдеться.

Чапаєв не втонув у ріці Урал. Як розповідала його дочка Клавдія Василівна, важкопораненого комдива червоноармійці поклали на зняті з гаків ворота і переправили на другий берег ріки. Там він помер. Бійці похоронили командира, але могилу зрівняли з землею, щоб її не знайшли білі козаки. Не змогли знайти її і червоні, тому й вирішено було «сховати кінці в води» Уралу.

Микола Островський не був бійцем Першої кінної. Роман «Як гартувалася сталь», на якому виховувалися, з яким ішли в полум'я класових битв юні більшовики цілого світу, написаний не стільки ним, скільки працівниками московського видавництва «Молодая гвардия» на замовлення офіційної пропаганди. Островський був ідеальним автором: прикутий до ліжка, сліпий, втратив мову...

Найбільше, мабуть, роман сподобався чекістам: іменем легендарного Корчагіна вони називали кращих стукачів.

Дещо з інтимного життя вождів. Маркс мав байстрюка Фредеріка. Ходять чутки, що й у Леніна був позашлюбний син від Інесси Арманд. Та достовірний факт, що його двоюрідний небіж Микола Первушин — молодий учений-економіст ще в 1923 році втік від «земного раю» рідного дядечка до Франції, відтак ще далі — до Канади. А в Аргентині проживають двоюрідні брати М. С. Горбачова — Ілля та Антон Горбачови і їх сестра Ольга. Пригадай, читачу, скільки наших людей у попередні роки не змогли реалізувати свої здібності лише тому, що якогось далекого родича щербата доля занесла у «ворожий табір». Високопоставлені комуністи могли спати спокійно, їм прощалося все.

Союз Радянських Соціалістичних Республік... У цьому словосполученні, власне, жодне слово не відповідає дійсності. По-перше, не союз, а насильницька колоніальна система. Радянських? Але ж ми знаємо, що радянська влада перестала існувати ще в 1918 році. Соціалістичних? Навіть сам Горбачов не знає, що таке соціалізм. Нарешті, якими, у біса, республіками можуть бути безправні колонії, з котрими ніхто на світі не рахується. Недарма пані Тетчер порівнювала «республіку» Україну з штатом Каліфорнія.

На жаль, збудоване на брехні тільки чесним людям видається страшним та несприйнятним. Під час штучного голодомору на Україні сотні тисяч тонн зерна Союз вивозив на експорт, а сталінські посіпаки, організатори голоду, досі згадують, що ніякого голоду не бачили. Це тільки в очах справжніх господарів колгоспи чортополохом проростають, а всякі злодії, казнокради, несуни почувають себе серед того чортополоху, як при «розвинутому соціалізмі».

Якщо колись будуть розсекречені архіви КДБ, то наші нащадки сміятимуться до сліз. Мільйони вироків сфальсифіковані так, ніби їх вигадували божевільні. Насправді, жертв було стільки, що їх спершу розстрілювали, а потім, прийнявши сивухи для активізації фантазії, під п'яний регіт вигадували «переконливі» причини. Вирок: «Розстріляний за те, що готував бомбу на Чахлика невмирущого» — з розряду дитячих.

Валерій Чкалов загинув зовсім не випадково. Аварію літака за наказом Сталіна влаштували чекісти, після того як не вдався «нещасний випадок» з героєм на полюванні.

У бою з фашистськими танками під Москвою загинули не всі 28 панфіловців. Після тяжких поранень кілька з них вижили. Але Сталін розпорядився присвоїти всім звання Героя посмертно. Щоб не скомпрометувати «мудрого з мудрих», нещасних героїв, які вижили, замучили в концтаборах та психушках.

Досі невідомо, хто така Зоя Космодем'янська. Коли в газетах воєнної пори з'явилися фотографії Зої, колишні студентки Московського геологорозвідувального інституту, партизанки і фронтовички, впізнали в ній свою однокурсницю, теж партизанку Шлю Азоліну. Впізнали її і вчителі, і мати Валентина Вікторівна. Та було вже запізно. Після визволення Петрищева, згадують очевидці, до села привезли десять жінок, може котра впізнає дочку. Нещасна партизанка Таня тоді ще не була Героєм і жодна з приїжджих не захотіла признати її за дочку. Після присвоєння їй звання Героя привезли інших десять жінок. Тоді всі закричали, що героїня — їхня дочка. В запеклій боротьбі перемогла всіх висока худа жінка Космодем'янська. Так партизанка Таня стала Зоєю...

У листівках молодогвардійців було не тільки «Смерть Гітлеру!», а й «Смерть Сталіну!» Письменник Фадеєв знав про це, однак офіційна пропаганда вимагала виключно показу «масового героїзму». Якщо колись стане відомо, що «Молоду гвардію» організували чиїсь провокатори, аби викрити і знешкодити здатну До опору молодь, то це вже нікого не здивує.

Щоб підтримати престиж «найдемократичнішої на світі», а заодно і тої, що називала сама себе «розумом, честю і совістю епохи», у нас до останнього часу існували космонавти-смертники. Безпілотні станції літали так бездоганно (не те, що американські), бо їх водили засекречені живі пілоти. Недавно стало відомо, що коли наш лунохід приземлився на Місяці, його супроводжували два космонавти-камікадзе. їм одразу після посадки належало справити пошкодження шасі, налагодити сонячні батареї та телекамери. Знамениті зйомки самого лунохода збоку, які ми бачили на екранах телевізорів, зроблені саме тими смертниками. З польоту вони, звичайно, не повернулися, імена їх донині тримають у таємниці.

До речі, цілий світ тридцять років знає, що наші космічні ракети стартують не з Байконура, а зовсім іншої позиції, віддаленої від останнього на сотні кілометрів. Байконур — фальшива позиція. Але нас чомусь дурять, що ракети стартують саме звідти.

Леонід Брежнєв з метою реанімації агонізуючого режиму висунув спеціально вигаданий для нього його оточенням анекдотичний лозунг «розвинутого соціалізму». Тим часом СРСР у 1981 році з виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення займав 68 місце в світі, а за рівнем особистого споживання — 77, зате випереджав усі країни за дитячою смертністю, кількістю абортів, розлучень і випитого алкоголю. Як нормальна людина могла все це назвати «розвинутим соціалізмом»?

Той же Брежнєв прорік про «нову історичну спільність» — радянський народ, про нову радянську людину. Насправді, більшовизм за 70 років нищення людини знизив до нульового рівня її духовну і моральну культуру. Виховав людину байдужу до всього, безморальну, з повністю втраченим поняттям про суспільне благо, про громадянський обов'язок, який коли в чому й проявлявся, то найбільше в доносах.

Дуже показова з огляду на брехню війна в Афганістані. Вже через рік після її початку афганські патріоти мали більше зброї, аніж окупаційні війська. Чиєї? Передусім радянської! Проданої генералами-комуністами (вірними ленінцями — авжеж!) за долари. Війна тому тривала так довго, бо була потрібна верхівці радянського командування для особистої наживи. А те, що загинули мільйони мирних жителів, загинули тисячі і стали каліками десятки тисяч наших юнаків — на це вірним ленінцям було наплювати.

Є всі підстави вважати, що Ленін, Сталін, Кулаков, Машеров, Брежнєв, Андропов померли не своєю смертю. Але похоронені були тими, хто посприяв їм до часу покинути цей світ, з небаченою помпою. Воістину, хто звик віками будувати свою імперію на брехні, той вже не може спинитися. Старший брат так, бідолаха, забрехався, що вже й сам не второпає, де правда, а де лжа.




ЯКИЙ УЧИТЕЛЬ, ТАКІ УЧНІ | Третя руїна. Роздуми над недолею | МАЛИ НАС У ТОРБІ