home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Програні битви з литовцями і перемога

Під Лоєвом та Гомелем, у північній частині України, навесні розгорталися події, які стали наслідком відмови московського царя розпочати війну проти Литви наступом з-під Смоленська. Одночасно переговори Хмельницького з трансільванським князем виступити солідарно війною проти Польщі завершились невдачею. Сіверський полк під командуванням Мартина Небаби зайняв містечко Гомель, аби захистити цей край від поборів литовського війська. Містечка Любеч та Лоїв узяв під свій захист чернігівський полковник Стецько Подобайло. Відчувши опіку козацького війська, селяни вигнали з маєтків литовських поміщиків і приєдналися до повстанців.

Від чуваючи загрозу з півночі, Хмельницький підсилює свої угруповання. В районі Чорнобиля зосереджуються полки: Звягельський під керівництвом Яцкевича, Овруцький під орудою Бруяки та Любартівський під керівництвом полковника Донця.

Загальне управління всіма силами північного напрямку, з Чернігівським та Сіверським полками, призначається вірному товаришу і куму Богдана Хмельницького — Станіславу Кричевському. Тепер чисельність війська становила близько тридцяти тисяч людей, що дорівнювало чисельності військ Яна Радзивілла. Ян Радзивілл обладнав свій табір побіля переправи через Дніпро, поблизу міста Лоєва. Він блокував можливість переправи на правий берег полків Чернігівського та Сіверського. Чернігівський полковник молодий Стецько Подобайло розмістив свій полк чисельністю п’ять тисяч осіб напроти стану литовського війська на лівому боці Дніпра.

Після вдалої воєнної кампанії Богдана Хмельницького минулого 1648 року проти поляків українські полководці послабили пильність при проведенні бойових дій. У середині липня 1649 року Київський полк під особистим керуванням Станіслава Кричевського підійшов до ворожого стану і з ходу атакував його. Вклинившись у бойові порядки литовського війська і бувши впевненим у своїй перемозі, Кричевський не вів розвідки навколо місця ведення бойових дій. Литовська кіннота, маючи велику рухливість якраз перед цією сутичкою, виконувала роз’їзні маневри по місцевості великими силами до двох тисяч кіннотників. Повертаючи у свій табір, вони в розпал бою вдарили в спину пішому війську Кричевського. Цей удар був неочікуваним, і перед навальною силою кінноти не встояли піші козацькі та повстанські полки. В українському війську здійнялася паніка, на полі бою до пізньої ночі загинуло до п’яти тисяч українських вояків.

Станіслав Кричевський, втративши перевагу в наступі, вирішив перейти до оборони та відступив до лісу в болотисту місцевість, подавши про це звістку Подобайлові. Не тримаючи поміж полками взаємодії на початку наступу, без докладного аналізу розвідувальних даних, полки Чернігівський та Сіверський пішли в наступ неодночасно, даючи ворогу розгромити їх поодинці по черзі.

Чернігівський полк цього дня почав переправу через Дніпро з лівого берега, зі свого табору поміж Дніпром і річкою Сож. Полковник Подобайло планував переправитись та вдарити по литовському війську з тилу. Радзивілл розгадав цей план і, залишивши стримувати Кричевського найманою німецькою піхотою до семи тисяч стрільців, рештою свого війська вдарив по козаках Подобайла, які частково встигли переправитися. Не маючи бойових порядків, козаки Подобайла кинулись переправлятися у зворотному напрямку, але їх перестріляла у водах Дніпра литовська піхота.

Очікувана допомога Кричевському не надійшла, і Ян Радзивілл, зайшовши в тил Кричевському, перетнувши болотисту місцевість, довершив розгром українського війська полковника Кричевського. Полковник, потрапивши до рук ворога, міг би зберегти своє життя, бо викликав повагу у Радзивілла як безстрашний полководець. Та він, поранений, відчуваючи свою провину за поразку і повну загибель свого війська, убив себе, б’ючись головою об дерево.

Сіверський полк під орудою полковника Мартина Небаби, перебуваючи на правому березі Дніпра, розпочав свій наступ на полки Радзивілла з півночі, маючи у своєму арсеналі належне забезпечення артилерією. Та, не надавши значення проведенню глибокої розвідки, раптово був атакований і вщент розгромлений. Литовці захопили багатьох у полон і поповнили свій арсенал гарматами, а полковник Небаба дивом урятувався втечею з місця поразки.

На початку серпня на півночі України військові дії було завершено поразкою українського війська, але Ян Радзивілл далі не повів своє військо через знекровлення його наполовину, а згодом надійшов лист від польського короля Яна Казимира з наказом завершити бойові дії внаслідок укладення мирного Зборівського договору з Богданом Хмельницьким.

У двадцятих числах червня 1649 року Хмельницький рушив свою величезну армію від Білої Церкви через Ружин — Козятин — Хмільник у напрямку Старокостянтинова. Очоливши головні сили самостійно, Хмельницький вислав наперед авангард на чолі з полковником брацлавським Нечаєм, який повинен був вийти в тил польського війська, що розташувалось табором північно-західніше Острополя. Полковник Нечай вийшов у район Меджибожа і, вигнавши звідти поляків, далі не рушив, бо польське військо в паніці відступило через Човганський Камінь[53] до Збаража. Всі війська Речі Посполитої почали стягуватися до Збаража, і після умовлянь Яреми Вишневецького він узяв на себе командування польською армією. Був побудований величезних розмірів укріплений табір біля фортеці, а частина війська розмістилася в самому замку панів Збаразьких на сході міста понад річкою Гнезною. Оборонні укріплення виконувалися під керівництвом інженера Пршіємського з іноземцями, але не встигали цього зробити до підходу війська супротивника.

Бойові дії розпочалися наскоком татар десятого липня за новим стилем на стан Яреми Вишневецького, та князь особисто кинувся на татарську кінноту зі своїми драгунами й литовськими татарами і відбив напад на свій обоз. А одної з ночей, коли величезне військо, не бачене на теренах України, запалило вечірні вогнища і гул сотень тисяч голосів, немов від велетенського рою бджіл, наводив жах на захисників польського табору, Ярема влаштував бенкет у Збаразькому замку, освітивши його. Замок сяяв вогнями вікон і височів над річкою, освітлений сотнями вогнищ, а з нього до тих, що здійснювали облогу, долинали радісні голоси бенкетарів та весела танцювальна музика.

Почалася виснажлива облога польського війська, яке частіше за все билося на вільних теренах, вдало застосовуючи кінноту і маневри піхотою. Після натиску козаків і татар поляки занепали духом, почали дорікати князю Вишневецькому, Фірлею та Лянцкоронському про недоцільність захисту шанців перед замком, пропонували зачинитися в самій Збаразькій фортеці й чекати на допомогу від короля Яна Казимира.

Козацькі й татарські війська будь-що хотіли заволодіти табором і замком. Було виготовлено більше десятка гуляй-городин[54] і сімнадцятого липня під час наступу козаки вчинили жорсткий приступ обозу Вишневецького, але знову під проводом князя поляки відбили приступ і захопили ці велетенські вежі, спаливши їх. Стало сутужно захищати великий простір, і поляки збудували нові шанці всередині й знову відступили ближче до фортеці. Та щойно поляки займали нові шанці, козаки насипали свої, вищі за польські, і знову ні на мить не припиняли обстрілу ворожої оборони.

За наказом гетьмана почали рити підкопи під польські шанці, але поляки ставили воду на землю та, розкладаючи бубни, довідувалися, де риються підкопи, і знищували їх. Якийсь час велися сутички, та, побачивши марність цієї справи, козаки облишили рити підкопи.

У польському таборі запанував голод, захисників діймала відсутність води. Зброя і гармати від спекоти перегрівалися й тріскалися, а здохлих тварин та забитих вояків ніде було ховати, і в таборі панував сморід. Були спроби домовитися, ведучи переговори з гетьманом Хмельницьким та з Іслам-Гіреєм, але вони ні до чого не привели.

Облогою Збаража і невдачами при цьому татари виявляли невдоволення на високому рівні та серед простих вояків.

Вишневецький через своїх перемовників та вступивши особисто в перемови з візиром Шефер-кази-агою закликав ударити по козаках з обох боків, але з того нічого не вийшло. Повелитель Криму, розгнівавшись, дав Хмельницькому строку три доби, щоби заволодіти Збаражем. За декілька днів, зробивши нові гуляй-городини, драбини, гаки на ланцюгах, метальні машини, велетенські колоди для руйнування стін, козаки пішли на приступ. Знову князь Вишневецький особисто стояв у шанцях, і поляки не посміли втекти до замку. Ярема Вишневецький у той день власноруч убив не одного козака і підпалив захоплену гуляй-городину.

Через декілька днів надійшли чутки, що король Казимир наближається зі своїм військом і вже отаборився в містечку Топорові. Полякам вдалося вислати до нього посланця, який дивом, обійшовши козацькі та татарські залоги, дістався туди.

Королівське військо рухалося в бік Зборова дуже повільно через вкрай дощові дні та недовіру до зібраних відомостей про стан свого війська в облозі під Збаражем і недостатні повідомлення про місцеперебування козацько-татарських загонів.

Дізнаючись через своїх розвідників та русинів, які постачали продовольство в табір королівського війська про дії поляків, гетьман Хмельницький таємно зняв велику частину війська з облоги Збаража та чекав слушної нагоди завдати нищівного удару по ньому. Такий час настав у серпні, в день Успіння Божої Матері, під час переправи королівського війська через річку Стрипу. Татари атакували королівський обоз та частину війська на правому березі і досягли успіху, винищивши близько чотирьох тисяч поляків та захопивши запільний[55] обоз. У цей час, а це було в обідню пору, татари разом з козаками напали і на правому березі на тих, хто встиг переправитися з королем. Багато полягло тоді шляхетського квіту Речі Посполитої. Загинули старий воєвода Тишкевич, вчені Ржечицький і Котецький, небіж канцлера Осолінського Болдуїн, Захарій Четвертинський, православної віри, який був комісаром на мирних переговорах із Хмельницьким, Чернецький, Ковальський. У цей день було найбільше винищено бідної шляхти з русинів перемишльської та львівської земель і сотні замків залишилися без своїх господарів, а повіти та воєводства — без своїх начальників. Кількість забитих самих тільки дворян сягала до п’яти тисяч душ. Тисячі возів з майном, воли, буйволи, коні, величезна кількість зброї і гармати дісталися татарам і козакам.

Краще трималося ополчення з внутрішньої Польщі під орудою Любомирського, молодого Яна Собеського, найманого корпусу німецької піхоти під керуванням генерала Кжиштофа Хубальда з Вольфом і самого короля Казимира зі своєю гвардією з п’ятисот гусарів. Поляки запропонували козакам здати королю Казимиру гетьмана Хмельницького, оскільки король призначив в Україну нового гетьмана — Забуського, а за голову Богдана склав ціну в десять тисяч червінців золотом, та козаки не пішли на запропоновані умови. Гинучи від козацьких шабель, поляки молилися до Ісуса Христа, очікуючи від Бога чудесного спасіння.

Вночі серед війська здійнялась паніка: буцімто король Ян Казимир утік зі своїм оточенням, повторювалась Пилявецька трагедія. Тоді король почав об’їжджати військо на коні, освітлений смолоскипами, з відкритим обличчям, і закликати жовнірів не покидати поля битви та не зраджувати свого короля.

Настав ранок останнього дня битви під Зборовим. Гетьман, розділивши своє військо, вдарив у двох напрямках — на місто і панський табір. Татари цього дня не воювали, очікуючи завершення битви. Козаки нападали на місто, а місцеві мешканці кинулись їм допомагати, і дзвони на православній церкві закликали до бою з поляками. Місто не витримало натиску козаків миргородського полковника Гладкого, його захисники — драгуни полягли в січі, а польське ополчення з ксьондзів і їхніх служителів миттєво було перебите.

Польські редути з другого боку також не витримали натиску, і скоро побіля короля не залишилось його захисників. Король за якийсь час мав бути взятий у полон, і тоді йому був прямий шлях до бусурманської неволі. Та позаду нападників на королівських захисників пролунали голоси закінчити битву. Хмельницький наказав зупинити битву, аби християнський монарх не зазнав принижень. Вигуки «Згода!» врятували короля від неволі та приниження.

Почалися переговори про укладення мирного договору поміж трьома сторонами: Річчю Посполитою, українською козацькою автономією, яка вимагала скасування Унії, захисту православ’я та утримання сорокатисячного реєстрового війська, і кримським ханом, що прагнув собі багатьох привілеїв та виплати величезної грошової данини.

Грошей для задоволення татарського хана згідно з угодою не вистачило виплатити, тож після зняття облоги Збаража татари кинулись грабувати містечка та села, відходячи до Криму. Частина з них рушили до Червоної Русі і там брали ясир, а решта не гребували нічим і навіть захоплювали в полон тих, з ким вони воювали проти поляків під Збаражем.

Незабаром стало зрозуміло, що в довготривалість Зборівської угоди всі три сторони не вірять, а це було лише тимчасове примирення ворогуючих сторін. Сарана, яка в цей час спустошувала тамтешні краї, пустилася вслід за татарами і зникла на півдні. Закінчилася семитижнева облога міста і фортеці Збаража, Хмельницький відступив в Україну у славі й честі.


Вільні лови | Вітри сподівань | Поразка посполитого рушення