Розділ З
Турецький гамбіт
«Шлях воїна — один з найкоротших до Просвітління. Той, хто має в руках зброю, хто через кров і смерть знайшов стратегію П'яти кілець, знає все про марність людського Світу. Має замало — і водночас більш, ніж вдосталь часу для духовного вдосконалення.
Великі вої вже давно покинули Замкнуте коло Долі».
Вересень 1914 р.
Улітку 1914-го — у свої двадцять років — Максим Рудинський уперше гостював у дядька Йосипа на Кубані. То аж туди завіявся материн козацький рід у сиві часи, коли рештки запорожців були змушені переселитися на Кавказ.
Пам’ятаючи свого славного предка — запорожця Максима Маламуру, в честь якого його й було названо, Максим захоплено прийняв збори кубанського війська. Казали, козаки готуються «воювати турка» — саме так, як це робив його прославлений предок.
Максим просився у військо добровольцем. Поки йшли збори, ніхто не знав, де і як будуть воювати кубанці. Кілька полків станичників сформували і відправили на Західний фронт, куди потрапив і дядько Йосип. Максим чекав другу чергу і вже місяць тинявся в таборі на зборах.
16 жовтня 1914 року все навколо прийшло в нервовий рух. Станичники казали, що імператор Микола Другий оголосив війну Туреччині. Саме цього дня турецькі кораблі раптово напали на рейди Севастополя і Одеси. Крейсери під турецькими прапорами обстріляли торговельні й військові судна в бухтах і відійшли назад у море.
Тепер усі знали: воювати будуть зі споконвічним, знайомим ворогом, з яким воювали діди, прадіди й прапрадіди — запорожці. З турком. Сорок років тому турка били. І сто років тому — били. І триста років тому — також били! Тому станичники знаходились в піднесеному, радісному і збудженому настрої — ось і прийшла їхня черга. Війна! За те й мали козаки в станицях привілеї, і земля була не поміщицька — їхня! Кожне село на Дону й на Кубані мріяло мати статус станиці, а заробити його могли сини своєю хоробрістю! І горе станиці, яку за якісь провини — або й просто за списком — розжалували в село. Кожна сім’я виряджала на війну одного-двох, а то й і три, і п’ять воїнів. Кожний кубанець брав свого коня й свою збрую, інколи шаблю чи гвинтівку. Казали, що кубанські станиці зібрали на війну більш як 20 кінних полків — тобто майже 22 тисячі вершників.
Максим потрапив у Козачу дивізію, яка мала три полки: Запорізький, Уманський і Кубанський. Уже наприкінці жовтня дивізія перейшла турецький кордон, який проходив по річці Аракс.