home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ десятий

Оповідь лікаря

Абатиса впала в лихоманку, чи в озноб, чи в жар, чи в казна-що. Вона вся змордувалася, про що встигла повідомити всіх, хто потрапив під руку. Почувалася тяжко і хмуро. Вона відправила фляжку зі своєю сечею монастирському лікареві, аби він, як та висловилася, «піддав Я міркуванням» і з'ясував, чи «буду я жити або занапащуся». Той самий носій, що забрав сечу, повернувся із повідомленням, що вона розквітне в цьому світі, якщо тільки їстиме креветки. Лікар передав, що креветки лікують хворих і заниділих, бо це найбільш шпаркі, розумні та спритні істоти; їхній сік також є цілющим, хоча спершу їх треба обов'язково почистити, аби випустити їхні гази, котрі викликали похіть і розпусту. Згадку про розпусту вона сприйняла як особисту вразу.

Отже, за рекомендацією монастирського капелана вона звернулася до Томаса Ґантера, знаменитого лікаря, чия контора була в Баклсбері. Вона надіслала йому листа із переліком своїх симптомів, серед яких були важкість у шлунку та стуманення зору. Він написав барвисто: «Чи ви маєте чорнобривці? Один лише погляд на чорнобривці, люба сестро в Богові, зміцнює зір. Але їх треба зривати, тільки коли місяць стоїть у знаку Діви». Він додав, що «сік чорнобривців є дуже корисним при запаленні грудей», але абатиса пропустила це речення повз очі.


Він був досить збентежений її важкістю шлунка, але запропонував їй змішати жир кабанячий та щурячий, жир конячий та борсуковий, потім замаринувати отриману суміш в оцті, додавши туди шавлію, після чого покласти все t^e на живіт. «Більше я зараз нічого не можу Вам написати, ma dame, але нехай охороняє Вас Святий Дух. Написано у Лондоні, у понеділок після свята Тіла Христового». Він додав, у постскриптумі, що взагалі-то в нього є горщик із вищезазначеним притиранням од негараздів зі шлунком — це на той випадок, якщо шановні сестри не зможуть знайти необхідні жири.

Вночі вітер змінився. Тепер він віяв із півночі і мав напевно віднести всі злі химери геть. Принаймні, таке дама Агнеса прочитала в Cantica canticorum:[64] «Прокинься, о вітре з півночі… — повій на садок мій» (Пісн. 4:16). Але нове повітря не принесло їй полегшення. Вона відіслала повідомлення майстру Ґантеру, питаючи, чи не буде він такий люб'язний і приязний, аби щоб завітати до монастиря, «де Ви знайдете плоть, що страждає». Він приїхав верхи за три години.

Томас Ґантер був невисокий на зріст, і здавалося, що він буквально потопав під оздобленим хутром капюшоном та широким плащем, які вказували на його професію. Рухався він швидко — наче на колесах, як пізніше зазначала дама Агнеса, — і його яскраві очі миттю помічали її найменші рухи і найнезначніші деталі її вигляду. Абатиса сиділа у кріслі з високою спинкою, коли черниця на ім'я Ідонея, тобто «ідеальна», провела лікаря в кімнату. Він поцілував її каблучку й поглянув на тарілку, що стояла біля неї.

— Креветки? Що тут роблять креветки, та dame? — Голос у нього був високий і тонкий, наче у пташки в клітці. — Риба з такою плоттю надмірно шкодить хворим. Вона живить поганий настрій.

— Мені порадили…

— Чи відомо вам, що свійські тварини краще для хворих, ніж дикі? Треба вам взяти коропа з власного ставка, дорога пані, а не креветок із моря.

Мавпочка абатиси гралася зі шкіряним ранцем Ґантера, в якому він зберігав усі знаряддя свого ремесла.

— Май терпіння, любий Адаме, — прошепотів він. — Усе рано чи пізно відкриється. Розкажіть мені про свій настрій, міледі.

— Меланхолічний, — абатиса стиха відригнула, прикривши рота. — І трошки флегматичний.

— Тоді банки я вам не ставитиму.

— Я б хотіла, щоб ви дали мені проносне, майстре Ґантер. Я відчуваю, в шлунку моєму щось відбувається. Я не можу спати.

— Я приніс пілюлі, що викликають сон. Скажіть своїм черницям піти до голубника. Голубине добриво діє як снодійне, якщо його прикласти до підошов.

— У вас є те притирання, про яке ви мені писали?

— Я трохи над цим подумав, і мені здається, що його головні чесноти не годяться у вашому випадку. Відведіть мені приміщення, де я б міг подумати, — він відкрив ранець. — В'язниця вашої меланхолії — у вашому спліні, — він дістав керамічний глечик. — Ось ці ліки добрі, позаяк вони чистять настрій нічних місць. Ви п'єте багато молока?

— Є в мене така слабкість.

— Це добре. Чудово. Молоко дуже корисне для меланхолії. Утримуйтесь від вживання фундука. Він бентежить мозок. їжте краще зелений імбир. Він покращує пам'ять, а ще, можливо, і зробить вас веселою.

— В пам'яті моїй мало місця для радощів, майстере Ґантер. У мене стільки турбот.

— І все ж таки, моя добра абатиса, я дуже рекомендую його вам. Також шукайте насолоди в яйцях. Краще за все пізно ввечері вживати варені яйця. Свіжі підсмажені яйця добре приймати вранці, трохи додавши до них солі й цукру. Бачите, дієта не жорстка, навіть зовсім легка. І пам'ятайте ще одне, міледі. Якщо ви не виконуватимете моїх наказів чи не будете жорстко їх дотримуватися, ви потрапите у велику, серйозну халепу. Дозвольте? — він поклав руку на кінчики її пальців. — Вживайте трояндову олію, щоб зігріти це місце, — і він дістав із ранця маленьку склянку. — Перед тим як лягати спати, треба покласти це на живіт якомога рівнішим шаром.

— А що це?

— Це суміш за моїм власним рецептом. Тут є коняче добриво, що його називають lutum sapieri.[65] Разом із попелом спаленого курячого пір'я та заячим хутром. Суміш висушена до четвертого ступеня, — і він підняв склянку, щоб вона поглянула на неї. — Оскільки складові з різних тіл, суміш діє в різних напрямках.

Абатиса позіхнула.

— Що ж, застосуйте до мене своє мистецтво. Все змішується під місяцем.

— Тоді будьте обережні й не мочіться на протягу.

— Мені б ніколи не спало на думку мочитися на протягу.

Незабаром після цієї бесіди Томас Ґантер виїхав з монастиря. Він насправді був радий, що забрався звідти, адже його лікування може не подіяти, якщо він занадто довго перебуватиме в присутності жінок, у яких іде менструація. Він не бачив молоду черницю, про яку ходило стільки скандальних чуток, але побоювався, що її кров заплямує його. Лікар хотів було розпитати про неї абатису, але меланхолія та очевидна виснаженість останньої примусили його не торкатися теми, яка, напевно, засмутила б її. Тому він повернув коня до Сміт-філда і вже за кілька хвилин в'їжджав до цього району; потім переїхав річку Уолбрук через міст Сент-Стівенз і повернув до Баклсбері. Жив він у середовищі інших аптекарів і знавців трав і, проїжджаючи повз сусідню крамницю, побачив у вікні висушену квітку, відому як «алілуя»; назвали її так через те, що вона розквітає у період між Великоднем і тижнем після Трійці, коли в церквах співають сто сімнадцятий псалом, але Томас Гантер більше цікавився її лікарськими властивостями. Квітка ця була відома як вірний засіб для лікування судом і нападів, і шановний лікар часто нею користувався. Поки він злазив із коня, аптекар пильно спостерігав за ним.

— Нехай Господь буде з тобою, нехай його хрест утішить тебе, Томасе.

— Ти сьогодні вранці такий доброзичливий…

— Я сьогодні сповіщав. Алілуя! — Роберт Скіт, аптекар, був добре відомий своїм іронічним ставленням до церковного благочестя. — Я вірю, що буду врятований.

— У свій час, сподіваюсь. Що в тебе є для мене зараз?

— Можу дати тобі лавровишню від сильних виділень. І будру плющоподібну, яка припиняє кровотечу, — говорячи це, Скіт усміхався, немовби сам не вірячи у те, що каже. — Ось тут у мене кукіль, Томасе…

— Агростема.

— Якщо тобі так більше подобається, пане лікарю. Для тих, хто не може випорожнятися, гадаю. А ось тут — ромашка.

— Яка сама тхне, наче лайно. Я тільки вчора ввечері дав її господині Келло.

— Всі її проблеми випливають з однієї дірки. Боже мій, у неї ж рот не закривається.

— На жаль, од цього ліків не існує, — Томас Іантер уже збирався ввійти до хати — його спальня та приймальня були розташовані просто над аптекою, — коли до нього підійшов високий чоловік у сірому плащі. — Це ти, Ламберте? Навіщо ти так кутаєшся посеред літа? Надлишок тепла викликає геморой.

— В ямах не так уже й тепло, сер, — Ламберт був наглядачем у в'язниці на вулиці Поултрі-стрит; окрім плаща, на ньому був іще й широкополий капелюх, який він зняв, заходя чи до аптеки Гантера. — Ви знаєте, чому я прийшов.

— Ще свіже?

— Помер учора вночі. Якийсь лолард.[66] Залишився після бійки у Клеркенвелі. В нього жовте волосся.

— Чим людина нестриманіша, тим більше в неї волосся.

— Хочу п'ять шилінгів.

— Так багато? За тіло, яке ніхто не захоче ховати?

— П'ять шилінгів. Волосся жовте.

Ґантеру, та й іншим, було добре відомо, що труп із жовтим волоссям має величезну лікарську силу. Втім, людина мала бути вбитою, а не померлою від хвороби. Тоді плоть різали на шматки й клали у порошок з миро й алое; потім на добу вміщували у розчин із вина й скипидару, після чого вішали на просушку в темному та прохолодному місці, щоб вона не протухла. Тоді вже плоть ставала пречудовим помічником у справах Томаса Ґантера, позаяк мала силу припиняти кровотечу й закривати рани. Вона також ставала у нагоді для заспокоєння болю після укусів змій і скажених собак.

— Коли зможеш принести його до мене?


* * * | Клеркенвельські оповіді | * * *