home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


3

Гуркіт і гриміння вщухло. Люди і нечисть на якусь мить так і позаклякали, хто де був. Далі берегині поволі почали збиватися докупи, з острахом озираючись довкола. Раптом повітря біля одного з багать ніби стислося, і прямо з вогню на берег вискочила Марюка. Вона трохи присіла, розставивши руки, і грізно загарчала. Поруч з нею за мить з’явилась і Вербичка.

Андрій з Гапкою підбігли до нечисті, яка вже подіставала зброю; козак на бігу вихопив шаблю.

Цієї самої миті багаття, з якого вискочила Марюка, заіскрилося, розлетілося сніпом іскор і на його місці постав Праліс.

— Шабаш, і без мене… — зловісно всміхнувшись, сказав демон.

Нечисть розійшлася, утворивши півколо і приготувавшись до бою.

Всі мовчали.

— Що ж це ви, діти мої, зрадили мене? — продовжив Праліс, окинувши поглядом присутніх. — На батька руку піднімаєте?

— Облиш нас! — пробасив Никодим. Його пальці нервово грали на руків’ї сокири.

Демон підняв палець і насварив водяника.

— Ну-ну… Знаєте, я на вас дуже сердитий і мушу вас покарати.

— Тільки спробуй, — вигукнув Андрій, — і так скуштуєш моєї шаблі, що мало не буде!

Демон уп’явся поглядом у козака.

— Не для мене ковано твою шаблю, чоловіче! Вона ще зробить свою справу, але я гадаю, не зі мною… Гм… Ти та твій загін хоробро билися під Курганом, і я майже тебе поважаю!

Очі Андрія округлилися від здивування.

— Але ж…

— Він усе бачив і все знає, — хрипло проговорив Липень. — Ми підозрювали, що Берізка не змогла зламати його дух!

Демон ствердно кивнув.

— А ти розумний як на людину. Але не хвилюйся, козаче, — знову звернувся Праліс до Андрія, — я не зроблю нічого поганого твоїм друзям, але друзями вони вже тобі не будуть. Я зрозумів свою помилку…

— Гм-м-м, це ми ще побачимо, — проговорив Коник.

Але демон лише посміхнувся.

— Вербичко, — звернувся він до мавки, — ти лишишся володаркою діброви, а Пташку я відправлю в кругляк. Така моя воля! Ти вірно служила мені, і мій гнів тебе не стосується!

— Дякую, — вклонившись відповіла мавка.

Демон змахнув рукою і з багать повалив густий чорний дим, який швидко оповив весь берег і всі присутні зайшлися кашлем. Але дим ураз розвіявся. Здалося, земля знову здригнулася. То гучно зареготав Праліс. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, що трапилося і лише за мить люди відчули на собі ворожі погляди погані. Андрій з жахом завважив, як відпали вуса і оселедець у Никодима, а натомість з’явилося густе кучеряве волосся і борода. Водяник відскочив убік і хижо вишкірився на козака. Берегині, злісно засичавши, кинулися в річку. Обидва вітрогони за мить опинилися біля Праліса і лісовики рушили за ними, але…

Ступивши кілька кроків, Борода знову зайшовся кашлем, з його вуст повалив чорний дим і він упав. Те саме трапилося і з Пташкою, проте за мить вони знову підвелися.

— Лісовику, до мене, — скомандував демон, — а мавка — в кругляк!

— Апчхи! — голосно чхнув Борода. — Хрін тобі в горлянку, а не до тебе! Вітряку! — Борода глянув на домовика. — Брате, отямся!

Вітряк вишкірився.

— У-у-у! Зрадник!

Він вихором метнувся до Бороди і, з розгону заїхавши йому в щелепу, знову в мент ока став коло Праліса.

Пташка підбігла до упиря.

— Мефодію! Що трапилося? — з жахом вигукнула вона.

— Демон напустив чари на нечисть, — глухо відповів упир, — вони тепер не з нами… Пралісе! — вигукнув Мефодій і очі його спалахнули пекельним полум’ям. — Ще одне слово супрти Пташки, — Мефодій вишкірив міцні білі ікла, — і я скуштую твоєї горлянки!

— Погроза! — заревіла Мара і махнула лапою у бік Мефодія.

Тієї ж миті невідомо звідки, просто з темряви, на упиря кинулися дві лісові марюки, трохи менші за ту, що стояла поряд з Пралісом. Але Мефодій, здавалося, чекав цього. Упир засичав, одяг на ньому пішов по швах. Тіло і лице вкрилося чорною блискучою шерстю. Він розправив крила і, високо підскочивши, злетів.

Хоч як дивно, але ні на Мурка, ні на Нікеля чари Праліса не подіяли. Малюк миттєво змахнувши рукою, випустив кулю, пропалив у голові марюки величезну діру, і та впала, конвульсивно дриґаючи ногами. Другу ж ухопив упир і знявся з нею в повітря. Пролунав скажений зойк марюки і гарчання упиря, і вже за мить потвора гепнулася на землю.

Мефодій опустився поряд з Пташкою, ікла його були в крові.

Праліс поплескав у долоні.

— Браво, браво! Справляє враження! Що ж, про мене, так можеш забирати собі цю дівчину. Мені такі не потрібні.

Андрій швидко зірвав з себе сорочку і простягнув її упирю, щоб той прикрився, бо знову став людиною.

— А ви, значить, діти Одіна? Мого меншенького брата? — звернувся демон до Нікеля з Мурком.

Ґном лише сердито засопів, а Мурко хотів був відповісти, та згадав, чого його вчив Никодим, і скрутив демонові зі своїх трьох пальчиків красномовну відповідь у вигляді невеличкої, але доволі мальовничої дулі.

— Дуже гарно, — скривився Праліс.

— Він навчив! — вказав малюк на Никодима.

Увесь цей час Вербичка не зводила очей з Пташки, а та лише скоса, але з цікавістю, поглядала на свою тітку.

— Радо поспілкувався б з вами ще, але маю справи! — пафосно вигукнув Праліс і моментально розчинився в повітрі.

Слідом зникли Марюка і обидва вітрогони.

Микита з Никодимом шубовснули в річку, а Жменька попрямував до лісу. Слідом рушив і Коник. І невідомо звідки пролунав голос Праліса.

— Люди! Забирайтеся звідси! Бо віднині смерть чатує вас на берегах цієї річки!

І все стихло. На березі лишилася одна Вербичка.

— Не наближайся до діброви, — нарешті звернулася вона до Пташки, і здалося, голос її затремтів, — загинеш…

Можливо, мавка хотіла сказати ще щось, та натомість лише кинула зверхній погляд на Пташку і зникла.


предыдущая глава | Діти Праліса | cледующая глава







Loading...