home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



ДІЯ ПЕРША

Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу.

На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу Ягу. Книга з таємничою назвою «Хайдеггер» з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь – здоровий лобуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзеляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили ібальник від АН-2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50-х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа.

Василь.

Недосконалість світу заїбала

І завела в ці нетрі нас з дружком:

Ми не бажали більше брати участь

У змаганні всіх тих недоносків,

Що цілий день тільки і думають про те,

Яким би робом їм залізти в телевізор,

В маленьку цю коробочку

Із сурлом чорнопиким,

Що продукує цінності духовні,

А сам, падлюка, зроблен із пластмаси,

Яка до світу матер'яльного належить.

З цим парадоксом заїбався я —

Не хочу більше я дивитись на блядєй,

На тлі яких опецькуватий недоумок

Викручує фігури рітуальні

Своєю сракою колгоспною, в перерві

Між засіданням в парламенті.

Там про духовність трохи попиздів —

І знов біжить співати в тєлєвізор.

І шо за жизнь в людей, чому не міг

Він всидіти на місці, у колгоспі?

Він був би там завклубом, і дівчатам

Співав би він про кропиву їбучу,

Що нею був колись відпизджений в дитинстві,

І з того часу він забуть її не може,

Бо срака ще йому болить і досі…

Але хіба один він засмердів

Повітря наше чисте і прозоре?

Ось подивись на тьолку дурнувату,

Що з пацаном на шкірянім дівані

Пиздять про хуйзна-шо. Вона йому:

«Ги-ги», а він їй: «Ги-и».

Так півтори години

Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик

Затяг в мішку на гору, звідки видно

Лани широкополі, забудовані потворними

Будинками для бідних…

Там я посцяв і трохи покурив,

А потім пизданув його безжально носаком

Американського важкого черевика

(Так раньше в «Крокодилі» малювали

Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома).

I ящик поскакав, як молодий гепард,

Аж раптом на шляху його з'явилась

Пружна і біла храмова стіна.

І вперше тут його зауважав я:

Він не звернув, він впертим чорним лобом

Хуйнув об ту стіну, і розлетілись

Із охуєнним вибухом мозги його японські.

Я ніби чув його останній подих

І крик: «Банзай тено!», між тим біля стіни

Вже дітвора цинічно бавилась його кишками:

Що ж – він жив хуйово,

Помер – я к герой.

Нам звична жизнь, як старий геморой,

А смерть незвична нам, і це – буття закони,

Бо всяка жизнь – слабенькі виєбони,

У порівнянні з смертю кожен з нас

Всього лиш мєлкій ітруслівий підарас.

Але і тут, в місцях цих пасторальних

Нам спокою нема, я чув, шо репортери

Шось про нас пронюхали, то, мабуть,

Цей недоносок напиздів, що хвастається

Всім, який він є успішний,

А ми його з Петром їбали вдвох —

Він тільки верещав,

І нам з Петром на пам'ять

Подарував по кепочці.

Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний пещений «ірокез». Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами.

Петро.

Кукаріку! Кукаріку!

Василь.

Прокинувся дружок мій інфантільний

І криками Аврору зустрічає!

Микита (з кущів).

Того не знає він, що замість Еос

Рожевоперстої – зустріне він мене!

Щоправда, пальчиків рожевих я не маю,

Натомість маю ніж і м'ясорубку.

Якщо сюди додати гострі зуби

І голоду стабільне почуття,

Отримаєте ви портрет маньяка…

Но я не є статевим павіаном,

Тбаться зовсім щось не хочеться мені,

Натомість жерти хочеться. Ділєма

Ця Фрейда не стосується, скоріше

Природний це протест, шо всі худі пиздять,

Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно

Бути стільним і замість «Блядь!»

Казати «Bay!» чи «О-о!»

Це «О-о!» особенно мене заябує.

Тупо їбатись – тоже нєпрєстіжно, а прєстіжно

Дружить з красівим парікмахєром

І разом з ним удвох ходить на «паті»

К стілістам крєатівним…

Тут не хочеш стати людожером —

Мусиш! – щоб зжерти все це падло…

Говорячи це все, Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу.

Микита.

От кляті мандавошки боляче кусають!

Колись попробував я їх порахувати:

Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,

І склалося переконання в мене,

Що їх там не багато – може, двійко…

Одне маненьке, миршаве й гуняве,

А друге із такой товстою пикой.

Я їх назвав Марат і Глеб.

Спитаєте – для чого?

І я вам відповім, що завжди треба

Персоніфікувати те зло, з яким

Боротися ви хочете; канкрєтно

По іменам назвати всіх пройдисвітів,

Аж потім карасіном їх труїти.

Або казали опитниє люді,

Шо серной маззю харашо помазать,

Бо я спочатку кулаком їх пиздив,

Та тільки синяки набив на яйцях.

Петро.

Кукаріку! Кукаріку!

Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерично милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.

Микита.

От, курва мать, злякала мені здобич!

Сьогодні день у мене дуже нещасливий,

До того ж ще Марат і Глеб кусаються…

Я думаю, що, мабуть, буде дощ…

Заїбуня (помічає хатинку підарасів).

Bay! Який чудовий таунхаус із бек'ярдом!

Я чула, що живуть тут геї симпатичні,

Шо протестують проти шовінізму чоловічого,

Вони прес-конференцію збирають…

Як тільки я про них дізналася, одразу

Я зустрічі свої сканселювала

І драйвувала каром на забаву.

Я сексу захотіла по дорозі

І в піхву файні кульчики запхала,

Але того мені було замало:

Я з'їхала з хайвею на леваду

І там займалась сексом із стік-шифтом,

Бо всі чоловіки – то є тварюки,

їм тільки факу хочеться від жінки,

А в мене є душа, і я люблю співати,

Ще вірші я пишу про Україну…

Заібуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.

Василь.

Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптеку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав'йов подавите.

Микита.

Цій суці не угля треба, а хуя!

Я б задушив її із задоволенням,

Але у мене принципи гуманні:

Вбиваю тільки тих, кого я можу зїсти.

Але якби я навіть був голодний,

Я би не став цю курву жерти нікагда,

Крім того, хуйзна-якїї приготувати,

Хіба шо в маринаді

Замочить на тиждень?

Петро (злякано позирає із-за дверей).

Кукаріку, кукаріку!

Заїбуня.

Ааа, ооо, ааа-а!

Василь.

Ая-яяяй, аяя-яяяй!

Микита.

Блядь!

На галявині раптово з'являються репортери, оператори телебачення тягнуть кабелі, стилісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів «Гом» і «Бздюч» із мікрохфонами.

Вся ця банда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із-за клуні.

Редактори

(перебиваючи одне одного тикають мікрохфоном в добру пику Василя).

Кто ви по жизні?

Як ви вирішуєте в своєму житті тендерні проблеми?

Який ваш любимий бренд одягу?

Який коктейль ви пили сьогодні вранці?

Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером?

Чи отділяєте ви гламур від епатажу?

Чи любите ви екстрім?

Чи є у вас в жизні адреналін?

Стіліст лі ви по жизні?

Василь.

ІДІТЬ НА ХУЙ!!!

Заїбуня.

Ааа, ооо, ааа-а!

Злякані редактори «Гома» і «Бздюча» відступають.

Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає.

Петро.

Нісьот мєня ліса

В дальокіє лєса!

Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі.


ДІЙОВІ ОСОБИ | Множення в умі, або Плинність часу | ДІЯ ДРУГА