home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





3. Залізний ошийник


Звільнившись від тягара своїх гріхів, я почав робити те, що зазвичай роблять блудні сини, позбувшись старих боргів — наполегливо взявся здобувати нові.

Я наперед радів вечору, коли буде час читати історію мучеників, але аж ніяк не з благими намірами, а для того, аби знову стати на пекельну стезю.

Цього вечора князь був ще добрішим до мене, ніж завжди. Він багато жартував та постійно пив зі мною на брудершафт, на знак братства. Коли настала черга прекрасної Персиди приготувати його чудотворний напій, він ще більше зрадів. Його обличчя почервоніло, а живіт аж колихався від реготу.

— Дивись, друже, — сказав він, тримаючи в руках келих з паруючою винно-трав'янистою рідиною. — Це райський напій. Як тільки він розпливається в нутрощах — я одразу здіймаюсь на небеса. Але не в той занудний рай, про котрий розповідають нам священики, де всі чоловіки старі, а всі жінки святі. Не їдять, не п'ють, не розважаються. А в Магометів рай, описаний в Алкорані, який відрізняється від нашого тим, що вина там скільки хочеш. Оце так задоволення! Жінок скільки хочеш, вина скільки хочеш! Голова обертом. Грецька гетера пригощає кіпрським, римська вакханка наливає фалернського, іспанська донна підносить мадеру, сирена з Лесбосу — нектар, перська баядера наповнює твій кубок ширазським, влашська фата — токайським, чорна абалера наливає собі в долоню гранатавого кольору бордо, і ти п'єш з її руки. І ти не знаєш, що було кращим! Тобто, не ти, а я. Але чому б і тобі не знати? Та хіба ж ми не браття? Як не повести свого брата в новий едем, який я знайшов? Господь мій свідок! Займи один раз моє місце в раю Магомета. Тримай! Я передаю тобі цей келих на один раз. Випий замість мене до дна!

Ото я попав!

Дякую за таку милість, але навіщо воно мені? Адже, якщо вип'ю келих, то засну в цьому кріслі, і вже мої ноги танцюватимуть хіба що уві сні.

Розгубившись, я поглянув в очі прекрасної Персиди.

Вона сиділа на підлокітнику крісла, коло чоловіка, і він не помітив, як вона мені підморгнула: мовляв, де пригощають, там не вибирають. Зрештою, від нього тільки засну.

Що я міг зробити з цим проклятим келихом? Закусив губу і випив залпом.

Раптом мене охопила слабкість і витягла з цього світу наче пушинку, котру відносить вітром. Здавалось, я здіймався високо, поміж хмари, котрі потроху перетворювались на городи, луги, тварин, птахів. Прекрасні пейзажі, що возносять до небес, дерева, що говорять та плоди, що співають, неймовірні звуки, чиї кольори так сяють, що утворюють мелодію. Мелодія та світло утворювали солодку квінтесенцію, що зігрівала флюїди, поколювала та мучила нерви, а ще з'явилася нестерпна спрага, яка наростає від безперервного вживання алкоголю, поки не перетвориться на поняття, ім'я котрому «поцілунок». Невимовна краса, окремий елемент, як вогонь чи вода, чи повітря; полум'я, хвиля, буревій, що утворюються з поцілунку. І поступово цей поцілунок набирає форми. Краса постає переді мною у спокусливих постатях. Вони збираються навколо мене: Даліла, Вирсавія, Соломія, Магдалина, ще до навернення, Лея, Аспазія, Клеопатра, Семираміда, Серсея, і темна, як ніч, красуня Атланта. Всі вони хочуть мені подобатись, хочуть, аби я одночасно обійняв їх усіх. Вони надягають каблучки з сапфірами та карбункулами на всі мої десять пальців. Від них мої руки стали такими важкими, що потрібно напружитись, аби підняти їх догори. І коли, з тяжким зусиллям, піднімаю руку догори, то ті п'ятеро, що вдягли мені каблучки, починають солодко плакати і знов сміються, коли я опускаю руку донизу, аж поки я не віддамся тому полум'ю, тій хвилі, ім'я котрій поцілунок. І всі десятеро сидять у мене на колінах, обіймають, притискають до грудей, аж важко стає дихати. І мені хочеться кричати: «Богині! Змилуйтесь! Ви мене вбиваєте! Не цілуйте!» Їхні поцілунки, наче вогонь, обпікають моє обличчя, шию. Вони змагаються між собою. Перемогу отримує темна королева, з-поміж її коралових вуст та білосніжних зубів з моєї шиї тече кров, яку вона висмоктує з моїх вен.

(— Ти коли-небудь прокинешся від цього сну? — закричав на обвинуваченого солтис.

— Облиште його, в нього такі гарні сни, — відповів князь.

— Я вже прокинувся! — продовжив авантюрист.)

І місце, де я знаходився, аж ніяк не було раєм. Це була мокре та брудне підвальне приміщення, зі стелі якого стікав бруд. В маленькій кімнаті мерехтіла одна свічка. А каблучки, що не давали підняти руки, були нічим іншим, як ланцюгами. А й поцілунки, що обпікали мені обличчя та шию, не були поцілунками Даліли, Серсеї та Семираміди, а бридкими стоногими комахами та сколопендрами, що вкрили моє тіло. А чорна королева Атланта, чиї вуста смоктали кров з моєї шиї, виявилась огидним кажаном. Задушливі обійми — нічим іншим, як залізним ошийником, котрим мене прикували до стіни. Так само були прикуті й мої руки та ноги, що давало змогу тільки піднести до рота ківш з водою та пліснявий хліб, що були біля мене.

А навколо мене глибока, темна, безлюдна ніч.

(— Так тобі і треба, безбожний зловмиснику! — сказав солтис. — Хоча б раз ти отримав по заслузі за свою поведінку!

— Правду кажеш! — підтримав його князь. — Хоча мені б хотілося, аби він подовше побув у тому пекельному раю, чорна королева зі своїми кораловими вустами та білосніжними зубами заслуговує на більш детальну сповідь.)

Я довго заспокоював себе думкою, що це також всього лиш сон. Мені згадалось, що ті, хто жує гашиш, часто бачать сни, що починаються з невимовної краси, а закінчуються катуванням та жахіттями. Можливо, я просто під дією фільтрату і скоро прокинуся?

Та залізний ошийник не залишив сумнівів у тому, що я не сплю. Холодне, тверде та важке кільце. Смертельна обручка, котрою добру людину заручають з могилою. Вузеньке вікно, крізь яке смертний просунув свою голову в потойбіччя і більше не може повернутись.

Що зі мною трапилось? Що зі мною буде?

Мене тільки звинувачують, чи вже винесено вирок?

Скільки часу провів я на самоті в цій темряві, важко сказати, тут ніколи не світало. Ні голод, ні сон не вказували на день чи ніч. Джерело світла мало бути якоюсь вічною лампою — в ній ніколи не закінчувалась олія. Це зробили навмисне, аби я розумів, наскільки нікчемне моє становище.

Змії та всіляка оминаюча світло нечисть копирсалася навколо моїх ніг. Фосфоренцуючі тільця сколопендр світилися в кам'яних тріщинах. Над моєю головою висіли кажани, замотані в свої крила, вони дивились гранатовими очима, готові будь-якої миті кинутись на мене, як тільки я засну.

З напівсну мене раптово витягнув якийсь шум, наче в іржавому замку повертали ключа. Залізні двері в'язниці відчинились, і переді мною з'явився високий чоловік, обличчя котрого я не бачив через каптур. Він увійшов, в руках ківш з водою та хліб, якими він замінив ті, що лежали біля мене.

— Ну, синку, та ти ані не п'єш, ані не їси? Можливо, хочеш заморити себе голодом?

Здалося, що голос цей мені дуже знайомий. Довго ламати голову не довелось. Він зняв свого каптура, і я одразу упізнав того дикого попа, що в печері Прес'яка мене похрестив, потім одружив, і котрому я відплатив за посвяту у братство.

— Це ти, отче! — мовив я тихо, не осмілюючись голосно розмовляти.

— Таки ти мене впізнав! — сказав сміючись гайдамацький піп. — Я вже було подумав, що ти відцураєшся старої дружби.

— Ти тут тюремник? — питаю я в нього.

— Ні, я тут сповідаю: ти мав би знати.

Після чого він сів коло мене на камінь, до якого я був прикутий.

— Дивись, сину. Коли під час облоги Бердичівського монастиря драгомани князя рубали гайдамак, мені в голову прийшов план порятунку, і я вдягнув на себе рясу: вояки не вбили мене, а забрали в полон та привели до князя. Я не брехав, що я не з гайдамаками. Тоді князь мені сказав: «Ну, отче, ти заслуговуєш, аби я повісив твою голову на найвище дерево, однак я хочу подарувати тобі життя за однієї умови. Якщо станеш сповідати при дворі. Але сповідатимеш ти не всіх і не завжди (мене не будеш), а тільки тих, кого до тебе відправлю. Маю підозру, що дружина мене зраджує. Я в цьому певний, однак не можу дізнатися, з ким саме. Вона та її таємний коханець сповідаються придворному капелану, однак той глибоко віруючий чоловік скоріше дозволить розірвати себе навпіл, ніж видасть таємницю сповіді. Але ти не такий священик, як інші. Тобі й так нема різниці, чи в пеклі стане гарячіше на один-два градуси. Твій шлях все одно туди веде, проте як не пристанеш на мою пропозицію, то опинишся там відразу, якщо погодишся, то трохи згодом. Ну, то чи погоджуєшся бути придворним капеланом? Я погодився б на будь-що, аби витягти свою шию із зашморгу, що стискав мою горлянку.

Так і потрапив я до замку, де мене тримали під замком, доки не прийшов час приступати до сповіді. Опинившись у сповідальні, я одразу впізнав у тобі свого старого товариша. Коли ти зізнався в своєму гріховному возз'єднанні з прекрасною Персидою (між нами кажучи, краще б я содіяв цей гріх), я про себе подумав, що не розповім цього князю, нехай його роги виростуть ще більше. Але ти сам усе зіпсував. Я сказав тобі йти до Пресвятої Діви в Бердичівський монастир, кинувши собі в чоботи по сім сухих горошин. А ти почав торгуватись: чи не можна покласти не сухий горох, а зелений? Та, аби мене розжалобити розповів, як ти привів гайдамак до Бердичівського монастиря, де їх зрадив. Так і хотів повиривати тобі волосся з голови. Отже, це був ти, хто моїх відчайдушних товаришів відправив на різанину! Ось хто зіпсував наш геніальний план! Та все-таки дав тобі по голові палицею — знаю, що відчув! Нарешті, твоя доля була вирішена. Я одразу розповів князю про твої походеньки, і ти отримав те, що заслужив — цей палац, до якого ти так міцно прикутий, що не втечеш.

Моїм першим питанням до злого попа було таким:

— Що стало з княгинею?

— Про те, синку, хай тебе голова не болить. Князь занадто розумний, аби виносити на люди таємницю, що його паплюжить. Персида навіть не підозрює, що князь все знає. А тебе, про людське око, кинули до в'язниці за підробку паперів, бо ж видав себе за лицаря. За дружбу з гайдамаками. За все це тобі світить смерть. А про те, що ти згрішив з прекрасною Персидою, ніхто і ніколи не дізнається. А прекрасна Персида одного прекрасного дня з'їсть грушку чи абрикоску, після чого у неї болітиме шлунок, і через три дні у Вишневецькому палаці пройде помпезна церемонія поховання. Але може трапитись щось схоже і з князем, і тоді його помпезна церемонія пройде ще скоріше. Залежно, хто хитріший. А ти думай про себе. Маєш два можливі виходи. Або тебе судитимуть: тоді твоїм найм'якішим покаранням буде колесування, якщо князь не змилується і не відрубає тобі голову. Або ти залишишся тут до кінця своїх днів, серед мороку та черв'яків, поки не сконаєш, і черви тебе не переточать. Tertium non datur.[29]

Я відповів, що краще помру відразу, нехай навіть мене смажать на вогні, ніж гнити тут до скону. Я з радістю помру.

— Ну що ж, я прийшов сюди, аби підготувати тебе до смерті і відпустити тобі гріхи, — сказав гайдамацький священик і дістав з кишені проскуру.

— Йди до пекла! — закричав я зі злості. — Не треба мені твого відпущення. Ти так само потрапиш до пекла, як і я.

— Правду кажеш, сину. Але ти підеш туди пішки, а я на кареті. Тож питання в тому, чи хочеш ти тягти свої гріхи на хребті, йдучи пішки, чи приймеш прощення та отримаєш місце у моїй кареті.

— Хай тебе чорт забере! — сказав я йому. — Давай своє благословіння, і хай тебе грім поб'є.

Тож дав я провести обряд відпущення, та відкрив рота для проскури. Як тільки я її проковтнув, так одразу й закосило мене сном. Проскура була просякнута снодійним.



2.  Персида | Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка | 4.  Білий голуб