home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Частина сьома

Щасливий спокій

Тож я залишився без копійки, проте не вважав себе бідним.

Я вважав, що заново народився: голий і босий. Та від малюка я відрізняюся тим, що вже вмію ходити і говорити, та й колисати мене не треба.

Я більше не хотів залишатися на теренах Німеччини. Тут у мене було тільки два виходи: якщо залишусь серед чесних людей, то треба буде дозволити відтяти собі голову, коли вони дізнаються правду про мене. Якщо ж я повернуся на стезю війни, то вже мені доведеться дозволити собі відтинати голови іншим. В мене не було бажання до жодного.

Після стількох пригод я прагнув тільки спокійного, тихого життя у власній хатині. В мене швидко з'явився план. В Андернаху найприбутковішим заняттям було транспортування плотів у Голландію. Звідси по Рейну спускали кругляки, з яких голландці будували дамби та кораблі. Я записався веслярем на один з таких плотів. У веслярів гарна зарплатня: 30 філерів на день, хліб, сир, суха риба та кухоль пива. Я ніколи не пив свого пива, завжди продавав його товаришу за три філери, який пив удвічі більше від мене. Я пив тільки воду.

Коли при сильному вітрі плоти прибивало до берега і веслярі лаялись, як чорти за тяжкі свої зусилля, я нагадував, що не личить доброму християнинові гнівливе лихослів'я. Коли вони в час відпочинку збиралися в коло, грали в кості і кликали мене, я казав, що дев'ята заповідь каже: «Не жадай добра ближнього свого».

Глузування інших веслярів привернули увагу господаря.

— Що ж ти, хлопче! — звернувся він до мене. — І не п'єш, і в кості не граєш, і не лаєшся? Ти ж до біса благочестивий! Тоді в Німвегені я тебе продам втричі дорожче за інших пройдисвітів.

— Ви продасте нас в Німвегені? — спитав я здивовано.

— А якого ж біса з вами робити? Вниз по течії пліт вас понесе, а назад? Чи ж на горбу своєму мені всю братію тягти? Не бійся нічого. На березі вже чекають купці. Один купить плота, а інший — веслярів. Що дістану за людей, тим ділюся.

— А що вони роблять з веслярами?

— Ну точно не ковбасу! Голландці люблять корабельне ремесло, але самі стають лише капітанами та керманичами. Та й вояками люблять бути, але тільки в якості командира чи коменданта. А матросів та солдатів вони серед інших набирають. Для цього згодяться і простаки-іноземці. Їх вони і купують. Ось такі вони, голландці. Ти тільки скажи, що тобі до душі ближче: матросом бути чи сухопутним щуром?

— Скажу вам правду, господарю! — відповів я йому. — Бо дав я обітницю більше ніколи не брехати. Годі з мене військової служби. Я пролив багато крові, і вона давить мою душу. Не хочу більше бути солдатом, краще присвячу себе морю.

— Ну ти й телепень! Адже лізеш в саме пекло! Голландці воюють у морі, а не на суші. Тут вони тримають солдат лише для того, аби було кому якусь фортецю голодом взяти. Вони ніколи не воюють. Голландському солдату можна тільки позаздрити. Нехай мене дідько візьме, як ти за рік до капрала не дослужишся! Ким ти був дотепер?

— Унтер-офіцером артилерії.

— Так ним ти і там зможеш бути.

— Так, але що там роблять гармаші-унтери, як їм нікого не треба вбивати?

— Є в них достатньо роботи. В неділю вони запускають феєрверки, а в будні їх споряджають.

Так я став гармашем-унтером у місті Німвеген. За мене заплатили шістдесят талерів, і половина дісталась мені.

Народ цей був мені до душі. Не було тут нічного галасу та пиятик. Безголові юнкери та студенти не бігали за жінками містян. Не було і бійок між солдатами та містянами, ба більше, по неділях всі разом ішли до церкви. А ввечері всі разом пили в пивницях.

Солдатам навіть дозволялось працювати у вільний від служби час. А можливість така тут була, бо все місто Німвеген було величезною тюльпановою плантацією.

Всі ми знаємо, що не тільки в Європі, але і в країнах турецького султана, можуть пережити загибель усіх рослин, якщо тільки на ринку будуть цибулини голландських тюльпанів. Я не скажу, що інші квіти не важливі, однак перевага завжди надавалась тюльпанам. Один тюльпан — мірка пшениці. Однак і серед тюльпанів існує своя ієрархія. Є серед тюльпанів герцоги та князі, котрі по кишені тільки королям та султану.

Ось і я влаштувався садівником до однієї багатої вдови, бо служба унтер-офіцера залишала мені багато вільного часу.

Кожного ранку вона виходила подивитись на нерозкриті тюльпани, а потім в обід, коли вони розкривалися.

А от я ніколи не бачив її обличчя відкритим. З-під її очіпка виднівся лише кінчик носа. Я тільки по статурі здогадувався, що вона молода. Якщо вона зверталася до мене, то робила це так тихо, наче боялася, що я її почую.

Вона мала бути надзвичайно заможною, судячи з її колекції тюльпанів та іншого добра.

Та не тільки в квітах було її багатство. Торгівля мушлями приносила велетенський прибуток.

Вся Голландія займалася цим промислом. Звідси мушлі потрапляли до Франції та Англії.

На великих аукціонах знатні пани мало не билися через «spondilus Regius»[57], «закручену блискавку», «райдужне морське вухо», «вавилонську вежу», або «фараонів тюрбан»: давали за екземпляр сто, і навіть двісті талерів. За «Scalaria Preciosa»[58] ціна виростала до ста цехінів. Мушлі були дорожчі від перлів.

Колишній чоловік моєї вдови приділяв найбільшу увагу саме цьому виду торгівлі. Скалярії, котрими в нього був забитий ящик, коштували стільки ж, як трищогловий корабель, набитий зерном. Це було його найбільшим скарбом, і не один лорд пропонував йому незліченні суми за нього. Кажуть, що один мілорд навіть пропонував удові руку та серце, аби дістатись скарбів. Та поки вдова думала-гадала, торгівлю мушлями спіткав крах. Як спіткав?

Як вельмишановним відомо, молюски будують свої хатинки, закручуючи спіраль справа наліво, скалярія так само. Якось із Суматри повернувся один моряк, який привіз із собою цілу купу скалярій, котрі будували свої хатинки зліва направо. От ця «новизна» вмить обвалила попередній ринок. Банкіри та мілорди, які билися, хто дасть більшу ціну за scalaria preciosa, тепер кинулись за scalaria retrotorsa. За одну штуку платили по дві-три тисячі талерів. А скалярія, за котру ще донедавна платили по сто золотих, впала в ціні до десяти — п'ятнадцяти талерів. Цього удару моя вдова не могла пережити самотужки.

Коли я дізнався, яка велика біда спіткала мою господиню, то набрався сміливості заговорити з нею.

— Якщо ваше серденько засмучене тільки через те, що правозакручені мушлі витіснили всіма улюблені лівозакручені, то тут я з легкістю вам допоможу. За короткий строк я зроблю вам стільки правозакручених мушель, що ви займете увесь ринок.

— Тільки без чаклунства, — обізвалась вона тихо, — бо я ніколи не використовувала жодного відьомства, чортівні, заклять та начитувань. Я завжди трималась якнайдалі від всякої чортівні і сподіваюся, що колись возз'єднаюся з покійним своїм чоловіком на небесах, тому не хочу забруднити свою душу і відправитись до пекла.

— Нема в цьому нічого нечистого, милостива пані, — запевняв я добру душу, — бо те, що я кажу, чистісінька наука, що написана в одній товстій книзі професором Вагнерієм, який і сам є проповідником, і дуже праведною людиною. Це книга про симпатії та антипатії рослин і холоднокровних. Все по Божій милості. Варто знати, що вусики квасолі закручені зліва направо, в той час, як вусики хмеля справа наліво, і це є незмінним. Однак, якщо їх посадити поруч, то внаслідок властивої їм антипатії, квасоля закрутиться наліво — хміль направо. Quod fuit probatum[59]. Це викликало бажання у професора ставити подальші досліди. Якщо молюски сімейства ацефалових, котрі будують мушлі справа наліво випадково на дні моря потраплять поруч з наутілусом помпіліусом, сімейства цефалоподів, котрі закручують хатинку зліва направо, то вони так само, по принципу антипатії змінять напрямок закручення мушлі. Звідси випливає: ті, хто за допомогою scalaria retrotorsa викликали революцію суспільства в Нідерландах, випадково натрапили на молюсків, котрі внаслідок антипатії порушили нормальний хід зведення раковин, в тому числі, милостива пані, нормальний хід вашого життя. Зараз у нас, милостива пані, є можливість показати всім, де раки зимують. А ви, у скорому часі, здобудете таке багатство, що всі жінки і навіть губернаторша вам заздритимуть.

— І як же це станеться? — запитала добра душа, вивільнивши півобличчя з-під очіпка.

— Дуже просто, люб'язна пані. Попросіть ваших постачальників доставити живих скалярій і наутілусів, що найлегше зробити в період спарювання.

Почувши ці слова, вона різко натягла очіпок.

— Прикусіть ваш брудний язик і думайте, що кажете перед праведною вдовою.

— Ваша правда. Під час «законного єднання». Поки їх доставлять, ми підготуємо величезний басейн, з морською водою, піском та водоростями. Потім запустимо молюсків у цей басейн та годуватимемо морськими зірками і різним планктоном. Незабаром вони відкладуть яйця. Яйця скалярій з'єднані шовкоподібною ниткою, а яйця наутілусів склеюються по шість штук, як зірка. Ми прив'яжемо яйця скалярії на кільце, а всередину кільця помістимо зіркоподібні яйця наутілуса, і ви побачите, милостива пані, що вилупившись, молюски почнуть будувати хатинки в протилежний бік від звичного.

Вдова загорілась такою ідеєю, одразу зробила замовлення і почала ставитись до мене більш прихильно, навіть стала проводити на півгодини більше часу у саду.

Я ж сумлінно виконував свій обов'язок: вдень начищав гармати, що були на моїй відповідальності, дивився за мундирами товаришів — чи десь випадково ґудзик не пришитий догори дригом, доповідав командиру про обстановку. У неділю запускав феєрверк у міському парку. А по буднях, у другій половині дня, займався садівництвом у вдови. Всі зароблені гроші я складав докупи. Не пив, не палив, навіть коли пригощали. Ставився до всіх відповідно рангу. Мене всюди любили і поважали. Я і справді став праведним чоловіком.

(— Чую я, що з цього вийде ой яка афера! — зітхнув солтис.)

Я зізнаюся, що поводився так не тому, що мені це подобалось, а для того, аби якомога скоріше дістати звання.

Що стосується молюсків, то я збудував для них заплановай басейн у кінці саду, оточивши його цегляною стіною, де молюски спокійно відкладали свої яйця. Я міг розпочати намічений план. Варто знати, милостиві панове, що яйця молюсків, на відміну від пташиних, ростуть разом із плодом, що всередині. Яйце молюска, котре було не більше піщинки, виросте до розмірів лісового горіха. Його оболонка стає такою тонкою та прозорою, що крізь неї можна побачити маленьке створіння, як воно крутиться, як б'ється його серденько.

(— Тепер пройдисвіт стане читати нам лекцію з малакології[60], лиш би затягнути час.

— Тут ви зобов'язані мене вислухати, вельмишановне панство, бо ж саме за це мене звинуватили у відьомстві. Тож я маю довести, що мій успіх — це не наслідок якогось потойбічного договору та чаклунства, а просте розуміння таїнств науки та природи.)

На підростаючих молюсках вже можна було помітити, що всі вони будують хатинки зліва направо. Тому, аби два антипатичні види знаходились поруч один з одним, постійно треба було корегувати їх розташування, бо яйця плавали по всьому басейну.

(— Ану, постій! — втрутився солтис. — Я так знаю, що у молюсків немає очей: тож як вони бачили своїх недругів?

— Бо це таємна антипатія. У них немає очей, зате є такі органи, яких у нас, теплокровних, немає. Всі молюски, котрі вилупились, звели свої хатинки зліва направо.)

От і вся таємниця казкового багатства. Поки молюски виконували своє таємне існування, моя господиня стала проводити на півгодини більше часу біля басейну, допомагаючи мені доглядати за ними. Коли вона почала переміщати яйця молюсків, то спершу оголила тільки пальці, а пізніше закотила рукав по самий лікоть і відкрила моїм очам прекрасну руку, якою не ділитиметься ні з ким, окрім законного чоловіка.

Оскільки я був єдиним, хто знав таємницю вирощування мушель, а постійне оголення руки могло похитнути її моральні устої, сталося так, що молода вдова віддала мені свою руку і взяла мене законним чоловіком. Тож не чаклунство і не диявольська практика, не спокуса призвела до того, що найпрекрасніша та найбагатша молода вдова повела мене до вівтаря.

(— Що далі, то веселіше! Благочестива голландська вдова спокусила унтер-гармаша!)

Вона отримала за це велику винагороду. Вирощені мною таким способом scalaria retrotorsa принесли їй незліченні багатства. Ми не знали, куди вкладати гроші. Та більша частина винагороди крилася в подружній вірності, котрої я дотримувався. Я сам не міг повірити, що з мене може вийти настільки порядний чоловік. Коли в мене не було справ у казармі, я завжди сидів вдома і готував ранковий чай для своєї дружини.

В будь-якому випадку, вона була задоволена своїм новим чоловіком. Тільки в одному я поступався померлому: він був капітаном, а я тільки унтер-офіцером.

Правда, він за все своє життя не бачив жодної битви, і коли в кінці меси з нагоди свята Тіла Христового він подавав залп, то затуляв вуха руками; та все одно його дружину називали капітаншою. А мою називають унтершою. Такого пониження жіноче серце не може витримати.

Коли в нас вже було дуже багато грошей, я спробував купити звання лейтенанта. Мені відмовили, бо переді мною в черзі було п'ятдесят шість осіб.

Тож моя молода дружина перестала виходити з дому, аби її не називали унтершою. І якщо вона писала листи, а вона навіть м'ясо купувала за допомогою листів, то підписувала їх так: чоловік вдови капітана Тобіаса Ван дер Бюллена. В кінці кінців мене стали називати Тобіасом Ван дер Бюлленом. Тож таким чином, безневинно, я отримав своє дванадцяте ім'я.

Мушу зізнатися, що таке життя було дуже нудним. Дарма в нас було море грошей, але не було куди їх витратити. Від пиятики я відмовився, палити в будинку, заради чистоти, було заборонено. А мені потрібно було сидіти вдома. Я навіть і не знаю, куди міг би піти. В своїх клубах торговці говорили про речі, котрі я ненавидів. Чоловіки тут всі такі розумні, що і пожартувати ні з ким. І жінки такі набожні та порядні, що навіть своїм півням дозволяють підходити тільки до однієї курки.

Слава Богу, моя дружина опинилась в тому стані, коли хочеться різних надзвичайностей. Звичайне діло, пане. Одна хоче з'їсти цілу миску взуттєвого клею, друга помре, якщо в ту ж секунду не з'їсть жаб'ячу лапку, третя серед ночі змусить чоловіка бігти в бакалійну лавку за лакричними цукерками. Вам відомо, що відмовити їм не тільки не можна, а ще й небезпечно. Моя дружина побажала щось екзотичніше. Шматок пергаменту. Але в нас його багато. Так, але на тому пергаменті має бути написано, що мій чоловік капітан.

І де ж мені його взяти?

Коли я вже втратив надію щось вирішити, то натрапив на старого знайомого — мінхера Руйссена.

Він одразу мене впізнав, тож годі було відпиратись. Між нами були дружні відносини, які спонукали мене йому довіритись.

Він розповів, що в Німеччині мене шукають з одного боку за незаконну передачу на реставрацію церковних реліквій тамплієрів, а з іншого — за вирішення проблеми Теляти-муу в Гамбурзі.

(— Чарівний парафраз для крадіжки та вбивства! — пробурмотів солтис.)

Добре, що в Голландії мене дражнили ім'ям покійного чоловіка дружини. Якби вони знали, хто я насправді, то неодмінно видали б мене.

Зі свого боку я розповів йому про те, як мені вкрай необхідно стати капітаном, інакше дружина мені виїсть мозок.

— Ех, хлопче, — сказав мінхер Руйссен, — скоріше рак на горі свисне, ніж ти на суші дослужишся до капітанського звання. Тут не ведуться бої та битви. За цим голландці люблять спостерігати. Якщо хочеш стати капітаном, виходь зі мною в море. Я тримаю курс на Ост-Індію, куди везу гармати та зброю для набоба Нуджуф-хана. Командиром його армії служить твій земляк, Рейнхард Волтер. Він, як і ти, став з авантюриста великим паном. Змінив ім'я на Соммер. Індуси кличуть його «Сумро», а французи «Сомбре». Йому конче потрібні хороші солдати, особливо гармаші. Як підеш зі мною, за рік станеш князем, не те що капітаном.

Мінхер Руйссен розповів мені про неймовірний успіх Соммера в Бенгалії, від чого мені замакітрилось в голові.

На додачу мене накрило смутком та нудьгою від нічогонероблення. Я погодився.

Моя дружина не знала куди подітись від щастя, коли я привів до неї мінхера Руйссена, і ми розповіли їй про те, що існує країна, де росте дерево «банан», у нього є тисячі гілок, на кожній гілці сотні плодів, а на кожному плоді капітанський патент: треба тільки зірвати. Вона сама мене почала відправляти.

— Йди, мій милий! Скоріше! Не спізнися на корабель!

Вона сама спакувала мені речі в дорогу, добра душа! Дарма я просив її не піднімати саквояж. Вона все мені спакувала, навіть зайвий шматок мила та зубну щітку. Коли ми прощались, вона навіть не заплакала. Голландки звикли до того, що їхні чоловіки проводять рік у морі, в заморських країнах. Безмірна довіра чоловіку виключала будь-які ревнощі.

Зізнаюся, що я зрадів думці, що буду далеко від дому деякий час, поки очікуваний новонароджений малюк буде нестерпнішим, ніж курча та лошача. Зрозуміло, що колисання впало б на мої плечі. Тож нехай краще мене гойдає судно.

Два дні потому я сів на корабель з мінхером Руйссеном і на деякий час попрощався з Європою. Попутний вітер надував наші вітрила. Дружина махала мені на прощання хустинкою.

(— Чи вчинив ти щось ганебне на морі? — вирішив затримати відпливаючий корабель солтис.

— Нічого вартого уваги.

— То перестрибни Північне море разом з Тихим Океаном; не забирай час, розповідаючи про літаючих риб та спів сирен. Переходьмо до Бенгалії. І продовжуй з того місця, де ти вчинив щось погане!

— Вважаю, я приплив!)


2.  Спадок | Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка | 1.  Бегума Сумро